Рішення № 86813736, 09.01.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 січня 2020 року м. Київ № 826/71/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Чудак О.М., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування вимоги про сплату боргу, рішень про застосування штрафних санкцій, податкових повідомлень-рішень,

установив:

02.01.2018 фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі - ГУ ДФС у м. Києві) про визнання протиправними та скасування:

- вимоги про сплату боргу №Ф-69 від 18.10.2017 на суму 39397,50 грн;

- рішень про застосування штрафних санкцій від 18.10.2017 №00017144204 та №00017184204;

- податкових повідомлень-рішень від 18.10.2017 №00017384204, №00017254204, №00017074204, №00017124204, №00017084204, №00017404204.

В обґрунтування заявлених вимог зазначив, що висновки відповідача, викладені в акті перевірки №1717/26-15-42-04-2790115031 від 28.09.2017, є необґрунтованими, оскільки позивачем у відповідності до вимог чинного законодавства сформовано об`єкт оподаткування податком з доходів фізичних осіб, військовим збором та базу нарахування єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - ЄСВ).

Позивач також вважає необґрунтованими висновки перевірки про завищення ним розміру податкового кредиту та заниження сум податку на додану вартість (далі - ПДВ), що підлягає сплаті до бюджету, адже до перевірки надані всі підтверджуючі документи на переміщення та закупівлю товару, а станом на 31.12.2016 наявні залишки товару, зберігання якого також підтверджено документами, які надавались до перевірки.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.02.2018 позовну заяву ОСОБА_1 прийнято до розгляду та у справі відкрито провадження. Вирішено здійснювати розгляд справи в порядку прощеного позовного провадження з призначенням судового засідання.

Відповідач подав відзив на адміністративний позов, в якому просив суд відмовити в задоволенні позову з підстав та мотивів, що викладені в акті перевірки №1717/26-15-42-04-2790115031 від 28.09.2017.

В судовому засіданні представники позивача та відповідача письмово викладені позиції підтримали та просили їх задовольнити.

Зважаючи на відсутність перешкод для розгляду справи у судовому засіданні та потреби заслухати свідка чи експерта, суд за клопотаннями представників сторін, на підставі частини третьої статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), ухвалив розглянути справу в порядку письмового провадження.

Отже, дослідивши матеріали справи, оцінивши пояснення, надані учасниками судового процесу, а також докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд встановив наступне.

З 08.09.2017 по 21.09.2017 державним ревізором-інспектором ГУ ДФС у м. Києві проведено документальну планову виїзну перевірку ФОП ОСОБА_1 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, дотримання валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2015 по 31.12.2016, дотримання законодавства щодо укладання трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати ЄСВ за період з 01.01.2011 по 31.12.2016.

За результатами перевірки складено акт №1717/26-15-42-04-2790115031 від 28.09.2017.

В ході перевірки виявлено та зафіксовано в акті №1717/26-15-42-04-2790115031 від 28.09.2017 порушення позивачем вимог:

- пункту 177.2, підпунктів 177.4.1-177.4.4 пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (далі - ПК України), що полягає в заниженні податку з доходів фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності у сумі 50682,42 грн;

- пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XIX ПК України, що полягає в заниженні військового збору з доходу від провадження господарської діяльності у сумі 4223,53 грн;

- пункту 51.1 статті 51 ПК України, оскільки позивачем не подано до органу ДФС податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (форма №1ДФ) за ІІ квартал 2016 на виплачену суму доходу ФОП ОСОБА_2 за надані послуги у розмірі 22303,4 грн та на поворотну фінансову допомогу у сумі 210000 грн, надану ФОП ОСОБА_3 ;

- статті 9 Закону України від 08.07.2010 №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №2464-VI) у зв`язку з встановленими за результатами перевірки розбіжностями у сумі чистого доходу, на який нараховується ЄСВ за період з 01.01.2011 по 31.12.2012 та з 01.01.2015 по 31.12.2016, встановлено заниження позивачем суми ЄСВ на 39397,50 грн (2011 рік - 354,30 грн, 2012 рік - 19431,96 грн, 2016 рік - 19611,24 грн);

