Рішення № 86821776, 10.12.2019, Хорольський районний суд Полтавської області

Справа № 543/850/17

Провадження № 2/548/98/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10.12.2019 року м. Хорол

Хорольський районний суд Полтавської області в складі:

головуючого - судді Коновод О.В.

за участю : секретаря судового засідання - Вовк М.І.

представників позивача за первісним позовом - відповідача за зустрічним - ОСОБА_1 , ОСОБА_2

представників відповідача за первісним позовом - позивача за зустрічним - адвокатів Юхимович В.Ф., Юхимович С.А.

розглянувши у відкритому судовому засідання у залі суду м. Хорол у порядку загального позовного провадження цивільну справу за первісним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , Територіальної громади в особі Селецької сільської ради Оржицького району Полтавської області, Оржицької районної державної адміністрації , за участю третьої особи - Відділу державної реєстрації Оржицької районної державної адміністрації, Оржицької державної нотаріальної контори про визнання права на пай в порядку спадкування та скасування рішень та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_3 , Селецької сільської ради Оржицького району Полтавської області, Оржицької районної державної адміністрації, за участю третьої особи - Оржицької державної нотаріальної контори про визнання права на земельну частку (пай) в порядку спадкування,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_4 , Селецької сільської ради, Оржицької районної державної адміністрації Полтавської області, ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про визнання права на пай в порядку спадкування та скасування рішень. У позові вказав, що його мати проживала разом з ним в смт. Оржиця з березня 2001 року і по день своєї смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вважає, що після смерті матері він вступив у володіння та управління усім її майном у порядку ч.1 ст. 549 ЦК УРСР .

Прохає суд встановити факт спільного проживання із спадкодавецею на час відкриття спадщина та факт вступу в управління та володіння спадковим майном. Крім того позивач за первісним позовом прохає суд визнати за ним право на земельну частку (пай) у порядку спадкування після смерті ОСОБА_8 , скасувати Розпорядження голви Оржицької РДА «про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі ОСОБА_4 та Розпорядження Оржицької РДА «Прозатвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі ОСОБА_4 , скасувати видане ОСОБА_4 свідоцтво про право власності .

Позивач за зустрічним позовом ОСОБА_4 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 Селецької сільської ради, Оржицької районної державної адміністрації Полтавської області про визнання права на земельну частку (пай) в порядку спадкування. Позовні вимоги мотивував тим, що належне майно ОСОБА_8 прийняв його батько, ОСОБА_4 на підставі ч. 1 ст. 549 ЦК УРСР. Частину спадщини, що належала ОСОБА_9 прийняли його діти в рівних частках. Щодо іншого спадкового майна його батька, до якого входило право на земельну частку (пай), що належало ОСОБА_8 між його дітьми була досягнута згода щодо розподілу. Прохає визнати за ним право на земельну частку (пай) розміром 3,25 умовних кадастрових, що розташована на території Селецької сільської ради, Оржицького району, Полтавської області та належала ОСОБА_8 , в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_9 та поділу спадкового майна між спадкоємцями.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_3 та його представники ОСОБА_1 та ОСОБА_10 заявлені позовні вимоги підтримали та прохали їх задовольнити.

Представник відповідачів ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 ,- адвокат Юхимович В.Ф. в судовому засіданні проти задоволення позову ОСОБА_3 заперечив, вважає, що позивач ОСОБА_3 не вчинив жодних дій, які б свідчили про вчинення ним будь-яких дій після відкриття спадщини та протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Позовні вимоги ОСОБА_4 визнав повністю, вважає, що вони підлягають задоволенню, оскільки спадок ОСОБА_8 прийняв його батько ОСОБА_9 .

Представник позивача за зустрічним позовом, адвокат Юхимович С.А. позовні вимоги ОСОБА_3 не визнала, вказавши що зазначені позивачем факти не відповідають дійсності, подані докази є недостовірними. Позовні вимоги є безпідставними та необгрунтованими, оскільки позивач не надав належних та допустимих доказів, які б підтверджували заявлені факти. В задоволенні позову ОСОБА_3 слід відмовити в повному обсязі.

Заявлені зустрічні позовні вимоги ОСОБА_4 підтримала повністю та прохає їх задовольнити з мотивів викладених в позові.

