Рішення № 86752753, 17.12.2019, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

Справа № 638/19592/16-ц

Провадження № 2/638/5347/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2019 року Дзержинський районний суд м. Харкова в складі:

головуючого судді Грищенко І.О.

за участю секретарів Самогньозд О.І., Котяш Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства ( акціонерного товариства) " СБЕРБАНК " про захист прав споживача, визнання правочину недійсним та застосування наслідків недійсності правочину ,

УСТАНОВИВ:

02.12.2016 року позивач звернувся до суду з дійсним позовом, в якому просить визнати недійсним Договір банківського вкладу (депозиту) № 3330/005/539637 з видачою ощадного (депозитного) сертифікату на пред`явника від 04.12.2013 року, застосувати наслідки недійсності правочину, повернувши сторони у первісний стан, зобов`язати відповідача видати належні йому грошові кошти в сумі 105 000 (сто п`ять тисяч) доларів США за Договором банківського вкладу (депозиту) № 3330/005/539637 з видачою ощадного (депозитного) сертифікату на пред`явника від 04.12.2013 року та прийняти від нього все, одержане ним від банку на виконання Договору банківського вкладу (депозиту) № 3330/005/539637 з видачою ощадного (депозитного) сертифікату на пред`явника від 04.12.2013 року та зобов`язати йому повернути банку все одержане ним на виконання Договору банківського вкладу (депозиту) № 3330/005/539637 з видачою ощадного (депозитного) сертифікату на пред`явника від 04.12.2013 року.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 04.12.2013 року між ним та ПАТ «СБЕРБАНК» - на дату укладання Договору - ПАТ «ДОЧІРНІЙ БАНК СБЕРБАНКУ РОСІЇ» укладено Договір банківського вкладу (депозиту) (надалі - Договір) № 3330/005/539637 з видачою ощадного (депозитного) сертифікату на пред`явника серії НОМЕР_5 на суму 105 000,00 доларів США (надалі - Ощадний сертифікат) строком отримання (розміщення Вкладу) 367 днів до 06.12.2014 року із сплатою процентної ставки в розмірі 7,80 % річних.

Платіжним дорученням № 99528748 від 04.12.2013 року ним внесені кошти на депозит в сумі 105 000,00 доларів США.

У відповідності до п.1.1. Договору, Банк приймає від вкладника грошові кошти (надалі - Вклад), перераховані Вкладником з його поточного рахунку № НОМЕР_2 , відкритого в Банку, (надалі - Рахунок) на рахунок Банку № НОМЕР_3 , та видає Вкладнику відповідний неемісійний цінний папір в документарній формі - ощадний (депозитний) сертифікат на пред`явника, загальні характеристики якого зазначені в п.п.1.2.-1.6. цього договору (надалі-Сертифікат) і зобов`язується виплатити Вкладникові або особі, що придбала або якій було вручено Сертифікат на договірних умовах номінальну вартість Сертифікату (суму вкладу, яка зазначена на бланку такого Сертифікату) та нараховані проценти за Сертифікатом, на умовах та в порядку, передбаченому цим Договором.

Пунктом 1.7. Договору передбачено, що погашення Сертифікату (сплата номінальної вартості такого Сертифікату) та сплата процентів за ним відбувається у валюті, в якій сертифікат було випущено. При цьому погашений Сертифікат вилучається Банком.

Відповідно до пункту 2.3. Договору в разі пред`явлення Сертифікату для дострокового погашення Банк в строк, зазначений у заяві на дострокове погашення, при умові, що він (строк) складає не менше, ніж два робочих дні від дня подання такої заяви, перераховує суму номінальної вартості Сертифіката та проценти за ним, які виплачуються в розмірі базової (мінімальної) процентної ставки за вкладом (депозитом) на вимогу для фізичних осіб, яка діє в Банку на день такої сплати, на поточний рахунок Пред`явника Сертифіката, відкритий у Банку. Будь-які обмеження на виплату вартості Сертифіката при достроковому погашенні, Договором не передбачаються. Таким чином, умовами Договору закріплений обов`язок Відповідача на повернення Позивачу суми вкладу в доларах США, Договір не містить жодних застережень чи обмежень, які б давали підстави для сумнівів щодо можливості повернення коштів Позивача у валюті вкладу.