- пункту 4 частини другої статті 6 Закону №2464-VI, оскільки позивач не подав до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві) звіт про нарахування ЄСВ за 2015 рік;

- пункту 187.1 статті 187, пункту 198.3 статті 198, пункту 200.1 статті 200 ПК України, оскільки позивач у період з 01.05.2016 по 31.12.2016 завищив суму від`ємного значення ПДВ на 193064 грн та занизив суму ПДВ, що підлягає сплаті в бюджет на 12966 грн;

- пункту 202.1 статті 202 ПК України, оскільки позивач не подав до ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві податкову декларацію з ПДВ за квітень 2016 року.

18.10.2017 на підставі вказаних висновків перевірки відповідачем прийнято:

- вимогу №Ф-69 про сплату боргу з ЄСВ в сумі 39397,50 грн;

- рішення №00017144204 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, яким до ФОП ОСОБА_1 застосовані штрафні санкції в сумі 12727,93 грн;

- рішення №00017184204 про застосування штрафних санкцій за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності, передбаченої Законом №2464-VI, яким до ФОП ОСОБА_1 застосовані штрафні санкції в сумі 170 грн;

- податкове повідомлення-рішення №00017384204, яким збільшено суму грошового зобов`язання ФОП ОСОБА_1 за платежем «податок на додану вартість» на 16207,50 грн, в тому числі на 12966 грн за основним платежем та 3241,50 грн - штрафні санкції;

- податкове повідомлення-рішення №00017254204, яким зменшено розмір від`ємного значення сум ПДВ за травень-грудень 2016 року на 193064 грн;

- податкове повідомлення-рішення №00017404204, яким застосовано до ФОП ОСОБА_1 штрафні санкції у сумі 170 грн за платежем «ПДВ із вироблених в Україні товарів»;

- податкове повідомлення-рішення №00017074204, яким збільшено суму грошового зобов`язання ФОП ОСОБА_1 за платежем «податок на доходи фізичних осіб» на 63353,03 грн, в тому числі на 50682,42 грн за основним платежем та 12670,61 грн - штрафні санкції;

- податкове повідомлення-рішення №00017124204, яким застосовано до ФОП ОСОБА_1 штрафні санкції у сумі 510 грн за платежем «податок з доходів фізичних осіб, що сплачується податковими агентами із доходів платника податків інших ніж заробітна плата»;

- податкове повідомлення-рішення №00017084204, яким збільшено суму грошового зобов`язання ФОП ОСОБА_1 за платежем «військовий збір» на 5279,41 грн, в тому числі на 4223,53 грн за основним платежем та 1055,88 грн - штрафні санкції.

Позивач не погодився із вказаними рішеннями та оскаржив їх в адміністративному порядку шляхом подання скарг до Державної фіскальної служби України.

Рішеннями Державної фіскальної служби України від 27.12.2017 №17364/5/99-99-11-02-01-14 та від 11.12.2017 №16098/Б/99-99-11-02-02-25 скарги ФОП ОСОБА_1 залишені без задоволення, а спірні рішення - без змін.

Позивач вважає протиправними вказані рішення відповідача та не погоджується із результатом їх адміністративного оскарження, а тому звернувся до суду із даним позовом.

Суд, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, при вирішенні заявлених вимог виходить з наступного.

Відповідно до пункту 15.1 статті 15 ПК України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об`єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об`єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов`язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Згідно підпунктів 16.1.2 та 16.1.3 статті 16 ПК України платник податків зобов`язаний вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів та подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків та зборів.

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 ПК України, об`єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об`єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов`язує виникнення у платника податкового обов`язку.

Згідно пункту 23.2 статті 23 ПК України, база оподаткування і порядок її визначення встановлюються цим Кодексом для кожного податку окремо.

У відповідності до пункту 162.1 статті 162 ПК України платниками податку на доходи фізичних осіб є: фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи; фізична особа - нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні; податковий агент.

