Рішення № 86835214, 26.11.2019, Жовківський районний суд Львівської області

Справа № 444/2991/18

Провадження № 2/444/321/2019

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 листопада 2019 року Жовківський районний суд Львівської області у складі:

головуючого судді Зеліско Р. Й.

секретар судового засідання Мамедова Г. І.

з участю відповідача за первісним та зустрічним позовом ОСОБА_1

представника відповідача за первісним та зустрічним позовом ОСОБА_1 ОСОБА_2 ,

представника відповідача за первісним позовом та позивача за зустрічним позовом

ОСОБА_3 ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Жовква Львівської області цивільну справу за первісним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , третя особа: Жовківська державна нотаріальна контора про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 26.01.2004 року державним нотаріусом Жовківської державної нотаріальної контори та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , третя особа: Жовківська державна нотаріальна контора про визнання права на спадкування належної частки майна після смерті ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом , -

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_5 звернувся в суд із уточненим позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , третя особа: Жовківська державна нотаріальна контора про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 26.01.2004 року державним нотаріусом Жовківської державної нотаріальної контори.

Первісні позовні вимоги мотивує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його дядько, ОСОБА_7 та відповідно до законодавства він, ОСОБА_5 , звернувся до нотаріуса щодо відкриття спадкової справи.

Проте йому стало відомо, що державним нотаріусом Жовківської державної нотаріальної контори 26.01.2004 року на будинок по АДРЕСА_1 видано свідоцтво про право на спадщину за законом, яке вважає недійсним, зважаючи на наступне.

ІНФОРМАЦІЯ_3 помирає його бабця, ОСОБА_6 . Одним із спадкоємців після її смерті був її син, а його дядько, ОСОБА_7 , оскільки останній був зареєстрованим та проживав на момент смерті із ОСОБА_6 , а отже позивач вважає, що ОСОБА_7 прийняв спадщину фактично, вступивши в управління та володіння спадковим майном, а саме частиною житлового будинку у АДРЕСА_1 .

Зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його дядько, ОСОБА_7 .

Він як спадкоємець свого дядька не може оформити свої спадкові права на частку, яка належала дядькові, ОСОБА_7 , після смерті його матері, а його бабці ОСОБА_6 , оскільки видане свідоцтво про право на спадщину за законом ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , на його думку, є недійсним.

А тому просить визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 26.01.2004 року державним нотаріусом Жовківської державної нотаріальної контори в рівних частинах ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

Позивач за первісним позовом ОСОБА_5 в судове засідання не з`явився, однак подав на адресу суду клопотання про розгляд справи без його участі на підставі наявних матеріалів справи через неможливість прибути в судове засідання та забезпечити участь представника (адвоката) в судовому засіданні (аркуш справи № 43).

Відповідач за первісним позовом, ОСОБА_3 , в судове засідання не з`явилася, хоча про дату, час та місце проведення такого була повідомлена належним чином через свого представника.

Однак вона звернулася на адресу суду із зустрічним позовом до ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , третя особа: Жовківська державна нотаріальна контора про визнання права на спадкування належної частки майна після смерті ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом.

Свої позовні вимоги мотивує тим, що 27.02.1957 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_8 та ОСОБА_10 укладено договір дарування 1/2 ідеальної частки житлового будинку у АДРЕСА_1 , на який отримали реєстраційні посвідчення.

ІНФОРМАЦІЯ_3 помирає її мати, ОСОБА_6

Спадкоємцями першої черги після її смерті були: сини: ОСОБА_7 , ОСОБА_1 та вона, донька, ОСОБА_3 , оскільки були зареєстрованими та проживали на момент смерті з ОСОБА_6 , а отже прийняли спадщину, фактично вступивши в управління та володіння спадковим майном.

Зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помирає її брат, ОСОБА_7

Спадкоємцями першої черги після його смерті був батько, ОСОБА_8 , оскільки останній був зареєстрованим та проживав на момент смерті з ОСОБА_7 , а отже прийняв спадщину, фактично вступивши в управління та володіння спадковим майном, а саме частку майна успадкованого ОСОБА_7 після смерті матері, ОСОБА_6

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер її батько, ОСОБА_8 .

Після смерті батька вона з братом поза межами шестимісячного строку для прийняття спадщини, а саме 30.05.2003 року подали заяву до нотаріальної контори про видачу свідоцтва про право на спадщину.

Вказує, що вона відповідно до статей 548, 549 ЦК УРСР прийняла спадщину, оскільки була зареєстрована та проживала на момент смерті з батьком, фактично вступивши в управління та володіння спадковим майном, що не визнається зі сторони відповідачів.

Повідомляє, що рішенням Жовківського районного суду Львівської області від 28.02.2006 року визнано її право власності на спадкове майно, яке залишилось після смерті її батька, ОСОБА_8 , а саме будинковолодіння, що знаходиться в АДРЕСА_3 , яке складається з житлового будинку з тамбуром, підвалу, сходів, воріт та огорожі. Ухвалено Львівському ОДПБТІ та ЕО зареєструвати за нею право власності на будинковолодіння, що знаходиться в АДРЕСА_3 .

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції прийшов до висновку, що відповідно до ст. 1261 ЦК України вона є спадкоємцем першої черги, оскільки на день смерті батька вона проживала в спірному будинковолодінні, отже відповідно до вимог діючих на той час положень ст. 549 ЦК України (в редакції 1963 року), вона фактично вступила в управління та володіння спадковим майном, так як проживала в будинку та проживає там і на даний час, що стверджується і довідкою Куликівської селищної ради № 8 від 11.01.2006 року. Окрім того відповідно до довідок Куликівської селищної ради від 29.11.2005 року № 4362 та № 4351 заповіт від імені ОСОБА_8 не посвідчувався, заборон та арештів немає, а листом з Жовківської державної нотаріальної контори за № 2842- 2844 від 14.02.2006 року повідомлено, що до нотконтори із заявою про видачу свідоцтва про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_8 ніхто не звертався.

Зазначає, що як стало відомо з постанови Львівського апеляційного суду від 27.11.2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_12 задоволено, рішення Жовківського районного суду Львівської області від 28 лютого 2006 року скасовано, постановлено нове судове рішення, яким в задоволенні її, ОСОБА_3 , позову до Куликівської селищної ради, третіх осіб: Жовківської державної нотаріальної контори, Львівського обласного державного комунального бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки про визнання права власності на спадкове майно - відмовлено.

