Рішення № 86824661, 30.10.2019, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/19191/18-а

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2019 року Печерський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді Остапчук Т.В.,

за участі секретаря Ткаченко Ю.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Інспектора зводу 48 роти 4 полку 1 УПП у м. Києві ДПП лейтенанта поліції Твердохліба І.О., третя особа: Департамент патрульної поліції про визнання дій протиправними та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення.В обґрунтування своїх вимог вказував, що 8 квітня 2018 року, близько 17.00 год., в м.Києві по вул..Інститутська 15/5 інспектор Твердохліб І.О. склав постанову серії ВР № 102097 від 08 квітня 2018 року про притягнення його до адміністративної відповідальності на підставі ч. 1 ст. 126 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 425 гривень, оскільки при здійснені повороту не застосував відповідний попереджувальний сигнал ,не мав при собі поліса обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.Вважає постанову незаконною оскільки ПДР не порушував, як інвалід 2 групи звільнений від автоцівілки , посвідчення було надано інпектору. Просив позов задовольнити , визнати дії Інспектора зводу 48 роти 4 полку 1 УПП у м. Києві ДПП лейтенанта поліції Твердохліба І.О. щодо складання Постанови про накладення адміністративного штрафу протиправними , скасувати Постанову серії ВР № 102097 від 08 квітня 2018 року про притягнення його до адміністративної відповідальності. В судовому засіданні представник позивача позов підтримав, просив задовольнити , в подальшому просив розглядати в відсутність.

Представник відповідача,3-ї особи надав відзив.

Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи , приходить до слідуючого.

Відповідно до винесеної відповідачем Постанови, 08.04.2018 о 17 год 00 хв. водій ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , керуючи транспортним засобом «СМАРТ», номерний знак НОМЕР_1 , рухаючись по вул. Інститутська, 15/5, м. Київ, при здійснені повороту не застосував відповідний попереджувальний сигнал, чим порушив вимоги п. 9.2.6) Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 , не надав страховий поліс (сертифікат) про укладення договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, чим порушив вимоги п. 2.1 .ґ) ПДР, за що адміністративна відповідальність передбачена ч. 1 ст. 126 КУпАП.

Постановою серії ВР № 102097 від 08 квітня 2018 року притягнуто ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності на підставі ч. 1 ст. 126 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 425 гривень

Згідно ч.1 ст.11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач у судове засідання не з`явився, надіславши до суду письмові заперечення, хоча саме він повинен довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності.

Відповідно до ст.16 Закону України "Про дорожній рух" встановлено, що водій має право, зокрема знати причину зупинки транспортного засобу посадовою особою державного органу, яка здійснює нагляд за дорожнім рухом, а також прізвище і посаду цієї особи.

Крім цього, у вищевказаній статті Закону передбачено, що водій зобов`язаний мати при собі та на вимогу поліцейського, а водії військових транспортних засобів - на вимогу посадових осіб військової інспекції безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, пред`являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, а у випадках, передбачених законодавством, - страховий поліс (сертифікат) про укладення договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Відповідно до ст.21 п.21.2, п.21.3, п.21.4 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності" контроль за наявністю договорів обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється відповідним підрозділом Національної поліції при складанні протоколів щодо порушень правил дорожнього руху та оформленні матеріалів дорожньо-транспортних пригод.

При використанні транспортного засобу в дорожньому русі особа, яка керує ним, зобов`язана мати при собі страховий поліс (сертифікат). Страховий поліс пред`являється посадовим особам органів, визначених у пункті 21.2 цієї статті, на їх вимогу.

Учасники бойових дій та інваліди війни, що визначені законом, інваліди І групи, які особисто керують належними їм транспортними засобами, а також особи, що керують транспортним засобом, належним інваліду І групи, у його присутності, звільняються від обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності на території України. Відшкодування збитків від дорожньо-транспортної пригоди, винуватцями якої є зазначені особи, проводить МТСБУ у порядку, визначеному цим Законом.

Розмір страхового платежу за одним внутрішнім договором страхування зменшується на 50 відсотків, за умови, що страхувальником є громадянин України - учасник війни, інвалід II групи, особа, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, віднесена до І або II категорії, пенсіонер, а забезпечений транспортний засіб має робочий об`єм двигуна до 2500 сантиметрів кубічних включно та належить цьому громадянину на праві власності. Зазначена пільга надається за умови особистого керування таким транспортним засобом особою, яка належить до визначених у цьому пункті категорій громадян України, без мети надання платних послуг з перевезення пасажирів або вантажу.

Встановлено , що позивач є інвалідом 2 групи , що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 (а.с.11) , про що було повідомлено інспектора при складанні постанови від 8.04.2018р.

