Рішення № 86756812, 18.12.2019, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" грудня 2019 р.м. ХарківСправа № 922/2786/19

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Шатернікова М.І.

при секретарі судового засідання Цірук О.М.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Тайтен Машинері Україна" (08162, Київська область, Києво-Святошинський р-н, смт. Чабани, вул. Машинобудівників, 1; ідент. код 38379774)

до Фермерського господарства "КУБАНЬ" (64713, Харківська обл., Барвінківський район, селище Іванівка (Іванівська Друга с/рада), вул. Хачатурова, б. 10, квартира 2; ідент. код 35604607)

про стягнення 553593,38 грн.

за участю представників:

позивача - Мостовий О.В

відповідача - Білоголовська Л.А.

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Тайтен Машинері Україна", 28.08.2019 р. звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з Фермерського господарства "КУБАНЬ" заборгованості у розмірі 623928,77 грн., з яких 279790,36 грн. - основний борг; 240 521,92 грн. - пеня; 80217,09 грн. - 11% річних; 23399,40 грн. - інфляційні втрати, а також просить стягнути з Відповідача суму судових витрат, які складаються з суми сплаченого судового збору у розмірі 9358,95 грн. та суми витрат на правничу допомогу адвоката у розмірі 54000,00 грн. Свої вимоги позивач обґрунтовує неналежним виконанням відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за договором купівлі-продажу сільськогосподарської техніки № TMU-216Т-17 від 07.06.2017 року в частинні оплати у повному обсязі за поставлений товар.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 30 серпня 2019 року прийнято позов ТОВ "Тайтен Машинері Україна" до розгляду, відкрито провадження у справі № 922/2786/19, розгляд якої вирішено здійснювати в порядку загального позовного провадження, у справі розпочате підготовче провадження та призначено підготовче засідання на 11:00 26.09.2019.

У підготовчому засіданні 26.09.2019 у справі задоволено клопотання відповідача про відкладення підготовчого засідання та постановлено ухвалу, яку занесено до протоколу підготовчого засідання про відкладення підготовчого засідання в порядку п. 3 ч. 2 ст. 183 ГПК України до "23" жовтня 2019 р. о 12:30 год.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 23.10.2019 року прийнято заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог до розгляду (вх. 14694); закрито провадження у справі № 922/2786/19 в частині стягнення основного боргу у розмірі 45000,00 грн.; продовжено строк проведення підготовчого провадження на 30 днів до 28.11.2019 р. включно; підготовче засідання відкладено на "13" листопада 2019 р. о 10:30. З урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог та закриття провадження у справі в частині, визначено наступну ціну та предмет спору: стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу сільськогосподарської техніки № TMU-216Т-17 від 07.06.2017 року у загальному розмірі 553593,38 грн., з яких: основний борг - 217 290,36 грн.; сума пені - 236 351,90 грн.; сума 11% річних - 78 867,96 грн.; сума інфляційних втрат - 21 083,16 грн.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 13.11.2019, після вчинення всіх необхідних дій для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи, передбачених ст. 182 ГПК України, приймаючи обмеження, встановлені законом, щодо строку проведення підготовчого провадження, вирішено закрити підготовче провадження у справі № 922/2786/19 та призначити справу до судового розгляду по суті на 27.11.2019 о 10:30.

У підготовче засідання 27.11.2019 р. відповідачем було повідомлено, що ним на підставі платіжного доручення № 467 від 22.10.2019 р. та платіжного доручення №484 від 06.11.2019 р. на загальну суму 20000,00 грн., а також заявлено клопотання про відкладення розгляду справи.

У судовому засіданні 27.11.2019 р. було постановлено протокольну ухвалу про відкладення судового засідання з розгляду справи по суті, в порядку ч. 1 ст. 216 ГПК України та п.2 ч. 2 ст. 202 ГПК України на "18" грудня 2019 р. об 11:30.

На електронну адресу суду представником позивача 17.12.2019 р. надано заяву про закриття провадження у справі щодо частини позовних вимог (вх. 3324), в якій позивач зазначає, що відповідачем після 21.10.2019 було додатково перераховано на банківський рахунок позивача кошти на загальну суму 20000,00 грн., а саме 22.10.2019 сплачено 10000,00 грн. та 06.11.2019 р. - 10000,00 грн., а отже сума основного боргу на час розгляду справи складає 197290,36 грн. За таких підстав, заявник просить закрити провадження у справі на підставі п. 2 ст. 231 ГПК України в частині стягнення основного боргу у розмірі 20000,00 грн.