Проте після винесення рішення суду апеляційної інстанції вона не в змозі оформити свої спадкові права на житловий будинок в АДРЕСА_3 , оскільки згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 26.01.2004 року державним нотаріусом Жовківської державної нотаріальної контори видано таке на спадкове майно без врахування прав на житловий будинок в АДРЕСА_3 , а тому вважає, що таке свідоцтво підлягає визнанню недійсним.

Окрім того, вважає, що зважаючи на наявність спору про право на спадкування частки майна, наявного після смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 її матері, ОСОБА_6 , смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 її брата, ОСОБА_7 , смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 її батька, ОСОБА_8 , таке право підлягає захисту судом відповідно до вимог закону.

А тому просить визнати за нею, ОСОБА_3 , право на спадкування належної частки майна після смерті ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 26.01.2004 року державним нотаріусом Жовківської державної нотаріальної контори в рівних частинах ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , судові витрати покласти на відповідачів.

Представник відповідача за первісним позовом та позивача за зустрічним позовом, ОСОБА_3 - ОСОБА_4 в судовому засіданні звернувся із заявою про поновлення судом строків звернення до суду, оскільки необхідність захисту прав ОСОБА_3 виникла лише після прийняття постанови Львівського апеляційного суду 27.11.2018 року у справі № 2-398/2006, якою рішення суду першої інстанції скасовано, а до того позивачу за зустрічним позовом не було відомо про невизнання ОСОБА_1 права на спадкування після смерті батька за ОСОБА_3 .

Зазначив, що підтримує зустрічну позовну заяву з підстав, які наведені у позовній заяві, оскільки його довіритель, ОСОБА_3 , вважає, що порушено її право на спадкування.

Представник відповідача за первісним та зустрічним позовами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в судовому засіданні зазначив, що є свідоцтво про право на спадщину, видане у 2004 року, а тому пропущено строк позовної давності. Просить у задоволенні зустрічного позову відмовити, застосувати строк позовної давності до вимог за зустрічним позовом. У задоволенні первісного позову також відмовити.

Підтримав викладене у поданих ним відзивах на первісну та зустрічну позовні заяви.

Зокрема, щодо первісного позову зазначив у відзиві від 19.04.2019 року на позовну заяву ОСОБА_5 , що позивач не вказує на підставі якої норми матеріального права він є спадкоємцем покійного дядька за законом.

Звертає увагу на те, що чинним на момент смерті ОСОБА_7 ЦК УРСР не було передбачено такого спадкоємця як племінник.

Вказує, що позивач ОСОБА_5 взагалі не надав суду доказів, що він визнається нотаріусом як спадкоємець покійного ОСОБА_7 , як такий, що прийняв спадщину після його смерті за законом і є таким, який не може набути належне покійному майно, а саме, як він стверджує, частку в праві власності на будинок АДРЕСА_1 .

Зазначає, що позивач ОСОБА_5 не надав доказів про те, що його покійний дядько, ОСОБА_7 , фактично прийняв спадщину після смерті своєї матері, ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , як і не подав суду доказів про те, що ОСОБА_7 є сином ОСОБА_6 .

Вважає, що позивач пропустив строк позовної давності, оскільки з 26.01.2004 року не вживав заходів щодо звернення до суду з метою оспорювання дійсності свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 26.01.2004 р.

Після видачі оспорюваного свідоцтва про право на спадщину за законом минуло більше як 15 років.

Крім того до жовтня 2018 року позивач не звертався до нотаріуса за оформленням права на спадщину після смерті свого дядька, не звертався до суду із позовом про визнання недійсним свідоцтва право на спадщину за законом від 26.01.2004 року.

Стверджує, що позивач постійно проживає по АДРЕСА_1 .

Звертає увагу, що ОСОБА_3 , яка є матір`ю позивача ОСОБА_5 , та ОСОБА_1 , який є дядьком позивача ОСОБА_5 , всі постійно проживають по АДРЕСА_1 .

Відтак, вважає, що позивач не міг не знати з 26.01.2004 року по жовтень 2018 року про те, що нібито його право на спадкування після смерті ОСОБА_7 порушені.

Враховуючи вище наведене просить суд застосувати позовну давність до вимог ОСОБА_5 .

Зазначає, що подана позивачем ОСОБА_5 довідка Куликівської селищної ради Жовківського району Львівської області від 09.2018 року № 1802 про те, що ОСОБА_5 проживав разом із своїм дядьком ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , до дня його смерті в АДРЕСА_1 і вели спільне господарство викликає сумнів з приводу достовірності інформації вказаній в ній, оскільки ОСОБА_5 не був і не є сиротою, у нього були і є батьки, зокрема мати, ОСОБА_3 .

Звертає увагу, що позивач ІНФОРМАЦІЯ_4 і на момент смерті ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , позивачу ОСОБА_5 було 14 років.

А тому у нього виникає запитання про те, як дитина у віці до 14 років могла вести спільне господарство із повнолітньою особою, своїм дядьком. Взагалі, на його думку, дитина у віці до 14 років по своєму рівню розвитку не може вести господарство.

Крім того стверджує, що з урахуванням того, що чинне законодавство в період до ІНФОРМАЦІЯ_1 передбачало обов`язок батьків утримувати своїх дітей, а місцем проживання дітей віком до 15 років було виключно місце проживання їх батьків.

Крім того зазначає про те, що у відносинах між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 є встановлені преюдиційні факти.

Зокрема, рішенням Жовківського районного суду Львівської області від 13.03.2013 року у справі № 2- 1523/11 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про виділ частки із майна, що у спільній частковій власності, встановлено те, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 26.01.2004 року, зареєстрованого в реєстрі за № 1-134, ОСОБА_1 та його сестра, ОСОБА_3 , після смерті батька, ОСОБА_8 , в рівних частинах успадкували наступне майно: житловий будинок з господарськими будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_1 .

Рішення Жовківського районного суду Львівської області від 13.03.2013 р. у справі № 2-1523/11 набрало законної сили 25.03.2014 року та в апеляційному порядку не оскаржувалося.

Рішенням Жовківського районного суду Львівської області від 13.01.2015 року у справі № 444/3094/14-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні майном також було встановлено те, що:

-згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 26.01.2004 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 успадкували в рівних частинах житловий будинок з господарськими будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_1 , що складається з трьох кімнат, житловою площею 44,8 кв. м, кухні, загальною площею 81,00 кв.м. Окрім того, при будинку є літня кухня, два сараї, вбиральня.