Оподаткування доходів, отриманих фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, регулюється статтею 177 ПК України.

Так, згідно пункту 177.1 статті 177 ПК України, доходи фізичних осіб-підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 177.2 статті 177 ПК України об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця.

За приписами пункту 177.4 статті 177 ПК України до переліку витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

Отже, витрати суб`єкта господарювання, який не є платником податку на прибуток, але надає звітність про доходи від заняття підприємницькою діяльністю, формуються у тому ж порядку як у платників податку на прибуток.

При цьому, пунктом 177.4 статті 177 ПК України визначено, що до переліку витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, належать витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об`єкта витрат; витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на оплату за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-яка інша оплата у грошовій або натуральній формі, встановлена за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами цього розділу); обов`язкові виплати, а також компенсація вартості послуг, які надаються працівникам у випадках, передбачених законодавством, внески платника податку на обов`язкове страхування життя або здоров`я працівників у випадках, передбачених законодавством; суми податків, зборів, які пов`язані з проведенням господарської діяльності такої фізичної особи - підприємця (крім податку на додану вартість для фізичної особи - підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, та акцизного податку, податку на доходи фізичних осіб з доходу від господарської діяльності, податку на майно); суми єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах і порядку, встановлених законом; платежі, сплачені за одержання ліцензій на провадження певних видів господарської діяльності фізичною особою - підприємцем, одержання дозволу, іншого документа дозвільного характеру, які пов`язані з господарською діяльністю фізичної особи - підприємця; інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов`язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1.-177.4.3. цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв`язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов`язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Таким чином, згідно з пунктом 177.4 статті 177 ПК України до переліку витрат фізичних осіб-підприємців, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу («Податок на прибуток підприємств»).

Згідно з підпунктом 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України встановлено, що господарською діяльністю є діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

За приписами норм пунктів 44.1 і 44.3 статті 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абзац 2 пункту 44.1 статті 44 ПК України).

Відповідно до частини другої статті 3 Закону України від 16.07.1999 №996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон №996-ХІV), який визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

В розумінні Закону №996-ХІV первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

При цьому, згідно з пунктом 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансові України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за №168/704 (далі - Положення), «господарські операції» - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Згідно з частиною першою статті 9 Закону №996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина друга статті 9 Закону №996-ХІV).

Аналіз вищевикладених норм Закону №996-ХІV та норм Положення свідчить про те, що витрати для цілей визначення об`єкта оподаткування мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

З 01.01.2015 набрали чинності зміни, внесені Законом України «Про внесення змін до ПК України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» до ПК України, в частині оподаткування військовим збором доходів фізичних осіб-підприємців.

Так, відповідно до пункту 161 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідних положень ПК України тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.

Платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 ПК України, а саме: фізична особа - резидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи; фізична особа - нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні.

При цьому, об`єктом оподаткування військовим збором є доходи, визначені статтею 163 ПК України: загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.

Відповідно до підпункту 164.1.3 пункту 164.1 статті 164 ПК України загальний річний оподатковуваний дохід дорівнює сумі загальних місячних оподатковуваних доходів, іноземних доходів, отриманих протягом такого звітного податкового року, доходу, отриманих фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності згідно із статтею 177 цього Кодексу, та доходів, отриманих фізичною особою, яка проводить незалежну професійну діяльність згідно зі статтею 178 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 177.2 статті 177 ПК України об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця.

Отже, військовий збір нараховується, утримується та перераховується із сум чистого доходу, який визначається виходячи із документально підтверджених витрат, пов`язаних з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску, зокрема, є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

За приписами пунктів 4 - 51 частини першої статті 4, пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI єдиний внесок для фізичних осіб-підприємців, які обрали загальну систему оподаткування нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

Виходячи з приписів наведених норм для обчислення розміру податкового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, військового збору, а також визначення суми ЄСВ визначальним є розмір чистого доходу фізичної особи-підприємця, який розраховується виходячи з розміру доходів та витрат відповідного періоду.

