Ухвала суду № 86760472, 24.12.2019, Солом'янський районний суд міста Києва

Провадження №4-с/760/171/19

Справа №760/24587/19

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 грудня 2019 року Солом`янський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Оксюти Т.Г.

при секретарі Горупа В.В.

за участю представника скаржника ОСОБА_1 ,

представника приватного виконавця Юхименка Ю.Ю.,

представника заінтересованої особи Карапетяна А.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві скаргу ОСОБА_2 на дії приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Телявського Анатолія Миколайовича, заінтересована особа ТОВ «ЕС.ДІ.СІ. ГРУП»,

ВСТАНОВИВ:

Скаржник звернулась до суду зі скаргою на дії приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Телявського А.М. та просила визнати протиправними дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Телявського А.М. щодо подання заявки на реалізацію арештованого майна від 07.08.2019 року.

Визнати протиправними дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Телявського А.М. щодо передчасного прийняття постанови про призначення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні №59655485 та скасувати її.

Скарга обґрунтована тим, що 05.08.2019 року в рамках виконавчого провадження №59655485, приватним виконавцем Телявським А.М. було винесено постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника, а саме квартири АДРЕСА_1 .

06.08.2019 року приватним виконавцем Телявським А.М. було винесено постанову про призначення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні №59655485 для подальшої реалізації вищезазначеного арештованого майна.

Скаржник вважає, що приватний виконавець при винесенні постанови про арешт майна (коштів) боржника, постанови про призначення суб`єкта оціночної діяльності суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні №59655485 для подальшої реалізації вищезазначеного арештованого майна порушив чинне законодавство, оскільки 07.08.2019 року скаржником було надано приватному виконавцю довідки, які були видані Дарницькою районною в м. Києві державною адміністрацією про реєстрацію місця проживання малолітніх ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою: АДРЕСА_2 .

Тобто, приватний виконавець всупереч вимогам закону не отримав дозволу органу опіки та піклування на передачу для реалізації нерухомого майна, а саме квартири АДРЕСА_1 , почав процедуру реалізації зазначеної квартири.

Крім того, ОСОБА_2 в своїй скарзі вказує на те, що з матеріалів виконавчого провадження вбачається, що постановою від 26.07.2019 року приватним виконавцем накладено арешт на кошти боржника, що можуть міститись на рахунках перелічених в скарзі банківських установ, однак лише дві з них достеменно отримали та виконали зазначену постанову. В матеріалах справи наявні відповіді лише від ПАТ «Укргазбанк» від 09.08.2019 року та від ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» від 31.07.2019 року та від 08.08.2019 року.

Відомостей щодо виконання постанови про арешт коштів боржника від інших банківських установ станом на 21.08.2019 року не надходило. Крім того, без виконання залишилась вимога виконавця від 25.07.2019 року адресована АТ КБ «ПриватБанк».

При цьому 07.08.2019 року, в порушення черговості звернення стягнення виконавець вжив заходів щодо реалізації квартири звернення стягнення на яку здійснюється в останню чергу у разі відсутності у боржника достатніх коштів чи рухомого майна.

Крім того, скаржник в своїй скарзі зазначає про те, що постанову про арешт майна боржника, а саме спірної квартири, прийнято виконавцем 05.08.2019 року, а вже 07.08.2019 року на сайті ДП «Сетам» опубліковано інформацію про оголошення аукціону з реалізації майна скаржника.

Скаржник вважає, що вищезазначеними діями, приватний виконавець порушив норми Закону України «Про виконавче провадження», а саме норми ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження», де зазначено, що у разі якщо сторони виконавчого провадження, а також заставодержатель у 10-денний строк з дня внесення виконавцем постанови про арешт майна боржника не досягли згоди щодо вартості майна та письмово не повідомили виконавця про визначену ними вартість майна, виконавець самостійно визначає вартість майна боржника.

На підставі викладеного просила скаргу задовольнити.

Ухвалою судді Солом`янського районного суду м. Києва від 04.09.2019 року відкрито провадження у справі та призначено до розгляду.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 150 ЦПК України зупинено стягнення з ОСОБА_2 на підставі виконавчого документу №2-1361/12 виданого 15.07.2019 року Солом`янським районним судом м. Києва.

Постановою Київського апеляційного суду від 17.10.2019 року ухвалу Солом`янського районного суду м. Києва від 04.09.2019 року скасовано в частині зупинення стягнення з ОСОБА_2 на підставі виконавчого документу №2-1361/12, виданого 15.07.2019 року Солом`янським районним судом м. Києва.

