Ухвала суду № 86805252, 05.11.2019, Подільський районний суд міста Кропивницького (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Кіровограда)

Справа № 405/3998/19

1-кп/405/122/19

УХВАЛА

"05" листопада 2019 р. м. Кропивницький

Ленінський районний суд м. Кіровограда в складі: головуючого судді Загреби А.В., секретар судового засідання Булькач С.С., розглянувши в залі суду у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження №12019120020000817, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 01.02.2019 року за обвинуваченням ОСОБА_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, за участю сторін кримінального провадження: прокурора Клюкіна К.П., обвинуваченого ОСОБА_1 , захисників - Титаренко Г.С., Тімонічевої В.О.,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні злочину проти життя та здоров`я, а саме: у спричиненні умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.121 КК України.

Судом в судовому засіданні в порядку ч.3 ст.331 КПК України розглянуто питання доцільності продовження тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_1 , оскільки такий строк закінчується 06.11.2019 року, а судове провадження не буде завершено до його спливу.

В судовому засіданні прокурор просив продовжити строк тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_1 , посилаючись на ризики, передбачені п.п.1, 3, 5 ст.177 КК України, а саме: що обвинувачений може переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків, вчинити нові злочини.

Захисник-адвокат Титаренко Г.С. в судовому засіданні просила змінити запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_1 , з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт. При цьому зазначила, що ризики зазначені прокурором не обґрунтовані, обвинувачений ОСОБА_1 , перебуваючи на домашньому арешті, не порушував його, не ухилявся від суду, не чинив тиск на свідків, та не має наміру вчиняти інші злочини. Також зазначила, що свідків, які були допитані в судовому засіданні забезпечила сторона захисту.

Захисник-адвокат Тімонічева В.О. підтримала адвоката Титаренко Г.С. та просила змінити обвинуваченому ОСОБА_1 запобіжний захід з тримання під вартою на домашній арешт.

Обвинувачений ОСОБА_1 в судовому засіданні підтримав позицію захисників-адвокатів, при цьому зазначив, що запобіжний захід домашній арешт не порушував, виконував всі вимоги, до суду з`являвся без запізнень. Не має жодного наміру ухилятися від суду.

Суд, заслухавши думку учасників судового розгляду, дослідивши матеріали кримінального провадження, приходить до наступного.

Відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України до спливу продовженого строку суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.

Відповідно до ч. 5 ст. 199, ч. 2 ст. 331 КПК України суд зобов`язаний відмовити у продовженні строку тримання під вартою, якщо прокурор не доведе, що обставини, зазначені у частині третій цієї статті, виправдовують подальше тримання обвинуваченого під вартою. Частина третя статті 199 КПК України містить вказівку на обставини, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з`явились нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою, а також на обставини, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.

ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, передбаченого ч.2 ст.121 КК України, покарання за який передбачено у виді позбавлення волі строком від 7 до 10 років.

Відповідно до ст. 183 ч. 1, 2 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризиками, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.

Згідно ст. 177 ч. 1 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Розглядаючи клопотання, суд, відповідно до ст. 178 КПК України, крім вагомості наявних доказів про вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення вищезазначених обставин, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.

Право на свободу та особисту недоторканість є одним із значущих прав людини. Частиною 2 статті 29 Конституції України встановлено, що ніхто не може бути заарештований або триматись під вартою інакше, як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановленим законом.

Суд виходить з того, що до вирішення питання про винність особи тримання під вартою не може бути загальним правилом і слід виходити з презумції залишення обвинуваченого на свободі. Тримання під вартою повинно бути законним і обґрунтованим. Законність тримання полягає у дотриманні передбаченої законом процедури застосування цього запобіжного заходу, а його обґрунтованість у вимозі взяття під варту лише за наявності передбачених для цього у законі підстав.

Статтею 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка, відповідно до вимог ч.1 ст.9 Конституції України, є частиною національного законодавства України, встановлено, що кожна людина має право на свободу і особисту недоторканість. Нікого не може бути позбавлено свободи, інакше ніж відповідно до процедури, встановленої законом, зокрема, у випадку законного арешту або затримання особи, здійсненого з метою її присутності перед компетентним судовим органом на підставі обґрунтованої підозри у вчиненні злочину або якщо обґрунтовано визнається за необхідне запобігти вчиненню нею злочину або її втечі після його вчинення.

Право на розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження передбачає, що вирішення питання про те, чи є тривалість тримання під вартою розумною, не може розглядатись абстрактно. Наявність підстав для залишення обвинуваченого під вартою слід оцінювати у кожній справі з урахуванням її особливостей. Продовжуване тримання під вартою може бути виправданим заходом у тій чи іншій справі, але за наявності чітких ознак того, що цього вимагає справжній суспільний інтерес, який, не зважаючи на існування презумпції невинуватості, переважає інтереси забезпечення права на свободу.

Відповідно до ч. 6 ст. 22 КПК України суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків. У ході судового провадження сторона обвинувачення зобов`язана доводити реальність ризиків, що виправдовують обмеження свободи, в іншому випадку суд може змінити запобіжний захід на більш м`який.