Представник відповідача, Селецької сільської ради Оржицького району Потавської області позовні вимоги ОСОБА_3 не визнав, вважає їх безпідставними, оскільки ОСОБА_8 постійно проживала в с. Великоселецька, позивач на час її смерті з нею не проживав, спадок не прийняв. Позовні вимоги за зустрічним позовом ОСОБА_4 визнала, вказавши, що на час смерті ОСОБА_8 з нею проживав її син ОСОБА_9 який прийняв її спадок, Після смерті ОСОБА_9 його спадок прийняли його діти які до цього часу проживають у будинку що належав ОСОБА_8 ..

Представник відповідачаОржицької районної державної адміністрації Полтавської області в судове засідання не з"явився, але направили на адресу суду заяву про розгляд справи у відсутність їх представника, зазначивши, що при вирішенні справи покладаються на розсуд суду.

Представник третьої особи Оржицької державної нотаріальної контори в судове засідання не з"явився, але направили на адресу суду заяву про розгляд справи у відсутність їх представника, зазначивши, що при вирішенні справи покладаються на розсуд суду.

Заслухавши пояснення сторін за первісним та зустрічним позовами, з`ясувавши усі обставини справи та перевіривши їх доказами, суд вважає, що у задоволенні первісного позову ОСОБА_3 слід відмовити, зустрічний позов ОСОБА_4 підлягає до задоволення виходячи з наступного:

Враховуючи положення ст. 58 Конституції України яке відображенне в ч. 3. ст. 5 ЦК України та п.4 Прикінцевих та Перехідних положеньцього Кодексу до правовідносин, що виникли між сторонами відносно спадщини яка відкрилася до 1 січня 2004 року підлягають застосуванню правила ЦК Української РСР.

Згідно пунктів 1, 4, 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України 2003 року цей Кодекс набирає чинності з 1 січня 2004 року і застосовується до цивільних правовідносин, що виникли після набрання ним чинності. Правила книги шостої Цивільного кодексу України застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом.

Аналогічні роз`яснення містить пункт 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування», лист Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування" від 16 травня 2013 року № 24-753/0/4-13, правова позиція Верховного Суду України, викладена у постанові від 18 грудня 2013 року у справі № 6-138 цс13, згідно яких відносини спадкування регулюються правилами ЦК України 2003 року, якщо спадщина відкрилася не раніше 1 січня 2004 року.

У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила ЦК УРСР, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом.

Оскільки спадщина ОСОБА_8 відкрилась у період чинності ЦК Української РСР, то застосуванню підлягають норми цього Кодексу про належність спадщини спадкоємцям з часу відкриття спадщини,як норми матеріального права, що регулюють вказані правовідносини.

Відповідно до ст. 548 ЦК УРСР (1963 року) для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Стаття 549 ЦК УРСР (1963 року) регламентує порядок прийняття спадщини спадкоємцями. Визнається, що спадкоємець прийняв спадщину:

1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном;

2)якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Судом встановлено, що батьками позивача за первісним позовом, ОСОБА_3 були ОСОБА_11 та ОСОБА_8 , що підтверджується копією повторно виданого свідоцтва про народження серія НОМЕР_1 від 20.07.2000р. Водночас вказані особи були дідом та бабою позивача за зустрічним позовом, ОСОБА_4 по батьківській лінії. Спорідненість між вказаними особами підтверджується витягом з держреєстру про народження ОСОБА_9 № 00014420752 від 09.09.2014р та свідоцтвом про народження ОСОБА_4 серія НОМЕР_2 від 10.07.1990р.

На час смерті ОСОБА_8 проживала у власному будинку в с. Великоселецьке, Оржицького району Полтавської області разом з нею проживав та був прописаний її син, ОСОБА_9 . Вказаний факт підтверджено довідками Селецької сільської ради Оржицького району Полтавської області № № 41, 40, 38 від 26.01.2017р. та витягами з книг по господарського обліку заперіод 2001-2005р.р по Селецькій сільській раді, Оржицького району.

Відповідно повторного свідоцтва про смерть виданого виконавчим комітетом Селецької сільської ради серія НОМЕР_3 від 10.09.2014р. ОСОБА_8 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 у віці 78 років. Вкнизі реєстрації актів про смерть, 04.01.2002р. зроблено відповідний запис за № 3.