В іншій частині ухвалу залишено без змін.

01.11.2019 року відмовлено у задоволенні заяви ТОВ «ЕС.ДІ.СІ. ГРУП» про скасування заходів забезпечення позову встановлених ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 15.07.2019 року.

Представник скаржника в судовому засіданні скаргу підтримав та просив її задовольнити.

Представник приватного виконавця в судовому засіданні проти задоволення скарги заперечував посилаючись на те, що приватний виконавець при здійсненні виконавчих дій діяв відповідно до Закону України «Про виконавче провадження», а тому просив у задоволенні скарги відмовити.

Представник ТОВ «ЕС.ДІ.СІ. ГРУП» в судовому засіданні проти задоволення скарги заперечував з підстав її надуманості та необґрунтованості та просив відмовити у задоволенні скарги.

Вислухавши думку учасників сторін, дослідивши матеріали справи та матеріали виконавчого провадження, суд приходить до наступного.

Згідно ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ст. 4 ЦПК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ст. 5 ЦПК України).

При цьому, статтею 18 ЦПК України визначено, судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Згідно ч. 1 ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Статтею 5 Закону України «Про виконавче провадження», визначено органи та особи, які здійснюють примусове виконання рішень, зокрема, згідно частини першої вказаної статті, примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п.2 та п.3 ч.1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 07.02.2014 року «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах», судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. - і за її межами. Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

При цьому, відповідно до ст. 10 Закону, заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Виконавець зобов`язаний: 1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; 2) надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; 3) розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; 4) заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; 5) роз`яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов`язки.

Згідно до ч. 1 ст. 447 ЦПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Аналогічні положення містяться і в ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження».

Згідно з ч. 1 ст. 14 Закону України «Про виконавче провадження», учасниками виконавчого провадження є виконавець, сторони, представники сторін, прокурор, експерт, спеціаліст, перекладач, суб`єкт оціночної діяльності - суб`єкт господарювання, особи, права інтелектуальної власності яких порушені, - за виконавчими документами про конфіскацію та знищення майна на підставі статей 176, 177 і 229 Кримінального кодексу України, статті 51-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Встановлено, що рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 21.03.2012 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 06.09.2012 року, позов ПАТ «Кредитпромбанк» задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Кредитпромбанк» заборгованості за кредитним договором №49.28\135\С-Н-06 від 30.03.2006 року в сумі 428299,41 грн. та заборгованості за кредитним договором №49.4.1\19\07-А від 13.04.2007 року в сумі 419918,21 грн., а всього 848217,62 грн.

На підставі вказаного рішення суду 25.06.2012 року був виданий виконавчий лист №2-136, про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором №49.28\135\С-Н-06 від 30.03.2006 року в сумі 428299,41 грн. та заборгованості за кредитним договором №49.4.1\19\07-А від 13.04.2007 року в сумі 419918,21 грн.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 30.09.2013 року замінено сторону виконавчого провадження (стягувача) ПАТ «Кредитпромбанк» на ПАТ «Дельта Банк».

12.11.2018 року між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «ЕС.ДІ.СІ.ГРУП» був укладений договір про відступлення (купівлі-продажу) права вимоги №955/К, відповідно до якого права вимоги за кредитним договором укладеним з ОСОБА_2 перейшли до ТОВ «ЕС.ДІ.СІ.ГРУП».

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 03.12.2018 року замінено стягувача ПАТ «Дельта Банк» (код ЄДРПОУ 34047020) на ТОВ «ЕС.ДІ.СІ.ГРУП» (код ЄДРПОУ 42231930) у виконавчому провадженні, з примусового виконання виконавчого листа №2-136, виданого Солом`янським районним судом м. Києва 25.06.2012 року про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором №49.28\135\С-Н-06 від 30.03.2006 року в сумі 428299,41 грн. та заборгованості за кредитним договором №49.4.1\19\07-А від 13.04.2007 року в сумі 419918,21 грн., а всього 848217,62 грн.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 12.06.2019 року видано дублікат виконавчого листа № 2-1361 виданого 25.06.2012 року Солом`янським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Кредитпромбанк» заборгованості за кредитним договором №49.28/135/С-Н-06 від 30.03.2006 року в сумі 428 299,41 грн. та заборгованості за кредитним договором №49.4.1/19/07-А від 13.04.2007 року в сумі 419 918,21 грн., а всього 848 217,62 грн.

25.07.2019 року приватним виконавцем виконавчого округу м. Київ Телявським А.М. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа №2-1361/12 виданого 15.07.2019 року Солом`яньким районним судом м. Києва (ВП №59655485).

ОСОБА_2 звернулась до суду зі скаргою на дії приватного виконавця виконавчого округу м. Київ Телявського А.М. та обґрунтовувала її тим, що 05.08.2019 року в рамках виконавчого провадження №59655485, приватним виконавцем Телявським А.М. було винесено постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника, а саме квартири АДРЕСА_1 .

06.08.2019 року приватним виконавцем Телявським А.М. було винесено постанову про призначення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні №59655485 для подальшої реалізації вищезазначеного арештованого майна.

Скаржник вважає, що приватний виконавець Телявський А.М. при винесенні постанови про арешт майна (коштів) боржника, постанови про призначення суб`єкта оціночної діяльності суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні №59655485 для подальшої реалізації вищезазначеного арештованого майна порушив чинне законодавство, оскільки 07.08.2019 року скаржником було надано приватному виконавцю довідки, які були видані Дарницькою районною в м. Києві державною адміністрацією про реєстрацію місця проживання малолітніх ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідно до п. 28 розділу VIII «Інструкції з організації примусового виконання рішень», затвердженої наказом Міністерства юстиції України 02 квітня 2012 року №512/5 у редакції наказу Міністерства юстиції від 29 червня 2016 року №2832/5 розробленої відповідно до Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень інших органів», Закону України «Про виконавче провадження» у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону.

ОСОБА_2 в своїй скарзі зазначає про те, що приватний виконавець Телявський А.М. всупереч вимогам вищезазначеного закону не отримав дозволу органу опіки та піклування на передачу для реалізації нерухомого майна, а саме квартири АДРЕСА_1 , почав процедуру реалізації зазначеної квартири, на що слід зазначити наступне.

Встановлено, що 04.04.2019 року стягувачем на адресу Центру надання адміністративних послуг Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації було надіслано заяву, в якій зазначалось про те, що 12 листопада 2018 року між АТ «Дельта Банк» та ТОВ «ЕС.ДІ.СІ.ГРУП» було укладено договори про відступлення прав вимоги, за якими до ТОВ «ЕС.ДІ.СІ.ГРУП» перейшло право вимоги за:

Кредитним договором №49.28/135/С-Н-06 від 30.03.2006 року з усіма змінами та доповненнями, що є невід`ємною його частиною;

Іпотечним договором №33/135/Н/3-06 від 30.03.2006 року, посвідченим приватним нотаріусом КМНО Чернокур О.М. та зареєстрованого в реєстрі за №1007у, відповідно до якого в іпотеку було передано квартиру АДРЕСА_1 .

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про іпотеку», іпотекодавець має право виключно на підставі згоди іпотекодержателя передавати предмет іпотеки в спільну діяльність, лізинг, оренду, користування.

В п. 6.1.10 іпотечного договору передбачено заборону реєструвати в квартирі, що є предметом іпотеки будь-яких осіб без письмового дозволу іпотекодержателя.

Враховуючи наведене, стягувач повідомив Центр надання адміністративних послуг Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації про те, що останній не надає своєї згоди на проведення реєстрації місця проживання фізичних осіб за місцезнаходженням іпотечного майна.

Проте, незважаючи на умови іпотечного договору, зокрема п. 6.1.10 договору, скаржник проігнорувала приписи договору та ініціювала реєстрацію місця проживання за місцезнаходженням іпотечного майна малолітніх дітей.

Крім того, відповідно до ст. ст. 50, 51 Закону України «Про виконавче провадження» визначений порядок звернення стягнення на нерухоме майно, у тому числі яке є предметом застави (іпотеки).

Згідно із ч. 7 ст. 51 Закону України «Про виконавче провадження» примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку».

Статтею 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно, звернення стягнення на нерухоме майно боржника, як предмета іпотеки в порядку примусового виконання визначено статтями 41-49 Закону України «Про іпотеку».

Згідно зі ст.41 Закону України «Про іпотеку», реалізація предмета іпотеки, на яке звертається за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог цього Закону.

Згідно ч.1 ст.61 Закону України «Про виконавче провадження», реалізація арештованого майна (крім майна вилученого з цивільного обороту, зазначеного у ч.8 ст. 56 цього Закону) здійснюється шляхом електронних торгів або за фіксованою ціною. Майно передається на реалізацію за ціною та в порядку, визначеними ст. 57 цього Закону.