Представник позивача у судовому засіданні 18.12.2019 р. просить суд задовольнити позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 197290,36 грн. основного боргу, 236 351,90 грн. пені, 78 867,96 грн. - 11% річних, 21 083,16 грн. інфляційних втрат, посилаючись на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором купівлі-продажу сільськогосподарської техніки № TMU-216Т-17 від 07.06.2017 року в частині перерахування обумовлених у договорі платежів вартості товару в узгоджений сторонами строк. Крім того просить суд судові витрати у повному обсязі покласти на відповідача.

Представник відповідача у судовому засіданні та у наданих до суду запереченнях наголошує, що у відповідності до пунктів 7.1. та 7.2 договору купівлі-продажу обов`язок покупця зі сплати пені та 11% річних від простроченої суми виникає з моменту пред`явлення продавцем відповідної вимоги. Враховуючи, що відповідачем вимога позивача не отримана, права останнього на момент звернення до суду з позовною заявою порушені не були, в зв`язку з чим в нього не виникло право звернення з цього приводу до суду. У подальшому між позивачем та відповідачем 28.02.2018 р. було укладено додаткову угоду до договору купівлі-продажу сільськогосподарської техніки № TMU-216Т-17 від 07.06.2017 року, якою було змінено терміни, форму та порядок розрахунків, а саме вказаною угодою було зафіксовано суму грошових коштів, яку відповідач вже сплатив за договором, суму, яку він має сплатити за товар та строки вчинення таких платежів. Таким чином, за твердженнями відповідача, оскільки сторонами було змінено строки оплати, відповідальність відповідача за несвоєчасне виконання умов договору виникає лише стосовно порушення строків платежів починаючи з 16.05.2018 року, а нарахування позивачем пені та 11% річних на платежі, які були здійснені до 28.02.2018 року є неправомірним, оскільки сторонами додатковою угодою були визначені нові строки платежів за договором, натомість позивач намагається стягнути пеню та 11% річних на підставі пунктів договору, який сторонами змінено та на момент подачі позову є недійсним. Одночасно відповідач просить суд задовольнити, подану до канцелярії суду заяву про зменшення штрафних санкцій та відстрочення виконання рішення (вх. 30236), посилаючись на ту обставину, що відповідачем сплачено майже 90% від вартості товару, і він продовжує здійснювати платежі, незважаючи на скрутне фінансове становище, при цьому одноразове стягнення з відповідача усієї суми боргу ще більше ускладнить його фінансове стан, та, як наслідок може призвести до банкрутства відповідача. А заявлені позивачем до стягнення штрафні санкції є надмірно великими. На сьогоднішній день відповідач не має коштів на виконання зобов`язань перед позивачем, враховуючи, що відповідач є сільськогосподарським підприємством, а відтак його робота полягає в сезонності, та для сплати суми заборгованості відповідачу потрібно 6 місяців, оскільки поповнення обігових коштів можливе за рахунок надання відповідачем сільськогосподарським послуг при проведенні весняних польових робіт, які розпочинаються в березні-квітні. Одночасно відповідачем заявлено вимогу про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката позивача, вказуючи, що сума у розмірі 54000,00 грн. не відповідає критеріям розумності та співрозмірності, а також, наголошуючи, що вартість 1 години роботи адвоката визначена на рівні 2700,00 грн., що становить 1,5 прожиткових мінімумів працездатних осіб на місяць, є завищеною.

В свою чергу позивач заперечує проти зменшення штрафних санкцій та відстрочення виконання рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

07.06.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Тайтен Машинері Україна" (позивач, продавець) та Фермерським господарством "Кубань" (відповідач, покупець) було укладено договір купівлі-продажу сільськогосподарської техніки № TMU-216T-17, за умовами якого продавець зобов`язався передати у власність покупця сільськогосподарську техніку (далі - товар), згідно з умовами оплати, які викладені в п. 2.3. Договору (п. 1.1. Договору).

Пунктом 1.2. договору передбачено, що специфікація на товар наведена в Додатку № 1, який є невід`ємною частиною Договору.

При цьому в Додатку № 1 від 07.06.2017 до Договору - Специфікації (далі - Специфікація) зазначається, що постачанню підлягає зернова жниварка Case ІН 3020 30' (9,14 м) з подвійним приводом.

Відповідно до п. 1.3. Договору, товар постачається на умовах EXW (Інкотермс 2010), адреса: п/в Іванівка Друга, вул. Шкільна 29/2, Барвінківський р-н, Харківська обл., у строк до 15.11.2017, при умові 100% оплати Товару, але в будь-якому випадку не пізніше 5 календарних днів з моменту повної оплати.

Вартість товару була узгоджена сторонами у п. 2.2. договору, а саме сторони погодили, що на момент підписання цього договору загальна вартість товару становить 1 140 060,36 грн. Грошовий еквівалент в іноземній валюті становить 43422,60 доларів США.

