Рішення № 86791469, 13.12.2019, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 грудня 2019 року справа № 320/6037/19

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Щавінського В.Р., розглянувши у м. Києві в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Київській області про визнання протиправними та скасування вимог,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області та просить суд:

- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 11.08.2018 №Ф-5727-17/4001;

- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 22.04.2019 №Ф-5727-17/3907.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 08.11.2019 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 11.12.2019 замінено відповідача - Головне управління Державної фіскальної служби у Київській області на його правонаступника - Головне управління Державну податкову службу у Київській області.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що відповідач всупереч вимогам чинного законодавства нарахував йому борг (недоїмку) зі сплати єдиного внеску не врахувавши, що позивач здійснює підприємницьку діяльність на спрощеній системі оподаткування та є пенсіонером за віком і звільнений від сплати єдиного внеску в силу положень статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування".

На думку позивача, вимоги про сплату боргу є незаконними, оскільки при їх прийнятті відповідачем невірно застосовані норми закону.

Відповідач позов не визнав, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив суд відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що фізичні особи-підприємці, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію за віком або соціальну допомогу, а звіт зазначеними особами не подається. Разом з тим, відповідач зазначив, що у разі самостійного визначення бази нарахування єдиного внеску, що має місце у даному випадку, фізичні особи-підприємці, які обрали спрощену систему оподаткування та які є пенсіонерами за віком, зобовязані сплачувати єдиний внесок, оскільки самостійно визначили розмір бази нарахування.

Позивач 11.12.2019 подав до суду клопотання про розгляд справи у порядку письмового провадження.

Відповідач, у судове засідання не з`явився, явку свого представника не забезпечив, про час, дату та місце проведення судового засідання належним чином повідомлений, про причини неявки суд не повідомив.

Протокольною ухвалою від 11.12.2019, на підставі ст. 205 КАС України судом прийнято рішення про розгляд справи у порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню виходячи з наступного.

ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець з 25.10.1994, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Основний вид діяльності: КВЕД 47.19 інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах.

В матеріалах справи наявне пенсійне посвідчення позивача серії НОМЕР_1 , з якого вбачається що позивач є пенсіонером та отримує пенсію за вислугу років з 04.08.1993.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, а тому віку для виходу на пенсію за віком досяг в 2014 році, саме тому згідно виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців він не підлягає постановці на облік в пенсійному фонді України в зв`язку з прийняттям закону України від 04.07.2013 року № 406 - VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи».

Позивачем 27.10.2018 отримав від ГУ ДФС у Київській області вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 11.08.2018 №Ф-5727-17/4001, згідно якої недоїмка складає 29869,26 грн., в тому числі штраф на суму 170,00 грн.

На вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 11.08.2018 № Ф-5727-17/4001 позивачем направлено скаргу до ГУ ДФС у Київській області 01.10.2018 з проханням скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 11.08.2018 №Ф-5727-17/400, однак відповідь на неї позивач не отримував.

15.05.2019 позивачем отримано від ГУ ДФС у Київській області вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 22.04.2019 №Ф-5727-17/3907, згідно якої недоїмка складає 28231,14, в тому числі штраф на суму 170,00 грн.

Позивач 21.05.2019 подав скаргу до ГУ ДФС у Київській області, в якій просив скасувати вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 11.08.2018 №Ф-5727-17/4001 на суму 29869.26 грн. (в тому числі штрафні санкції у сумі 170,00 грн.) та від 22.04.2019 №Ф-5727-17/3907, на суму 28231.14 гри. (в тому числі штрафні санкції у сумі 170,00 грн.)

За результатами розгляду скарги, ГУ ДФС у Київській області винесено рішення №13278/Х/10-36-17-00-14 від 28.05.2019, яким скаргу залишено без розгляду у зв`язку з тим, що скарга надійшла до контролюючого органу, який не уповноважений її розглядати.

Надалі, позивач звернувся зі скаргою від 13.06.2019 до Державної фіскальної служби України в який просив скасувати оскаржувані вимоги.

За результатами розгляду скарги, ДФС України винесено рішення №33519/6/99-99-11-05-02-25 від 17.07.2019 про залишення скарги без розгляду, у зв`язку з пропуском позивача десятиденного строку на подання скарги.

Позивачем подано повторну скаргу до ДФС України від 01.08.2019 в якій зазначенні вищенаведені в попередніх скаргах вимоги.

04.09.2019 ДПС України прийнято рішення №466/6/99/00/08-06-01 про розгляд скарги, в якому зазначено, що вимоги про сплату боргу не підлягають адміністративному оскарженню, оскільки оскаржувались та були розглянуті ДФС України.

Не погоджуючись із прийнятим вимогами про сплату боргу, позивач оскаржив їх, звернувшись з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначені Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI.)

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону №2464-VІ, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Пунктом 6 частини першої статті 1 Закону №2464-VІ встановлено, що недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.

