Рішення № 86812615, 09.01.2020, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 січня 2020 року ЛуцькСправа № 140/3489/19

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Ковальчука В.Д.,

розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Управління Державної казначейської служби України у м. Луцьку Волинської області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся з позовом до Держави Україна в особі Управління Державної казначейської служби України у м. Луцьку Волинської області про визнання дій протиправними щодо відмови у поверненні незаконно стягнутих сум податку на доходи та військового збору, та зобов`язання повернути 50666,51 грн. шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України шкоди, завданої законом, який визнаний неконституційним, що призвело до відрахування податку на доходи з пенсії в розмірі 46452,04 грн. та військового збору в розмірі 4214,47 грн. за період з лютого 2015 року по лютий 2018 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач перебуває на обліку в органах Пенсійного фонду України та отримує пенсію за вислугу років, призначену відповідно до Закону України "Про прокуратуру". З лютого 2015 року по лютий 2018 року з його пенсії на рахунки Управління Державної казначейської служби у м. Луцьку Волинської області відраховано на підставі абз. 1 пп. 164.2.19 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України (далі - ПК України) податок на доходи фізичних осіб в розмірі 46452,04 та військового збір в 4214,47 грн. Вважає, що податок на доходи фізичних осіб та військовий збір стягнуто з його пенсії неправомірно, оскільки Конституційний Суд України рішенням №1-р/2018 від 27.02.2018 року визнав положення абз. 1 пп. 164.2.19 п. 164.2 ст. 164 ПК України таким, що не відповідає ч. 1 ст. 126 Конституції України, тобто неконституційним. Тому, на переконання позивача, Держава Україна в особі територіального підрозділу Державної казначейської служби України спричинила йому матеріальну шкоду на загальну суму 50666,51 грн., що підтверджується довідкою Луцького об`єднаного управління Пенсійного фонду України у Волинській області № 9320 від 18.11.2019 року.

У зв`язку з цим звернувся до Управління державної казначейської служби України у м. Луцьку Волинської області із заявою про повернення незаконно стягнутих коштів в розмірі 50666,51 грн., однак листом управління Казначейства від 11.09.2019 року №05-08/1330 отримав відмову у поверненні даної суми.

Просить визнати такі дії відповідача протиправними та зобов`язати відповідача повернути незаконно стягнуті суми податку на доходи та військового збору шляхом їх списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України.

Ухвалою суду від 29 листопада 2019 року відкрито провадження в даній адміністративній справі та ухвалено судовий розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику сторін (а.с.1).

В поданому до суду відзиві на позовну заяву від 17.12.2019 року вих. №05-09/1895 відповідач позов не визнав та просить відмовити в його задоволенні з наступних підстав (а.с.24-28).

Вказує на те, що процедура повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевого бюджетів визначена Порядком поверненім коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевого бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 № 787 (далі - Порядок № 787). Відповідно до п. 5 Порядку № 787 повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за ухвалою суду, яка набрала законної сили. До управління Казначейства відповідне подання про повернення коштів не надходило.

Відповідно до абз.2 п.2 Порядку №787 дія цього Порядку не поширюється на операції з безспірного списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Механізм виконання рішень суду про стягнення (безспірне списання) коштів з державного бюджету визначено Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 (далі - Порядок №845). Згідно з пунктами 35, 36 Порядку № 845 Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної органом державної влади у сфері нормотворчої діяльності. В такому разі стягувачі подають документи, визначені п.6 Порядку №845 (заява про виконання такого рішення, оригінал виконавчого документу, судові рішення про стягнення коштів (у разі їх наявності), оригінал або копію розрахункового документа, який підтверджує перерахування коштів до відповідного бюджету), до органу Казначейства за місцезнаходження органу державної влади, внаслідок прийнятих рішень, дій чи бездіяльності якого заподіяно шкоду. Проте позивач із встановленим переліком документів про стягнення коштів до управління Казначейства не звертався.

Оскільки управління Казначейства діяло виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбаченим законом, позовна вимога про визнання протиправними дій управління Казначейства (як первісна) та позовна вимога про зобов`язання управління Казначейства повернути кошти шляхом списання їх з відповідного рахунку Державної казначейської служби України (як похідна) є безпідставними, необґрунтованими та такими, що не ґрунтуються на приписах чинного законодавства чи загальновизнаних нормах права.

У спірних правовідносинах управління Казначейства жодним чином не порушувало права чи законні інтереси позивача. Належними відповідачами в цій справі є відповідний пенсійний орган, який здійснював нарахування та утримання податку на доходи фізичних осіб та військового збору, а також податковий орган, що здійснює контроль за нарахуванням та сплатою податків і зборів до державного бюджету.

