Рішення № 86777374, 26.12.2019, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 грудня 2019 року Справа № 915/982/18

м. Миколаїв

За позовом: Акціонерного товариства «Укртрансгаз»,

(01021, м. Київ, Кловський узвіз, 9/1, код ЄДРПОУ 30019801),

до відповідача: Акціонерного товариства «Оператор газорозподільчої системи «Миколаївгаз»,

(54003, м. Миколаїв, вул. Погранична, 159 код ЄДРПОУ 05410263),

Суддя Ткаченко О.В.

Секретар судового засідання Сулейманова С.М.

ПРЕДСТАВНИКИ:

від позивача: Пахомова О.А., за довіреністю.

від відповідача: Іноземцев Є.С., за довіреністю.

СУТЬ СПОРУ: визнання договору укладеним в редакції позивача,

10.09.2018р. Акціонерне товариство "Укртрансгаз" звернулось до господарського суду Миколаївської області із позовом № 1001ВИХ-18-4233 від 06.09.2018р. до публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Миколаївгаз" про визнання договору про транспортування природного газу № 1807000401 від 01.08.2018р. укладеним в редакції акціонерного товариства "Укртрансгаз".

Як на підставу позовних вимог позивач посилається в тому числі на приписи ст. ст. 1, 32 Закону України "Про ринок природного газу"; п. 5 глави 1 розділу І Кодексу газотранспортної системи, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 2493 від 30.09.2015р.; ст.ст. 11, 627 Цивільного кодексу України; ст.ст. 179, 181, 184, 187 Господарського кодексу України; постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 2497 від 30.09.2015р. "Про затвердження Типового договору транспортування природного газу".

Ухвалою суду від 08.10.2018р. позовну заяву прийнято до розгляду (суддя Алексєєв А.П.), відкрито провадження у справі, призначено підготовче засідання.

01.11.2018р. від відповідача до суду надійшов відзив, в якому він проти задоволення позовних вимог заперечує в повному обсязі, зазначаючи, що щодо предмету, ціни та строку дії договору розбіжностей у сторін немає, наразі спір існує лише щодо редакції пункту 9.3 договору, оскільки позивач наполягає на укладенні його в редакції типового договору, яка посилається на порядок оплати вартості щодобових негативних небалансів в порядку постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005р. №20, яка на дату надання пропозиції позивача укласти даний договір вже не діяла, тому відповідачем була запропонована інша редакція даного пункту з посиланням на іншу постанову КМУ, діючу на час надання пропозиції на укладання договору. Окрім цього, відповідач зазначає, що з 17.12.2015р. між сторонами вже існує договір на транспортування природного газу №1512000711, предметом якого є надання позивачем послуг відповідачу на транспортування природного газу та який укладено на виконання вимог Закону України «Про ринок природного газу» та Кодексу газотранспортної системи, затвердженої постановою НКРЕКП від 30.09.2015р. №2493. У зв`язку з цим відповідач зауважує, що з огляду на існування між сторонами укладеного договору на транспортування природного газу позивачу доцільно було б внести зміни до нього з метою приведення до вимог чинного законодавства а не звертатись із пропозицією укласти новий договір.

09.11.2018р. від позивача до суду надійшла відповідь на відзив, в якій позивач не погоджується з позицією відповідача, зазначаючи, що укладення договору про транспортування природного газу в редакції типового договору транспортування природного газу, затвердженого Регулятором, є обов`язковим для учасників ринку природного газу, в т.ч. для відповідача в силу закону. Разом з тим, положення пункту 9.3, іншу редакцію якого пропонував відповідач є істотною умовою договору в розумінні ст. 638 Цивільного кодексу України, а отже сторони не можуть відходити від такої умови та від її змісту. Пропозиція відповідача щодо укладення п.9.3 договору в іншій редакції є саме зміною змісту такого положення, оскільки відповідач пропонує поширити на спірні правовідносини постанову КМУ від 04.03.2012р. №256, поширення якої типовим договором транспортування природного газу не передбачається. Щодо наявності між сторонами вже укладеного договору на транспортування природного газу позивач зазначає, що такий договір дійсно укладений, але не відповідає діючій редакції Типового договору транспортування природного газу, затвердженого постановою НКЕРКП від 30.09.2015р. №2497 з врахуванням змін та доповнень до неї.

