Рішення № 86826539, 10.01.2020, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

10 січня 2020 р. № 400/3871/19 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Біоносенка В.В., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 до Державної установи "Арбузинська виправна колонія (№ 83)", вул. Володимирська, 1, Костянтинівка, Арбузинський район, Миколаївська область, 55340 провизнання дій протиправними; стягнення середнього заробітку з 01.06.2018 р. по 01.11.2019 р. в сумі 119 904,00 грн.,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом до Державної установи «Арбузинська виправна колонія №83» з вимогами визнати протиправними дії відповідача щодо невиплати йому середнього заробітку з дати увільнення від роботи, та стягнення з відповідача на його користь середнього заробітку з 01.06.2018 по 01.11.2019 у сумі 119904 гривень.

Свої позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтував тим, що він відповідно до вимог ст.119 Кодексу законів про працю України, як особа, яка призвана на строкову військову службу, має право на отримання середнього заробітку, а також збереження робочого місця. Позивач з травня 2018 року проходить строкову військову службу у військовій частині А4465, але відповідач не сплачує йому середній заробіток за цей час. Позивачем обраховано суму заборгованості за період з 01.06.2018 по 01.11.2019 в сумі 119904 гривень. Позивач звертався до відповідача з відповідними заявами про виплату цієї суми, але листом від 10.04.2019 йому було відмовлено у такій виплаті.

Відповідач позов не визнав, надіслав відзив, в якому свою позицію виклав наступним чином. Позивач по своєму правовому статусу відноситься до осіб рядового складу кримінально-виконавчої служби. На осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України «Про Національну поліцію», а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. ДП «Арбузинська виправна колонія №83» є для позивача місцем проходження служби, а не місцем роботи за трудовими договором. За таких обставин, на думку відповідача, на осіб рядового та начальницького складу кримінально-виконавчої служби, розповсюджується дія спеціальних законів, а відтак гарантії, передбачені ч.3 ст.119 КЗпП, на них не розповсюджуються.

В судове засідання призначене на 09.12.2019 позивач, його представник, а також представник відповідача не з`явились.

Суд розглянув справу в порядку спрощеного провадження 10.01.2020 без проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами, відповідно до визначених строків в ухвалі про відкриття провадження в адміністративній справі, оскільки клопотань від сторін про проведення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін, від сторін не надходило.

Дослідив матеріали справи, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 , 1994 р.н., з 27 жовтня 2016 року приходив службу державній установі «Арбузинська виправна колонія №83» на посаді молодшого інспектора відділу нагляду і безпеки.

07.05.2018 ОСОБА_1 було увільнено від служби з 10.05.2018, в зв`язку з призовом на строкову військову службу.

З 10.05.2018 ОСОБА_1 проходить строкову військову службу у військовій частині А4465.

В квітні 2019 р. представник ОСОБА_1 звернувся до ДП «Арбузинська виправна колонія №83» про виплату йому середнього заробітку відповідно до ст.119 КЗпП.

Листом ДП «Арбузинська виправна колонія №83» у виплаті середнього заробітку, під час проходження ОСОБА_1 строкової військової служби, відмовлено.

Крім того, ОСОБА_1 звернувся до Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції.

Листом від 10.04.2019 позивачу також було відмовлено у виплаті середнього заробітку.

Відповідно до ч.3 ст.119 Кодексу законів про працю України, за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Щодо дії до теперішнього часу особливого періоду, суд враховує позицію Верховного Суду, висловлену у постановах від 19.11.2019 по справі №812/452/17 (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/85742743), від 12.12.2018 по справі № 818/437/17 (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/78528642) та багатьох інших, що особливий період в Україні, розпочався з виданням 18 березня 2014 року виконуючим обов`язки Президента України Указу «Про часткову мобілізацію». Разом з тим, закінчення періоду мобілізації, у свою чергу, не є самостійною підставою для припинення особливого періоду та в проміжках між періодами проведення мобілізації стан особливого періоду не припинявся. Рішенням Ради національної безпеки та оборони України «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України» від 01 березня 2014 року, яке введене в дію Указом Президента України від 02 березня 2014 року № 189/2014, констатовано виникнення кризової ситуації, яка загрожує національній безпеці України та вимагає необхідності вжиття заходів щодо захисту прав та інтересів громадян України, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості державних кордонів України, недопущення втручання в її внутрішні справи. Рішень про повну демобілізацію усіх призваних під час мобілізації військовослужбовців та переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу Президент України не приймав.

