Рішення № 86817027, 09.01.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

09.01.2020Справа № 910/15335/19

Господарський суд міста Києва у складі судді Павленка Є.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали справи за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Спільне українсько-німецьке підприємство "Товариство технічного нагляду ДІЕКС" до товариства з обмеженою відповідальністю "Тех Пром Сервіс" про стягнення 7 159,32 грн.,

без виклику представників сторін (без проведення судового засідання).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У жовтні 2019 року товариство з обмеженою відповідальністю "Спільне українсько-німецьке підприємство "Товариство технічного нагляду ДІЕКС" (далі - Підприємство) звернулося до Господарського суду міста Києва з даним позовом, посилаючись на те, що на виконання умов договору № 1501-18-ЭК, укладеного 28 вересня 2018 року між позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю "Тех Пром Сервіс" (далі - Товариство), позивач надав відповідачу передбачені цією угодою послуги на суму 10 000,00 грн. Оскільки Товариство свої зобов`язання за наведеним правочином щодо сплати позивачу вищезазначеної суми боргу виконало не в повному обсязі, останній, посилаючись на статті 525, 526, 530, 549, 610, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 193, 232 Господарського кодексу України (далі - ГК України), просив суд стягнути з відповідача 5 000,00 грн. основного боргу, а також 1 677,81 грн. пені, 338,50 грн. інфляційних втрат та 143,01 грн. трьох процентів річних, нарахованих у зв`язку з несвоєчасним проведенням розрахунків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 4 листопада 2019 року вищенаведену позовну заяву Підприємства прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/15335/19 та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання).

Крім того, цією ухвалою відповідачу було визначено строк для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали.

Проте Товариство у визначений судом строк відзив на позовну заяву не подало, будь-яких заяв чи клопотань на адресу суду не направило.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, у порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до частини 11 статті 242 ГПК України, у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі, судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

За змістом статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" місцезнаходження юридичної особи визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

В силу положень статті 10 наведеного Закону, якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи та про його право подати відзив на позовну заяву, копія ухвали суду від 4 листопада 2019 року про відкриття провадження у справі № 910/15335/19 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в позовній заяві та Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 04080, місто Київ, вулиця Кирилівська, будинок 82, офіс 256.

Проте поштовий конверт із копією зазначеної ухвали було повернуто підприємством поштового зв`язку на адресу суду без вручення Товариству.

Згідно з пунктом 5 частини 6 статті 242 ГПК України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Крім того, відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Частинами 1, 2 статті 3 цього Закону визначено, що для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному вебпорталі судової влади України (частина 1 статті 4 цього Закону).

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про те, що відповідач мав право та дійсну можливість ознайомитись з ухвалою суду від 4 листопада 2019 року в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Положеннями частини 9 статті 165 ГПК України передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Приймаючи до уваги належне повідомлення відповідача про розгляд даної справи, а також враховуючи наявність у матеріалах справи достатньої кількості документів для розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про її розгляд за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

28 вересня 2018 року між Підприємством та Товариством було укладено договір № 1501-18-ЭК, відповідно до умов якого позивач зобов`язався надати послуги (роботи) з проведення експертизи підприємства-відповідача щодо визначення спроможності виконання робіт підвищеної небезпеки з видачею експертного висновку, а саме: газонебезпечних робіт та робіт у вибухопожежонебезпечних зонах; монтажу, демонтажу, налагодження, ремонту, технічного обслуговування обладнання, призначеного для експлуатації (застосування) в потенційно вибухонебезпечному середовищі, а замовник зобов`язався прийняти та оплатити вказані послуги (роботи).

Наведений договір підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками цих суб`єктів господарювання.

Пунктом 2.1 договору встановлено, що термін надання послуг (робіт) - 45 робочих днів з дати здійснення замовником авансового платежу (передоплати) та надання всієї необхідної документації російською або українською мовою.

Згідно з пунктом 3.1 договору вартість послуг (робіт) за цим правочином визначена протоколом угоди про договірну ціну і становить 10 000,00 грн. з ПДВ.

Замовник здійснює авансовий платіж (передоплату) у розмірі 50 % від вартості послуг (робіт), вказаної в пункті 3.1 даної угоди (пункт 3.2 договору).

Пунктом 3.3 наведеного правочину встановлено, що остаточний розрахунок здійснюється замовником протягом 10 календарних днів з дати підписання акту здачі-приймання наданих послуг (робіт).

За пунктом 5.1 цього договору при завершенні надання послуг (робіт) виконавець надає замовнику акт здачі-приймання наданих послуг (робіт).

За змістом пункту 5.2 договору замовник протягом 3-х робочих днів з дня отримання акта здачі-приймання наданих послуг (робіт) направляє виконавцю підписаний акт здачі-приймання або мотивовану відмову від прийняття надання послуг (робіт).

Як вбачається з наявного у матеріалах справи підписаного між сторонами акту здачі-приймання (надання послуг) від 31 жовтня 2018 року № 1, позивач на виконання умов вищенаведеного правочину надав відповідачу послуги на загальну суму 10 000,00 грн. (з ПДВ).

Про належне виконання позивачем своїх зобов`язань за вказаним правочином також свідчить відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення постачальником умов даної угоди.

Проте всупереч положенням вищенаведеного договору Товариство взятий на себе обов`язок по оплаті вартості наданих йому послуг виконало лише частково, сплативши позивачу 5 000,00 грн. (авансовий платіж) та заборгувавши таким чином останньому 5 000,00 грн. Наявність наведеної суми боргу на час розгляду справи додатково підтверджується заявою позивача від 27 листопада 2019 року № 1165 про підтвердження цієї суми заборгованості.

У матеріалах справи також наявна копія листа-вимоги позивача від 23 квітня 2019 року № 397 про здійснення Товариством оплати вищевказаної заборгованості.

