Рішення № 86811532, 04.09.2019, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/13353/19

Провадження № 2/761/4885/2019

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2019 року Шевченківський районний суд м. Києва

в складі: головуючого судді Мальцева Д.О.

при секретарі Чугаєва І.В.

за участю позивача ОСОБА_1

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, заподіяної протиправною бездіяльністю,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до суду з позовом до Держави Україна в особі Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві та в особі Державної казначейської служби України, відповідно до якого просив стягнути з Державного бюджету України на його користь відповідно до ст. 625 ЦК України 3% річних з урахуванням індексу інфляції на суму 2 199,53 грн. за період часу з 21.02.2018 до 15.03.2018, а саме у розмірі 23,78 грн.; непрямий збиток у розмірі 13% річних на суму 2 199,53 грн. за період часу з 21.02.2018 до 15.03.2018, а саме у розмірі 17,23 грн. та моральну шкоду у розмірі 10 000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 04.04.2018 у справі №761/14537/15-ц визнано бездіяльність державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Шеремета О.В. з 21.02.2018 до 15.03.2018 щодо повернення авансового внеску у розмірі 2 199,53 грн., сплаченого при пред`явленні до примусового виконання виконавчого листа у справі №761/14537/15-ц, виданого 05.02.2018 Шевченківським районним судом м. Києва про стягнення з ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» на користь позивача коштів у розмірі 109 976,50 грн. Здійснюючи посилання на ст. 625 ЦК України, позивач вважає, що нарахуванню та стягненню підлягають 3% річних з урахуванням індексу інфляції за період х 21.02.2018 по 15.03.2018. Окрім того, на думку позивача, повернення авансового внеску із затримкою призвело до того, що останньому було завдано збитків у розмірі 17,23 грн. Також, виходячи з характеру порушеного права та обсягу, глибини і тривалості завданих душевних страждань, приниження авторитету держави та довіри до її спроможності до належного урядування, позивач просить стягнути на його користь моральну шкоду у розмірі 10 000,00 грн.

З врахуванням наведеного, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

03.04.2019 ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва Мальцева Д.О. по справі відкрито провадження та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

22.05.2019 на адресу суду від Державної казначейської служби України надійшов відзив, у відповідності до якого Державна казначейська служба України просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

27.05.2019 через електронну систему «Електронний суд» від позивача надійшла відповідь на відзив.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити в повному обсязі.

Відповідачі в судове засідання не з`явилися, про розгляд справи повідомлені належним чином.

Суд, заслухавши пояснення позивача, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази, приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

В судовому засіданні встановлено, що 05.02.2018 позивач отримав виконавчий лист про стягнення з ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» на його користь грошових коштів у розмірі 109 976,50 грн.

13.02.2018 позивач сплатив на рахунок Шевченківського РВ ДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві авансовий внесок у розмірі 2% від суми стягнення, а саме 2 199,53 грн. і в той же день пред`явив виконавчий лист до виконавчої служби з відповідною заявою про прийняття виконавчого листа до виконання, відкриття виконавчого провадження.

12.03.2018 позивач отримав повідомлення державного виконавця Шевченківського РВ ДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві від 16.02.2018 про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання на підставі п. 4 ч. 4. ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки Національним банком України прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку-боржника.

Вказані вище обставини встановлені ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 04.04.2018 у справі №761/14537/15-ц, яка набрала законної сили 15.08.2018.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Окрім того, ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 04.04.2018 у справі №761/14537/15-ц визнано бездіяльність державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Шеремета О.В. з 21.02.2018 до 15.03.2018 щодо повернення авансового внеску у розмірі 2 199,53 грн., сплаченого при пред`явленні до примусового виконання виконавчого листа у справі №761/14537/15-ц, виданого 05.02.2018 Шевченківським районним судом м. Києва про стягнення з ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» на користь позивача коштів у розмірі 109 976,50 грн.

Вказана ухвала суду у частині визнання бездіяльності державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Шеремета О.В. з 21.02.2018 до 15.03.2018 щодо повернення авансового внеску у розмірі 2 199,53 грн. залишена без змін постановою Апеляційного суду м. Києва від 15.08.2018.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. У цій статті визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання. Тобто, дія цієї статті поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, що регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України, грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.

З огляду на те, що Шевченківський районний відділ державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві порушив грошове зобов`язання з повернення авансового внеску у розмірі 2 199,53 грн., у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення у вигляді стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України.

