Рішення № 86777211, 25.11.2019, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" листопада 2019 р. м. Київ Справа № 911/1715/19

Розглянувши матеріали справи за позовом Державного підприємства «Білоцерківське лісове господарство»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр ландшафтного дизайну «Едельвейс»

про визнання договору недійсним

За участю секретаря судового засідання Беркут Я.О.

Суддя Т.П. Карпечкін

В засіданні приймали участь:

від позивача: Капустін В.В. (ордер КС № 616803 від 19.06.2019 року);

від відповідача: Мельник А.А. (ордер КС № 203348 від 18.07.2019 року).

обставини справи:

В провадженні Господарського суду Київської області знаходиться справа за позовом Державного підприємства «Білоцерківське лісове господарство» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр ландшафтного дизайну «Едельвейс» про визнання договору недійсним.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 06.08.2019 року відкрито провадження у справі № 911/1715/19, справу № 911/1715/19 призначено за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 04.09.2019 року.

В судовому засіданні 04.09.2019 року судом оголошено ухвалу про відкладення підготовчого засідання у справі № 911/1715/19 на 07.10.2019 року, про що зазначено в протоколі відповідного судового засідання та повідомлено сторін під розписку.

19.09.2019 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив.

В судовому засіданні 07.10.2019 року представник позивача зазначив, що позовні вимоги, з підстав викладених у позовній заяві, підтримує в повному обсязі, уточнень позовних вимог не має. Також зазначив і про те, що позивачем повідомлено про всі обставини справи, які йому відомі, та надані суду всі наявні в нього докази.

Представник відповідача в судовому засіданні 07.10.2019 року проти позову заперечував з підстав викладених у відзиві, поданому 02.09.2019 року. Зазначили, що докази на які вони посилаються у відзиві додані до нього. Також зазначили і про те, що відповідачем повідомлено про всі обставини справи, які йому відомі.

Враховуючи те, що судом під час підготовчого судового засідання вирішено питання, зазначені в ч. 2 ст. 182 Господарського процесуального кодексу України та вчинено усі необхідні дії, передбачені ст. 177 Господарського процесуального кодексу України, з метою забезпечення правильного, своєчасного та безперешкодного розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи до судового розгляду по суті на 23.10.2019 року.

В судовому засіданні 23.10.2019 року судом оголошувалась ухвала про перерву в судовому засіданні з розгляду справи по суті у справі № 911/1715/19 на 11.11.2019 року, про що зазначено в протоколі відповідного судового засідання та повідомлено представників сторін під розписку.

У зв`язку з перебуванням судді Карпечкіна Т.П. на лікарняному судове засідання 11.11.2019 року не відбулося. У зв`язку з чим, ухвалою від 14.11.2019 року розгляд справи було перенесено на 25.11.2019 року.

В судовому засіданні 25.11.2019 року позивач позовні вимоги підтримав, відповідач проти позову заперечував.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України суди ухвалюють рішення, постанови іменем України негайно після закінчення судового розгляду. Рішення та постанови приймаються, складаються і підписуються в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу.

Відповідно до ч. 1 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України рішення суду проголошується у судовому засіданні, яким завершується розгляд справи, публічно, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд може проголосити лише вступну та резолютивну частини рішення.

У зв`язку з чим, в судовому засіданні 25.11.2019 року судом закінчено розгляд справи та за результатами оцінки поданих сторонами доказів, у нарадчій кімнаті, прийнято рішення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази та оцінивши їх в сукупності, суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з викладених у позові обставин, позивач зазначає, що Розпорядженням виконуючого обов`язки голови Київської обласної державної адміністрації від 28.11.2012 року № 507 (далі - Розпорядження № 507), за погодженням Державного підприємства «Білоцерківське лісове господарство» та Київського обласного управління лісового та мисливського господарства, вирішено виділити Приватному підприємству «Центр ландшафтного дизайну «Едельвейс», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Центр ландшафтного дизайну «Едельвейс», у довгострокове тимчасове користування строком на 27 років для проведення науково-дослідних робіт та освітньо-виховних цілей лісові ділянки загальною площею 17,0000 га, що знаходяться у постійному користуванні Державного підприємства «Білоцерківське лісове господарство», а саме: площею 5,9000 га (квартал 75 виділ 26 Томилівського лісництва), площею 10,4000 га (квартал 77 виділ 6 Томилівського лісництва) та площею 0,7000 га (квартал 77 виділ 9 Томилівського лісництва), та розташовані на території Шкарівської сільської ради Білоцерківського району Київської області.

