Рішення № 86772133, 20.12.2019, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №1.380.2019.003213

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2019 року зал судових засідань № 11

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Гулика А. Г.,

за участю:

секретаря судового засідання Тронки О.В.,

представника позивача Попович Н.І.,

представника відповідача Васильєвої В.В.,

представника третьої особи Притули Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові в порядку загального позовного провадження в режимі відеоконференції справу за позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з питань праці, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головне управління Держпраці у Львівській області про визнання протиправним та скасування наказу, -

в с т а н о в и в:

01.07.2019 до Львівського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 місце проживання: АДРЕСА_1 (далі - позивач) до Державної служби України з питань праці код ЄДРПОУ 39472148, місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Десятинна, буд. 14 (далі - відповідач), в якому позивач просить визнати протиправним та скасувати наказ Державної служби України з питань праці від 06.06.2019 №44-кт про застосування дисциплінарного стягнення.

Ухвалою від 05.07.2019 суддя залишив позовну заяву без руху.

Ухвалою від 23.07.2019 суддя прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі, витребував від відповідача докази.

Ухвалою від 05.08.2019 суд вирішив розглядати справу в режимі відеконференції.

Ухвалою від 07.10.2019, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, суд відмовив в задоволенні клопотання представника відповідача про залишення без розгляду заяви позивача про розподіл судових витрат.

Ухвалою від 07.10.2019 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті.

Ухвалою від 28.10.2019, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, суд залучив до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головне управління Держпраці у Львівській області (далі - третя особа).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач вжив всіх заходів для належного виконання наказу «Про відрядження» та окремого доручення, однак такі не були виконані внаслідок незабезпечення його коштами на відрядження. Вважає, що підстави для оголошення догани відсутні, оскільки він не вчиняв дисциплінарного проступку.

02.09.2019 представник відповідача подав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що обов`язку щодо забезпечення державного службовця коштами для службового відрядження, у чинному законодавстві не передбачено, а тому позивач повинен був відбути у службове відрядження. Крім цього, позивач неодноразово був відсутній на робочому місці, що встановлено матеріалами дисциплінарної справи.

18.09.2019 позивач подав відповідь на відзив, в якій вказав, що відповідач не виконав свого обов`язку щодо забезпечення його добовими коштами за час перебування у відрядженні, коштами на оплату вартості проїзду до місця призначення. Зазначив також, що відсутність його на робочому місці не слугувало підставою для відкриття дисциплінарного провадження, а також не розглядалося при проведенні такого. Крім цього, в оскарженому наказі не вказано суті вчиненого порушення.

26.09.2019 представник відповідача подав заперечення на відповідь на відзив, в яких зазначив, що положення ч.1 ст.121 КЗпП України не поширюються на державних службовців, оскільки питання відрядження у службові відрядження врегульовано ст.42 Закону України «Про державну службу». У листі від 28.03.2019, інформація щодо якого перевірялась у ході провадження, зазначено, зокрема, про відсутність позивача на робочому місці без поважних причин.

15.11.2019 представник позивача подала додаткові пояснення, в яких вказала, що станом на 25-26 березня 2019 року позивач немав грошових коштів для відрядження до міста Київ. Крім цього, в оскарженому наказі не зазначено, яке саме порушення вчинив позивач.

21.11.2019 представник третьої особи подала додаткові пояснення, в яких зазначила, що жодного обов`язку про забезпечення коштами на відрядження авансом щодо державних службовців законодавство не передбачає. Слід критично оцінювати твердження позивача про неможливість виконати наказ у зв`язку з важким матеріальним становищем.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала. Просила суд позов задовольнити повністю.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечила. Просила суд відмовити в задоволенні позову повністю.

Представник третьої особи в судовому засіданні проти позову заперечив. Просив суд в задоволенні позову відмовити повністю.

Заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Наказом відповідача від 23.03.2016 № 16-кт позивач, за погодженням з Міністерством соціальної політики України від 17.03.2016 № 3881/0/14-16/09, з 23.03.2016 призначений на посаду заступника начальника Головного управління Держпраці у Львівській області.