Встановлено, що підставою для прийняття відповідачем податкових повідомлень-рішень №00017084204 та №00017074204, рішення про застосування штрафних санкцій №00017144204, а також вимоги №Ф-69, слугували висновки відповідача про заниження позивачем доходу на 66120 грн та завищення позивачем витрат на суму 215448,99 грн.

Висновку про заниження позивачем доходу на 66120 грн відповідач дійшов з огляду на надходження на рахунок позивача 26.10.2016 у вигляді повернення помилково перерахованих коштів в сумі 79344 грн від ТОВ «Васищевський завод рослинних олій», сплачених згідно платіжного доручення №60 від 18.10.2016. При цьому, позивач не довів, що ним дійсно ці кошти були помилково перераховані ТОВ «Васищевський завод рослинних олій», тобто відсутній лист керівника підприємства з проханням повернути помилково перераховані кошти, платіжне доручення на зазначену суму, акт звірки тощо.

Разом з цим, позивачем надано суду: договір поставки шроту соняшникового №05-Ш від 05.10.2016, укладений ФОП ОСОБА_1 (Покупець) та ТОВ «Васищевський завод рослинних олій» (Продавець); платіжні доручення №60 від 18.10.2016 у сумі 76000 грн та №61 від 20.10.2016 у сумі 3344 грн, які підтверджують оплату ФОП ОСОБА_1 за отриманий від ТОВ «Васищевський завод рослинних олій» товар (шрот соняшниковий), лист №7 від 25.10.2016 в якому ФОП ОСОБА_1 просить повернути передплату згідно платіжних доручень №60 від 18.10.2016 у сумі 76000 грн та №61 від 20.10.2016 у сумі 3344 грн у зв`язку із неналежною якістю отриманого товару; платіжне доручення №1754 від 26.10.2016, згідно якого ТОВ «Васищевський завод рослинних олій» перераховано ФОП ОСОБА_1 79344 грн, призначення платежу «Повернення помилково перерахованих коштів згідно пл. доручення 60 від 18.10.2016».

Вказані документи підтверджують факт помилкового перерахування позивачем на користь ТОВ «Васищевський завод рослинних олій» коштів в сумі 79344 грн, а тому суд критично оцінює вказаний висновок відповідача про заниження позивачем доходу на суму 66120 грн.

Висновку про завищення ФОП ОСОБА_1 витрат на суму 215448,99 грн відповідач дійшов з огляду на включення позивачем до складу витрат у 2016 році видатків, що не пов`язані з господарською діяльністю підприємця, а також з отриманням доходу (коштів за відвантажений товар від покупців у 2016 не надійшли) та які не підтверджені документально.

В акті перевірки зазначено, що:

1) позивачу не надійшло коштів від ТОВ «Зоотехнологія» на суму 1923943 грн, оскільки доход не отримано, до витрат не включається придбання товару на суму 1818450,70 грн, придбаного у ТОВ «Сельна», ТОВ АПК «Дніпроагро», ТОВ «Альтерс компані», ТОВ «Кліцин-Продакшн», ПП МКПП Горгачі, ТОВ «Мегапром-Плюс», також не включаються видатки на перевезення сировини від зазначених постачальників до покупця на суму 132546,85 грн;

2) не надійшло коштів від СТОВ АФ «Корсуть» у сумі 231391 грн, від ТОВ АФ «Родник Плюс» - 162360 грн, ТОВ «Малинський бекон» у сумі 158460 грн, оскільки доход не отримано, до витрат не включається придбання товару на суму 462240 грн, придбаного у ТОВ «Васищевський завод рослинних олій», також не включаються видатки на перевезення сировини від зазначеного постачальника до покупця на суму 141520,50 грн;

3) витрати на суму 8333,33 грн не підтверджені документально, а саме: до книги обліку доходів і витрат включено видатки за прибутковим касовим ордером №18 від 29.11.2016, який до перевірки не надано;