28.01.2014 року він звернувся до відповідача із заявою про дострокове погашення ощадного сертифікату. Відповідач повідомив про те, що грошові кошти у іноземній валюті, отримані від дострокового погашення ощадного (депозитного) сертифікату, підлягають обов`язковому продажу на міжбанківському валютному ринку України із подальшим зарахуванням гривневого еквіваленту від продажу такої іноземної валюти на поточний рахунок Позивача в національній валюті, відкритий у Банку, кошти з якого можуть бути видані йому або перераховані за його розпорядженням на інший рахунок не раніше, ніж через п`ять робочих днів після їх зарахування. Крім того, відповідач запропонував йому підписати заяву установленої форми, де зазначається, що він ознайомлений із змістом Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними та фізичними особами, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 03.12.2003 №516 та змістом Постанови про порядок надходження коштів в іноземній валюті на поточні рахунки фізичних осіб у межах України, затвердженої Правлінням Національного банку України від 16.09.2013 №365. Мотивуючи свої дії неможливістю повернення депозиту у валюті вкладу - доларах США, через дію Постанови Правління Національного банку України від 16.09.2013 №365, відповідач здійснив повернення вкладу в гривні.

Звернувшись до відповідача із заявою про дострокове розірвання Договору, він з`ясував, що умови такого Договору щодо повернення вкладу в доларах США були неможливі для виконання з боку відповідача , суперечили законодавству України. Відповідач, як оферент публічного договору, не привів Договір у відповідність до вимог законодавства, що призвело до введення його в оману щодо повернення вкладу в доларах США.

Відповідачу, як банківській установі, що володіє банківською ліцензією, на час укладення Договору банківського вкладу(депозиту), було відомо про існування постанови Правління Національного банку України від 16.09.2013 №365 та неможливість виконати п.1.7 та 2.3. Договору обумовленим сторонами правочину способом. Відповідач зі своєї сторони підписав договір банківського вкладу (депозиту) встановленої в його банку на той час форми, маючи умисел на заволодіння його валютними ресурсами, без наміру виконання своїх зобов`язань за договором вкладу належним чином. Зі свого боку, він , укладаючи угоду діяв під впливом обману, розраховуючи на те, що у будь-який час зможе отримати внесені ним кошти в валюті вкладу.

Виходячи з того, що договором банківського вкладу (п.1.7.) прямо передбачено, що погашення сертифікату (оплата номінальної вартості такого сертифікату) та оплата процентів за ним відбувається у валюті, в якій сертифікат було випущено, в розумінні Закону України «Про захист прав споживачів», його введено в оману.

Якби відповідач попередив його неможливість отримання вкладу в іноземній валюті, та повернення вкладу в гривні, то він би не уклав договори банківського вкладу із видачею ощадного сертифіката.

Позивач в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся своєчасно та належним чином, про що свідчать дані, які містяться в матеріалах справи.

Представник позивача ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги підтримала, з підстав наведених в їх обгрунтування та просила їх задовольнити. Просила звернути увагу суду на те, що зобов`язання виконано відповідачем не у належний спосіб та не у відповідності до вимог Договору, що є порушенням прав її довірителя. Крім того, станом на день укладання договору Банк розумів, що викоання умов договору ним не можливе, а тому добросовісність надавача послуги є сумнісною, текс договору був неправдивий. Банком порушено намір споживача зберегти свої валютні заощадження

Представник відповідача АТ «СБЕРБАНК» в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, заперечував проти їх задоволення . Свої заперечення мотивує тим, що позивач не довів своїх позовних вимог, в діях банку не вбачається жодного умислу на введення позивача в оману під час укладення спірного правочину. Крім того, просив суд звернути увагу на те, що ознайомившись з умовами договору, позивачу було надано проект цього договору, позивач заперечень не подавав, банк свої зобов`язання перед позивачем виконав , в свою чергу позивач прийняв від відповідача виконання Договору , та тільки після спливу двох років з дня строку дії договору, звернувся до суду з дійним позовом.