- ОСОБА_8 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , був власником будинку в АДРЕСА_1 , а після його смерті спадкоємцями його майна в рівних частках є його діти, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , що вбачається із копії свідоцтва про право спадщину за законом від 26.01.2004 року.

-На підставі свідоцтва про право власності на спадщину від 26.01.2004 року, виданого Жовківською держнотконторою 23.02.2004 року ОСОБА_1 зареєстрував право власності на нерухоме майно, а саме на будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Форма власності - приватна спільна часткова. Його частка в цьому будинку - 1/2. Даний факт підтверджується копією витягу про реєстрацію права власності на рухоме майно.

- Обставини законних прав у ОСОБА_1 на спадкове майно після смерті його батька, ОСОБА_8 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 встановлені судовими рішеннями, які набрали законної сили, зокрема: рішенням Жовківського районного суду від 13.03.2013 року; ухвалою Жовківського районного суду від 19.03.2014 року. ОСОБА_3 в судовому засіданні даний факт не заперечила та не спростувала.

Рішення Жовківського районного суду Львівської області від 13.01.2015 року у справі № 444/3094/14-ц набрало законної сили 04.02.2015 року та в апеляційному порядку не оскаржувалося.

У відзиві від 06.05.2019 року на зустрічну позовну заяву ОСОБА_3 представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 заначив, що 27.02.1957 року між ОСОБА_9 як дарувальником та ОСОБА_8 та ОСОБА_10 як обдарованими було укладено договір дарування по 1/2 ідеальній частини житлового будинку у АДРЕСА_1 , на який обдаровані ОСОБА_8 та ОСОБА_10 отримали реєстраційне посвідчення, тобто, кожен із них набув право власності на 1/2 частину будинку.

Доказом цього є матеріалами спадкової справи № 350/2003 заведеної після смерті ОСОБА_8 Жовківською державною нотаріальною конторою.

Тобто, зазначає, що будинок було подаровано в цілому двом особам, а не як зазначає ОСОБА_3 лише його 1/2 частина.

Після смерті матері, ОСОБА_6 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 , ні ОСОБА_3 , ні її брат, ОСОБА_7 , померлий ІНФОРМАЦІЯ_1 , ні ОСОБА_1 не зверталися до Жовківської державної нотараліальної контори із заявами про прийняття спадщини та/або про видачу свідоцтва про право на спадщину після смерті своєї матері, ОСОБА_6 .

Доказом відсутності спадкової справи заведеної по смерті ОСОБА_6 є лист Львівського державного нотаріального архіву від 12.04.2019 року № 894/01-30, в якому було повідомлено суд про те, що згідно алфавітних книг спадкових справ за період за 1970-2001 роки та книги обліку і реєстрації спадкових справ» за 2002 рік Жовківської державної нотаріальної контори Львівської області спадкова справа після смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 гр. ОСОБА_6 не виявлена.

Тобто зазначає, що з ІНФОРМАЦІЯ_3 по сьогодні ніхто із вказаних ОСОБА_3 осіб як спадкоємців покійної ОСОБА_6 не звертався до нотаріуса за прийняттям спадщини після її смерті.

Отже, ніхто із них до сьогодні не ставив питання про спадкування майна після смерті ОСОБА_6 .

ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , до кінця свого життя не ставив питання про його права спадкувати після смерті своєї матері.

Покійний ОСОБА_7 також не має спадкоємців, які б ставили питання про права покійного на спадкове майно його матері, ОСОБА_6 . Про наявність живих спадкоємців покійного ОСОБА_7 не вказує ОСОБА_3 , а ОСОБА_5 не належить до кола спадкоємців покійного ОСОБА_7 згідно закону.

Стверджує, що разом з тим, ні ОСОБА_3 , ні ОСОБА_1 також не ставили питання про спадкування майна після смерті ОСОБА_6 .

Навпаки після смерті батька, ОСОБА_8 , його двоє живих дітей, ОСОБА_3 та ОСОБА_1 30.05.2003 року звернулися до Жовківської державної нотаріальної контори із спільною заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом від 30.05.2003 року.

Доказом цього є матеріалами спадкової справи № 350/2003, заведеної після смерті ОСОБА_8 Жовківською державною нотаріальною конторою.

Звертає увагу, що в цій заяві ОСОБА_1 та ОСОБА_3 спільно повідомили нотаріусу про те, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер їх батько, ОСОБА_8 , на день його смерті залишилось спадкове майно, а саме житловий будинок з господарськими будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_1 , грошовий вклад з відповідними процентами в філії Жовківського відділення Ощадбанку України № 6325015 с. Куликів на рахунку № НОМЕР_1 , крім них у ОСОБА_8 спадкоємців не має, інших спадкоємців, передбачених ст. 530, 531 ЦК УРСР не має.

Вважає, що подавши 30.05.2003 року до Жовківської державної нотаріальної контори спільно із ОСОБА_1 заяву про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом від 30.05.2003 року ОСОБА_3 визнала те, що ОСОБА_1 є спадкоємцем покійного ОСОБА_8 на рівні із ОСОБА_3 як спадкоємець першої черги за законом, як син, який прийняв спадщину після смерті батька, житловий будинок з господарськими будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_1 , є таким, що належить виключно покійному ОСОБА_1 на праві власності в цілому, у ОСОБА_1 не було інших спадкоємців першої черги (ст. 529 ЦК УРСР), у ОСОБА_1 не було спадкоємців другої черги за законом (ст. 530 ЦК УРСР) та спадкоємців утриманців (ст. 531 ЦК УРСР).

На основі наведеної вище спільної заяви про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом від 30.05.2003 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 і було видане оскаржуване свідоцтво про право на спадщину.

Зазначає, що враховуючи зміст свідоцтва про право на спадщину за законом від 26.01.2004 року, зареєстрованого в реєстрі за № 1-134, ОСОБА_3 визнала ту обставину, що після смерті ОСОБА_6 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 , її спадщину, до складу якої входила 1/2 частина будинку АДРЕСА_1 , було фактично успадковано, але юридично не оформлено лише її чоловіком, ОСОБА_8 .

