Рішення № 86827154, 10.01.2020, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 січня 2020 року Чернігів Справа № 620/3784/19

Чернігівський окружний адміністративний суд в складі:

судді Баргаміної Н.М.,

при секретарі Федорок К.М.,

за участю позивача Шитікова О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Державна казначейська служба України про визнання незаконними дій, скасування постанови та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Державна казначейська служба України, в якому просить:

- визнати незаконними дії відповідача щодо винесення 18.11.2019 постанови про закінчення виконавчого провадження № 55509964 на виконання постанови Чернігівського окружного адміністративного суду від 22.03.2017 із змінами, внесеними постановою Верховного Суду від 08.05.2018, і виконавчого листа № 825/370/17 від 04.09.2017;

- скасувати постанову старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 18.11.2019 про закінчення виконавчого провадження № 55509964 на виконання постанови Чернігівського окружного адміністративного суду від 22.03.2017 із змінами, внесеними постановою Верховного Суду від 08.05.2018, і виконавчого листа №825/370/17 від 04.09.2017;

- визнати, що винесення 18.11.2019 постанови про закінчення виконавчого провадження № 55509964 на виконання виконавчого листа № 825/370/17 при відсутності доказів про повне і фактичне виконання, неврахування пілотного рішення Європейського суду з прав людини «Юрій Миколайович Іванов проти України», рішення Великої Палати Європейського суду з прав людини у справі «Бурмич та інші проти України», обставин і висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 08.05.2018, постанові Чернігівського окружного адміністративного суду від 25.01.2019 становлять порушення пункту 1 статті 6 і статті 13 Конвенції з прав людини і основоположних свобод;

- зобов`язати відповідача поновити виконавче провадження № 55509964 на виконання постанови Чернігівського окружного адміністративного суду від 22.03.2017 із змінами, внесеними постановою Верховного Суду від 08.05.2018, і виконавчого листа №825/370/17 від 04.09.2017 у строки, визначені статтею 41 Закону України «Про виконавче провадження»;

- зобов`язати відповідача вжити заходи на безумовне виконання постанови Чернігівського окружного адміністративного суду від 22.03.2017 із змінами, внесеними постановою Верховного Суду від 08.05.2018 і виконавчого листа № 825/370/17 від 04.09.2017.

В обґрунтування своїх вимог позивачем зазначено, що державний виконавець зобов`язаний вжити передбачених Законом України «Про виконавче провадження» заходів щодо примусового виконання рішення суду, однак державним виконавцем не було перевірено, чи виконано рішення суду в повному обсязі. Вказує, що у рішенні голови Державної казначейської служби України від 06.09.2018 № 42 неправильно вказані реквізити для перерахування коштів, що унеможливлює виконання судового рішення і виконавчого листа № 825/370/17. Вказує, що він не має ефективного засобу правового захисту порушених прав з огляду на ігнорування Департаментом ДВС обставин і висновків рішень Європейського суду з прав людини у справах «Юрій Миколайович Іванов проти України», «Бурмич та інші проти України», постанови Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 825/370/17, судових рішень національних судів за його позовами до органів Державної виконавчої служби України.

Відповідачем відзив на позов подано не було.

Третя особа пояснення щодо позову не надала.

В судове засідання представники відповідача та третьої особи не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що згідно вимог частини третьої статті 268 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає розгляду справи.

Вислухавши пояснення позивача, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

На виконанні у відповідача перебувало виконавче провадження № 55509964 з виконання виконавчого листа № 825/370/17, виданого 04.09.2017 Чернігівським окружним адміністративним судом, про зобов`язання Державну казначейську службу України відповідно до статті 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» провести нарахування і забезпечити виплату компенсації в розмірі трьох відсотків річних за несвоєчасне виконання рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 06.04.2016 та постанови Апеляційного суду Чернігівської області від 23.05.2016 по цивільній справі № 750/1705/16-ц за позовом ОСОБА_1 до Чернігівської обласної державної адміністрації, Державного казначейства України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, зобов`язання вчинити дії.