При цьому відповідно до п. 2.3. Договору, сторонами було встановлено наступний порядок оплати вартості товару: протягом терміну дії договору, грошові зобов`язання покупця існують і підлягають сплаті в гривнях у наступному порядку:

п. 2.3.1.: платіж у розмірі 312 016,52 грн. здійснюється покупцем до 09.06.2017;

п. 2.3.2.: платіж у розмірі 360 019,06 грн. здійснюється покупцем до 01.10.2017;

п. 2.3.3.: платіж у розмірі 468 024,78 грн. здійснюється покупцем до 15.11.2017.

У подальшому 28.02.2018 року між сторонами було узгоджено та підписано додаткову угоду № 1 до договору купівлі-продажу сільськогосподарської техніки № TMU-216T-17 від 07.06.2017, відповідно до якої сторони дійшли згоди змінити загальну вартість товару та терміни платежів, а саме:

п. 2.3 договору викладено у навій редакції: "Сторони встановлюють, що протягом терміну дії Договору, грошові зобов`язання покупця існують і підлягають сплаті в гривнях в наступному порядку:

п. 2.3.1. платіж в розмірі 310 768,69 грн. здійснено покупцем 12.06.2017;

п. 2.3.2. платіж в розмірі 20 000,00 грн. здійснено покупцем 04.12.2017;

п. 2.3.3. платіж в розмірі 15 000,00 грн. здійснено покупцем 12.12.2017;

п. 2.3.4. платіж в розмірі 50 000,00 грн. здійснено покупцем до 15.12.2017;

(тобто підпунктами 2.3.1.- 2.3.4 додаткової угоди сторони констатували та зафіксували здійснені покупцем оплати за договором)

п. 2.3.5. платіж в розмірі 400 000,00 грн. здійснюється покупцем до 15.05.2018;

п. 2.3.6. платіж в розмірі 130 196,96 грн. здійснюється покупцем до 15.06.2018;

п. 2.3.7. платіж в розмірі 130 196,70 грн. здійснюється покупцем до 15.07.2018;

п. 2.3.8. платіж в розмірі 130 196,70 грн. здійснюється покупцем до 15.08.2018.»

(тобто підпунктами 2.3.5. - 2.3.8 додаткової угоди сторони узгодили та визначили порядок здійснення покупцем оплати за договором на майбутнє).

Крім того, пунктом 2 Додаткової угоди сторонами змінено загальну вартість товару, а саме вирішено внести зміни до п. 2.2. розділу 2 договору та викладено його в такій редакції:

«На момент підписання цієї Додаткової угоди № 1 загальна вартість товару становить: зернова жниварка Case ІН модель 3020 30' (9,14 м) з подвійним приводом, 2016 р.в. № YGH231155 - 1 186 359,05 грн.».

Як зазначає позивач, в порядку умов пунктів 3.1. та 3.2., з урахуванням змін внесених додатковою угодою № 1 договору, він зобов`язався передати відповідачу зернову жниварку Case ІН 3020 30' (9,14 м) з подвійним приводом у строк до 15.08.2018 р., при умові 100% оплати товару. Однак такий обов`язок у позивача не настав, станом на момент пред`явлення позову, оскільки ФГ "Кубань" в узгоджений сторонами строк не оплатило 100% вартості товару.

Натомість фактично зернова жниварка, яка є предметом спірного договору купівлі-продажу та визначена у Специфікації та пункті 2 Додаткової угоди, вже перебуває у володінні та користуванні ФГ "Кубань" з 01.07.2017, а саме з моменту підписання Акта № 1 прийому-передачі об`єкта оренди до Договору оренди сільськогосподарської техніки від 07.06.2017 № TMU-082A-17, за яким ТОВ "Тайтен Машинері Україна" передало, а ФГ "Кубань" прийняло у належному для експлуатації стані об`єкт оренди: зернову жниварку Case ІН модель 3020 ЗО' (9,14 м) з подвійним приводом, нова, 2016 р.в., серійний № НОМЕР_1 .

Таким чином, позивач фактично виконав свої зобов`язання за договором щодо постачання на користь відповідача товару, навіть незважаючи на невиконання відповідачем власних зобов`язань щодо повної та своєчасної оплати вартості такого товару, відповідно до умов визначених пунктом 2.3. договору, в редакції п. 1 Додаткової угоди.