На підставі даного свідоцтва ОСОБА_1 і ОСОБА_3 зареєстрували 23.02.2004 року право спільної часткової власності на будинок АДРЕСА_1 , а саме по 1/2 частині кожен, доказом чого є інформаційна довідка № 139078272 від 25.09.2018 року.

З моменту видачі ОСОБА_1 свідоцтва про право на спадщину за законом від 26.01.2004 року, зареєстрованого в реєстрі за № 1-134, ОСОБА_3 не оспорювала в судовому порядку видачу свідоцтва на користь двох спадкоємців - ОСОБА_3 та ОСОБА_1

ОСОБА_3 не оспорювала визнання державним нотаріусом Жовківської державної нотаріальної контори Галань Г.О. ОСОБА_1 як спадкоємця першої черги за законом після смерті ОСОБА_8 , який прийняв спадщину.

Стверджує, що до моменту подачі позову ОСОБА_3 не оспорювала належність будинку АДРЕСА_1 лише ОСОБА_8 , єдиному власнику на момент його смерті.

Тобто ОСОБА_3 станом на сьогоднішній день не оспорювала обставин, які засвідчуються матеріалами спадкової справ № 350/2003, зокрема: правомірність видачі ОСОБА_1 свідоцтва про право на спадщину за законом від 26.01.2004 року, зареєстрованого в реєстрі за № 1-134, з підстав пропуску ОСОБА_1 строку на прийняття спадщини після смерті ОСОБА_8 .

Вказує, що обставини щодо правомірності прийняття ОСОБА_1 спадкового майна покійного ОСОБА_8 та правомірності набуття ОСОБА_1 права власності на спадкове майно покійного ОСОБА_8 встановленні двома рішеннями Жовківського районного суду Львівської області, а саме: від 13.03.2013 року у справі №2-1523/11 та від 13.01.2015 року у справі № 444/3094/14-ц та Постановою Львівського апеляції суду від 27.11.2018 року у справі № 2-398/2006.

Стверджує, що позивач за зустрічним позовом просить суд визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 26.01.2004 року, зареєстроване в реєстрі за № 1-134 з тих причин, що не має можливості оформити свої спадкові права на житловий будинок в АДРЕСА_3 , оскільки згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 26.01.2004 року державним нотаріусом Жовківської державної нотаріальної контори видано таке на спадкове майно без врахування прав на житловий будинок в АДРЕСА_3 .

Однак, ОСОБА_3 не вказала на підставі якої норми матеріального права свідоцтво про право на спадщину за законом від 26.01.2004 року, зареєстроване в реєстрі за № 1-134, підлягає визнанню недійсним з огляду на не включення до оспорюваного свідоцтва відомостей про будинок в АДРЕСА_3 .

Крім того вона не надала суду доказів звернення до ОСОБА_1 із заявою (пропозицією) про внесенням змін до свідоцтва про право на спадщину за законом від 26.01.2004 року, зареєстрованого в реєстрі за № 1-134, в частині включення до нього відомостей про житловий будинок в АДРЕСА_3 .

Зазначає, що ОСОБА_1 не отримував пропозицію ОСОБА_3 внести зміни до свідоцтва про право на спадщину за законом від 26.01.2004 року, зареєстрованого в реєстрі за № 1-134 щодо включення до нього відомостей про житловий будинок в АДРЕСА_3 , крім того, ОСОБА_3 не надала суду доказів про те, що житловий будинок в АДРЕСА_3 може бути включений до свідоцтва про право на спадщину за законом від 26.01.2004 року, зареєстрованого в реєстрі за № 1-134.

Стверджує, що враховуючи те, що станом на сьогодні рішення Жовківського районного суду Львівської області від 18.02.2006 року у справі № 2-398/2006 скасоване, а за покійним ОСОБА_8 право власності на житловий будинок в АДРЕСА_3 не було зареєстроване, відтак даний будинок не може бути включений до свідоцтва про право на спадщину за законом від 26.01.2004 року, зареєстрованого в рестрі за № 1-134, оскільки не є об`єктом права власності в розумінні ст. 182 ЦК Україна та ч. 2, 3 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Крім того вважає, що ОСОБА_3 пропустила строк позовної давності, оскільки з 26.01.2004 року не вживала заходів щодо звернення до суду з метою оспорення дійсності свідоцтва про право на спадщину за законом виданого 26.01.2004 року, оскільки до березня 2019 року вонане зверталася до нотаріуса за оформленням права на спадщину після смерті своєї матері, ОСОБА_6 та після смерті свого брата, ОСОБА_7 , не зверталася до суду з позовом про визнання за нею, ОСОБА_3 права на спадкування належної частки після смерті ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 26.01.2004 року державним нотаріусом Жовківської державної нотаріальної контори в рівних частинах ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

Отже, з моменту отримання ОСОБА_3 оскаржуваного свідоцтва про право на спадщину за законом від 26.01.2004 року вона була обізнана з обставинами спадкування майна покійної ОСОБА_6 лише її чоловіком, ОСОБА_8 та була обізнана з обставинами належності на праві власності житлового будинку в АДРЕСА_3 лише ОСОБА_1 на момент його смерті, а також з обставинами спадкування даного будинку лише двома особами: нею та ОСОБА_1 .

Відтак, зазначає, що ОСОБА_3 знала з 26.01.2004 року по березень 2019 року про те, як було успадковане майно покійного ОСОБА_8 .

Відповідач за первісним та зустрічним позовами ОСОБА_1 в судовому засіданні підтримав думку свого представника ОСОБА_2 та викладене у його відзивах на первісний та зустрічний позови.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Жовківської державної нотаріальної контори Головного територіального управління юстиції у Львівській області в судове засідання не з`явилася, однак від неї на адресу суду надійшло клопотання про розгляд справи у її відсутності. При вирішенні справи по суті покладається на думку суду (аркуш справи № 27). В подальшому, а саме 23.07.2019 року, із Жовківської державної нотаріальної контори Львівської області на адресу суду надійшов лист, у якому зазначили, що заперечень щодо позову ОСОБА_5 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 у справі про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом не мають.

Суд приходить до висновку про можливість розгляду справи за відсутності учасників, які не з`явилися, зважаючи на подані ними клопотання про розгляд справи без їх участі.

Суд вважає, що наданих доказів достатньо для ухвалення правильного та законного рішення по справі.

