Рішення № 86813171, 09.01.2020, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

09 січня 2020 року м. Рівне №460/1045/19

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Недашківської К.М., розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Рівненській області про визнання протиправною і скасування вимоги.

До Рівненського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі іменується - позивач) до Головного управління ДФС у Рівненській області (далі іменується - відповідач ), в якому позивач просить суд визнати протиправною Вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 21.02.2019 №Ф-4724-50 у розмірі 3317 грн. 47 коп.

Заяви по суті справи.

Позовна заява обґрунтована тим, що ОСОБА_1 набув права на зайняття адвокатською діяльністю на підставі Свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серії НОМЕР_3; підстава - рішення Рівненської КДКА від 20.05.1994 №6; підстава видачі дубліката - рішення Ради адвокатів Рівненської області від 02.11.2018 №513. ОСОБА_1 також набув статусу фізичної особи - підприємця: види діяльності - 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна, 69.10 Діяльність у сфері права; включення відомостей про фізичну особу - підприємця - 16.12.2005. Також, ОСОБА_1 є пенсіонером за віком, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , дата видачі - 22.02.2019; термін дії - довічно; вид пенсії - за віком. Фіскальним органом сформовано Вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 21.02.2019 №Ф-4724-50, відповідно до якої позивача зобов`язано сплатити суму боргу зі сплати ЄСВ у розмірі 3317,47 грн. Позивач вказує, що така вимога є протиправною, оскільки взяття контролюючим органом на облік особи як платника єдиного внеску - фізичної особи-підприємця (пункт 4 частини першої статті 4 Закону України № 2464-VI) та внесення відомостей до реєстру застрахованих осіб унеможливлює нарахування єдиного внеску за іншим типом платника без прийняття відповідних рішень і внесення змін щодо попереднього обліку особи у спосіб, визначений Законом і підзаконними нормативно-правовими актами. Статус фізичної особи-підприємця з ознакою провадження незалежної професійної діяльності та, як наслідок, порядок обліку та сплати єдиного внеску такою особою Закон України № 2464-VI (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) не передбачає. Просив задовольнити позов повністю.

Відзив на позовну заяву обґрунтований тим, що відповідно до норм Податкового кодексу України самозайнята особа - це платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - це діяльність, зокрема, адвокатів. Фізичні особи - підприємці та особи, які мають намір провадити незалежну професійну діяльність, підлягають взяттю на облік як самозайняті особи у контролюючих органах. Фізична особа, яка здійснює незалежну адвокатську діяльність, не може бути підприємцем в межах такої адвокатської діяльності. Відповідач вказує, що у разі провадження підприємницької діяльності та незалежної професійної діяльності нарахування та сплата єдиного внеску має бути здійснена за кожним видом діяльності окремо за встановленими Законом України №2464-VI ставками. Відтак, оскаржувана Вимога про сплату боргу (недоїмки) від 21.02.2019 №Ф-4724-50 у розмірі 3317 грн. 47 коп. є правомірною. Просив відмовити позивачу у задоволенні позову повністю.

Ухвалою суду від 06.05.2019 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі, та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом осіб у судове засідання на 04.06.2019.

Ухвалою суду від 04.06.2019 провадження в адміністративній справі №460/1045/19 зупинено до набрання чинності рішенням Верховного Суду у зразковій справі №520/3939/19.

Ухвалою суду від 09.12.2019 провадження у справі поновлено та призначено судове засідання на 09.01.2020.

Позивач подав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності.

Відповідач, належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, у судове засідання не прибув.

Відповідно до частини дев`ятої статті 205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Таким чином, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи в порядку письмового провадження, оскільки потреба заслухати свідка чи експерта відсутня.

За приписами частини четвертої статті 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд при вирішенні справи керується принципами верховенства права, законності, рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом, змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з`ясування всіх обставин, гласності і відкритості адміністративного процесу.

Розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 набув права на зайняття адвокатською діяльністю на підставі Свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серії НОМЕР_3; підстава - рішення Рівненської КДКА від 20.05.1994 №6; підстава видачі дубліката - рішення Ради адвокатів Рівненської області від 02.11.2018 №513 (а.с. 7).

ОСОБА_1 також набув статусу фізичної особи - підприємця: види діяльності - 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна, 69.10 Діяльність у сфері права; включення відомостей про фізичну особу - підприємця - 16.12.2005 (а.с. 8).

Також, ОСОБА_1 є пенсіонером за віком, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , дата видачі - 22.02.2019; термін дії - довічно; вид пенсії - за віком (а.с. 13).

Фіскальним органом сформовано Вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 21.02.2019 №Ф-4724-50, відповідно до якої позивача зобов`язано сплатити суму боргу зі сплати ЄСВ у розмірі 3317,47 грн. (далі іменується - Вимога №Ф-4724-50) (а.с. 17).

Зі змісту Вимоги №Ф-4724-50 вбачається, що сума боргу сформована станом на 31 січня 2019 року.

Позивачем подана до ДФС України скарга на Вимогу №Ф-4724-50 (а.с. 19), за результатами розгляду якої ДФС України прийнято рішення від 15.04.2019, якою скаргу платника податків залишено без задоволення, а Вимогу №Ф-4724-50 - без змін (а.с. 20).

Перевіривши правову та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб`єктом владних повноважень в основу оскаржуваного рішення - Вимоги №Ф-4724-50, на відповідність вимогам частини другої статті 2 КАС України, яка визначає, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку; суд зазначає наступне.

Дана адміністративна справа відповідає ознакам типової справи, в якій ухвалено рішення зразкової справи: 02 вересня 2019 року Верховним Судом ухвалено рішення в зразковій адміністративній справі №520/3939/19; 06 грудня 2019 року на веб-порталі «Судова влада України» Верховний Суд опублікував оголошення про те, що 04 грудня Велика Палата Верховного Суду ухвалила рішення у зразковій справі №520/3939/19 (провадження №11-1111заі19), відповідно до якого Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову.

Спірні правовідносини врегульовані Основами законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженими Законом України від 14 січня 1998 року №16/98-ВР, Законом України від 08 липня 2010 року №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», Порядком формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 14 квітня 2015 року № 435, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 23 квітня 2015 року за № 460/26905, Порядком обліку платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та Положення про реєстр страхувальників, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24 листопада 2014 року №1162, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 03 грудня 2014 року за №1553/26330 (далі - Порядок № 1162), Положенням про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування зареєстрованим постановою Правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року №10-1, зареєстрованою у Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за №785/25562.

Відповідно до пункту 6 частини другої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Основи законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування відповідно до Конституції України визначають принципи та загальні правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування громадян в Україні.

Частиною першою статті 7 Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування визначені особи, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню, а частиною другою цієї статті встановлено, що перелік, доповнення та уточнення кола осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню, а також конкретних видів загальнообов`язкового державного соціального страхування, до яких належать особи, визначаються законами України за видами.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону (частина перша статті 2 Закону № 2464-VI).

Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску (частина друга статті 2 Закону № 2464-VI).

Єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування (пункт 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI).

Згідно з пунктами 4, 5 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI (у редакції Закону №77-VIII від 28.12.2014) платниками єдиного внеску є: фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування; особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Законодавець розмежовує платників єдиного внеску на фізичних осіб-підприємців та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що Закон № 2464-VI не визначає такого платника єдиного внеску, як фізична особа-підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності. Фізична особа-підприємець та особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, є різними платниками єдиного внеску.

Позивач є платником єдиного внеску - фізичною особою-підприємцем, який обрав спрощену систему оподаткування, тобто є платником єдиного внеску в розумінні пункту 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI.

Відповідно до частини першої статті 5 Закону №2464-VI облік осіб, зазначених, зокрема, у пунктах 4, 5 частини першої статті 4 цього Закону, ведеться в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування, а щодо застрахованих осіб, які є учасниками накопичувальної системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, - з національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, та Пенсійним фондом.

