Рішення № 86783814, 03.01.2020, Бахмутський міськрайонний суд Донецької області (до 25.04.2025 - Артемівський міськрайонний суд Донецької області)

Справа № 219/15230/17

Провадження №

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 січня 2020 року м. Бахмут

Артемівський міськрайонний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Медінцевої Н.М.

за участю секретаря Петрейко А.О.

представника відповідача Горобця О .В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі м. Бахмут Донецької області у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до Артемівської місцевої прокуратури Донецької області, прокуратури Донецької області, Артемівського міського відділу (з обслуговування м. Артемівськ та Артемівського району) ГУМВС України в Донецькій області, Головного управління Державної казначейської служби України в Донецькій області про стягнення втраченого заробітку, моральної шкоди та витрат на правову допомогу,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з позовом до Артемівської місцевої прокуратури Донецької області, прокуратури Донецької області, Артемівського міського відділу (з обслуговування м. Артемівськ та Артемівського району) ГУМВС України в Донецькій області, Головного управління Державної казначейської служби України в Донецькій області про стягнення втраченого заробітку, моральної шкоди та витрат на правову допомогу. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 05 серпня 2002 року прокуратурою м. Артемівськ було порушено кримінальну справу відносно нього за ч. 1 ст. 212, ч. 2 ст. 364 КК України. Досудове слідство по даній кримінальній справі проводилось слідчим прокуратури м. Артемівськ, було закінчено 23 грудня 2002 року. 04 липня 2003 року направлений до Артемівського міськрайонного суду , в цей час його арештували і він був під вартою 9 днів, що слідує із матеріалів кримінальної справи. 23 грудня 2014 року слідчим СВ Артемівського МВ (з обслуговування м. Артемівськ та Артемівського району) ГУМВС України в Донецькій області ця кримінальна справа була закрита і у відношенні нього було закрито у зв`язку з відсутністю в його діях складу вищевказаних злочинів. Після закриття справи він дізнався, що йому при закритті справи повинні були роз`яснити порядок відшкодування матеріальної шкоди, спричиненої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності. Він відсторонений від роботи з 2002 року. Проживає лише на пенсію по інвалідності, яку отримує завдяки цій кримінальній справі, яка продовжувалась 12,5 років. Тому просить відшкодувати йому втрачений заробіток в сумі 244944 грн., моральну шкоду в сумі 3000000 грн. і витрати на сплату правової допомоги в сумі 96тис.грн. Просить позов задовольнити в повному обсязі

Ухвалою Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 14 лютого 2018 року відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено до розгляду.

05 березня 2018 року надійшов відзив на позовну заяву, з якого вбачається, що Артемівська місцева прокуратури Донецької області не визнає позовні вимоги та просить у їх задоволені відмовити з тих підстав, що від пред`явлений до неналежних відповідачів та вибраний ним неправильний вибір стягнення. Оскільки Артемівська місцева прокуратури Донецької області це є відокремлений підрозділ прокуратури Донецької області.

26 червня 2018 року до суду надійшло заперечення від Державної казначейської служби України в Донецькій області, з якого вбачається, що останні просять відмовити у задоволені позову саме до них, оскільки жодним нормативним актом не передбачено, що орган Державної казначейської служби України повинен нести цивільно-правову відповідальність за неправомірні дії посадових та службових осіб органів державної влади. Окрім того, суми, сплачені громадянином за юридичні послуги, повинні бути підтвердженні документами про оплату фактичних (реальних) послуг, повинні бути підтверджені документами про оплату фактичних (реальних) витрат у розумінні ч. 2 ст. 22 ЦК України та виключно зазначеному суб`єкту.

До судового засідання позивач та представник позивача не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином: у відповідності до частини 6 статті 128 ЦПК України - шляхом направлення судової повістки із розпискою рекомендованим листом з повідомленням на адресу, зазначену позивачем у позовній заяві, позивач та його представник надали суду заяви про розгляд справи у їх відсутність, на позові наполягають та просять його задовольнити в повному обсязі.

