Рішення № 86750103, 06.12.2019, Самбірський міськрайонний суд Львівської області

Справа № 452/2165/18

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

"06" грудня 2019 р. м.Самбір

Самбірський міськрайонний суд Львівської області

у складі головуючої судді Карнасевич Г.І.,

секретаря Страхоцької Т.А.,

позивачки ОСОБА_1 ,

представника позивача Стецяк В.М. ,

відповідача ОСОБА_3 ,

представника відповідача Михалойка Б.І. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Самборі Львівської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання житлового будинку об`єктом спільної сумісної власності та визнання права власності,-

В С Т А Н О В И В:

Позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Новосілко-Гостиннівської сільської ради Самбірського району Львівської області про поділ майна подружжя.

В підтвердження заявлених позовних вимог посилається на те, що 13 лютого 1971 року вона та ОСОБА_5 уклали шлюб, який був зареєстрований Хлопчицькою

сільською радою народних депутатів Львівської області, про що вчинено актовий запис №3 та видано повторно свідоцтво про одруження 24 червня 1987 року серії НОМЕР_1 , після якого вона змінила своє дівоче прізвище « ОСОБА_1 » на « ОСОБА_1 ». Проте дітей у подружжя не було. Чоловік часто зловживав спиртними напоями, завдавав їй побої, 4 червня 1985 року на робочому місці у цеху, у нетверезому стані наніс ножем удари в область шиї, за що вироком Залізничного районного суду м. Львова від 18.07.1985 року був засуджений за ст. 17, 94 КК УРСР до 9 - ти років позбавлення волі. З тих підстав шлюб між ними 03.08.1990 року був розірваний, про що видано свідоцтво про розірвання шлюбу серії НОМЕР_2 .

За час шлюбу спільні кошти ними був збудований та введений в експлуатацію будинок АДРЕСА_1 загальною площею 100,3 кв.м., житловою площею 35,1 кв.м. та господарські будівлі, а саме: літня кухня, позначена у плані під літерою Б, сарай В та криниця К, а також встановлена огорожа 1-3. Коштами у здійсненні будівництва їм допомагали її батьки.

В даному житловому будинку вона проживала до 2001 року, але у зв`язку з нестерпним спільним проживанням змушена проти своєї волі покинути дане житло.

З 2001 року фактично без реєстрації проживає у житловому будинку по

АДРЕСА_2 , проте і надалі зареєстрована по місцю проживання у спірному будинку. Іншого житла, яке б їй належало на праві власності, у неї немає.

Зазначила, що мала намір поділити спільне майно подружжя, проте ОСОБА_5 їй погрожував розправою, тому вона боялась звертатись до суду з даним позовом раніше. Вважає, що у зв`язку з тим строк позовної давності пропустила з поважних причин.

ІНФОРМАЦІЯ_4 року ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 помер. З відповіді на адвокатський запит у Самбірському відділі Державної реєстрації актів цивільного стану їй стало відомо, що «перебуває на зберіганні актовий запис про його смерть №6 від 23.01.2018 року, складений виконавчим комітетом Новосілко - Гостиннівської сільської ради Самбірського району Львівської області. Чи складав покійний за життя заповіт та хто є спадкодавцем за законом чи за заповітом після його смерті, їй не було відомо. Отримати такого характеру інформацію у Самбірській державній нотаріальній конторі, куди вона зверталась в усній формі, не змогла. Проте нотаріусом їй було роз`яснено право на звернення до суду за захистом своїх прав і роз`яснено зміст ст.8 Закону України «Про нотаріат», що відомості про спадкову справу, коло спадкоємців становлять нотаріальну таємницю.

Оскільки в даний час ОСОБА_5 помер та вона не відноситься до кола спадкоємців за законом після його смерті, тому вона не може визначити свою частку в майні подружжя в позасудовому порядку.

Просить постановити рішення, яким визнати житловий будинок

АДРЕСА_1 об`єктом спільної сумісної власності: її та ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , та визнати за нею право власності на Ѕ частку у праві власності на житловий будинок АДРЕСА_1 загальною площею 100,3 кв. м., житловою площею 35,1 кв.м. та господарськими будівлями, а саме: літня кухня Б, Сарай В, криниця К та Огорожа 1-3.