04.12.2018р. відповідач надав суду заперечення на відповідь на відзив, в якій зауважує, що в силу приписів ч.4 ст. 179 Господарського кодексу України сторони при укладанні господарських договорів на основі типового договору мають право конкретизувати його умови. З огляду на це відповідачем і була зроблена пропозиція викласти спірний пункт 9.3 договору в іншій редакції, відмінність якої полягала у посиланні на діючу постанову Кабінету Міністрів України №256 від 04.03.2002р., відповідно до якої і регулюються відносини з відшкодування місцевими бюджетами витрат на послуги з розподілу природного газу субсидіантам та пільговикам за рахунок субвенцій х державного бюджету.

Ухвалою суду від 05.03.2019р. провадження у справі було закрито на підставі п.2 ч. 1 ст. 231 ГПК України.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.04.2019р. вказану ухвалу було скасовано, справу направлено для продовження розгляду до Господарського суду Миколаївської області.

На підставі розпорядження в.о. керівника апарату господарського суду №149 від 11.05.2019р. та згідно з результатами автоматизованого розподілу Автоматизованої системи документообігу господарського суду головуючим суддею у справі №915/982/18 було визначено суддю Ткаченко О.В.

Ухвалою суду від 14.05.2019р. справу було прийнято до провадження судді Ткаченко О.В., розгляд справи розпочато спочатку за правилами загального позовного провадження зі стадії підготовчого провадження.

Підготовче засідання неодноразово відкладалось.

В ході підготовчого провадження сторони підтримали свої позиції, висловлені у наданих суду відзиві, відповіді на відзив та запереченнях на відповідь на відзив.

Додатково, 08.07.2019р. відповідач надав суду клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи копії постанов Верховного Суду та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду, які були прийняті за результатами розгляду справ, порушених за аналогічними предметом та підставами.

09.09.2019р. від позивача до суду надійшли додаткові пояснення, в яких позивач зазначав, що відповідач замінюючи п. 9.3 договору фактично змінює предмет регулювання відносин між сторонами договору транспортування, зокрема, в частині строків та процедури здійснення оплати вартості небалансів допущених оператором газорозподільчої системи, що в свою чергу призводить до зміни змісту та істотних умов договору.

10.09.2019р. від відповідача до суду надійшло клопотання про зупинення провадження у справі до розгляду об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційної скарги АТ «Укртрансгаз» на рішення Господарського суду Вінніцької області від 17.12.2018р. та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 02.04.2019р. у справі №902/575/18.

Ухвалою суду від 10.09.2019р. було закрито підготовче провадження, призначено справу до судового розгляду по суті на 11.10.2019р., в т.ч. розгляд клопотання відповідача про зупинення провадження у справі.

Судове засідання, призначене на 11.10.2019р. не відбулось та ухвалою суду від 25.10.2019р. справу було призначено до розгляду на 13.11.2019р.

11.11.2019р. від позивача до суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Представник відповідача в судовому засіданні 13.11.2019р. зазначив, що об`єднаною палатою Касаційного господарського суду Верховного Суду вже прийнято постанову у справі №902/575/18, а тому підстави для зупинення провадження у даній справі відсутні. У зв`язку з цим представник відповідача відмовився від поданого ним клопотання про зупинення провадження у справі та просить суд його не розглядати.

З огляду на викладене, суд задовольнив клопотання відповідача та не розглядав подане клопотання про зупинення провадження у справі з огляду на відсутність підстав для такого зупинення.

Ухвалою суду від 13.11.2019р. розгляд справи був відкладений на 05.12.2019р.

Судове засідання, призначене на 05.12.2019р. не відбулось та ухвалою суду від 10.12.2019р. справу було призначено до розгляду на 26.12.2019р.

В судовому засіданні 26.12.2019р. судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши представника позивача, оцінивши подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів у їх сукупності, а також приймаючи до уваги, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, суд встановив наступні обставини.

