Вирок № 86755237, 21.12.2019, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/1185/19

№ 1-кп/755/523/19

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"21" грудня 2019 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді Метелешко О.В.,

при секретарях Ширмер (Хімій) О.О., Нероді В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця Вінницької області, Барського району, с. Шевченково, українця, громадянина України, працюючого неофіційно на будівництві, із середньо-спеціальною освітою, перебуваючого у цивільному шлюбі, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 та проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимого: 24.01.2003 року Шаргородським районним судом Вінницької області за ч. 3 ст. 185 КК України до 3 років позбавлення волі, згідно зі ст.75 КК України звільнений від відбування покарання з іспитовим строком 2 роки; 14.10.2004 року Шаргородським районним судом Вінницької області за ч. 2 ст. 289, ст. 71 КК України до 5 років 6 місяців позбавлення волі, звільнений 24.10.2006 року з Могилів-Подільської ВК № 114 умовно-достроково на 11 місяців 29 днів на підставі постанови Могилів-Подільського районного суду Вінницької області від 16.10.2006 року; 26.04.2013 року Вінницьким міським судом Вінницької області за ч. 2 ст. 289, ч. 1 ст. 162, ч. 1 ст. 70 КК України до 5 років позбавлення волі, звільнений 13.05.2016 року зі Стрижавської ВК № 81 по відбуттю строку покарання,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 186 КК України,

за участю учасників кримінального правопорушення:

прокурорів Щебетуна Ю.В., Віротченка С.С.,

Боярського П.В.,

потерпілої ОСОБА_2 ,

захисника Воронова В.І.,

обвинуваченого ОСОБА_1 ,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 , 22 грудня 2018 року, приблизно о 23 годині 10 хвилин, перебуваючи в дворі будинку АДРЕСА_3 , помітив потерпілу ОСОБА_2 , у руках якої знаходилася її жіноча сумка, після чого, у нього виник злочинний умисел, направлений на відкрите викрадення чужого майна, вчинений повторно. Реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на повторне, відкрите викрадення чужого майна, з корисливих мотивів, з метою протиправного збагачення, ОСОБА_1 наздогнав потерпілу ОСОБА_2 , підбігши до неї ззаду, застосував щодо неї фізичне насильство, яке не є небезпечним для життя та здоров`я, а саме, наніс удар ззаду в ділянку голови, внаслідок чого, потерпіла впала на землю, після чого, наніс ще декілька ударів руками та ногами у різні частини тіла останньої. У подальшому, подолавши у вищевказаний спосіб змогу потерпілої чинити фізичний опір, ОСОБА_1 шляхом ривка відкрито викрав з рук потерпілої жіночу сумку марки "Celiya", вартістю 1 000 гривень, в якій знаходився мобільний телефон марки "Iphone 7", вартістю 15 000 гривень та грошові кошти в сумі 474 гривні, а також інше майно, яке матеріальної цінності для потерпілої не представляє, а всього майна на загальну суму 16 474 гривні та утримуючи її в руках, почав тікати з місця вчинення кримінального правопорушення, однак, виконавши всі дії, які вважав необхідними для доведення злочину до кінця, злочин не було закінчено з причин, які не залежали від його волі та не маючи реальної можливості розпорядитись викраденим майном на власний розсуд, викинув сумку з речами, які попередньо викрав у потерпілої ОСОБА_2 , розпочав тікати з місця події, оскільки його злочинні дії помітили особи, які знаходились поряд та зреагували на крик потерпілої про допомогу і в подальшому, його затримали неподалік від місця злочину.

Позиція обвинуваченого ОСОБА_1 .

Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1 свою вину в пред`явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 186 КК України не визнав та дав показання про те, що 22 грудня 2018 року, приблизно о 23 годині 10 хвилин, він перебував у дворі будинку АДРЕСА_3 та розрахувавшись за каву, отримав гроші, які поклав до кишені. Раптом, він відчув, як його хтось вдарив сумкою по голові та він не зрозумів, чи то був чоловік, чи жінка, а лише побачив червону шапку та чорну куртку. Від удару він втратив свідомість, а коли отямився, то зрозумів, що у його кишенях немає грошей. У цей момент, він побачив дівчину у схожій червоній шапці та чорній куртці й подумав, що це вона його вдарила. Тоді, він підійшов до неї ззаду, взяв її сумку, зрозумів, що сумка легка і нею не могли його вдарити, а він помилився. Він дав потерпілій ляпас та почав тікати. Удар він наніс потерпілій у голову і вона впала. Викрадати сумку у потерпілої він не хотів, а лише взяв сумку, щоб подивитись, чи вона важка, оскільки думав, що до цього, його вдарили саме цією сумкою. Коли він взяв у руки сумку потерпілої і зрозумів, що вона легка, то відразу біля потерпілої її викинув та почав тікати. Він розумів, що застосовує насильство до потерпілої, але був дуже сердитий і йому здалося, що саме потерпіла, це та людина, котра його вдарила. Згоди у потерпілої, щоб взяти у неї сумку, він не питав. Умислу викрасти речі потерпілої у нього не було, він лише хотів дізнатись, чи це та особа, котра його побила до цього, та удар потерпілій він наніс не з ціллю викрадення майна. Коли потерпіла лежала на землі, то сильних ударів з його боку не було і він просто її залякував, розмовляючи з нею, а остання кричала. Метою нанесення ударів було те, щоб потерпіла перестала кричати і він зміг з нею поговорити з приводу того, що у неї знаходилося у сумці. Він розумів, що вчиняє протиправні дії по відношенню до потерпілої.

Оцінка суду

Визнаватися допустимими і використовуватися як докази в кримінальному провадженні можуть тільки фактичні дані, отримані відповідно до вимог законодавства. Перевірка доказів на їх допустимість є найважливішою гарантією забезпечення прав і свобод людини і громадянина в кримінальному процесі та ухвалення законного і справедливого рішення у справі.

Незважаючи на процесуальну позицію обвинуваченого ОСОБА_1 щодо не визнання своєї провини у скоєні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 186 КК України, його вина підтверджується дослідженими в судовому засіданні в їх сукупності доказами, а також показаннями потерпілої та свідка, які попереджались про кримінальну відповідальність, а саме:

- допитана у судовому засіданні, у порядку ст. 353 КПК України, потерпіла ОСОБА_2 показала, що 22 грудня 2018 року, о 23 годині 10 хвилин, вона йшла додому у АДРЕСА_3. Коли вона стояла біля парадного входу до будинку і хотіла дістати ключ, то відчула сильний удар і впала на землю. Вона спочатку не зрозуміла, що відбулось, а обвинувачений ОСОБА_1 почав її сильна бити, а вона, у свою чергу, почала кричати і кликати на допомогу. Він бив її ногами і руками в основному по голові. Перший удар обвинувачений наніс їй у голову, від якого вона впала на землю на спину та їй здалося, що вона втратила свідомість, але стверджувати не може, а обвинувачений втік. Сумку обвинувачений вирвав у неї, коли її вже побив та вона її сильно тримала. Перехожі почали їй допомагати, а деякі, побігли за обвинуваченим та наздогнали його, а останній, у цей час, швидко викинув сумку. Зазначила, що вона добре розгледіла та запам`ятала обвинуваченого. Потім, приїхала поліція та ОСОБА_1 говорив поліцейським, що сприйняв її за чоловіка, котрий до цього, начебто, його побив. Однак, пояснила, що це є абсурдом, адже їй не зрозуміло, яким чином можна було сприйняти її за чоловіка, оскільки вона була одягнена у шубу, була на підборах, у панчохах та з розпущеним довгим волоссям, а на голові у неї була червона шапка. Зокрема, показала, що обвинувачений підійшов до неї дуже близько, а коли вона впала, то останньому точно було зрозуміло, що вона дівчина, але він все одно продовжував наносити їй удари, бити її та вирвав у неї сумку. Обвинувачений на місці перед нею не вибачався. У неї було розтягнення на руці та вивихнута щелепа. Зазначила, що викрадене майно їй повернуто. У сумці був телефон «Айфон 7», вартістю 15 000 гривень, грошові кошти у сумі 474 гривень та інше майно, яке не має цінності;