13.02.2013 року на виконання Розпорядження № 507, між ПП «ЦЛД «Едельвейс» та ДП «Білоцерківське лісове господарство» був укладений Договір довгострокового тимчасового користування лісовою ділянкою №11, який зареєстровано Київським обласним управлінням лісового та мисливського господарства 25.02.2013 року за № 1.

01.10.2013 року вищевказані лісові ділянки були передані від ДП «Білоцеріквське лісове господарство» до ПП «ЦЛД «Едельвейс», про що складений відповідний Акт, а з 01.04.2015 року останнє приступило до їх використання, що підтверджується листом від 17.04.2015 року вих. № 3/4.

Позивач - ДП «Білоцерківське лісове господарство» вважає Договір довгострокового тимчасового користування лісовою ділянкою від 13.02.2013 року № 11, укладений на виконання Розпорядження № 507, незаконним і просить визнати його недійсним.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідно до ч. 3 ст. 18 Лісового кодексу України довгострокове тимчасове користування лісами - засноване на договорі строкове платне використання лісових ділянок, які виділяються для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних і освітньо-виховних цілей, проведення науково-дослідних робіт.

Згідно з ч. 1 ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюються за домовленістю сторін. У випадках, визначених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 07.09.2012 року № 551 затверджено Примірний договір довгострокового тимчасового користування лісами, який використовується державними лісогосподарськими підприємствами та їх філіями, що належать до сфери управління Міністерства аграрної політики та продовольства України та Державного агентства лісових ресурсів України.

Відповідно до п. 18, п. 19 Примірного договору за користування лісовою ділянкою сплачується збір за спеціальне використання лісових ресурсів, розмір якого визначається рішенням відповідної обласної, Київської та Севастопольської міської рада або Верховної Ради АРК, та зазначається його розмір - грошовий вимір у національній валюті. Збір вноситься у строки та в порядку, визначені чинним законодавством незалежно від фактичного користування лісовою ділянкою.

Також на платність використання лісових ділянок вказують норми Податкового кодексу України. Так, згідно п. 256.1 ст. 256 Податкового кодексу України, платниками рентної плати за спеціальне використання лісових ресурсів є лісокористувачі, зокрема, які здійснюють спеціальне використання лісових ресурсів на підставі спеціального дозволу (лісорубного квитка або лісового квитка) або відповідно до умов договору довгострокового тимчасового користування лісами.

Відповідно до п. 256.10 ст. 256 Податкового кодексу України, за заготівлю другорядних лісових матеріалів, здійснення побічних лісових користувань та використання корисних властивостей лісів ставки рентної плати встановлюються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами.

Рішенням Київської обласної ради від 28.12.2011 року № 266-14-УІ «Про внесення змін до рішення Київської обласної ради від 23.08.2011 року № 175-09-УІ «Про встановлення ставок збору за заготівлю другорядних лісових матеріалів, здійснення побічних лісових користувань та використання корисних властивостей лісів» установлено, що розмір збору за використання корисних властивостей лісів для культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних і освітньо-виховних цілей, проведення науково-дослідних робіт становить 5% від нормативно-грошової оцінки лісової земельної ділянки залежно від її площі.

Згідн зі ст. 15 Закону України «Про оцінку землі» підставою для проведення оцінки земель (бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок) є рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок може проводитися також на підставі договору, який укладається заінтересованими особами в порядку, встановленому законом. Підставами для проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки є договір, який укладається заінтересованими особами в порядку, встановленому законом, а також рішення суду.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про оцінку землі» нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться відповідно до державних стандартів, норм, правил, а також інших нормативно-правових актів на землях усіх категорій та форм власності. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться юридичними особами, які є розробниками документації із землеустрою відповідно до Закону України «Про землеустрій».

Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 20 Закону України «Про оцінку землі» за результатами бонітування грунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація, а за результатами проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок складається звіт. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

Відповідно до ст. 23 Закону України «Про оцінку землі» технічна документація з бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок, розташованих за межами населених пунктів, затверджується районними радами.

Отже, як зазначає позивач, чинними нормативно-правовими актами передбачено обов`язковість проведення нормативної грошової оцінки земельних лісових ділянок при їх передачі у довгострокове тимчасове користування, яка є основою для визначення розміру збору за спеціальне використання лісових ресурсів у вигляді використання корисних властивостей лісів для відповідних цілей.

