Рішення № 86756494, 19.12.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

19.12.2019Справа № 910/13035/19

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Мрія-Інвест»

до Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської

міської ради (Київська міська державна адміністрація)

про визнання правочину нікчемним

Суддя Сівакова В.В.

секретар судового засідання Кимлик Ю.В.

за участю представників сторін

від позивача Біцюк В.С., ордер серії КВ № 456957 від 14.11.2019

від відповідача Бондар-Дякуновська О.Г., довіреність № 050/14-2442 від 17.04.2019

СУТЬ СПОРУ:

20.09.2019 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Мрія-Інвест» до Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання правочину нікчемним.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між сторонами було укладено інвестиційний договір № 049-13/і/12, на виконання якого позивачем було сплачено пайовий внесок на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва у розмірі 9.260.006,00 грн, що становить 10% від загальної вартості договору. Умовами відповідного інвестиційного договору сторонами було встановлено, що після сплати коштів відповідно до п.п. 2.1.2 та 2.1.3 цього договору організатор конкурсу, у межах своєї компетенції, убезпечить інвестора від сплати будь-яких додаткових внесків на розвиток соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва. 18.09.2008 між сторонами було укладено договір пайової участі № 564, з додатковими угодами до нього № 1 від 26.04.2010 та № 2 від 26.10.2015, якими встановлено, що позивач має сплатити пайовий внесок у розмірі 87.825,88 грн. Проте на думку позивача, відповідні правочини є нікчемними, оскільки порушують публічний порядок. Спірний договір передбачає повторне виконання зобов`язання щодо сплати коштів на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва, що спрямований на незаконне заволодіння майном позивача та на порушення конституційних прав позивача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.09.2019 відкрито провадження у справі № 910/13035/19 та прийнято позовну заяву до розгляду; розгляд справи вирішено здійснювати в порядку загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 22.10.2019.

18.10.2019 позивачем до суду подано клопотання про відкладення розгляду справи.

21.10.2019 від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує посилаючись на те, що публічний порядок - це публічно-правові відносини, які мають імперативний характер і визначають основи суспільного ладу держави. Отже, положеннями ст. 228 Цивільного кодексу України визначено перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об`єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об`єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об`єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не вважаються такими, що порушують публічний порядок. Правочини, які порушують публічний порядок спрямовані на використання власності всупереч закону за наявності вини, яка має бути підтверджена зокрема вироком суду. Вважає, що договір укладено у повній відповідності до законодавства у сфері залучення пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва, а укладення договору не спрямоване на посягання на приватну власність юридичної особи, а виключно на дотримання закону.

В підготовчому засіданні 22.10.2019 відповідно до ст. 183 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 14.11.2019.

В підготовчому засіданні 14.11.2019 судом постановлено ухвалу на місці, не виходячи до нарадчої кімнати, у відповідності до ст.ст. 182, 185 Господарського процесуального кодексу України, про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 05.12.2019.

22.11.2019 позивачем до суду подано клопотання про надання матеріалів справи для ознайомлення. Представник позивача 22.11.2019 ознайомився з матеріалами справи, що підтверджується наявною у справі відповідною розпискою представника позивача.

27.11.2019 позивачем до суду подано відповідь на відзив, в якій зазначає, що абзац 25 рішення Київради від 27.02.2003 в редакції, що діяла на час виконання в повному обсязі обов`язку позивачем зі сплати пайової участі мав наступну редакцію: «Інвестори, залучені постійно діючою комісією, створеною розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 26.12.2003 № 2442 «Про порядок залучення інвесторів до фінансування будівництва або реконструкції станцій метрополітену, підземних переходів, автошляхів, площ та інших об`єктів житлової та соціальної інфраструктури міста», для реалізації інвестиційних проектів, пайову участь (внесок) не сплачують». За таких обставин, відповідач, будучи обізнаним про виконання позивачем в повному обсязі обов`язку зі сплати пайової участі, прийняв рішення про укладення договору, за яким позивач зобов`язаний вдруге виконати обов`язок з сплати пайової участі, а отже діяв недобросовісно. Зобов`язання позивача сплатити повторно кошти на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва спрямоване на незаконне заволодіння майном позивача. Вважає, що договір є нікчемним правочином, оскільки порушує публічний порядок, а отже позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

