Рішення № 86826944, 10.01.2020, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 січня 2020 р. № 520/13201/19

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Спірідонова М.О., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного Управління Пенсійного фонду України в Харківській області (61175, м. Харків, майдан Свободи, Держпром, 3 під., 2 пов.,) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з зазначеним позовом та просить суд:

1. Визнати незаконним та скасувати рішення №93 відділу з питань призначення пенсій управління застосування пенсійного законодавства Головного Управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 19.11.2019 щодо відмови ОСОБА_1 , в призначенні пенсії за вислугою років згідно заяви від 15.11.2019 відповідно до ст.50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 №1789-ХІІ, з доповненнями згідно із Законом №3662-12 від 26.11.1993, у редакції Закону від 12.07.2001 №2663-111;

2. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, Держпром, 3 під`їзд, 2 поверх, м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ 14099344) здійснити призначення (зарахувавши час навчання з 01.09.1999 по 30.06.2004 у вищому юридичному навчальному закладі до 20-річного стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугою років) та виплачувати (з подальшими перерахунками у разі збільшення розміру посадового окладу) ОСОБА_1 , пенсію за вислугою років з часу мого звернення із заявою від 15.11.2019 з розрахунку 90% від середнього розміру щомісячної заробітної плати (без обмеження її максимального розміру), обчисленого за останні 24 календарні місяці роботи підряд перед зверненням за пенсією (на підставі довідок прокуратури Харківської області від 13.11.2019 №18-340 та від 13.11.2019 №18-340, в яких зазначено загальний розмір надбавок, премій та інших виплат за період з 01.11.2017 по 31.10.2019 - всього 486 258,71 гри., індексацію грошових доходів 3 890,90 гри., розміри посадового окладу - 5 660 грн. і надбавки за вислугу років (30%) - 1698 грн., а також виходячи з розміру надбавки за класний чин «молодший радник юстиції» - 2000 грн., який застосовувався до втрати 25.09.2019 чинності ст.53 Закону України «Про прокуратуру» в редакції Закону від 14.08.2014 №1642-У1І та Положенням про класні чини працівників органів прокуратури України, затвердженим постановою Верховної Ради України від 06.11.1991 №1795-Х11) та без обмеження максимального розміру пенсії, відповідно до ст.50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 №1789-ХІІ, з доповненнями згідно із Законом №3662-12 від 26.11.1993, у редакції Закону від 12.07.2001 №2663-111».

В обґрунтування позову позивач зазначив, що рішення №93 відділу з питань призначення пенсій управління застосування пенсійного законодавства Головного Управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 19.11.2019 щодо відмови ОСОБА_1 , в призначенні пенсії за вислугою років згідно заяви від 15.11.2019 відповідно до ст.50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 №1789-ХІІ, з доповненнями згідно із Законом №3662-12 від 26.11.1993, у редакції Закону від 12.07.2001 №2663-111 є незаконним та таким, що порушує права позивача.

Ухвалою суду від 09.12.2019 року відкрито спрощене провадження по справі та запропоновано відповідачу надати відзив на позов, а позивачу відповідь на відзив.

Представником відповідача 19.12.2019 року надано відзив на позовну заяву, в якому він просив відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог, та зазначає, що рішення №93 відділу з питань призначення пенсій управління застосування пенсійного законодавства Головного Управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 19.11.2019 щодо відмови ОСОБА_1 , в призначенні пенсії за вислугою років згідно заяви від 15.11.2019 відповідно до ст.50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 №1789-ХІІ, з доповненнями згідно із Законом №3662-12 від 26.11.1993, у редакції Закону від 12.07.2001 №2663-111 є законним та таким, що винесено в межах чинного законодавства України, а тому не підлягає с касуванню.

Відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України зазначено, що у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

З огляду на вищезазначені приписи Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін в порядку письмового провадження за наявними в матеріалах справи доказами.

Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, вивчивши норми матеріального та процесуального права, якими врегульовані спірні правовідносини вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав та мотивів.

Судом встановлено, що позивач - ОСОБА_1 , з 28.07.2004 року по теперішній час працює в органах прокуратури України.