Відповідно до п. 6.1.10 іпотечного договору передбачену заборону реєструвати в квартирі, що є предметом іпотеки будь-яких осіб без письмового дозволу іпотекодержателя.

У пункті 44 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» роз`яснено, що згідно зі статтею 32 Цивільного кодексу України, статтею 177 Сімейного кодексу України та статті 17 Закону України «Про охорону дитинства» батьки не мають права без дозволу органу опіки та піклування укладати договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов`язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов`язання.

Згідно з підпунктом 3.1 пункту 3 глави 1 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 у разі укладення правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, у тому числі договорів щодо поділу, обміну житлового будинку, квартири за участю малолітніх осіб, а також осіб, над якими встановлено опіку або піклування, нотаріус перевіряє наявність дозволу органу опіки та піклування на укладення таких правочинів.

У зв`язку з наведеним необхідно виходити із того, чи мала дитина право власності на предмет іпотеки чи право користування предметом іпотеки на момент укладення договору іпотеки.

Будь-які дії, вчинені без згоди іпотекодержателя після укладення договору іпотеки (наприклад, реєстрація неповнолітньої дитини в житловому будинку, народження дитини після укладення договору іпотеки), не є підставою для визнання такого договору недійсним із підстави невиконання вимог закону про отримання згоди органу опіки та піклування.

Звернення стягнення на предмет іпотеки за рішенням суду є кінцевою стадією виконання рішення суду про звернення стягнення, а тому попередній дозвіл органу опіки та піклування на відчуження квартири, в якому право користування належить малолітній дитині, не потрібен. Така згода потрібна при укладенні договору іпотеки, якщо предметом іпотеки мають право користуватись чи володіти діти, а не при виконанні рішення суду та проведенні прилюдних торгів.

Зазначена позиція підтверджується позицією викладеною в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 30 вересня 2015 року у справі 6-39908св14; ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 8 липня 2015 року у справі №6-8741св15; ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 5 лютого 2014 року №6-45859св13; постанові Верховного Суду від 04.07.2018 року по справі № 761 /4494/13-ц; постанові Верховного Суду від 27.06.2018 року по справі №367/2506/15-ц.

Таким чином, необхідно звернути увагу на те, що малолітні діти були зареєстровані в іпотечній квартирі після укладення договору іпотеки та без згоди на це іпотекодержателя, тому, враховуючи вимоги положень п. 44 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 03.03.2012 року - дитина не наділена правом користування предметом іпотеки, а тому наявність самого факту прописки малолітньої особи в квартирі після укладення договору іпотеки не може розцінюватись як обґрунтування відсутності можливості звернення на нього стягнення.

Крім того, вищезазначена квартира була передана в іпотеку згідно іпотечного договору з метою належного забезпечення кредитних зобов`язань, а іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, зокрема на підставі рішення суду.

Однак, слід зазначити, що при укладанні договору іпотеки, іпотекодавець гарантував, що йому не відомі права інших осіб на предмет іпотеки, отже при укладенні договору, права малолітніх або неповнолітніх дітей порушені не були.

Слід звернути увагу на те, що у справах, де реалізація арештованого майна здійснюється з прилюдних торгів у межах виконавчого провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусового виконання рішення суду про стягнення кредитної заборгованості та, відповідно до законодавства, така згода органу опіки та піклування не вимагається. Така згода потрібна при укладенні договору іпотеки, якщо предметом іпотеки мають право користуватись чи володіти діти.

Нормами статей 50, 51, 60, 61 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, примусова реалізація предмета іпотеки за рішенням суди (виконавчим написом) з прилюдних торгів не є правочином, а є саме виконанням рішення суду (виконавчого напису), а отже згода органу опіки та піклування на реалізацію квартири з аукціону в процесі примусового виконання рішення суду (виконавчого напису) не потрібна.

Також, в судовому засіданні встановлено, що Дарницькою районною в м. Києві державною адміністрацією проведена перевірка підстав реєстрації місця проживання осіб за адресо: АДРЕСА_2 , та керівником органу реєстрації прийнято рішення про скасування реєстрації місця проживання. Про прийняте рішення особам надіслано письмові повідомлення.

Згідно з відомостями, які містяться в інформаційній системі «Реєстр територіальної громади міста Києва» за вищевказаною адресою відсутні зареєстровані особи.

Зазначене підтверджується листом Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації від 27.11.2019 року за №101-10924/05.

