Рішення № 86772238, 02.01.2020, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/5914/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 січня 2020 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Корой С.М., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Ізмаїльської міської ради про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення компенсації моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В:

07 жовтня 2019 року до суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Ізмаїльської міської ради, в якому позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Ізмаїльської міської ради, що виразилась у порушенні ст.7 Закону України «Про звернення громадян» при розгляді звернення ОСОБА_1 від 01.07.2019 року;

- зобов`язати Ізмаїльську міську раду виконати норму ст.7 Закону України «Про звернення громадян» щодо звернення ОСОБА_1 від 01.07.2019 року;

- визнати протиправною бездіяльність Ізмаїльської міської ради, що виразилась у порушенні ст.4 Закону України «Про звернення громадян» при розгляді звернення ОСОБА_1 від 05.08.2019 року;

- зобов`язати Ізмаїльську міську раду виконати норму ст.4 Закону України «Про звернення громадян» щодо звернення ОСОБА_1 від 05.08.2019 року;

- стягнути з Ізмаїльської міської ради на користь ОСОБА_1 250000,00 грн. у якості компенсації моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 01.07.2019 року він звернувся до відповідача із заявою та листом від 30.07.2019 року його повідомлено про те, що предмет звернення ОСОБА_1 знаходиться поза межами повноважень. 05.08.2019 року позивач звернувся до відповідача із скаргою на бездіяльність посадової особи, а саме на те, що вона, всупереч положенням ст.7 Закону України «Про звернення громадян», не переслала звернення ОСОБА_1 за належністю. У позові вказано, що листом від 28.08.2019 року позивачу фактично відмовлено у відновленні його права на розгляд та отримання обґрунтованої відповіді. Таким чином, як стверджує позивач, Ізмаїльська міська рада порушила вимоги ст.4,7 Закону України «Про звернення громадян».

Також, з посиланням на положення ст.40, ст.56 Конституції України, позивач зазначає, що відповідачем була вчинена протиправна бездіяльність та вона завдала йому шкоду немайнового характеру у вигляді моральних страждань, що призвело до порушення нормальних життєвих зв`язків та втрати довіри до державної влади.

Ухвалою суду від 15.10.2019 року позов залишено без руху та надано позивачу строк на усунення недоліків позову.

17.10.2019 року (вх. №ЕС/154/19 та вх. №38144/19) від позивача до суду надійшли заяви на виконання вимог ухвали суду разом із додатками, в яких, зокрема, вказано, що у заяві від 01.07.2019 року, йшлося про незаконну відмову водія автобусу «Катранка-Ізмаїл» у пільговому проїзді; листом від 30.07.2019 року №З-901 відповідач повідомив про його некомпетентність у вирішенні питання звернення; у заяві від 05.09.2019 року йшлося про вимогу притягнути до відповідальності посадову особу за порушення Закону України «Про звернення громадян»; листом від 28.08.2019 року №З-1082 відповідач відмовився задовольнити вимогу ОСОБА_1 .

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 01.11.2019 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження в порядку ст.262 КАС України.

Вказаною ухвалою судом також встановлено сторонам строки для подання заяв по суті справи, в тому числі, відповідачу встановлено строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження у справі.

25.11.2019 року (вх. №44189/19) від представника відповідача до суду надійшов відзив на позову заяву, в якому зазначено, що Ізмаїльська міська рада не погоджується з позовними вимогами позивача і вважає, що адміністративний позов не підлягає задоволенню.

В той же час, протягом усього строку розгляду даної адміністративної справи доказів надсилання копії відзиву на позовну заяву на адресу позивача до суду не надано.

Статтею 258 КАС України визначено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч.1 ст.120 КАС України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Згідно з ч.6 ст.120 КАС України якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.

З урахуванням положень ч.1 ст.120, ст.262 КАС України, зважаючи на те, що ухвалою суду від 01.11.2019 судом відкрито провадження по справі, останнім днем для вирішення даної справи є 02.01.2020 року.

Отже, дана адміністративна справа вирішується судом 02.01.2020 року у межах строку, визначеного ст. 262 КАС України.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-79 КАС України, судом встановлено наступні факти та обставини.

