Рішення № 86834297, 24.12.2019, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/7386/15-ц

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 грудня 2019 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі: головуючого - судді Фазикош О.В., за участю секретаря Торчинович Н.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ч. 6 ст. 268 ЦПК України 24 грудня 2019 року було проголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повний текст рішення виготовлено та підписано 02 січня 2020 року.

Представник позивача ПАТ КБ «ПриватБанк» Сафір Ф.О. звернувся до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області з позовом, в якому просить стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" 21 223,31 грн., мотивуючи тим, що ОСОБА_1 на підставі договору №б/н від 14.04.2011 року отримала кредит у розмірі 1000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 30,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. У зв`язку з порушеннями зобов`язань за кредитним договором, відповідач станом на 30.04.2015 року має заборгованість 21 223,31 грн.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 01.07.2015 року у справі відкрито провадження та призначено справу до судового розгляду, без проведення попереднього розгляду (згідно з правилами діючої на час відкриття провадження редакції ЦПК України).

Заочним рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 06.11.2015 року по справі за вищевказаним позовом, позовні вимоги задоволено. Судом вирішено стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором №б/н від 14.04.2011 року в розмірі 21223,31 грн. та судовий збір в розмірі 243,60 грн.

Представником відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подано заяву про перегляд заочного рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 06.11.2015 року, оскільки таке рішення ухвалено за відсутності відповідача та про існування такого остання довідалася, коли отримала постанову від РВ ДВС.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 09.11.2016 року заочне рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 06.11.2015 року скасовано, справу призначено до судового розгляду.

Представником відповідача ОСОБА_2 до суду подано заперечення на позовну заяву, в яких останній зазначив, що з тексту позовної заяви не зрозуміло, які саме зобов`язання були порушені відповідачем, коли настав строк виконання таких зобов`язань, чому при розмірі кредитного ліміту 1000 грн., заборгованість по тілу кредиту вказана в сумі 7337,37 грн. Відповідно до "Умов та правил надання банківських послуг", що є частиною договору з позивачем, п. 2.1.1.8.1. зазначено: "Для призупинення або запобігання будь-яких незаконних або неузгоджених з Банком дій з карткою Держатель доручає Банку в будь-який час і без укладення будь-яких додаткових угод призупинити або припинити дію картки,зокрема, якщо Держатель більше одного разу допустив прострочення погашення мінімального обов`язкового платежу". Вказане зобов`язання позивачем не було виконане, як і інше, що регламентується п. 2.1.1.8.7. Умов та правил надання банківських послуг: "Банк інформує Клієнта про заборгованість за кредитними картками, розмір поточних платежів і умови кредитного договору", та такими порушеннями своїх зобов`язань позивачем навмисно або з недбалості було створено заборгованість по кредиту. Вказує, що відповідачу про вказану заборгованість нічого не відомо. Не погоджується з розрахунком заборгованості, а саме як розраховувалась пеня та процентна складова штрафів за кожен місяць. Вважає за доцільне застосувати строк позовної давності для таких вимог, а також до кожної простроченої суми щомісячних платежів по тілу кредиту.

Представником ПАТ КБ «Приватбанк» через канцелярію суду подано пояснення, у яких останній зазначив, що ПАТ КБ Приватбанк повністю не погоджується з обставинами викладеними в запереченнях. Вказує, що відповідно до укладеного договору № б/н від 14.04.2011 року ОСОБА_1 14.04.2011 року отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку (що підтверджується Довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної карти, яка додається до позову), зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30.00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Особливістю укладеного кредитного договору між ПриватБанком та ОСОБА_1 є те, що відповідачу була видана кредитна картка з поновлювальною кредитною лінією. Тобто, це кредит, що надається банком клієнту в межах встановленого ліміту заборгованості, який використовується повністю або частинами і поновлюється в міру погашення раніше виданого кредиту. Клієнт, використавши та погасивши всю заборгованість за кредитною лінією, може знову користуватися нею у межах, що не перевищують визначеного кредитною угодою ліміту. Повернувши частину боргу, позичальник може отримати новий кредит у межах встановленого ліміту та строку дії договору. Банком на підтвердження наявності не виконаних кредитних зобов`язань було надано розрахунок заборгованості за договором. Додатково додає виписку по рахунку в якій відображені всі операції зі зняття грошових коштів, погашення та нарахування відсотків і неустойки. Умовами кредитного договору встановлено, що відповідач повинен особисто слідкувати за станом кредитного рахунку. При укладанні договору вся необхідна інформація про умови кредитування була доведена до відома позичальника у вигляді другого примірника договору. Також, при необхідності отримання інформації (у тому числі виписок, довідок про розмір заборгованості та інше, клієнти ПАТ КБ "ПриватБанк" мають можливість ознайомитися з нею в обслуговуючому відділенні ПАТ КБ "ПриватБанк". Умовами та правилами надання банківських послуг передбачено обов`язок клієнта стежити за витрачанням коштів в рамках платіжного ліміту, саме тому заперечення відповідача в частині не знання наявності та суми заборгованості являються необґрунтованими.

