Ухвала суду № 86755290, 02.01.2020, Салтівський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Московський районний суд м. Харкова)

Справа № 643/21914/19

Провадження № 2-з/643/4/20

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.01.2020 року м. Харків

Московський районний суд м. Харкова у складі головуючого судді Крівцова Д.А., розглянувши без повідомлення учасників справи заяву представника позивача ОСОБА_1 – адвоката Соляник Олени Олександрівни про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», ОСОБА_3 , третя особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Антипова Ія Володимирівна, про визнання недійсними договору купівлі–продажу прав вимоги, договору відступлення права вимоги за іпотечним договором, -

ВСТАНОВИВ:

27.12.2019 року ОСОБА_2 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 , звернулася до суду з позовом до ПАТ «Дельта Банк», ОСОБА_3 , третя особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Антипова І.В., в якому просить: визнати недійсним Договір № 1563/К купівлі – продажу прав вимоги від 12.07.2019 року, укладений між ПАТ «Дельта Банк», від імені якого діяв представник до Довіреністю ОСОБА_4 , та фізичною особою – підприємцем ОСОБА_3 , від імені якої діяв представник за довіреністю ОСОБА_5 ; визнати недійсним договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором № 444/06-КВ/Z, укладений 12.07.2019 року між ПАТ «Дельта Банк», від імені якого діяв представник за Довіреністю ОСОБА_4 , та фізичною особою – підприємцем ОСОБА_3 , від імені якої діяв представник за довіреністю ОСОБА_5 , посвідчений ПН КМНО Антиповою І.В. (реєстраційний номер НОМЕР_1 ).

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що ОСОБА_1 був власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 (далі – Квартира). 05.07.2006 року між ОСОБА_6 та ТОВ «Український промисловий банк» укладено кредитний договір № 444/06-КВ, згідно з умовами якого Банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 38600,00 доларів США з розрахунку 13,5 % річних строком до 04.07.2012 року. 05.07.2006 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Український промисловий банк» з метою забезпечення вказаного кредитного договору був укладений іпотечний договір, за яким передана в іпотеку Квартира. 30.06.2012 року між ТОВ «Український промисловий банк», ПАТ «Дельта Банк» та Національним банком України укладено договір про передачу активів та кредитних зобов`язань ТОВ «Український промисловий банк» на користь ПАТ «Дельта Банк», згідно якого ПАТ «Дельта Банк» набув право вимоги за кредитними та іпотечними договорами. Після того, як строк кредитного договору № 444/06-КВ від 05.07.2006 року закінчився, ПАТ «Дельта Банк» 30.04.2013 року звернулося із позовом до суду до ОСОБА_6 (основного боржника) та ОСОБА_7 (поручителя) про стягнення заборгованості за кредитним договором, яка станом на 11.04.2013 року склала 125180,45 грн. 02.08.2013 року Московським районним судом м. Харкова прийнято заочне рішення про задоволення позовних вимог та стягнення солідарно з ОСОБА_6 та ОСОБА_7 125180,45 грн. Вказане рішення скасоване 15.03.2019 року за заявою ОСОБА_7 про перегляд заочного рішення. 31.05.2019 року Московським районним судом м. Харкова було прийнято нове рішення про часткове задоволення позовних вимог: стягнуто заборгованість із ОСОБА_6 в сумі 125180,45 грн., а в частині стягнення сум із ОСОБА_7 відмовлено через те, що порука припинилася. Постановою Харківського апеляційного суду від 12.11.2019 року рішення суду першої інстанції фактично залишено без змін. Таким чином, сума заборгованості ОСОБА_6 за кредитним договором № 444/06-Кв від 05.07.2006 року після закінчення строку дії цього договору була зафіксована в розмірі 125180,45 грн. В березні 2014 року ПАТ «Дельта Банк» звернулося із позовом до суду до позивача про стягнення боргу та звернення стягнення на предмет іпотеки. В позові було зазначено, що загальна сума заборгованості ОСОБА_1 перед банком складає 155122,63 грн. Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 17.10.2016 року позов задоволено повністю, але постановою Харківського апеляційного суду від 20.12.2018 року рішення суду скасовано та в задоволенні позову відмовлено. Таким чином, станом на дату укладення Договору № 1563/К купівлі – продажу права вимоги від 12.07.2019 року, набрало законної сили рішення суду, яким банку відмовлено у зверненні стягнення на предмет іпотеки – Квартиру. Крім того, Банком 12.07.2019 року передано ОСОБА_3 право вимоги за іпотечним договором, за яким вже минув строк позовної давності для звернення стягнення на предмет іпотеки. Позивач вважає, що Договір купівлі – продажу прав вимоги від 12.07.2019 року № 1563/К, укладений між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_3 , є недійсним та не створює юридичних наслідків, оскільки станом на дату укладення Договору ПАТ «Дельта Банк» вже скористалося своїм правом на отримання суми боргу в судовому порядку. Банк, відступаючи права вимоги по кредитному договору № 444/06-КВ ОСОБА_3 , безпідставно збільшив розмір реально існуючої заборгованості: по тілу кредиту, по відсоткам та додав заборгованість з пені та штрафів. ПАТ «Дельта Банк» відступлено недійсні вимоги до основного боржника на суму 927816,63 грн. На дату укладення Договору № 1563/К купівлі – продажу права вимоги від 12.07.2019 року, не існували права вимоги ПАТ «Дельта Банк» до поручителя по кредитному договору № 444/06-КВ ОСОБА_7 , з яким 05.07.2006 року, банк уклав Договір поруки № 444/06-КВ-П. Строк виконання зобов`язання за кредитним договором від 05.07.2006 року минув 04.07.2012 року. На дату укладення Договору купівлі – продажу прав вимоги № 1563/К від 12.07.2019 року, рішенням Харківського апеляційного суду від 20.12.2018 року Банку було відмовлено у позові до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки – Квартиру.