Крім того, Державна казначейська служба України не може бути органом, з якого стягується шкода, оскільки не має в своєму кошторисі таких видатків, а лише здійснює перерахування коштів як фінансова установа відповідно до покладених обов`язків.

На думку відповідача, позивач не має законного права вимагати повернення відрахованого податку з дати внесення змін до відповідних норм Податкового кодексу України, оскільки саме в рішенні Конституційного Суду України передбачено, що дана норма втрачає чинність з моменту ухвалення даного рішення. Вважає, що відшкодувати шкоду, завдану фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, за рахунок Державного бюджету України неможливо.

На підставі наведеного просить у задоволенні позову відмовити повністю.

Дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню з наступних мотивів та підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 16.02.2005 року перебуває на обліку в органах Пенсійного фонду України та отримує пенсію за вислугу років, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_1 (а.с.9).

Відповідно до довідки Луцького відділу обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області № 9320 від 18.11.2019 року за період з лютого 2015 року по лютий 2018 року включно з пенсії позивача було утримано і перераховано до бюджету податок на доходи фізичних осіб у сумі 46452,04 грн. та військовий збір на суму 4214,47 грн., що разом становить 50666,51 грн. (а.с.7-8).

Позивач 06.09.2019 року звернувся до Управління державної казначейської служби України у м. Луцьку Волинської області із заявою про повернення коштів в розмірі 50666,51 грн., однак листом управління Казначейства від 11.09.2019 року №05-08/1330 отримав відмову у поверненні даної суми (а.с.6). Відмову управління Казначейства обґрунтувало тим, що процедуру повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевого бюджетів визначено Порядком повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевого бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 № 787, відповідно до пункту 5 якого повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за ухвалою суду, яка набрала законної сили.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Статтею 152 Конституції України передбачено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України. Закони та інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.

Судом встановлено, що рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2018 року №1-р/2018 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, яким передбачено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), встановленого на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати. Положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Вказані зміни до Податкового кодексу України були внесені Законом України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27.03.2014 року №1166-VІІ і стали підставою для утримання при виплаті щомісячного пенсійного забезпечення позивача за період з лютого 2015 року по лютий 2018 року включно податку з доходів фізичних осіб та військового збору.

Після запровадження у законодавстві України з 01.07.2014 року оподаткування пенсій упродовж двох років Верховна Рада України тричі вносила зміни. Встановлення Верховною Радою України у законодавстві України оподаткування пенсій та зміни суми, з якої починається таке оподаткування, суперечить таким елементам конституційного принципу верховенства права, як правова визначеність, правова передбачуваність, правомірні очікування та справедливість, тому положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Кодексу не відповідає частині першій статті 8 Конституції України.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Конституційний Суд України констатував, що правове регулювання у сфері оподаткування пенсій певних категорій осіб спотворює сутність обов`язку держави щодо гарантування права застрахованих осіб на пенсію, оскільки не узгоджується з принципом рівності, а також з обумовленою ним вимогою збалансування прав та обов`язків. Застосований законодавцем підхід до визначення категорій (груп) пенсіонерів, пенсії яких підлягають оподаткуванню, свідчить про порушення такого принципу.

Реалізація положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України створює умови, за яких громадянин, розмір пенсії якого перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), повинен сплачувати податок, а громадянин, розмір пенсії якого є нижчим, звільнений від такого оподаткування. Тобто платники, які сплачували більші соціальні внески протягом трудової діяльності, відповідно до оспорюваного положення Кодексу повинні додатково сплачувати податок у розмірі, встановленому пунктом 167.4 статті 167 Кодексу.

Викладене дає підстави для висновку, що оподаткування пенсій, починаючи від певної суми (більше десяти розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, у розрахунку на місяць), є порушенням конституційного принципу рівності за ознакою майнового стану.

Крім того, у Європейській соціальній хартії 1996 року (переглянутій), яка була ратифікована Україною, передбачено, що держави-сторони зобов`язані вживати заходів для забезпечення рівності між власними громадянами у сфері реалізації прав на соціальний захист, які надаються законодавством про соціальне забезпечення, докладати зусиль для поступового піднесення системи соціального забезпечення на більш високий рівень (стаття 12). Тобто, утверджуючи та забезпечуючи права осіб на соціальний захист, держава повинна в процесі виконання своїх соціальних обов`язків вживати заходів для забезпечення рівності між пенсіонерами.

Згідно з ч. 1, п. 2 ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).

Відповідно до ч. 1 ст. 1175 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів.

Виходячи з аналізу зазначених норм закону та зважаючи на визнання неконституційними змін, внесених до Податкового кодексу України Законом України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" і втратою ними своєї чинність з дня ухвалення рішення Конституційного Суду України №1-р/2018 від 27.02.2018 року, суд вважає, що мало місце незаконне утримання коштів з грошового утримання позивача через дію вищевказаних норм з лютого 2015 року по лютий 2018 року, в зв`язку з чим порушене право позивача підлягає захисту шляхом стягнення з Державного бюджету України компенсації недоотриманих коштів в порядку статті 152 Конституції України, статей 22, 1175 ЦК України за рахунок коштів Державного бюджету України.