Вказує, що відповідач в своїх запереченнях невірно тлумачить положення п.2.1.1.8.1 Умов та правил надання банківських послуг, в яких зазначено, що Власник карти доручає банку надати доручення будь якому учаснику міжнародних платіжних систем вилучити карту в разі допущення більше ніж один раз прострочення погашення мінімального обов`язкового платежу, і аж ніяк не зупинити дію карти. Підписавши заяву - анкету клієнт надав згоду на збільшення, зменшення або анулювання кредитного ліміту банком в будь-який момент (п.2.1.1.2.3.). Пунктом 2.1.1.2.4. УіП встановлено, що підписання цього договору є прямою та безумовною згодою клієнта щодо прийняття будь-якого розміру Кредитного ліміту, встановленого банком. Додатково повідомив, що встановлення певної суми кредитного ліміту не є фінансовою операцією, що вимагає документального підтвердження. З довідки про зміну умов кредитування вбачаються всі розміри кредитних лімітів, які були встановлені на картрахунок, та зазначені дати їх змін. Остання зміна відбулася 07.06.2013 року, кредитний ліміт було зменшено до 7600,00 грн. Відповідальність клієнта наступає в момент використання кредитного ліміту - як тільки клієнт самостійно підтверджує проведення операції в рахунок ліміту шляхом введення ПІН -коду (в банкоматах) або підписанням чека (розрахунок через POS-термінал торгової точки), саме в цей момент здійснюється перехід коштів у володіння позичальникові. При проведенні претензійно-позовних заходів ключову роль відіграє заборгованість клієнта (сума фактично отриманих коштів та нарахована плата за користування ними), а не сума стартового кредитного ліміту по карті. Тому належним доказом зняття коштів з карткового рахунку клієнта є виписка. В розрахунку,заборгованості містяться колонки "Сума комісії та пені" та "Сума комісії та пені" (накопичувальним підсумком"). Відповідачу за порушення зобов`язання було нараховано пеню та зазначено в колонці "Сума комісії та пені". Нарахування пені за кредитними картами здійснюється з 01.05.2009 року в розмірі 1% від суми заборгованості, але не менше 30 грн., дані зміни, затверджені Наказом СП-2009- 289 від 07.04.2009 року. В подальшому Наказом СП-2013-6500941 от 28.01.2013 року розмір пені було збільшено до 50 грн., яка нараховується щомісячно у разі виникнення простроченої заборгованості по кредиту на суму від 100 грн. 05.07.2013 року Наказом СП-2013-6783906 внесені зміни в тарифи банківського обслуговування щодо розміру пені, а саме: - у разі виникнення простроченої заборгованості на протязі одного місяця - сплачується пеня в розмірі 50 грн.; - у разі виникнення простроченої заборгованості другий місяць поспіль - сплачується пеня в розмірі 100 грн.

Позов про визнання недійсним кредитного договору в частині встановлення неустойки у вигляді пені Відповідачем не заявлявся, а тому договір у цій частині являється дійсним. Сторони за договором передбачили у разі порушення Позичальником термінів платежів сплату штрафу за формулою: 500,00 грн. + 5 Відсотків від суми позову. Позов про визнання недійсним кредитного договору в частині встановлення неустойки у вигляді штрафу Відповідачем не заявлявся, а тому договір вважає у цій частині дійсним. Відповідачем дійсно були вчинені дії, що свідчать про визнання ним свого боргу перед Банком. Так, згідно виписки Клієнт неодноразово здійснював погашення заборгованості останнє з яких було внесено 09.10.2014 року в розмірі 100,00 грн. через термінал самообслуговування, підтвердженням є виписка з рахунку.

Згідно з вищенаведеного, терміни позовної давності неодноразово переривалися, з врахуванням ст. 264 ЦК України після переривання обчислення строків починається спочатку - 09.10.2014 року + 3 Роки = 09.10.2017року. Позивач же звернувся до суду з позовом до відповідача 18.06.2015 року - до спливу строку позовної давності. У зв`язку з цим, обставини, на які відповідач посилається в своєму запереченні, не відповідають дійсності, а строк позовної давності позивачем дотримано при зверненні до суду.