17 грудня 2015 року за №1512000711 між ПАТ "Укртрансгаз", як оператором, та ПАТ по газопостачанню та газифікації "Миколаївгаз", як замовником, був укладений договір транспортування природного газу, за умовами якого (п.2.1) оператор надає замовнику послуги транспортування природного газу на умовах, визначених у цьому договорі, а замовник - сплачувати оператору встановлену в цьому договорі вартість таких послуг.

Відповідно до п.п.17.1-17.4 договору останній набирає чинності з дня його укладення на строк до 31 грудня 2016 року, умови договору застосовуються до відносин сторін, які виникли до його укладення, а саме з 01 грудня 2015 року. Цей договір вважається продовженим на кожний наступний календарний рік, якщо не меншу ніж за місяць до закінчення строку дії цього договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов. Усі зміни та доповнення до цього договору оформлюються письмово та підписуються уповноваженими особами сторін. Сторони зобов`язуються письмово повідомляти про зміну реквізитів (місцезнаходження, найменування, організаційно-правової форми, банківських реквізитів тощо) не пізніше ніж через десять днів після настання таких змін. У разі внесення та затвердження регулятором змін до Типового договору транспортування природного газу сторони зобов`язані протягом місяця внести зміни до цього договору. Договір може бути розірваний: за згодою сторін цього договору; будь-якою стороною в односторонньому порядку шляхом надання письмового повідомлення іншій стороні за тридцять календарних днів, якщо інша сторона не виконує свої зобов`язання за цим договором; в інших випадках, передбачених чинним законодавством України та Кодексом.

Постановою від 27.12.2017р. №1437 НКРЕКП внесла зміни до Типового договору транспортування природного газу, затвердженого постановою цієї ж комісії 30.09.2015 №2497.

Позивач звернувся до відповідача з листом №TSOВИХ-18-1897 від 23.07.2018, в якому запропонував укласти договір транспортування природного газу у викладеній ним редакції від 01.08.2018 №1807000401, посилаючись на необхідність приведення укладених договорів транспортування природного газу у відповідність зі змінами, внесеними постановою НКРЕКП від 27.12.2017р. №1437 до Типового договору транспортування природного газу. Разом цим листом позивач надіслав відповідачу два примірники проекту такого договору.

В свою чергу, ПАТ «Миколаївгаз» листом від 17.08.2018р. за вих. №Мк03-СЛ-19512-0818 направило на адресу АТ «Укртрансгаз» разом з підписаним відповідачем договором протокол розбіжностей до нього, де пункт 9.3 договору викладено в редакції ПАТ «Миколаївгаз».

Таким чином, при укладенні між акціонерним товариством "Укртрансгаз", як оператором та публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації "Миколаївгаз", як замовником договору транспортування природного газу №1807000401 від 01.08.2018р. між сторонами виникли розбіжності щодо умов, викладених у пункті 9.3 Договору.

Акціонерне товариство «Укртрансгаз» вважає, що абзац другий п. 9.3 Договору повинен мати таку редакцію: "Оплата вартості щодобових небалансів оператором газорозподільної системи за рахунок виділених субвенцій з державного бюджету на покриття пільг, субсидій та компенсацій побутовим споживачам проводиться у строки та за процедурою, передбаченою Порядком перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 року №20, у сумі, що не перевищує вартості послуг розподілу фактично спожитого природного газу зазначеними споживачами за розрахунковий період."

Акціонерне товариство «оператор газорозподільчої системи «Миколаївгаз» вважає, що абзац другий п. 9.3 Договору повинен мати наступну редакцію:

"Оплата вартості щодобових небалансів оператором газорозподільної системи за рахунок виділених субвенцій з державного бюджету на покриття пільг, субсидій та компенсацій побутовим споживачам проводиться у строки та за процедурою, передбаченою Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 року №256, у сумі, що не перевищує вартості послуг розподілу фактично спожитого природного газу зазначеними споживачами за розрахунковий період."

Інших розбіжностей щодо тексту та умов договору транспортування природного газу №1807000401 від 01.08.2018р. у сторін немає.

Судом встановлено, що відмова відповідача в укладенні запропонованого позивачем проекту договору транспортування природного газу від 01.08.2018р. №1807000401 й спричинила даний спір.

