Рішення № 86768574, 04.11.2019, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/3244/18

Провадження № 2/369/394/19

РІШЕННЯ

Іменем України

04.11.2019 року Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючої судді Пінкевич Н.С.,

секретаря Середенко Б.С.,

за участі представника позивача Юхименко Ю.Ю.

представника відповідача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа-Лізинг Україна» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Леденьов Іван Сергійович про визнання договору недійсним, -

в с т а н о в и в

У березні 2018 року позивач звернувся до суду з даним позовом. Свої вимоги мотивував тим, що товариство звернулось до суду з позовом про стягнення заборгованості за договором поруки. За їх заявою суд також вжив заходи забезпечення позов та накладено арешт на нерухоме майно, належне ОСОБА_2 - житловий будинок та земельна ділянка по АДРЕСА_1 . Заочним рішенням позов був задоволений та стягнено заборгованість за договором. На виконання рішення суду був виданий виконавчий лист, та державним виконавцем розпочаті виконавчі дії в тому числі щодо звернення стягнення на майно. У подальшому заочне рішення скасовано, а при новому розгляді справи районним судом було відмовлено в задоволенні позову, скасовані заходи забезпечення позову. Рішенням апеляційного суду їх позов був задоволений частково та стягнена заборгованість. Товариство на виконання рішення апеляційного суду отримало виконавчий лист та пред`явила його до примусового виконання. При виконанні стало відомо, що ОСОБА_2 подарувала нерухоме майно ОСОБА_3 , тобто договір дарування укладений між близькими родичами в проміжок часу від ухвалення рішення районного суду від 12 квітня 2017 року про відмову в позові до розгляду справи апеляційним судом для уникнення звернення стягнення на майно та виконання своїх зобов`язань.

Вказали, що оспорюваний договір укладений без реального настання правових наслідків, обумовлених договором дарування. Дії ОСОБА_2 спрямовані на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близького родича з метою приховати це майно від майбутнього виконання судового рішення про стягнення коштів. На даний час ОСОБА_2 продовжує володіти та користуватись спірним майном, а рішення суду залишається невиконаним, оскільки грошових коштів або іншого майна, належного відповідачу при виконанні рішення не виявлено. Тому даний договір на підставі ст.234 ЦК України має бути визнаний недійсним як фіктивний правочин.

Просили суд:

визнати недійсним договір дарування житлового будинку від 22 травня 2017 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений Леденьовим І.Є. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області за номером 1887 (житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 );

визнати недійсним Договір дарування земельної ділянки від 22 травня 2017 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений Леденьовим І.Є. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області за номером 1888 (земельної ділянки, кадастровий номер № 3222480400:05:001:5070, площею 0,1012 га, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 );

скасувати реєстраційний запис про право власності: 20528764 (дата реєстрації 22.05.2017 20:18:52), зареєстрований державним реєстратором: Приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Леденьовим Іваном Сергійовичем, внесений на підставі договору дарування №1887 від 22.05.2017 року, власник: ОСОБА_3 , РНОКПП: НОМЕР_1 щодо нерухомого майна: житлового будинку, загальною площею: 145,7 кв.м., житловою площею: 65,7 кв.м., що знаходиться на земельній ділянці: 3222480400:05:001:5070 за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 537372232224);

скасувати реєстраційний запис про право власності: 20528838 (дата реєстрації 22.05.2017 20:35:10), зареєстрований державним реєстратором: Приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Леденьовим Іваном Сергійовичем, внесений на підставі договору дарування №1888 від 22.05.2017 року, власник: ОСОБА_3 , РНОКПП: НОМЕР_1 щодо нерухомого майна: земельної ділянки № 3222480400:05:001:5070, площею: 0,1012 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна384563932224);

судові витрати покласти на Відповідачів.