Враховуючи вищенаведене, представник позивача просив задовольнити позовні вимоги.

В подальшому, відповідно до розпорядження в.о. керівника апарату Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області № 714 від 28.08.2018 року щодо призначення повторного автоматичного розподілу справи, матеріали вказаної справи підлягали повторному автоматизованому перерозподілу у зв`язку з неможливістю суддею Лемак О.В. виконання повноважень судді, що зумовлено довготривалим лікуванням.

Відповідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.08.2018 року, головуючим суддею визначено Фазикош О.В. та передано дані матеріали для розгляду.

Представником відповідача ОСОБА_2 через канцелярію суду подано зауваження на пояснення позивача від 06.02.2017 року, у яких останній зазначив, що Відповідно до "Умов та правил надання банківських послуг", що є частиною договору з позивачем, п. 2.1.1.8.1. зазначено: "Для призупинення або запобігання будь-яких незаконних або неузгоджених з Банком дій з карткою Держатель доручає Банку в будь-який час і без укладення будь-яких додаткових угод призупинити або припинити дію картки,зокрема, якщо Держатель більше одного разу допустив прострочення погашення мінімального обов`язкового платежу". Таким чином, в запереченні відповідача наведено не тлумачення, а оригінальний текст пункту договору, тлумаченням на свою користь намагається займатись позивач. Відсоткова ставка за кредитом складає 30%, що ніяк не може складати суму невиплачених відсотків 11319,37 грн. за весь час від підписання договору до подання позову. Що стосується строків позовної давності. По-перше, заперечення стосувалось в першу чергу нарахування неустойки, до якої застосовується позовна давність в один рік і нараховується окремо за кожним простроченим платежем. По-друге, позивач вважає, що відповідачем були вчинені дії, що свідчать про визнання ним свого боргу перед банком, а саме внесення на картку грошей (100 грн. 09.10.2014 р.) Внесення грошей свідчить лише про те, що надійшли гроші на вказану картку від будь-кого та з будь-яких підстав, тому не може бути підставою для переривання перебігу позовної давності. Тому, відповідно до заперечення від 22.03.2017 р., враховуючи прострочення кредитора, просить суд винести рішення про стягнення заборгованості за кредитними зобов`язаннями в сумі 7337 грн. 37 коп.

В судове засідання представник позивача АТ КБ «ПриватБанк» не з`явився, подав через канцелярію суду клопотання, у якому просив про розгляд справи за відсутності представника позивача АТ КБ «ПриватБанк», при цьому не заперечує проти винесення заочного рішення судом.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання повторно не з`явилася, про час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином, про причини неявки суд не повідомила. Відповідачем не подано відзив.

Представник відповідача ОСОБА_2 повторно не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

За вказаних обставин суд, враховуючи те, що відповідач не скористалася своїм правом подати відзив на позовну заяву, а позивач не заперечував проти заочного розгляду справи, керуючись ч.4 ст.223,280-281 ЦПК України ухвалив провести заочний розгляд справи.

Дослідивши матеріали справи, надавши оцінку наявним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу окремо шляхом їх всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження, заслухавши пояснення представника відповідача, суд приходить до наступного висновку.

ПАТ КБ «ПриватБанк» є правонаступником прав та обов`язків ЗАТ КБ «ПриватБанк» , у зв`язку із чим на підставі рішення загальних зборів акціонерів від 30.04.2009 року змінено найменування Позивача з ЗАТ КБ «ПриватБанк» на ПАТ КБ «ПриватБанк» про що зазначено у п.1.1. Статуту ПАТ КБ «ПриватБанк».

14 червня 2018 року у зв`язку зі зміною типу акціонерного товариства змінено назву позивача - Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк».

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звернулася до ПАТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала Заяву №б/н від 14.04.2011 року, згідно якої отримала кредит в розмірі 1000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00% на рік на суму залишку заборгованості.

Згідно з наданим банком розрахунком заборгованості вбачається, що ОСОБА_1 взятого на себе зобов`язання не виконала, у зв`язку з чим станом на 30.04.2015 року має заборгованість в розмірі 21223,31 грн., яка складається з наступного: 7337,37 грн. - заборгованість за кредитом; 11319,96 грн. - нараховані відсотки за користування кредитом; 1079,16 грн. - заборгованість за пенею та комісією; а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн. - штраф (фіксована частина), 986,82 грн. - штраф (процентна складова).