01.07.2019 року ОСОБА_1 звернувся до голови Ізмаїльської міської ради із заявою, в якій з огляду на відмову водія автобусу рейсу «Катранка-Ізмаїл» (ВН0206АТ) надати йому 21.06.2019 року право безкоштовного проїзду як учаснику бойових дій, просив вжити заходів для належного застосування і виконання Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та для притягнення до відповідальності вищезгаданого водія за невиконання вимог цього Закону.

30.07.2019 року Ізмаїльська міська рада на адресу позивача направила лист №З-901, в якому у відповідь на звернення ОСОБА_1 від 01.07.2019 року №З-901, повідомлено, що згідно зі ст.7 Закону України «Про автомобільний транспорт» забезпечення організації пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах загального користування покладається на обласні державні адміністрації. Таким чином, у листі вказано, що питання, яке зазначене позивачем у зверненні, не входить до компетенції Ізмаїльської міської ради.

У листі від 01.07.2019 року №З-901 Ізмаїльська міська рада роз`яснила позивачу, що з питання пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах ОСОБА_1 необхідно звернутись до Одеської обласної державної адміністрації.

Судом встановлено, що лист від 01.07.2019 року №З-901 складено за підписом в.о. голови Ізмаїльської міської ради.

05.08.2019 року ОСОБА_1 звернувся до голови Ізмаїльської міської ради із скаргою на бездіяльність в.о. міського голови, в якій з огляду на зміст листа від 30.07.2019 року, зважаючи на Закон України «Про звернення громадян» (у частині пересилання за належністю), просив притягнути вищезгадану особу до відповідальності за порушення Закону України «Про звернення громадян» при розгляді його звернення від 01.07.2019 року.

28.08.2019 року Ізмаїльська міська рада на адресу позивача направила лист №З-901, в якому зазначено, що звернення позивача від 01.07.2019 року №З-901 розглянуто та надано на нього відповідь. Додатково у листі вказано, що відповідно до ст.17 Закону України «Про звернення громадян» на дане рішення може бути подана скарга органу або посадові особі вищого рівня протягом одного року з моменту його прийняття, але не пізніше одного місяця з часу ознайомлення із прийнятим рішенням.

Вважаючи бездіяльність Ізмаїльської міської ради, що полягала у порушенні ст.7 Закону України «Про звернення громадян» при розгляді звернення ОСОБА_1 від 01.07.2019 року та бездіяльність Ізмаїльської міської ради, що полягала у порушенні ст.4 Закону України «Про звернення громадян» при розгляді звернення ОСОБА_1 від 05.08.2019 року протиправними, позивач звернувся до суду із даною позовною заявою.

Вирішуючи спір, який виник між сторонами, суд виходить з наступного.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 40 Конституції України, усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Закон України "Про звернення громадян" від 02 жовтня 1996 року № 393/96 регулює питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об`єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів. Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення

Так, відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про звернення громадян» громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про звернення громадян", під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.

Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.

Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об`єднань громадян, посадових осіб.

Відповідно до ч.ч.1, 2, 4, 6, 7, 8 ст.5 Закону України «Про звернення громадян» звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об`єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань. Звернення може бути подано окремою особою (індивідуальне) або групою осіб (колективне). Письмове звернення надсилається поштою або передається громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, повноваження якої оформлені відповідно до законодавства. Письмове звернення також може бути надіслане з використанням мережі Інтернет, засобів електронного зв`язку (електронне звернення). У зверненні має бути зазначено прізвище, ім`я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. Письмове звернення повинно бути підписано заявником (заявниками) із зазначенням дати. В електронному зверненні також має бути зазначено електронну поштову адресу, на яку заявнику може бути надіслано відповідь, або відомості про інші засоби зв`язку з ним. Застосування електронного цифрового підпису при надсиланні електронного звернення не вимагається. Звернення, оформлене без дотримання зазначених вимог, повертається заявнику з відповідними роз`ясненнями не пізніш як через десять днів від дня його надходження, крім випадків, передбачених частиною першою статті 7 цього Закону.

Статтею 7 Закону України «Про звернення громадян» визначено, що звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов`язковому прийняттю та розгляду.

Забороняється відмова в прийнятті та розгляді звернення з посиланням на політичні погляди, партійну належність, стать, вік, віросповідання, національність громадянина, незнання мови звернення.

Якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об`єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п`яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз`ясненнями.