Згідно повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть ОСОБА_8 № 00015571631 зформованого 10.07.2015р., актовий запис про смерть вказаної особи склала секретар виконкому Селецької сільської ради Оржицького району, Полтавської області, В.О. Касяненко . Смерть ОСОБА_8 зафіксована в с. Великоселецьке, Оржицького району, Полтавської області на підставі лікарського свідоцтва виданого Лукімською дільничною лікарнею № 2 від 04.01.2002року за місцем проживання спадкодавця, яке збігається з місцем її смерті. Особою, яка заявила про смерть спадкодавця, підписала актовтй запис про смерть та отримала довідку на одержання допомоги на захоронення № 3, у вказаному витязі зазначено, ОСОБА_9 .

Після смерті ОСОБА_8 відкрилася спадщина до якої належить право на земельну частку (пай) розміром 3,25 умовних кадастрових гектарів, що розташована на території Селецької сільської ради, Оржицького району, Полтавської області. Заповіт ОСОБА_8 за життя не складала.

Позивач за первісним позовом, ОСОБА_3 стверджує, що за життя спадкодавеці він забрав її до себе в смт. Оржиця та перевіз її речі. Звертаючись до суду заявив про факт спільного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини та вступу в управління та володіння всім її майном.

Для доведення заявлених фактів ОСОБА_3 надав суду довідку Оржицької селищної ради № 1230/02-36 від 02.06.2015року та сертифікати акцій серія НОМЕР_10 виданого ОСОБА_11 (без дати видачі) та серія НОМЕР_4 виданого на ім`я ОСОБА_8 (без дати видачі). Крім того заявлені факти позивач доводив власними показами наданими при допиті судом в якості свідка, та показами які надала його дружина ОСОБА_14 як свідок.

Надаючи оцінку вказаним доказам суд звертає увагу на те, що в довідці Оржицької селищної ради № 1230/02-36 від 02.06.2015року зазначено про те, що мати позивача, ОСОБА_8 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 проживала без реєстрації в його житловому будинку за адресою АДРЕСА_1 з березня 2001 року і по день смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 та перебувала на його повному утриманні.

Зазначена інформація у вказаній довідці суперечить іншим письмовим доказам, які містяться у матеріалах справи, а саме свідоцтву про смерть ОСОБА_8 , повному витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть ОСОБА_8 № 00015571631 зформованого 10.07.2015р., довідкам Селецької сільської ради № № 41, 40, 38 від 26.01.2017р., книгам по господарського облікуза період 2001-2005р.р,, в яких місцем проживання та смерті спадкодавця зазначено с. Великоселецьке, Оржицького району, Полтавської області.

Разом з тим інформація, що міститься у вказаній довідці була спростована самим позивачем за первісним позовом, який був допитаний в якості свідка та відповідно покази якого приймаються судом, як доказ по справі. За показами свідка ОСОБА_3 його мати померла в с. Великоселецьке. Крім того, суд зазначає, що покази ОСОБА_3 та покази його дружини ОСОБА_14 як свідків щодо стану здоров`я спадкодавеці, часу перебування її у власному будинку перед смертю, стосовно осіб які викликали медиків до матері та повідомили про її смерть та інших обставин її життя та смерті, не узгоджуються між собою та суперечать показам інших свідків.

Суд також звертає увагу на те, що довідка Оржицької селищної ради № 1230/02-36 від 02.06.2015року, якою ОСОБА_3 доводить заявлені факти, була предметом розслідування в рамках кримінального провадження № 120115170280000187 від 15.07.2015року за правовою кваліфікацією ч.1 ст. 366 КК України. З матеріалів кримінального провадження витребуваного з органів поліції за ухвалою суду вбачається, що під час вказаного слідства було встановлено, що підставою надання вказаної довідки став акт, який містить недостовірну інформацію, складений та підписаний 02.06.2015р одноосібно депутатом Оржицької селищної ради Боровським В.І.. Недостовірність інформації щодо місця проживання та смерті ОСОБА_8 , яка була зазначена в довідці Оржицької селищної ради була встановлена в кримінальному провадженні протоколами допиту свідків, які підписали вищевказаний акт та іншими доказами, які також є предметом дослідження заявленого спору.