Проте, при укладенні Договору довгострокового тимчасового користування лісовою ділянкою від 13.02.2013 року № 11 нормативна грошова оцінка лісових земельних ділянок не проводилась, уповноваженим органом не затверджувалась, та відповідно до неї ціна договору не визначалась.

Лише 18.12.2013 року колишній директор ДП «Білоцерківське лісове господарство» Охріменко В.М. направив до Білоцерківської районної ради для розгляду та затвердження Технічну документацію з нормативної грошової оцінки лісових ділянок, наданих у користування ПП «ЦЛД «Едельвейс». Однак, відповіді від Білоцерківської районної ради не надходило.

Також позивач зазначає, що текст Договору довгострокового тимчасового користування лісовою ділянкою від 13.02.2013 року № 11 не відповідає тексту Примірного договору, зокрема, сторони допустили самовільне коригування розділу примірного договору «Плата за користування земельною ділянкою».

Отже, в момент вчинення правочину, сторонами не було дотримано встановленого законом порядку визначення плати за використання лісів відповідно до проведеної нормативної грошової оцінки, збір за спеціальне використання лісових ресурсів не розрахований.

У зв`язку з чим, позивач зазначає, що Договір довгострокового тимчасового користування лісовою ділянкою від 13.02.2013 року № 11 суперечить положенням ст. 18 Лісового кодексу України, ст. 256 Податкового кодексу України, ст. 15 Закону України «Про оцінку земель», рішенню Київської обласної ради від 28.12.2011 року № 266-14-УІ та не відповідає формі Примірного договору довгострокового тимчасового користування лісами, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 07.09.2012 року № 551.

Згідно з ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5,6 ст. 203 цього Кодексу.

Згідно ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

В ході розгляду спору подано відзив на позов, в якому відповідач позовні вимоги заперечував в повному обсязі.

В обґрунтування заперечень проти позову відповідач зазначив, що 13.03.2008 року Виконавчим комітетом Сімферопольського міської Ради Автономної Республіки Крим було здійснено державну реєстрацію Приватного підприємства «Центр ландшафтного дизайну «ЕДЕЛЬВЕЙС», яке знаходилось за адресою: 95000, Автономна РеспублікаКрим, м.Сімферополь, вул. Кримської правди, буд. 61 «А», кв. 807 АБ.

У середині травня 2015 року у зв`язку з тимчасовою окупацією Автономної Республіки Крим, було здійснено реєстрацію змін до установчих документів і нині це - Товариство з обмеженою відповідальністю «Центр ландшафтного дизайну «Едельвейс», яке є правонаступником Приватного підприємства «Центр ландшафтного дизайну «Едельвейс» і змінено юридичну адресу: 09100, Київська область, м. Біла Церква, вул. Шевченка, 146, офіс 241.

13.02.2013 року на виконання Розпорядження Київської обласної державної адміністрації №507 від 28.11.2012 року між Державним підприємством «Білоцерківське лісове господарство» та Приватним підприємством «Центр ландшафтного дизайну «Едельвейс», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Центр ландшафтного дизайну «Едельвейс», був укладений Договір № 11 довгострокового тимчасового користування лісовою ділянкою загальною площею 17,000 га з метою використання корисних властивостей лісів для проведення науково-дослідних робіт та освітньо-виховних цілей, яка розташована в Томилівському лісництві, квартал 75, виділ 26, площа - 5,9000 га; квартал 77, виділ 6, площа - 10,4000 га; квартал 77, виділ 9, площа - 0,7000 га, на території Шкарівської сільської ради Білоцерківського району Київської області.

25.02.2013 року Договір був зареєстрований у Київському обласному управлінні лісового та мисливського господарства, про що в книзі реєстрації договорів дострокового тимчасового користування лісовими ділянками вчинено запис №1, і згідно п. 9.1 Договір набрав чинності.

Відповідач зазначає, що вказаний Договір складався і надавався йому для підписання представниками позивача.

На момент підписання Договору представники відповідача будь-яких зауважень, змін, доповнень не мали, і вважали, що наданий для підписання Договір відповідав діючим на той час нормам законодавства, і будь-яких сумнів щодо його незаконності у представників відповідача не виникало.