Європейський суд з прав людини неодноразово, в тому числі у його "пілотному" рішенні від 10.02.2011 р. у справі "Харченко проти України", рішенні від 29.09.2011 р. у справі "Третьяков проти України", рішенні від 06.11.2008 р. у справі "Єлоєв проти України" зазначав, що тримання особи під вартою у кожному випадку повинне мати безсумнівне обґрунтування, а також що за будь-яких обставин суд зобов`язаний розглянути можливість застосування менш обтяжливих альтернативних запобіжних заходів.

З урахуванням викладеного, щодо наявних ризиків передбачених ч.1 ст.177 КПК України, які на думку прокурора не зменшилися та не перестали існувати, суд зазначає наступне.

Існування ризику, передбаченого п.1 ч.1 ст.177 КПК України, про можливість переховування обвинуваченого ОСОБА_1 від суду, хоча і можливий, про те його запобігання можливе шляхом застосування домашнього арешту, оскільки під час останнього в період з 09 серпня 2019 року по 11 вересня 2019 року, не порушував вказаний запобіжний захід, з`являвся в судові засідання, призначені на 04.09.2019 року та 11.09.2019 року (том №1, а.п. 107-108, 110). Крім того, прокурором в судовому засіданні зазначено, що відомості (докази) про порушення обвинуваченим запобіжного заходу у виді цілодобового домашнього арешту відсутні.

Існування ризику, передбаченого п.3 ч.1 ст.177 КПК України, про незаконний вплив на свідків, частково підтверджується, оскільки як вбачається з матеріалів справи, свідки у даному кримінальному провадженні, викликалися та не з`являлися в судові засідання на: 19.06.2019 року (том№1, а.п.49-54), 09.08.2019 року (том№1, а.п. 63-65), а саме коли відносно обвинуваченого був застосований запобіжний захід у виді тримання під вартою, та 04.09.2019 року (том№1, а.п. 87-91), коли обвинувачений перебував на домашньому арешті, що не може свідчити про вплив на свідків. Крім того, в судове засідання, 24.10.2019 року стороною захисту забезпечено явку свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , так як вони є близькими та родичами обвинуваченого. Більш того, в судовому засіданні прокурором на запитання суду зазначено про відсутність письмових відомостей (доказів), про здійснення тиску обвинуваченим Клібанським на свідків. При цьому суд звертає увагу, що прокурор не забезпечує явку свідків в судові засідання як під час перебування обвинуваченого під вартою, так і під час домашнього арешту, а тому, на думку суду, запобігти даному ризику можливо і під час перебування ОСОБА_1 під домашнім арештом.

Існування ризику, передбаченого п.5 ч.1 ст. 177 КПК України, про можливість вчинення іншого кримінального правопорушення, спростовується тими обставинами, що обвинувачений раніше не судимий, та перебуваючи на домашньому арешті міг вчинити інші кримінальні правопорушення, проте не продовжив злочинну діяльність, крім того, має сім`ю та малолітню дитину, при цьому зазначав, що під час його перебування на домашньому арешті, дружина влаштувалася на роботу, з метою утримання сім`ї, а він займався домашнім господарством, до затримання був офіційно працевлаштований, що свідчить про наявність міцних соціальних зв`язків

ЄСПЛ відмічає, про необґрунтоване продовження строку тримання під вартою, визнає несумісними з принципами правової визначеності та захисту від свавілля у відповідності до п.1 ст. 5 Конвенції.

Також ЄСПЛ звертає увагу на те, що рішення національних судів про тримання заявників під вартою були сформульовані в загальних рисах і містили фрази, що повторювалися. Суди не провели належну оцінку фактів, які мають відношення до питання про необхідності такого запобіжного заходу, на відповідних етапах судового розгляду. Більш того, продовження строку тримання заявників під вартою вимагає додатковим обґрунтувань.

ЄСПЛ наголошує, що не розглядаючи конкретні факти та інші запобіжні заходи в якості альтернативи триманню під вартою та посилаючись тільки на серйозність обвинувачення, (суди) продовжили строк тримання під вартою заявників по мотивам (принципам), які не можливо вважати «достатніми» та «доречними» для продовження строку. Таким чином, ЄСПЛ встановлював порушення п.1 і п.3 ст.5 Конвенції.

Суд бере до уваги, що ризики, які встановив в ухвалі апеляційний суд від 11 вересня 2019 року, зменшилися, а існування нових в судовому засіданні не встановлено, прокурором не доведено.

Згідно з ч.4 ст.194 КПК України, якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе обставини, передбачені пунктами 1 та 2 частини першої цієї статті (наявність обґрунтованої підозри у вчиненні кримінального правопорушення та наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст.177 цього Кодексу, на які вказує слідчий, прокурор), але не доведе обставини, передбачені пунктом 3 частини першої цієї статті (недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні), слідчий суддя, суд має право застосувати більш м`який запобіжний захід ніж той, який зазначений у клопотанні.