Однак зазначена претензія у добровільному порядку задоволена відповідачем не була.

Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Частиною першою статті 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Приписами частини 2 цієї статті визначено, що положення глави 63 ЦК України можуть застосовуватись до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 статті 530 ЦК України встановлено: якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини 1 статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Враховуючи те, що загальна сума основного боргу відповідача за договором від 28 вересня 2018 року № 1501-18-ЭК, яка складає 5 000,00 грн., підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, і Товариство на момент прийняття рішення не надало документи, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог Підприємства до відповідача про стягнення вказаної суми основного боргу, у зв`язку з чим даний позов у цій частині підлягає задоволенню.

Також у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором поставки позивач просив суд стягнути з відповідача 1 677,81 грн. пені, нарахованої у період з 11 листопада 2018 року по 24 жовтня 2019 року на суму основного боргу в розмірі 5 000,00 грн. із застосуванням подвійної облікової ставки НБУ.

Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Згідно з частиною 3 вищезазначеної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (частина 1 статті 550 ЦК України).

Частиною 1 статті 552 ЦК України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов`язку в натурі.

Приписами статті 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань. Суб`єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності.

Згідно статей 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Пунктом 6.1 договору передбачено, що у разі затримки замовником оплати наданих послуг згідно з частиною 3.3 даної угоди останній сплачує виконавцеві пеню в розмірі 0,5 % від вартості наданих та не сплачених послуг за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діє в період, за який сплачується пеня.

Враховуючи передбачений пунктом 3.3 договору граничний строк здійснення остаточного розрахунку за надані відповідачу послуги, а також беручи до уваги підписання між сторонами відповідного акту здачі-приймання (надання послуг) 31 жовтня 2018 року, суд дійшов висновку про те, що першим днем початку періоду прострочення відповідачем виконання взятого на себе грошового зобов`язання з оплати наданих послуг є 11 листопада 2018 року.

У той же час суд звертає увагу на положення частини 6 статті 232 ГК України, за якими нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відтак, зважаючи на відсутність у матеріалах справи доказів, які свідчать про встановлення законом чи укладеним між сторонами договором більш тривалого строку нарахування цієї штрафної санкції, ніж встановлений частиною 6 статті 232 ГК України, суд дійшов висновку про те, що останнім днем періоду нарахування заявленої до стягнення з відповідача пені є 11 травня 2019 року, а не 24 жовтня 2019 року, як помилково зазначено позивачем у його позовній заяві.

Здійснивши перерахунок пені з урахуванням вищевказаних норм чинного законодавства, суд дійшов висновку про те, що обґрунтованою та арифметично вірною сумою пені, що підлягає стягненню з Товариства на користь позивача, є пеня в розмірі 859,34 грн., нарахована у період з 11 листопада 2018 року по 11 травня 2019 року на суму основного боргу в розмірі 5 000,00 грн. із застосуванням подвійної облікової ставки НБУ.

Разом із тим, у задоволенні вимог Підприємства про стягнення з відповідача пені у розмірі 772,47 грн., нарахованої після 11 травня 2019 року, слід відмовити.

Крім того, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем покладеного на нього обов`язку щодо своєчасної оплати наданих йому послуг, позивач також просив суд стягнути з Товариства 143,01 грн. трьох процентів річних та 338,50 грн. інфляційних втрат, нарахованих у період з 11 листопада 2018 року по 24 жовтня 2019 року на основну суму боргу в розмірі 5 000,00 грн.

За умовами частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки заявлений Підприємства до стягнення розмір трьох процентів річних є арифметично вірним, відповідає вимогам чинного законодавства та положенням договору, позовна вимога про стягнення з відповідача вказаної суми компенсаційних виплат підлягає задоволенню.

Водночас при досліджені матеріалів справи судом було встановлено, що при здійсненні позивачем розрахунку заявленої до стягнення з відповідача суми інфляційних втрат, нарахованих у період з 11 листопада 2018 року по 24 жовтня 2019 року на суму основного боргу в розмірі 5 000,00 грн., останнім було допущено арифметичну помилку та вказано, що сума цих компенсаційних виплат за наведений період становить 338,50 грн., тоді як обґрунтованою, арифметично вірною сумою інфляційних втрат, нарахованих у вищевказаний період, є 323,06 грн.

Відтак, стягненню з Товариства на користь Підприємства підлягає сума інфляційних втрат у розмірі 323,06 грн., тоді як у задоволенні вимог позивача про стягнення з відповідача 15,44 грн. інфляційних втрат слід відмовити.

Згідно частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За змістом статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 77 ГПК України).

За таких обставин позов Підприємства підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Тех Пром Сервіс" (04080, місто Київ, вулиця Кирилівська, будинок 82, офіс 256; ідентифікаційний номер 41752215) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Спільне українсько-німецьке підприємство "Товариство технічного нагляду ДІЕКС" (49040, місто Дніпро, провулок Джинчарадзе, будинок 8; ідентифікаційний номер 32349901) 5 000 (п`ять тисяч) грн. 00 коп. основного боргу, 895 (вісімсот дев`яносто п`ять) грн. 34 грн. пені, 143 (сто сорок три) грн. 01 коп. трьох процентів річних, 323 (триста двадцять три) грн. 06 коп. інфляційних втрат, а також 1 706 (одну тисячу сімсот шість) грн. 90 коп. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У задоволенні позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю "Спільне українсько-німецьке підприємство "Товариство технічного нагляду ДІЕКС" про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Тех Пром Сервіс" пені у розмірі 772,47 грн. та інфляційних втрат у сумі 15,44 грн. відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва (пункт 17.5 частини 1 Перехідних положень ГПК України) протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 9 січня 2020 року

Суддя Є.В. Павленко