Разом із вказаним позовом до суду надійшла заява позивача про забезпечення позову, в якій останній просить заборонити вчиняти певні дії, а саме заборонити органам та суб`єктам державної реєстрації прав, державним реєстраторам, які утворені та діють відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», вчинення дій, пов`язаних з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно та державну реєстрацію обтяжень речових прав на спірне нерухоме майно – Квартиру.

В обґрунтування заяви зазначено, що ОСОБА_1 є власником ОСОБА_8 05.07.2006 року між ОСОБА_6 та ТОВ «Український промисловий банк» укладено кредитний договір № 444/06-КВ, згідно з умовами якого Банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 38600,00 доларів США з розрахунку 13,5 % річних строком до 04.07.2012 року. 05.07.2006 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Український промисловий банк» з метою забезпечення вказаного кредитного договору був укладений іпотечний договір, за яким передана в іпотеку Квартира. 30.06.2012 року між ТОВ «Український промисловий банк», ПАТ «Дельта Банк» та Національним банком України укладено договір про передачу активів та кредитних зобов`язань ТОВ «Український промисловий банк» на користь ПАТ «Дельта Банк», згідно якого ПАТ «Дельта Банк» набув право вимоги за кредитними та іпотечними договорами. ПАТ «Дельта Банк» 12.07.2019 року відступило ОСОБА_3 права вимоги за кредитним договором, договором поруки та іпотечним договором № 444/06-КВ/Z. 12.07.2019 року ОСОБА_9 здійснено посвідчення Договору про відступлення права вимоги за іпотечним договором № 444/06-КВ/Z, реєстровий номер 527, відповідно до якого новим іпотекодавцем Квартири стала ОСОБА_3 . На підставі вимоги ОСОБА_3 від 23.07.2019 року, державний реєстратор Малишев В.В., КП «РегістрСервіс» Первомайської міської ради Харківської області, здійснив реєстрацію права власності на Квартиру. 29.10.2019 року невідомі увірвалися в Квартиру та повідомили, що цю нерухомість придбала ОСОБА_3 . Ці невідомі особи намагалися позивача та його родину примусово виселити на вулицю разом із речами. У позовній заяві позивач заперечує дійсність Договору купівлі – продажу прав вимоги та Договору відступлення прав вимоги по договору іпотеки на тій підставі, що ПАТ «Дельта Банк» відступив ОСОБА_3 недійсні вимоги: замість встановленого судовими рішеннями боргу в сумі 125180,45 грн., ПАТ «Дельта Банк» відступив неіснуючий борг в сумі 927816,63 грн. Забезпечення позову шляхом заборони органам та суб`єктам державної реєстрації прав, державним реєстраторам, які утворені та діють відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», вчинення дій, пов`язаних з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно та державну реєстрацію обтяжень речових прав на спірне нерухоме майно є обґрунтованим, достатнім та співмірним видом забезпечення позову у справі про визнання недійсним правочину з уступки прав за іпотечним договором. Невжиття заходів забезпечення позову позбавить позивача можливості ефективного захисту та поновлення його порушених прав.

Дослідивши отримані матеріали, суд приходить до висновку щодо наявності підстав для задоволення заяви про забезпечення позову з огляду на таке.

Відповідно до ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 150 ЦПК України заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Види заходів забезпечення позову визначені ч. 1 ст. 150 ЦПК України.

Відповідно до пункту 2 ч. 150 ЦПК України, позов забезпечується забороною вчиняти певні дії.