В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 подала клопотання про заміну первісного відповідача Новосілко - Гостиннівської сільської ради на належного відповідача - ОСОБА_3 та уточнила позовні вимоги, подавши заяву в порядку

ст. 49 ЦПК України, посилаючись на обставини, зазначені у первісному позові, та на ту обставину, що згідно копії нотаріальної справи, надісланої Рудківською державною нотаріальною конторою, убачається, що ОСОБА_5 22 лютого 2000 року розпорядився усім своїм майном на випадок смерті та заповів його своєму братові, ОСОБА_3 . Відповідач 22 березня 2018 року звернувся у Рудківську державну нотаріальну контору із заявою про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_5 . Вважає, що ОСОБА_5 умисно тривалий час не реєстрував право власності на даний житловий будинок, щоб вона, як співвласник майна, не змогла реалізувати свої окремі правомочності власника.

З часу розірвання шлюбу та до дня смерті ОСОБА_5 жодних покращень у будинку не провів та особистих коштів в його покращення не вкладав.

У спадковій справі знаходиться довідка, видана Новосілко-Гостиннівською сільською радою від 21.03.2018 року, у якій зазначено, що «покійний ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , був останнім та єдиним членом селянського двору та був його головою». Вважає, що дана довідка суперечить відомостям, зазначеним у погосподарських книгах за період 1971 по 1995 роки, де господарство відносилось до суспільної групи «робітничий двір».

Тому просить постановити рішення, яким:

- визнати житловий будинок АДРЕСА_1 об`єктом спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

- визнати за нею право власності на 1/2 частку житлового будинку

АДРЕСА_1 загальною площею 100,3 кв.м, житловою площею 35,1 кв.м. та господарськими будівлями і спорудами, а саме: літня кухня Б, сарай В, криниця К, огорожа 1-3.

В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 та її представник адвокат Стецяк В.М. позов підтримали, посилаючись на обставини, зазначені у позовній заяві та заяві в порядку 49 ЦПК України, просять його задовольнити.

Відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні подав відзив на позовну заяву та його представник адвокат Михалойко Б.І. заперечили проти задоволення позову. Просять відмовити у його задоволенні.

В обґрунтування заперечення відповідач посилається на те, що позовна заява не відповідає вимогам ст.175 ЦПК України, невірне зазначення нею, що з іншим позовом з тим самим предметом та з тих самих підстав вона до суду не зверталась», що суперечить відомостям у єдиному державному реєстрі судових рішень, де зазначено, що у провадженні Самбірського міськрайонного суду (суддя Кравців В.І.) зареєстрована справа №452/1814/18 за позовом ОСОБА_1 до Новосілко - Гостиннівської сільської ради Самбірського району Львівської області про поділ майна подружжя.

Крім того, зазначає, що рішенням Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 13 серпня 1984 року розірвано шлюб, зареєстрований 13 лютого 1971 року між ОСОБА_8 і ОСОБА_5 .

Із записів в будинковій книзі, представленій позивачем, відомо, що ОСОБА_8 була зареєстрована в житловому будинку 08.02.1979 року і 10.06.1989 року була знята з реєстрації в цьому ж житловому будинку, що не відповідає зазначеному в позовній заяві позивача, що вона проживала в житловому будинку до 2001 року і нібито зареєстрована в цьому житловому будинку до теперішнього часу.

Рішенням виконкому Новосілко-Гостиннівської сільської ради Самбірського району №39 від 17.12.1998 року вирішено оформити право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 за ОСОБА_5 .

Також зазначає, що 25 грудня 1998 року ОСОБА_5 було видано свідоцтво про право власності на житловий будинок та господарські будівлі, які розташовані по АДРЕСА_1 . ОСОБА_5 був рідним братом відповідача та потребував стороннього догляду, а тому відповідач змушений був декілька років піклуватися про нього, проживаючи разом з ним в його житловому будинку без реєстрації.

22 лютого 2000 року ОСОБА_5 склав заповіт, яким все своє майно заповів відповідачу. ІНФОРМАЦІЯ_3 помер він помер. Після його смерті відкрилась спадщина. ОСОБА_3 звернувся до Рудківської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини та видачі свідоцтва про право на спадщину. Проте у видачі свідоцтва про право на спадщину йому було відмовлено у зв`язку із забороною на спадкове майно ОСОБА_5 з приводу позову позивача про поділ майна подружжя.

Вважає, що час припинення сімейно - шлюбних відносин та розірвання шлюбу є тим днем, коли позивач довідався про порушення свого права та про особу, яка його порушила і саме з цього часу в нього виникло право вимоги до ОСОБА_5 , а відтак позивач пропустила строк позовної давності, що є самостійною підставою для відмови у позові.

Просять у задоволенні позову повністю відмовити.