- допитаний у судовому засіданні, у порядку ст. 352 КПК України, свідок ОСОБА_3 показав, що 22.12.2018 року, по АДРЕСА_3 у м. Києві, він зі своїм знайомим, вийшовши із супермаркету «Novus», зайшли у двір, що знаходиться біля нього по цій же вулиці. Проходивши між будинками 1 і 3 по АДРЕСА_3, вони почули крики, але не одразу зрозуміли, що відбувається. Неподалік була сім`я, яка відпочивала на стадіоні та все бачила, а вони бачили тільки миготіння силуетів. Хтось почав закликала їх допомогти, що вони і зробили. Він біг попереду свого знайомого і через 4 метра вони побачили все, що відбувається. Він бачив, як ОСОБА_1 однією рукою тримав сумку, намагаючись її вирвати, при цьому, наносив удари потерпілій, кидаючи її зі сторони в сторону, навіть, коли він підбігав до останнього, то той продовжував наносити удари. Зокрема, зазначив, що бачив, як обвинувачений бив потерпілу руками, можливо і ногами, але цього точно не пам`ятає. Видно було, що дівчина захищалась від ударів, вона стояла спочатку на зігнутих колінах, а наприкінці епізоду мала лежаче положення. Крім того, пояснив, що обвинувачений кинув потерпілу на машину і почав бігти уздовж АДРЕСА_3, через арку в будинку. У цей час, він біг за обвинуваченим і намагався тримати його в полі зору, кричав йому, щоб той зупинився, однак, той не реагував. Дистанція між ними не перевищувала 6-8 метрів, але швидко скорочувалась. На наступній вулиці, обвинувачений вже не втікав, а зупинився. На місці, де він наздогнав обвинуваченого, сумки вже не було, напевно, останній десь її викинув. У момент, коли він затримував обвинуваченого, скрутив його, потім прибіг ще хтось і викликали працівників поліції.

Суд, оцінює показання потерпілої ОСОБА_2 та свідка ОСОБА_3 , як належними та достовірними, у розумінні ст. ст. 94-96 КПК України, тому не має підстав ставити їх під сумнів або ж не брати як доказ, оскільки вони узгоджуються з іншими дослідженими доказами в їх сукупності.

Так, зокрема, вина обвинуваченого ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 186 КК України доводиться процесуальними джерелами доказів, а саме:

- протоколом огляду місця події від 23.12.2018 року, з якого вбачається, що під час огляду місця події на ділянці місцевості з асфальтним покриттям площею 10х10 метрів, що за адресою: м. Київ, АДРЕСА_3, знаходилася ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 , у якої в руках виявлено жіночу сумочку червоного кольору, яка повідомила, що 22.12.2018 року, близько 23 години 30 хвилин, вона поверталась додому, проходила повз 1-й під`їзд будинку АДРЕСА_3 , а невідомий підбіг ззаду, наніс удар в обличчя та намагався вирвати у неї з рук її сумку (т. 1 а.п. 141-146);

