Рішення № 867774, 01.03.2007, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 230-31-77

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Р І Ш Е Н Н Я

"01" березня 2007 р. Справа № 5/005-07

Суддя Господарського суду Київської області Подоляк Ю.В., розглянувши справу

за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю “МС Ойл Кард”, м. Київ

до

Закритого акціонерного товариства “Калина”, с. Красне, Згурівський район

про

за зустрічним позовом

до

про

стягнення 44378,58 грн.

Закритого акціонерного товариства “Калина”, с. Красне, Згурівський район

Товариства з обмеженою відповідальністю “МС Ойл Кард”, м. Київ

стягнення 14348,10 грн.

за участю представників сторін за первісним позовом:

позивача:

Жигалюк Ю.С. –дов. від 14.07.2006р. б/н

відповідача:

Родич С.В. –дов. від 07.02.2007р. №150.

суть спору:

До господарського суду Київської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю “МС Ойл Кард” (далі –позивач) до Закритого акціонерного товариства “Калина” (далі – відповідач) про стягнення 44378,58 грн., з яких 37707,74 грн. - основний борг, 3608,69 грн. - пеня, 2425,32 грн. - індекс інфляції, 636,83 грн. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов’язань за договором №164/06-ОП від 19.07.2006р. щодо здійснення повного розрахунку за отримані нафтопродукти.

Судом отримано відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти позову, посилаючись на відсутність заборгованості за договором №164/06-ОП від 19.07.2006р., оскільки позивач зобов’язань за вказаним договором, щодо поставки нафтопродуктів не виконав, таким чином відсутні підстави вимагати сплати боргу за договором нарахованої пені, індексу інфляції та трьох процентів річних.

Водночас відповідач, на підставі приписів статті 60 Господарського процесуального кодексу України, подав до господарського суду зустрічний позов про стягнення 14348,10 грн., який прийнятий судом для спільного розгляду з первісним позовом. Вказана сума, на думку відповідача, являє собою переплату за виставленим позивачем рахунком №МС-0085565 від 21.07.2006р. і не є сплатою за договором №164/06-ОП від 19.07.2006р., а тому підлягає поверненню.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

встановив:

Між сторонами у справі 19.07.2006р. було укладено договір №164/06-ОП, за умовами якого позивач –постачальник передає у власність, а відповідач –покупець приймає нафтопродукти і сплачує їх вартість за ціною відповідно до затвердженого постачальником Прейскуранта цін на товар, що діє на день здійснення покупцем оплати товару в кількості та асортименті, зазначених у рахунку-фактурі та видатковій накладній постачальника, на умовах даного договору.

Згідно пункту 3.2. договору відповідач зобов’язаний здійснити оплату товару у термін, що не перевищує 10-ти банківських днів з дати виписки рахунку-фактури.

Судом встановлено, і це підтверджується матеріалами справи, що на виконання умов договору позивач поставив відповідачеві дизельне пальне на загальну суму 147707,74 грн., а саме 26206 л на суму 95651,90 грн. за видатковою накладною №МС-0117771 від 22.07.2006р. і 13521 л на суму 52055,84 грн. за видатковою накладною №МС-0121118 від 07.08.2006р. Відповідач на підставі довіреностей серії ЯМР №616489 від 21.07.2006р. і № 616408 від 07.08.2006р. отримав вказаний товар.

Також судом встановлено, що позивач відповідно до умов договору (пунктів 1.1, 3.2) за поставлені нафтопродукти виставив відповідачеві рахунки від 21.07.2006р. № МС-0085565 та від 07.08.2006р. № МС-0087790.

Відповідач частково сплатив вартість поставленого пального у сумі 80000 грн. –04.08.2006р., у сумі 2500 грн. –16.10.2006р., у сумі 1500 грн. –18.10.2006р., у сумі 1500 грн. –20.10.2006р., у сумі 3000 грн. – 26.10.2006р., у сумі 1500 грн. –09.11.2006р., у сумі 10000 грн. –15.11.2006р., у сумі 5000 грн. –22.11.2006р., у сумі 5000 грн. –30.11.2006р. Загальна сума перерахованих коштів складає 110000 грн., що підтверджується доданими до матеріалів справи банківськими виписками з особового рахунку позивача.

Таким чином, заборгованість відповідача складає 37707,74 грн. –різниця між перерахованими коштами та загальною вартістю поставленого товару.