Пунктом 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» встановлено, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог.

Отже, суд зобов`язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок. З такою позицією погодився й Верховний Суд у своїй постанові по справі №775/7704/15 від 23.01.2018 року.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

У Анкеті - заяві про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку ОСОБА_1 від 14.04.2011 року процентна ставка не зазначена. Разом з тим, згідно підписаної 06.05.2011 року відповідачем довідки про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна» 55 днів пільгового періоду» по договору підписаному ОСОБА_1 вказується базова відсоткова ставка 2,5 % в місяць.

Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, наявні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

ПАТ КБ «ПриватБанк» свої зобов`язання за Договором та угодою виконав в повному обсязі, а саме надав Відповідачу кредит у розмірі, встановленому Договором.

Відповідач не надавав своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за Кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов Договору, що має відображення у Розрахунку заборгованості за договором. Таким чином, у порушення умов кредитного договору, а також ст. ст. 509, 526, 1054 ЦК України Відповідач зобов`язання за вказаним договором не виконав.

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), тобто ухиляючись від сплати заборгованості за кредитом, Відповідач порушує зобов`язання за даним договором. Статтею 525 ЦК України передбачена недопустимість односторонньої відмови від зобов`язання. Згідно ч.2 ст. 615 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

Відповідно до частини другої статті 1054 та частини другої статті 1050 Цивільного кодексу України наслідками порушення Боржником зобов`язання щодо повернення чергової частини суми кредиту є право Заявника достроково вимагати повернення всієї суми кредиту.

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім заборгованості за кредитом, стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками за користування кредитом, пеню і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 14.04.2011 року, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, затверджених наказом від 06.03.2010 року №СП-2010-256 як невід`ємні частини спірного договору.

Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг, затверджених наказом від 06.03.2010 року №СП-2010-256, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь - яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору, позовну давність щодо вимог банку - 50 років (пункт 1.1.7.31 згаданих Умов), та інші умови.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи Анкету - заяву про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані ОСОБА_1 . Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті - заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Згідно вимог ч.6 ст.60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Крім того, суд вказує, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь - яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті - заяві позичальника, яка безпосередньо підписана ОСОБА_1 і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Таким чином суд вважає, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, затверджених наказом від 06.03.2010 року №СП-2010-256, які містяться в матеріалах даної справи не містять підпису ОСОБА_1 , тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 14 квітня 2011 року шляхом підписання заяви-анкети.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.

Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.

Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.

Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII«Про захист прав споживачів» (далі - Закон №1023-XII).

Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.

Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_4 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно - правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, суд зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

Згідно довідки ПАТ КБ «ПриватБанк» ОСОБА_1 було видано кредитну картку № НОМЕР_1 14.04.2011 року з терміном дії до ІНФОРМАЦІЯ_2, в подальшому: 24.01.2013 року № НОМЕР_3 з терміном дії до ІНФОРМАЦІЯ_3.

Отримання перевипущених карток підтверджується фотознімками доданими до позовної заяви відповідача з картками. Крім того, користування карткою підтверджується випискою по рахунку в якій відображено, як знаття кредитних коштів, так і погашення.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь - який час, що свідчить про порушення його прав, а тому суд приходить до переконання, що даний позов підлягає до часткового задоволення в частині стягнення з відповідача ОСОБА_1 фактично отриманої суми кредитних коштів в межах заявленої позивачем суми заборгованості за кредитом в розмірі 7337,37 грн.

У відповідності до ст.12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Проте, позивачем не доведено наявність підстав для нарахування відсотків за користування кредитом за змінною процентною ставкою.

Так, із Довідки про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду»» від 06.05.2011 року та Заяви клієнта від 14.04.2011 року, підписаних ОСОБА_5 , вбачається, що базова процентна ставка по договору становить 30% з розрахунку 360 днів у році і нараховується за кожний день прострочення кредиту.

Відповідно до наданих позивачем Умов та Правил надання банківських послуг, п. 1.1.3.2.3. Банку надано право проводити зміну Тарифів, а також інших умов обслуговування рахунків. При цьому Банк, за виключенням випадків зміни розміру наданого Кредиту (кредитного ліміту), зобов`язаний не менше ніж за 7 днів до введення змін проінформувати Клієнта, зокрема у виписці по Картрахунку згідно з п.1.1.3.1.9. цього договору. Якщо протягом 7 днів Банк не отримає повідомлення від клієнта про незгоду із змінами, то вважається, що клієнт приймає нові умови.