З огляду на встановлені обставини суд вважає довідку Оржицької селищної ради № 1230/02-36 від 02.06.2015року неналежним, недостовірним та недопустимим доказом у справі.

Стверджуючи, що задовго до смерті своєї матері позивач перевіз до свого будинку в смт. Оржиця належні їй речі, останній не надав вказаному твердженню доказового обґрунтування. Суд звертає увагу на те, що за твердженням позивача перевезення речей матері в смт. Оржяця було пов`язано саме із зміною її місця проживання, яке не знайшло свого підтвердження в судовому засіданні. Разом з тим, вказане твердження позивача спростовано показами допитаних в судовому засіданні свідків, які являються жителями с. Великоселецьке, Оржицького району та особисто знали спадкодавецю.

Свідок ОСОБА_17 , яка являється секретарем Селецької сільської ради та являється родичкою позивачів, повідомила, що ОСОБА_8 постійно проживала у власному будинку с. Великоселецьке, Оржицького району, свого місця проживання не змінювала. Лікуючись в районній лікарні в смт. Оржиця могла бути в гостях у свого сина ОСОБА_3 . Спадкодавеця мала двох синів ОСОБА_3 та ОСОБА_9 . Свого часу старшому синові ОСОБА_3 батьки побудували в с. Великосельцьке власний будинок, який останній продав та виїхав на постійне проживання в смт. Оржиця. З того часу ОСОБА_3 в с. Великоселецьке та в будинку своїх батьків не проживав. Молодший син ОСОБА_9 мав велику сім`ю та у 1999році після пожежі в будинку яким користувався повернувся на постійне проживання в будинок своєї матері ОСОБА_8 Свідоцтво про смерть матері та допомогу на її поховання отримав молодший син, ОСОБА_9 та разом зі своєю родиною провів її поховання. Після смерті матері ОСОБА_9 місця свого проживання не змінював та прийняв спадок своєї матері. Діти ОСОБА_9 після його смерті та смерті їхньої матері були поміщенні до дитячих будинків як неповнолітні. ОСОБА_4 , як старший серед дітей на той час навчався у профтехучилищі та залишався проживати у будинку своєї баби, ОСОБА_8

Свідок ОСОБА_20 , яка працювала фельдшером Малоселецького ФАПУ повідомила, що до неї часто звертався ОСОБА_9 та його діти з проханням надати медичну допомогу їхній бабусі ОСОБА_8 . Крім того, враховуючи що в сім`ї ОСОБА_9 були малі діти, свідок часто відвідувала вказану родину, яка проживала в будинку ОСОБА_8 . Свого часу при огляді ОСОБА_8 остання повідомила, що її побив син, ОСОБА_3 , синці, що були виявлені у неї на ногах залишилися після його ударів. ОСОБА_9 проживав із своєю сім`єю в будинку своєї матреі з 1999р. та продовжував там проживати до своєї смерті

Свідок ОСОБА_22 підтвердили, що ОСОБА_8 постійно проживала у власному будинку в с. Великоселецьке, місце свого проживання не змінювала. Будучи членом виконкому Селецької сільської ради вона декілька разів на тиждень разом з дільничним відвідувала родини, які мають неповнолітніх дітей в тому числі і родину ОСОБА_9 Сім`я ОСОБА_9 проживала в будинку ОСОБА_8 , в цьому ж будинку вела своє господарство, місце свого проживання не змінювали і на час смерті ОСОБА_8 та після її смерті.

Оцінючи наданий позивачем ОСОБА_3 сертифікат акцій виданий на ім`я ОСОБА_8 , як доказ вступу в управління та володіння спадковим майном, суд звертає увагу на те, що вказаний доказ не відповідає вимогам ст. 77-80 ЦПК України щодо його допустимості, достовірності та достатості, оскільки згідно свідоцтва про народження позивача та свідоцтва про смерть спадкодавеці спадщина відкрилася після смерті « ОСОБА_8 », однак прізвище зазначене у наданому сертифікаті не відповідає прізвищу спадкодавеці, рік видачі вказаного документу відсутній.