До судового засідання представник відповідача - Головного управління Державної казначейської служби України в Донецькій області, не прибув, про час та місце слухання справи був повідомлений належним чином та своєчасно, надав суду заяву про розгляд справи у їх відсутність.

До судового засідання представник відповідача - Артемівського міського відділу (з обслуговування м. Артемівськ та Артемівського району) ГУМВС України в Донецькій області не прибув, про час та місце слухання справи був повідомлений належним чином та своєчасно, надав суду заяву про розгляд справи у їх відсутність.

У судовому засіданні представник відповідача - прокуратури Донецької області позовні вимоги не визнав та просив у їх задоволені відмовити з тих підстав, що вже рішенням ЄСПЛ стягнуто з держави на користь позивача суми щодо матеріальної ат моральної шкоди, які вже навіть виплачені державою, в якому також зазначено, що позивач більше не має з цього приводу ніяких претензій до держави України, а тому саме з цих підстав просить суд відмовити у задоволені позову.

Суд, заслухавши представника відповідача, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, що мають істотне значення для її розгляду і вирішення по суті, приходить до висновку, що позовна заява не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом встановлено, що 23 грудня 2014 року (т.1 а.с.36-38) постановою слідчого СВ Артемівського МВ (з обслуговування м. Артемівськ та Артемівського району) ГУМВС України в Донецькій області було закрито об`єднане кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань під № 12013050150005747 від 13 листопада 2013 року, у зв`язку відсутні ознаки складів кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 212, ч. 2 ст. 366, ч. 2 ст. 364 КК України. З мотивувальної частини цієї постанови вбачається, що вона стосується ОСОБА_2 , а саме те, що після проведення додаткового розслідування вказана кримінальна справа № 129-25211 по обвинуваченню ОСОБА_2 за ч. 3 ст. 212, ч. 2 ст. 366, ч. 2 ст. 364 КК України 19 червня 2006 року в порядку ст. 232 КПК України 1960 року для розгляду була направлена до Артемівського міськрайонного суду. Постановою Артемівського міськрайонного суду від 16 жовтня 2013 року вказана кримінальна справа повернута на додаткове розслідування прокурору, оскільки у кримінальній справі поверхово і не в повному обсязі досліджені обставини, що мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Згідно копії постанови Артемівського міського суду Донецької області від 31 жовтня 2002 року (т.1 а.с.41-42) позивачу було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою за обвинуваченням за ч. 3 ст. 212, ч. 2 ст. 366, ч. 2 ст. 364 КК України.

Відповідно до копії наказу № 3-к від лютого 2003 року (т.1 а.с.43) позивач був з 20 грудня 2002 року відсторонений від посади голови правління ЗАТ «Автобор», оскільки він перебуває під слідством.

З копії довідки від 17 лютого 2016 року (т.1 а.с.54), яка у порушення норм діючого ЦПК України не завірена належним чином, вбачається, що ОСОБА_2 сплатив адвокату Сербіну В.В. 96 тис.грн., проте ця довідка складена у порушення вимог п. 1-2 ч. 2 ст. 137 ЦПК України, де чітко вказано які саме повинні бути надані письмові докази для того щоб суд міг стягнути на користь особи її витрати на правничу допомогу.

У статтях 55, 56 Конституції України закріплено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), яка з огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) є частиною національного законодавства, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Статтею 1176 ЦК України встановлено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон № 266/94-ВР) передбачено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Частиною другою статті 1 вказаного Закону встановлено, що у випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 2 Закону № 266/94-ВР право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Отже, чинним законодавством чітко визначено порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, у тому числі й відшкодування (повернення) сум, сплачених за надання йому юридичної допомоги. Вказані висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року (справа № 383/596/15).