05.12.2019 відповідачем до суду подано заперечення на відповідь на відзив, в якій зазначає, що твердження позивача щодо застосування редакції рішення Київради від 27.02.2003 на момент сплати пайової участі є необґрунтованими, оскільки предметом позову є визнання нікчемним саме договору пайової участі, а не інвестиційного договору, а позивач був вільним у волевиявленні щодо укладення договору про пайову участь. Так, позивач за власною ініціативою 18.04.2008 листом № 242 звернувся до Головного управління економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) з метою визначення обсягу пайової участі у розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва у зв`язку з будівництвом торговельно-розважального комплексу на просп. Миколи Бажана та вул. Ревуцького та укладення договорів на її сплату з урахуванням техніко-економічних показників. Департаменрт при здійсненні розрахунків обсягу пайової участі (внеску) керувався чинною на той момент редакцією Нормативів, абзац 25 пункту першого якого передбачає, що інвестори, залучені постійно діючою комісією, створеною розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 26.12.2003 № 2442 «Про порядок залучення інвесторів до фінансування будівництва або реконструкції станцій метрополітену, підземних переходів, автошляхів, площ та інших об`єктів житлової та соціальної інфраструктури міста», для реалізації інвестиційних проектів, не сплачують пайову участь (внесок), якщо її розрахункова сума, визначена на підставі затвердженої у встановленому порядку проектно-кошторисної документації, не перевищує внеску на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури, сплаченого відповідно до умов конкурсу. Вважає пояснення та аргументи позивача необґрунтованими, такими, що не відповідають законодавству та не підлягають врахуванню при розгляді спору.

05.12.2019 відповідачем до суду подано клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які поніс позивач.

05.12.2019 відповідачем до суду подано заяву про застосування строків позовної давності. З урахуванням дати укладення договору вбачається, що позивач був обізнаний про порушення свого права 18.09.2008. За таких обставин, враховуючи норми ст.ст. 257, 261 Цивільного кодексу України, строк позовної давності сплив 19.09.2011. Звернувшись до суду з позовом у вересні 2019 року позивач пропустив трирічний строк позовної давності, що згідно зі ст. 267 Цивільного кодексу України є підставою для відмови в задоволенні позову.

Позивач в судовому засіданні 05.12.2019 позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Відповідач в судовому засіданні 05.12.2019 проти задоволення позовних вимог заперечував в повному обсязі.

В підготовчому засіданні 22.10.2019 відповідно до ст. 216 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 19.12.2019.

В судовому засіданні 19.12.2019 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

08.04.2004 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мрія-Інвест» (інвестор, позивач) та Головним управлінням економіки та інвестицій Київської міської державної адміністрації (теперішня назва - Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), відповідач) укладено інвестиційний договір № 049-13/і/12 про будівництво багатофункціонального спортивно-оздоровчого комплексу з зоною відпочинку, закладами торгівлі та громадського харчування в районі озера Вирлиця (далі - інвестиційний договір).

Згідно з п. 1.1 інвестиційного договору передбачено, що інвестор (позивач) приймає на себе функції інвестора і замовника будівництва багатофункціонального спортивно-оздоровчого комплексу із зоною відпочинку, закладами торгівлі та громадського харчування в районі озера Вирлиця (далі - об`єкт інвестування) та зобов`язується здійснити будівництво об`єкту інвестування за власні та/або залучені кошти відповідно до умов інвестиційного конкурсу, власних конкурсних пропозицій, умов цього договору та затвердженої у встановленому порядку проектно-кошторисної документації.

Згідно п.п. 1.2, 1.4 інвестиційного договору до складу об`єкту інвестування входять: офісні приміщення, багатозальний кінотеатр, супермаркет з паркінгом, боулінг, більярдний клуб, парк атракціонів, ресторани, готель, спортивно-оздоровчий комплекс, виставковий комплекс, інші види приміщень та закладів, орієнтовною загальною площею 85800 кв. м.

Пунктом 2 інвестиційного договору, який має назву «Порядок та умови здійснення інвестицій» встановлено наступне:

2.1 Загальну суму інвестицій складають:

2.1.1. Орієнтована вартість будівництва (в т.ч. виготовлення і погодження ПКД) об`єкту інвестування - 92.600.060,00 грн, крім того ПДВ в сумі 18.520.010,00 грн.

2.1.2. Компенсація витрат, пов`язаних з підготовкою та проведенням інвестиційного конкурсу, у розмірі 1% (один відсоток) від орієнтовної вартості будівництва об`єкту інвестування - 926.000,60 грн.

2.1.3. Кошти на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва (відповідно до Положення «Про проведення інвестиційного конкурсу та укладення інвестиційних договорів на залучення інвесторів до фінансування будівництва або реконструкції станцій метрополітену, підземних переходів, автошляхів, площ та інших об`єктів, в проектах яких передбачається розташування об`єктів сфери послуг та торговельного обслуговування населення», затвердженого розпорядженням КМДА від 05.11.2012 № 2017 в редакції розпорядження КМДА від 21.07.2003 № 1335), у розмірі 10% (десяти відсотків) від орієнтовної вартості будівництва об`єкту інвестування - 9.260.006,00 грн.

2.1.4. Після сплати коштів відповідно до п. 2.1.2. та 2.1.3. цього договору, організатор конкурсу, у межах своєї компетенції, убезпечить інвестора від сплати будь-яких додаткових внесків на розвиток соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста.