Взяття на облік осіб, зазначених, зокрема, у пунктах 4, 5 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників.

Взяття на облік платників єдиного внеску, зазначених, зокрема, у пунктах 4, 5 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів з внесенням відповідних відомостей до реєстру застрахованих осіб (частина друга статті 5 Закону № 2464-VI).

Відповідно до статті 5 Закону № 2464-VI та інших нормативно-правових актів розроблено Порядок обліку платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 24 листопада 2014 року № 1162, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 03 грудня 2014 року за № 1553/26330, (далі - Порядок № 1162), який є нормативно-правовим актом у розумінні частини третьої статті 117 Конституції України та джерелом права, яке застосовується судом, відповідно до частини другої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України.

Цим Порядком визначаються питання взяття на облік, внесення змін до облікових даних та зняття з обліку платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у територіальних органах Державної фіскальної служби України, надання контролюючим органам відомостей про зміну класу професійного ризику виробництва Фондом соціального страхування за період до 01 січня 2016 року, надання Пенсійному фонду України та фондам загальнообов`язкового державного соціального страхування даних про взяття/зняття з обліку платників єдиного внеску (пункт 2 розділу І Порядку № 1162).

Порядок поширюється на платників єдиного внеску, зазначених у пунктах, зокрема, 4, 5 частини першої статті 4 Закону № 2464 (пункт 3 розділу І Порядку № 1162).

Дані про взяття на облік платників єдиного внеску в порядку інформаційної взаємодії передаються державному реєстратору в день взяття їх на облік за місцезнаходженням чи місцем проживання із зазначенням: дати взяття на облік, найменування та коду за ЄДРПОУ контролюючого органу, в якому такого платника взято на облік, реєстраційного номера платника єдиного внеску (пункт 3 розділу ІІ Порядку № 1162).

Взяття на облік юридичних осіб (їх відокремлених підрозділів) та фізичних осіб-підприємців, відомості щодо яких містяться в Єдиному державному реєстрі, як платників єдиного внеску підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру, яка надсилається (видається) цим юридичним особам (відокремленим підрозділам) та фізичним особам - підприємцям у порядку, встановленому Законом України від 15 травня 2003 року № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» (далі - Закон № 755-IV) (пункт 4 розділу ІІ Порядку № 1162).

Суд встановив, що позивач, як фізична особа-підприємець, перебуває на обліку контролюючого органу як платник єдиного внеску, що підтверджується відомостями, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Розділом ІІІ Порядку № 1162 встановлено порядок взяття на облік платників єдиного внеску, на яких не поширюється дія Закону № 755.

Взяття на облік платників єдиного внеску, на яких не поширюється дія Закону № 755, контролюючим органом здійснюється за місцезнаходженням чи місцем проживання у день отримання від них заяви про взяття на облік платника єдиного внеску за формою № 1-ЄСВ згідно з додатком 1, заяви про взяття на облік платника єдиного внеску (члена фермерського господарства) за формою № 12-ЄСВ згідно з додатком 2 до цього Порядку (пункт 1 розділу ІІІ Порядку №1162).

Платники єдиного внеску, зазначені в пункті 5 частини першої статті 4 Закону № 2464, подають заяву за формою № 1-ЄСВ (додаток 1) протягом 10 календарних днів після державної реєстрації незалежної професійної діяльності у відповідному уповноваженому органі та отримання документа, що підтверджує право фізичної особи на ведення незалежної професійної діяльності (пункт 2 розділу ІІІ Порядку №1162).

Платникам єдиного внеску, на яких не поширюється дія Закону № 755, контролюючим органом наступного робочого дня з дня взяття на облік безоплатно надсилається (вручається) повідомлення про взяття їх на облік за формою № 2-ЄСВ згідно з додатком 2 до цього Порядку (пункт 3 розділу ІІІ Порядку №1162).