- протоколом огляду предметів від 26.12.2018 року за участю потерпілої ОСОБА_2 , з якого вбачається, що у приміщенні Дніпровського УП ГУ НП у м. Києві були оглянуті речі, що зі слів останньої, належать їй, а саме: жіноча сумка червоного кольору з надписом на боковій металевій емблемі «Celiya» з двома ручками для носіння, яка застебнута у верхній частині на замок; мобільний телефон «Iphone7», ІМЕІ НОМЕР_1 , в корпусі білого кольору, без пошкоджень, у робочому стані, з сім-картою «Лайфселл», абонентський номер НОМЕР_2 , з бампером сріблясто-рожевого кольору, на якому наявні візерунки у вигляді двох квіток, а також навушники білого кольору до даного телефону; грошові кошти в сумі 474 грн. наступними купюрами: 2 купюри номіналом по 200 грн.: СВ6908618; ЕХ5605139; 3 купюри номіналом по 20 грн.: СД4380960; ТЄ0178247; СА6692161; 1 купюра номіналом 5 грн.: УЄ2615358; 4 купюри номіналом 2 грн.: ПЖ6399065; РЄ7447171; РС1316313; Т33243261; 1 купюра номіналом 1 грн. - РЕ3708974; банківська картка mastercard «Приватбанк Універсальна» № НОМЕР_3 ; студентський квиток Київського Національного торговельно-економічного університету, серія НОМЕР_4, виданий 01.09.2016 року, на ім`я ОСОБА_2 ; губна помада; поліетиленовий пакет білого кольору з надписом «VISTUDIO» та три аркуші паперу формату А-4 з різноманітними надписами (т. 1 а.п. 133-140);

- протоколом огляду предметів від 14.01.2019 року з якого вбачається, що у приміщенні Дніпровського УП ГУ НП у м. Києві були оглянуті речі, а саме: компакт-диск CD-R із записом відео з камер спостереження, встановлених за адресою: АДРЕСА_3, на якому зображено наступне: о 23:15:58 годині із-за рогу будинку, зі сторони засніженої ділянки місцевості, у прохід між будинками, заходить дівчина віком 18-20 років, одягнена у шапку з балабоном, світлий шарф, темне пальто, темні штани, світле взуття, у правій руці несе сумку світлого відтінку, дівчина візуально схожа на потерпілу ОСОБА_2 . Вслід за дівчиною на відстані декількох метрів йде молодий чоловік, одягнений в куртку темного відтінку зі світлим хутром на внутрішній та комірній частині, куртка розщібнута, руки тримає у кишенях куртки, під курткою спортивна кофта темного відтінку з капюшоном, накинутим на голову, темні штани, кросівки зі світлими вставками. Молодий чоловік візуально схожий на підозрюваного ОСОБА_4 . О 23:16:03 годині обоє зникають з поля огляду відеокамери. О 23:16:47 годині зі сторони проходу поза ріг будинку, вправо від місця розташування відеокамери, швидко біжить той же молодий чоловік, який одягнутий в той же одяг, що і чоловік, описаний вище, однак, перебуває спиною до відеокамери і тому обличчя не проглядається. Вслід за даним чоловіком біжать по черзі один за одним ще два чоловіки, які зникають за рогом будинку, а о 23:16:58 годині біжить ще один чоловік, який зупиняється біля рогу будинку, а за ним о 23:17:02 годині ще один чоловік, який біжить поза ріг будинку. Попередній чоловік повертається назад до проходу між будинками (т. 1 а.п. 127-128);

- постановою про визнання предметів речовими доказами у кримінальному провадженні від 26.12.2018 року, а саме: жіночої сумки червоного кольору «Celiya»; мобільного телефону «Iphone7», ІМЕІ НОМЕР_1 , з сім-картою «Лайфселл», абонентський номер НОМЕР_2 , та навушниками до даного телефону; грошових коштів в сумі 474 грн.; банківської картки mastercard «Приватбанк Універсальна» № НОМЕР_3 ; студентського квитка НОМЕР_4 КНТЕУ на ім`я ОСОБА_2 ; губної помади; гребінця пластмасового; поліетиленового пакету та трьох аркушів паперу А-4, якими намагався заволодіти ОСОБА_1 , а також постановою про визнання предметів речовими доказами у кримінальному провадженні від 14.01.2019 року, а саме компакт-диску CD-R з відеозаписом з камер спостереження, встановлених на будинку АДРЕСА_3 за 22.12.2018 рік (т. 1 а.п. 125-126, 131);

- протоколом затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину від 23.12.2018 року, з якого вбачається, що 22.12.2018 року о 23 годині 30 хвилин, було затримано ОСОБА_1 (т. 1 а.п. 112-114).