Заслухавши думку учасників, а саме відповідача за первісним та зустрічним позовами ОСОБА_1 , його представника- ОСОБА_2 , представника відповідача за первісним позовом та позивача за зустрічним позовом ОСОБА_3 - ОСОБА_4 , дослідивши матеріали справи та перевіривши їх доказами, а відтак з`ясувавши дійсні обставини справи, суд приходить до наступного висновку .

Ч. 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до положень ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом, враховуючи клопотання представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , було витребувано для огляду матеріали справи № 2-398/2006 за позовом ОСОБА_3 до Куликівської селищної ради, треті особи: Жовківська державна нотаріальна контора та Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та Експертної оцінки» про визнання права власності на спадкове майно.

З копії рішення Жовківського районного суду Львівської області від 28.02.2006 року у справі № 2-398/2006 р. вбачається, що позов ОСОБА_3 задоволено. Вирішено визнано право власності ОСОБА_3 на спадкове майно, яке залишилося після смерті її батька, ОСОБА_8 , а саме будинковолодіння, що знаходиться в АДРЕСА_3 ), яке складається з житлового будинку з тамбуром, підвалу, сходів, воріт та огорожі, Львівському ОДПБТІ та ЕО зареєструвати право власності ОСОБА_3 на будинковолодіння, що знаходиться в АДРЕСА_3 .

Однак постановою Львівського апеляційного суду від 27.11.2018 року задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_1 , рішення Жовківського районного суду Львівської області скасовано, постановлено нове судове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_3 до Куликівської селищної ради, третіх осіб: Жовківської державної нотаріальної контори, Львівського обласного державного комунального бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки про визнання права власності на спадкове майно відмовлено.

Дане рішення суду набрало законної сили.

У ч. 4 ст. 82 ЦПК України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Суд враховує, що з постанови Львівського апеляційного суду від 27.11.2018 року вбачається, що судом було встановлено, що на підставі рішення виконкому Куликівської селищної ради №108 від 24.12.1981 року батькові позивачки, ОСОБА_3 , ОСОБА_8 , було дозволено будівництво житлового будинку в АДРЕСА_3 ). Рішенням виконкому Жовківської районної ради № 112 від 18.03.1982 року дозволено забудову на виділеній земельній ділянці та видачу будівельного паспорта, на підставі чого видано і дозвіл на право закладки фундаментів.

З копії договору дарування від 27.02.1957 року, який укладено між громадянкою ОСОБА_9 та громадянами ОСОБА_8 , ОСОБА_6 , вбачається, що ОСОБА_9 подарувала по 1/2 ідеальній частині належного їй на праві приватної власності житлового будинку, розташованого в АДРЕСА_1 , який складається із трьох кімнат і однієї кухні.

Даний договір посвідчений нотаріусом Львівської державної нотаріальної контори Міністерства юстиції УРСР 27.02.1957 року (аркуш справи № 80).

ОСОБА_8 та ОСОБА_6 були видані реєстраційні посвідчення (аркуш справи 81, 82) та зареєстровано за кожним право власності по 1/2 частки житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з реєстру права власності на нерухоме майно № 1655083, виданого Львівським обласним державним комунальним бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки від 06.10.2003 року (аркуш справи № 83).

Наведеним підтверджується, що було подаровано будинок в повному обсязі та спростовуються твердження позивача за зустрічним позовом, ОСОБА_3 , у зустрічній позовній заяві про те, що ОСОБА_9 було укладено договір дарування 1/2 ідеальної частки житлового будинку у АДРЕСА_1 .

З копії свідоцтва про одруження серії НОМЕР_2 вбачається, що ОСОБА_8 та ОСОБА_6 одружилися 01.03.1957 року у селі Миклашків, Новояричівського району Львівської області, про що в книзі записів актів громадянського стану про одруження було зроблено запис за № 2. Прізвище після реєстрації одруження присвоєно дружині та чоловікові ОСОБА_3 (аркуш справи № 78).

ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть від 28.07.1970 року (аркуш справи № 77).

З копії свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_3 від 10.11.1984 року вбачається, що ОСОБА_5 та ОСОБА_3 одружилися 10.11.1984 року, про що в книзі реєстрації актів про укладення шлюбу було зроблено запис за № 26. Після укладення шлюбу присвоєні прізвища чоловікові та дружині ОСОБА_3 (аркуш справи № 79, зворотня сторона).

Тобто дошлюбним прізвищем відповідача за первісним позовом та позивача за зустрічним позовом ОСОБА_3 було ОСОБА_3.

З копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 вбачається, що ОСОБА_3 народилася ІНФОРМАЦІЯ_7 та її батьками є ОСОБА_8 та ОСОБА_6 (аркуш справи № 79, зворотня сторона).

Спадкова справа після смерті ОСОБА_6 була зареєстрована 23.08.2018 року у зв`язку із поданням заяви ОСОБА_3 21.08.2018 року (аркуш справи 156-160).

Необхідно відмітити, що у даній заяві ОСОБА_3 зазначила, що вона фактично прийняла спадщину, крім неї спадкоємцем за законом після смерті матері є брат ОСОБА_1 . Вказала, що подружжя, яке пережило спадкодавця, немає. (аркуш справи № 156).

З копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_5 вбачається, що ОСОБА_8 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Зважаючи на те, що ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , а її чоловік, ОСОБА_8 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , а тому на час смерті ОСОБА_6 був живим її чоловік ОСОБА_8 , тобто наведене у заяві ОСОБА_3 про те, що подружжя, яке пережило спадкодавця ОСОБА_6 немає, не відповідає дійсності.

Відповідно п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 р. «Про судову практику у справах про спадкування» відносини спадкування регулюються правилами ЦК України від 16.01.2003 року, що набрав чинності 01.01.2004 року, якщо спадщина відкрилася не раніше 1 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила Цивільного кодексу Української РСР від 18.07.1963 року у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом. У разі коли спадщина, яка відкрилася до набрання чинності ЦК України і строк на її прийняття не закінчився до 1 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються цим Кодексом.

Оскільки ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , тобто спадщина відкрилася до набрання чинності ЦК України, то до правовідносин, що стосуються прийняття спадщини після її смерті необхідно застосовувати положення Цивільного кодексу Української РСР від 18.07.1963 року.

Згідно ч. 1, 2 ст. 524 Цивільного кодексу Української РСР від 18.07.1963 року спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.

З копії інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) № 53072221 від 23.08.2018 року вбачається, що у Спадковому реєстрі інформація відсутня.