Відповідно до п.3.3 Розпорядження Київської обласної державної адміністрації №507 від 28.11.2012 року відповідач мав право приступити до використання лісових ділянок після підписання Договору та його реєстрації.

Згідно з п.1.2 Договору на момент його укладання, лісові ділянки відносились до категорії рекреаційно-оздоровчих лісів на рівнині. Згідно з таксаційним описом ділянки являють собою: кв.75 вид.26 - розсадник, відкриті простори, тип лісу Д2 ГД; кв.77 вид.6 - розсадник, відкриті простори, тип лісу Д2 ГД; кв.77 вид.9 - ставок, відкриті простори без дерев, тип лісу Д2 ГД.

У пунктах 2.2, 2.5 Договору зазначено, що саме позивач зобов`язаний був виділити лісові ділянки відповідачу і саме на позивача покладався обов`язок щодо складання акта приймання-передачі лісових ділянок.

З 25 лютого по 01 жовтня 2013 року позивач не виділяв в натурі відповідачу лісову ділянку загальною площею 17,000 га та акт про приймання-передачу лісової ділянки не складав і на підпис відповідачу не надавав.

Тому, 01.10.2013 року відповідач з власної ініціативи склав, підписав і направив позивачу два акти приймання-передачі лісових ділянок площею 0,7000 га (квартал 77, виділ 9 - ставок) та площею 10,4000га (квартал 77, виділ 6 - розсадник, відкритті простори, тип лісу Д2 ГД).

У подальшому, вказані вище акти приймання-передачі лісових ділянок до відповідача не повертались.

У лютому-березні 2014 року Автономна Республіка Крим та місто Севастополь були анексовані Російською Федерацією, а тому відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Центр ландшафтного дизайну «Едельвейс» протягом 2014 року активної господарської діяльності ні на території Криму, ні на материковій території України не здійснювало.

На початку 2015 року відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Центр ландшафтного дизайну «Едельвейс» намагалось в черговий раз приступити до використання виділеної йому лісової ділянки, але на певній її частині позивач - Державне підприємство «Білоцерківське лісове господарство» засіяв її соєю.

Відповідно до п.2.4 Договору Сторона 2, тобто відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Центр ландшафтного дизайну «Едельвейс», приймає у користування лісові ділянки (кожні окремо) після закінчення циклу лісогосподарських робіт на них Стороною 1, тобто позивачем - Державним підприємством «Білоцерківське лісове господарство».

Крім того, 21.05.2015 року перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України та Державного підприємства «Білоцерківське лісове господарство» звертався до суду з позовом до Київської обласної державної адміністрації та Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр ландшафтного дизайну «Едельвейс» про:

- визнання недійсним розпорядження Київської обласної державної адміністрації «Про виділення лісових ділянок у довгострокове тимчасове користування ПП «Центр Ландшафтного дизайну «Едельвейс)) від 28.11.2012 року № 507;

- визнання недійсним Договору довгострокового тимчасового користування лісовою ділянкою від 13.02.2013 року № 11, укладений між Державним підприємством «Білоцерківське лісове господарство» та Приватним підприємством «Центр Ландшафтного дизайну «Едельвейс», зареєстрованого 25.02.2013 року за №1 Київським обласним управлінням лісового та мисливського господарства;

- повернення Державному підприємству «Білоцерківське лісове господарство» лісової ділянки загальною площею 17,0000 га, яка розташована в Томил івському лісництві на території Шкарівської сільської ради Білоцерківського району Київської області;

Судовий розгляд позовної заяви першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України та Державного підприємства «Білоцерківське лісове господарство» здійснювався у справі Господарського суду міста Києва № 910/13094/15, в якій за наслідками апеляційного та касаційного перегляду в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Навесні 2019 року відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Центр ландшафтного дизайну «Едельвейс» в черговий раз намагалось приступити до використання виділеної йому лісової ділянки, але на певній її частині позивач - Державне підприємство «Білоцерківське лісове господарство» знову засіяв її соєю.

Відповідно до п.2.4 Договору Сторона 2, тобто відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Центр ландшафтного дизайну «Едельвейс», приймає у користування лісові ділянки (кожні окремо) після закінчення циклу лісогосподарських робіт на них Стороною 1, тобто Позивачем - Державним підприємством «Білоцерківське лісове господарство».