Натомість, за твердженнями позивача, відповідачем систематично порушуються взяті на себе зобов`язання щодо строків здійснення оплат вартості товару, а саме:

- ФГ "Кубань" на виконання п. 2.3 договору в первісній редакції здійснено лише часткову оплату Товару наступним чином: 12.06.2017 сплачено 310 768,69 грн.; 04.12.2017 сплачено 20 000,00 грн.; 12.12.2017 сплачено 15 000,00 грн.; 15.12.2017 сплачено 50 000,00 грн.;

- ФГ "Кубань" на виконання п. 2.3 договору в редакції Додаткової угоди сплатило на користь позивача наступні платежі: 07.03.2018 - 40000,00 грн.; 05.05.2018 - 26300,00 грн.; 30.05.2018 - 20 000,00 грн.; 11.06.2018 - 78000,00 грн.; 05.07.2018 - 5000,00 грн.; 31.07.2018 - 78500,00 грн.; 09.08.2018 - 30000,00 грн.; 17.08.2018 - 30000,00 грн.; 24.09.2018 - 27000,00 грн.; 05.10.2018 - 20 000,00 грн.; 31.105.2018 - 30000,00 грн.; 15.11.2018 - 20 000,00 грн.; 30.11.2018 - 20 000,00 грн.; 12.12.2018 - 20000,00 грн.; 10.01.2019 - 10 000,00 грн.; 25.02.2019 - 10 000,00 грн.; 22.05.2019 - 20000,00 грн.; 01.07.2019 - 26 000,00 грн., 06.08.2019 - 17500,00 грн.

Тобто, станом на час звернення позивача з позовом, покупцем здійснено перерахування грошових коштів на суму 924068,69, у зв`язку з чим, у останнього станом на 28.08.2019 р. виникла перед позивачем заборгованість за договором купівлі-продажу сільськогосподарської техніки № TMU-216T-17 від 07.06.2017 у розмірі 262290,36 грн.

Обставини щодо стягнення з відповідача заборгованості за договором в сумі 262290,36 грн. й стали підставою для звернення позивача до суду з позовом по даній справі.

Крім того, в зв`язку з простроченням відповідачем своїх зобов`язань за період з 02.10.2017 року по 05.08.2019 (включно), позивачем також нараховано (окремо по кожному періоду прострочення) до стягнення з відповідача (з урахуванням здійсненої відповідачам часткової оплати основного богу) пеню у розмірі 226351,90 грн., 11 % річних у розмірі 78867,96 грн., інфляційні втрати у розмірі 21083,16 грн.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки. Згідно положень статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами ч. 1 ст. 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Сторонами у договорі купівлі-продажу порядок розрахунків за договором визначено у п. 2.3. договору, яким у первісній редакції визначено порядок оплату у три етапи, а після внесення змін до умов договору порядок оплат узгоджено в 4 етапи.

Доказів своєчасного здійснення покупцем всіх платежів у строки визначені сторонами у п. 2.3 договору до суду не надано.

У разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.

Згідно ч. 3-4 ст. 538 ЦК України, у разі невиконання однією із сторін у зобов`язанні свого обов`язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов`язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов`язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі. Якщо зустрічне виконання обов`язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов`язку, друга сторона повинна виконати свій обов`язок.

У судовому засіданні та матеріалами справи підтверджено той факт, що сторони договору не відмовляються від виконання взятих на себе зобов`язань, зокрема предмет договору (сільськогосподарська техніка - зернова жниварка) знаходиться у фактичному користуванні відповідача, та останнім, як покупцем, вчиняються дії по частковій оплаті цього товару, проте вказані оплати здійснюються з порушенням обумовлених у договорі строків та станом на 15.08.2018 р. (кінцевий строк здійснення останнього платежу визначеного у п.п. 2.3.8 додаткової угоди до договору) відповідачем взяті на себе зобов`язань щодо повної оплати за товар не виконані.

За загальним правилом, згідно із приписами ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно з ч.1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, враховуючи вищевикладене, не надання відповідачем доказів здійснення своєчасної оплати товару у строки визначені сторонами у договорі з урахуванням змін узгоджених у додатковій угоді до договору, або обґрунтованих заперечень проти вимог позивача, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання зобов`язання з оплати ТОВ "Тайтен Машинері Україна" за договором купівлі-продажу сільськогосподарської техніки № TMU-216T-17 від 07 червня 2017 року товар наступним чином:

а) з урахуванням умов п. 2.3 договору в первісній редакції:

- прострочення на суму 1247,83 грн. з 10.06.2017 по 01.10.2017 р.; (зазначене прострочення позивачем не враховується при розрахунку штрафних санкцій);

- прострочення на суму 360019,06 грн. + 1247,83 грн. з 02.10.2017 по 15.11.2017 р.;

- прострочення на суму 828043,84 грн. + 1247,83 грн. з 16.11.2017 по 04.12.2017 р.;

- прострочення на суму 809291,67 грн. з 04.12.2017 р. по 12.12.2017 р.

- прострочення на суму 794291,67 грн. з 12.12.2017 р. по 15.12.2017 р.

- прострочення на суму 744291,67 грн. з 15.12.2017 р. по 27.02.2018 р.