Наказом відповідача «Про дисциплінарне провадження щодо ОСОБА_1» від 02.04.2019 № 97-к (зі змінами, внесеними згідно із наказами відповідача від 26.04.2019 №163-к та від 27.05.2019 № 201-к) відкрито дисциплінарне провадження щодо заступника начальника Головного управління Держпраці у Львівській області ОСОБА_1.

05.06.2019 голова дисциплінарної комісії О. Дем`яненко направив відповідачу подання щодо притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 , заступника начальника Головного управління Держпраці у Львівській області.

06.06.2019 відповідач прийняв наказ «Про застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_1» № 44-кт (далі - оскаржений наказ), яким позивачу оголошено догану.

Вважаючи наказ від 06.06.2019 № 44-кт протиправним, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

При вирішенні спору по суті суд виходив з наступного.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначає Закон України «Про державну службу».

Відповідно до ч.1 ст.8 Закону України «Про державну службу» державний службовець зобов`язаний, серед іншого, дотримуватися Конституції та законів України, діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; дотримуватися принципів державної служби та правил етичної поведінки; забезпечувати в межах наданих повноважень ефективне виконання завдань і функцій державних органів; сумлінно і професійно виконувати свої посадові обов`язки; постійно підвищувати рівень своєї професійної компетентності та удосконалювати організацію службової діяльності.

Так, ч.1 ст.64 Закону України «Про державну службу» визначено, що за невиконання або неналежне виконання посадових обов`язків, визначених вказаним Законом та іншими нормативно-правовими актами у сфері державної служби, посадовою інструкцією, а також порушення правил етичної поведінки та інше порушення службової дисципліни державний службовець притягається до дисциплінарної відповідальності у порядку, встановленому вказаним Законом.

Згідно з ч.1 ст.68 Закону України «Про державну службу» дисциплінарні провадження ініціюються суб`єктом призначення.

Суб`єктом призначення на посаду заступника начальника Головного управління Держпраці у Львівській області, яку займає позивач, є Голова Державної служби України з питань праці Чернега Роман Тарасович.

Так, відповідно до ч. 5 ст. 21 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» керівники та заступники керівників територіальних органів центрального органу виконавчої влади призначаються на посади та звільняються з посад керівником центрального органу виконавчої влади відповідно до законодавства про державну службу.

Згідно з пп. 11 п. 11 Положення про Держпраці Голова Держпраці призначає на посаду та звільняє з посади заступників керівників територіальних органів Держпраці.

Таким чином, до повноважень Голови Державної служби України з питань праці Чернеги Р.Т. належить питання притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності.

Суд встановив, що підставою для відкриття дисциплінарного провадження щодо позивача слугував лист начальника Головного управління Держпраці у Львівській області Вільхової Ольги Орестівни від 28.03.2019 № 3200/1/01-07 щодо невиконання заступником начальника Головного управління ОСОБА_1 окремого доручення Голови Держпраці Р..Чернеги від 12.03.2019 № 55/11-19, а також не дотримання ОСОБА_1 Правил внутрішнього службового розпорядку працівників Головного управління Держпраці у Львівській області, затверджених на зборах трудового колективу Головного управління (протокол від 3 1.03.2017 № 1, далі - Правила внутрішнього службового розпорядку).

Надаючи оцінку невиконанню позивачем окремого доручення Голови Держпраці Р.Чернеги від 12.03.2019 № 55/11-19, суд зазначає наступне.

Пунктом 8 ч.1 ст.8 Закону України «Про державну службу» встановлено, що державний службовець зобов`язаний виконувати рішення державних органів, накази (розпорядження), доручення керівників, надані на підставі та у межах повноважень, передбачених Конституцією та законами України.

Окремим дорученням Голови Держпраці Р. Чернеги від 12.03.2019 №55/11-19 позивачу доручено прибути в перший день після відновлення працездатності до апарату Державної служби України з питань праці за адресою: м. Київ, вул. Десятинна, 14, для надання пояснень щодо обставин, які стали підставою для відкриття щодо ОСОБА_1 дисциплінарного провадження (наказ Держпраці від 17.12.2018 № 617-к (зі змінами, внесеними згідно із наказами Держпраці від 16.01.2019 № 8-к та від 15.02.2019 № 38-к).