Правові засади функціонування ринку природного газу України, заснованого на принципах вільної конкуренції, належного захисту прав споживачів та безпеки постачання природного газу, а також здатного до інтеграції з ринками природного газу держав - сторін Енергетичного Співтовариства, у тому числі шляхом створення регіональних ринків природного газу визначає Закон України "Про ринок природного газу".

Відповідно до п. 17, 32, 45 статті 1 названого Закону:

- оператором газорозподільної системи є суб`єкт господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із розподілу природного газу газорозподільною системою на користь третіх осіб (замовників);

- регулятором є національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг;

- транспортування природного газу - це господарська діяльність, що підлягає ліцензуванню і пов`язана з переміщенням природного газу газотранспортною системою з метою його доставки до іншої газотранспортної системи, газорозподільної системи, газосховища, установки LNG або доставки безпосередньо споживачам, але що не включає переміщення внутрішньопромисловими трубопроводами (приєднаними мережами) та постачання природного газу.

В ст. 32 Закону України "Про ринок природного газу" передбачено, транспортування природного газу здійснюється на підставі та умовах договору транспортування природного газу в порядку, передбаченому кодексом газотранспортної системи та іншими нормативно-правовими актами. За договором транспортування природного газу оператор газотранспортної системи зобов`язується забезпечити замовнику послуги транспортування природного газу на період та умовах, визначених у договорі транспортування природного газу, а замовник зобов`язується сплатити оператору газотранспортної системи встановлену в договорі вартість послуг транспортування природного газу. Типовий договір транспортування природного газу затверджується Регулятором.

Договір транспортування - договір, укладений між оператором газотранспортної системи та замовником послуг транспортування природного газу на основі типового договору транспортування природного газу, затвердженого Регулятором, згідно з яким оператор газотранспортної системи надає замовнику одну чи декілька складових послуг транспортування природного газу на період та умовах, визначених у такому договорі, а замовник послуг транспортування оплачує оператору газотранспортної системи вартість отриманих послуг (послуги) (п.5 розділу 1 Кодексу газотранспортної системи, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №2493 від 30.09.2015).

В п.п.27 п.2.2 постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №201 від 16.02.2017 "Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з розподілу природного газу" визначено, що при провадженні ліцензованої діяльності ліцензіат повинен дотримуватися таких організаційних вимог, зокрема, мати укладений з оператором газотранспортної системи договір транспортування природного газу відповідно до Типового договору транспортування природного газу, затвердженого НКРЕКП.

З аналізу наведених норм вбачається наявність у сторін обов`язку привести правове регулювання своїх правовідносин у відповідність до вимог постанови НКРЕКП №2497 від 30.09.2015 із внесеними до неї змінами. Водночас спір між сторонами виник щодо необхідності укладення з цією метою нового, окремого договору.

Частиною 2 ст. 179 Господарського кодексу України встановлено, що Кабінет Міністрів України, уповноважені ним або законом органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб`єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках - затверджувати типові договори.

Відповідно до ч. 3 ст. 179 Господарського кодексу України. Укладення господарського договору є обов`язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов`язком для суб`єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Згідно з ч. 4 ст. 179 Господарського кодексу України передбачено, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови.

Відповідно до ч. 3 ст. 184 Господарського кодексу України укладення господарських договорів на основі примірних і типових договорів повинно здійснюватися з додержанням умов, передбачених статтею 179 цього Кодексу, не інакше як шляхом викладення договору у вигляді єдиного документа, оформленого згідно з вимогами статті 181 цього Кодексу та відповідно до правил, встановлених нормативно-правовими актами щодо застосування примірного або типового договору.

Статтею 187 Господарського кодексу України визначено, що спори, які виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов`язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов`язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору. День набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше.

Статтею 188 Господарського кодексу України встановлений такий порядок зміни та розірвання господарських договорів:

1. Зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

2. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.

3. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.

4. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

5. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Відповідно до ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Частиною 2 ст. 20 Господарського кодексу України встановлені, зокрема, такі способи захисту прав і законних інтересів суб`єктів господарювання як: установлення, зміни і припинення господарських правовідносин.

Частина 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що господарські суди розглядають справи у спора, які виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема:

1) справи у спорах, що виникають при укладенні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

З огляду на приведені вище обставини та норми чинного законодавства господарський суд дійшов до таких висновків.

