Рішення № 86755874, 23.12.2019, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 грудня 2019 року Справа № 160/10150/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Лозицької І.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби України у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення в частині, -

ВСТАНОВИВ:

17.10.2019 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби України у Дніпропетровській області, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби України у Дніпропетровській області від 25.04.2019 року № 224388-5352-0417 в частині визначення суми податкового зобов`язання на суму 75584,89 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначила, що вважає протиправним оскаржуване податкове повідомлення-рішення в частині нарахування їй грошового зобов`язання в сумі 75584,89 грн. Адже, за поясненнями позивача, між орендодавцем (Синельниківською міською радою) та орендарями ( ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ), окрім додаткової угоди до договору оренди від 25.01.2013 року про встановлення орендної плати в розмірі 15889,53 грн., більше не укладались жодні додаткові угоди до договору оренди, в тому числі щодо зміни функціонального використання земельної ділянки, розміру нормативно-грошової оцінки земельної ділянки або ставки орендної плати. При цьому, позивач посилається на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 20.06.2018 року, справа № 813/3819/17.

Ухвалою суду від 22.10.2019 року було відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, а також відповідачу встановлений строк для надання відзиву на позов, а позивачу - відповіді на відзив.

У встановлений судом строк, відповідач заперечуючи проти позову, надав відзив на позов, який долучений до матеріалів справи.

В обґрунтування своїх заперечень проти позову відповідач зазначив, що винесене податкове повідомлення-рішення від 25.04.2019 року № 224388-5352-0417, є винесеним правомірно та скасуванню не підлягає. Адже, нормами Податкового кодексу України прямо передбачений обов`язок контролюючого органу нараховувати податок та у випадку неповноти нарахування - донараховувати суму податкового зобов`язання. За поясненнями відповідача, розмір орендної плати, визначений договором оренди, підлягає перегляду, у зв`язку зі змінами у законодавстві. Тим більше, що сторони у договорі визначили умови зміни розміру орендної плати, зокрема, у п. 12 договору оренди земельної ділянки зазначено, що при зміні розміру орендної плати орендодавець односторонньо письмово повідомляє орендаря. Позивач була письмово повідомлена про таку зміну. Тому, розрахувавши розмір орендної плати, відповідач визначив, що така складає 83529,53 грн. (в рік), з урахуванням поділу суми розмірі 167059,12 грн. на двох орендарів ( ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ).

З урахуванням викладеного, відповідач зазначає, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято правомірно, а у задоволенні адміністративного позову слід відмовити повністю.

У відповідь на відзив позивач зазначила, що у відповідача була наявна інформація щодо відсутності між сторонами договору оренди (Синельниківською міською радою та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ) укладеної додаткової угоди до договору оренди щодо збільшення розміру орендної плати. Тому, як зазначив позивач, відповідач безпідставно застосував коефіцієнт Кф 3,0 при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення-рішення. Також, позивач звернула увагу на те, що рішенням міської ради було змінено функціональне використання земельної ділянки з «комерційного використання» на «виробниче використання», з урахуванням чого застосовано коефіцієнт 1,2. При цьому, позивач посилається на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 20.06.2018 року, справа № 813/3819/17.

Тому, позивач просить суд прийняти до уваги надану відповідь на відзив та задовольнити позовну вимоги у повному обсязі.

Суд, дослідивши та оцінивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, в їх сукупності, проаналізувавши норми законодавства України, дійшов таких висновків.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що між Синельниківською міською радою (орендодавець) і ОСОБА_2 і ОСОБА_1 (орендарі) був укладений договір оренди земельної ділянки № 1 від 06.01.2012 року. Вказаний Договір оренди зареєстрований у відділі Держкомзему у м. Синельникове Дніпропетровської області, про що в Державному реєстрі земель вчинено запис від 28.12.2012 року за № 121300004000034.

За умовами договору, орендодавець на підставі рішення Синельниківської міської ради від 16.12.2011 року № 257-16/VІ передав, а орендарі прийняли в строкове платне користування земельну ділянку, яка знаходиться на АДРЕСА_1 , м . Синельникове Дніпропетровської області для комерційного використання -обслуговування торговельно-промислового комплексу, за рахунок земель закладів комунального обслуговування Синельниківської міської ради. В спільну часткову оренду передається земельна ділянка кадастровий номер 1213000000:01:505:0044, площею 0,3365 га. На час обстеження на земельній ділянці розташоване нерухоме майно (нежитлова будівля котельні), яка належить орендарям.

Нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 544 322,40 грн.

У п. 8 договору оренди визначено, що договір укладено на 49 років, а в п. 9 договору зазначається, що орендна плата складає 27 216,12 грн. за рік, що становить 5% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Відповідно до витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 26.12.2012 року, який відповідно до абз. 5 п. 47 договору оренди є його невід`ємною частиною, нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 544 322,40 грн., при цьому, для її визначення застосовано коефіцієнт Кф (коефіцієнт, який характеризує функціональне використання земельної ділянки) у розмірі 2,5 для комерційного використання.

Рішенням Синельниківської міської ради від 20.06.2012 року № 371-22/V вирішено внести зміни до рішення міської ради від 16.12.2011 року № 257-16/VІ «Про надання земельної ділянки в оренду громадянам ОСОБА_2 та ОСОБА_1 », що знаходиться на АДРЕСА_1 , в частині зміни функціонального використання земельної ділянки, змінивши словосполучення з «комерційного використання» на «виробниче використання» на підставі містобудівної документації.

На підставі вищевказаного рішення Синельниковської міської ради 25.01.2013 року між орендодавцем та орендарями укладено додаткову угоду до договору оренди, якою:

- п. 5 договору оренди викладено в новій редакції - встановлено, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 529 651,00 грн.:

- п. 9 договору оренди викладено в новій редакції - встановлено, що орендна плата складає 15 889,53 грн. за рік, що становить 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Відповідно до витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 16.01.2013 року, нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 529 651,00 грн., для її визначення застосовано коефіцієнт Кф (коефіцієнт, який характеризує функціональне використання земельної ділянки) у розмірі 1,2 для виробничого використання.

Вищевказана додаткова угода до договору оренди зареєстрована в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується витягом від 01.11.2013 року, індексний номер 12072594, який наявний в матеріалах справи.

Як пояснила позивач, більше між орендодавцем та орендарями не укладались жодні додаткові угоди до договору оренди, в тому числі щодо зміни функціонального використання земельної ділянки, розміру нормативно-грошової оцінки земельної ділянки або ставки орендної плати, тощо.

Отже, не погодившись з прийнятим відповідачем оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням, яким визначено суму податкового зобов`язання з орендної плати за земельну ділянку у розмірі 83 529,66 грн., позивач звернулась до адміністративного суду.

Суд зазначає, що спірні правовідносини між сторонами виникли з приводу винесеного податковим органом податкового повідомлення-рішення від 25.04.2019 року № 224388-5352-0417 в частині визначення суми податкового зобов`язання на суму 75584,89 грн. Суд при вирішенні спору по суті, виходить з наступного.

Відповідно до ст. 206 Земельного кодексу України, використання землі в Україні є платним.

Згідно з пп. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Отже, плата за землю здійснюється у формі земельного податку або орендної плати, в залежності від підстав їх використання.

У відповідності із п. 286.5 ст. 286 Податкового кодексу України, нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами (за місцем знаходження земельної ділянки).

У спірному випадку відповідачем визначено грошове зобов`язання, як плату за користування земельною ділянкою, у формі орендної плати.

Згідно з п. 288.1 ст. 288 Податкового кодексу України, підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, повинні до 1 лютого подавати контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік. та інформувати відповідний контролюючий орган про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання до 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни. Форма надання інформації затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики. Договір оренди земель державної і комунальної власності укладається за типовою формою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

Платником орендної плати є орендар земельної ділянки (п. 288.2 ст. 288 Податкового кодексу України), а об`єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду (п. 288.3 ст. 288 Податкового кодексу України).

Пунктом 288.4 ст. 284 Податкового кодексу України передбачено, що розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

При цьому, у п. 288.5 ст. 288 Податкового кодексу України встановлено, що розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу: 288.5.1. не може бути меншою за розмір земельного податку: для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, - у розмірі не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки.