Із розрахунку заборгованості за договором №б/н від 14.04.2011, наданим банком на підтвердження своїх позовних вимог вбачається, що з 01 вересня 2014 року, процентна ставка по договору була збільшена.

Разом з тим, підтвердження того, що клієнта було належним чином повідомлено про зміну тарифів позивачем не надано.

Із наданих банком роздруківок, як доказів повідомлень ОСОБА_1 про зміну ставки за використання кредитних коштів, вбачається, що повідомлення боржнику не було відправлені. Будь-яких інших доказів про доставку СМС-повідомлення або повідомлення ОСОБА_1 в інший спосіб позивачем не надано.

За таких обстави, суд, вважає безпідставним нарахування відсотків за користування кредитом за збільшеною відсотковою ставкою і при розрахунку заборгованості по відсотках застосуванню підлягає обумовлена сторонами при укладенні договору базова процентна ставка - 30%.

Стаття 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно наданого позивачем розрахунку заборгованості, АТ КБ «ПРИВАТБАНК» підвищував відсоткову ставку за користування кредитом, при цьому, судом встановлено, що позивачем АТ КБ «ПРИВАТБАНК» не надано достатніх доказів в розумінні вимог ст. 80 ЦПК України на підтвердження виконання банком свого обов`язку проінформувати ОСОБА_1 про зміну відсоткової ставки.

Роблячи такий висновок, суд бере до уваги, що відповідно до умов укладеного між сторонами кредитного договору та вимог частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» боржник вважається належно повідомленим про збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку в тому разі, якщо банк не лише відправив на адресу такого боржника листа про зміну умов кредитного договору, а й довів факт його вручення адресатові під розписку (Постанова ВСУ від 30.11.2016 р. №6-823цс16).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці Європейського суду з прав людини (справи «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

За період з 01 вересня 2014 року по 30 квітня 2015 року кількість дів простроченої заборгованості становить 241 дні (або 8 місяців), при ставці 30% з розрахунку 360 днів у році на тіло кредиту 7 337,37 грн., залишок заборгованості за відсотками становить відповідно 1467,47 грн. (7 337,37 грн х 2,5% х 241 дні/360 днів).

Суд погоджується з розрахунком банку, враховуючи що погашення процентів передбачено умовами договору щомісячно за попередній місяць, то початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником свого зобов`язання до кожного платежу, з урахування переривання перебігу позовної давності внесення платежів відповідачем. Так, до суду позивач із позовом звернувся 23.06.2015, до стягнення належать відсотки за користування кредитом, враховуючи наданий розрахунок позивача, з 27.04.2011 до 31.08.2014 у розмірі 4397,81 грн. залишок за відсотками.

Загальний залишок заборгованості за відсотками за період з 27.04.2011 по по 30 квітня 2015 становить 5865,28 грн. (4397,81 грн. + 1467,47 грн.).

Щодо застосування позовної давності суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) (ч. 1 ст. 258 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Відповідно до статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

У відповідності з наданим позивачем розрахунком, відповідач з 2011 року періодично здійснювала оплату боргу за кредитним договором, останній платіж 09.10.2014. Оплата боргу в зазначену дату також не заперечувались представником відповідача.

Відповідно до правової позиції Верховного суду України від 09.11.2011 р. у справі № 6-1457цс16 перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку, в силу частини третьої статті 264 ЦК України після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

Формулювання загального правила щодо початку перебігу позовне давності пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливість цієї особи знати про ці обставини (зазначений висновок був сформованій ще в Постанові Верховного суду України від 29 жовтня 2014 р. у справі6-152цс14.

Таким чином, судом встановлено, що строк позовної давності було перервано здійсненням платежів, а тому перебіг позовної давності почався знову з 09.10.2014 року відповідно до частини п`ятої статті 261 ЦК України.

Виходячи з вищенаведеного, погашення заборгованості відповідачем в межах трирічного строку позовної давності є підтвердженням факту переривання строку позовної давності, перебіг якої починається заново, після здійснення платежу.

Оскільки позивач звернувся до суду в червні 2015 року, строк позовної давності ним не пропущено.

За правилами статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Тобто, пеня - це санкція, яка нараховується з першого дня прострочення й до тих пір поки зобов`язання не буде виконано. Її розмір збільшується залежно від продовження правопорушення.

Правова природа пені така, що позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється по кожному дню (місяцю), за яким нараховується пеня, окремо. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.

