Рішення № 86825610, 10.01.2020, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 січня 2020 року ЛуцькСправа № 140/3357/19

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Ксензюка А. Я.,

розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України у Волинській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Громадянин Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 (далі -позивач) звернувся в суд із позовом до Управління Державної міграційної служби України у Волинській області (далі - УДМС України у Волинській області, відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення від 08 листопада 2019 року № 28 про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; зобов`язання повторно розглянути заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішення про відмову громадянину Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є протиправним, оскільки, відповідачем не у повному обсязі досліджені обставини щодо причин з яких позивачу довелось залишити свою країну. Стверджує, що існує реальна загроза його життю через політичні переслідування, а також через поширену практику порушення прав людини в Бангладеш.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2019 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній справі, постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та встановлено учасникам справи строк для подання заяв по суті справи.

Ухвалою суду від 02 грудня 2019 року відмовлено в задоволенні заяви УДМС України у Волинській області про розгляд справи з викликом сторін.

Відповідач у відзиві на позов від 29 листопада 2019 року за № 0701.6-8382/0701.6.4-19 його вимоги заперечив, вважає їх безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню. В обґрунтування своєї позиції зазначив, що в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту позивач не надав достатньої аргументації своїм побоюванням у разі повернення на батьківщину, які б ґрунтувалися на документальних доказах того, що ці побоювання є обґрунтованими та відповідали б вимогам пункту 1 та 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». Відповідач вважає, що позивач є економічним мігрантом та зловживає процедурою отримання статусу біженця. Перебуваючи в Україні понад 11 місяців позивач не звертався до компетентних органів міграційної служби щодо свого захисту, а тому основною метою звернення до міграційної служби із заявою про визнання його біженцем після затримання працівниками прикордонної служби є бажання легалізації перебування на території України, яке не відповідає критеріям поняття «біженець» чи «особа, яка потребує додаткового захисту».

З врахуванням зазначеного, відповідач вважає оскаржуване рішення таким, що прийняте в межах та з урахуванням норм чинного законодавства, тому в задоволенні позову просить відмовити повністю.

Сторони скористались своїм правом на подання до суду заяв по суті справи, в яких письмово виклали свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору, а тому суд вважає можливим розглянути справу за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що в задоволенні позову належить відмовити з таких мотивів та підстав.

Судом, на підставі матеріалів особової справи № 2019 LT 0020, встановлено, що позивач ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Сілхет, Народна Республіка Бангладеш. За національністю - бангладешець, сповідує іслам, рідна мова - бенгальська, закінчив вісім класів, неодружений.

17 жовтня 2019 року позивач подав до УДМС України у Волинській області заяву-анкету про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

За результатами розгляду письмової заяви громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 , та на підставі співбесіди, інформації по країні походження встановлено наступне.

Заявник на батьківщині у жодних військових, релігійних, громадських організаціях не перебував. Документи, що посвідчують особу у заявника відсутні. В Республіці Бангладеш залишились батько, мати, двоє братів і сестра.

Відповідно до рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці громадянин Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , не має законних підстав для перебування в Україні, був затриманий представниками прикордонної поліції Румунії за незаконний перетин державного кордону з України в Румунію поза встановленими пунктами пропуску, на території України перебуває незаконно, достатніх коштів, необхідних для виїзду за межі території України не має, у нього відсутні документи, що підтверджують законність перебування на території України та дають право на перетин державного кордону, працевлаштуватись на території України змоги немає, родичів на території України немає. Більше того, під час розгляду справи ОСОБА_1 визнав, що перебуває на території держави Україна незаконно та із заявою про надання статусу біженця не звертався.

Зі змісту судового рішення вбачається, що позивач намагався ввести в оману органи міграційної служби стосовно свого віку, а саме стверджував, що є неповнолітнім. Даний факт не підтвердився та спростований листом з Притулку для дітей служби у справах дітей Чернівецької обласної державної адміністрації.