Відповідно до ст. 84 КПК України, доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

Зокрема, згідно зі ст. 85 КПК України, належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 86 КПК України, доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.

Наведені вище докази, в їх сукупності, суд визнає належними та допустимими у розумінні діючого кримінального процесуального законодавства.

Зокрема, відповідно до п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 10, грабіж - це відкрите викрадення чужого майна у присутності потерпілого або інших осіб, які усвідомлюють протиправний характер дій винної особи, яка у свою чергу усвідомлює, що її дії помічені і оцінюються як викрадення.

Проаналізувавши всі докази, суд приходить до висновку, що надані стороною обвинувачення докази в їх сукупності, повністю підтверджують дані про місце, час, спосіб, мотив та обставини вчинення обвинуваченим ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 186 КК України.

Зважаючи на викладене вище, суд приходить до обґрунтованого висновку про доведеність стороною обвинувачення винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 186 КК України, сукупністю доказів, які суд визнає належними, допустимими та достовірними, бере їх до уваги та кладе в основу обвинувального вироку відносно обвинуваченого, який повинен нести кримінальну відповідальність за вчинений ним злочин.

Відповідно до ч. ч. 1, 6 статті 22 КПК України, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

Згідно з ч. 2 ст. 8 КПК України та ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суд при розгляді даного кримінального провадження враховує усталену практику ЄСПЛ, зокрема, викладену в рішеннях ЄСПЛ по справах «Кобець проти України», «Коробов проти України» та «Ушаков проти України» щодо концепції доведення вини «поза розумним сумнівом» та вважає, що стороною обвинувачення в повній мірі доведено винуватість обвинуваченого ОСОБА_1 у вчиненні ним кримінального правопорушення, належними, допустимими, достовірними, а в їх сукупності достатніми доказами у кримінальному провадженні «поза розумним сумнівом», що також узгоджується із положеннями ст. 94 КПК України, які в повній мірі дають змогу суду зробити переконливий висновок щодо притягнення до кримінальної відповідальності обвинуваченого.

Відповідно до ч. 1 ст. 337 КПК України, судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуто обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта.

Згідно з ч. 1 ст. 368 КПК України, ухвалюючи вирок, суд, зокрема, повинен вирішити такі питання: чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується особа та чи винен обвинувачений у вчиненні цього кримінального правопорушення.

Відповідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини, ст. 62 Конституції України і норм КПК України, кожна людина має право на справедливий розгляд справи, ніхто не може бути підданий кримінальному покаранню поки не буде визнаний винним в законному порядку; обвинувачення не може ґрунтуватися на отриманих незаконним шляхом доказах чи припущеннях, а обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і постановлюється лише за умови, якщо під час судового розгляду вина підсудного у скоєнні конкретного злочину повністю доведена.

Оцінюючи всі докази, надані стороною обвинувачення у даному кримінальному провадженні в їх сукупності, суд враховує, що практика Європейського суду з прав людини вказує на необхідність оцінювати докази керуючись критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Проте, таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів (п.53 рішення ЄС від 20.09.2012 року у справі «Федорченко та Лозенко проти України»).

Суд вважає, що вина ОСОБА_1 у тому, що він своїми умисними діями вчинив закінчений замах на відкрите викрадення чужого майна (грабіж), поєднаний з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров`я потерпілого, вчинений повторно, є доведеною і тому знаходить правильною кваліфікацію його дій за ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 186 КК України.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 65 КК України, особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів, а згідно зі ч. 2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КК України, підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом.