б) з урахуванням умов п. 2.3 договору в редакції додаткової угоди:

Перший платіж (загальна сума 400000,00 грн.):

- прострочення на суму 333700,00 грн. з 15.05.2018 р. по 30.05.2018 р.;

- прострочення на суму 313700,00 грн. з 31.05.2018 р. по 11.06.2018 р.;

- прострочення на суму 235700,00 грн. з 12.06.2018 р. по 05.07.2018 р.;

- прострочення на суму 230700,00 грн. з 06.07.2018 р. по 31.07.2018 р.;

- прострочення на суму 152200,00 грн. з 01.08.2018 р. по 09.08.2018 р.;

- прострочення на суму 122200,00 грн. з 10.08.2018 р. по 17.08.2018 р.;

- прострочення на суму 92200,00 грн. з 18.08.2018 р. по 24.09.2018 р.;

- прострочення на суму 65200,00 грн. з 25.09.2018 р. по 05.10.2018 р.;

- прострочення на суму 45200,00 грн. з 06.10.2018 р. по 31.10.2018 р.;

- прострочення на суму 15200,00 грн. з 01.11.2018 р. по 15.11.2018 р.

Другий платіж (загальна сума 130196,96 грн.):

- прострочення на суму 130196,96 грн. з 16.06.2018 р. по 15.11.2018 р.;

- прострочення на суму 125396,96 грн. з 16.11.2018 р. по 30.11.2018 р.;

- прострочення на суму 105396,96 грн. з 01.12.2018 р. по 12.12.2018 р.;

- прострочення на суму 85396,96 грн. з 13.12.2018 р. по 10.01.2019 р.;

- прострочення на суму 75396,96 грн. з 11.01.2019 р. по 25.02.2019 р.;

- прострочення на суму 65396,96 грн. з 26.02.2019 р. по 22.05.2019 р.;

- прострочення на суму 45396,96 грн. з 23.05.2019 р. по 01.07.2019 р.;

- прострочення на суму 19396,96 грн. з 02.07.2019 р.

Третій платіж (загальна сума 130196,70 грн.):

- прострочення на суму 130196,70 грн. з 16.07.2018 р.;

Четвертий платіж (загальна сума 130196,70 грн.):

- прострочення на суму 130196,70 грн. з 16.08.2018 р.

Таким чином судом враховано, що матеріали справи свідчать, що станом на 28.08.2019 року (станом на час звернення позивача до суду) заборгованість відповідача дорівнювала 262290,36 грн., а в подальшому в період з 20.09.2019 по 11.10.2019 року відповідачем перераховано позивачу в рахунок погашення заборгованості 45000,00 грн. та ухвалою суду від 23.10.2019 р. провадження у справі в частині цієї суми закрито, у зв`язку з чим остаточний основний борг станом на час призначення справи № 922/2786/19 до судового розгляду становив суму 217290,36 грн.

При цьому, судом визнаються безпідставними заперечення відповідача щодо відсутності прострочення за умовами п. 2.3 у редакції основного договору, оскільки факт узгодження сторонами іншого порядку здійснення оплат протягом дії договору не спростовує фактів прострочення, які відбулись у період до укладення такої додаткової угоди щодо зміни порядку здійснення оплат.

За приписами статей 13, 74 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Матеріали справи містять докази виконання позивачем взятих на себе зобов`язань за договором та не містять доказів в підтвердження своєчасної оплати відповідачем вартості товару у строки узгоджені сторонами у договорі, при цьому учасниками справи не зазначено про існування таких доказів.

В той же час, суд приймає до уваги ту обставину, що в ході розгляду справи по суті частково основний борг відповідачем був погашений на підставі наступних платіжних документів (платіжних доручень): № 467 від 22.10.2019 р. на суму 10000,00 грн., № 484 від 06.11.2019 р. на суму 10000,00 грн.

Позивачем не заперечено зарахування вказаних грошових коштів в рахунок погашення основного боргу за спірним договором, у зв`язку з чим подано заяву про закриття провадження у справі в частині стягнення 20000,00 грн. основного боргу.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Відтак, враховуючи факт погашення відповідачем основної заборгованості за спірним договором у розмірі 20000,00 грн. після звернення позивача до суду з відповідним позовом, провадження у справі в частині стягнення з відповідача зазначеної суми основної заборгованості підлягає закриттю, у зв`язку з відсутністю предмета спору.

Враховуючи вищевикладене та приймаючи до уваги, що відповідач не надав суду належних доказів виконання домовленості або вмотивованих заперечень проти неї, а також враховуючи, що відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк, вимоги позивача в сумі основного боргу у розмірі 197 290,36 грн. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

В частині заявлених позивачем вимог про стягнення з відповідача, у зв`язку із неналежним виконанням останнім зобов`язань щодо прострочення здійснення оплат пені, 11 % річних та інфляційних збитків, нарахованих за період прострочення, суд керується наступним.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Статтями 216-218 ГК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, якими зокрема, є господарські санкції.