У заяві-анкеті позивач зазначає, що є активним членом Націоналістичної партії Бангладеш (BNP), та шукає політичного притулку, що в свою чергу суперечить інформації зазначеній у судовому рішенні, зі змісту якого вбачається, що громадянин Бангладеш надав пояснення про те, що є бідною людиною, має батька інваліда, а тому хоче провести діагностику здоров`я батька. Також зі змісту судового рішення вбачається, що заявник має відкритий намір незаконним шляхом потрапити до країн Європейського Співтовариства.

З аналізу інформації по країні походження позивача відповідачем встановлено, що в Бангладеш має місце політичне протистояння між правлячою партією Awamilig з одного боку та опозиційною партією BNP з іншого. Таке протистояння відбувається у вигляді мітингів з боку опозиції, які періодично переростають у масові безпорядки. Ці неправомірні дії припиняються за допомогою поліції.

З доповіді робочої групи по універсальному періодичному огляду Ради з прав людини Бангладеш на тридцять дев`ятій сесії Генеральної Асамблеї ООН 10-28 вересня 2018 року слідує, що Бангладеш на сьогоднішній день забезпечила дотримання всіх критеріїв, необхідних для виключення із категорії найменш розвинутих країн, а також досягла прогресу в різних сферах життя, в тому числі у сфері зміцнення прав людини.

Економічне становище в країні є одним з основних причин насильства і недотримання багатьох основних прав і свобод людини, але уряд Бангладеш вживає заходи з метою дотримання прав дітей і створення сприятливих умов для їх всебічного розвитку. Так, Бангладеш одна із перших країн, яка підписала Конвенцію ООН про права дитини. Також країна приєдналася практично до всіх основних міжнародних документів в області прав людини або їх ратифікувала.

Інформація Посольства України в республіці Індія свідчить: «На думку західних держав Бангладеш не є проблемною країною у плані забезпечення базових прав людини, у тому числі і на політичну та громадську діяльність. Захід у першу чергу непокоїть масова нелегальна міграція з Народної Республіки Бангладеш, яка фактично заохочується владою у цій перенаселеній країні. Для дипустанов країн ЄС та Північної Америки в Даці та Нью- Делі вже стала звичною практика того, що громадяни Народної Республіки Бангладеш з метою отримання візи зловживають питанням політичного переслідування».

За результатами розгляду особової справи ОСОБА_1 05 листопада 2019 року УДМС України у Волинській області складений висновок щодо прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У висновку зазначено про те, що відповідно до вимог чинного законодавства України та норм міжнародного права, наявної інформації в матеріалах особової справи, зава ОСОБА_1 є очевидно необґрунтованою, оскільки не містить підстав, передбачених пунктами 1, 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», отже доцільно прийняти рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

На підставі зазначеного висновку УДМС України у Волинській області видано наказ від 06 листопада 2019 року №86 «Про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянину Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 ».

08 листопада 2019 року УДМС України у Волинській області прийнято рішення № 28 про відмову ОСОБА_1 в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає, що згідно із частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні визначається Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08 липня 2011 року № 3671-VI (далі - Закон № 3671-VI).

Згідно із пунктом 1 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI, біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до пункту 13 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI, особа, яка потребує додаткового захисту - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань;

Згідно із Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом щодо статусу біженця 1967 року поняття «біженець» включає в себе 4 основних підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця:

1) особа повинна знаходиться за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, - за межами країни свого колишнього місця проживання;

2) неможливість або побоювання користуватися захистом країни походження;

3) особа повинна мати цілком обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань;

4) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов`язане з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расова належність; б) релігія; в) національність (громадянство); г) належність до певної соціальної групи; д) політичні погляди.

Тож, при вирішенні питання щодо визнання або відмови у визнані біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту, мають враховуватися усі чотири підстави, наведені вище.

Відповідно до Положень Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженців Управління Верхового комісара ООН у справах біженців (1992 рік) (далі - УВКБ ООН), особа повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками (пункти 45, 66).