Суд, заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши докази, надані сторонами в обґрунтування свої вимог та заперечень, вивчивши матеріали справи у сукупності, доходить висновку, що позовні вимоги не обґрунтовані, не підтверджені належними доказами, а тому не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Судовим розглядом справи встановлено та не заперечується сторонами , що 04 грудня 2013 року між позивачем ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством "Дочірній банк Сбербанку Росії", правонаступником прав та обов`язків якого відповідно до змін до Статуту є відповідач - ПАТ "СБЕРБАНК", було укладено договори банківських вкладів (депозиту) № 3330/005/539637 з видачою ощадного (депозитного) сертифікату на пред`явника серії НОМЕР_5 на суму 105 000,00 доларів США (надалі - Ощадний сертифікат) строком отримання (розміщення Вкладу) 367 днів до 06.12.2014 року із сплатою процентної ставки в розмірі 7,80 % річних.

Платіжним дорученням № 99528748 від 04.12.2013 року позивачем внесені кошти на депозит в сумі 105 000,00 доларів США.

Відповідно до пункту 1.1 Договору Банк приймає від Вкладника грошові кошти, перераховані Вкладником з його поточного рахунку, відкритого в Банку, на рахунок Банку, та видає Вкладнику відповідний неемісійний цінний папір в документарні формі - ощадний (депозитний) сертифікат на пред`явника, і зобов`язується виплатити Вкладникові або особі, що придбала або якій було вручено Сертифікат на договірних умовах номінальну вартість Сертифікату (суму вкладу, яка зазначена на бланку такого Сертифікату) та нараховані проценти за Сертифікатом, на умовах та в порядку, передбаченому цим Договором. Погашення Сертифікату (сплата номінальної вартості такого Сертифікату) та сплата процентів за ним відбувається у валюті, в якій Сертифікат було випущено (п.1.7 Договору).У разі пред`явлення Сертифікату для дострокового погашення Банк в строк, зазначений в заяві на дострокове погашення, при умові, що він (строк) складає не менше ніж два робочі дні від дня подання такої заяви, перераховує суму номінальної вартості Сертифіката та проценти за ним, які виплачуються в розмірі базової (мінімальної) процентної ставки за вкладом (депозитом) на вимогу для фізичних осіб, яка діє в Банку на день такої сплати, на поточний рахунок Пред`явника Сертифіката, відкритий в Банку (п.2.3 Договору).

Крім того, у пункті 5.1 Договору визначено, що все інше, що не передбачено цим договором визначено в Умовах банківського обслуговування фізичних осіб в АТ «СБЕРБАНК РОСІЇ», затверджених наказом Голови Правління Банку № 37 від 16 січня 2012 року, з усіма змінами та доповненнями, що відбулись протягом дії договору. Умови є невідємною частиною цього Договору і розміщуються на офіційному сайті Банку та/або інформаційних стендах, розташованих у доступних для Вкладника місцях в операційному та/або касовому залах Банку.

На виконання Договору сторони склали акт прийому - передачі, за яким відповідач передав, а позивач отримав ощадний сертифікат серії НОМЕР_5, який випущено 04.12.2013 року на суму 105 000 доларів США і за змістом якого позивач погоджується, що обслуговування та погашення сертифікату здійснюється з урахуванням правил, встановлених законодавством України та Умовами банківського обслуговування фізичних осіб в АТ «СБЕРБАНК РОСІЇ», що діють на дату здійснення дій, пов`язаних з обслуговуванням та /або погашенням Сертифікату.