Крім того, ОСОБА_2 в своїй скарзі вказувала на те, що з матеріалів виконавчого провадження вбачалось, що постановою від 26.07.2019 року приватним виконавцем накладено арешт на кошти боржника, що можуть міститись на рахунках перелічених в скарзі банківських установ, однак лише 2 з них достеменно отримали та виконали зазначену постанову. В матеріалах справи наявні відповіді лише від ПАТ «Укргазбанк» від 09.08.2019 року та від ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» від 31.07.2019 року та від 08.08.2019 року.

Відомостей щодо виконання постанови про арешт коштів боржника від інших банківських установ станом на 21.08.2019 року не надходило. Крім того, без виконання залишилась вимога виконавця від 25.07.2019 року адресована АТ КБ «ПриватБанк».

При цьому 07.08.2019 року, в порушення черговості звернення стягнення виконавець вжив заходів щодо реалізації квартири звернення стягнення на яку здійснюється в останню чергу у разі відсутності у боржника достатніх коштів чи рухомого майна.

Однак, суд не погоджується з такими доводами скаржника з огляду на наступне.

Дійсно 26.07.2019 року приватним виконавцем Телявським А.М. було винесено постанову про арешт коштів боржника та накладено арешт на грошові кошти, що містяться на рахунках боржника. Зазначену постанову приватним виконавцем було направлено в банківські та фінансові установи, які були зазначені в самій постанові.

Проте, як вбачається з відповідей на вказану постанову, зокрема з відповіді АТ КБ «ПриватБанк» від 05.08.2019 року, повідомлено про те, що на рахунках ОСОБА_2 недостатньо коштів для виконання постанови приватного виконавця Телявського А.М., а тому АТ КБ «ПриватБанк» було відмовлено приватному виконавцю в виконанні його постанови.

З усіх інших відповідей вбачається, що ОСОБА_2 не обслуговується в зазначених в постанові банках та фінансових установах, а тому постанова про арешт коштів боржника від 26.07.2019 року була повернута виконавцю без виконання.

Отже, враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що приватним виконавцем не було порушено черговості звернення стягнення, в рамках виконавчого провадження №59655485.

Крім того, скаржник в своїй скарзі зазначає про те, що постанову про арешт майна боржника, а саме спірної квартири, прийнято виконавцем 05.08.2019 року, а вже 07.08.2019 року на сайті ДП «Сетам» опубліковано інформацію про оголошення аукціону з реалізації майна скаржника.

Скаржник вважає, що вищезазначеними діями, приватний виконавець порушив норми Закону України «Про виконавче провадження», а саме норми ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження», де зазначено, що у разі якщо сторони виконавчого провадження, а також заставодержатель у 10-денний строк з дня внесення виконавцем постанови про арешт майна боржника не досягли згоди щодо вартості майна та письмово не повідомили виконавця про визначену ними вартість майна, виконавець самостійно визначає вартість майна боржника, на що слід зазначити наступне.

Встановлено, що на адресу приватного виконавця Телявського А.М. надійшла заява від ТОВ «ЕС.ДІ.СІ.ГРУП», в якій було повідомлено приватного виконавця про те, що станом на 05.08.2019 року сгягувач та боржник не досягли згоди про вартість майна боржника, а саме: квартири АДРЕСА_1 .

Отже, враховуючи вищевикладене, стягувач просив приватного виконавця, в рамках ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження», призначити суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для проведення оцінки майна, а саме: квартири АДРЕСА_1 .

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що приватний виконавець Телявський А.М. діяв в межах Закону України «Про виконавче провадження» та підстав для визнання протиправними дій приватного виконавця щодо подання заявки на реалізацію арештованого майна та визнання протиправними дії приватного виконавця щодо прийняття постанови про призначення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні та скасування постанови приватного виконавця про призначення суб`єкта оціночної - суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні є безпідставними.

За вимогами ч. 3 ст. 451 ЦПК України, якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби і права і свободи заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

При цьому, відповідно до вимог ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Як визначено в ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно положень ч. 2 ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи вище викладене, суд приходить до висновку, що скарга є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Керуючись Законом України «Про виконавче провадження», ст.ст. 447, 448, 449, 450, 451 ЦПК України суд, -

У Х В А Л И В:

В задоволенні скарги ОСОБА_2 на дії приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Телявського Анатолія Миколайовича, заінтересована особа ТОВ «ЕС.ДІ.СІ. ГРУП» відмовити.

Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали.

Суддя