15.11.2019 року позивач звернувся до Головного Управління Пенсійного фонду України в Харківській області з заявою про призначення пенсії за вислугою років відповідно до ст.50-1 Закону України "Про прокуратуру" (від 05.11.1991 в редакції Закону №2663-111 від 12.07.2001) при наявності стажу роботи 20 років та розрахунку пенсії у розмірі 90% розміру заробітної плати.

Рішенням №93 відділу з питань призначення пенсій управління застосування пенсійного законодавства Головного Управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 19.11.2019 року позивачу було відмовлено в призначенні пенси за вислугою років, мотивуючи зазначене рішення тим, що згідно ч.1 ст.86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII, який набув чинності 15.07.2015, прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше: з 01 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року - 24 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів прокуратури не менше 14 років 6 місяців. Оскільки загальний стаж роботи у позивача складає менше ніж 24 роки 6 місяців, то відсутні підстави для призначення позивачу пенсії згідно заяви від 15.11.2019 за вислугою років.

Також судом встановлено, що згідно записів у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 на момент звернення ОСОБА_1 до відповідача з заявою від 15.11.2019 про призначення пенсії стаж роботи для вислуги років складав понад 20 років (20 років 1 місяць 1 день), у тому числі, як вбачається з висновку відповідача від 19.11.2019, стаж служби в органах прокуратури на прокурорсько-слідчих посадах понад 10 років (15 років 3 місяця 1 день), до якого підлягають зарахуванню такі періоди:

- з 01.09.1999 по 30.06.2004 - навчання у вищому юридичному закладі;

- з 28.07.2004 по 20.04.2005 - на посаді слідчого прокуратури Бобринецького району Кіровоградської області;

- з 21.04.2005 по 14.06.2005 - на посаді помічника прокурора Бобринецького району Кіровоградської області;

- з 15.06.2005 по 22.10.2006 - на посаді старшого помічника прокурора Бобринецького району Кіровоградської області;

- з 23.10.2006 по 09.11.2006 - на досаді помічника прокурора Кіровського району міста Кіровограда;

- з 10.11.2006 по 18.05.2009 - на посаді старшого помічника прокурора міста Кіровограда;

- з 19.05.2009 по 23.06.2010 - на посаді заступника прокурора міста Кіровограда;

- з 24.06.2010 по 27.12.2012 - на посаді прокурора Олександрійського району Кіровоградської області;

- з 28.12.2012 по 07.03.2013 - на посаді слідчого прокуратури Новоархангельського району Кіровоградської області;

- з 11.03.2013 по 15.08.2014 - на посаді прокурора відділу захисту інтересів громадян і держави у сфері земельних відносин управління представництва, захисту інтересів громадян та держави в суді прокуратури Харківської області;

- з 07.08.2014 по 14.12.2015 - на посадах старшого прокурора та прокурора прокуратури Московського району м. Харкова;

- з 15.12.2015 по день звернення із заявою від 15.11.2019 - на посаді прокурора Харківської місцевої прокуратури №4.

Позивач, вбачаючи в оскаржуваному рішенні порушення своїх прав, звернувся за їх захистом до суду.

Суд, надаючи оцінку спірним правовідносинам, зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Суд зазначає, що на момент вступу позивача на службу в органи прокуратури умови та порядок пенсійного забезпечення прокурорів і слідчих визначалися ст.50-1 Закону України "Про прокуратуру" №1789-ХІІ від 05.11.1991.

Ч. 1 ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року №1789-ХІІ, з доповненнями згідно із Законом №3662-12 від 26.11.1993, у редакції Закону від 12.07.2001 №2663-111, передбачено, що прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугою років незалежно від віку.

Згідно з частиною 2 вказаної статті розмір виплат (крім посадових окладів, надбавок за класні чини, вислугу років), що включаються в заробіток для обчислення пенсії, визначається за вибором того, хто звернувся за пенсією, за останні 24 календарні місяці роботи, яка дає право на даний вид пенсії, підряд перед зверненням за пенсією або за будь-які 60 календарних місяців такої роботи підряд перед зверненням за пенсією незалежно від наявності перерв протягом цього періоду на даній роботі.