Правова позиція щодо застосування ст. 625 ЦК України відображена в постанові Великої Палати Верховного Суду України від 11.04.2018 у справі №758/1303/15-ц.

З огляду на викладене, позовні вимоги в частині стягнення 3% річних з урахуванням індексу інфляції на суму 2 199,53 грн. за період часу з 21.02.2018 до 15.03.2018, а саме у розмірі 23,78 грн., є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Водночас, в іншій частині позовних вимог слід відмовити, зважаючи на наступне.

Заявляючи позовні вимоги про відшкодування упущеної вимоги (непрямого збитку), позивач посилається на те, що якби право позивача не було порушене відповідачем, і кошти авансового внеску були б повернуті вчасно, то позивач отримав би процентний дохід у розмірі 13,0% річних на суму 2 199,53 грн., що складає за період за 21.02.2018 по 15.03.2018 грошову суму у розмірі 17,23 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Згідно ж ч. 2 ст. 22 ЦК України, збитками є, в тому числі, й доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Отже, поняття «збитки» передбачає й упущену вигоду, під якою розуміються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено.

Згідно позовної заяви, позивач визначає збитки, які полягають не в реальних втратах особи, яких вона зазнала або зазнає, а в тих доходах, які позивач недоотримав внаслідок порушення його цивільного права.

Стаття 22 ЦК України практично визнає лише такий спосіб захисту, як відшкодування збитків.

Водночас, в матеріалах справи відсутні будь-які фактичні дані, зокрема письмові докази, на підставі яких суд може встановити наявність обставин, що обґрунтовують позовні вимоги про завдання бездіяльністю Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві позивачу збитків та інших обставин, які містять інформацію щодо предмета доказування та які мають значення для вирішення справи.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 18.05.2016 №6-237цс16.

Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин положення ч. 2 ст. 22 ЦК України щодо відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди, а тому в задоволенні позову в цій частині слід відмовити.

Окрім того, суд приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди у розмірі 10 000,00 грн.

Статтею 23 ЦК України встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Положеннями п. 9 постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31.03.1995 роз`яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань з урахуванням у кожному конкретному випадку вини відповідача та інших обставин. Зокрема, ураховується характер і тривалість страждань, стан здоров`я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотних вимушених змін у його життєвих та виробничих стосунках.

Разом з тим, згідно абзацу другого п. 5 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31.03.1995, обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Право особи на відшкодування моральної шкоди виникає за умов порушення права цієї особи, наявності такої шкоди та причинного зв`язку між порушенням та моральною шкодою. При цьому, обов`язок доведення наявності підстав для відшкодування моральної шкоди покладається на особу, що вимагає її відшкодування, що відповідає змісту ч. 3 ст. 12, ст. 81 ЦПК України.

Таким чином, виходячи з встановлених обставин справи та вимог чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини сторін, оскільки позивачем не надано жодного доказу того, що йому завдано моральну шкоду бездіяльністю Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві, зокрема, в судовому засіданні не знайшли свого підтвердження факти завдання позивачу моральних страждань або втрат немайнового характеру бездіяльністю Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві, позивачем не надано доказів наявності моральної шкоди, наявність причинного зв`язку між шкодою і бездіяльністю Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві та вини останнього в її заподіянні, вимоги щодо стягнення моральної шкоди також задоволенню не підлягають.

Крім того, вимоги щодо стягнення моральної шкоди саме у визначеному розмірі не містять жодного обґрунтування.

Відповідно до ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст. 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Аналізуючи зазначені норми матеріального права, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, враховуючи всі наведені обставини, суд приходить до висновку, що позовні вимоги Бялік Дана підлягають частковому задоволенню.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 12, 13, 76-81, 89, 95, 229, 258, 259, 263-266, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , і.п.н. НОМЕР_1 ) до Держави Україна в особі Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві, (м. Київ, вул.Саксаганського, 110, код ЄДРПОУ 34967593), Держави Україна в особі Державної казначейської служби України (м. Київ, вул. Бастіонна, 6, код ЄДРПОУ 37567646) про відшкодування шкоди, заподіяної протиправною бездіяльністю, задовольнити частково.

Стягнути за рахунок коштів Державного бюджету України на користь Бялік Дана, 3% річних з урахуванням індексу інфляції за період часу з 21.02.2018р. по 15.03.2018 року у розмірі 23,78 грн. шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення через Шевченківський районний суд м. Києва.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання повного тексту рішення суду 19.09.2019.

Суддя