А тому суд приходить до висновку, що так як заповіт від імені ОСОБА_6 не посвідчувався, спадкування після її смерті відбувається за законом.

Ст. 527 Цивільного кодексу Української РСР від 18.07.1963 року встановлено, що спадкоємцями можуть бути особи, що були живими на момент смерті спадкодавця, а також діти померлого, зачаті при його житті і народженні після його смерті.

Відповідно до ст. 529 Цивільного кодексу Української РСР від 18.07.1963 року при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті. Онуки і правнуки спадкодавця є спадкоємцями за законом, якщо на час відкриття спадщини немає в живих того з їх батьків, хто був би спадкоємцем; вони успадковують порівну в тій частці, яка належала б при спадкоємстві за законом їх померлому батькові, матері.

Згідно ст. 548 Цивільного кодексу Української РСР від 18.07.1963 року для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Ст. 549 Цивільного кодексу Української РСР від 18.07.1963 року встановлено, що визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Особи, для яких право спадкоємства виникає лише у випадку неприйняття спадщини іншими спадкоємцями, можуть заявити про свою згоду прийняти спадщину протягом строку, що залишився для прийняття спадщини. Якщо строк, що залишився, менше трьох місяців, він продовжується до трьох місяців.

Суд звертає увагу, що з ІНФОРМАЦІЯ_3, тобто дати смерті ОСОБА_6 , до ІНФОРМАЦІЯ_8 , дати подання заяви ОСОБА_3 , ніхто із спадкоємців ОСОБА_6 не звертався за прийняттям спадщини, видачі їм свідоцтва про право на спадщину за законом.

Спадкоємцями першої черги ОСОБА_6 були її діти, а саме сини: ОСОБА_1 та ОСОБА_7 , дочка ОСОБА_3 та чоловік ОСОБА_6 - ОСОБА_8 .

ОСОБА_18 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_6 , виданого повторно Жовківським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Львівській області (аркуш справи № 9).

Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_7 не звертався із заявою про прийняття спадщини чи заявою про видачу йому свідоцтва про право на спадщину як після смерті ОСОБА_6 , так і після смерті ОСОБА_8 .

Також суд звертає увагу, що ні ОСОБА_3 , тобто позивач за зустрічним позовом, ні ОСОБА_1 , який є відповідачем за зустрічним позовом, також не ставили питання про спадкування майна після смерті ОСОБА_6 .

Навпаки після смерті батька, ОСОБА_8 , його двоє живих дітей, а саме ОСОБА_3 та ОСОБА_1 30.05.2003 року звернулися до Жовківської державної нотаріальної контори із спільною заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом.

Доказом цього є матеріалами спадкової справи № 350/2003, яка заведена після смерті ОСОБА_8 Жовківською державною нотаріальною конторою (аркуш справи № 75).

Суд звертає увагу, що в цій заяві ОСОБА_1 та ОСОБА_3 спільно повідомили нотаріусу про те, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер їх батько ОСОБА_8 , на день його смерті залишилось спадкове майно: житловий будинок з господарськими будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_1 , грошовий вклад з відповідними процентами в філії Жовківського відділення Ощадбанку України № 6325015 с. Куликів на рахунку № НОМЕР_1 .

Також суд звертає увагу, що заявники вказали, що крім них у ОСОБА_8 спадкоємців не має, інших спадкоємців передбачених ст. 530, 531 ЦК УРСР не має.

Отже, суд приходить до висновку, що подавши 30.05.2003 року до Жовківської державної нотаріальної контори спільно із ОСОБА_1 заяву про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом позивач за зустрічним позовом ОСОБА_3 визнала те, що ОСОБА_1 є спадкоємцем покійного ОСОБА_8 на рівні із нею, ОСОБА_3 , як спадкоємець першої черги за законом, як син який прийняв спадщину після смерті батька.

Також даною заявою ОСОБА_3 фактично визнала, що житловий будинок з господарськими будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_1 є таким, що належить виключно покійному ОСОБА_8 на праві власності в цілому і те, що у ОСОБА_8 не було інших спадкоємців першої черги (ст. 529 ЦК УРСР), не було спадкоємців другої черги за законом (ст. 530 ЦК УРСР) та спадкоємців утриманців (ст. 531 ЦК УРСР).

Необхідно звернути увагу, що саме на основі наведеної вище спільної заяви про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом від 30.05.2003 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на підставі ст. 1261 ЦК України державним нотаріусом Жовківської державної нотаріальної контори Галань Г.О. було видано оскаржуване свідоцтво про право на спадщи законом від 26.01.2004 року, зареєстроване в реєстрі за № 1-134.

Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 26.01.2004 року, зареєстрованого в реєс № 1-134 спадкоємцем майна гр. ОСОБА_8 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , є в рівних час його діти: ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

Спадкове майно, на яке видано це свідоцтво складається з житлового будинку з господарськими будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_1 і складається з трьох кімнат, житловою площею 44,8 кв.м., кухні, загальною площею 81,0 кв.м., при будинку є літня кухня, два сараї, вбиральня, що належав померлому та ОСОБА_6 , померлій ІНФОРМАЦІЯ_3 на підставі договору дарування, посвідченого Львівською державною нотаріальною конторою 27.02.1957 року, за реєстром № 1021, зареєстрованого в Львівському бюро технічної інвентаризації 02.02.1970 року за № 226, після смерті якої ОСОБА_8 спадщину фактично прийняв, а юридично не оформив.

Отже, враховуючи зміст свідоцтва про право на спадщину за законом від 26.01.2004 року, зареєстрованого в реєстрі за № 1-134 ОСОБА_3 , тобто позивач за зустрічним позовом, визнала ту обставину, що після смерті ОСОБА_6 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 її спадщину, до складу якої входила 1/2 частина будинку АДРЕСА_1 було фактично успадковано, але юридично не оформлено лише її чоловіком, ОСОБА_8 , який водночас є батьком ОСОБА_3 .

Також суд звертає увагу, що на підставі даного свідоцтва ОСОБА_1 і ОСОБА_3 зареєстрували 23.02.2004 року право спільної часткової власності на будинок АДРЕСА_1 , а саме по 1/2 частині кожен, що підтверджується копією інформаційної довідки № 139078272 від 25.09.2018 року (аркуш справи № 5-6).