Позивач сплатив пайовий внесок у розмірі 9.260.006,00 грн, що підтверджується наступними платіжними дорученнями:

№ 33 від 09.04.2004 на суму 1.074.000,00 грн,

№ 42 від 22.04.2004 на суму 3.000.000,00 грн,

№ 43 від 30.04.2004 на суму 2.000.000,00 грн,

№ 44 від 30.04.2004 на суму 900.000,00 грн,

№ 45 від 30.04.2004 на суму 900.000,00 грн,

№ 46 від 30.04.2004 на суму 886.006,00 грн,

№ 47 від 30.04.2004 на суму 200.000,00 грн,

№ 48 від 07.05.2004 на суму 300.000,00 грн.

Позивач листом № 242 від 18.04.2008 звернувся до Головного управління економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (зареєстровано останнім 22.04.2008 за вх. № 3788), в якому у зв`язку з будівництвом «Торговельно-розважального комплексу з автопаркінгом (І черга будівництва) у складі багатофункціональної планувальної структури на просп. Миколи Бажана та вул. Ревуцького (в районі озера Вирлиця) та благоустрою прилеглої прибережно-захисної смуги озера у Дарницькому районі м. Києва» просив визначити обсяг пайової участі у розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва та укласти договір на її сплату з урахуванням техніко-економічних показників.

За результатами розгляду даного звернення Управління 01.09.2008 листом № 049-08/7002 надало позивачеві договір та розрахунки пайового внеску на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста.

Позивач листом № 261 від 12.09.2008 звернувся до Управління (зареєстровано останнім 18.09.2008 за вх. № 8877) з проханням зареєструвати договір пайової участі.

18.09.2008 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мрія-Інвест» (забудовник, позивач) та Головним управлінням економіки та інвестицій Київської міської державної адміністрації укладено договір № 564 пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва (далі - договір пайової участі, спірний договір).

Відповідно до п. 1.1 договору пайової участі його предметом є сплата забудовником пайової участі (внесків) на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва (пайовий внесок), у зв`язку з будівництвом торговельно-розважального комплексу (площа торговельного комплексу - 93460,00 кв. м, кінотеатрів - 5000,0 кв. м, ресторанів - 3000,0 кв. м, дитячого розважального центру - 3000,0 кв. м, боулінгу - 3000,0 кв. м, катка - 1440,0 кв. м, спортивно-оздоровчого комплексу - 2200,0 кв. м) з підземним паркінгом загальною площею 78000,0 кв. м. на просп. Миколи Бажана та вул. Ревуцького (в районі озера Вирлиця) у Дарницькому районі міста Києва.

Згідно з п. 1.2 договору пайової участі розмір пайового внеску, згідно з розрахунками 1, 2, 3, 4 та 5 від 26.08.2008 становить 97.085.890,00 грн і підлягає уточненню після затвердження проектно-кошторисної документації у встановленому порядку. Дані розрахунки є невід`ємною частиною цього договору.

Згідно з п. 1.3 договору пайової участі відповідно до «Нормативів..» до сплати належить різниця між розрахунковою сумою пайового внеску та обсягу сплачених інвестором коштів, залучених для реалізації інвестиційних проектів відповідно до розпорядження КМДА від 26.12.2003 № 2442 «Про порядок залучення інвесторів до фінансування будівництва або реконструкції…».

Відповідно до інвестиційного договору № 49-13/і/12 від 08.04.2004 забудовником перераховані інвестиційні кошти у сумі 9.260.006,00 грн.

Відповідно до п. 2.1 договору пайової участі забудовник зобов`язаний перерахувати пайовий внесок, з урахуванням п. 1.3 у сумі 87.825.880,00 грн (без ПДВ) на умовах, визначених у цьому договорі (97.085.890,00 грн - 9.260.006,00 грн).

Додатковою угодою № 1 від 26.04.2010 здійснено коригування розміру пайового внеску згідно договору № 564 від 18.09.2008, що становить 40.303.390,00 грн.

Додатковою угодою № 2 від 26.10.2015 встановлено, що станом на 29.09.2015 пайовий внесок складає 59.224.050,00 грн.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до підпункту 5 пункту «а» статті 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до власних (самоврядних) повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать залучення на договірних засадах коштів підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, розташованих на відповідній території, та коштів населення, а також бюджетних коштів на будівництво, розширення, ремонт і утримання на пайових засадах об`єктів соціальної і виробничої інфраструктури та на заходи щодо охорони навколишнього природного середовища.

Згідно з частиною 6 статті 25 Закону України «Про планування і забудову територій» (в редакцій, чинній на момент укладення спірного договору), розмір коштів інвесторів, що залучаються на пайових засадах для упорядкування території комплексної забудови, визначається договорами між замовником та інвестором на підставі проектної документації.

У пункті 5 статті 22 Закону України «Про столицю України-місто-герой Київ» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) зазначено, що у зв`язку зі здійсненням містом Києвом функцій столиці України Київська міська рада та Київська міська державна адміністрація, кожна в межах своєї компетенції, встановленої законами України, мають право залучати кошти інвесторів (забудовників) в порядку пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста за нормативами, затвердженими Київською міською радою, з метою поліпшення фінансового забезпечення комплексної забудови міста.

Рішенням Київської міської ради № 271/431 від 27.02.2003 затверджено Нормативи для визначення розмірів пайової участі (внесків) інвесторів (забудовників) у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва (далі - Нормативи).

Відповідно до п. 6 Нормативів базова формула розрахунку розміру пайової участі (внеску) інвестора (забудовника):

Вj = Н х S х З х І інфл., де

Вj - розмір пайової участі (внеску) інвестора (забудовника) при реалізації проекту будівництва в j-ій галузі народногосподарського комплексу міста;

Н - норматив розміру пайової участі (внесків) інвесторів (забудовників) у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва з урахуванням оцінки соціально-економічного значення проектів будівництва для міста в галузі народногосподарського комплексу;

S - загальна площа об`єкта, для якого визначається розмір внеску;

З - зональний коефіцієнт;

І інфл. - індекс, що враховує інфляцію з 01.01.2003 до початку місяця, в якому здійснюється розрахунок.

Розрахунок обсягу пайової участі (внеску) за договором пайової участі здійснений із застосуванням вказаних Нормативів.

Відповідно юдо ч.ч 1, 2 ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Згідно з п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочинами, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України, вважаються: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України потрібно враховувати вину, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Статтею 228 Цивільного кодексу України визначено правові наслідки вчинення правочинів, що порушують публічний порядок, вважаються серйозними порушеннями законодавства, мають антисоціальний характер і посягають на істотні громадські та державні (публічні) інтереси, та встановлено перелік правочинів, які є нікчемними та порушують публічний порядок.

Відповідно до цієї статті, по-перше, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним; по-друге, правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Виділяючи правочин, що порушує публічний порядок, як окремий вид нікчемних правочинів, ЦК України виходить зі змісту самої протиправної дії та небезпеки її для інтересів держави і суспільства загалом, а також значимості порушених інтересів внаслідок вчинення такого правочину.

При цьому категорія публічного порядку застосовується не до будь-яких правовідносин у державі, а лише щодо суттєвих основ правопорядку.

З огляду на зазначене, можна зробити висновок, що публічний порядок - це публічно-правові відносини, які мають імперативний характер і визначають основи суспільного ладу держави.

Отже, положеннями ст. 228 Цивільного кодексу України визначено перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об`єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об`єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об`єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не вважаються такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України потрібно враховувати вину, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Позивачем не подано доказів на підтвердження наявності вини, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами спірного договору або однією із сторін, а отже не доведено, що договір порушує публічний порядок.

Слід відзначити, що договір про пайову участь укладено за ініціативою позивача.

Крім цього, згідно з абзацом 25 пункту першого Нормативів інвестори, залучені постійно діючою комісією, створеною розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 26.12.2003 № 2442 «Про порядок залучення інвесторів до фінансування будівництва або реконструкції станцій метрополітену, підземних переходів, автошляхів, площ та інших об`єктів житлової та соціальної інфраструктури міста», для реалізації інвестиційних проектів, не сплачують пайову участь (внесок), якщо її розрахункова сума, визначена на підставі затвердженої у встановленому порядку проектно-кошторисної документації, не перевищує внеску на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури, сплаченого відповідно до умов конкурсу.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» відповідно до статей 215 та 216 ЦК суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. Вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може пред`являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У цьому разі в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому.

Суд приходить до висновку, що позивачем не доведено суду належними засобами доказування, що оспорюваний договір пайової участі № 564 від 18.09.2008, з додатковими угодами до нього № 1 від 26.04.2010 та № 2 від 26.10.2015 порушують публічний порядок, а тому відсутні підстави для визнання їх нікчемними.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Обов`язок доказування та подання доказів відповідно до ст.ст. 13, 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні обставини, які обґрунтовують його вимоги або заперечення.

З огляду на вищевикладене, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Мрія-Інвест» необґрунтовані та задоволенню не підлягають повністю.

За змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Відповідно до п. 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Заява відповідача про застосування строків позовної давності до уваги не приймається, оскільки суд на підставі досліджених доказів установив, що право позивача на захист якого він просить відповідачем не порушено, отже, приймається рішення про відмову у задоволенні позову саме з цих підстав, а не через пропуск строку позовної давності.

Судові витрати, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Керуючись ст. 129, ст.ст. 237, 238, 240ГПК України, -

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повне рішення складено 03.01.2020.

СуддяВ.В.Сівакова