За вказаною у Листі інформацією відділом персоналу третьої особи 25.03.2019, в перший день виходу на роботу після тимчасової непрацездатності, позивача ознайомлено з окремим дорученням Голови Держпраці Р. Чернеги від 12.03.2019 №55/11-19 та з наказом Головного управління від 25.03.2019 № 499-вд про відрядження ОСОБА_1 , заступника начальника Головного управління, з 25 по 26 березня 2019 року до міста Києва.

Представник відповідача вказав, що після ознайомлення з наказом Головного управління від 25.03.2019 № 499-вд ОСОБА_1 о 10 год. 35 хв. покинув приміщення Головного управління та повернувся до Головного управління о 14 год. 07 хв. При цьому, ОСОБА_1 у відрядження до м. Києва не вибув.

Вказане підтверджується Актом від 25.03.2019 про відсутність позивача на робочому місці протягом 2 год. 47 хв. (з 10 год. 35 хв. до 14 год. 07 хв.)

В письмових поясненнях щодо окремого доручення від 12.03.2019 №55/11-19, позивач зазначив, що з метою виконання доручення Голови Державної служби України з питань праці, написав службову записку № 3917/1 від 25.03.2019 начальнику ГУ Держпраці у Львівській області, де просив виконати п.2 наказу, а саме: виплатити кошти або надати аванс для купівлі проїзних квитків у м. Київ (у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України № 98 від 02.02.2011), оскільки у нього на він немав грошових коштів у зв`язку із перебуванням в стані тимчасової непрацездатності та довгостроковому лікуванні. Крім цього, вказану службову записку віддав на реєстрацію та повідомив т.в.о. начальника відділу персоналу Кусий О.А., що їде на Головний залізничний вокзал м.Львова для резервування та бронювання квитків на поїзд до м.Києва. Однак, квитків не придбав, бо кошти так і не перевели на його картковий рахунок. Після чого повернувся на робоче місце.

Також вказав, що написав службову записку № 3976/1 від 25.03.2019 щодо вказаного факту. Враховуючи те, що пункт 2 наказу №499-од від 25.03.2019 Головного управління не виконаний і коштами на відрядження (авансу) не забезпечено, позивач скерував лист на Голову Держпраці України, що з незалежних від нього причин не видається за можливе відбути у відрядження м. Київ та виконати доручення. Зазначив, що на службові записки №№ 3917/1 та 3976/1 від 25.03.2019 відповіді не отримав ні від начальника Головного управління, ні від відділу персоналу, а 26.03.2019 написав службову записку № 4008/1 з метою повідомити його про прийняте рішення.

Суд зазначає, що відповідно до ч.1 ст.42 Закону України «Про державну службу» державний службовець може бути направлений у службове відрядження для виконання своїх посадових обов`язків поза межами постійного місця служби, у тому числі на роботу до секретаріатів міжнародних організацій, представництв міжнародних організацій в інших країнах або органів влади іноземних держав у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Частиною 2 ст. 42 Закону України «Про державну службу» передбачено, що керівник державної служби визначає місце, строк відрядження, режим роботи у період відрядження та завдання до виконання.

Частиною 4 ст. 42 Закону України «Про державну службу» державному службовцю відшкодовуються витрати та надаються інші компенсації у зв`язку з направленням у відрядження в порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 5 постанови Кабінету Міністрів України «Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів» від 02.02.2011 № 78 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Постанова № 78) підприємства, установи та організації, що направляють працівників у відрядження, забезпечують їх коштами (у разі відрядження за кордон - у національній валюті держави, до якої відряджається працівник, або у вільно конвертованій валюті) як аванс для здійснення поточних витрат. Аванс може видаватися готівкою або перераховуватися у безготівковій формі на відповідний рахунок для використання із застосуванням платіжних карток.

З аналізу наведених положень вбачається, що на відповідача покладений обов`язок у разі направлення у відрядження працівника забезпечення коштами як аванс для здійснення поточних витрат. Таким чином, суд вважає необґрунтованими та безпідставними доводи відповідача про те, що вказане положення не поширюється на державних службовців.

При цьому, надаючи оцінку аргументам позивача про те, що неможливість виконати окреме доручення, зумовлена тим, що не проведено нарахування та виплату авансу для здійснення поточних витрат (далі - аванс), суд зазначає наступне.