Відтак суд приходить до переконання, що отримавши свідоцтво про право на спадщину за законом від 26.01.2004 року, зареєстроване в реєстрі за № 1-134 ОСОБА_3 визнала те, що ОСОБА_1 є спадкоємцем покійного ОСОБА_8 на рівні із ОСОБА_3 як спадкоємець першої черги за законом, як син, який прийняв спадщину по смерті батька, житловий будинок з господарськими будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_1 є таким, що належав виключно покійному ОСОБА_8 на праві власності в цілому, у ОСОБА_8 не було інших спадкоємців першої черги (ст. 529 ЦК УРСР), у ОСОБА_8 не було спадкоємців другої черги за законом (ст. 530 ЦК УРСР) і спадкоємців утриманців (ст. 531 ЦК УРСР).

Суд звертає увагу на те, що з моменту видачі ОСОБА_1 свідоцтва про право на спадщину за законом від 26.01.2004 року, зареєстрованого в реєстрі за № 1-134, ОСОБА_3 не оспорювала в судовому порядку видачу свідоцтва на користь двох спадкоємців, а саме на її, ОСОБА_3 , користь та на користь ОСОБА_1

ОСОБА_3 не оспорювала визнання державним нотаріусом Жовківської державної нотаріальної контори Галань Г.О. ОСОБА_1 як спадкоємця першої черги за законом після смерті ОСОБА_8 , який прийняв спадщину.

До подання позову ОСОБА_3 і не оспорювала належність будинку АДРЕСА_1 лише ОСОБА_8 єдиному власнику на момент його смерті.

Крім того необхідно відмітити, що рішенням Жовківського районного суду Львівської області від 13.03.2013 року у справі № 2-1523/11 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про виділ частки із майна, що є у спільній частковій власності, встановлено те, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 26.01.2004 року, зареєстрованого в реєстрі за № 1-134, ОСОБА_1 та його сестра - ОСОБА_3 після смерті батька - ОСОБА_8 , в рівних частинах успадкували наступне майно: житловий будинок з господарськими будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_1 . Дане рішення суду набрало законної сили 25.03.2014 року та в апеляційному порядку не оскаржувалося.

Рішенням Жовківського районного суду Львівської області від 13.01.2015 року у справі № 444/3094/14-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні майном також було встановлено те, що згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 26.01.2004 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 успадкували в рівних частинах житловий будинок з господарськими будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_1 , що складається з трьох кімнат, житловою площею 44,8 кв.м., кухні, загальною площею 81,00 кв.м. Окрім цього, при будинку є літня кухня, два сараї, вбиральня. ОСОБА_8 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , був власником будинку в АДРЕСА_1 . Після його смерті спадкоємцями його майна в рівних частках є його діти ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , що вбачається із копії свідоцтва про право на спадщину за законом від 26.01.2004 року, яке долучене позивачем до матеріалів справи. На підставі свідоцтва про право власності на спадщину від 26.01.2004 року, виданого Жовківською держнотконторою 23.02.2004 року ОСОБА_1 зареєстрував право власності на нерухоме майно, а саме на будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Форма власності - приватна спільна часткова. Його частка в даному будинку - 1/2. Даний факт підтверджується копією витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно.

Рішення Жовківського районного суду Львівської області від 13.01.2015 р. у справі № 444/3094/14-ц набрало законної сили 04.02.2015 р. та в апеляційному порядку не оскаржувалося.

Також постановою Львівського апеляційного суду від 27.11.2018 р. у справі № 2-398/2006 за позовом ОСОБА_3 до Куликівської селищної ради, треті особи: Жовківська державна нотаріальна контора та Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та Експертної оцінки» про визнання права власності на спадкове майно було встановлено те, що після смерті ОСОБА_1 було видане свідоцтво про право на спадщині законом від 26.01.2004 року, зареєстроване в реєстрі за № 1-134, яким посвідчено, що на підставі ст. 1261 України спадкоємцями майна ОСОБА_1 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , є в рівних частинах діти ОСОБА_1 та ОСОБА_3 . Спадкове майно на яке видано це свідоцтво складається з житлового будинку з господарськими будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_1 і складається з трьох кімнат, житловою площею 44,8 кв.м., кухні, загальною, площею 81,0 кв.м., при будинку є літня кухня, два сараї, вбиральня, що належав померлому та ОСОБА_6 , померлій ІНФОРМАЦІЯ_3 , на підставі договору дарування, посвідченого Львівською державною нотаріальною конторою 27.02.1957 року, за реєстром № 1021, 02.02.1970 року, зареєстрованому в Львівському бюро технічної інвентаризації 02.02.1970 року за № 226, після смерті якої ОСОБА_8 спадщину фактичну прийняв, а юридично не оформив. На підставі даного свідоцтва ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , зареєстрували право спільної часткової власності на будинок АДРЕСА_1 , а саме по 1/2 частині кожен.

Постанова Львівського апеляційного суду від 27.11.2018 р. у справі № 2-398/2006 набрала сили 27.11.2018 року.

Відтак, суд звертає увагу, що обставини щодо правомірності прийняття ОСОБА_1 спадкового майна покійного ОСОБА_8 та правомірності набуття ОСОБА_1 права власності на спадкове майно покійного ОСОБА_8 встановленні двома рішеннями Жовківського районного суду Львівської області, а саме від 13.03.2013 року у справі №2-1523/11 та від 13.01.2015 р. у справі № 444/3094/14-ц та постановою Львівського апеляційного суду від 27.11.2018 р. у справі № 2-398/2006.

Позивач за зустрічним позовом просить суд визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 26.01.2004 року, зареєстроване в реєстрі за № 1-134 з тих причин, що не має можливості оформити свої спадкові права на житловий будинок в АДРЕСА_3 , оскільки згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 26.01.2004 р. державним нотаріусом Жовківської державної нотаріальної контори видано таке на спадкове майно без врахування прав на житловий будинок в АДРЕСА_3 .

Таке обгрунтування не відповідає жодній нормі закону, в тому числі і сама ОСОБА_3 не вказала на підставі якої норми матеріального права свідоцтво про право на спадщину за законом від 26.01.2004 року, зареєстроване в реєстрі за № 1-134 підлягає визнанню недійсним з огляду на не включення до оспорюваного свідоцтва відомостей про будинок в АДРЕСА_3 .