В розумінні положень статей 548, 549, 554 ЦК Української РСР для набуття спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Для прийняття спадщини необхідне волевиявлення спадкоємця і здійснення ним певних дій. Спадкоємець є таким, що прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Враховуючи зазначені положення закону суд приходить до висновку, що позивачем за первісним позовом не надано доказів фактичного вступу в управління або володіння спадковим майном, тобто вчинення ним будь-яких дій, що свідчили б про наявність фактичного волевиявлення, спрямованого на володіння, управління користування та розпорядження спадковим майном. Як пояснив позивач він знав про відкриття спадщини після смерті матері, в нотаріальну контору заяву не подавав бо не міг знайти сертифікат на право на земельну частку (пай) що належав матері. Разом з тим, наполягаючи на тому, що усі речі належні матері він перевіз за її життя в смт. Оржиця, останній не надав жодних доказів, які б свідчили про вчинення ним будь-яких дій після відкриття спадщини та протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Водночас суд зазначає, що наявність у позивача документів на ім`я спадкодавця не може бути достатнім доказом фактичного вступу в управління або володіння спадковим майном, оскільки в розумінні положень статей 548, 549, 554 ЦК Української РСР позивач має довести що вказаними документами та іншим майном спадкодавця він став володіти чи управляти після відкриття спадщини та протягом шети місяців після її відкриття.

Враховуючи зазначені положення суд вважає, що позивач за первісним позовом, ОСОБА_3 спадщину після смерті матері, ОСОБА_8 у встановлений законом строк не прийняв ні шляхом подачі заяви до державної нотаріальної контори, ні шляхом фактичного вступу в управління і володіння спадковим майном. Позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт прийняття ним спадщини після смерті ОСОБА_8 .

Відповідно до ст. 316 ЦК України право власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осібю право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

Статтею 328 ЦК України визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

У відповідності до ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Аналогічні роз`яснення викладені у п. 3.3 листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ за № 24-753/0/4-13 від 16.05.2013 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування», зокрема, якщо документи, що засвідчують право власності на нерухоме майно, існували, проте були втрачені власником та не можуть бути відновлені в передбаченому законом порядку, застосуванню підлягає ст. 392 ЦК України, відповідно до якої позов про визнання права власності може бути пред`явлений, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати власником документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно п. 3.1 вказаного листа право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК).

Згідно ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності встановлена судом.

Статтею 17 Загальної декларації прав людини, передбачено - ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.

Згідно ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Поняття власності чи «майна» за ст. 1 Першого протоколу Конвенції тлумачиться дуже широко, охоплює цілу низку інтересів економічного характеру. За рішеннями Європейського суду з прав людини «майном» в розумінні статті 1 Протоколу 1 до Конвенції вважається законне і обґрунтоване очікування набуття майна або майнового права.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спобіг, визначений законами України (ст. 4 ЦПК України).

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа також має право на захист свого інетерсу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.

Відтак, зазначена норма визначає об`єкт захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.

Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні чи невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

У розумінні закону, суб`єктивне право на захист - юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для повновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За їх призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Матеріально-правовий аспект захисту цивільних прав та інтересів насамперед полягає в з`ясуванні, чи має особа таке право або інтерес та чи були вони порушені або було необхідним їх правове визначення.

При цьому слід виходити з положень ст. 11 ЦК України про підстави виникнення цивільних прав і цивільних обов`язків. Відповідно до них цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, передбачених актами цивільного законодавства, Конституцією України та міжнародними договорами України, а також із дій осіб, не передбачених цими актами, але які породжують цивільні права та обов`язки.

Рішенням Конституційного Суду України від 01.12.2004 року №1-10/2004 визначено, що охоронюваний законом інтерес треба розуміти - це прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони для задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності та іншим загально-правовим засадам.

Таким чином, під способами захисту суб`єктивних цивільних прав/інтересів розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться повновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та охоронюваних законом інтересів.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в ст. 16 ЦК України.

У вказаній нормі визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Зі змісту ч. 3 ст. 16 ЦК України випливає, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом ніж той, який встановлений договором або законом.

