Рішення № 86828841, 09.01.2020, Жовтневий районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 212/10216/19

2/212/1192/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 січня 2020 року м. Кривий Ріг

Жовтневий районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі: головуючого-судді: Власенко М.Д., за участі секретаря судового засідання: Борух Ю.К., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, без участі сторін та без фіксації судового процесу звукозаписувальним технічним засобом цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Криворізький залізорудний комбінат" про відшкодування моральної шкоди у зв`язку з ушкодженням здоров`я,-

встановив:

Вгрудні2019 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Швець М.Є., звернувся з позовом до Публічного акціонерного товариства "Криворізький залізорудний комбінат"(далі ПАТ «Кривбасзалізрудком») про відшкодування моральної шкоди у зв`язку з ушкодженням здоров`я, посилаючись на те, що ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з підприємством відповідача, працюючи на посаді підземного гірника очисного забою дільниці №2 шахти «Гвардійська» ТОВ «Кривбасзалізрудком».15 листопада 2001 року внаслідок нещасного випадку на виробництві, ОСОБА_1 отримавтілесні ушкодження у вигляді «забій, синовіт лівого колінного суглобу. Висновком МСЕК від 20.11.2013 року позивачу первинно встановлено 15 % втрати професійної працездатності в зв`язку з трудовим каліцтвомз 18листопада 2013 року до 01.12.2014 року. 01.11.2015року при повторному переогляді, висновком МСЕК позивачу встановлено 10 % втрати професійної працездатності у зв`язку з трудовим каліцтвом, з 01.12.2014 року до 01 грудня 2015 року. 01.11.2016 року при повторному переогляді, висновком МСЕК позивачу встановлено 10 % втрати професійної працездатності у зв`язку з трудовим каліцтвом, з 01.12.2015 року до 01 грудня 2016 року. 01.03.2018 року при повторному переогляді, висновком МСЕК позивачу встановлено 10 % втрати професійної працездатності у зв`язку з трудовим каліцтвом, з 20.03.2017 року до 01.04.2018 року. 11.07.2018 року при повторному переогляді, висновком МСЕК позивачу встановлено 10 % втрати професійної працездатності у зв`язку з трудовим каліцтвом, з 04.06.2018 року до 20.07.2019 року. 20.11.2019 року при повторному переогляді, висновком МСЕК позивачу встановлено 10 % втрати професійної працездатності у зв`язку з трудовим каліцтвом, з 29.10.2019 року,безстроково.

Позивач вважав, що з вини підприємства, яке не створило безпечних умов праці, він втратив своє здоров`я і йому завдана моральна шкода, яка полягає в тому, що в наслідок виробничої травми виникли фізичні вади, які заважають йому повноцінно використовувати свої фізичні можливості як в побуті, так і в професійній діяльності. Він був вимушений змінити свій спосіб життя, не міг виконувати ті дії які виконував до травмування внаслідок виробничої травми.Ушкодження лівого колінного суглобу спричинило виникнення тривалого захворювання (посттравматичний деформуючий артроз лівого колінногосуглобу ІІ-ІІІ ст.. больовий синдром, пост травматична контрактура лівого колінного суглобуII ст.). Позивач став фізично обмеженим в русі.У віці 35 років позивач вимушений був звільнитися за власним бажанням з шахти «Гвардійська»,оскільки не міг повноцінно виконувати роботу за професією майстра дільниці, зайнятого повний робочий день на підземних роботах, внаслідок виробничої травми колінного суглобу. Він, до теперішнього часу, не може працевлаштуватись на роботуяка б відповідала його фізичному стану. Внаслідок його фізичного стану позивач обмежений в побуті, праці, відпочинку і від цього також морально страждає. Розмір моральної шкоди позивач оцінює в сумі41730 грн., яку просив стягнути з відповідача.

Ухвалою суду від 09 грудня 2019 року судом відкрито провадження у справі та призначене розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі доказами.

