Рішення № 86751476, 14.05.2019, Ленінський районний суд м. Дніпропетровська

14.05.2019 Єдиний унікальний номер 205/2985/19

Провадження № 2/205/1680/19

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2019 року м. Дніпро

Ленінський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Шавули В.С.

за участю секретаря Далакян Л.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в загальному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Управління - сужба у справах дітей Амур-Нижньодніпровської районної у місті Дніпрі ради про надання дозволу на тимчасовий виїзд дитини за кордон, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач 03 квітня 2019 року звернулась до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська із даним позовом (а.с.2-4).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що в період з 05.06.2009 року по 13.05.2013 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі із відповідачем, від якого народилась дитина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

На підставі рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 13.05.2013 року шлюб між сторонами розірвано. Після розірвання шлюбу дитина проживає із позивачем та перебуває на її утриманні.

Наразі позивач має намір у недалекому майбутньому забезпечити повноцінний відпочинок дитинів країнах ближнього та дальнього зарубіжжя, з метою підвищення рівня світогляду дитини, її фізичного та морального розвитку.

Крім того, в період шкільних канікул позивач має намір відвезти дитину до бабусі та дідуся на дачу, що розташована на тимчасово окупованій території України - АР Крим. Але, отримати у батька дитини дозвіл на тимчасовий виїзд за межі України без згоди та супроводу батька вона не має можливості, так як останній жодних стосунків із нею та дитиною не підтримує, у зв`язку із чим, не має можливості надати дозвіл на виїзд дитини за кордон.

Посилаючись на викладене позивач просить суд надати дозвіл на тимчасовий виїзд неповнолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на тимчасово непідконтрольну Україні (окуповану) територію Автономної Республіки Крим, та в`їзд з неї на контрольовану територію України, а також до країн ближнього та дальнього зарубіжжя з обов`язковим поверненням на територію України у супроводі матері ОСОБА_1 , без згоди та супроводу її батька - ОСОБА_2 , строком з дня винесення рішення та до досягнення ОСОБА_4 16 років, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Ухвалою суду від 04 квітня 2019 року прийнято позов та відкрито провадження у справі (а.с.15).

Учасники справи про розгляд справи повідомлялись належним чином, у відповідності до вимог ст.ст.128-129 ЦПК України.

Позивач до суду надала письмову заяву, в якій просить справу розглядати без своєї участі. Позовні вимоги підтримує та просить позов задовольнити у повному обсязі (а.с.23).

Відповідач до суду ані письмових заяв, ані відзиву не надавав.

Третя особа - служба у справах дітей Амур-Нижньодніпровської районної у місті Дніпрі ради в особі свого представника в судове засідання не з`явилась. До суду надіслала письму заяву, в якій просить справу розглядати без участі свого представника, у зв`язку із зайнятістю (а.с.32).

У відповідності до ст..2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Тому з урахуванням викладеного, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутністю сторін, що не з`явились.

Відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно ч.1 ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу.

Вибір громадянами способу захисту своїх прав і свобод від порушень та протиправних посягань гарантовано ч.4 ст.55, ст.124 Конституції України, відповідно до якої кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань та закріплено статтями 7, 12 Загальної декларації про права людини, ст.13 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, що згідно зі статтею 9 Конституції України є складовою національного законодавства.

Для встановлення правовідносин між сторонами та при вирішенні спору щодо спірних правовідносин суд застосовує положення Конституції України, Сімейного кодексу України, практику Верховного Суду України.

Суд, вивчивши матеріали справи, вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

В судовому засіданні встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі починаючи з 05 червня 2009 року, який розірвано на підставі рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 13 травня 2013 року (а.с.6).

Позивач змінила прізвище з « ОСОБА_1 » на « ОСОБА_1 » (а.с.13).

В період шлюбу у сторін народилась дитина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.8).

На підставі рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 02.04.2013 року із ОСОБА_2 стягнуто аліменти на утримання дитини (а.с.7), по сплаті яких він має заборгованість станом на 01.09.2018 року в розмірі 39 430,76 грн. (а.с.9-10,11).

Відповідно до статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця доживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

У відповідності до положень ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

14 липня 2016 року Верховна Рада України внесла зміни до Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», вилучивши з нього норми, що регулювали питання виїзду дитини за кордон, у тому числі можливість виїзду на підставі рішення суду в разі відсутності згоди одного з батьків.

З цього часу єдиним законом, що регулює порядок виїзду дітей за межі України, є стаття 313 ЦК України, якою встановлено, що фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними, крім випадків, передбачених законом.

Разом з тим за змістом положень статті 124 Конституції України та статті 15 ЦК України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Пунктами 3, 4 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57, установлено, що виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, здійснюється за згодою обох батьків (усиновлювачів) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли 18-річного віку.

Виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється:

за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску;

без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків у разі пред`явлення, зокрема, рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків.

Отже, за змістом п.4 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57, рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків фактично виконує функцію нотаріально посвідченої згоди другого з батьків на виїзд за кордон дитини, яка не досягла 16-річного віку, замінюючи цю згоду. В свою чергу, нотаріальна посвідчена згода згідно того ж пункту Правил надається із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, тобто видається на разовий виїзд дитини за кордон.

За таких обставин, приймаючи до уваги, що позивач просить суд надати дозвіл на тимчасове багаторазове вивезення дитини за кордон без згоди батька без зазначення конкретної країни прямування та строку перебування у цій країні, а також враховуючи, що чинним законодавством не передбачено надання за рішенням суду дозволу на майбутнє на постійні виїзди дитини до досягнення нею 16-річного віку за кордон без згоди батька, не позбавленого батьківських прав, та, що надання за рішенням суду такого дозволу, як просить позивачка, буде суперечити нормам закону та порушуватиме права відповідача, як батька дитини, на виховання та спілкування із дитиною, суд приходить до висновку про неможливість задоволення позову з підстав неналежності обраного позивачем способу захисту прав та інтересів.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є безпідставними, необґрунтованими, а тому не підлягають задоволенню у повному обсязі.

Вирішуючи питання щодо судових витрат, відповідно до ст. 141 ЦПК України, суд дійшов висновку, що сплачений позивачкою судовий збір відшкодуванню не підлягає.

На підставі викладеного, керуючись Конституцією України, ст.ст. 126, 128,180, 181, 182 п.2, 183, 191 Сімейного кодексу України, постановою Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», ст.ст. 4,6,10,12,13, 81-83, 141, 247, 263-264, 268, 272, 280-282 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Управління - сужба у справах дітей Амур-Нижньодніпровської районної у місті Дніпрі ради про надання дозволу на тимчасовий виїзд дитини за кордон, - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів.

Повний текст рішення складено 24 травня 2019 року.

Суддя: В.С. Шавула