Відповідно до статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватись неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання. Наведена норма лише встановлює види забезпечення виконання зобов`язання, а також можливість встановити інші види забезпечення виконання зобов`язання договором або законом, що узгоджується з положенням статті 627 ЦК України, за якою сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Умовами договору купівлі-продажу, а саме пунктами 7.1. та 7.2. сторони дійшли згоди про те, що:

- у випадку прострочення терміну оплати, встановленого умовами цього Договору Покупець сплачує Продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення з моменту виникнення заборгованості за весь строк прострочення сплати заборгованості та суму боргу із урахуванням встановленого інфляції протягом 10 календарних днів з моменту пред`явлення відповідної вимоги продавцем.

- керуючись ст. 259 ЦК України, сторони домовились, що позовна давність по стягненню неустойки (штрафу, пені), відсотків (п. 7.2. Договору), у взаєморозрахунках між Продавцем та Покупцем, встановлюється тривалістю п`ять років.

Як вбачається з матеріалів справи, 08.08.2019 р. представником позивача було надіслано на адресу відповідача вимогу щодо сплати заборгованості за Договором за вих. № 411 (а.с. 68-74), в якій було повідомлено про необхідність погашення заборгованості, що виникла за умовами Договору, а також суми пені та 11% річних, на загальну суму 596 045,46 грн., у семиденний строк із дня дотримання цієї вимоги.

При цьому, судом визнаються безпідставними заперечення відповідача щодо неотримання вказаної вимоги, приймаючи до уваги, що вимога була надіслана на офіційну адресу відповідача та враховуючи, що умовами укладеного між сторонами договору не передбачено виключного порядку вручення таких документів лише у письмовій формі шляхом вручення під розпис, а відтак позивачем виконано передбачені договором необхідні дії та додано належні докази надсилання вказаної вимоги відповідачу.

У розумінні частин 1, 2 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання.

При цьому, відповідно до частин 1, 4 статті 231 Господарського кодексу України законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до частини 6 статті 232 ГК нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до. 2.5. постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань", щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Отже, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано узгоджений сторонами у п. 2.3 договору. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців. Інший граничний строк нарахування пені (більший) сторонами не узгоджений.

Відповідно до статті 6 Цивільного Кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Проте, з аналізу наданого позивачем розрахунку пені судом встановлено, що позивачем не було враховано обмежується шестимісячним строком при нарахуванні пені, як то передбачено частиною шостою статті 232 ГК України.

З огляду на вищевикладене, суд вважає за необхідне здійснити перерахунок пені в межах шестимісячного строку встановленого частиною 6 ст.232 ГК України відносно кожного факту прострочення по кожному з платежів та з урахуванням здійснених відповідачем оплат.

Таким чином, позивач має право на нарахування пені по факту прострочення по кожному з платежів в межах шестимісячного строку для нарахування пені з дня виникнення прострочення та виходячи з розміру подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення. За перерахунком суду загальний розмір пені, розрахований по кожному платежу окремо, враховуючи дати початку прострочення встановлені судом вище та строк нарахування пені обмежений 6-ю місяцями, склав 172178,81 грн. грн., а відтак суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача пені є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню як правомірні саме в цьому розмірі, в іншій частині, заявленої до стягнення пені, у розмірі 64173,09 грн. правові підстави для її стягнення у суду відсутні.

Щодо стягнення з відповідача 11% річних суд зазначає наступне.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 7.2. договору, керуючись ст. 625 ЦК України сторони домовилися, що у разі прострочення термінів оплати (у т.ч. кожного з платежів), встановлених умовами цього Договору Покупець сплачує Продавцю 11% річних від простроченої суми протягом 10 календарних днів з моменту пред`явлення відповідної вимоги продавцем.

Таким чином, сторонами при укладанні договору враховуючи принцип свободи договору було змінено розмір річних визначений у законі та встановлено нарахування 11 % річних від простроченої суми заборгованості, замість 3% річних, визначених ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат та 11 % річних, здійснений позивачем, з урахуванням фактів встановлених вище, судом встановлено, що він відповідає вимогам законодавства, умовам договору та взаємовідносинам, що склались між сторонами, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 11% річних у розмірі 78 867,96 грн. та інфляційних нарахувань в розмірі 21 083,16 грн. є такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до статей 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно статті 73 Господарського процесуального кодексу України: доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими, законними, підтвердженими матеріалами справи в частині стягнення з відповідача основного боргу, пені, штрафу та нарахувань здійснених позивачем в порядку приписів ч. 2 ст. 625 ЦК України і такими, що підлягають частковому задоволенню.