Укладення між сторонами договору транспортування природного газу є обов`язковим на підставі закону. Зміст цього договору сторони мають визначати на основі Типового договору транспортування природного газу, затвердженого постановою НКРЕКП від 30.09.2015 №2497, з урахуванням внесених до нього у подальшому змін і доповнень. При цьому сторони не можуть відступати від змісту Типового договору, але мають право конкретизувати його умови.

Такий договір транспортування природного газу №1512000711 був укладений сторонами 17.12.2015р., про що позивач не вказав у позові.

Наразі укладений між сторонами договір №1512000711 є чинним, заперечень щодо продовження строку його дії від учасників договору не надходило, що не заперечується сторонами, але його зміст не враховує зміни, що були внесені до Типового договору транспортування природного газу постановою НКРЕКП від 27.12.2017 №1437.

Вказані вище норми Господарського та Цивільного кодексів України, а також Господарського процесуального кодексу України розрізняють спори, які виникають при укладенні договору, і спори, які виникають при зміні укладеного договору, як різні за підставами виникнення спори.

У даному випадку спір виник у зв`язку з необхідністю приведення уже укладеного між сторонами і наразі чинного договору транспортування природного газу №1512000711 у відповідність зі змінами, внесеними постановою НКРЕКП від 27.12.2017 №1437 до Типового договору транспортування природного газу, а не у зв`язку з необхідністю укладення договору транспортування природного газу.

Відповідно до ч. 1 ст. 187 Господарського кодексу України спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов`язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов`язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.

Згідно з ч. 1 ст. 649 Цивільного кодексу України розбіжності, що виникли між сторонами при укладенні договору на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування та в інших випадках, встановлених законом, вирішуються судом.

Виходячи із змісту зазначених норм та принципу свободи договору, суд дійшов висновку, що переддоговірні спори поділяються на спори про спонукання до укладення договору, якщо одна із сторін ухиляється від його укладення та на спори з умов договору, коли сторони не врегулювали розбіжності щодо його умов. При цьому, можливість розгляду судом цих спорів обумовлюється обов`язковістю договору (за державним замовленням, на підставі правового акту органу державної влади чи місцевого самоврядування та в інших випадках, встановлених законом).

Відповідно до ч. 2, 4 ст. 179 Господарського кодексу України Кабінет Міністрів України, уповноважені ним або законом органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб`єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках - затверджувати типові договори. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі, зокрема, типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови.

Згідно з ч. 1 ст. 630 Цивільного кодексу України договором може бути встановлено, що його окремі умови визначаються відповідно до типових умов договорів певного виду, оприлюднених у встановленому порядку.

Відповідно до ч. 3 ст. 184 Господарського кодексу України укладення господарських договорів на основі примірних і типових договорів повинно здійснюватися з додержанням умов, передбачених ст. 179 цього Кодексу, не інакше як шляхом викладення договору у вигляді єдиного документа, оформленого згідно з вимогами ст. 181 цього Кодексу та відповідно до правил, встановлених нормативно-правовими актами щодо застосування примірного або типового договору.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що спірний договір між сторонами повинен укладатись на основі типового договору, сторони не можуть відступати від його змісту, однак, вправі конкретизувати його умови.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач, звертаючись до відповідача з пропозицією укласти договір, конкретизував зміст абзацу 2 п 9.3 договору, вказавши, що оплата вартості щодобових небалансів оператором газорозподільної системи за рахунок виділених субвенцій з державного бюджету на покриття пільг, субсидій та компенсацій побутовим споживачам проводиться у строки та за процедурою, передбаченою Порядком перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11 січня 2005 року № 20, у сумі, що не перевищує вартості послуг розподілу фактично спожитого природного газу зазначеними споживачами за розрахунковий період.

Типовий договір передбачає, що оплата здійснюється за процедурою, передбаченою чинним законодавством, у сумі, що не перевищує вартості послуг розподілу фактично спожитого природного газу зазначеними споживачами за розрахунковий період.