Аналіз положень цього Порядку свідчить про те, що взяття контролюючим органом на облік платників єдиного внеску осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, здійснюється виключно за заявою такої особи за формою № 1-ЄСВ. Взяття на облік платників єдиного внеску осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, контролюючим органом за власною ініціативою шляхом встановлення «ознаки незалежної професійної діяльності» Порядок №1162 не передбачає.

Суд встановив, що позивач після отримання свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, заяву за формою № 1-ЄСВ до контролюючого органу не подавав. Натомість, відповідач самостійно встановив позивачу як фізичній особі-підприємцю ознаку незалежної професійної діяльності, що не узгоджується з нормами Порядку №1162, якими визначена процедура взяття на облік платників єдиного внеску.

Щодо внесення відомостей про платника єдиного внеску до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Пунктом 1 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI визначено, що Державний реєстр загальнообов`язкового державного соціального страхування - організаційно-технічна система, призначена для накопичення, зберігання та використання інформації про збір та ведення обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, його платників та застрахованих осіб, що складається з реєстру страхувальників та реєстру застрахованих осіб.

Державний реєстр створюється для забезпечення, зокрема, ведення обліку платників і застрахованих осіб у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування та їх ідентифікації (частина перша статті 16 Закону № 2464-VI).

Державний реєстр складається з реєстру страхувальників і реєстру застрахованих осіб (частина друга статті 16 Закону № 2464-VI).

Ведення реєстру застрахованих осіб Державного реєстру здійснюється на підставі положення, що затверджується Пенсійним фондом за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування (абзац другий частини третьої статті 16 Закону № 2464-VI).

Реєстр застрахованих осіб формує та веде Пенсійний фонд, користувачами цього реєстру є органи доходів і зборів та фонди загальнообов`язкового державного соціального страхування (абзац третій частини першої статті 20 Закону № 2464-VI).

Відомості про фізичних осіб-підприємців та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, подаються безпосередньо зазначеними особами (абзац третій частини другої статті 20 Закону № 2464-VI).

Постановою Правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року №10-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за №785/25562, затверджено Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - Положення №10-1), яке відповідно до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» визначає порядок організації ведення реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та порядок надання інформації з Реєстру застрахованих осіб.

З метою забезпечення обробки інформації в Реєстрі застрахованих осіб для кожної застрахованої особи автоматично створюється облікова картка, якій присвоюється номер облікової картки (пункт 1 розділу ІІІ Положення № 10-1).

Облікова картка відкривається у разі, зокрема, надходження у складі звітності відомостей про суми нарахованого доходу та єдиного внеску фізичних осіб-підприємців, осіб, які провадять незалежну професійну діяльність; в інших випадках, передбачених Законом (пункт 2 розділу ІІІ Положення № 10-1).

До облікових карток Реєстру застрахованих осіб вносяться відомості про фізичних осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню відповідно до законодавства, та інша інформація, необхідна для обчислення, призначення та здійснення страхових виплат за окремими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, зокрема відомості про фізичних осіб - підприємців та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність; відомості про нарахування страхових внесків та єдиного внеску фізичними особами - підприємцями та особами, які провадять незалежну професійну діяльність.

Дослідивши форму витягу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (додаток 8 до Положення № 10-1, пункт 6 розділу V), суд зазначає, що до відомостей, які містить цей витяг, віднесено й відомості щодо статусу застрахованої особи, серед типів якого нормотворець визначає фізичну особу-підприємця і самозайняту особу, під якою мається на увазі особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, що обумовлює висновок про те, що такого статусу застрахованої особи, як фізична особа-підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності, Положення № 10-1 не визначає.