Таким чином, обов`язковою умовою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Відповідно до ст. 13 Закону України "Про оренду землі", договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно з ст. 19 Закону України "Про оренду землі", строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років.

Згідно з положеннями ст. 21 Закону України «Про оренду землі», орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі.

Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про оренду землі», зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 654 Цивільного кодексу України, визначено, що зміна або розірвання вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Відповідно до п. 33 договору оренди, зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору спір розв`язується в судовому порядку.

Аналіз викладених вище норм вказує, що зміна умов договору, в тому числі і тих, що стосуються розміру орендної плати, здійснюється в письмовій формі за взаємною згодою сторін договору, одностороння зміна умов договору не допускається.

В ході судового розгляду справи було встановлено, що між орендодавцем та орендарями, окрім додаткової угоди від 25.01.2013 року, якою встановлено орендну плату в розмірі 15 889,53 грн. за рік, більше не укладались додаткові угоди до договору оренди. Тобто умови договору оренди за згодою сторін не змінювались, в тому числі щодо встановлення розміру орендної плати.

Водночас, суд бере до уваги твердження позивача про те, що відповідач не є суб`єктом цивільно-правових відносин (договірних відносин) між Синельниківською міською радою та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 . Адже, прийнявши податкове повідомлення-рішення відповідач фактично змінив умови договору оренди в частині визначення розміру орендної плати, збільшивши їх.

Вищевказані висновки тотожні з висновками Верховного Суд у складі Касаційного адміністративного суду, викладеними у постанові від 20.06.2018 року по справі № 813/3819/17, адміністративне провадження № К/9901/46821/18, відповідно до яких, зміна індексації нормативної грошової оцінки є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати шляхом внесення відповідних змін до договорів оренди землі його учасниками. Зазначене не тягне автоматичну зміну умов договорів щодо розміру орендної плати, а відтак і відповідного донарахування податковим органом суми податкового зобов`язання з орендної плати.

Таким чином, з урахуванням викладеного вище, суд дійшов висновку, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби України у Дніпропетровській області від 25.04.2019 року № 224388-5352-0417 в частині визначення суми податкового зобов`язання на суму 75584,89 грн., є протиправним та підлягає скасуванню. Адже, позивач, враховуючи умови договору оренди, погоджується з тим, що до сплати нею підлягає сума орендної плати у розмірі 7 944,77 грн. (розмір орендної плати за договором оренди, з урахуванням умов додаткової угоди, становить 15889,53 грн. на двох орендарів, тобто, по 7 944,77 грн. на кожного).

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У відповідності зі ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.

Водночас, ч. 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а суд, згідно зі ст. 90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З урахуванням принципу змагальності, диспозитивності та офіційного з`ясування всіх обставин у справі (ст. 9 КАС України), положення Кодексу адміністративного судочинства України передбачають не лише обов`язок суб`єкта владних повноважень (відповідача у справі) щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності (ч. 2 ст. 77 КАС України), але й обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (ч. 1 ст. 77 КАС України).

Відповідно до положень ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 245 КАС України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

З урахуванням викладеного вище, суд доходить висновку, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення було винесено відповідачем протиправно, є таким, що не відповідає вимогам ч. 2 ст. 2 КАС України, а тому, підлягає скасуванню.

Таким чином, суд доходить висновку про те, що адміністративний позов підлягає задоволенню повністю.

З приводу розподілу судових витрат суд зазначає, що з урахуванням задоволення адміністративного позову в повному обсязі, на підставі ст. 139 КАС України, стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби України у Дніпропетровській області підлягають судові витрати у вигляді сплати судового збору у розмірі 768,40 грн.

Керуючись ст. ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби України у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення в частині - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби України у Дніпропетровській області від 25.04.2019 року № 224388-5352-0417 в частині визначення суми податкового зобов`язання на суму 75584,89 грн.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби України у Дніпропетровській області (вул. Сімферопольська, 17-а, м. Дніпро, 49005, код ЄДРПОУ 39394856) судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім грн. 40 копійок).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Текст рішення у повному обсязі складений 23.12.2019 року.

Суддя І.О. Лозицька