Згідно ч. 3 ст. 150 ЦПК України, заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

В постанові № 9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» Пленум Верховного Суду України звернув увагу на те, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позовних вимог; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Як вбачається з висновків щодо застосування норм права, викладених в постанові Верховного Суду від 25.09.2019 року по справі № 20/3560/18, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має оцінити обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, які не є учасниками цього судового процесу. Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвіднесення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони вчиняти певні дії. Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 22.02.2005 року у справі «Новоселецький проти України» зазначив, що стаття 1 Протоколу N 1, яка спрямована в основному на захист особи від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов`язує державу приймати деякі необхідні заходи, спрямовані на захист права власності (див. рішення "Броньовський проти Польщі" [GC], N 31443/96, п. 143, CEDH 2004-...). У кожній справі, в якій іде мова про порушення вищезгаданого права, Суд повинен перевірити дії чи бездіяльність держави з огляду на дотримання балансу між потребами загальної суспільної потреби та потребами збереження фундаментальних прав особи, особливо враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та непомірний тягар (див. рішення "Спорронг та Лонрот проти Швеції" ( 980_098 ), від 23 вересня 1982 року, серія А, N 52, стор. 26, п.69).

В рішенні від 19.02.2009 року у справі «Христов проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що втручання у право особи, захищене статтею 1 Першого протоколу, має бути виправданим. У цьому зв`язку Суд знову наголошує на необхідності підтримання "справедливої рівноваги" між загальним інтересом суспільства та захистом основних прав конкретної особи. Необхідну рівновагу не буде забезпечено, якщо відповідна особа несе "особистий і надмірний тягар" (див. рішення у справі Брумареску, п. 78).

Крім того, як вбачається з заяви про забезпечення позову, позивач в якості правового обґрунтування необхідності забезпечення позову, в тому числі посилався на постанову Касаційного цивільного суду Верховного суду від 03.10.2019 року у справі № 405/137/19.

З постанови Верховного суду від 03.10.2019 року у справі № 405/137/19 вбачається, що в ситуації пред`явлення схожих позовних вимог суд касаційної інстанції дійшов висновку щодо правомірності вжиття заходів забезпечення позову, про які просить позивач в даній цивільній справі. Також у вказаній постанові Верховним Судом зазначено, що метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.

Як вбачається із змісту позовної заяви, позивачем пред`явлено вимоги про визнання недійсними договору купівлі–продажу прав вимоги та договору про відступлення права вимоги за іпотечним договором.

З Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна № 194005953 від 20.12.2019 року вбачається, що в якості підстави виникнення у відповідача ОСОБА_3 права власності на Квартиру, зазначено в тому числі оспорюваний договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором.

Виходячи із змісту позовних вимог, суд вважає доведеним, що між сторонами дійсно виник спір з приводу дійсності правочину, на підставі якого ОСОБА_3 набула право власності на Квартиру, та невжиття заходів забезпечення позову, про які просить позивач, може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду в даній цивільній справі в разі можливого задоволення позовних вимог.

За таких обставин, заборона органам та суб`єктам державної реєстрації прав, державним реєстраторам, які утворені та діють відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», вчиняти дії, пов`язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно та державну реєстрацію обтяжень речових прав на спірне нерухоме майно – Квартиру, є необхідним, обґрунтованим та достатнім засобом забезпечення позову, який гарантуватиме ефективний захист і поновлення прав та інтересів позивача в разі задоволення позову та є співмірним із заявленими позивачем вимогами.

Суд роз`яснює учасникам справи, що вони не позбавлені права в порядку, визначеному ст. 156, 158 ЦПК України, звернутись до суду з заявою про заміну одного заходу забезпечення позову іншим або з заявою про скасування заходів забезпечення позову.

Керуючись ст. 149-153, 258-261, 353-354 ЦПК України, -

УХВАЛИВ:

Заяву представника позивача ОСОБА_1 – адвоката Соляник Олени Олександрівни про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», ОСОБА_3 , третя особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Антипова Ія Володимирівна, про визнання недійсними договору купівлі–продажу прав вимоги, договору відступлення права вимоги за іпотечним договором - задовольнити.

Заборонити органам та суб`єктам державної реєстрації прав, державним реєстраторам, які утворені та діють відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», вчиняти дії, пов`язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно та державну реєстрацію обтяжень речових прав на квартиру АДРЕСА_2 .

Ухвала про забезпечення позову є виконавчим документом та підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду через Московський районний суд м. Харкова протягом п`ятнадцяти днів з дня складення ухвали. Учасник справи, якому ухвалу суду не було вручено у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому ухвали. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 Цивільного процесуального кодексу України.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Суддя Крівцов Д.А.