Згідно з п. 3-1 ч. 1 ст. 1 Закону №2464-VI, органи доходів і зборів - центральний орган виконавчої влади, що формує податкову і митну політику (в частині адміністрування податків і зборів, митних платежів, єдиного внеску) та забезпечує її реалізацію (центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику), та його територіальні органи.

За змістом ч. 1 ст. 25 Закону №2464-VІ, рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов`язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами.

Положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов`язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону №2464-VI, платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до ч. 4 ст. 4 Закону №2464-VI, особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Дана норма кореспондує з пунктом 3 розділу III Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України 14.04.2015 №435, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.04.2015 за №460/26905 (далі - Порядок №435), згідно з яким фізичні особи - підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему, та члени фермерського господарства звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого ст.26 Закону України "Про загальнообов`язкове пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Звіт зазначеними особами не подається.

Аналіз вищевказаних правових норм дає підстави для висновку про те, що звільнення фізичної особи-підприємця, який обрав спрощену систему оподаткування від сплати єдиного внеску можливе при наявності двох умов, по-перше, така особа повинна мати статус пенсіонера за віком або інваліда, по-друге, отримувати відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.

Така позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 20.03.2018 у справі № 805/2195/17-а (№ К/9901/3362/17), які є обов`язковими для врахування судами в силу вимог ч. 5 ст. 242 КАС України.

Статтею 1 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-ІV (далі Закон №1058-ІV) визначено, що пенсіонером визнається особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім`ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом (абз.24).

Пенсією є щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом (абз.22).

Непрацездатними особами визнаються особи, які досягли встановленого статтею 26 цього Закону пенсійного віку, або осіб з інвалідністю, у тому числі дітей з інвалідністю, а також осіб, які мають право на пенсію у зв`язку із втратою годувальника відповідно до закону (абз.17).

Відповідно до ч.1 ст.26 Закон №1058-ІV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Аналіз вказаних правових норм Закону №1058-ІV у системному взаємозв`язку із положеннями частини четвертої статті 4 Закону №2464-VІ дає підстави для висновку про те, що досягнення пенсійного віку, визначеного статтею 26 Закону №1058-ІV, є загальним страховим ризиком, який поруч із інвалідністю, вказує на втрату особою працездатності та передбачає право на отримання відповідного соціального забезпечення за рахунок системи загальнообов`язкового державного соціального страхування у порядку та на умовах, визначених чинним законодавством.

У зв`язку з чим застрахована особа у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування замість обов`язку подальшої сплати внесків набуває право на отримання відповідних страхових виплат у вигляді пенсій (за наявності необхідного страхового стажу), що логічно виключає можливість покладення на неї обов`язку одночасної сплати єдиного внеску та є нормативно визначеною підставою для звільнення такої особи від його подальшої сплати.

Однак визначення статусу "пенсіонера за віком" передбачає необхідність отримання особою саме страхової виплати у формі пенсії. Водночас, із проаналізованих положень законодавства не можна зробити висновок про пряму нормативну вказівку щодо обов`язкового виду страхової виплати, яку повинна отримувати особа, що досягла пенсійного віку, для застосування норми про звільнення від сплати єдиного внеску.

Суд зазначає, що стан системи пенсійного забезпечення, яке здійснюється в межах солідарно-накопичувальної системи загальнообов`язкового державного соціального страхування (першого, другого рівнів), не передбачає прямого взаємозв`язку між розміром сплачених сум єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що розраховується і сплачується виходячи з нормативного закріплення бази у статті 7 Закону №2464-VІ, та розміром пенсійних виплат.

Водночас, зважаючи на соціальну солідарність та справедливість у системі соціального захисту, до складу якої входить система пенсійного забезпечення, держава нормативно встановлює передумови щодо визначення пропорційної взаємозалежності між особистою участю особи в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та рівнем її подальшого пенсійного забезпечення за рахунок вказаної системи фінансування пенсій та інших соціальних виплат. А тому, частина четверта статті 4 Закону №2464-VІ передбачає сплату єдиного внеску особою, яка отримує виплати за рахунок системи загальнообов`язкового державного соціального страхування при досягненні віку, визначеного статтею 26 Закону №1058-ІV, виключно на добровільних засадах.

Частина перша статті 10 Закону №1058-ІV надає можливість особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), обрати для призначення один із цих видів пенсії.

Відповідно до статті 7 Закону №2262-ХІІ, військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом та членам їх сімей, які одночасно мають право на різні державні пенсії, призначається одна пенсія за їх вибором. У разі якщо особа має право на отримання пенсії відповідно до цього Закону та Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", призначається одна пенсія за її вибором.

Відтак, отримуючи пенсію за вислугу років, позивач не втратив право на пенсію за віком, а лише скористався правом вибору виду пенсії, передбаченим статтею 7 Закону №2262- XII.