Системний аналіз норм Закону № 2464-VI та Положення № 10-1 дає підстави для висновку про відсутність повноважень у контролюючого органу за власною ініціативою без наявності звітності платника єдиного внеску (особи, яка провадить незалежну професійну діяльність/фізичної особи-підприємця), в якій містяться відомості про суми нарахованого доходу та єдиного внеску фізичних осіб-підприємців, осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, вносити зміни (подавати інформацію до ПФУ щодо змін) до облікової картки платника єдиного внеску шляхом встановлення «ознаки незалежної професійної діяльності» та відповідно нараховувати єдиний внесок у розмірі мінімального страхового внеску на місяць, визначеного Законом як граничний мінімальний внесок для осіб, які провадять незалежну професійну діяльність.

Враховуючи те, що позивач не перебуває на обліку платника єдиного внеску як особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність, та відповідно не подає звітність як такий платник, суд доходить висновку про безпідставне встановлення відповідачем позивачу як платнику єдиного внеску фізичній особі-підприємцю ознаки незалежної професійної діяльності та нарахування на цій підставі єдиного внеску.

Порядок формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 14 квітня 2015 року № 435, зареєстрованому у Міністерстві юстиції України 23 квітня 2015 року за № 460/26905, зі змінами від 15 травня 2018 року (далі - Порядок № 435), визначає процедуру, форму, строки подання звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування до Державної фіскальної служби України, яка є центральним органом виконавчої влади, який реалізує, зокрема, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування законодавства з питань сплати єдиного внеску, її територіальних органів.

Пунктом 16 розділу IV «Формування звіту» Порядку № 435 передбачено, що фізичні особи-підприємці, які мають ознаку незалежної професійної діяльності, формують та подають до органів доходів і зборів окремі Звіти (додаток 5).

Відповідно до частини третьої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України в разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Положення пункту 16 розділу IV «Формування звіту» Порядку № 435 відсилають до додатка 5 «Звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску», розділом 6 якого визначені типи платника, серед яких окремо зазначено ФО - на загальній системі оподаткування, ФО - на спрощеній системі оподаткування, особу, яка провадить незалежну професійну діяльність, членів фермерського господарства. Визначення окремого типу платника «фізичної особи-підприємця, яка має ознаку незалежної професійної діяльності» формою звіту не передбачено.

Отже, приписи пункту 16 Порядку № 435 про обов`язок формування та подання звіту фізичною особою-підприємцем, яка має ознаку незалежної професійної діяльності, не відповідають положенням пунктів 4 та 5 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI. Особи, визначені цими пунктами, є окремими платниками єдиного внеску з певними особливостями їх обліку, різною базою нарахування єдиного внеску та порядку його сплати, а тому поєднання нормотворцем двох різних статусів платників єдиного внеску на рівні підзаконного нормативно-правового акта призводить до невідповідності норм Порядку положенням Закону.

Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку, що статус фізичної особи-підприємця з ознакою провадження незалежної професійної діяльності та, як наслідок, порядок обліку та сплати єдиного внеску такою особою Закон № 2464-VI (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) не передбачає.

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№23759/03 та № 37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (Spacek, s.r.o. v. The Czech Republic» №26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).

Аналізуючи поняття «якість закону» Європейський суд з прав людини у пункті 111 рішення у справі «Солдатенко проти України» (заява № 2440/07) зробив висновок, що це поняття, вимагаючи від закону відповідності принципові верховенства права, означає, що у випадку, коли національний закон передбачає можливість обмеження прав особи, такий закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні - для того, щоб виключити будь-який ризик свавілля.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини закон має відповідати якісним вимогам, насамперед вимогам «доступності», «передбачуваності» та «зрозумілості»; громадянин повинен мати змогу отримати адекватну інформацію за обставин застосування правових норм у конкретному випадку; норма не може розглядатися як «закон», якщо вона не сформульована з достатньою чіткістю, щоб громадянин міг регулювати свою поведінку; громадянин повинен мати можливість - у разі необхідності за належної правової допомоги - передбачити, наскільки це розумно за конкретних обставин, наслідки, до яких може призвести певна дія; у внутрішньому праві повинні існувати загороджувальні заходи від довільного втручання влади в здійснення громадянами своїх прав (рішення у справах «Сєрков проти України», заява № 39766/05, пункт 51; «Редакція газети «Правоє дело» та Штекель проти України», заява № 33014/05, пункт 51, 52; «Свято-Михайлівська Парафія проти України», заява №77703/01, пункт 115; «Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства» (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom), заява № 18139/91, пункт 37; «Санді Таймс» проти Об`єднаного Королівства» (№ 1) («SundayTimes v. The United Kingdom (№ 1)»), серія А, № 30, пункти 48-49; «Мелоун протии Об`єднаного Королівства» («Malone v. The United Kingdom»), серія А, № 82, пункт 66); «Маргарета і Роджер Андерссон проти Швеції» («Margareta and Roger Andersson v. Sweden»), серія А, № 226-А, п. 75; «Круслен проти Франції» (Kruslin v. France), № 11801/85, п. 27; «Ювіг проти Франції» (Huvig v. France), серія А № 176-В, пункт 26; «Аманн проти Швейцарії» (Amann v. Switzerland), заява № 27798/95, пункт 56).