В ході проведення виконавчого провадження при розгляді вимоги державного виконавця від 06.07.2018 № 55509964/3/21 про виконання рішення суду Державною казначейською службою України листом від 13.09.2018 № 5-08/1726/15052 повідомлено орган Державної виконавчої служби та стягувача, що компенсація за прострочення виконання рішення суду по справі № 750/1705/16-ц нарахована Казначейством в розмірі 87,12 грн., період нарахування компенсації: з 14.09.2016 (наступний день від дати закінчення 3-х місячного строку для перерахування коштів) по 28.12.2016 (дата фактичного перерахування коштів) та рішення про нарахування компенсації за несвоєчасне виконання рішення суду поставлено на облік для виконання за програмою 3504040 «Заходи щодо виконання рішень суду, що гарантовані державою».

До вказаного листа було додано рішення про виплату компенсації за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів від 06.09.2018 № 42.

В подальшому старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Башіловим В.О. було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження від 24.10.2018 у зв`язку з фактичним повним виконанням виконавчого листа від 04.09.2017 у справі № 825/370/17, однак вказана постанова рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 25.01.2019 у справі № 620/4269/18 була скасована на підставі того, що боржником не надано доказів перерахунку коштів на рахунок позивача, що позбавляє можливості встановити належне виконання рішення суду.

На виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 25.01.2019 у справі № 620/4269/18 старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Сіренком С.В. у виконавчому провадженні № 55509964 винесено постанову від 30.05.2019 про відновлення виконавчого провадження з виконання виконавчого листа № 825/370/17, виданого 04.09.2017 Чернігівським окружним адміністративним судом.

18.11.2019 на підставі листа Державної казначейської служби України від 06.11.2019 № 5-06/19207, яким повідомлено про повне та фактичне виконання рішення суду, старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Сіренком С.В. прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження у виконавчому провадженні № 55509964.

Так, вказаним листом Державна казначейська служба України на вимогу виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 19.09.2019 № 55509964/в2/21 про виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду у справі № 825/370/17 надала копію рішення про виплату компенсації ОСОБА_1 від 06.09.2018 № 42.

Даючи правову оцінку обставинам справи, суд зважає на таке.

Відповідно до частини другої статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закон) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до змісту статті 2 Закону виконавче провадження здійснюється з дотриманням, зокрема такої засади, як обов`язковості виконання рішень.

Згідно пункту 1 частини першої статті 3 Закону відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина перша статті 18 Закону).

Пунктом 1 частини другої статті 18 Закону передбачено, що виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Згідно пункту 1 частини третьої статті 18 Закону виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону.

При цьому, стаття 63 Закону передбачає обов`язок державного виконавця перевірити виконання рішення, за яким боржник зобов`язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення.

Відповідно до пункту 9 частини 1 статті 39 Закону виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно за виконавчим документом.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що умовою закінчення виконавчого провадження відповідно до пункту 9 частини першої статті 39 Закону є фактичне виконання боржником в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом. При цьому, державний виконавець повинен достеменно встановити вказаний факт, не обмежуючись лише розглядом повідомлення боржника про виконання рішення.

При винесенні постанови від 18.11.2019 про закінчення виконавчого провадження, державний виконавець послався на лист Державної казначейської служби України від 06.11.2019 № 5-06/19207, яким повідомлено про повне та фактичне виконання рішення суду, до якого було надано рішення про виплату компенсації за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів від 06.09.2018 № 42.

Разом з тим, судом не встановлено виконання відповідачем обов`язку щодо перевірки виконання судового рішення, а саме відповідачем не було виконано в повній мірі норми, визначені статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки листом боржника надано лише рішення про виплату компенсації від 06.09.2018 № 42, проте докази виплати відповідної компенсації не надано.