Пунктом 4.1 Договору передбачено, що за користування лісовою ділянкою Сторона 2 (Товариство з обмеженою відповідальністю «Центр ландшафтного дизайну «Едельвейс» - відповідач) сплачує збір за спеціальне використання лісових ресурсів, розмір якого встановлено відповідно до рішення Київської обласної ради від 28.12.2011 року №266-14-УІ «Про внесення змін до рішення Київської обласної ради від 23.08.2011 року №175-09-УІ «Про встановлення ставок збору другорядних лісових матеріалів, здійснення побічних лісових користувань та використання корисних властивостей лісів» та у відповідності до Технічної документації з нормативно грошової оцінки лісової земельної ділянки, що знаходиться у постійному користуванні Державного підприємства «Білоцерківське лісове господарство» у кварталі 75 виділ 26, квартал 77 виділ 6; 9 на території Томилівського лісництва Шкарівської сільської ради Білоцерківського району Київської області після затвердження її у відповідних органах місцевого самоврядування.

Згідно з п.4.3 Договору розрахунок збору починається із дати прийняття лісової ділянки Стороною 2 (Товариство з обмеженою відповідальністю «Центр ландшафтного дизайну «Едельвейс» - відповідач) в користування, що підтверджується актом приймання-передачі, пропорційно до річного розрахунку, що є додатком до даного договору.

Крім того, 02.06.2014 року на прохання позивача - Державного підприємства «Білоцерківське лісове господарство» з відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю «Центр ландшафтного дизайну «Едельвейс» було укладено Додаток №1 до Договору №11 від 13.02.2013 року «Розрахунок вартості збору за використання лісової ділянки», в якому зазначено, що Розрахунок вартості збору вступає в законну силу після затвердження районною Радою Білоцерківського району та передачі лісових ділянок у користування.

З позовної заяви вбачається, що Технічна документація з нормативно грошової оцінки лісових земельних ділянок загальною площею 17,0000 га, які надавались відповідачу - Товариству з обмеженою відповідальністю «Центр ландшафтного дизайну «Едельвейс» за Договором №11 від 13.02.2013 року, розроблялась і подавалась на затвердження Білоцерківської районної ради на замовлення позивача - Державного підприємства «Білоцерківське лісове господарство».

У своїй позовній заяві позивач - Державне підприємство «Білоцерківське лісоье господарство» визнав, що Технічна документація з нормативно грошової оцінки лісових земельних ділянок загальною площею 17,0000га, які надавались відповідачу - Товариству з обмеженою відповідальністю «Центр ландшафтного дизайну «Едельвейс» за Договором №11 від 13.02.2013 року, до теперішнього часу Білоцерківською районною радою не затверджена.

Крім того, у позовній заяві не відображено, чи звертався позивач - Державне підприємство «Білоцерківське лісове господарство» до Білоцерківської районної ради з повторним проханням про затвердження Технічної документації з нормативно грошової оцінки лісових земельних ділянок загальною площею 17,0000 га, які надавались відповідачу - Товариству з обмеженою відповідальністю «Центр ландшафтного дизайну «Едельвейс» за Договором №11 від 13.02.2013 року, адже дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як Витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

Умовами Договору визначено встановлену рішенням Київської обласної ради від 28.12.2011 року №266-14-УІ «Про внесення змін до рішення Київської обласної ради від 23.08.2011 року №175-09-УІ «Про встановлення ставок збору другорядних лісових матеріалів, здійснення побічних лісових користувань та використання корисних властивостей лісів» ставку збору за використання корисних властивостей лісів для культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних і освітньо-виховних, проведення науково-дослідних робіт за 1 (один) гектар площ лісових ділянок п`ятивідсотковий розмір плати від нормативно-грошової оуцінки земельної ділянки.

Однак, на думку відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр ландшафтного дизайну «Едельвейс», позивач - Державне підприємство «Білоцерківське лісове господарство» свідомо зволікає зі вжиттям належних та залежних від нього заходів щодо затвердження поданою ним же Технічної документації з нормативно грошової оцінки лісових земельних ділянок загальною площею 17,0000 га, які надавались відповідачу за Договором №11 від 13.02.2013 року.

Таким чином, розрахунок вартості збору за використання виділених відповідачу розпорядженням Київської обласної державної адміністрації №507 від 28.11.2012 року лісових ділянок загальною площею 17,0000 га не проведено з вини самого позивача, що не може бути підставою для висновків про незаконність Договору.