Законодавчі обмеження матеріально- правових способів захисту цивільно права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (ст.ст. 8-9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема статтею 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Такий правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 12 червня 2013 року у справі № 6-32цс13.

Аналізуючи зібрані у справі докази та оцінюючи їх в сукупності, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_3 задоволенню не підлягають..

Щодо позовних вимог за зустрічним позовом ОСОБА_4 суд зазначає наступне.

Відповідно до п.113 "Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України" №18/5 від 14 червня 1994 року, яка була зареєстрована в Міністерстві юстиції України 07 липня 1994 року за №152/361, та була чинна до 03 березня 2004 року, свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям, що прийняли спадщину, тобто таким, які фактично вступили в управління або володіння спадковим майном чи подали заяву в державну нотаріальну контору про прийняття спадщини (ст.549 ЦК УРСР). Доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів чи відповідної місцевої державної адміністрації про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним.

В судовому засіданні встановлено, що з 1999 року разом із спадкодавецею, ОСОБА_8 в належному їй житловому будинку фактично проживав її син, ОСОБА_9 та його сім`я до якої належить і позивач за зустрічним позовом.

Проживаючи разом в одному будинку вказані особи вели спільне господарство, за цією ж адресою медпрацівниками, службовими особами виконавчого комітету сільської ради та представниками правоохоронних органів проводилися профілактичні огляди неповнолітніх дітей ОСОБА_9 ..

Після 2005 року житловому будинку ОСОБА_8 було присвоєно АДРЕСА_4. Після смерті ОСОБА_8 її син та його сім`я залишилися проживати у будинку спадкодавця продовжуючи вести за вказаною адресою своє господарство обробляти присадибну ділянку, здійснювати догляд за домоволодінням, проводить необхідні його покращення та ремонти, користуватися речами домашнього вжитку. З цього будинку діти ОСОБА_9 ходили до школи. Вказані обставини підтверджуються витягами з книг погосподарського обліку Селецької сільської ради Оржицького району в яких заначено роки народження членів сім`ї їх родинні звязки відносно голови двору, місце роботи та в якому класі навчаються діти. Зазначені обставини також підтверджуються іншими письмовими доказами такими як Довідками Селецької сільської ради №№ 38, 39 40 41 від 26.01.2017р. №195 від 21.05.2015р.; Довідкою Малоселецького ФАПу; актом жителів с. Великоселецьке; Нотаріально посвідченими письмовими заявами ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 а також показами свідків ОСОБА_22 , ОСОБА_20 , ОСОБА_17 , ОСОБА_23 та показами позивача за зустрічним позовом ОСОБА_4 допитаного в якості свідка.

Крім того, суд зазначає, що до ухвалення Конституційним Судом України відповідного рішення від 14 листопада 2001 та прийняття 11 грудня 2003 ВР України Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", діяв існував інститут прописки по населеному пункту який прив`язував людину до певної адреси проживання.До набрання чинності новим ЦК України з 01.01.2004 р. визначення поняття «житло» було відсутнє. Так, ст. 17 ЦК УРСР 1963 р. місцем проживання визначено «те місце, де громадянин постійно або переважно проживає» . Отже, в цих актах йдеться лише про місце проживання. В ст. 6 ЖК України зазначено, що такі будинки і жилі приміщення призначені для постійного проживання громадян.

З огляду на вказані обставини суд приходить до висновку, що під час розгляду заявленого спору знайшов підтвердження той факт, що ОСОБА_9 , який являється батьком позивача за зустрічним позовом, вчасно і відкрито своїми фактичними діями прийняв спадщину після смерті своєї матері, у відповідності до діючого на той час Цивільного Кодексу УРСР.

Відповідно свідоцтву про смерть серія НОМЕР_5 від 04.06.2007р. батько позивача за зустрічним позовом, ОСОБА_9 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 у віці 57 років, про що в Книзі реєстрації актів про смерть, 07.06.2007р. зроблено відповідний запис за № 13. Смерть ОСОБА_9 зареєстрована Селецькою сільською радою Оржицького району, Полтавської області. ІНФОРМАЦІЯ_4 померла мати позивача, що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_6 від 18.04.2007року.