Згідно із Позицією УВКБ ООН «Про обов`язки та стандарти доказів у біженців» 1998 року, факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного, які можуть бути як усні, так і документальні.

Таким чином, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява.

Зазначені вимоги у судочинстві кореспондуються з правилами доказування, визначеними частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якими кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Міжнародними правовими актами підтверджено обов`язок особи щодо доведення побоювань стати жертвою переслідування у країні походження біженця.

Суд зауважує, що єдиним критерієм для набуття міжнародного захисту особою є наявність у неї обґрунтованих побоювань у разі повернення до країни громадянської належності: стати жертвою переслідувань за однією чи кількома ознаками, наведеними у Конвенції про статус біженців 1951 року та у пункті 1 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» або зазнати серйозної шкоди, пов`язаної з умовами, зазначеними у статті 3 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Кваліфікаційній Директиві ЄЄ 2011/95/ЕU, та пункті 13 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI.

Приписами пункту 5 статті 4 Директиви Ради Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається» від 27 квітня 2004 року № 8043/04 передбачено, що заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови:

- заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву;

- усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів;

- твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою;

- заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, у заяві-анкеті про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 17 жовтня 2019 року заявник зазначив, що обставиною, яка змусила його виїхати з країни походження та постійного місця проживання є загроза його життю через політичні переслідування з боку членів партії Awamilig, внаслідок активної його участі у діяльності політичної партії BNP. Стверджував, що проти нього було застосовано насильство. Також, вказав, що діюча влада сфабрикувала проти заявника кримінальну справу по факту хуліганських дій, та вважає, що політична ситуація з діючою владою Бангладешу дуже небезпечна.

Проте, на етапі співбесіди з представниками УДМС України у Волинській області, заявник, серед іншого, повідомив, що гострий конфлікт з бійкою був лише один раз. Причиною стало майно, яке його дядько хотів незаконно відібрати у батька заявника. У заяві позивач зазначає, що побиття було двічі. Розбіжності є також у твердженні заявника про місце його проживання. Крім того, будь-яких доказів на підтвердження членства у BNP, прізвища керівників партії заявником ні під час звернення до органу міграційної служби, ні під час розгляду та перевірки його заяви названим органом, ні під час розгляду справи судом не надано.

Також суду не надано жодних доказів на підтвердження доводів позивача про його переслідування з боку членів партії Awamilig.

Таким чином, суд дійшов висновку, що інформація, надана позивачем щодо обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань, ґрунтується виключно на його особистих твердженнях і не має ніякого документального підтвердження.

Відповідно до частини другої статті 5 Закону № 3671-VI, особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в`їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом ОСОБА_1 звернувся до міграційної служби із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту лише після затримання та поміщення до Волинського пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні та перебування в ньому понад одинадцять місяців. Обґрунтованих пояснень з приводу неможливості звернення за відповідним захистом до міграційних органів суду не надано.

Значна тривалість проміжків часу між виїздом з країни громадянської належності, прибуттям в Україну та часом звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту свідчить про відсутність у особи обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що за результатами розгляду відомостей, наведених в анкеті позивача, співбесід останнього з посадовими особами відповідача та виявлених з відкритих електронних джерел фактів, не встановлено об`єктивного підтвердження наявності обґрунтованих побоювань позивача та реальної небезпеки для останнього стати в Бангладеш жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, що свідчить про відсутність у позивача умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», які є необхідними для визнання особи біженцем або такою, яка потребує додаткового захисту в Україні.

Згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд зазначає, що відповідач довів правомірність свого рішення щодо відмови позивачу в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а тому у задоволенні позову належить відмовити повністю.

Керуючись статтями 243-246, 250, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Управління Державної міграційної служби України у Волинській області (43025, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Градний узвіз, будинок 4, ідентифікаційний код юридичної особи 37821586) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя А.Я. Ксензюк