Прокурор в судовому засіданні не мотивував неможливість застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання можливим ризикам, застосовував загальні твердження, без належної аргументації з посиланням на певні обставини, а тому фактично не довів доцільність продовження до ОСОБА_1 лише запобіжного заходу тримання під вартою, суд приходить до переконливого висновку про те, що стороною обвинувачення не надано доказів, достатніх, щоб переконати суд у необхідності продовжити відносно обвинуваченого запобіжний захід саме у вигляді тримання під вартою.

Викладені обставини не вказують на наявність передбачених законом підстав для подальшого тримання обвинуваченого під вартою, а тому суд вважає недоцільним продовження тримання обвинуваченого ОСОБА_1 під вартою і відзначає необхідність зміни запобіжного заходу на більш м`який, а саме на запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, який полягає в забороні обвинуваченому залишати житло цілодобово, що забезпечувало та в подальшому зможе забезпечити належну процесуальну поведінку та запобігти можливим ризикам.

Конституційний Суд України 13 червня 2019 року прийняв Рішення у справі N 3-208/2018(2402/18) за конституційною скаргою ОСОБА_3 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини другої статті 392 Кримінального процесуального кодексу України. Цим Рішенням було визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини другої статті 392 Кримінального процесуального кодексу України щодо унеможливлення окремого апеляційного оскарження ухвали суду про продовження строку тримання під вартою, постановленої під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті.

При цьому у пункті 3 мотивувальної частини Рішення Конституційний Суд України зазначає, що "Верховна Рада України має привести нормативне регулювання, встановлене частиною другою статті 392 КПК України, у відповідність із Конституцією України та цим Рішенням, а також запровадити такий механізм гарантування права на свободу обвинуваченого, стосовно якого винесено ухвалу про тримання під вартою під час розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції, який не перешкоджатиме досягненню цілей правосуддя, не порушуватиме права інших учасників кримінального провадження та забезпечуватиме інші засади судочинства, зокрема розумні строки розгляду справи".

У зв`язку з цим до Верховної Ради України внесено проект закону № 2315 від 25.10.2019 з метою розроблення та внесення відповідних змін до Кримінального процесуального кодексу України, які б належним чином регламентували процесуальний порядок апеляційного оскарження ухвали суду про продовження строку тримання під вартою, постановленої під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті.

З метою запровадження цілісного процесуального порядку оскарження ухвал суду першої інстанції, пов`язаних із застосуванням запобіжного заходу у виді тримання під вартою та створення однакових правових гарантій для осіб, яким обирається або продовжується такий запобіжний захід законопроєктом також пропонується передбачити процесуальний порядок апеляційного оскарження ухвал суду першої інстанції про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, та ухвал суду першої інстанції про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, які були постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті.

Зокрема, проектом пропонується визначення можливості оскарження в апеляційному порядку ухвал суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або про продовження строку тримання під вартою, постановлених під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті (зміни до статей 331, 392 КПК України); подання апеляційної скарги на такі ухвали суду першої інстанції, безпосередньо до суду апеляційної інстанції (зміни до статей 394, 395 КПК України); повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду такої апеляційної скарги (зміни до статті 407 КПК України); процесуальний порядок перевірки судом апеляційної інстанції відповідних ухвал суду першої інстанції (стаття 422-1 КПК України); повернення відповідних матеріалів кримінального провадження до суду першої інстанції (зміни до ст. 423).

А тому, з урахування викладеного, до прийняття змін до КПК, суд вважає, що дана ухвала не оскаржується.

Керуючись ст.ст. 176, 177,178, 179, ст.331, ст.ст.369-372 КПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Змінити обвинуваченому ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід з тримання під вартою на домашній арешт, з 05.11.2019 року до 05.01.2020 року, який полягає в забороні цілодобово залишати будинок АДРЕСА_1 .

Покласти на обвинуваченого ОСОБА_1 на строк до 05.01.2020 року наступні обов`язки:

- прибувати за кожною вимогою до суду;

- не відлучатися із місця проживання без дозволу суду;

- повідомляти прокурора, суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи.

Роз`яснити обвинуваченому ОСОБА_1 що відповідно до ч.5 ст.181 КПК України, працівники органу Національної поліції з метою контролю за поведінкою обвинуваченого, який перебуває під домашнім арештом, мають право з`являтися в житло цієї особи, вимагати надати усні чи письмові пояснення з питань, пов`язаних із виконанням покладених на нього зобов`язань.

Строк дії ухвали - до 05.01.2020 року.

Обвинувачений ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підлягає доставленню до місця проживання і звільненню з-під варти.

Копію ухвали передати до Кропивницького ВП ГУНП в Кіровоградській області - для виконання.

Копію ухвали направити начальнику Кіровоградської УВП № 14 - для відома.

Ухвала не оскаржується і підлягає негайному виконанню після її оголошення.

Суддя Ленінського

районного суду м. Кіровограда Андрій Віталійович Загреба