Як вбачається з довідки Селецької сільської ради № 39 від 26.01.2017р.на час смерті ОСОБА_9 з ним проживали та були зареєстровані, його діти в тому числі позивач за зустрічним позовом, які на той час були неповнолітніми.

Після смерті ОСОБА_9 у Оржицькій державній нотаріальній конторі заведена спадкова справа № 378 ( у спадковому реєстрі 43545798) та видані свідоцтва про право на спадщину в рівних частках дітям спадкодавця, що підтверджується витягами про реєстрацію в спадковому реєстрі №№ 29502909, 29502820, 29502871, 29502960 від 02.02.2012р.

Відповідно довідки відділу Держгеокадастру в Оржицькому районі Полтавської області № 929 від 02.10.2014р. ОСОБА_8 на підставі Указу Президента України «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» від 08.08.1995 № 720/95 та Розпорядження Оржицької РДА від 15.02.2002р. № 75, згідно проекту поділу земель на земельні частки (пай) в межах розпайованих земель реформованого КСП ім. Котовського та виготовлення державних актів на право приватної власності на землю на території Селецької сільської ради, Оржицького району Полтавської області, було виділено земельну частку (пай) № НОМЕР_7 розміром 3,25 ум. кад. га.

Як вбачається з Рішення Оржицького районного суду Полтавської області від 04.02.2015року визнання права на земельну частку (пай) яке належало ОСОБА_8 та успадковане ОСОБА_9 було предметом судового розгляду. Заявлені ОСОБА_4 та визнані іншими спадкоємцями, позовні вимоги про визнання права на земельну частку (пай) у порядку спадкування, судом були задоволені повністю. Вказаним рішенням було визнано за ОСОБА_4 право на земельну частку (пай) розміром 3,25 умовних кадастрових гектарів, що розташована на території Селецької сільської ради, Оржицького району, Полтавської області та належала ОСОБА_8 в порядку спадкування за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_9 .

З урахуванням апеляційної скарги відповідача, ОСОБА_3 , який оскаржив рішення суду першої інстанції, як особа яка не була залучена до участі у справі, рішення Оржицького райсуду від 04.02.2015 року було скасовано виключно з підстав неналежного складу відповідачів.

З огляду на вказані обставини право позивача за зустрічним позовом ОСОБА_4 підлягає судовому захисту.

Частина 2 статті 1278 ЦКУ передбачає право кожного із спадкоємців вимагати виділу своєї частки в натурі. Коли воля на такий виділ є у всіх спадкоємців і відсутній спір між ними, виникають правовідносини щодо поділу спадщини. Вказана норма кореспондується з вимогми ст. 562 ЦК УРСР 1963р

Поділ спадкового майна може мати місце як при спадкуванні за законом, так і при спадкуванні за заповітом, якщо сам заповідач у заповіті не розподілив конкретно між спадкоємцями своє майно. У випадку, коли заповідано конкретне майно, вже на підставі самого заповіту кожен спадкоємець стає власником конкретної речі (речового права), і змінити цей порядок договором неможливо.

Договір про поділ спадкового майна є способом уникнення правового режиму спільної часткової власності між спадкоємцями та звільняє від багатьох проблем у майбутньому.

Як вбачається із заяв відповідачів ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , які являються спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_9 , між ними відсутній спір щодо поділу іншого спадкового майна батька, вони не заперечують щоб земельну частку (пай), яка належала ОСОБА_8 та яку успадкував ОСОБА_9 прийняв їх брат, ОСОБА_4 .

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений статтею 16 ЦК України.

Власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини.

Суд також прийшов до висновку, що клопотання представника позивача за первісним позовом, ОСОБА_3 - ОСОБА_1 про застосування строку позовної давності до позовних вимог позивача за зустрічним позовом ОСОБА_4 не підлягає задоволенню, оскільки спір між сторонами щодо спадщини ОСОБА_8 виник після скасування Апеляційнитм судом Полтавської області рішення 03.06.2015р.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Частиною першою статті 15 ЦК України, яка кореспондується з ч.1. ст.4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов`язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог, саме на позивача покладається обов`язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції.

Застосовуючи принцип диспозитивності, закріплений у статті 13 ЦПК України , суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Отже, саме позивач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову, доводиться їх достатність та переконливість.