Стаття 56 вищевказаного Закону надає роз`яснення поняття "прокурор" у статті 50-1, під яким слід розуміти: Генеральний прокурор України та його заступники, підпорядковані прокурори та їх заступники, старші помічники і помічники прокурора, начальники управлінь і відділів, їх заступники, старші прокурори і прокурори управлінь і відділів, які діють у межах своєї компетенції.

При вирішенні питання про розмір пенсії, яка підлягає призначенню, застосуванню підлягає ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 №1789-ХІІ, з доповненнями згідно із Законом №3662-12 від 26.11.1993, у редакції Закону від 12.07.2001 №2663-111.

Так, вказаною нормою Закону передбачено, що пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми місячної (чинної) заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержувані перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку.

Пенсія, призначена відповідно до цієї статті, виплачується у повному розмірі незалежно від заробітку (прибутку), одержуваного після виходу на пенсію.

Прокурори і слідчі органів прокуратури, яким призначено пенсію за вислугу років і які працюють на прокурорсько-слідчих посадах, мають право одержувати заробітну плату відповідно до законодавства.

Згідно пункту «д» частини 3 статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи для призначення пенсій зараховується, зокрема, навчання у вищих навчальних закладах.

При цьому, відповідно до ст.62 вказаного Закону, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Суд зазначає, що з оскаржуваного рішення відповідача № 93 від 19.11.2019 року вбачається, що обґрунтовуючи відсутність необхідного стажу роботи для призначення пенсії позивачу, відповідач виходив не з відомостей, зазначених у трудовій книжці позивача (в тому числі щодо строку навчання у вищому навчальному закладі), а з індивідуальних відомостей про застраховану особу («страхового стажу», поняття якого є вужчим від поняття «стажу роботи для призначення пенсії», передбачає виключно період сплати внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування і не охоплює періоду навчання у вищому навчальному закладі).

Так, ч.7 ст.81 Закону України «Про прокуратуру» в чинній редакції передбачено, що за наявності стажу роботи понад 20 років прокурорам виплачується щомісячна надбавка за вислугу років у розмірі 30 відсотків посадового окладу.

Відповідно до підпунктів 1 і 6 пункту 6 Порядку виплати щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам та іншим працівникам органів прокуратури, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 №1090, до періоду проходження служби, що дає право на одержання щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам, слідчим органів прокуратури, зараховуються: час роботи (служби) в органах прокуратури; період здобуття освіти (за денною формою навчання) у вищих навчальних закладах на юридичних факультетах.

З наданих позивачем відповідачу при зверненні із заявою від 15.11.2019 про призначення пенсії довідок прокуратури Харківської області від 13.11.2019 №18-340 вбачається, що розмір надбавки за вислугу років складає 30%, що вказує на наявність необхідного стажу роботи прокурором понад 20 років.

14.10.2014 Верховною Радою України прийнято Закон України "Про прокуратуру" №1697-VII в новій редакції, відповідно до якого змінено порядок пенсійного забезпечення працівників прокуратури.

Так, зокрема, відповідно до частин 1 та 2 статті 86 Закону України №1697-VII право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше мають прокурори: з 1 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року - 24 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років 6 місяців.

Пенсія призначається в розмірі 60 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії.

Аналізуючи наведені норми законодавства суд зазначає, що положення Закону України "Про прокуратуру" №1697-VII від 14.10.2014 звужують зміст та обсяг соціальних гарантій працівників прокуратури порівняно з попередньою редакцією Закону №1789-ХІІ від 05.11.1991 (в редакції Закону № 2663-ІП від 12.07.2001).

Згідно довідок прокуратури Харківської області від 13.11.2019 №18-340 надбавки, премії та інші виплати позивачу за період з 01.11.2017 по 31.10.2019 становили всього 486 258,71 грн., індексація грошових доходів 3 890,90 грн. Посадовий оклад позивача складає 5 660 грн., надбавка за вислугу років (30%) -1698 грн.

При визначенні розміру надбавки за класний чин, яка відповідно до ч.2 ст.50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 №1789-ХІІ, з доповненнями згідно із Законом №3662-12 від 26.11.1993, у редакції Закону від 12.07.2001 №2663-111» також підлягає врахуванню для обчислення пенсії, слід виходити з наступного.