А тому аналізуючи всі наявні докази, суд приходить до висновку, що відсутні будь-які підстави для задоволення позовних вимог позивача ОСОБА_3 .

Суд звертає увагу, що ОСОБА_3 звернулася в суд із позовом про скасування свідоцтва про право на спадщину за законом вже більше ніж через 14 років після видачі даного свідоцтва.

В той же час із копії спадкової справи, яка заведена після смерті ОСОБА_7 (аркуш справи № 28-32) вбачається, що із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_18 звернувся лише ОСОБА_5 , а саме ІНФОРМАЦІЯ_9 .

Справжність підпису ОСОБА_5 засвідчено ОСОБА_19 , приватним нотаріусом Жовківського районного нотаріального округу Львівської області 25.09.2019 року. Заяву зареєстровано в реєстрі за № 1128 (аркуш справи № 9).

Так як ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто спадщина відкрилася до набрання чинності ЦК України, то до правовідносин, що стосуються прийняття спадщини після його смерті необхідно застосовувати положення Цивільного кодексу Української РСР від 18.07.1963 року.

Суд звертає увагу, що з матеріалів справи не вбачається жодних відомостей про посвідчення заповіту від імені ОСОБА_7 і сам ОСОБА_5 просить у поданій заяві видати йому свідоцтво про право на спадщину саме за законом.

Позивач за первісним позовом зазначає, що ОСОБА_7 був його рідним дядьком.

В той же час позивачем ОСОБА_5 не надано жодних доказів на підтвердження його родинних відносин із ОСОБА_7 , немає таких доказів і в матеріалах спадкової справи № 559/2018, заведеної після смерті ОСОБА_7 .

Згідно ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до підпункту 4.2 п. 4 Глави 10 розділу II «Видача свідоцтв про право на спадщину» Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України 22.02.2012 року № 296/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.02.2012 року за № 282/20595 доказом родинних та інших відносин спадкоємців зі спадкодавцем є: свідоцтва органів реєстрації актів цивільного стану, повний витяг з реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису, копії актових записів, копії рішень суду, що набрали законної сили, про встановлення факту родинних та інших відносин.

Цивільний кодекс Української РСР від 18.07.1963 року встановлював дві черги спадкоємців за законом.

Так згідно ст. 529 ЦК Української РСР від 18.07.1963 року при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті.

Онуки і правнуки спадкодавця є спадкоємцями за законом, якщо на час відкриття спадщини немає в живих того з їх батьків, хто був би спадкоємцем; вони успадковують порівну в тій частці, яка належала б при спадкоємстві за законом їх померлому батькові, матері.

Відповідно до ст. 530 ЦК Української РСР від 18.07.1963 року при відсутності спадкоємців першої черги або при неприйнятті ними спадщини, а також в разі, коли всі спадкоємці першої черги не закликаються до спадкування, успадковують у рівних частках: брати і сестри померлого, а також дід та бабка померлого як з боку батька, так і з боку матері (друга черга).

Тобто з наведених норм законодавства вбачається, що племінник не є ні спадкоємцем першої, ні другої черг, а тому суд приходить до висновку, що позивач за первісним позовом ОСОБА_5 не є спадкоємцем за законом ОСОБА_7 .

Позивачем ОСОБА_5 не подано жодних доказів про те, що ОСОБА_7 фактично прийняв спадщину після смерті ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Ним не підтверджено жодним із доказів, що ОСОБА_7 є сином ОСОБА_6 .

А тому позивачем ОСОБА_5 не обгрунтовано та не доведено з посиланням на відповідно докази, що оскаржуване свідоцтво будь-яким чином порушує його майнові чи немайнові права.

Судом встановлено, що ОСОБА_5 не міг бути спадкоємцем за законом після смерті ОСОБА_7 , як він стверджує, його дядька, оскільки чинне на той час законодавство не встановлювало можливості спадкування за законом після смерті дядька.

Крім цього необхідно звернути увагу, що стороною відповідача ОСОБА_1 , зокрема його представником, заявлено про застосування строків позовної давності до первісних та зустрічних позовних вимог.

При вирішенні даного клопотання суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Суд наголошує на тому, що норма ч. 1 ст. 261 ЦК України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб`єктивних прав, відтак обов`язок доведення терміну, з якого особі стало відомо (могло стати) про порушення права, покладається на позивача. (Постанова Верховного Суду України від 29.10.2014 р. у справы № 6-152цс14).

В той же час суд вважає за необхідне зазначити, що за змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України, ст. 71 ЦК УРСР вбачається, що позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Судом не встановлено порушення права або охоронюваного законом інтересу позивача як за первісним, так і за зустрічним позовами, за захистом яких вони звернулися до суду. Тому і немає підстав застосовувати наслідки спливу строку позовної давності, оскільки суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні як первісних, так і зустрічних позовних вимог по їх суті.

В той же час необхідно вказати, що сплив строків позовної давності може бути додатковою підставою для відмови у задоволенні позовів ОСОБА_3 та ОСОБА_5 .

Зібрані по справі докази, оцінені судом належним чином кожен окремо на їх достовірність та допустимість, а також їх достатність та взаємний зв`язок у сукупності, встановлені судом обставини свідчать про те, що позовні вимоги позивача за первісним та зустрічним позовами є безпідставними та задоволенню не підлягають. Є всі підстави для відмови у задоволенні таких.

Керуючись статтями 23, 141, 258, 259, 264, 265, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

УХВАЛИВ :

У задоволенні первісного позову ОСОБА_5 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , третя особа: Жовківська державна нотаріальна контора про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 26.01.2004 року державним нотаріусом Жовківської державної нотаріальної контори в рівних частинах ОСОБА_1 та ОСОБА_3 - відмовити.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , третя особа: Жовківська державна нотаріальна контора про визнання за ОСОБА_3 права на спадкування належної частки майна після смерті ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 26.01.2004 року державним нотаріусом Жовківської державної нотаріальної контори в рівних частинах ОСОБА_1 та ОСОБА_3 - відмовити.

У вимогах ОСОБА_3 про стягнення із ОСОБА_5 , ОСОБА_1 в її користь в рівних частинах 1536 грн. 80 коп. сплаченого судового збору за подання зустрічного позову-відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга з врахуванням п. 15.5 розділу ХIII "Перехідні положення" ЦПК України, тобто до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, подається до Львівського апеляційного суду через Жовківський районний суд Львівської області.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: Зеліско Р. Й.