27 грудня 2019 року судом отримані клопотання представника про розгляд в спрощеному провадженні з викликом сторін, про визнання явки позивача обов`язковою та зобов`язання позивача надати до суду оригінали письмових доказів, які за результатами розгляду ухвалою суду від 09.01.2020 року залишені без задоволення.

Відповідач скористався правом надання суду відзиву, у якому просив у задоволенні позовних вимог відмовити, вказавши на відсутність правових підстав для відшкодування моральної шкоди, зазначили, що згідно Акту про нещасний випадок на виробництві (форма Н-1) № 5 від 15.11.2001 року саме кріпильник дільниці № 2 ш. "Гвардійська" ОСОБА_1 порушив пункт 1.5"Інструкції з охорони праці № -Г-21 для кріпильника", пункт 8.24.8. СУОП ВАТ "Кривбасзалізрудком". У свою чергу, ОСОБА_1 отримав останній інструктаж по професії 07.09.2001 року, а перевірка знань за професією здійснювалася 08.09.2001 року. Оскільки ОСОБА_1 знехтуваввимогами нормативно-правових актів з охорони праці та особистою безпекою, відповідно це і сталопричиною нещасного випадку на виробництві. Після отриманої травми позивач працював у відповідача до 29.03.2018 року протягом 13 років та звільнився за власним бажанням у зв`язку з доглядом задитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку, згідно з ст. 38 КЗпП України, а не за станомздоров`я як про це зазначено у позовній заяві.Таким чином, саме ОСОБА_1 свідомо порушував законодавство у сфері охорони праці, що виразилося у недбайливому ставленні позивача до свого здоров`я, та як наслідок і спричинило виникнення у нього виробничої травми. З боку відповідача жодних протиправних дій, які б знаходилися у причинному зв`язку з настанням у ОСОБА_1 виробничої травми не вчиняв, а тому не може нести відповідальність за шкоду завдану позивачу.

Оскільки, нещасний випадок на виробництві стався з ОСОБА_1 24.09.2001 року, слід застосовувати законодавство, яке діяло саме на моментнастання виробничої травми та покласти відповідальність на Фонд, а не роботодавця. Крім того, наявність у позивача моральних страждань не підтверджені належними доказами, зокрема висновком фахівця.

Виходячи з вимог ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд вважає можливим розглянути справу та ухвалити рішення у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін на підставі наявних у справі доказів.

Справа розглядається за відсутності учасників справи, тому у відповідності до ч.2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлені наступні факти та відповідні правовідносини.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивачОСОБА_1 в період з 05.06.2001 р. по 20.07.2007 р., з 25.11.2009 року по 29.03.2018 р. працював на посаді гірника очисного забою, крипільником, гірничим майстром, заступником начальника дільниці, гірничим інженером з охорони праці шахти «Гівардійська» ВАТ "Кривбасзалізрудком", правонаступником якого є ПАТ "Кривбасзалізрудком". 29.03.2018року звільнений згідно наказу №384 за власним бажанням у зв`язку з доглядом за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку згідност. 38 КЗпП України ( копія трудової книжкиа.с. 6-8).

24 вересня 2001 року близько о 06 годині 20 хвилин на дільниці на промисловій площадці шахти «Гвардійська» ТОВ "Кривбасзалізрудком", правонаступником якого є ПАТ "Кривбасзалізрудком", під час слідування на роботу в другу зміну позивач спіткнувся, впав і забив коліно, що підтверджується актом № 15про нещасний випадок, пов`язаний з виробництвом (а.с.9-10).

15 листопада 2001 року на підприємстві відповідача було складено Акт розслідування нещасного випадку, що стався 24.09.2001 о 06-20 год. форми Н-5, згідно висновку комісії, нещасний випадок з ОСОБА_1 визнано таким, що пов`язаний з виробництвом і складено Акт форми Н-1. Комісія встановила, що крипільник дільниці №2 ОСОБА_1 , який не дотримувався обережності при пересуванні по території шахти, порушив п. 1.5 «Інструкції з охорони праці N-Г-21 для кріпильника », 24.2 СУОТ в КЗРК(а.с.11-12).