Забороняється направляти скарги громадян для розгляду тим органам або посадовим особам, дії чи рішення яких оскаржуються.

Отже, з приписів ст.7 Закону України «Про звернення громадян», зокрема, вбачається, що уразі, якщо питання, порушені в одержаному органом місцевого самоврядування звернення, не входять до його повноважень, воно в термін не більше п`яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення.

Так, як вже встановлено судом, позивач 01.07.2019 року звернувся до голови Ізмаїльської міської ради із заявою, в якій з огляду на відмову водія автобусу рейсу «Катранка-Ізмаїл» (ВН0206АТ) надати йому 21.06.2019 року право безкоштовного проїзду як учаснику бойових дій, просив вжити заходів для належного застосування і виконання Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та для притягнення до відповідальності вищезгаданого водія за невиконання вимог цього закону.

Відповідачем, в свою чергу, у відповідь на звернення ОСОБА_1 від 01.07.2019 року №З-901, листом від 30.07.2019 року повідомлено, що згідно зі ст.7 Закону України «Про автомобільний транспорт» забезпечення організації пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах загального користування покладається на обласні державні адміністрації. Таким чином, у листі вказано, що питання, яке зазначене позивачем у зверненні, не входить до компетенції Ізмаїльської міської ради та роз`яснено позивачу, що з питання пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах ОСОБА_1 необхідно звернутись до Одеської обласної державної адміністрації.

Отже, відповідачем в порушення ст.7 Закону України «Про звернення громадян» не здійснено пересилання звернення ОСОБА_1 за належністю до відповідному органу, а лише роз`яснено, що з питання пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах ОСОБА_1 необхідно звернутись до Одеської обласної державної адміністрації.

Таким чином, судом вставлено, що при розгляді Ізмаїльською міською радою звернення ОСОБА_1 порушено абз.3 ст.7 Закону України «Про звернення громадян», а отже, вимоги позивача про визнання протиправною бездіяльність Ізмаїльської міської ради, що полягала у порушенні ст.7 Закону України «Про звернення громадян» при розгляді звернення ОСОБА_1 від 01.07.2019 року та зобов`язання Ізмаїльської міської раду виконати норму ст.7 Закону України «Про звернення громадян» щодо звернення ОСОБА_1 від 01.07.2019 року підлягають задоволенню шляхом:

- визнання протиправною бездіяльність Ізмаїльської міської ради, що полягала у порушенні абз.3 ст.7 Закону України «Про звернення громадян» при розгляді звернення ОСОБА_1 від 01.07.2019 року;

- зобов`язання Ізмаїльської міської раду повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 01.07.2019 року та вчинити за результатами її розгляду дії у відповідності до ст.7 Закону України «Про звернення громадян» з урахуванням висновків суду у даному рішенні.

Вирішуючи вимоги позивача про визнання протиправною бездіяльність Ізмаїльської міської ради, що полягала у порушенні ст.4 Закону України «Про звернення громадян» при розгляді звернення ОСОБА_1 від 05.08.2019 року та зобов`язання Ізмаїльську міську раду виконати норму ст.4 Закону України «Про звернення громадян» щодо звернення ОСОБА_1 від 05.08.2019 року, суд виходить з наступного.

Статтею 4 Закону України «Про звернення громадян» врегульовано питання щодо рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскаржені.

Так, відповідно до ст.4 Закону України «Про звернення громадян» до рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскаржені, належать такі у сфері управлінської діяльності, внаслідок яких:

порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян);

створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод;

незаконно покладено на громадянина які-небудь обов`язки або його незаконно притягнуто до відповідальності.

Відповідно до ч.ч.1, 3, 4 ст.15 Закону України «Про звернення громадян» органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань). Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки. Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.

Згідно з ч.1 ст.16 Закону України "Про звернення громадян" скарга на дії чи рішення органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, об`єднання громадян, засобів масової інформації, посадової особи подається у порядку підлеглості вищому органу або посадовій особі, що не позбавляє громадянина права звернутися до суду відповідно до чинного законодавства, а в разі відсутності такого органу або незгоди громадянина з прийнятим за скаргою рішенням - безпосередньо до суду.