Таким чином, особливий період в Україні, зберігається й досі, а тому, гарантії для осіб призваних на строкову військову службу, передбачені ч.3 ст.119 КЗпП, діють у повній мірі.

Щодо розповсюдження зазначених гарантій на осіб рядового і начальницького складу державної кримінально-виконавчої служби, то суд виходить з наступного.

За загальним правилом, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться в спеціальному законі.

Але, гарантії, передбачені ч.3 ст.119 КЗпП, стосуються будь-яких осіб, які призвані на військову службу протягом особливого періоду. По-перше, в ч.3 ст.119 Кодексу, прямо сказано, що зазначена гарантія стосується будь-кого, незалежно від підпорядкування та форми власності підприємства, установи чи організації. По-друге, ст.119 Кодексу, сама передбачає обмеження застосування цієї норми, і воно стосується осіб, які займали виборні посади в органах місцевого самоврядування та строк повноважень яких закінчився. Виключень для поліцейських чи осіб рядового і начальницького складу державної кримінально-виконавчої служби, ст.119 Кодексу не передбачено. По-третє, Верховний Суд у постанові від 19.11.2019 у справі №812/452/17, допустив можливим застосування гарантій, передбачених ч.3 ст.119 Кодексу, до поліцейських. За таких обставин, немає жодних підстав вважати, що зазначені гарантії не розповсюджується на осіб рядового складу державної кримінально-виконавчої служби.

Апелювання відповідача до різності понять «місце проходження служби» та «місце роботи», на думку суду, є непереконливим, оскільки Кодекс законів про працю України, щодо всіх категорій найманих працівників, у тому числі і службовців, використовує узагальненні поняття «робітник», «робоче місця», «місце роботи» та ін.

За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що на позивача розповсюджуються гарантії, передбачені ч.3 ст.119 КЗпП, та він має право на отримання середнього заробітку під час проходження строкової служби.

Згідно п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати" №100 від 08.02.1995 року (далі - Порядок) середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно п. 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. При цьому, середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Зважаючи на те, що позивача було увільнено від служби з 10.05.2018, то 2 календарні місяці роботи, що передують цій подіє є березень та квітень 2018.

Як вбачається із довідки про доходи ОСОБА_1 №99 від 22.02.2019 протягом березня - квітня 2018 позивач отримав заробітну плату в розмірі 12474,83 грн. З урахуванням цього середньоденна заробітна плата складає 311,87 грн (12474,83 грн/ 40 роб.дн).

Відтак, сума середнього заробітку позивача за період з 01.06.2018 по 31.10.2019 складає 111025,72 гривень (311,87 грн*356).

В свою чергу, позивачем самостійно обраховано суму середнього заробітку в розмірі 119904 грн.

З урахуванням наведеного, суд не погоджується з таким обрахунком, тому позов в цій частині підлягає частковому задоволенню.

Позов задовольнити частково.

Судові витрати відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ,55200 НОМЕР_1 ) до Державної установи "Арбузинська виправна колонія (№ 83)" (вул. Володимирська, 1,Костянтинівка,Арбузинський район, Миколаївська область,55340 08564038) задовольнити частково.

2. Визнати протиправними дії Державної установи "Арбузинська виправна колонія (№83)" щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку під час проходження строкової військової служби у військовій частині А4465.

3. Стягнути з Державної установи "Арбузинстка виправна колонія (№83)" (вул. Володимирська, 1, смт Костянтинівка, Арбузинський район, Миколаївська область, код 08564038) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток з 01.06.2018 по 01.11.2019 у сумі 111025,72 гривень (сто одинадцять тисяч двадцять п`ять грн сімдесят дві коп).

4. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. Апеляційна скарга на це рішення може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення.

Суддя В. В. Біоносенко