Пунктом 2 Положення про класні чини працівників органів прокуратури України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 06.11.1991 №1795-XII відповідно до Закону України «Про прокуратуру», встановлювався перелік класних чинів працівників органів прокуратури, в тому числі класний чин «молодший радник юстиції», який позивачу присвоєний наказом Генерального прокурора України від 24.06.2010 №662-к.

Пунктом 11 вказаного Положення передбачалося, що працівникам органів прокуратури, які мають класні чини, виплачуються відповідні грошові надбавки до посадових окладів.

Підпунктом 1 пункту 3 Прикінцевих положень Закону України «Про прокуратуру» в редакції Закону від 02.07.2015 (№578-VIII), який набрав чинності 16.07.2015, було визнано таким, що втратив чинність із набранням чинності цим Законом, зокрема, Закон України «Про прокуратуру» зі змінами, внесеними Законом України від 14.08.2014 №1642-VII, крім, зокрема, ст.53 щодо класних чинів (їх дія поширювалася на осіб, яким присвоєно класні чини до набрання чинності цим Законом).

Однак пунктом 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України №113-ІХ від 19.09.2019, який набрав чинності 25.09.2019, визнано такими, що втратили чинність норми Закону України "Про прокуратуру" у редакції 1991 року, у тому числі частину першу ст.49, якою однією зі складових заробітної плати прокурорів визначалась надбавка за класні чини, статтю 53 вказаного Закону зі змінами, внесеними Законом України від 14.08.2014 № 1642-VII та постанову Верховної Ради України від 06.11.1991 «Про затвердження Положення про класні чини працівників органів прокуратури України».

Як працівнику органів прокуратури, надбавки до посадового окладу за класний чин «молодший радник юстиції» здійснювалася у розмірі 2000 грн., визначеному додатком 8 до постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури», однак з набранням чинності 25.09.2019 пунктом 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України №113-ІХ від 19.09.2019 виплату вказаної надбавки припинено.

Аналізуючи наведені норми законодавства можна зробити висновок, що положення пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України №113-ІХ від 19.09.2019 звужують зміст та обсяг соціальних гарантій працівників прокуратури (пов`язаних з виплатою надбавки за класні чини, присвоєні до 16.07.2015) порівняно з підпунктом 1 пункту 3 Прикінцевих положень Закону України «Про прокуратуру» в редакції Закону від 02.07.2015 (№578-VIII).

Наведене вказує на невідповідність згаданого правового регулювання таким елементам конституційного принципу верховенства права (ст.8 Конституції України), як правова визначеність, правова передбачуваність, правомірні очікування та справедливість (п.4.3. рішення Конституційного Суду України від 27.02.2018 №1-р/2018 у справі №1-6/2018).

Право на призначення та виплати пенсії підпадає під дію ст.1 Першого протоколу до Конвенції "Захист прав власності" і що їх можна вважати "майном" у значенні цього положення, отже, непризначення та невиплата пенсії є втручанням у право позивача на мирне володіння майном.

Зазначена правова позиція викладена в рішенні Європейського суду з прав людини по справі "Сук проти України" від 10.03.2011 (за заявою №10972/05), згідно якої, якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "законне сподівання", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є чинним Закон, який передбачає право, або є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування.

В даному випадку є підстави стверджувати про наявність "законних сподівань", оскільки наявний мій стаж роботи на прокурорських посадах в органах прокуратури передбачає право на призначення та виплату пенсії за вислугою років, а положення ст.86 Закону України "Про прокуратуру" №1697-VII в редакції від 14.10.2014 фактично звужує право позивача на призначення та виплату пенсії за вислугу років.

При цьому, пункт 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України №113-ІХ від 19.09.2019 звужує право позивача на включення надбавки за класний чин в заробіток для обчислення пенсії відповідно до вимог ч.2 ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 №1789-ХІІ, з доповненнями згідно із Законом №3662-12 від 26.11.1993, у редакції Закону від 12.07.2001 № 2663-111.

Частиною 1 статті 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Положеннями ст.22 Конституції України передбачено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Суд зазначає, що Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до ст.17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України № 8-рп/99 від 6.07.1999 у справі щодо права на пільги та №5-рп/2002 від 20.03.2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення (Рішення № 5-рп/2002).

За приписами ст.17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом. Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі.