Висновком МСЕК від 20.11.2013 року позивачу первинно встановлено 15 % втрати професійної працездатності в зв`язку з трудовим каліцтвом з 18 листопада 2013 року до 01.12.2014 року. 01.11.2015 року при повторному переогляді, висновком МСЕК позивачу встановлено 10 % втрати професійної працездатності у зв`язку з трудовим каліцтвом, з 01.12.2014 року до 01 грудня 2015 року. 01.11.2016 року при повторному переогляді, висновком МСЕК позивачу встановлено 10 % втрати професійної працездатності у зв`язку з трудовим каліцтвом, з 01.12.2015 року до 01 грудня 2016 року. 01.03.2018 року при повторному переогляді, висновком МСЕК позивачу встановлено 10 % втрати професійної працездатності у зв`язку з трудовим каліцтвом, з 20.03.2017 року до 01.04.2018 року. 11.07.2018 року при повторному переогляді, висновком МСЕК позивачу встановлено 10 % втрати професійної працездатності у зв`язку з трудовим каліцтвом, з 04.06.2018 року до 20.07.2019 року. 20.11.2019 року при повторному переогляді, висновком МСЕК позивачу встановлено 10 % втрати професійної працездатності безстроково (а.с. 19-22).

Згідно статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Згідно ст. 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Статтею 237-1 КЗпП України передбачено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Виходячи з наведених вимог закону, позицію представника відповідача щодо відсутності підстав для покладення на підприємство відповідальності за завдану шкоду, оскільки відсутня вина підприємства в її заподіянні, суд вважає такою, що не відповідає вимогам закону, оскільки між сторонами склалися трудові правовідносини, а травма, яка згодом призвела до стійкої втрати працездатності, була отримана позивачем саме під час виконання ним трудових обов`язків і пов`язана з виробництвом, а отже наявні у зв`язку з цим всі підстави, передбачені ст. 237-1 КЗпП України, для відшкодування моральної шкоди.

Крім того, ст. 13 Закону України «Про охорону праці» передбачає, що роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

Отже, сама по собі наявність вини позивача у настанні нещасного випадку та відсутність причинного зв`язку між завданою позивачу шкодою і винною протиправною поведінкою відповідача, не може бути підставою для відмови у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я на виробництві, оскільки до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди, входять моральні страждання працівника або втрата нормальних життєвих зв`язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому, вина власника не названа серед юридичних фактів, які входять до такого юридичного складу. Закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов`язку власника відшкодувати моральну шкоду.

Суд відхиляє доводи представника відповідача щодо необхідності покладення відповідальності за завдану шкоду саме на Фонд соціального страхування оскільки нещасний випадок на виробництві стався з ОСОБА_1 24.09.2001 року, тому слід застосовувати законодавство, яке діяло саме на момент настання виробничої травми, з наступних підстав.

Положеннями статей 21, 28, 30, 34, 35 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року встановлено, що право на отримання потерпілим страхових виплат у разі настання стійкої втрати працездатності, у тому числі виплати за моральну шкоду, виникає в особи з дня встановлення їй такої стійкої втрати працездатності вперше висновком МСЕК.

Постановою Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди»(зі змінами та доповненнями) надано роз`яснення про те, що, оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з`ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати: якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при такому виді правовідносин,коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду.

Тобто, спори щодо відшкодування шкоди на підставі Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» повинні вирішуватися на підставі законодавства, яке було чинним на момент виникнення в потерпілого права на її відшкодування.

Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.

Таким чином, право на відшкодування моральної шкоди виникає в позивача з дня встановлення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності, тобто з 20 листопада 2013 року.

Частинами першою, третьою статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» в редакції, чинній на час встановлення позивачу висновком МСЕК стійкої втрати професійної працездатності, визначено, що страховими виплатами є грошові суми, які згідно зі статтею 21 цього Закону Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку. За наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому провадиться страхова виплата за моральну шкоду. Відповідно до статті 13 зазначеного Закону страховим випадком є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму за обставин, зазначених у статті 14 цього Закону, з настанням яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та/або соціальних послуг.