Суд встановив, що в п. 2 наказу «Про відрядження» від 25.03.2019 №499-вд зазначено, що начальнику відділу - головному бухгалтеру відділу бухгалтерського обліку, фінансово-господарського та інформаційного забезпечення необхідно провести нарахування та виплату коштів позивачу.

Сторони визнають обставину, що нарахування та виплата авансу позивачу, не відбулась.

Суд в цьому контексті зазначає, що чинне законодавство не передбачає настання правових наслідків для державного службовця у разі ненарахування та невиплати йому авансу, у вигляді відмови від відбуття у відрядження.

Таким чином, ненарахування та невиплата авансу, не звільняло позивача від обов`язку виконати окреме доручення голови Держпраці України Чернеги Р. та не може, в свою чергу, слугувати підставою для визнання такої поведінки позивача правомірною.

В той же час, ненарахування та невиплата авансу державному службовцю може утворювати за наявності відповідних підстав склад дисциплінарного порушення для тієї особи, яка відповідальна за його нарахування та виплату.

Таким чином, суд дійшов до переконання, що позивач повинен був відбути у відрядження незалежно від виконання свого обов`язку бухгалтером третьої особи щодо здійснення нарахування та виплати авансу, а тому аргументи позивача в цій частині є безпідставними та необґрунтованими.

З огляду на викладене, суд вважає, що позивач не виконав вимоги окремого доручення Голови Держпраці Р. Чернеги від 12.03.2019 № 55/11-19 щодо прибуття до апарату Держслужби з питань праці, і таким чином вчинив дисциплінарне порушення, передбачене п.5 ч.2 ст.65 Закону України «Про державну службу».

Щодо відсутності позивача на робочому місці 26.03.2019 (з 13 год. 46 хв. до 14 год. 15 хв.) та 27.03.2019 (з 13 год. 46 хв. до 14 год. 00 хв.), то суд вказує, що таке не покладено в основу наказу «Про застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_1» № 44-кт, тобто оскарженим наказом позивача не притягнуто до дисциплінарної відповідальності за відсутність на робочому місці, у зв`язку з чим, суд не надає оцінку таким обставинам.

Щодо доводів позивача про те, що йому протиправно не надали матеріали дисциплінарної справи для ознайомлення, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 6 Порядку обліку та роботи з дисциплінарними справами, затвердженого наказом Національного агентства України з питань державної служби від 03.03.2016 № 49 державний службовець, щодо якого здійснюється дисциплінарне провадження, має право доступу до інформації про нього, яка збирається та зберігається, в тому числі має право в будь-який час знайомитись із дисциплінарною справою, робити з неї виписки, давати письмові пояснення, надавати відповідні документи та матеріали щодо обставин, які досліджуються, а також порушувати клопотання про одержання і залучення до матеріалів нових документів. Для ознайомлення із матеріалами дисциплінарної справи державний службовець письмово звертається до секретаря дисциплінарної комісії, який повідомляє про таке ознайомлення голову цієї дисциплінарної комісії.

Враховуючи наведене, а також виходячи з того, що позивач не звертався письмово з проханням ознайомитись із матеріалами дисциплінарної справи, суд вважає, що відповідач діяв згідно з вимогами наведеного положення, а тому доводи позивача в цій частині є безпідставними та необґрунтованими.

Відповідно до ч. 1 ст. 65 Закону України «Про державну службу» підставою для притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності є вчинення ним дисциплінарного проступку, тобто протиправної винної дії або бездіяльності чи прийняття рішення, що полягає у невиконанні або неналежному виконанні державним службовцем своїх посадових обов`язків та інших вимог, встановлених вказаним Законом та іншими нормативно-правовими актами, за яке до нього може бути застосоване дисциплінарне стягнення.

Види дисциплінарних стягнень та загальні умови їх застосування визначені у ст.66 Закону України «Про державну службу». Так, до державних службовців застосовується один із таких видів дисциплінарного стягнення:

1) зауваження;

2) догана;

3) попередження про неповну службову відповідність;

4) звільнення з посади державної служби.

При цьому вид дисциплінарного стягнення залежить від кваліфікації дисциплінарного проступку. Зокрема, у разі допущення державним службовцем дисциплінарного проступку, передбаченого п.5 ч.2 ст.65 вказаного Закону суб`єктом призначення щодо такого державного службовця може бути оголошено догану.