За загальним правилом, що випливає із Цивільного кодексу України період, за який нараховується пеня за прострочення виконання зобов`язання, не обмежується.

Відповідно до частини другої статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Стаття 266 ЦК України передбачає, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Отже аналіз норм статті 266, частини другої статті 258 ЦК України дає підстави для висновку про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою.

Аналогічна позиція викладена в Постанові Верховного суду України від 18 травня 2016 року у справі №6-474цс16.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Нормою частини третьої статті 267 ЦК України встановлено, що суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення.

Без заяви сторони у спорі ні загальна, ні спеціальна позовна давність застосовуватися не може, оскільки можливість застосування позовної давності пов`язана лише з наявністю про це заяви сторони.

Згідно із поясненнями представника відповідача було заявлено про застосування строку позовної давності в 1 рік до позовних вимог щодо стягнення заборгованості за пенею.

Згідно наявного в матеріалах справи розрахунку заборгованості за кредитним договором №б/н від 14.04.2011 року останній платіж на погашення заборгованості було зроблено відповідачем 09.10.2014 в розмірі 100,00 грн., а із позовом до суду банк звернувся в червні 2015 року, що дає підстави для застосування наслідків спливу строку позовної давності в один рік та стягнення заборгованості по пені за останні 12 місяців, які передували зверненню до суду, зокрема, розмір пені за останній рік буде становити 500,00 грн.

Крім того, згідно з розрахунку, до заборгованості за договором включено штрафи: 500 грн. (фіксована частина) та 986,82 грн. (процентна складова), вирішуючи питання щодо стягнення якої, суд виходить з наступного.

Цивільно-правова відповідальність це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов`язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового.

Покладення на боржника нових додаткових обов`язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

За положеннями статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те ж правопорушення.

Пунктом 2.1.1.12.6.1 Договору, передбачено застосування пені як виду цивільно-правової відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань по даному договору, внаслідок чого нарахування пені відбувається в день нарахування відсотків за кредитом.

У той же час, згідно з п.2.1.1.7.6 Договору єдиним видом відповідальності за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань позичальником, встановленим п.2.1.1.7.6. Договору, є штраф в розмірі 500 гривень та 5% від суми заборгованості (але не менше 100 грн. та не більше залишку заборгованості).

Враховуючи вищевикладене та відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те ж порушення, строків виконання грошових зобов`язань за кредитним договором, - свідчить про недотримання положень,закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності.

Про це ж зазначено у правовій позиції судової палати у цивільних справах Верховного суду України у справі № 6-2003цс15 від 21.10.2015.

Доводи ж представника відповідача про те, що між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПРИВАТБАНК» не було досягнуто згоди щодо розміру щомісячних відсотків за користування кредитом є неспроможними та спростовуються Заявою позичальника від 06.05.2011, яка підписана нею особисто та чинність якої відповідачем не ставилась під сумнів у суді.

Таким чином, загальний розмір заборгованості, що виник у відповідача у зв`язку з отриманням кредитних коштів та користуванням ними станом на 30.04.2015 року, виходячи з поданих доказів, розрахованих на підставі умов кредитування та наявних виписок по рахунку, становить 13 702,65? грн., яка складається з наступного: 7337,37 грн. - заборгованість за кредитом; 5865,28 грн. - відсотки за користування кредитом; 500,00 грн. - заборгованість за пенею та комісією.

На підставі вищенаведеного, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі ст.ст. 11, 525, 526, 610, 611, 629, 1054 ЦК України, керуючись ст. ст. 10, 12, 76, 89, 263-265, 274-279, 280-283, 288, 289 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позовну заяву АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 , мешканки АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (код за ЄДРПОУ - 14360570, що знаходиться в м. Дніпро, Набережна Перемоги, 50) суму заборгованості станом на 30.04.2015 року за кредитним договором №б/н від 14.04.2011 року у розмірі 13 702,65 грн., яка складається з наступного: 7337,37 грн. - заборгованість за кредитом; 5865,28 грн. - відсотки за користування кредитом; 500,00 грн. - заборгованість за пенею та комісією.

У задоволенні решти позовних вимог Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 , мешканки АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (код за ЄДРПОУ - 14360570, що знаходиться в м. Дніпро, Набережна Перемоги, 50) суму сплаченого судового збору в розмірі 243,60 грн.

Повторне заочне рішення відповідно до ч. 3 ст. 288 ЦПК України може бути оскаржено в загальному порядку.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду.

Суддя Ужгородського міськрайонного суду

Закарпатської області О.В.Фазикош