4) позивачу не включено до складу витрат видатки на суму 60515,10 грн за надані послуги з перевезення сировини до ТОВ АФ «Родник Плюс» у червні місяці 2016 року. Послуги надані перевізником ТОВ «Дармар», документи щодо сплати за ці послуги підприємцем не надано;

5) позивачу не включено до складу витрат видатки на суму 31905,95 грн, сплачені ТОВ «Сталекс Профі», оскільки документи щодо цих видатків до перевірки не надано, також відсутня інформація щодо використання їх у господарській діяльності позивача;

6) позивачу не включено до складу витрат видатки на суму 744 грн, сплачені ТОВ «Софт Солюшнз» за програму МЕ Doc. Згідно наданих документів у підприємця відсутні офісні та складські приміщення, також відсутня інформація щодо наявності у позивача офісної техніки;

7) позивачу не включено до складу витрат видатки на суму175770 грн, сплачені ПП «Зерноторговий дім «Павлівський» за придбану сировину (шрот соєвий), оскільки відсутня інформація щодо відвантаження цього товару та отримання доходу.

Загальна сума, яка не включена контролюючим органом до складу витрат, становить 2833693,10 грн (2361410,92 грн без ПДВ).

За результатами виключення зі складу витрат позивача зазначеної суми без ПДВ, встановлено їх завищення на 215448,99 грн.

Визначаючись щодо даного висновку відповідача суд виходить з того, що як зазначено вище, положенням ПК України закріплено перелік витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, а також умови, за яких такі витрати підлягають врахуванню під час визначення чистого оподатковуваного доходу.

Серед таких умов відсутні такі, як неотримання коштів від покупців за реалізовану їм продукцію, а також використання придбаного товару у господарській діяльності.

У зв`язку з викладеним безпідставними є висновки контролюючого органу, наведені у пунктах 1, 2 та 7.

Крім того, безпідставним є висновок відповідача про не включення до складу витрат на суму 744 грн (пункт 6), оскільки відсутність у позивача на обліку офісної техніки, так само як і відсутність офісних чи складських приміщень не виключає зазначені витрати, що пов`язані з веденням господарської діяльності. МЕ Doc є розповсюдженим програмним забезпеченням для подання звітності до контролюючих органів, в тому числі до податкової служби. Таким чином витрати на зазначене програмне забезпечення безпосередньо пов`язані з веденням господарської діяльності позивача.

Також під час розгляду справи, відповідачем не надано будь-яких доказів на підтвердження того, що видатки на суму 31905,95 грн, сплачені ТОВ «Сталекс Профі» включені позивачем до складу витрат.

На спростування тверджень відповідача про безпідставне віднесення позивачем до складу витрат суми 8333 грн за листопад 2016 року, останнім надано копію квитанції до прибуткового касового ордера №15 від 29.11.2016 та зазначено, що в Книзі обліку доходів і витрат допущено писку у номері прибуткового касового ордера.

Відповідно до пункту 177.10 статті 177 та пункту 178.6 статті 178 розділу ІV ПК України фізичні особи-підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, та фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, зобов`язані вести Книгу обліку доходів і витрат, у якій за підсумком робочого дня, протягом якого отримано дохід, на підставі первинних документів здійснюються записи про отримані доходи та документально підтверджені витрати.

Порядок ведення книги обліку доходів і витрат платників єдиного податку третьої групи, які є платниками ПДВ, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 19.06.2015 №579 (далі - Порядок).

Відповідно до пункту 5 Порядку записи у Книзі обліку доходів та витрат виконуються за підсумками робочого дня, протягом якого отримано дохід, окремо про кошти, що надійшли на поточний рахунок платника податку та/або отримано готівкою, фактично безоплатно отримано товари (роботи, послуги) та понесено витрати, зокрема оплачені придбані товари (роботи, послуги), виплачена заробітна плата, сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування тощо.

Згідно пункту 7 Порядку фізичні особи-підприємці, зареєстровані як платники податку на додану вартість, не включають до витрат і доходу суми податку на додану вартість, що входять до ціни придбаних або проданих товарів (робіт та послуг).