Згідно з правовою позицією Європейського суду з прав людини у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. При цьому, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Рисовської проти України» від 20.10.2011 (заява 29979/04).

Крім того, згідно з Рішенням Європейського суду з прав людини від 24 червня 2003 року у справі «Стретч проти Об`єднаного Королівства» (Stretch v. The United Kingdom), в якому зазначено, що наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила.

У цій справі Європейський суд дійшов висновку, що оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, в такому випадку мало місце «непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції».

Частинами 2, 3, 4 ст. 13 Цивільного кодексу України передбачено, що при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, а також не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах, та при здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

В ході розгляду спору позивач подав відповідь на відзив, в якому правомірно наголошував, що Договір довгострокового тимчасового користування лісовою ділянкою від 13.02.2013 року № 11 не досліджувався судом в матеріалах справи Господарського суду м. Києва № 910/13094/15 на предмет відповідності чинному законодавству, тому що позовна вимога щодо визнання його недійсним, була похідною і повністю залежала від задоволення першої позовної вимоги, - скасування розпорядження Київської обласної державної адміністрації «Про виділення лісових ділянок у довгострокове тимчасове користування ПП «Центр Ландшафтного дизайну «Едельвейс» від 28.11.2012 року № 507.

Таким чином, сторони та підстави позову відрізняються від позову, поданого прокурором у 2015 році, а тому у суду відсутні підстави для закриття провадження у справі.

Щодо решти викладених у відзиві обставин, позивач наполягає на невизначеності ціни Договору, відповідно його істотної умови, що безпосередньо впливає на його дійсність.

В запереченні на відповідь на відзив відповідач наполягає, що позивач - Державне підприємство «Білоцерківське лісове господарство» до теперішнього часу умисно не вживає заходів щодо затвердження належним органом (сільрадою) Технічної документації з нормативно грошової оцінки лісових земельних ділянок загальною площею 17 0000 га, тому саме з вини позивача не проведено розрахунок вартості збору за використання виділених відповідачу розпорядженням Київської обласної державної адміністрації №507 від 28.11.2012 лісових ділянок загальною площею 17,0000 га.

За наслідками розгляду справи матеріалами справи підтверджується та встановлено судом, що розпорядженням виконуючого обов`язки голови Київської обласної державної адміністрації від 28.11.2012 № 507 виділено Приватному підприємства «Центр ландшафтного дизайну «Едельвейс» у довгострокове тимчасове користування строком на 27 років для проведення науково-дослідних робіт та освітньо-виховних цілей лісові ділянки загальною площею 17,0000 га, що знаходяться у постійному користуванні ДП «Білоцерківське лісове господарство», а саме: площею 5,9000 га (квартал 75 виділ 26 Томилівського лісництва), площею 10,4000 га (квартал 77 виділ 6 Томилівського лісництва) та площею 0,7000 га (квартал 77 виділ 9 Томилівського лісництва), та розташовані на території Шкарівської сільської ради Білоцерківського району Київської області.

Дане розпорядження прийнято на підставі погодження ДП «Білоцерківське лісове господарство» (лист від 13.04.2012 № 385) та погодження Київського обласного управління лісового та мисливського господарства (лист від 23.04.2012 № 01-04/604).

На виконання вищевказаного розпорядження 13.02.2013 між ДП «Білоцерківське лісове господарство» та ПП «Центр ландшафтного дизайну «Едельвейс» укладено Договір про довгострокове тимчасове користування лісовою ділянкою № 11, який зареєстровано Київським обласним управлінням лісового та мисливського господарства 25.02.2013 за № 1.

Згідно з витягом із Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців станом на 15.05.2015 року, ТОВ «Центр ландшафтного дизайну «Едельвейс» є правонаступником ПП «Центр ландшафтного дизайну «Едельвейс».

Наведені обставини також досліджувались в матеріалах справи Господарського суду м. Києва № 910/13094/15 за позовом Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України та Державного підприємства «Білоцерківське лісове господарство» на предмет законності розпорядження Київської обласної державної адміністрації «Про виділення лісових ділянок у довгострокове тимчасове користування ПП «Центр Ландшафтного дизайну «Едельвейс» від 28.11.2012 року №507 та наявності підстав недійсності Договору довгострокового тимчасового користування лісовою ділянкою від 13.02.2013 року № 11, та витребування земельної ділянки.