28.01.2014 року позивач звернувся до відповідача із заявою про дострокове погашення належного йому ощадного (депозитного) сертифікату на пред`явника серії НОМЕР_5 . В заяві зазначено, що позивач ознайомлений зі змістом Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління Нацонального банку України від 03.12.2003 № 516 та змістом постанови про порядок надходження коштів в іноземній валюті на поточні рахунки фізичних осіб у межах України, затвердженої Правлінням Національного банку України від 16.09.2013 № 365. Крім того, у заяві зазначено, що позивачу відомо про те,що грошові кошти у іноземній валюті, отримані від дострокового погашення сертифікату, підлягають обов`язковому продажу на міжбанківському валютному ринку України із подальшим зарахуванням гривневого еквіваленту від продажу іноземної валюти на його поточний рахунок в національній валюті .

Відповідачем було достроково погашено вказаний Сертифікат, зокрема, було зараховано на рахунок позивача гривневий еквівалент суми вкладу за курсом гривні до долара США на день вчинення даної дії, що підтверджено документально.

Представник відповідача довів в судовому засіданні , що при достроковому погашенні сертифікату за спірним договором Банк діяв відповідно до постанови Правління Національного банку України «Про порядок надходження коштів в іноземній валюті на поточні рахунки фізичних осіб в межах України» № 365, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України за № 1592/24124, якою передбачено, що надходження коштів в іноземній валюті в межах України на поточний рахунок в іноземній валюті фізичної особи (резидента або нерезидента) здійснюється виключно шляхом переказу коштів в іноземній валюті з іншого власного рахунку або шляхом унесення готівки власником рахунку. Зарахування інших надходжень в іноземній валюті в межах України, передбачених законодавством України, на поточний рахунок в іноземній валюті фізичної особи (резидента або нерезидента) не дозволяється. Уповноважений банк зобов`язаний здійснити продаж таких надходжень на міжбанківському валютному ринку України та зарахувати гривневий еквівалент від продажу іноземної валюти на поточний рахунок в національній валюті фізичної особи (резидента або нерезидента).

Враховуючи, що кошти на рахунок позивача, який пред`явив ощадний (депозитний) сертифікат за спірним Договором, номінований в іноземній валюті до погашення, мали бути зараховані не з рахунку позивача, а з рахунку, який йому не належав, відповідач зобов`язаний був здійснити продаж таких надходжень на міжбанківському валютному ринку України та зарахувати гривневий еквівалент від продажу іноземної валюти на поточний рахунок в національній валюті.

Щодо посилання позивача про наявність підстав для визнання договору банківського вкладу (депозиту) № 3330/005/539637 з видачою ощадного (депозитного) сертифікату на пред`явника від 04.12.2013 року недійсним на підставі статті 230 ЦК України, тобто як такого, що укладений позивачем під впливом обману, суд зазначає наступне.

Згідно зі ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Відповідно до частини1 статті 230 ЦК України , якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

За змістом пункту 20 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Отже, правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного уведення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

При цьому на позивача у цій справі, який вважає себе особою, яка діяла під впливом обману, покладається тягар доказування сукупності таких обставин: 1) наявність умислу в діях відповідача; 2) істотність значення обставин, щодо яких позивача введено в оману; 3) сам факт обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

При вчиненні правочину під впливом обману формування волі потерпілого відбувається не вільно, а вимушено, під впливом недобросовісних дій інших осіб, які полягають у навмисному створенні у потерпілого помилкового уявлення про обставини, які мають істотне значення. Внутрішня воля потерпілого на вчинення правочину відповідає його зовнішньому волевиявленню, однак її формування відбувається не вільно, а під впливом обману з боку інших осіб.

Установлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману іншу сторону, щоб спонукати її до вчинення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 ЦК України.

Проаналізувавши надані сторонами доказі в сукупності, суд дійшов висновку, що позивач не надав належних та допустимих доказів, які б давали підстави для кваліфікації недійсності спірного договору за статтею 230 ЦК України, оскільки не доведено умислу відповідача на введення позивача в оману.

Посилання позивача на бажання відповідача заволодіти його валютними ресурсами через укладення спірного Договору, обсяг яких у відповідача на його думку зменшувався, як на обставину, що вказує на умисел відповідача ввести позивача в оману, ґрунтується тільки на припущеннях позивача, які не підтверджено належними та допустимими доказами.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обман стосовно мотиву, тобто внутрішнього спонукання особи до здійснення правочину, не має істотного значення. Зокрема, обман щодо фінансового становища контрагента як мотиву правочину не може бути підставою для визнання правочину недійсним.