Під час перевірки та в ході судового розгляду справи відповідач не вказував на помилковість ведення позивачем обліку витрат у Книзі обліку доходів та витрат.

Підсумовуючи викладене, суд доходить висновку про помилковість тверджень відповідача щодо завищення позивачем витрат у 2016 році на суму 215448,99 грн.

Згідно з частиною другою статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно частин першої та другої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 №3477-ІV визначено, що суди при розгляді справ застосовують практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В рішенні від 23.07.2002 у справі «Компанія «Вестберга таксі Актіеболаг» та Вулич проти Швеції» в пункті 110 якого Європейський Суд з прав людини зазначив, що «адміністративні суду, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління».

Вирішуючи спір, суд також вважає за необхідне зазначити, що податок, по суті, являє собою інструмент владного впливу держави в суспільних інтересах, оскільки є соціальним обов`язком, від виконання якого залежить суспільний розвиток. У процесі нормативного регулювання оподаткування важливим є забезпечення справедливого балансу інтересів держави та платника податків, адже можливість платника податків чітко розуміти та передбачати правові наслідки вчинюваних ним дій має фундаментальне значення для правильності його застосування, а у випадку неоднозначності нормативних приписів підлягає застосуванню підхід, відповідно до якого істотні правові сумніви мають тлумачитися на користь платника.

Суд враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену, зокрема, в рішенні від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06), де Суд зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції. Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні. На думку Суду, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення такого важливого фінансового питання, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника.

Як також наголосив Європейський суд з прав людини в рішенні від 26.06.2014 у справі «Суханов та Ільченко проти України» (заяви №68385/10 та №71378/10), перша і найбільш важлива вимога статті 1 Першого Протоколу полягає в тому, що будь-яке втручання органів влади у право мирно володіти своїм майном має бути законним і переслідувати законну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання має бути пропорційним переслідуваній меті. Іншими словами, має бути досягнуто «справедливого співвідношення» між інтересами суспільства і вимогами щодо захисту прав людини. Такий баланс не досягнутий, якщо особа чи особи у справі мали нести індивідуальні або додаткові обов`язки.

Наведені обставини вказують на протиправність податкових повідомлень-рішень №00017084204 та №00017074204, а також вимоги №Ф-69. Водночас, відповідачем не доведено протилежного.

Рішення ж №00017144204 про застосування штрафних фінансових санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску підлягає визнанню протиправним та скасуванню в частині з наступних підстав.

Як вбачається зі змісту названого рішення, за наслідками перевірки позивачу донараховано ЄСВ за 2011 рік в сумі 354,30 грн, за 2012 рік в сумі 19431,96 грн та за 2016 рік в сумі 19611,24 грн. На підставі пункту 3 частини одинадцятої статті 25 Закон №2464-VI до позивача застосовано штрафні санкції в таких розмірах 2011 рік - 106,29 грн (354,30 грн *5%*6 періодів); 2012 рік - 4857,99 грн (19431,96 грн*5%*5 періодів), 2016 рік - 1961,12 грн (19611,24 грн*10%*1 період).

Як зазначено в акті перевірки за результатами її проведення встановлено, що позивач здійснював нарахування ЄСВ не на щомісячні суми чистого доходу, а на загальну річну суму отриманого чистого доходу. Також перевіркою встановлено, що за результатами попередньої перевірки позивачу у 2012 році збільшено суму чистого оподатковуваного доходу на 56000 грн. Однак, на зазначену суму позивачем не донараховано ЄСВ.

Підставою для збільшення ЄСВ за 2016 рік стали висновки, зроблені за результатами перевірки правильності визначеного позивачем податку на доходи фізичних осіб.

З огляду на те, що позивачем не наведено будь-яких аргументів на спростування висновків податкового органу щодо правомірності рішення №00017144204 в частині нарахування штрафних санкцій за 2011 та 2012 роки, суд доходить висновку, що назване рішення підлягає скасування в частині нарахування штрафних санкцій за 2016 рік.