Обраний особою, яка досягла пенсійного віку, вид пенсії може зумовлювати різницю у підходах до визначення її правового статусу лише у межах питань призначення і виплати відповідного виду пенсії.

Частинами першою та другою статті 24 Конституції України визначено загальний стандарт рівності та заборони дискримінації, що є важливим елементом забезпечення верховенства права. Так, цими нормами визначено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

За практикою Європейського суду з прав людини дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об`єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях (рішення у справі «Вілліс проти Сполученого Королівства», заява №36042/97). Відмінність у ставленні є дискримінаційною, якщо вона не має об`єктивного та розумного обґрунтування, іншими словами, якщо вона не переслідує легітимну ціль або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною ціллю (рішення у справі «Ван Раалте проти Нідерландів» від 21.02.1997) (п.п. 48-49 рішення у справі «Пічкур проти України» від 07.11.2013, заява №10441/06).

Аналогічний підхід у своїх рішеннях використовує і Конституційний Суд України, вказуючи на те, що мета встановлення певних відмінностей (вимог) у правовому статусі повинна бути істотною, а самі відмінності (вимоги), що переслідують таку мету, мають відповідати конституційним положенням, бути об`єктивно виправданими, обгрунтованими та справедливими. У противному разі встановлення обмежень означало б дискримінацію (абз.7 п.4.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 07.07.2004 №14- рп/2004).

Згідно з п.6 ч.1ст.1 Закону України «Про засади запобігання і протидії дискримінації в Україні», пряма дискримінація ситуація, за якої з особою та/або групою осіб за їх певними ознаками поводяться менш прихильно, ніж з іншою особою та/або групою осіб в аналогічній ситуації, крім випадків, коли таке поводження має правомірну, об`єктивну, обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належним та необхідним. Таке поводження за змістом пункту 2 частини першої статті 1 цього ж Закону може полягати, в тому числі, в обмеженні у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами у будь-якій формі.

Таким чином, різний вид пенсії, обраний згідно із законодавством особами, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону №1058-ІV, не може вважатися виправданою, обґрунтованою та справедливою підставою різниці при вирішенні питання щодо застосування звільнення від сплати єдиного внеску для непрацездатних осіб одного й того ж виду.

Суд звертає увагу на те, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 №2148-VІІІ перше речення частини четвертої статті 4 Закону №2464-VI було викладено у новій редакції: «Особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.»

В аспекті внесених змін слід відзначити, що запропонована редакція текстуально більш чітко окреслює коло осіб, які звільняються від сплати єдиного внеску, залежно від настання страхових ризиків, зумовлених досягненням пенсійного віку (загального, встановленого статтею 26 Закону №1058-ІV, або спеціального, що зумовлює призначення пенсії за віком) та отриманням особою інвалідності, незалежно від виду призначеної та виплачуваної особі страхової виплати чи соціальної допомоги.

З огляду на викладене, якщо фізична особа підприємець має право на пенсію за віком, але вибрала пенсію за вислугою років, то така фізична особа підприємець має право на звільнення від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, оскільки вибір виду пенсії не позбавляє набутого права, що пов`язане з певним віком.

Отже, частина четверта статті 4 Закону № 2464-VІ встановлює пільги для всіх суб`єктів, які є пенсіонерами за віком, незалежно від того, на підставі якого закону особа набула такого статусу, будь-то на пільгових умовах, чи набула вона певного віку відповідно до статті 26 Закону №1058-ІV. Цією нормою не визначено обмежень щодо виду пенсії, яку повинна отримувати особа, яка звільняється від сплати єдиного внеску.

Така позиція суду узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 10.04.2019 у справі № 814/779/17 (№11-1379апп18), які є обов`язковими для врахування судами в силу вимог ч. 5 ст. 242 КАС України.

Таким чином, позивач досяг пенсійного віку, визначеного статтею 26 Закону №1058- IV, що вказує на втрату ним працездатності та передбачає право на пільги, визначені ч. 4 ст. 4 Закону № 2464-VІ, - звільнення від сплати за себе єдиного внеску.

Статтею 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Під час розгляду справи відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав до суду достатньо належних і достовірних доказів, а тому не довів правомірності своїх рішень.

За таких обставин, суд дійшов висновку про протиправність дій відповідача, у зв`язку із чим позовні вимоги визнає такими, що підлягають задоволенню.

Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у сумі 768,0 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи квитанцією від 27.09.2019 №0.0.1478131834.1.

Отже, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору підлягають присудженню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Київській області.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про сплату боргу (недоїмки) від 11.08.2018 №Ф-5727-17/4001.

3. Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про сплату боргу (недоїмки) від 22.04.2019 №Ф-5727-17/3907.

4. Стягнути сплачений судовий збір у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп. на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Головного управління Державної податкової служби у Київській області.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного судупротягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Щавінський В.Р.