Одним із суттєвих елементів принципу верховенства права є принцип юридичної визначеності. Цей принцип має різні прояви. Зокрема, він є одним з визначальних принципів «доброго врядування» і «належної адміністрації» (встановлення процедури і її дотримання), частково збігається з принципом законності (чіткість і передбачуваність закону, вимоги до «якості» закону).

Наприклад, у пунктах 70-71 рішення у справі «Рисовський проти України» (заява №29979/04) Європейський Суд з прав людини, аналізуючи відповідність мотивування Конвенції, підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування», зазначивши, що цей принцип передбачає, що в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), заява № 33202/96, пункт 120, «Онер`їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), заява № 48939/99, пункт 128, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), № 21151/04, пункт 72, «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, пункту 51). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, пункт 74, «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, пункт 37) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. згадані вище рішення у справах «Онер`їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), пункт 128, та «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), пункт 119).

Отже, контролюючий орган, дотримуючись принципів законності та належного врядування як суттєвих елементів принципу верховенства права, повинен був врахувати, що хоча процедура щодо обліку платника єдиного внеску була встановлена нормативно-правовим актом, однак у частині визначення типів (видів) платників єдиного соціального внеску не відповідала Закону № 2464-VI, тому немає підстав вважати, що дії органу, який використовував таку процедуру відповідали принципам належного врядування, оскільки надано перевагу приписам не Закону, а нормативно-правовому акту, нижчому за ієрархією.

Оскільки йшлося про майновий інтерес, то контролюючий орган повинен був діяти у належний спосіб (у цьому випадку з урахуванням приписів Закону № 2464-VI, де не передбачено такого платника єдиного внеску, як фізична особа-підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності) та з урахуванням послідовності дій (способів) у частині взяття на облік платника єдиного внеску з внесенням відповідних відомостей до реєстру застрахованих осіб (зміни таких) та застосовувати ті процедури, які б вказували на ясність дій.

У зразковій справі Верховний Суд дійшов до наступних висновків:

«За наявного існуючого правового регулювання взяття та перебування на обліку платника єдиного внеску фізичної особи-підприємця з ознакою провадження незалежної професійної діяльності не передбачено.

Взяття контролюючим органом на облік особи як платника єдиного внеску - фізичної особи-підприємця (пункт 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI) та внесення відомостей до реєстру застрахованих осіб унеможливлює нарахування єдиного внеску за іншим типом платника без прийняття відповідних рішень і внесення змін щодо попереднього обліку особи у спосіб, визначений Законом і підзаконними нормативно-правовими актами.

Підзаконний нормативно-правовий акт спеціальної облікової політики в частині визначення такої категорії платників єдиного внеску, як фізична особа-підприємець з ознакою здійснення незалежної професійної діяльності не відповідає статті 4 Закону №2464-VI.