Таким чином реалізується принцип невідворотності кримінального покарання за вчинений злочин.

Крім того, ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - Європейський суд) передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Як у справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09 червня 2005 року), так і у справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року) Європейський суд зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 року) Європейський суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистого надмірного тягаря для особи».

При обранні виду та міри покарання суд, реалізовуючи принципи справедливості та індивідуалізації покарання, враховуючи, що призначене покарання повинно бути не тільки карою, але і переслідувати цілі загальної та спеціальної превенції, вважає, що покарання повинно бути відповідним скоєному і сприяти виправленню обвинуваченого та запобіганню вчинення ним нових злочинів.

Так, суд, відповідно до ст. 65 КК України, при призначенні обвинуваченому ОСОБА_1 виду та міри покарання, приймає до уваги характер і ступінь суспільної небезпеки вчиненого ним кримінального правопорушення, яке, відповідно до ст. 12 КК України, відноситься до категорії тяжких злочинів, конкретні обставини кримінального провадження, дані про його особу, а саме: на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває, раніше судимий, зокрема, за злочин проти власності.

Згідно зі ст. 66 КК України, обставин, які б пом`якшували покарання обвинуваченого ОСОБА_1 , судом не встановлено.

Обставиною, що обтяжує покарання обвинуваченого, відповідно до ст. 67 КК України, суд визнає рецидив злочинів (ст. 289, ст. 162 КК України).

Так, з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого ОСОБА_1 кримінального правопорушення, відсутністю обставин, які б пом`якшували покарання, наявності обставини, що обтяжує покарання, конкретних обставин кримінального провадження, ставлення обвинуваченого до скоєного, його особи, раніше судимий, зокрема, за злочин проти власності, суд вважає, що його перевиховання й виправлення неможливо без ізоляції від суспільства і не знаходить підстав для застосування ст. ст. 69, 75 КК України.

Цивільний позов у кримінальному проваджені не заявлено.

Процесуальні витрати у кримінальному проваджені відсутні.

Речові докази у кримінальному проваджені вирішено, відповідно до ст. 100 КПК України.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 368-371, 373-374, 376 КПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

ОСОБА_1 визнати винуватим за ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 186 КК України та призначити йому покарання у виді 4 (чотирьох) років позбавлення волі.

Запобіжний захід ОСОБА_1 у вигляді тримання під вартою в Державній установі «Київський слідчий ізолятор» Міністерства юстиції України залишити без змін та вважати його продовженим до набрання вироком законної сили.

Строк відбування покарання ОСОБА_1 рахувати з 22 грудня 2018 року, тобто з моменту його затримання.

Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлено.

Процесуальні витрати у кримінальному проваджені відсутні.

Речові докази у кримінальному, а саме: жіноча сумка червоного кольору «Celiya»; мобільний телефон «Iphone7», ІМЕІ НОМЕР_1 , з сім-картою «Лайфселл», абонентський номер НОМЕР_2 та навушники до даного телефону; грошові кошти в сумі 474 грн.; банківська картка mastercard «Приватбанк Універсальна» № НОМЕР_3 ; студентський квиток НОМЕР_4 КНТЕУ на ім`я ОСОБА_2 ; губна помада; гребінець пластмасовий; поліетиленовий пакет та три аркуші паперу А-4, що передані під зберігальну розписку потерпілій ОСОБА_2 - залишити у її власності;

- компакт-диск СD-R з відеозаписом з камер стеження, встановлених на будинку АДРЕСА_3 за 22.12.2018 року, що приєднаний до матеріалів кримінального провадження - залишити у матеріалах.

Вирок може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через Дніпровський районний суд м. Києва протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо він не скасований, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому, захиснику та прокурору.

Копія судового рішення не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім у судовому засіданні.

Суддя