Водночас, постанова Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20 (Порядок перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій) на момент звернення позивача з пропозицією укласти договорі визнана такою, що втратила чинність у зв`язку з постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2017 № 951.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Нормативно-правовий документ після втрати ним чинності перестає бути джерелом права, а його норми втрачають обов`язкову силу і не підлягають подальшому застосуванню. Таким чином, оскільки у спірному п. 9.3. типового договору міститься посилання на порядок, встановлений нечинним нормативно-правовим актом, суд не вбачає за можливе задоволення вимог позивача та визнання укладеним договору на умовах, запропонованих останнім, оскільки такі умови відсилають до норм, які втратили чинність.

Тобто, Порядок перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій, на момент звернення з пропозицією укласти договір, не був урегульований нормативним правовим актом, а тому конкретизація такого порядку в силу приписів ч. 4 ст. 179 Господарського кодексу України віднесено до компетенції сторін договору.

Так, відповідач, скориставшись своїм правом конкретизувати положення п. 9.3 запропонованого договору, надіслав позивачу протокол розбіжностей, виклавши спою пропозицію щодо спірного пункту, а саме запропонував, що оплата вартості щодобових небалансів оператором газорозподільної системи за рахунок виділених субвенцій з державного бюджету на покриття пільг, субсидій та компенсацій побутовим споживачам проводиться у строки та за процедурою, передбаченою Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 року № 256, у сумі, що не перевищує вартості послуг розподілу фактично спожитого природного газу зазначеними споживачами за розрахунковий період.

А тому посилання позивача на неприйнятність застосування постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 року № 256 у спірному пункті, ніяким чином не свідчить про обов`язковість застосування постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20 (визнана такою, що втратила чинність). Таке положення, в силу приписів 6, 627 Цивільного кодексу України (свобода договору), є якраз предметом конкретизації (погодження) сторонами договору, з урахуванням думки обох учасників такого правочину.

Натомість, розбіжності, що виникли при укладенні договору транспортування природного газу №1807000401 від 01.08.2018р., позивач у власній редакції п. 9.3 договору імперативно нав`язує відмінний та безальтернативний варіант порядку оплати вартості щодобових небалансів оператором газорозподільної системи за рахунок виділених субвенцій з державного бюджету на покриття пільг, субсидій та компенсацій побутовим споживачам, який не уточнює передбачений типовим договором порядок. А фактично змінює його, змінюючи зміст відповідного положення типового договору.

Отже, твердження позивача стосовно неможливість застосування у спірному пункті постанову Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 року № 256, ніяким чином не свідчить про обов`язковість застосування постанови Кабінету Міністрів України № 20, на якій наполягає відповідач, а тому такі доводи відхиляються судом як безпідставні.

Посилання позивача на п. 9.3 типового договору, в якому міститься посилання на постанову Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20 є безпідставним, оскільки сама постанова Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20 на момент звернення втратила чинність (не мала обов`язкового характеру). До того ж, станом на момент ухвалення оскаржуваного рішення, такий недолік було усунено постановою НКРЕКП від 04.12.2018 № 1598 та виключено відповідне посилання на постанову Кабінету Міністрів України №20.

Судом встановлено, що за фактичними обставинами справи цей спір зумовлений необхідністю внесення змін до договору №1512000711 і має вирішуватися у судовому порядку за позовом про внесення відповідних змін до вказаного договору, а не за позовом про укладення договору.

Отже, позивач обрав неправильний спосіб захисту своїх прав та законних інтересів, який не відповідає фактичним обставинам справи і вимогам чинного законодавства, що є підставою для відмови у позові з покладенням витрат на сплату судового збору на позивача.

Керуючись ст.ст.73, 74, 76-79, 91, 129, 210, 220, 232, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Учасники справи:

позивач: Акціонерне товариство "Укртрансгаз", (01021, м. Київ, Кловський узвіз, 9/1, код ЄДРПОУ 30019801),

відповідач: Акціонерне товариство «Оператор газорозподільчої системи «Миколаївгаз», (54003, м. Миколаїв, вул. Погранична, 159 код ЄДРПОУ 05410263),

Рішення суду, у відповідності до ст.241 Господарського процесуального кодексу України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ч.1 ст.254 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до пп.17.5) п.17) ч.1 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повний текст рішення складений та підписаний 02.01.2020р.

Суддя О.В. Ткаченко