Зміна контролюючим органом обліку особи платника єдиного внеску в спосіб, не встановлений Законом або встановлений підзаконним нормативно-правовим актом, який не відповідає Закону в цій частині, та нарахування на підставі таких дій єдиного внеску, суперечить принципам законності та належного врядування.

Аналіз поданих на розгляд Суду типових справ вказує на наявність інших ознак та особливостей, які впливають на елементи бази нарахування єдиного внеску (наявність інвалідності платника внеску, перебування у трудових правовідносинах, отримання пенсії за віком тощо), вирішення цих справ з особливостями перебуває за межами зразкової справи».

Таким чином, оскаржувана Вимога №Ф-4724-50 є протиправною та такою, що підлягає скасуванню.

Згідно з частиною другою статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини третьої статті 245 КАС України, у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Таким чином, відновлення порушених прав, свобод та охоронюваних законом інтересів позивача слід здійснити також шляхом зобов`язання відповідача внести коригування до особового рахунку ФОП ОСОБА_1 , виключивши з особового рахунку такого платника недоїмку зі сплати єдиного внеску у сумі 3317,47 грн.

За приписами статті 19 Конституції України від 28.06.1996 №254к/96-ВР, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідачем не доведено правомірності оскаржуваного рішення - Вимоги №Ф-4724-50 у порядку статті 77 КАС України, а тому права та інтереси позивача підлягають судовому захисту шляхом визнання протиправним і скасування такого рішення суб`єкта владних повноважень.

За правилами частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

На користь позивача підлягає стягненню сума судового збору у розмірі 768,40 грн., сплачена відповідно до квитанції від 02.05.2019 №12936655, оригінал якої знаходиться в матеріалах справи.

Також, у позовні заяві вказано, що попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, які позивач поніс і очікує понести у зв`язку з розглядом справи становить 10000,00 грн. - розмір сплаченого судового збору, а також витрати позивача як адвоката, пов`язані з веденням справи особисто.

З даного приводу суд зазначає наступне.

За правилами частини сьомої статті 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

За правилами частини дев`ятої статті 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Відповідно до статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до частини першої статті 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частина друга статті 134 КАС України).

За правилами частини третьої статті 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 КАС України).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина п`ята статті 134 КАС України).

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 134 КАС України).

За правилами частини сьомої статті 134 КАС України, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Сторона, третя особа в адміністративній справі, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Особиста участь у справі особи не позбавляє її права мати в цій справі представника (частини перша, друга статті 55 КАС України).

Повноваження представників сторін та інших учасників справи мають бути підтверджені такими документами: 1) довіреністю фізичної або юридичної особи; 2) свідоцтвом про народження дитини або рішенням про призначення опікуном, піклувальником чи охоронцем спадкового майна. Довіреність фізичної особи повинна бути посвідчена нотаріально або, у визначених законом випадках, іншою особою (частина перша статті 59 КАС України).

Довіреність від імені юридичної особи видається за підписом (електронним цифровим підписом) посадової особи, уповноваженої на це законом, установчими документами (частина третя статті 59 КАС України).

Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» (частина четверта статті 59 КАС України).

Суд зазначає, що позивач у справі не здійснював представництва його інтересів у суді через представника, а тому вказана вимога не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління ДПС у Рівненській області (33023, місто Рівне, вулиця Відінська, 12; код ЄДРПОУ 43142449) про визнання протиправною і скасування вимоги - задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати Вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 21 лютого 2019 року №Ф-4724-50, сформовану Головним управлінням ДФС у Рівненській області (правонаступник - Головне управління ДПС у Рівненській області).

Зобов`язати Головне управління ДПС у Рівненській області здійснити коригування особового рахунку фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 шляхом виключення з особового рахунку такого платника недоїмки зі сплати єдиного внеску у сумі 3317,47 грн.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) суму судового збору у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 (сорок) коп. за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Головного управління ДПС у Рівненській області (код ЄДРПОУ 43142449).

У стягненні витрат на правову допомогу адвоката - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складений 09 січня 2020 року.

Суддя Недашківська К.М.