Судом встановлено, що у даному випадку одержувачем відрахувань податку на доходи та військового збору з пенсії позивачем була Держава Україна в особі Управління Державної казначейської служби у м. Луцьку Волинської області.

Неконституційність закону, встановлена Конституційним Судом України, є підставою для застосування до держави наслідків, передбачених ст. 1175 ЦК України, оскільки регламентована цією нормою цивільно-правова відповідальність у вигляді відшкодування шкоди, заподіяної прийняттям нормативно-правових актів, визнаних незаконними, стосується також і випадків визнання неконституційними законів.

Діями відповідача було порушено конкретно право позивача на майно, яке розглядається як автономне поняття в розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та полягає в правомірному очікуванні, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано, в приватних власних інтересах, встановлених національним законодавством. Мається на увазі, що набувши право на пенсію, позивач мав право очікувати отримання пенсійних виплат у розмірі визначеному законодавством на дату виникнення такого права. Зміни в законодавстві нівелюють право позивача на майно, можливість правомірного очікування доходу.

Внаслідок здійснених відрахувань з лютого 2015 року по лютий 2018 року позивачу завдано шкоду, що оцінюється в грошовому виразі, виходячи із сукупної суми відрахувань в розмірі 50666,51 грн. (46452,04 грн. податку на доходи фізичних осіб та 4214,47 грн. військового збору).

Відтак, відповідач протиправно відмовив позивачу у поверненні незаконно стягнутих сум податку на доходи фізичних осіб та військового збору.

Щодо посилань відповідача на порядок повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, то слід констатувати, що утримання коштів відбулось на підставі закону, який визнано неконституційним, однак він був чинний на момент утримання, що виключає можливість віднесення утриманих коштів до таких, що сплачені помилково чи надміру.

Відповідно до п.п. 4, 35, 38 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №845 від 03.08.2011, визначена судом сума підлягає стягненню за рахунок Державного бюджету України шляхом списання грошових коштів з відповідного рахунку органом Казначейства.

Водночас статтею 25 Бюджетного кодексу України передбачено, що казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Отже, стягнення на користь громадянина майнової шкоди на підставі норм ст. 1175 ЦК України провадиться за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів з відповідного казначейського рахунку.

Позивач у позовній заяві просить зобов`язати відповідача повернути 50666,51 грн. шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України шкоди, завданої законом, який визнаний неконституційним, що призвело до відрахування податку на доходи з пенсії в розмірі 46452,04 грн. та військового збору в розмірі 4214,47 грн. за період з лютого 2015 року по лютий 2018 року.

Так, згідно частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод та інтересів людини і громадянина з боку суб`єктів владних повноважень.

Вихід за межі позовних вимог можливий у справах за позовами до суб`єктів владних повноважень, при цьому, вихід за межі позовних вимог повинен бути пов`язаний із захистом саме тих прав, щодо яких заявлена позовна вимога.

Тому з метою захисту порушеного права позивача суд вважає доцільним вийти за межі позовних вимог та вирішити спір у спосіб стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України 50666,51 грн. майнової шкоди у вигляді недоотриманої пенсії, завданої законом, що визнаний неконституційним, оскільки таким чином буде досягнутий ефективний захист прав, інтересів позивача та їх повне відновлення.

Статтею 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з ч. 1 та 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи наведене та встановлені обставини у справі, оцінивши належність, допустимість, достовірність доказів, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення в повному обсязі.

Згідно з частиною 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки суд задовольняє позов, то на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору у сумі 768,40 грн., що підтверджуються квитанцією від 17.10.2019 року №41 (а.с.2).

Керуючись статтями 243, 245, 246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Управління Державної казначейської служби України у м. Луцьку Волинської області щодо відмови ОСОБА_1 у поверненні незаконно стягнутих з пенсії сум податку на доходи з фізичних осіб та військового збору.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України 50666,51 грн. (п`ятдесят тисяч шістсот шістдесят шість гривень 51 коп.) майнової шкоди у вигляді недоотриманої пенсії, завданої законом, що визнаний неконституційним.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Управління Державної казначейської служби України у м. Луцьку Волинської області судовий збір у сумі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень 40 коп.).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням вимог підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" цього Кодексу. Апеляційна скарга може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ).

Відповідач: Держава Україна в особі Управління Державної казначейської служби України у м. Луцьку Волинської області (43021, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Стрілецька, будинок 4а, код ЄДРПОУ 38009628).

Суддя В.Д. Ковальчук