За наслідками перегляду в апеляційному та касаційному порядку рішення у справі Господарського суду м. Києва № 910/13094/15, доводи прокуратури не знайшли підтвердження та встановлено відсутність підстав для визнання незаконним та скасування розпорядження Київської обласної державної адміністрації «Про виділення лісових ділянок у довгострокове тимчасове користування ПП «Центр Ландшафтного дизайну «Едельвейс» від 28.11.2012 року №507, відповідно і для недійсності Договору та витребування земельної ділянки.

При цьому, в матеріалах справи Господарського суду м. Києва № 910/13094/15 питання відповідності чинному законодавству Договору довгострокового тимчасового користування лісовою ділянкою від 13.02.2013 року № 11 не досліджувалось, оскільки позовна вимога щодо визнання його недійсним, була похідною і повністю залежала від задоволення першої позовної вимоги - скасування розпорядження Київської обласної державної адміністрації «Про виділення лісових ділянок у довгострокове тимчасове користування ПП «Центр Ландшафтного дизайну «Едельвейс» від 28.11.2012 року № 507. Таким чином, сторони та підстави позову відрізняються від позову, поданого прокурором у 2015 році, а тому у суду відсутні підстави для закриття провадження у справі.

Як вбачається зі змісту позовних вимог, позов подано про визнання недійсним Договору довгострокового тимчасового користування лісовою ділянкою від 13.02.2013 року № 11 з підстав недосягнення згоди щодо усіх істотних умов договору і Договір не відповідає вимогам діючого законодавства України. Зокрема, позивач підставою недійсності Договору визначає відсутність розрахунку плати за користування земельною ділянкою, що також не відповідає тексту Примірного договору.

Правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом. Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 Цивільного кодексу України, статтями 207, 208 Господарського кодексу України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої - третьої, п`ятої статті 203 Цивільного кодексу України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів (абз. 2, 3 підпункту 2.1 пункту 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» від 29.05.2013 року № 11).

Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків (абз. 4 підпункту 2.1 пункту 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» від 29.05.2013 року № 11).

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно ст. 203 Цивільного кодексу України правочин зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Однак, як вбачається з обставин справи, підставою недійсності правочину в порядку ст.ст. 203, 215, 216 Цивільного кодексу України позивачем позивачем наведено недосягнення згоди щодо усіх істотних умов договору (відсутність розрахунку плати за користування земельною ділянкою) і Договір не відповідає вимогам діючого законодавства України та тексту Примірного договору.

Як визначено в. п. 2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої - третьої, п`ятої статті 203 ЦК України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів, зокрема, статей 228, 229, 230, 232, 234, 235, 1057 1 ЦК України, абзацу другого частини шостої статті 29 Закону України «Про приватизацію державного майна», частини другої статті 20 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», частини другої статті 15 Закону України «Про оренду землі», статті 12 Закону України «Про іпотеку», частини другої статті 29 Закону України «Про страхування», статті 78 Закону України «Про банки і банківську діяльність», статті 7 1 Закону України «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності», частини третьої статті 67 Закону України «Про запобігання корупції» тощо.

Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

За загальним правилом невиконання чи неналежне виконання правочину не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання правочину недійсним. У такому разі заінтересована сторона має право вимагати розірвання договору або застосування інших передбачених законом наслідків, а не визнання правочину недійсним.

Так само за загальним правилом не є підставою для визнання недійсним відсутність у договорі істотних умов. На виняток з цього правила відсутність у договорі оренди землі хоча б однієї з істотних умов є підставою для визнання його недійсним (частина друга статті 15 Закону України «Про оренду землі»). При цьому вирішуючи спір про визнання договору оренди землі недійсним у зв`язку з відсутністю в ньому передбаченої частиною першою статті 15 названого Закону істотної умови суд має застосовувати цю ж норму у редакції, що була чинною на момент укладення договору, а не на момент його державної реєстрації.

Таким чином, з огляду на зміст позовних вимог, відсутні підстави для визнання недійсним Договору довгострокового тимчасового користування лісовою ділянкою від 13.02.2013 року № 11 на підставі ст.ст. 203, 215, 216 Цивільного кодексу України, на які посилається позивач.

Крім того, щодо невідповідності спірного Договору тексту Примірного договору, позивачем відповідні твердження не доведені та не обгрунтованіналежним чином.

Крім того, ч. 4 ст. 179 Господарського кодексу України визначено, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі, зокрема, вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству, а також на основі примірного договору, рекомендованого органом управління суб`єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст.

Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Таким чином, умови Примірного договору можуть бути покладені в основу визначення змісту правочину, однак такі умови не є обов`язковими для застосування при укладенні господарських договорів, не прирівнюються до норм законодавства, і невідповідність правочину умовам примірного договору з огляду на зміст ст. 203 Цивільного кодексу України, не має наслідком визнання правочину недійсним.

Щодо наведено в п. 2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» винятку з правил про визнання договорів недійсними, а саме, щодо визначених ч. 2 ст. 15 Закону України «Про оренду землі» особливостей, які стосуються договорів оренди землі, судом досліджено та встановлено, що з огляду на зміст ст. 15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є, зокрема, орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Частиною 2 ст. 15 Закону України «Про оренду землі» визначено, що відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4 - 6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

Однак, позивач в позові не вказує на відповідні обставини і не наводить підстав та обґрунтувань позовних вимог за ст. 15 Закону України «Про оренду землі».

Пунктом 4.1 Договору передбачено, що за користування лісовою ділянкою Сторона 2 (Товариство з обмеженою відповідальністю «Центр ландшафтного дизайну «Едельвейс» - відповідач) сплачує збір за спеціальне використання лісових ресурсів, розмір якого встановлено відповідно до рішення Київської обласної ради від 28.12.2011 року №266-14-УІ «Про внесення змін до рішення Київської обласної ради від 23.08.2011 року №175-09-УІ «Про встановлення ставок збору другорядних лісових матеріалів, здійснення побічних лісових користувань та використання корисних властивостей лісів» та у відповідності до Технічної документації з нормативно грошової оцінки лісової земельної ділянки, що знаходиться у постійному користуванні Державного підприємства «Білоцерківське лісове господарство» у кварталі 75 виділ 26, квартал 77 виділ 6; 9 на території Томилівського лісництва Шкарівської сільської ради Білоцерківського району Київської області після затвердження її у відповідних органах місцевого самоврядування.

Згідно з п.4.3 Договору розрахунок збору починається із дати прийняття лісової ділянки Стороною 2 (Товариство з обмеженою відповідальністю «Центр ландшафтного дизайну «Едельвейс» - відповідач) в користування, що підтверджується актом приймання-передачі, пропорційно до річного розрахунку, що є додатком до даного договору.

Тобто, визначення в Договорі на момент його укладення залежності плати від розміру нормативно-грошової оцінки, передбачало наявність Технічної документації з нормативно грошової оцінки лісової земельної ділянки, що могло бути забезпечено виключно позивачем.

Таким чином, умовами Договору визначено необхідність, розмір та порядок сплати збору за спеціальне використання лісових ресурсів. Відсутність нормативно-грошової оцінки земельної ділянки, наявність якої підрозумівалась позивачем в момент укладення Договору, не ототожнюється з відсутністю істотної умови договору і проведення остаточного розрахунку стосується інтересів насамперед самого позивача.

Відповідно, внесення до Договору умови, дотримання якої залежить від позивача, і зволікання самого позивача зі вжиттям заходів щодо проведення нормативно-грошової оцінки земельної ділянки, свідчить про відсутність у позивача наміру виконувати Договір та про намір скористатись своєю ж помилкою з метою припинення відносин за Договором. Наведене містить ознаки зловживання правом, що є порушенням ч.ч. 2-4 ст. 13 Цивільного кодексу України і не може бути підставою для захисту права.

Крім того, відсутні підстави для висновку, що не було дотримано встановленого законом порядку визначення плати за використання лісів відповідно до проведеної нормативної грошової оцінки саме з вини відповідача. Наведена відповідачем практика Європейського суду з прав людини стосується наслідків порушень з боку органу публічної влади, на які посилається сам позивач (не затвердження поданої ним Технічної документації з нормативно грошової оцінки лісової земельної ділянки), тому відповідні посилання не можуть бути покладені в обґрунтування незаконності Договору.

Як визначено ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За наслідками розгляду спору з наведених позивачем підстав позовні вимоги є не обґрунтованими і недоведеними, тому задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову Державного підприємства «Білоцерківське лісове господарство» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр ландшафтного дизайну «Едельвейс» про визнання договору недійсним відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення, шляхом подання апеляційної скарги відповідно до ст. ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України з врахуванням п. 17.5 розділу ХІ Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 23.12.2019 р.

Суддя Т.П. Карпечкін