Представник відповідача, незаважаючи на те, що обов`язок доказування покладено саме на нього, в своїх письмових запереченнях, надав пояснення щодо правомірності дій інспектора, виклавши суть здійснених позивачем правопорушень, а саме: порушення вимог користування попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку (ст.122 КУпАП) та відсутність поліса обов`язкового страхування (ст.126 КупАП), при цьому вказавши, що інспектором було встановлено наявність в діях позивача адміністративного правопорушення, тільки передбаченого ст.126 ч.1 КУпАП.

При цьому, в матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що інспектором у відношенні позивача було ще складено протокол за порушення останньою вимог ПДР України або було оформлення ДТП, внаслідок чого вимога інспектора про пред`явлення позивачем поліса страхування була б правомірною.

Відеозапис скоєння адмінправопорушення, наданого до суду відповідачем, не може бути розцінено судом як належний доказ, оскільки з відеозапису не можливо встановити, які саме обставини вчинення позивачем адмінправопорушення, відповідач мав намір вказаним записом доказувати. Також, як вбачається з постанови в справі про адміністративне правопорушення серії ВР № 102097 від 08 квітня 2018 року суть адміністративних правопорушень розписана за ст.ст.126 ч.1, ст.122 ч.1 КУпАП. При цьому, з постанови не можливо встановити за яке саме адмінправопорушення застосовано до позивача адміністративне стягнення у вигляді штрафу, оскільки в описовій частині постанови зазначено, що позивачем вчинено адмінправопорушення за ст.126 ч.1 КУпАП, а в резолютивній частині не зазначено за яке ж саме адмінправопорушення накладено на позивача штраф, при цьому в постанові відсутні відомості про те, що адмінстягнення застосовано до позивача відповідно до вимог ст.36 КУпАП.

Відповідно до ст.36 КУпАП при вчиненні однією особою двох або більше адміністративних правопорушень адміністративне стягнення накладається за кожне правопорушення окремо.

Якщо особа вчинила кілька адміністративних правопорушень, справи про які одночасно розглядаються одним і тим же органом (посадовою особою), стягнення накладається в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених. До основного стягнення в цьому разі може бути приєднано одне з додаткових стягнень, передбачених статтями про відповідальність за будь-яке з вчинених правопорушень.

Згідно ст.72 ч.1 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до ст.251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Таким чином, відповідач виклики до суду проігнорував, жодного об`єктивного доказу, окрім постанови та письмових заперечень, які б свідчили про правомірність свого рішення, відповідач не надав і доказів, які б спростовували б показання позивача про відсутність порушення ним Правил дорожнього руху України, суду не надав.

А тому, об`єктивних та безперечних доказів, про те, що позивачем скоєне вказане адмінправопорушення не виявлено, та відповідачем в судовому засіданні не надано.

За вказаних обставин та об`єктивно оцінивши наявні у справі докази, суд дійшов висновку, що в матеріалах адміністративної справи відсутні докази того, що позивач порушив вимоги ч.1 ст.122, ч.1 ст.126 КУАП, а отже у відповідача не було законних підстав для винесення постанови про накладення адміністративного стягнення.

Отже, наявні у справі докази, неподання відповідачем допустимих доказів правомірності свого рішення, вказують на наявність всіх підстав для задоволення позову та скасування постанови серії ВР № 102097 від 08 квітня 2018 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності на підставі ч. 1 ст. 126 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 425 гривень. Проте суд не погоджується з доводами позивача про протиправність дій інспектора поліції в частині складання ним протоколу про адміністративне правопорушення.

Частиною 3 ст. 286 КАС України визначено, що за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право:

1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення;

2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи);

3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення;

4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

Отже, виходячи із вищевказаного, в даній категорії спорів, суд не вправі вирішувати питання щодо правомірності (протиправності) дій відповідача, оскільки це не входить до повноважень суду в силу положень ч.3 ст.286 КАС України. Крім того, дана вимога є фактично беззмістовною і дублюючою, оскільки цілком достатнім для поновлення позивача у його правах є скасування незаконного рішення суб`єкта владних повноважень, яке і скасовується, зокрема, з підстав неправомірності дій суб`єкта владних повноважень при його ухваленні.

При таких обставинах позов підлягає задоволенню частково.

Керуючись ст.ст. 251, 280, 283 КУпАП, ст.ст. 2, 72, 77, 244-246, 293, 295, 371, 382 КАС України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Інспектора зводу 48 роти 4 полку 1 УПП у м. Києві ДПП лейтенанта поліції Твердохліба І.О., третя особа: Департамент патрульної поліції про визнання дій протиправними та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення задовольнити частково.

Постанову серії ВР № 102097 від 08 квітня 2018 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності на підставі ч. 1 ст. 126 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 425 гривень, скасувати.

В іншій частині відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення строку на апеляційне оскарження.

Апеляційна скарга подається до суду апеляційної інстанції через місцевий суд, який ухвалив рішення.

Дата складання повного тексту рішення 2.12.2019р.

Суддя Остапчук Т.В.