Тому, зазначений лист Державної казначейської служби України від 06.11.2019 № 5-06/19207 не є належним доказом виконанням судового рішення, а тому постанова про закінчення виконавчого провадження винесена державним виконавцем передчасно, з порушенням норм матеріального права.

Частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

В силу частини четвертої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Пунктом 2 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

З урахуванням зазначеного, керуючись частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, з метою повного захисту прав, свобод, інтересів позивача, а також неподанням відповідачем відзиву, що суд розцінює як визнання позову, суд вважає за необхідне визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 18.11.2019 про закінчення виконавчого провадження № 55509964.

Водночас суд зазначає, що позовні вимоги про визнання незаконними дій відповідача щодо винесення 18.11.2019 постанови про закінчення виконавчого провадження № 55509964 на виконання постанови Чернігівського окружного адміністративного суду від 22.03.2017 із змінами, внесеними постановою Верховного Суду від 08.05.2018, і виконавчого листа № 825/370/17 від 04.09.2017; визнання, що винесення 18.11.2019 постанови про закінчення виконавчого провадження № 55509964 на виконання виконавчого листа № 825/370/17 при відсутності доказів про повне і фактичне виконання, неврахування пілотного рішення Європейського суду з прав людини «Юрій Миколайович Іванов проти України», рішення Великої Палати Європейського суду з прав людини у справі «Бурмич та інші проти України», обставин і висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 08.05.2018, постанові Чернігівського окружного адміністративного суду від 25.01.2019 становлять порушення пункту 1 статті 6 і статті 13 Конвенції з прав людини і основоположних свобод охоплюються визнанням протиправною та скасуванням постанови про закінчення виконавчого провадження, тобто порушені права позивача вже захищені судом.

Щодо вимог позивача про зобов`язання відповідача поновити виконавче провадження № 55509964 на виконання постанови Чернігівського окружного адміністративного суду від 22.03.2017 із змінами, внесеними постановою Верховного Суду від 08.05.2018, і виконавчого листа №825/370/17 від 04.09.2017 у строки, визначені статтею 41 Закону України «Про виконавче провадження»; зобов`язати відповідача вжити заходи на безумовне виконання постанови Чернігівського окружного адміністративного суду від 22.03.2017 із змінами, внесеними постановою Верховного Суду від 08.05.2018 і виконавчого листа № 825/370/17 від 04.09.2017, то суд дійшов висновку, що останні не підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, ключовим завданням якого, є здійснення правосуддя. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішення.

Як випливає зі змісту Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, вказані позовні вимоги є формою втручання в дискреційні повноваження відповідача та виходить за межі завдань адміністративного судочинства, а тому задоволенню не підлягають.

Крім того, суд звертає увагу на те, що права позивача в частині подальшого відновлення виконавчого провадження та вжиття відповідачем заходів на безумовне виконання постанови суду на час розгляду даної справи не порушені, а суд не може під час прийняття рішення вирішувати питання щодо правовідносин, які можливо будуть мати місце в майбутньому.

Згідно з частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 необхідно задовольнити частково.

Щодо прохання позивача встановити відповідачу строк для подання звіту про виконання судового рішення, суд звертає увагу на наступне.

Частиною першою статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Тобто, здійснення судового контролю за виконанням судового рішення можливе виключно за ініціативою суду. Вказаною статтею не передбачено процесуальної можливості розгляду питання про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення в адміністративній справі за ініціативою сторони по справі.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 72-74, 77, 139, 241-246, 262, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (вул. Городецького, 13, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 00015622), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Державна казначейська служба України (вул. Бастіонна, 6, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 37567646) про визнання незаконними дій, скасування постанови та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 18.11.2019 про закінчення виконавчого провадження № 5509964.

В решті позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом десяти днів з дня його проголошення.

Повне судове рішення складено 10.01.2020.

Суддя Н.М. Баргаміна