Розглянувши заяву відповідача про зменшення розміру пені, 11% річних та інфляційних на 100% та відстрочку виконання рішення, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для її розгляду, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні вказаної заяви, з огляду на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Згідно з правовою позицією Європейського суду з прав людини, несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, згідно якої "кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру..", а у системному розумінні даної норми та національного закону, суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах, шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале невиконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути виправдано за конкретних обставин справи. До того ж, довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у зв`язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого невиконання.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що межі виправданої затримки виконання рішення суду залежать, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначено судом. Стосовно системності виконання Європейський суд підкреслює, що присудження грошових коштів не надає пом`якшення у виконавчому провадженні, а отже сама можливість надання відстрочки виконання судового акту повинна носити виключний характер. Обставини, які зумовлюють надання відстрочки виконання рішення суду повинні бути об`єктивними, непереборними, іншими словами - виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.

Із підстав, умов та меж надання розстрочки виконання судового рішення слідує, що безпідставне надання розстрочки без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.

Отже, питання щодо надання розстрочки чи відстрочки виконання рішення суду повинно вирішуватися господарськими судами із дотриманням балансу інтересів сторін, які приймають участь у справі. Таким чином, необхідною умовою задоволення заяви про надання відстрочки виконання рішення суду є з`ясування факту дотримання балансу інтересів сторін, господарські суди повинні досліджувати та оцінювати не тільки доводи боржника, а і заперечення кредитора, зокрема, щодо і його фінансового стану. При цьому, суд повинен врахувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк, але перш за все, повинен врахувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення.

Відповідно статті 331 Господарського процесуального кодексу України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити та розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує, серед іншого, ступінь вини відповідача у виникненні спору.

Відповідно до ст. 239 ГПК України, суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Зазначена стаття не обмежує право господарського суду певними обставинами, при наявності яких господарський суд може розстрочити виконання прийнятого ним рішення.

Обставини справи у їх сукупності дають підстави для висновку про те, що відповідач фактично обґрунтовує необхідність надання відстрочки виконання судового рішення з посиланням на свій тяжкий фінансовий стан, але документального підтвердження зазначених обставин відповідачем не надано.

Надаючи оцінку викладеним доводами про розстрочку виконання рішення, суд зазначає, що письмові пояснення не обґрунтовані належними документальними доказами в розумінні ст. 76 ГПК України щодо підтвердження тяжкого фінансового стану відповідача.

Отже, при вирішенні питання щодо доцільності надання відстрочки виконання судового рішення судом враховуються матеріальні інтереси обох сторін та доказів, наданих на підтвердження несприятливого фінансового стану.

З урахуванням вищевикладених обставин справи, з огляду на матеріальні інтереси як позивача, так і відповідача та їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, значний строк прострочення виконання зобов`язання з боку відповідача та інші обставини справи, суд приходить до висновку про відсутність у спірних правовідносинах виняткових обставин, які можуть бути підставою для відстрочки виконання судового рішення. З матеріалів справи не вбачається того, що відсутність відстрочки виконання судового рішення унеможливить виконання такого рішення або ускладнить його виконання, в зв`язку з чим суд відмовляє відповідачу в наданні відстрочки виконання рішення.

Одночасно суд не знаходить правових підстав для зменшення штрафних санкцій, виходячи з наступного.

Частиною 1 ст. 233 Господарського кодексу України закріплено право суду зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора.

За приписами ч.3 ст.551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При цьому, правовий аналіз наведеної норми свідчить про те, що зменшення розміру неустойки це право суду, при якому повинні враховуватись певні обставини, які в своїй сукупності утворюють винятковість.

Одночасно, в чинному законодавстві України відсутній вичерпний перелік виняткових випадків, за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку. Отже, вказане питання віршується судом з урахуванням приписів ст.86 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Частиною 2 статті 233 Господарського кодексу України встановлено, що якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Разом з тим відповідачем не доведено, що нарахування штрафних санкцій у розмірі заявленому позивачем є надмірними та несправедливими, а заявлені до стягнення 11% річних та інфляційні збитки взагалі не є штрафними санкціями у розумінні закону.

При цьому посилання відповідача на ту обставину, що діяльність підприємства носить сезонний характер та є ризикованою, не є виключною обставиною, оскільки укладаючи спірний договір та визначаючи його умови і беручи на себе відповідні обов`язки відповідач мав усвідомлювати міру своєї відповідальності та обов`язок виконання взятих на себе зобов`язань.

Враховуючи наведене, інтереси позивача, а також те, що відповідач не звільнений від відповідальності за неналежне виконання договірних зобов`язань, виходячи із загальних засад, встановлених у ст. 3 Цивільного кодексу України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, суд відмовляє у зменшенні розміру нарахованих сум пені та нарахувань здійснених в порядку приписів ст. 625 ЦК України.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Згідно із ст.123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу.