Обставини дострокового погашення відповідачем ощадного сертифікату за спірним договором із застосуванням вимог постанови Національного банку України № 365 від 16.09.2013 року, самі по собі не можуть свідчити про наявність умислу відповідача на момент укладення спірного Договору ввести позивача в оману і не повертати після його укладення суму вкладу на умовах, визначених пунктом 1.7 Договору. Такі обставини є питаннями, пов`язаними з виконанням спірного Договору, а не його укладенням, а тому посилання позивача на них, як на підставу позовних вимог, є необґрунтованим.

Документи банку, якими він керувався при наданні банківських послуг, а також нормативно правові акти, на які позивач посилався в обгартування того, що відповідач приховав їх зміст від нього , є загальнодоступними нормативними актами, а відповідно не могли бути приховані банком від позивача .

Не включення положень постанови Національного банку України №365 від 16.09.2013 року в умови спірного Договору, не може слугувати доказом свідомого приховування відповідачем її змісту від позивача з метою заволодіння його валютними ресурсами, не є доказом порушення свободи формування волі позивача на укладення спірного договору.

Суд погоджується з твердженням представника відповідача, що укладаючи спірний договір, предметом якого була іноземна валюта, позивач брав на себе свідомі ризики, які пов`язані із застосуванням державним регулятором, в особі Національного банку України, повноважень з валютного регулювання та валютного контролю, у тому числі пов`язаних із установленням порядку проведення обов`язкового продажу та розміру надходжень в іноземній валюті.

Посилання позивача на наявність порушень його прав , як споживача визначених статтею 21 Закону України «Про захист прав споживачів», зокрема на порушення його свободи волевиявлення та/або висловленого ним волевиявлення при реалізації продукції, на порушення принципу рівності сторін договору, обмеження його права на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію є непереконливими і не можуть бути підставою для визнання спірного Договору недійсним з підстав, визначених статтею 230 ЦК України. Позивач не довів, що його було обмежено у доступі до інформації про його права та обов`язки, не надав доказів, що був обмежений у часі на прийняття рішення про укладення спірного правочину, та ознайомлення з його умовами.

Підписуючи спірний договір , позивач , діючи розумно та розсудливо, мав можливість передбачити правові наслідки від дострокового розірвання спірного договору.

Твердження позивача про порушення принципу рівності сторін спірного договору є необґрунтованим, оскільки вказане порушення, в розумінні положень Закону України «Про захист прав споживачів», може мати місце, якщо є істотний дисбаланс у самих договірних відносинах, тобто у правах і обов`язках сторін, який враховуючи зміст спірного договору відсутній у відносинах його сторін.

Враховуючи викладене, суд вважає, що не знайшло свого підтвердження належними та допустимими доказами факт формування волі позивача при укладенні спірного договору саме під впливом обману з боку відповідача. Не доведено, що відповідач мав умисел на введення позивача в оману, тому позивачем не доведено наявності сукупності трьох обставин (наявність умислу в діях відповідача; істотність значення обставин, щодо яких позивача введено в оману; сам факт обману), яка необхідна для кваліфікації недійсності спірного договору за статтею 230 ЦК України.

Твердження позивача про умисел відповідача на введення його в оману ґрунтуються на припущеннях, а тому суд дійшов висновку, що вимоги незаконні, не обґрунтовані та не підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 4,5, 12,13,76-81,258,263,264,265 ЦПК України, ст..ст. 204, 229, 230 ЦК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до акціонерного товариства " СБЕРБАНК " про визнання недійсним договору бінківського вкладу (депозиту) № 3330/005/539637 з видачею ощадного (депозитного) сертифікату на пред"явника від 04.12.2013 року , про застосування наслідків недійсності правочину та про зобов`язання учасників правовідносин вчинити певні дії , залишити без задоволення.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подачі через районний суд протягом 30 днів з дня його проголошення апеляційної скарги.

Суддя: І.О.Грищенко