Суд також звертає увагу на невірне зазначення відповідачем розміру штрафних санкцій у рішенні №00017144204, згідно якого до ФОП ОСОБА_1 застосовані штрафні санкції в сумі 12727,93 грн. Так, згідно доданого до вказаного рішення розрахунку розмір штрафних санкцій складає 6925,40 грн.

Враховуючи викладене, рішення №00017144204 підлягає скасуванню в частині застосування штрафних санкцій в сумі 7763,65 грн.

Підставою для прийняття відповідачем податкових повідомлень-рішень №00017384204, яким збільшено суму грошового зобов`язання ФОП ОСОБА_1 за платежем «ПДВ» на 16207,50 грн та №00017254204, яким зменшено розмір від`ємного значення сум ПДВ за травень-грудень 2016 року на 193064 грн, слугував висновок відповідача про завищення позивачем суми від`ємного значення ПДВ у період з 01.05.2016 по 31.12.2016 на 193064 грн та заниження позивачем суми ПДВ, що підлягає сплаті в бюджет на 12966 грн за травень 2016 року

Вказаного висновку відповідач дійшов з огляду на встановлення в ході перевірки:

- включення позивачем до складу податкового кредиту за серпень 2016 ПДВ в розмірі 5063 грн за податковою накладною №1763 від 18.08.2016 на суму 30378 грн, що сплачена ТОВ «Сталекс Профі» за придбані будівельні матеріали. Інформація щодо використання таких будівельних матеріалів позивачем відсутня, відсутні також власні чи орендовані приміщення;

- згідно даних Єдиного реєстру податкових накладних позивач отримав товари від постачальника ПП «Зерноторговий дім «Павлівський» на суму 175770 грн (ПДВ - 29295 грн) та включив суму 29295 грн до складу податкового кредиту травня 2016 року. ФОП ОСОБА_1 не надав доказів отримання товару від ПП «Зерноторговий дім «Павлівський», при цьому позивач не має власних чи орендованих складських приміщень, не надав доказів передачі на зберігання вказаного товару, а також не надав документального підтвердження наявності у нього в залишках нереалізованого товару, отриманого від ПП «Зерноторговий дім «Павлівський».

Вказані порушення призвели до завищення від`ємного значення ПДВ у травні 2016 року та зумовили відображення позивачем завищених сум від`ємного значення ПДВ за травень-грудень 2016 року на загальну суму 193064 грн, а також заниження суми ПДВ, що підлягає сплаті в бюджет на 12966 грн в тому числі за червень 2016 року на 619 грн, липень 2016 року на 247 грн, серпень 2016 року на 12100 грн.

В спростування вказаних висновків відповідача позивач вказує, що до перевірки надані всі підтверджуючі документи на переміщення та закупівлю товару, а станом на 31.12.2016 наявні залишки товару, зберігання якого також підтверджено документами, які надавались до перевірки.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно із пунктом 198.1 статті 198 Пк України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2 статті 198 ПК України).

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В силу пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, відсутність інформації про використання придбаного товару, а також про отримання придбаного товару не є правовою підставою для зменшення сум податкового кредиту, які підтверджені належним чином зареєстрованими податковими накладними.

Додатково суд звертає увагу, що відповідач не зазначав ні в акті перевірки, ні у відзиві на позов, що договірні відносини між позивачем та ПП «Зерноторговий дім «Павлівський» і ТОВ «Сталекс Профі» не були реально здійснені, не підтверджені належним чином оформленими документами або не пов`язані із господарською діяльністю позивача.

За таких обставин суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позову та визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень №00017384204 та №00017254204.

В рамках даної справи позивач також оскаржує рішення про застосування штрафних санкцій №00017184204 та податкові повідомлення-рішення №00017404204 й №00017124204.

Так, рішенням №00017184204 застосовано до ФОП ОСОБА_1 штрафні санкції в сумі 170 грн за порушення пункту 4 частини другої статті 6 Закону №2464-VI, яке полягає в тому, що позивач не подав до ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві звіт про нарахування ЄСВ за 2015 рік.