15 травня 2018 року до суду надійшов відзив відповідачів. Вказали, що ОСОБА_2 постійно фактично проживала в зоні проведення АТО, а ОСОБА_3 постійно проживав в с.Шевченкове в спірному будинку, робив в ньому ремонт, сплачував комунальні послуги, укладав договори на обслуговування. У 2016 році ОСОБА_2 вирішила переїхати до свого чоловіка та не мала наміру повертись до України. Тому вирішила подарувати житловий будинок та земельну ділянку ОСОБА_3 , який і так фактично користувався даним будинком. На час вчинення правочину - 22 травня 2017 року, майно під забороною не перебувало, а рішення суду набрало законної сили 24 квітня 2017 року. А позивач подав апеляційну скаргу поза строками, встановленим кодексом, апеляційний суд поновив строки звернення лише 24 травня, тобто вже після укладеного правочину. Дані обставини підтверджують справжність намірів сторін укласти договір, без ухилення виконання будь-яких боргових зобов`язань. Також зазначила, що вона на праві власності має ще одну квартиру в м.Донецьк, за рахунок якої може бути виконане рішення суду. Дана квартира не відчужувалась, тому вона має майно для виконання рішення суду. Якби ОСОБА_2 мала намір ухилитись від виконання рішення, то вона б відчужила і дану квартиру. Зазначили, що правові позиції Верховного Суду не можуть бути використані, оскільки ті справи стосувались відчуження іпотечного майна. Вважає, що позивачем не доведено свої позовні вимоги та факт фіктивності оспорюваного правочину. Просила відмовити в задоволенні позову.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду від 03 квітня 2019 року за клопотанням позивача замінено найменування позивача на товариство з обмеженою відповідальністю «Альфа-Лізинг Україна».

За клопотанням представника відповідача ухвалою суду від 03 квітня 2019 року залучено у якості третьої особи приватного нотаріуса Києво-Святошинського районного нотаріального округу Леденьова Івана Сергійовича.

19 червня 2019 року до суду надійшли пояснення на позов приватного нотаріуса Леденьова І.С. Зазначив, що за зверненням ОСОБА_2 посвідчив договори дарування житлового будинку та земельної ділянки. Для укладення даного правочину сторони подали повний пакет документів, жодних заборон для посвідчення не було. Нотаріус не несе відповідальності за правдивість пакету документів, інформації, надану сторонами правочину. На момент посвідчення правочин жодної підстави для відмови у проведенні такої реєстрації не було. Просив суд врахувати дані пояснення при розгляді справи.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги, просив їх задовольнити у повному обсязі.

У судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечував. Просив відмовити в задоволенні позову.

У судове засідання приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Леденьов І.С. не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь в розгляді справи, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2 передбачено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Так, відповідно до ст. 316 ЦК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Статтею 321 ЦК України, встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Статтею 334 ЦК України передбачено, що право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв`язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов`язання доставки. Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

Згідно з ст. 717 ЦК України, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Відповідно до ст. 718 ЦК України дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі. Дарунком можуть бути майнові права, якими дарувальник володіє або які можуть виникнути у нього в майбутньому.

У ст. 719 ЦК України встановлені вимоги до договору дарування. Так, договір дарування предметів особистого користування та побутового призначення може бути укладений усно. Договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Договір дарування майнового права та договір дарування з обов`язком передати дарунок у майбутньому укладається у письмовій формі. У разі недодержання письмової форми цей договір є нікчемним. Договір дарування рухомих речей, які мають особливу цінність, укладається у письмовій формі. Передання такої речі за усним договором є правомірним, якщо суд не встановить, що обдаровуваний заволодів нею незаконно.

При розгляді справи судом встановлено, що 22 травня 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладений договір дарування житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Леденьовим І.С.

Реєстраційний запис про право власності: 20528764 (дата реєстрації 22.05.2017 20:18:52), зареєстрований державним реєстратором: Приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Леденьовим Іваном Сергійовичем, внесений на підставі договору дарування №1887 від 22.05.2017 року, власник: ОСОБА_3 , РНОКПП: НОМЕР_1 щодо нерухомого майна: житлового будинку, загальною площею: 145,7 кв.м., житловою площею: 65,7 кв.м., що знаходиться на земельній ділянці: 3222480400:05:001:5070 за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 537372232224).

22 травня 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладений договір дарування земельної ділянки площею 0,1012га, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Леденьовим І.С.

Реєстраційний запис про право власності: 20528838 (дата реєстрації 22.05.2017 20:35:10), зареєстрований державним реєстратором: Приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Леденьовим Іваном Сергійовичем, внесений на підставі договору дарування №1888 від 22.05.2017 року, власник: ОСОБА_3 , РНОКПП: НОМЕР_1 щодо нерухомого майна: земельної ділянки № 3222480400:05:001:5070, площею: 0,1012 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна384563932224).

Статтею 203 ЦК України передбачено, що: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

У відповідності до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою- третьою, п`ятою та шостою ст. 203 ЦК України.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У п. 8 постанові Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» вказано, що відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено.

У зв`язку з цим судам необхідно правильно визначати момент вчинення правочину (статті 205 - 210, 640 ЦК тощо). Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо). Згідно із статтями 210 та 640 ЦК не є вчиненим також правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації.

Встановивши ці обставини, суд відмовляє в задоволенні позову про визнання правочину недійсним. Наслідки недійсності правочину не застосовуються до правочину, який не вчинено. Рішенням суду не може бути зобов`язано сторони здійснити державну реєстрацію правочину, оскільки це суперечить загальним засадам цивільного законодавства - свободі договору (пункт 3 частини першої статті 3 ЦК). Норма частини третьої статті 182 ЦК щодо можливості оскарження до суду відмови у державній реєстрації, ухилення від державної реєстрації, відмови від надання інформації про реєстрацію застосовується лише щодо дій (бездіяльності) органів, які здійснюють таку реєстрацію.

Вимога про визнання правочину (договору) неукладеним не відповідає можливим способам захисту цивільних прав та інтересів, передбачених законом. Суди мають відмовляти в позові з такою вимогою. У цьому разі можуть заявлятися лише вимоги, передбачені главою 83 книги п`ятої ЦК.

Встановлено, що рішенням Селидівського міського суду Донецької області віл 12 квітня 2017 року відмовлено в задоволенні позову ТОВ УніКредит Лізинг до ОСОБА_2 про стягнення боргу відмовлено, скасовані заходи забезпечення позову про накладення арешту на нерухоме майно.

Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 24 травня 2017 року товариству строки на апеляційне оскарження, оскільки апеляційна скарга на рішення суду подана 17 травня 2017 року, тобто з пропуском строку, встановленого частиною першою ст. 294 ЦПК України. Відкрито апеляційне провадження у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «НЕОС ЛІЗИНГ» до ОСОБА_2 , третя особа товариство з обмеженою відповідальністю «АП ТРАНС», про стягнення заборгованості за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «НЕОС ЛІЗИНГ» на рішення Селидівського міського суду Донецької області від 12 квітня 2017 року. Копію апеляційної скарги надіслати особам, які беруть участь у справі. Строк, протягом якого можуть бути подані заперечення на апеляційну скаргу, встановлений до 06 червня 2017 року.

Рішенням Апеляційного суду Донецької області від 20 червня 2017 року рішення Селидівського міського суду від 12 квітня 2017 року скасувано. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «НЕОС ЛІЗИНГ» задоволено частково. Стягнено з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «НЕОС ЛІЗИНГ» заборгованість за договором фінансового лізингу № 4217L12/00-LD від 18.10.2012 року у сумі 192596,32 гривень, 3% річних у сумі 9535,07гривень, 3000 гривень на відшкодування витрат, пов`язаних з вчиненням виконавчого напису та за договором фінансового лізингу №4267L12/00-LD від 07.12.2012 року заборгованість у сумі 202990,52 гривень, 3% річних у сумі 10100,77 гривень, 3000 гривень на відшкодування витрат пов`язаних з вчиненням виконавчого напису, неустойку у сумі 203 000 гривень за прострочення повернення предметів лізингу, а всього : 624 222,68 гривні. Стягнено 19834,40 гривні на відшкодування витрат по оплаті судового збору. В іншій частині у задоволенні позову відмовлено.

За ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.

Крім того, у п. 20, 25 вищевказаної постанови зазначено, що правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Норми статті 230 ЦК не застосовуються щодо односторонніх правочинів. За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним. До удаваних правочинів наслідки недійсності, передбачені статтею 216 ЦК, можуть застосовуватися тільки у випадку, коли правочин, який сторони насправді вчинили, є нікчемним або суд визнає його недійсним як оспорюваний.

Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків.

Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним. Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 722 ЦК України передбачено, що право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття.

Частиною 4 ст. 722 ЦК України, передбачено, що прийняття обдаровуваним документів, які посвідчують право власності на річ, інших документів, які посвідчують належність дарувальникові предмета договору, або символів речі (ключів, макетів тощо) є прийняттям дарунка.