Отже, в порушення своїх договірних зобов’язань відповідач за поставлені нафтопродукти не розрахувався, у зв’язку з чим за ним, на час розгляду справи, рахується заборгованість на загальну суму 37707,74 грн.

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно приписів статей 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Таким чином, суд вважає, що позивачем правомірно заявлено позов про стягнення 37707,74 грн. заборгованості за поставлене дизельне пальне.

Разом з тим, позивачем заявлена вимога про стягнення з відповідача індексу інфляції, 3% річних та пені з простроченої суми.

Відповідно до приписів статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За розрахунком позивача інфляційні збитки складають 2425,32 грн., три проценти річних з простроченої суми –636,83 грн.

Пунктом 4.3. договору встановлено, що у випадку порушення умов договору щодо оплати поставленого товару позивач має право нарахувати, а відповідач зобов’язаний сплатити неустойку у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення виконання грошового зобов’язання. За розрахунком позивача пеня складає 3608,69 грн.

Приписами статті 611 Цивільного кодексу України передбачені правові наслідки порушення зобов’язання. Так, у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Згідно частини першої статті 612 названого Кодексу боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За приписами статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Вказані розрахунки позивача індексу інфляції, трьох процентів річних і пені відповідають вимогам законодавства та обставинам справи.

З огляду на викладене та враховуючи, що борг відповідача перед позивачем на час прийняття рішення не погашений, його розмір підтверджується наявними матеріалами справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 37707,74 грн., 2425,32 грн. - інфляційних збитків, 636,83 грн. - трьох процентів річних та 3608,69 грн. - пені є доведеними, обґрунтованими, відповідачем не спростовані, а відтак підлягають задоволенню.

Що стосується вимог Закритого акціонерного товариства “Калина” за зустрічним позовом, то суд зазначає наступне. При розгляді справи судом досліджено зміст укладеного договору, дії, які сторони вчиняли та встановлено, що укладання договору передує поставці товару і частковій сплаті його вартості, тобто всі дії сторони вчиняли в строк дії договору. Товар, який був поставлений відповідачеві є предметом договору, укладеного між сторонами у справі. Факт укладання договору на поставку нафтопродуктів відповідачем не заперечується. Таким чином, суд приходить до висновку, що сторони усвідомлювали, що діють в межах даного договору, а відтак і дії вчинялись ними саме на виконання договору.

Посилання Закритого акціонерного товариства “Калина”, як на підставу своїх вимог за зустрічним позовом, на те, що кошти в сумі 14348,10 грн., є переплатою за виставленим рахунком №МС-0085565 від 21.07.2006р., а не сплатою за договором №164/06-ОП від 19.07.2006р. не підтверджуються жодним доказом та спростовуються вищевикладеним.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

З огляду на викладене, твердження відповідача про відсутність заборгованості за поставлене дизельне пальне відповідно до договору від 19.07.2006р. №164/06-Оп, а відтак і про помилковість нарахування індексу інфляції, трьох процентів річних і пені судом не приймаються до уваги, оскільки вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються наявними матеріалами справи.

Враховуючи зазначене, суд відмовляє в задоволенні зустрічного позову повністю.

Відшкодування витрат по сплаті державного мита та витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладається судом на відповідача.

Керуючись ст. 124 Конституції України, ст.ст. 43, 33, 44, 49, 75, 77, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Первісний позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Закритого акціонерного товариства “Калина” (07612, Київська область, Згурівський район, с. Красне, вул. Леніна, ідентифікаційний номер 30814923) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “МС Ойл Кард” (02660, м. Київ, Деснянський район, вул. Попудренка, 52, ідентифікаційний номер 32527593) 37707 (тридцять сім тисяч сімсот сім) грн. 74 коп. - заборгованості, 3608 (три тисячі шістсот вісім) грн. 69 коп. - пені, 2425 (дві тисячі чотириста двадцять п’ять) грн. 32 коп. - інфляційних збитків, 636 (шістсот тридцять шість) грн. 83 коп. - три проценти річних, 443 (чотириста сорок три) грн. 79 коп. витрат по сплаті державного мита та 118 (сто вісімнадцять) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В задоволенні зустрічного позову відмовити повністю.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Дане рішення господарського суду Київської області набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення і підписання та може бути оскаржено в апеляційному або касаційному порядку.

Суддя