Рішення № 86813897, 09.01.2020, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 січня 2020 року м. ПолтаваСправа № 440/4713/19

Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Ясиновського І.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

03 грудня 2019 року ОСОБА_1 звернулась до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області з вимогами:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, яка полягає у непроведенні пенсійних виплат на адресу ОСОБА_1 з грудня 2017 року включно;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області сплатити заборгованість по пенсійним виплатам на адресу пенсіонера - ОСОБА_1 , з грудня 2017 року включно, до моменту прийняття рішення по суті спору та поновити поточні пенсійні виплати на адресу позивача.

В обґрунтування позовної заяви позивач зазначає, що їй, як внутрішньо переміщеній особі, протиправно припинено нарахування та виплату пенсії за віком. Вказує, що не підтвердження фактичного місця проживання переміщеної особи не є передбаченою законом підставою для припинення виплати такій особі пенсії.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та провадження у справі відкрито. Вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Також вказаною ухвалою, зокрема, звільнено позивача від сплати судового збору за подання до адміністративного суду позову до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, а також поновлено строк звернення до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

23.12.2019 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365. Так, зазначено, що розпорядженням комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам припинено виплату з 01.01.2018, на виконання якого відповідачем припинено відповідні виплати позивачу.

Відповідно до приписів статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), зокрема, справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини.

ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджено копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 /а.с. 8/. Позивач отримує пенсію за віком /а.с. 9/.

Згідно з довідкою від 17.02.2015 №1601002033 ОСОБА_1 взята на облік як внутрішньо переміщена особа з тимчасово окупованої території в АДРЕСА_1 а.с. 10/.

20.02.2014 позивач звернулася до УПФУ Київського району в м. Полтаві із заявою про витребування її пенсійної справи та взяття останньої на облік у вказаному управлінні як пенсіонера, переміщеного з тимчасово окупованої території України, та виплату їй пенсії /а.с. 29/.

Розпорядженням УПФУ Київського району в м. Полтаві від 19.03.2015 № 2991 позивачу розпочато виплату пенсії за віком з 01.02.2015 /а.с. 26/.

26.12.2017 Комісією з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам прийнято рішення №52, яким припинено виплату пенсії ОСОБА_1 у зв`язку з тим, що остання не проживає за адресою АДРЕСА_1 /а .с . 42 /.

Як наслідок Полтавським об`єднаним управління Пенсійного фонду України в Полтавській області прийнято розпорядження від 10.01.2018 про припинення виплати пенсії згідно рішення комісії №52 від 26.12.2017 /а.с. 41/.

Позивач, не погоджується з припиненням виплати їй пенсії за віком, починаючи з грудня 2017 року, у зв`язку з чим звернулася до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склалися, суд виходить з наступного.

Згідно статті 22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права та свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат для догляду, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996, ратифікована Законом України від 14.09.2006 №137-V, яка набрала чинності з 01.02.2007 (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.

Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов`язаннями України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003.

Статтею 8 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Згідно статті 4 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (надалі за текстом - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

У відповідності до частини третьої статті 4 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", яка визначає складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що він регулює відносини, які виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Відповідно до статті 47 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Статтею 49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" визначено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Суд зауважує, що перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений частиною першою статті 49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.

Таким чином, посилання пенсійного органу в якості підстав для припинення виплати пенсії ОСОБА_1 на не підтвердження факту проживання останньої за адресою, зазначеною у довідці реєстрації внутрішньо переміщеної особи (рішення Комісії від 26.12.2017 №52), судом оцінюються критично, оскільки вказані підстави не передбачені статтею 49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" для припинення виплати пенсії пенсіонеру.

Відповідач у відзиві на позов обґрунтовує свої дії, посилаючись на Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365.

За змістом конституційних норм (статті 113, 116, 117 Конституції України), Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

Особливу увагу варто звернути на те, що у преамбулі до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" зазначено, що зміна умов і норм загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Статтями 2 та 3 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" визначено, що Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.

Громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, за обставин, визначених у статті 1 цього Закону, має право на захист від примусового внутрішнього переміщення або примусового повернення на покинуте місце проживання.

Конституційне право на соціальний захист включає право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв`язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов`язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати право громадянина на одержання призначеної йому пенсії незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія.

Таким чином, зміна пенсіонером місця проживання не може бути підставою для позбавлення його конституційного права на отримання соціального захисту, а саме, отримання пенсії.

Згідно зі статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Відповідно до статті 1 Конституції України, Україна є правовою державою. Людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (стаття 3 Конституції України).

Конституційний Суд України у Рішенні від 07.10.2009 №25-рп/2009 зазначив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Пунктом 54 рішення Європейського суду з прав людини по справі "Пічкур проти України" зазначено про порушення статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У справі "Ілашку та інші проти Молдови та Росії", Європейський суд з прав людини визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем Молдавської Республіки Придністров`я (МРП). Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов`язання за ст. 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

Як зазначено в пункті 333 цього рішення: "Суд вважає, що коли держава не може забезпечити дію своєї влади на частині своєї території відповідно фактичній ситуації, держава не перестає нести відповідальність та здійснювати юрисдикцію. Воно повинно усіма доступними дипломатичними та правовими засобами із залученням іноземних держав та міжнародних організацій продовжувати гарантувати права та свободи, передбачені Конвенцією".

Вирішуючи спір, судом враховуються правові висновки, викладені у рішенні Верховного Суду від 03.05.2018 за результатами розгляду зразкової справи №805/402/18 (провадження № Пз/9901/20/18), стосовно того, що не підтвердження фактичного місця проживання не є передбаченою законом підставою для припинення виплати пенсії, а Постанова КМУ №365 є підзаконним нормативно-правовим актом, який обмежує встановлене законодавством право на отримання пенсії позивачем.

При цьому, суд зауважує, що згідно п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509.

Згідно п. 4, 5 Порядку соціальні виплати внутрішньо переміщеним особам призначаються і виплачуються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - структурні підрозділи з питань соціального захисту населення), територіальними органами Пенсійного фонду України, робочими органами Фонду соціального страхування, центрами зайнятості (далі - органи, що здійснюють соціальні виплати) за місцем їх фактичного проживання/перебування, незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування.

Для призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщена особа, а у визначених законодавством випадках - її законний представник подає відповідну заяву до органу, що здійснює соціальні виплати на території, де зазначена особа перебуває на обліку за місцем її фактичного проживання/перебування, незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування.

Отже, суд приходить до висновку, що виплата пенсії, продовження виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам здійснюється територіальними органами Пенсійного фонду України, на обліку у якому перебуває особа.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 07 листопада 2019 року у справі №804/4498/18 (адміністративне провадження №К/9901/62538/18).

При цьому, судом враховано, що відповідно до наданої відповідачем довідки нарахування та виплата пенсії ОСОБА_1 за грудень 2017 року проведена /а.с. 49/.

Відтак, встановивши те, що виплата пенсії позивачу припинена не з підстав, передбачених Законом № 1058-IV, суд приходить до висновку про протиправність бездіяльності пенсійного органу, яка полягає у невиплаті пенсії ОСОБА_1 з 01.01.2018.

За викладених обставин, суд доходить висновку, що пенсійний орган протиправно припинив та не здійснює у подальшому виплату позивачу пенсії за віком, починаючи з 01.01.2018.

За викладених обставин, керуючись приписами статей 9, 245 Кодексу адміністративного судочинства України суд доходить висновку про обґрунтованість та необхідність задоволення позовних вимог ОСОБА_1 шляхом визнання протиправною бездіяльності ГУПФУ в Полтавській області, як правонаступника Полтавського ОУПФУ в Полтавській області, що полягає у непроведенні пенсійних виплат ОСОБА_1 з січня 2018 року.

Надаючи оцінку вимозі позивача зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області сплатити заборгованість по пенсійним виплатам на адресу пенсіонера - ОСОБА_1 , з січня 2018 року включно, до моменту прийняття рішення по суті спору та поновити поточні пенсійні виплати на адресу позивача, суд виходить з наступного.

Згідно п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509.

Згідно п. 4, 5 Порядку соціальні виплати внутрішньо переміщеним особам призначаються і виплачуються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - структурні підрозділи з питань соціального захисту населення), територіальними органами Пенсійного фонду України, робочими органами Фонду соціального страхування, центрами зайнятості (далі - органи, що здійснюють соціальні виплати) за місцем їх фактичного проживання/перебування, незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування.

Для призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщена особа, а у визначених законодавством випадках - її законний представник подає відповідну заяву до органу, що здійснює соціальні виплати на території, де зазначена особа перебуває на обліку за місцем її фактичного проживання/перебування, незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування.

Як зазначено вище, частиною 2 статті 49 Закону № 1058-ІV поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

Згідно із Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" пенсії призначаються, припиняються і поновлюються органом Пенсійного фонду України і саме цей орган відповідає за призначення, припинення та поновлення їх виплати.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У рішенні у справі "Суханов та Ільченко проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (цитата у п. 25 цього рішення).

Тому, не виплативши позивачеві пенсію за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об`єктом захисту за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Щокін проти України", питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (цитата у п. 33 цього рішення).

Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.

З огляду на вищевикладене, обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, як правонаступника Полтавського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області, поновити виплату пенсії позивачу з 01.01.2018 та нарахувати та виплатити пенсію за віком з 01.01.2018.

Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

Крім того, прохальна частина позовної заяви містить клопотання позивача про допуск судового рішення до негайного виконання у межах сплати пенсії за один місяць.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Оскільки, присуджені позивачу виплати є періодичними та здійснюються з Державного бюджету України, рішення підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.

Аналогічний висновок щодо застосування наведеної норми процесуального закону викладений у рішенні Верховного Суду від 03.05.2018 у справі №805/402/18-а.

Зважаючи, що ухвалою суду від 09.12.2019 позивача звільнено від сплати судового збору, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Соборності, 66, м. Полтава, 36014, код ЄДРПОУ 13967927) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, яка полягає у непроведенні пенсійних виплат на адресу ОСОБА_1 з 01 січня 2018 року включно.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області поновити виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.01.2018 та нарахувати та виплатити пенсію за віком з 01.01.2018.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Допустити рішення суду до негайного виконання в межах виплати суми пенсії за один місяць.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя І.Г.Ясиновський