Згідно податкового повідомлення-рішення №00017404204 застосовано до ФОП ОСОБА_1 штрафні санкції у сумі 170 грн за порушення вимог пункту 202.1 статті 202 ПК України, шляхом неподання до ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві податкової декларації з ПДВ за квітень 2016 року.

На підставі податкового повідомлення-рішення №00017124204 до ФОП ОСОБА_1 застосовано штрафні санкції у сумі 510 грн за порушення пункту 51.1 статті 51 ПК України, адже встановлено, що позивачем не подано до органу ДФС податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (форма №1ДФ) за ІІ квартал 2016 на виплачену суму доходу ФОП ОСОБА_2 за надані послуги у розмірі 22303,40 грн та на поворотну фінансову допомогу у сумі 210000 грн, надану ФОП ОСОБА_3 .

Суд зауважує, що позивач ні в позовній заяві, ні в ході судового розгляду справи не навів жодних спростувань висновків відповідача щодо допущення порушень, які слугували підставами для прийняття рішення про застосування штрафних санкцій №00017184204 та податкових повідомлень-рішень №00017404204 і №00017124204 відповідно, а також не надав жодних обґрунтувань чи доказів протиправності вказаних рішень. Судом також не встановлено обставин, які б свідчили про протиправність зазначених рішень.

За таких обставин, суд вважає за необхідне залишити позовні вимоги про визнання протиправними та скасування рішення про застосування штрафних санкцій №00017184204 та податкових повідомлень-рішень №00017404204 і №00017124204 без задоволення у зв`язку із їх необґрунтованістю.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, надавши оцінку з урахуванням усіх доказів у справі в їх сукупності, враховуючи те, що позивачем частково доведено правомірність формування податкового обліку, а відповідачем в повному обсязі не доведено обґрунтованості висновків перевірки та правомірності оскаржуваних рішень, суд вважає, що наявні підстави для захисту прав позивача у судовому порядку шляхом визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 18.10.2017 №00017084204, №00017074204, №00017404204 та №00017124204, рішення про застосування штрафних санкцій від 18.10.2017 №00017144204 в частині застосування штрафних санкцій в сумі 7763,65 грн, а також вимоги №Ф-69 від 18.10.2017. При цьому, суд не знаходить підстав для задоволення решти позовних вимог з підстав та мотивів наведених вище.

Частинами першою, сьомою статті 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Відповідно до частини третьої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Згідно наявного у справі платіжного доручення №296 від 18.12.2017 позивачем, який не є суб`єктом владних повноважень, за подання позову сплачено судовий збір у розмірі 1320,13 грн. Оскільки предметом позову є вимоги майнового характеру на загальну суму 137812,37 грн, а позовні вимоги задоволено частково, а саме в частині 131998,39 грн, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень-відповідача має бути відшкодований позивачу судовий збір в сумі 1319,69 грн.

На підставі вище викладеного, керуючись статтями 2, 72-77, 139, 241-246 КАС України, суд

вирішив:

Адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування вимоги про сплату боргу, рішень про застосування штрафних санкцій, податкових повідомлень-рішень, - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві №00017084204 від 18.10.2017.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві №00017074204 від 18.10.2017.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві №00017404204 від 18.10.2017.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві №00017124204 від 18.10.2017.

Визнати протиправним та скасувати рішення про застосування штрафних санкцій Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві №00017144204 від 18.10.2017 в частині застосування штрафних санкцій в сумі 7763,65 грн.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві №Ф-69 від 18.10.2017.

В задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.

Стягнути з Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві за рахунок бюджетних асигнувань на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1319,69 грн (одна тисяча триста дев`ятнадцять гривень шістдесят дев`ять копійок).

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Позивач - фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (місце проживання фізичної особи: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ).

Відповідач - Головне управління Державної фіскальної служби у місті Києві (місцезнаходження юридичної особи: 04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 33/19; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 39439980).

Суддя О.М. Чудак