Так, відповідно до вказаної статті 19 Закону України "Про звернення громадян", органи державної влади, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані:

- об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги;

- у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову;

- на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу;

- скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням;

- забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв`язку з заявою чи скаргою рішень;

- письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення;

- вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об`єднання громадян за місцем проживання громадянина;

- у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз`яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення;

- не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам;

- особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.

У разі необхідності та за наявності можливостей розгляд звернень громадян покладається на посадову особу чи підрозділ службового апарату, спеціально уповноважені здійснювати цю роботу, в межах бюджетних асигнувань.

Відповідно до ст.20 Закону України "Про звернення громадян" звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів. На обґрунтовану письмову вимогу громадянина термін розгляду може бути скорочено від встановленого вказаною статтею терміну.

Як вже встановлено судом, 05.08.2019 року ОСОБА_1 звернувся до голови Ізмаїльської міської ради із скаргою на бездіяльність в.о. міського голови, в якій з огляду на зміст листа від 30.07.2019 року, зважаючи на Закон України «Про звернення громадян» (у частині пересилання за належністю), просив притягнути вищезгадану особу до відповідальності за порушення Закону України «Про звернення громадян» при розгляді його звернення від 01.07.2019 року та у відповідь на вказану скаргу 28.08.2019 року Ізмаїльська міська рада на адресу позивача направила лист №З-901, в якому зазначено, що звернення позивача від 01.07.2019 року №З-901 розглянуто та надано на неї відповідь. Додатково у листі вказано, що відповідно до ст.17 Закону України «Про звернення громадян» на дане рішення може бути подана скарга органу або посадові особі вищого рівня протягом одного року з моменту його прийняття, але не пізніше одного місяця з часу ознайомлення із прийнятим рішенням.

Аналізуючи відповідь відповідача, яка викладена у листі №З-901 від 28.08.2019 року, судом встановлено, що Ізмаїльською міською радою надано відповідь на скаргу позивача із зазначенням про розгляд заяви від 01.07.2019 року №З-901.

Суд зазначає, що зі змісту позовних вимог та підстав позову, які викладені у позовній заяві не вбачається в чому саме полягає порушення ст.4 Закону України «Про звернення громадян» Ізмаїльською міською радою при надання відповіді від 05.08.2019 року.

В той же час, положення ст.4 Закону України «Про звернення громадян» містять норму декларативного характеру, а саме щодо права особи оскаржити рішення, дії (бездіяльність).

З наданих до суду доказів судом не вставлено, що відповідачем при розгляді скарги ОСОБА_1 від 05.08.2019 року було обмежено право позивача на оскарження рішень, дій (бездіяльності) тобто право, яке декларується у ст.4 Закону України «Про звернення громадян».

При вирішенні даної адміністративної справи суд враховує, що відповідно до ч.1 ст. 3 КАС України порядок здійснення адміністративного судочинства встановлюється Конституцією України, цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

За приписами статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Отже, для того, щоб особа могла реалізувати своє право на судовий захист, необхідно встановити, що оскаржуваними рішенням чи діянням суб`єкта владних повноважень порушено права, свободи чи інтереси саме цієї особи або особи в інтересах якої вона звертається.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання тлумачення ч. 2 ст. 55 Конституції України (п. 1 резолютивної частини рішення від 25.11.1997 № 6-зп; п. 1 резолютивної частини Рішення від 25.12.1997 № 9-зп та п. 1 резолютивної частини рішення від 14.12.2011 №19-рп/2011).

Рішенням Конституційного Суду України від 25.11.1997 N 6-зп надане офіційне тлумачення цієї частини вказаної статті, згідно з яким ч.2 ст.55 Конституції України необхідно розуміти так, що кожен, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх рішення, дія чи бездіяльність порушують або ущемляють права і свободи громадянина України, іноземця, особи без громадянства чи перешкоджають їх здійсненню, а тому потребують правового захисту в суді.

Таким чином, ухвалюючи рішення від 25.11.1997 N 6-зп, Конституційний Суд України розтлумачив, що кожному гарантовано право на судовий захист на оскарження будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, у випадках якщо ними відносно конкретної особи прийняте відповідне рішення, вчинена дія чи бездіяльність.