Пунктом 27статті 77 Закону України від 20 грудня 2005 року «Про Державний бюджет України на 2006 рік» та пунктом 22 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» зупинено дію абзацу 4 статті 1, підпункту «е» пункту 1 частини першої статті21, частини третьої статті 28 та частини третьої статті 34 Закону № 1105-XIV, якими обов`язок відшкодування моральної шкоди було покладено на Фонд.

Крім того, Законом України від 23 лютого 2007 року № 717-V «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», що набрав чинності 20 березня 2007 року, виключено частину третю статті 34 Закону № 1105-XIV, яка передбачала право потерпілого на відшкодування моральної шкоди.

Конституційний Суд України у рішенні від 08 жовтня 2008 року у справі № 1-32/2008 зазначені зміни до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» визнав такими, що відповідають Конституції України (є конституційними) з огляду на те, що право громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 ЦК України та статтею 237-1 КЗпП України їм надано право на відшкодування моральної шкоди за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).

Законом України від 28 грудня 2014 року № 77-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов`язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» викладено у новій редакції Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», в тому числі змінено його назву на Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» набрав чинності 01 січня 2015 року.

Відповідно до частини восьмої статті 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень ЦК України та КЗпП України.

Проте, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (стаття 5 ЦК України).

Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Зокрема, у рішеннях від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012 Конституційний Суду України зазначив, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Отже, з урахуванням вищезазначеного, застраховані громадяни, які потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, мали право на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду з моменту набрання чинності Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», тобто з 01 квітня 2001 року та до 01 січня 2006 року, оскільки з цього часу суб`єктом, за рахунок коштів якого здійснюється відшкодування такої шкоди, є роботодавець.

Вищевикладене узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 210/2104/16-ц (провадження № 14-597цс18).

На підставі вищевикладеного, суд вважає, що обов`язок відшкодувати моральну шкоду має нести саме відповідач.

У відповідності зі ст.ст.23,1167 ЦК України моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві або внаслідок профзахворювання полягає, зокрема, у фізичному болі,душевнихстражданнях, які він поніс у зв`язку з ушкодженням здоров`я та травмуванням внаслідок нещасного випадку.

Відповідно до роз`яснень, викладених у п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням у кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховуються характер і тривалість страждань, стан здоров`я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотних вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках.

Вирішуючи питання про розмір відшкодування позивачеві моральної шкоди, суд враховує глибину фізичних та моральних страждань позивача, ступінь втрати ним професійної працездатності, тому виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд визначає розмір моральної шкоди, яка підлягає стягненню з відповідача, у вигляді одноразового відшкодування в сумі 25 000 грн.

Відповідно до ст.141 ЦПК України з відповідача підлягає також стягненню судовий збір на користь держави в розмірі 768,40 гривень.

Керуючись ст.ст. 153,237-1 КЗпП України, Законом України « Про охорону праці», ст. ст. 4, 5, 13, 19, 76-81, 89, 133, 141, 258-259,263-265, 279, 354 ЦПК України суд, -

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Криворізький залізорудний комбінат" про відшкодування моральної шкоди у зв`язку з ушкодженням здоров`я - задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Криворізький залізорудний комбінат" на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 25 000 (двадцять п`ять тисяч) гривень без утримання податку з доходу фізичних осіб.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Криворізький залізорудний комбінат" на користь держави судові витрати в розмірі 768,40 грн.

В решті частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до апеляційної інстанції через Жовтневий районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Публічне акціонерне товариство "Криворізький залізорудний комбінат" (50029 Дніпропетровська область м. Кривий Ріг вул. Сімбірцева, 1А код ЄДРПОУ 00191307)

Відповідно до ч.6 ст.259 ЦПК України, якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження, залежно від складності справи складання повного рішення суду може бути відкладено на строк - не більш як п`ять днів з дня закінчення розгляду справи.

Відповідно до ч.5 ст.268 ЦПК України, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано без проголошення 09.01.2020 року.

Суддя М.Д. Власенко