Тобто, моментом виникнення права власності на нерухомість за договором дарування є момент прийняття дарунку, а саме прийняття обдаровуваним документів, які посвідчують право власності (або символів речі), а обов`язковою умовою укладання такого договору є його укладення в письмовій формі і нотаріальне посвідчення.

При цьому, чинне цивільне законодавство не пов`язує виникнення права власності у обдаровуваного на нерухоме майно за договором дарування з державною реєстрацією такого договору.

П.5 договору дарування житлового будинку сторони погодили, що право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами у обдарованого виникає з моменту прийняття дару, згідно ч.1 ст.722 ЦК України. Обдаровуваний свідчить, що він дарунок приймає. Прийняття дарунку вважатиметься одержання обдаровуваним оригінального примірника цього договору після нотаріального посвідчення.

П.10 договору дарування земельної ділянки сторони підтверджують, що згідно ч.4 ст.722 ЦК України прийняття дарунку визнають момент одержання обдаровуваним оригінального примірника договору після його нотаріального посвідчення.

Матеріали справи не містять доказів того, що після підписання договорів, посвідчення їх нотаріусом, проведення державної реєстрації ОСОБА_2 не отримав оригінальний примірник договору.

Відповідно до ст. 319 Цивільного кодексу України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно ст.321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

На підтвердження доводів щодо несення витрат на утримання майна відповідачем ОСОБА_3 подано квитанції про сплату комунальних платежів, про оплату послуг з охорони будинку, копії яких долучено до матеріалів справи.

З довідки виконавчого комітету Білогородської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області №230 від 11 травня 2018 року вбачається, що ОСОБА_3 дійсно проживає в АДРЕСА_1 з травня 2017 року по теперішній час без реєстрації.

Факт від`їзду ОСОБА_2 до іншої держави підтверджується копією закордонного паспорту та роздруківок квитків.

При вирішення спору суд також враховує, що позивач не надав суду доказів того, що при виконанні рішення Апеляційного суду Донецької області державним виконавцем направлялись відповідні запити щодо перевірки майнового стану боржника, з`ясування наявності джерел доходів, рахунків в установах банків, відсутність іншого нерухомого майна, тощо. Зокрема, з поданих заперечень, матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 на час розгляду справи була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 . Позивач не надав суду доказів того, що на дане майно не можливо звернути стягнення, воно не належить боржнику, або боржник також відмовляється передавати його в рахунок погашення заборгованості. Сама по собі констатація факт наявності боргових зобов`язань не може стати автоматичною підставою для визнання договору фіктивним. Позивач в такому разі має подати докази на підтвердження таких вимог. Позивач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження таких вимог, не заявив клопотань про їх витребування, у разі складнощів в їх отриманні, не надав доказів на спростування доказів відповідача щодо проживання та несення витрат ОСОБА_3 на утримання майна.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що правова природа договору та визначені в договорі істотні умови договору не суперечать вимогам цивільного законодавства, які регламентують порядок укладення даного виду договору, відповідно до якого ОСОБА_3 набув права власності на спірне майно. На час укладення договору дарування право власності ОСОБА_2 на майно не оспорювалося, не вчинялись жодних дій щодо звернення стягнення на майно, судове рішення набрало законної сили, відсутність доказів про обізнаність сторін договору про подачу апеляційної скарги н рішення суду, а відтак були відсутні підстави для заборони власнику ОСОБА_2 розпоряджатися належним йому майном та вчиняти будь-які угоди щодо житлового будинку. Тому позивач не надав суду належних та допустимих доказів наявності підстав, передбачених ст. 234 ЦК України, для визнання фіктивним оспорюваного договору дарування майна. На підставі викладеного, суд вважає, що договір дарування не суперечить нормам ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, тому підстав для визнання його недійсним з підстав заявлених позивачем у позові не вбачається. Матеріали справи не містять доказів того, що відповідачам було відомо про подання ними апеляційної скарги взагалі, оскільки у встановлені ЦПК України вона ними не подана, а строки товариству були поновлені вже після укладення оспорюваних правочинів.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність відмови в задоволенні позову.

Керуючись ст.ст.12, 81, 141, 200, 206, 263-265 ЦПК України,

в и р і ш и в :

У задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа-Лізинг Україна» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Леденьов Іван Сергійович про визнання договору недійсним відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду, а в разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення виготовлено 04 листопада 2019 року.

Суддя