У рішенні від 14.12.2011 № 19-рп/2011 Конституційний Суд України зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст спрямованість діяльності держави (ч. 2 ст. 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Отже, системне тлумачення ст. 55 Конституції України дає підстави для висновку, що ч. 2 цієї статті гарантує "кожному" захист "своїх прав", які були порушені органами державної влади, органами місцевого самоврядування, посадовими і службовими особами. Саме в такому значенні сформульовано ч.3, 5 та 6 ст. 55 Конституції України.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Так, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до ст. 13 зазначеної Конвенції гарантується право на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право подати до суду таку вимогу на захист права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правовідносин.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У контексті завдань адміністративного судочинства звернення до суду є способом захисту порушених прав, свобод або законних інтересів позивача. Тому особа повинна довести (а суд - встановити), що їй належать права, свободи або законні інтереси, за захистом яких вона звернулася до суду. Права, свободи та законні інтереси, які належать конкретній особі (особам) є предметом судового захисту.

Статтею 5 КАС України встановлено право на судовий захист та його способи і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Під захистом прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно з пунктами 1, 2, 7, 8 частини першої статті 4 КАС України, у цьому Кодексі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні, окрім іншого, адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи; суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг; позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб`єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду.

З аналізу вказаних норм вбачається, що публічно-правовим спором за КАС України є не будь-який публічно-правовий спір, а лише той, який випливає із здійснення суб`єктом владних повноважень своїх владних управлінських функцій та предметом якого є рішення, дія чи бездіяльність, що на думку особи порушує його права, свободи або законні інтереси.

Одночасно, суд акцентує увагу на тому, що за змістом наведених норм Конституції України та КАС України судова юрисдикція поширюється не загалом на всі суспільні відносини, а лише на такі, що врегульовані нормами права, тобто на правовідносини. У свою чергу, неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб`єктивне право особи та її юридичний обов`язок. Відтак, судовому захисту підлягає суб`єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.

При цьому, порушенням суб`єктивного права особи є створення будь-яких перепон у реалізації нею свого суб`єктивного права, що унеможливлюють одержання особою того, на що вона вправі розраховувати в разі належної поведінки зобов`язаної особи. Так само протиправним є покладення на особу додаткового обов`язку, який не випливає зі змісту конкретних правовідносин за участі цієї особи.

Отже, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб`єктивних прав та обов`язків особи, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004, поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що «поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним».

Таким чином, здійснюючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. Натомість, вирішуючи спір, суд зобов`язаний надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Отже, якщо особа вважає, що її право у певних правовідносинах не може бути реалізованим належним чином, або на неї протиправно поклали певний обов`язок, така особа має право звернутися за судовим захистом. У разі відповідного звернення особи, суд розглядає питання щодо наявності порушення права заявника у конкретних правовідносинах і на підставі цього вирішує спір.

Також, аналіз вищезгаданих норм права дає підстави вважати, що судовому захисту підлягають порушені права, свободи та інтереси, належні безпосередньо заявникам.

Аналогічна правова позиція знайшла своє відображення, у постановах Верховного Суду України, зокрема від 01.12.2015 у справі № 800/134/15, від 15.12.2015 у справі № 800/206/15, в яких зазначено, окрім іншого, що судовому захисту підлягають порушені права, свободи та інтереси, належні безпосередньо заявникам, та таке порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення, що не дозволяє скаржитися щодо законодавства або певних обставин абстрактно лише тому, що заявники вважають начебто певні положення норм законодавства впливають на їх правове становище.

З аналізу вищезазначених норм, вбачається, що під час розгляду справи позивач повинен довести, а суд встановити факти або обставини, які б свідчили про порушення індивідуально виражених прав чи інтересів позивача з боку відповідача, внаслідок ухвалення оскаржуваного рішення або вчинення дії чи бездіяльності.

Зі змісту наведених правових норм випливає, що судовому захисту в адміністративному судочинстві підлягає також законний інтерес.

Так, Верховний Суд у постанові від 20.02.2019 по справі № 522/3665/17 (провадження № К/9901/38991/18) констатував, що з огляду на вимоги статей 2, 5 КАС України, об`єктом судового захисту в адміністративному судочинстві є не будь-який законний інтерес, а порушений суб`єктом владних повноважень. Також, Верховний Суд встановив, що в контексті завдань адміністративного судочинства (статті 2 КАС України) звернення до суду є способом захисту порушених прав, свобод або законних інтересів позивача. Тому особа повинна довести (а суд - встановити), що їй належать права, свободи або законні інтереси, за захистом яких вона звернулася до суду. Права, свободи та законні інтереси, які належать конкретній особі (особам) є предметом судового захисту. При цьому, заінтересованість повинна мати правовий характер, який виявляється в тому, що рішення суду повинно мати правові наслідки для позивача.