Відповідно до положень ст.ст. 76, 77, 78, 80, 81 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, обєктивному та безпосередньому досліджені наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний звязок доказів у їх сукупності.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, аналізуючи надані позивачем за зустрічним позовом докази, приймаючи до уваги їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний звязок у їх сукупності, враховуючи правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, та беручи до уваги ту обставину, що позивач позбавлений можливості у досудовому порядку вирішити заявлене питання, суд вважає , що позовні вимоги підлягають до задоволення.

Відповідно дочастини 1статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки зустрічний позов задоволено повністю, сплачений позивачем судовий збір та інші судові витрати підлягає стягненню з відповідача ОСОБА_3 , а саме судові витрати на правову допомогу у розмірі 13291,25 грн. та судовий збір у розмірі 704,80 грн.

На підставі викладеного і керуючись ст. 41 Конституції України ст. ст. 317-319, 321, п. п. 4 та 5 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України, ст. ст. 525, 549 ЦК УРСР, ст. ст. 78, 81 ЗК України,Указу Президента України «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» від 08.08.1995 № 720/95, Постанови Пленуму Верховного Суду України, від 30.05.2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування», ст.ст.1-18,76-81,141,209-241,259,263-265,268,315, 354,355 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

У задоволенні первісного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , Територіальної громади в особі Селецької сільської ради Оржицького району Полтавської області, Оржицької районної державної адміністрації , за участю третьої особи - Відділу державної реєстрації Оржицької районної державної адміністрації, Оржицької державної нотаріальної контори про визнання права на пай в порядку спадкування та скасування рішень - відмовити за його безпідставністю.

Зустрічний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_3 , Селецької сільської ради Оржицького району Полтавської області, Оржицької районної державної адміністрації, за участю третьої особи - Оржицької державної нотаріальної контори про визнання права на земельну частку (пай) в порядку спадкування,- задовольнити .

Визнати за ОСОБА_4 право на земельну частку ( пай) розміром 3,25 умовних кадастрових гектарів ( кадастровий № 5323685900:00:002:0164), що розташована на території Селецької сільської ради Оржицького району Полтавської обалсті та належала ОСОБА_8 ( померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на підставі розпорядження Голови Оржицької РДА від 12.02.2002 року № 75, в порядку поділу спадкового майна між спадкоємцями та спадкування за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_9 .

Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , мешканця : АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_8 на корисить ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , мешканця АДРЕСА_4 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_9 судові витрати на правову допомогу у розмірі 13291,25 грн. та судовий збір у розмірі 704,80 грн.

В іншій частині зустрічних позовних вимог - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст судового рішення складено 19.12.2019 року.

Учасники справи:

Позивач за первісним позовом - відповідач за зустрічним ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , мешканець : АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_8 .

Представник позивача за первісним позовом - відповідач за зустрічним : адвокат Антіхович Володимир Володимирович, адреса АДРЕСА_5 .

Відповідач за первісним позовом - позивач за зустрічним: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , мешканець АДРЕСА_4 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_9 .

Представники відповідача за первісним позовом - позивач за зустрічним : адвокати : Юхимович Всеволод Францович та Юхимович Світлана Андріївна , адреса : АДРЕСА_6 .

Відповідач за первісним та зустрічним позовом : Територіальна громада в особі Селецької сільської ради Оржицького району Полтавської області, адреса : 377750, с. Великоселецьке, вул. Козацька, 1/2 Оржицького району Полтавської області.

Відповідач за первісним позовом: Оржицька районна державна адміністрація , адреса : 37700, смт. Оржиця, вул. Центральна, 24 Полтавської області.

Третя особа за первісним позовом : Відділ державної реєстрації Оржицької районної державної адміністрації, адреса : 37700, смт. Оржиця, вул. Центральна, 24 Полтавської області.

Третя особа за первісним та зустрічним позовом: Оржицька державна нотаріальна контора , адреса : 37700, смт. Оржиця, вул. Центральна, 22 Полтавської області.

Відповідачі на боці позивача за зустрічним позовом : 1. ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , мешканець : АДРЕСА_7 .

2. ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , мешканець : АДРЕСА_4 .

3. ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , мешканка : АДРЕСА_4 .

Суддя : О.В. Коновод