Таким чином, Конституційний суд України вважає, що ці положення ст.17 Конституції України поширюються і на службу в Збройних Силах України, Вїйськово-Морських Силах України, в органах Служби безпеки України, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо. Норми, що регулюють суспільні відносини у цих сферах, враховують екстремальні умови праці, пов`язані з постійним ризиком для життя і здоров`я, жорсткі вимоги до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватись наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення. Конституційний Суд України зазначає, що багато таких "пільг", встановлених Законами України "Про міліцію", "Про прокуратуру" тощо, є не пільгами, а гарантіями та іншими засобами забезпечення професійної діяльності окремих категорій громадян, ефективного функціонування відповідних органів (п. 3 рішення Конституційного Суду України №1-15/2002 від 20.03.2002).

Крім цього, у рішенні від 20.03.2002 у абз.4 п.6 вказано: «Конституційний Суд України вважає, що оскільки для значної кількості громадян України пільги, компенсації і гарантії, право на які передбачене чинним законодавством, є додатком до основних джерел існування, необхідною складовою конституційного права на забезпечення життєвого рівня (стаття 48 Конституції України), який, принаймні, не може бути нижчим від прожиткового мінімуму, встановленого законом (частина третя статті 46 Конституції України), то звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України не допускається» (рішення від 06.07.1999 № 8-рп/99, від 17.03.2004 № 7-рп/2004, від 01.12.2004 № 20-рп/2004).

Виходячи із висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій працівників правоохоронних органів, зокрема працівників прокуратури, зміст та обсяг отриманих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства.

Аналогічна правова позиція зі спірного питання міститься у постановах Верховного Суду України від 17.12.2013 (справа № 21-445а13), від 10.12.2013 (справа № 21-348а13), Конституційному поданні від 25.03.2016 № 20-1271/0/3-16.

У частині другій статті 8 Конституції України встановлено вимогу щодо законів України - усі вони приймаються виключно на основі Конституції України і повинні відповідати їй, про що також зазначено у п.4 рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 у справі № 1 -29/2007.

Пункт 3.2 рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 у справі № 1-29/2007 зазначає, що утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини другої статті 6, частини другої статті 19, частини першої статті 68 Конституції України вони є загальнообов`язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов`язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави.

Відповідно до приписів частини першої статті 8 Конституції України визнається й діє принцип верховенства права. Складовою верховенства права є принцип правової визначеності, основу якого утворює ідея передбачуваності очікування суб`єктом відносин визначених правових наслідків (правового результату) своєї поведінки, яка відповідає наявним у суспільстві нормативним приписам.

З цього приводу Конституційний Суд України у своїх рішеннях неодноразово наголошував на тому, що принцип правової визначеності вимагає ясності й однозначності правової норми та забезпечення того, щоб ситуації й правовідносини залишалися передбачуваними. Громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано, тобто набуте право не може бути скасоване, звужене (правові позиції Конституційного Суду України в рішеннях від 22.09.2005 №5-рп/2005, від 29.06.2010 №17-рп/2010 від 22.12.2010, №23-рн/2010 від 11.10.2011, 10-рп/2011).

У п.4 рішення від 11.10.2005 у справі №1-21/2005 Конституційний Суд України вказав наступну правову позицію: в Україні як соціальній, правовій державі політика спрямовується на створення умов, які забезпечують достатній життєвий рівень, вільний і всебічний розвиток людини як найвищої соціальної цінності, її життя і здоров`я, честь і гідність. Утвердження та дотримання закріплених у нормативно-правових актах соціальних стандартів є конституційним обов`язком держави. Діяльність її правотворчих і правозастосовних органів має здійснюватися за принципами справедливості, гуманізму, верховенства прямої дії норм Конституції України, а повноваження - у встановлених Основним Законом України межах і відповідно до законів. Зазначені конституційні принципи, на яких базується здійснення прав і свобод людини і громадянина в Україні, включаючи і право на пенсійне забезпечення, передбачають за змістом статей 1, 3, 6 (частина друга), 8, 19 (частина друга), 22, 23, 24 (частина перша) Основного Закону України правові гарантії, правову визначеність і пов`язану з ними передбачуваність законодавчої політики у сфері пенсійного забезпечення, необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано, тобто набуте право не може бути скасоване, звужене.