Таким чином, оскільки при вирішенні даної адміністративної справи судом не вставлено порушення відповідачем вимог ст.4 Закону України «Про звернення громадян», враховуючи, що відновленню підлягає лише порушене право особи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльність Ізмаїльської міської ради, що полягали у порушенні ст.4 Закону України «Про звернення громадян» при розгляді звернення ОСОБА_1 від 05.08.2019 року та зобов`язання Ізмаїльської міської ради виконати норму ст.4 Закону України «Про звернення громадян» щодо звернення ОСОБА_1 від 05.08.2019 року є такими, що не підлягають задоволенню.

При цьому, суд зазначає, що питання правомірності надання листа від 28.08.2019 року №З-1082 саме зі змістом, який у ньому викладено (тобто суді прийнятого рішення за результатом розгляду скарги ОСОБА_1 ) судом не перевірялось, оскільки не було предметом розгляду у даній справі.

Щодо вимоги позивача про стягнення з Ізмаїльської міської ради на користь ОСОБА_1 250000,00 грн. у якості компенсації моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Відповідно до п.7 ч.1 ст.18 Закону України «Про звернення громадян» громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право вимагати відшкодування збитків, якщо вони стали результатом порушень встановленого порядку розгляду звернень.

Частина 2 статті 25 Закону України «Про звернення громадян» визначає, що громадянину на його вимогу і в порядку, встановленому чинним законодавством, можуть бути відшкодовані моральні збитки, завдані неправомірними діями або рішеннями органу чи посадової особи при розгляді скарги. Розмір відшкодування моральних (немайнових) збитків у грошовому виразі визначається судом.

В той же час, у даному випадку, як встановлено судом, мала місце бездіяльність відповідача при наданні відповіді на звернення ОСОБА_1 від 01.07.2019 року.

Згідно ч.1 та ч.2 ст.23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до п.3 постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31.03.1995 року Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору (абз.2 п.5 постанови).

Суд зазначає, що позивач не надав жодних доказів та не навів ніяких обставин, які підтвердили б спричинення бездіяльністю відповідача моральних страждань позивачу, окрім як вказівки на неможливість функціонування особистості позивача на конституційних засадах внаслідок протиправної бездіяльності відповідача. Позивач не обґрунтовує, яким чином бездіяльність відповідача унеможливила функціонування його особистості на конституційних засадах. Окрім цього, позивач ніяким чином не обґрунтовує суму моральної шкоди, яку просить стягнути з відповідача на його користь.

Таким чином, суд вважає, що вимога позивача про стягнення на його користь з відповідача 250000 грн. моральної шкоди є необґрунтованою, а відтак у її задоволенні необхідно відмовити.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Відповідно до ч. 1. ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Решта доводів позивача висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 8, 9, 10, 77, 90, 139, 205, 242-246, 250, 251, 255, 262, 295, 297, 371 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Ізмаїльської міської ради про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення компенсації моральної шкоди - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Ізмаїльської міської ради, що полягала у порушенні абз.3 ст.7 Закону України «Про звернення громадян» при розгляді звернення ОСОБА_1 від 01.07.2019 року.

Зобов`язати Ізмаїльську міську раду повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 01.07.2019 року та вчинити за результатами її розгляду дії у відповідності до ст.7 Закону України «Про звернення громадян» з урахуванням висновків суду у даному рішенні.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду в частині зобов`язання Ізмаїльської міської ради повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 01.07.2019 року та вчинити за результатами її розгляду дії у відповідності до ст.7 Закону України «Про звернення громадян» з урахуванням висновків суду у даному рішенні підлягає негайному виконанню.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання до П`ятого апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ).

Відповідач - Ізмаїльська міська рада (код ЄДРПОУ 26569223, місцезнаходження: просп.Суворова, 62, м.Ізмаїл, Одеська обл., 68600)

Суддя С.М. Корой

.