Дисциплінарні стягнення, передбачені пунктами 2-4 частини першої статті 66 Закону, накладаються виключно за поданням дисциплінарної комісії.

За кожний дисциплінарний проступок до державного службовця може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення.

Згідно з п.8 ч.1 ст.8 Закону України «Про державну службу» державний службовець зобов`язаний виконувати рішення державних органів, накази (розпорядження), доручення керівників, надані на підставі та у межах повноважень, передбачених Конституцією та законами України.

Відповідно до п.5 ч.2 ст.65 Закону України «Про державну службу» дисциплінарними проступками є невиконання або неналежне виконання посадових обов`язків, актів органів державної влади, наказів (розпоряджень) та доручень керівників, прийнятих у межах їхніх повноважень.

Частиною 3 ст. 66 Закону України «Про державну службу» передбачено, що у разі допущення державним службовцем дисциплінарних проступків, передбачених пунктами 4, 5 (невиконання або неналежне виконання посадових обов`язків, актів органів державної влади, наказів (розпоряджень) та доручень керівників, прийнятих у межах їхніх повноважень), 12 та 15 ч. 2 ст. 65 вказаного Закону, суб`єктом призначення або керівником державної служби такому державному службовцю може бути оголошено догану.

Виходячи з того, що позивач вчинив дисциплінарний проступок у вигляді невиконання окремого доручення Голови Держпраці Р.Чернеги від 12.03.2019 № 55/11-19, то суд вважає, що відповідач правомірно застосував до позивача дисциплінарне стягнення у вигляді догани.

Щодо аргументів позивача про те, що відповідач не вказав в оскарженому наказі суті вчиненого порушення, суд зазначає наступне.

Частиною 2 ст. 77 Закону України «Про державну службу» передбачено, що у рішенні, яке оформляється наказом (розпорядженням), зазначаються найменування державного органу, дата його прийняття, відомості про державного службовця, стислий виклад обставин справи, вид дисциплінарного проступку і його юридична кваліфікація, вид застосованого дисциплінарного стягнення.

Суд встановив, що в оскарженому наказі вказано про те, що дисциплінарною комісією з розгляду дисциплінарних справ Державної служби з питань праці встановлено, що позивач не забезпечив належне виконання окремого доручення голови Держпраці ЧернегиР. від 12.03.2019 №55/11-19 та недотримався вимог пункту 8 частини першої статті 8 Закону України «Про державну службу». Керуючись пунктом 5 частини другої статті 65 та пунктом 2 частини першої статті 66 Закону України «Про державну службу» за неналежне виконання актів органів державної влади, доручень керівників, прийнятих у межах їх повноважень позивачу оголошено догану.

Також зазначено, що підставою для прийняття наказу слугували пояснення позивача, висновок про наявність чи відсутність у діях державного службовця дисциплінарного проступку та підстав для його притягнення до дисциплінарної відповідальності по дисциплінарному провадженню щодо позивача, а також подання щодо притягнення до дисциплінарної відповідальності позивача.

З аналізу вказаних відомостей вбачається, що в оскарженому наказі в достатньому обсязі наведено стислий виклад обставин справи, вид дисциплінарного проступку і його юридична кваліфікація, вид застосованого дисциплінарного стягнення до позивача.

Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідач дотримався вимог ч.2 ст.77 Закону України «Про державну службу» щодо змісту наказу, а тому аргументи позивача в цій частині є безпідставними та необґрунтованими.

З огляду на викладене, суд вважає, що оскаржений наказ відповідає критеріям правомірності рішень суб`єктів владних повноважень, викладеним у ч.2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України та ч.3 ст.2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами ст.78 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що у задоволенні необхідно відмовити повністю.

Відповідно до ст.139 КАС України судові витрати стягненню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 6, 9, 73-76, 242, 245 КАС України, суд, -

в и р і ш и в:

у задоволенні позову ОСОБА_1 до Державної служби України з питань праці, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головне управління Держпраці у Львівській області про визнання протиправним та скасування наказу відмовити повністю.

Судові витрати стягненню зі сторін не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.

Повне рішення суду складене 02 січня 2020 року.

Суддя А.Г. Гулик