Конституційний Суд України у рішенні від 11.10.05 №8-рп/2005 чітко, визначив, що при прийнятті законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав.

Виходячи із висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій працівників правоохоронних органів, зокрема, працівників прокуратури, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно висновків Європейського суду з прав людини перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення пункту 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а пункт 2 визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів» (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції проти Греції» та «Малама проти Греції». «Майном» може бути як «існуюче майно», так і активи, включаючи вимоги, стосовно яких особа може стверджувати, що вона має принаймні «легітимні сподівання» на реалізацію майнового права (пункт 83 рішення від 12 липня 2001 року у справі «Ганс-Адам 11 проти Німеччини»). «Легітимні сподівання» за характером повинні бути більш конкретними, ніж просто надія й повинні ґрунтуватися на законодавчому положенні або юридичному акті, такому як судовий вердикт (рішення у справі «Копецький проти Словачини»).

Крім того, практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) сформовано підхід щодо розуміння правової визначеності як засадничої складової принципу верховенства права. Зокрема, у Рішенні ЄСПЛ від 28.11.1999 у справі «Брумареску проти Румунії» зазначено, що принцип правової визначеності є складовою верховенства права (пункт 61).

У пунктах 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" від 01.06.2006 Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або" "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності (cf., Pressos Compania Naviera S.A. v. Belgium, рішення від 20.11.1995, серія А, №332, c.21, n.31).

Аналогічна правова позиція щодо права власності особи сформульована Європейським судом з прав людини і в справі «Стреч проти Сполучного Королівства» (Stretch - United Kingdom, №44277/98, рішення від 24.04.2003).

Отже, в розумінні статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, позивач - ОСОБА_1 , перебуваючи на службі в органах прокуратури, має законні сподівання отримання пенсії за вислугу років за наявності 20 річного стажу, які ґрунтувалися на нормах статті 50-1 Закону №1789-ХП (в редакції від 12.07.2001).

Згідно частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Отже, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного Управління Пенсійного фонду України в Харківській області (61175, м. Харків, майдан Свободи, Держпром, 3 під., 2 пов.,) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити в повному обсязі.

Скасувати рішення №93 відділу з питань призначення пенсій управління застосування пенсійного законодавства Головного Управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 19.11.2019 щодо відмови ОСОБА_1 , в призначенні пенсії за вислугою років згідно заяви від 15.11.2019 відповідно до ст.50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 №1789-ХІІ, з доповненнями згідно із Законом №3662-12 від 26.11.1993, у редакції Закону від 12.07.2001 №2663-111.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, Держпром, 3 під`їзд, 2 поверх, м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ 14099344) здійснити призначення (зарахувавши час навчання з 01.09.1999 по 30.06.2004 у вищому юридичному навчальному закладі до 20-річного стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугою років) та виплачувати ОСОБА_1 , пенсію за вислугою років з часу звернення із заявою від 15.11.2019 з розрахунку 90% від середнього розміру щомісячної заробітної плати (без обмеження її максимального розміру), обчисленого за останні 24 календарні місяці роботи підряд перед зверненням за пенсією (на підставі довідок прокуратури Харківської області від 13.11.2019 №18-340 та від 13.11.2019 №18-340, в яких зазначено загальний розмір надбавок, премій та інших виплат за період з 01.11.2017 по 31.10.2019 - всього 486 258,71 грн., індексацію грошових доходів 3 890,90 гри., розміри посадового окладу - 5 660 грн. і надбавки за вислугу років (30%) - 1698 грн., а також виходячи з розміру надбавки за класний чин «молодший радник юстиції» - 2000 грн., який застосовувався до втрати 25.09.2019 чинності ст.53 Закону України «Про прокуратуру» в редакції Закону від 14.08.2014 №1642-У1І та Положенням про класні чини працівників органів прокуратури України, затвердженим постановою Верховної Ради України від 06.11.1991 №1795-Х11) та без обмеження максимального розміру пенсії, відповідно до ст.50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 №1789-ХІІ, з доповненнями згідно із Законом №3662-12 від 26.11.1993, у редакції Закону від 12.07.2001 №2663-111».

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Спірідонов М.О.