Що стосується витрат на послуги адвоката, то вони підлягають задоволенню пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.126 Господарського процесуального кодексу України, за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Поняття особи, котра є адвокатом, наводиться в статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", котра зазначає, що адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

Відповідно до п. 4 ч.1 ст.1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до ч. 3 ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Позивачем в обґрунтування понесення ним витрат на оплату послуг адвоката надано договір договір № 725-МО про надання правової допомоги з Адвокатським об`єднанням «Прагнум» від 08.11.2018 р.; Заявку № 10/с-МО на надання правової допомоги від 27.06.2019 р.; акт № 14-МО про приймання професійної правничої допомоги від 19.07.2019 р. рахунок-фактуру № СФ-000074 від 19.07.2019 р., виписку банку про здійснення оплати послуг згідно акту № 14-МО на суму 54 000,00 грн., копію свідоцтва на право зайняття адвокатською діяльністю № 225 від 10.09.2008, копію ордеру серії КВ № 776799 від 15.07.2019.

Судом встановлено, що згідно із заявкою від 27.06.2019 № 10/С-МО, позивач доручив АО «Прагнум» супровід судового спору щодо стягнення з відповідача заборгованості за договором купівлі-продажу сільськогосподарської техніки від 07.06.2017 № TMU-216T-17 .

Відповідно до п. 2.1. Заявки, сторони погодили гонорар за надання професійної правничої допомоги у розмірі 2 700,00 грн., за годину роботи адвоката «Прагнум».

На виконання умов Заявки, протягом 27.06.2019 - 18.07.2019, адвокатами «Прагнум» було надано професійну правничу допомогу позивачу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів, а саме проаналізовано надані Позивачем документи задля визначення характеру спірних правовідносин, які виникли між Позивачем та Відповідачем, внаслідок невиконання останнім умов Договору купівлі-продажу сільськогосподарської техніки; зібрано та проаналізовано докази щодо спору та сформовано доказову базу з метою підготовки позовної заяви (що включає в себе опитування представників Позивача щодо фактичних обставин справи, зустрічі з представниками Позивача, формування переліку документів, які необхідно було отримати у Позивача); досліджено поточну господарську діяльність Відповідача, його фінансову стійкість та ринкові позиції у відповідному секторі економіки, з метою вирішення питання про необхідність вжиття заходів забезпечення позову. Проаналізовано платоспроможність Відповідача; здійснено пошук та аналіз правових позицій Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду щодо підстав стягнення заборгованості за договорами купівлі-продажу (поставки), за обставин, подібних до спірних правовідносин, що виникли між Позивачем і Відповідачем; сформовано правову позицію у справі та узгоджено її з Позивачем; підготовлено проект вимоги Відповідачу щодо виконання зобов`язань за Договором; підготовлено та узгоджено з позивачем проект позовної заяви про стягнення заборгованості з Відповідача, внесено правки та доповнення до позовної заяви.

Вчинення вказаних дії з надання професійної правничої допомоги не спростовано відповідачем, як і не доведено, що витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 54 000,00 грн. є не співмірними з наданими послугами та завищеними.

Враховуючи те, що позивач надав до суду докази надання правничої допомоги, довів суду витрачений час адвокатом на вирішення всіх питань, які виникають при вирішення даного спору, витрати по оплаті на правничу допомогу суд задовольняє та покладає на відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 48210,85 грн., враховуючи приписи п. 3 ч.4 ст. 129 ГПК України щодо покладення інших судових витрат (до складу яких входить й витрати на професійну правничу допомогу), пов`язаних з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини 2 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру позовних вимог.

З огляду на наведене всі інші клопотання та заяви, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення і не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду стосовно наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись статтями 1-5, 10, 11, 12, 41-46, 73-80, 86, 123, 126, 129, 165, 196, 201, 208-210, 231, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Фермерського господарства "КУБАНЬ" (64713, Харківська обл., Барвінківський район, селище Іванівка (Іванівська Друга с/рада), вул. Хачатурова, б. 10, квартира 2; ідент. код 35604607) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Тайтен Машинері Україна" (08162, Київська область, Києво-Святошинський р-н, смт. Чабани, вул. Машинобудівників, 1; ідент. код 38379774) 197 290,36 грн. основного боргу; 172178,81 грн. пені; 78 867,96 грн. - 11% річних; 21 083,16 грн. інфляційних втрат, а також витрати зі сплати судового збору в розмірі 8016,30 грн. та судові витрати, які понесені позивачем на адвокатські послуги у розмірі 48210,85 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3. У задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені у розмірі 64173,09 грн. - відмовити.

4. Закрити провадження у справі № 922/2786/19 в частині стягнення основного боргу у розмірі 20000,00 грн.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ст. 241 ГПК України).

Відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України, рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного рішення.

Повне рішення складено "28" грудня 2019 р.

Суддя М.І. Шатерніков