Пункт 2 частини другої статті 1167 ЦК України передбачає, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Відповідно до копії рішення Європейського суду з прав людини від 28 квітня 2016 року, суд отримав декларації щодо дружнього врегулювання спору, відповідно до яких заявники погодились відмовитись від будь-яких подальших скарг проти України щодо фактів, викладених у цих заявах в обмін на зобов`язання Уряду сплатити їм суми, вказані в таблиці, що додається. Ці суми будуть конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу і будуть виплачені протягом тримісячного строку від дати отримання повідомлення про ухвалення рішення Судом. У випадку несплати цих сум упродовж зазначеного тримісячного строку Уряд зобов`язується сплатити пеню у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти, що нараховуватиметься з часу закінчення тримісячного строку і до моменту остаточного розрахунку. Виплата зазначених сум становитиме остаточне вирішення справи. З копії додатку до цього рішення Європейського суду з прав людини вбачається, що під № 2 заявником йде ОСОБА_2 , якому цим рішенням присуджено у якості моральної та матеріальної шкоди і судових та інших витрат (в євро) в сумі 7000. Тобто цим рішенням вирішено питання як моральної шкоди, матеріальної шкоди так і навіть судових і інших витрат, тобто у цю суму входять витрати і на адвоката у тому числі.

Згідно копії постанови про закінчення виконавчого провадження від 15 липня 2016 року виконавче провадження з примусового виконання рішення № 40519/09 виданий 28 квітня 2016 року, закінчено у зв`язку з фактичним у повному обсязі виконанням, що підтверджується платіжним дорученням Міністерства юстиції України від 12 липня 2016 року № 2776 у розмірі 192213,55 грн. (еквівалент 7000 євро), що також підтверджується копією вищевказаного платіжного доручення.

У аналогічній справі № 754/13692/15-ц, провадження № 61-25760св18 постановою Верховного суду від 23 жовтня 2019 року встановлено, що рішення Європейського суду з прав людини державою України виконано, вказане свідчить, що підстав для задоволення позову про відшкодування моральної шкоди не має.

Суд при розгляді даної справи акцентує увагу на тому, що він при постановці рішення по даній справі враховує вищевказану постанову Верховного Суду, оскільки дана справа є аналогічної, та у ній ставиться питання про відшкодування моральної та матеріальної шкоди, а з урахуванням того, що по цій справі є рішення Європейського суду з прав людини, яким повністю вирішені претензії позивача до держави України стосовно спричиненої йому шкоди, як матеріальної, моральної так і інших його витрат, у тому числі і на адвокатів, і ця сума була сплачена позивачу ще 12 липня 2016 року, а згідно вищевказаного рішення ЄСПЛ не тільки держава Україна має обов`язки, які вона виконала у строки вказані в рішенні ЄСПЛ у повному обсязі, а їх ще має позивач, які полягають у тому, що він більше не має ніяких претензій стосовно завданої йому шкоди, тобто у даному випадку позивач не має більше права вимагати від держави сплатити йому будь-яку компенсацію по цій справі, а тому саме з цих підстав у задоволені його позову слід відмовити.

Згідно статті 12 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи та витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі (ч. 5 ст. 81 ЦПК України).

При цьому, згідно з ч. 6 ст.81 ЦПК України доказування не може не може ґрунтуватися на припущеннях.

Пункт 3 частини першої статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

З огляду на викладене, оцінюючи докази у їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню узагалі з наведених вище підстав.

Враховуючи, що вимоги позивача звільненого від сплати судового збору при зверненні до суду підлягають відхиленню такі витрати, на підставі положень ч. 7 ст. 141 ЦПК України, слід стягнути компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись статтями ст.ст. 12, 81, 82, 141, 259, 264-265, 268, 280-284, 356 Цивільного процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

У задоволені позовних вимог ОСОБА_2 до Артемівської місцевої прокуратури Донецької області, прокуратури Донецької області, Артемівського міського відділу (з обслуговування м. Артемівськ та Артемівського району) ГУМВС України в Донецькій області, Головного управління Державної казначейської служби України в Донецькій області про стягнення втраченого заробітку в сумі 244944 грн., моральної шкоди в сумі 3000000 грн. і витрати на сплату правової допомоги в сумі 96 тис.грн. - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Донецького апеляційного суду через Артемівський міськрайонний суд Донецької області протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя