Рішення № 86773085, 03.01.2020, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 січня 2020 року справа № 580/3478/19

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд одноособово у складі головуючого судді Бабич А.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) в залі суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Мукачівського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (Військова частина 2142) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії та стягнення коштів,

УСТАНОВИВ:

06.11.2019 у Черкаський окружний адміністративний суд надійшов позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) (далі - позивач) до Мукачівського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (Військова частина 2142) (89600, Закарпатська обл., м. Мукачеве, вул. Недецеї, буд.45; код ЄДРПОУ 14321676) (далі - відповідач) про:

визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати йому грошової компенсації за невикористану відпустку, як учаснику бойових дій, за 2015-2018 роки, виходячи із грошового забезпечення станом на час звільнення зі служби - 21.06.2018;

зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити йому грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2015-2018 роки, виходячи із грошового забезпечення станом на час звільнення зі служби - 21.06.2018;

стягнення з відповідача на користь позивача коштів в сумі 203856,90грн.

Позов мотивовано тим, що відповідач всупереч закону не виплатив при звільненні компенсацію за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки за 2015-2018 роки, як учаснику бойових дій. Тому просив зобов`язанти відповідача нарахувати та виплатити йому таку компенсацію та стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Ухвалою від 07.11.2019 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи здійснювати на виконання ст.12 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та встановив відповідачу строк тривалістю п`ятнадцять днів з дня отримання копії ухвали для надання відзиву на позовну заяву. Згідно з даними рекомендованих повідомлень вказану ухвалу сторони отримали 12.11.2019.

18.10.2019 відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому він просить суд у задоволенні позову відмовити. Вказує, що під час проходження служби в особливий період у позивача було відсутнє право на використання додаткової відпустки, з огляду на що правових підстав для виплати компенсації немає. Акцентує, що Закон України "Про відпустки" передбачає компенсацію лише за невикористану додаткову відпустку особам, які мають неповнолітніх дітей або дітей з інвалідністю. Виплата компенсації за інші види додаткових відпусток не передбачена. Крім того наголошував, що відносини між сторонами не є трудовими та врегульовані спальними нормами Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Тому норми Кодексу законів про працю України на спірні правовідносини не поширюється.

Ухвалою від 09.12.2019 суд за клопотанням представника позивача призначив судове засідання для розгляду справи у спрощеному провадженні.

У судовому засіданні 27.12.2019 суд заслухавши представника позивача, зважаючи на повторне неприбуття відповідача у судові засідання, з огляду на відсутність необхідності виклику для допиту свідків, призначення експертизи, вирішив подальший розгляд справи здійснювати у письмовому провадженні.

Оцінивши доводи сторін, дослідивши письмові докази, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.

Згідно з посвідченням від 07.09.2015 серії НОМЕР_2 (а.с.15) позивач має статус учасника бойових дій.

Відповідно до наказу начальника 27 прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 21.06.2018 №212-ОС позивача звільнено зі служби у запас з посади начальника відділу прикордонної служби «Велика Паладь» з 21.06.2019 та проведено розрахунок. Виплату грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, за 2015-2018 роки вказаним наказом не передбачено.

На звернення позивача від 06.09.2019 щодо нарахування та виплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки відповідач листом від 13.09.2019 №30/М-47 повідомив про відсутність підстав для такої виплати. Не погоджуючись із цим позивач звернувся з позовом.

Надаючи оцінку спірним обставинам суд врахував таке.

Відповідно до ч.1 ст.4 Закон України від 05 листопада 1996 року №504/96-ВР "Про відпустки" (далі - Закон №504/96-ВР) установлюються такі види щорічних відпусток основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Стаття 16-2 Закону №504/96-ВР передбачає додаткову відпустка окремим категоріям громадян та постраждалим учасникам Революції Гідності.

Так, учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно з ч.1 ст.5 Закону України від 22 жовтня 1993 року №3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі - Закон №3551-XII) учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.

На підставі п.12 ч.1 ст.12 Закон №3551-XII учасникам бойових дій (статті 5, 6) надається право на використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки зі збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Відповідно до частин 8, 14, 17-19 ст.10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон №2011-XII) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

В особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

У разі ненадання військовослужбовцям щорічних основних відпусток у зв`язку з настанням періодів, передбачених пунктами 17 і 18 цієї статті, такі відпустки надаються у наступному році. У такому разі дозволяється за бажанням військовослужбовців об`єднувати щорічні основні відпустки за два роки, але при цьому загальна тривалість об`єднаної відпустки не може перевищувати 90 календарних днів".

Статею 1 Закону України від 21.10.1993 №3543-ХІІ "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (далі - Закон №3543-ХІІ) визначено поняття особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Указом Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 "Про часткову мобілізацію", затвердженим законом України від 17 березня 2014 року №1126-VI, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.

Оскільки спірні правовідносини щодо отримання грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки у зв`язку зі звільненням позивача виникли в особливий період, позивач не використав у повному обсязі своє право на відпустки.

В особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема, додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч.1 ст.12 Закону №3551-XII, припиняється.

Відповідно до ч.8 ст.10-1 Закону №2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

Отже, підстави та порядок надання додаткової відпустки особам, які мають статус учасника бойових дій, передбачені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Так, відповідно до ч.14 ст.10-1 Закону №2011-XII у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, зокрема, військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Для вирішення спору суд врахував викладені у рішенні від 16.05.2019 висновки Верховного Суду (далі - ВС) за результатами розгляду зразкової справи №620/4218/18, в якій надавалась оцінка бездіяльності військової частини щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки учаснику бойових дій за 2015-2018 роки. Це рішення залишене без змін постановою Великої Палати Верховного Суду (далі - ВП ВС) від 21.08.2019.

ВС у вказаному рішенні вказав, що норми Закону №3551-XII не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.

ВП ВС у пунктах 31, 32 вищевказаної постанови також зазначила, що Законом №2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби. Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на зміст цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону №3551-XII, пунктом 8 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ, статтею 16-2 Закону №504/96-ВР.

Відповідно до п.п.3, 6 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260, у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Розрахунок грошового забезпечення за час надання щорічної основної відпустки з подальшим виключенням зі списків особового складу та грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою.

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, у тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст.16-2 Закону № 504/96-ВР та п.12 ч.1 ст.12 Закону № 3551-ХІІ (п.34 постанови ВП ВС від 21.08.2019).

Частиною 3 ст.291 КАС України встановлено, що при ухваленні рішення у типовій справі, що відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Тому суд дійшов висновку, що на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п.12 ч.1 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Отже, позовна вимога про визнання протиправними дій щодо невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2015-2018 роки та зобов`язання її нарахувати і виплатити, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Щодо вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача коштів в сумі 203856,90грн. суд врахував таке.

За змістом позову вказані кошти є середнім заробітком за весь час затримки фактичного розрахунку за період 2015-2018 роки.

Вищенаведені норми спеціального законодавства не містять норми щодо порядку та відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби. Тому для вирішення спору врахував правову позицію ВС у постанові від 18.12.2018 (справа №820/4619/16), яка відповідно до ч.5 ст.242 КАС України підлягає врахуванню судами нижчих інстанцій.

ВС вказав, що за загальним правилом норми спеціального законодавства є пріоритетними перед нормами загальними. Тобто, норми Кодексу законів про працю України підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.

Відповідно до ч.1 ст.116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Частиною 1 ст.117 КЗпП встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки до дня фактичного розрахунку.

Для вирішення спору суд врахував висновок ВС у постанові від 27.06.2018 у справі №810/1543/17.

ВС у цьому рішенні вказав, що за такого правового врегулювання, передбаченого частиною першою статті 117 Кодексу законів про працю України, обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 Кодексу законів про працю України. При цьому стаття 117 Кодексу законів про працю України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати.

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Меньшакова проти України" від 08.04.2010 вказано, що компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України може вимагатись лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати. З прийняттям судових рішень статей 116, 117 Кодексу законів про працю України більше не застосовуються, а зобов`язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов`язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права. Таким чином, немає обґрунтованих підстав стверджувати, що ці положення передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом.

За таких обставин ВС у згаданому рішення зазначив, що за наявності спірних правовідносин, які стосуються розміру належних звільненому працівникові сум, доводи позивача про наявність підстав для стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку в розумінні частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України є безпідставними.

Отже, позовна вимога про стягнення з відповідача коштів в сумі 203856,90грн. задоволенню не підлягає, позов є обґрунтованим у вищевказаних частинах та підлягає частковому задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат суд врахував таке.

Відповідно до частин 1, 3 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Судові витрати згідно з ч.1 ст.132 КАС України складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору і не надав доказів його сплати, відсутні підстави для його повернення за наслідками вирішення спору.

Відповідно до вимог ч.ч.1-3 ст.134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Суд врахував, що до позовної заяви за підписом представника позивача додано заяву від 05.11.2019 про розподіл судових витрат, в якій зазначено, що позивач планує понести витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6000,00 грн., виходячи з умов додаткової угоди до договору про надання правової допомоги. Також зазначено, що докази понесених витрат будуть надані протягом 5 днів після ухвалення рішення відповідно до ч.7 ст.139 КАС України.

З цього приводу суд врахував, що згідно з абзацами 1-3 ч.7 ст.139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Договором про надання правової допомоги від 23.10.2019 із адвокатом Бабіч Т.Г, яка підписала згадану вище позовну заяву, брала участь у судових засіданнях, підтверджується залучення позивачем для розгляду справи професійної правничої допомоги. Ним передбачео оплату гонорару в розмірі та строки, які погоджені сторонами договору.

Додатковою угодою №1 від 23.10.2019 підтверджується домовленість сторін щодо розмірів та порядку оплати гонорару. У ньому передбачені види робіт як з розрахунку погодинної оплати (за надання правової інформації, консультації, підготовка документів для подачі позову до суду, збору доказів, вивчення документів, ознайомлення з матеріалами справи), так і фіксованої суми за одне судове засідання (за представництво інтересів клієнта в суді). Така допомога вважається наданою після складання акту приймання-передачі наданої правової допомоги, в якому зазначається зміст, обсяг, розмір гонорару та додаткові витрати, понесені адвокатом.

Крім того, згідно з умовами вказаної Угоди сплата суми гонорару здійснюється не пізніше 3-х днів з моменту отримання Клієнтом рахунку на оплату.

Суду не надано доказів складання акту приймання-передачі наданої правової допомоги, виставлення рахунку на оплату та розрахункового документа щодо такої сплати. Отже, не доведено, що до часу вирішення спору позивач поніс згадані вище витрати.

Відповідно до частин 3, 4 ст.143 КАС України якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, передбаченому частиною третьою цієї статті, суд виносить додаткове рішення в порядку, визначеному статтею 252 цього Кодексу.

Отже, подання доказів понесення витрат на правову допомогу після вирішення спору можливе лише за умови, що з поважних причин такі документи щодо понесених витрат не можуть бути подані вчасно.

Оскільки позивач не надав належних і достовірних доказів понесених ним судових витрат на професійну правничу допомогу, не повідомив і не надав доказів суду щодо перешкод для їх своєчасного надання, не навів поважних причин неможливості надання таких доказів, відсутні підстави для їх розподілу.

Інших клопотань про розподіл судових витрат суду не заявлено.

Керуючись ст.ст.2, 6, 14, 242-245, 255, 257-262, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 до Мукачівського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (Військова частина 2142) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії та стягнення коштів задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Мукачівського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (Військова частина 2142) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану відпустку, як учаснику бойових дій, за 2015-2018 роки, виходячи із грошового забезпечення станом на час звільнення зі служби - 21.06.2018.

Зобов`язати Мукачівський прикордонний загін Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (Військова частина 2142) (89600, Закарпатська обл., м. Мукачеве, вул. Недецеї, буд.45; код ЄДРПОУ 14321676) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2015-2018 роки, виходячи із грошового забезпечення станом на час звільнення зі служби - 21.06.2018.

У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

2. Судові витрати розподілу не підлягають.

3. Копію рішення направити учасникам справи.

4. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного його тексту.

Суддя А.М. Бабич

Рішення ухвалене, складене у повному обсязі та підписане 03.01.2020.