Заслухавши пояснення сторін та їх представників, свідків, з`ясувавши всі обставини справи та перевіривши їх доказами, суд вважає, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Статтями 2 та 4 ЦПК України встановлено, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави і кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Судом встановлено, що 13 лютого 1971 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 був укладений шлюб та зареєстрований Хлопчицькою сільською радою народних депутатів Львівської області, про що вчинено актовий запис №3 та видано повторно свідоцтво про одруження 24 червня 1987 року серії НОМЕР_1 . Після укладення шлюбу позивач змінила своє дошлюбне прізвище « ОСОБА_1 » на « ОСОБА_1 ».

Згідно ст. 22 Кодексу про шлюб та сім`ю УРСР в редакції від 20.06. 1969 року майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Відповідно до ст.28 цього кодексу в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними.

Як було встановлено в судовому засіданні, вироком Залізничного районного суду Львівської області від 18.07.1985 року ОСОБА_5 був засуджений за ст. 17, 94 КК УРСР до 9 років позбавлення волі за вчинення злочину проти позивачки.

Рішенням народного суду Самбірського району Львівської області від 13 серпня 1984 року

їхній шлюб було розірвано, про що 03.08.1990 року Відділом ЗАГС Самбірського міськвиконкому Львівської області вчинено запис №101 та видано свідоцтво про розірвання шлюбу серії

НОМЕР_2 .

У відповідності до ст. 44 діючого на той час КпШС шлюб вважався припиненим з моменту реєстрації розлучення в органах запису актів громадянського стану, а відтак, позивачка з ОСОБА_5 перебували у шлюбі з 13 лютого 1971 року по 03.08.1990 року.

Із довідки, виданої Самбірським МБТІ 08.06.2018 року №1088, відомо, що житловий будинок АДРЕСА_1 зареєстрований на праві особистої власності в цілому за ОСОБА_5 .

Згідно ст.78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Як убачається зі свідоцтва про право власності на жилий будинок від 25 грудня 1998 року, виданого на підставі рішення Новосілко - Гостиннівської сільської ради від 17.12.1998 року №39, в цьому документі відсутній підпис голови виконавчого комітету та печатка Новосілко- Гостиннівської сільської ради, що свідчить про недопустимість цього доказу, який суд не бере до уваги.

Згідно рішення виконавчого комітету цієї сільської ради №39 від 17.12.1998 року про оформлення права власності на житловий будинок в АДРЕСА_1 відомо, що виконком сільської ради, розглянувши виписку з погосподарської книги, вирішив оформити право власності на житловий будинок в АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_5 , а Самбірському МБТІ - провести реєстрацію будинку.

Суспільна група - «робітничий двір». Із записів погосподарської книги за період 1971 - 1973рр. (особовий рахунок № НОМЕР_3 ) убачається, що господарство відносилось до суспільної групи - «робітничий двір», в якому зареєстровані та проживають: голова двору - ОСОБА_9 , дружина ОСОБА_10 , дочка ОСОБА_1 , син ОСОБА_11 та зять ОСОБА_5 , рік забудови якого 1956 рік.

Із записів погосподарської книги за період 1971 -1973рр. (особовий рахунок 8) відомо, що господарство відносилось до такої ж суспільної групи. Рік забудови житлового будинку -1968р., в якому були зареєстровані та проживали: голова двору ОСОБА_12 , дружина ОСОБА_13 , син ОСОБА_5 , син ОСОБА_14 , син ОСОБА_3 , який вибув під №147 та невістка ОСОБА_8 , яка вибула під №147.

Із наступних записів, вчинених у погосподарській книзі за період 1974 -1976рр.(особовий рахунок НОМЕР_8) відомо, що суспільна група господарства не змінилася. В ньому були зареєстровані та проживали: голова двору ОСОБА_9 , дружин ОСОБА_10 , син ОСОБА_11 , дочка ОСОБА_8 ( гр.27 - вибула під НОМЕР_9) та зять ОСОБА_5 (вибув під НОМЕР_9).

Із погосподарських книг за період 1977 - 2000 рр. (особові рахунки НОМЕР_10, НОМЕР_11, НОМЕР_12) убачається, що господарство по АДРЕСА_1 відносилось до суспільної групи «робітничий двір». Рік побудови житлового будинку -1973р., 1975р., в якому були зареєстровані та проживали голова двору ОСОБА_5 , дружина ОСОБА_8 .

Згідно технічного паспорта на житловий будинок АДРЕСА_1 , виданого 29.05.2018 року та виготовленого Самбірським МБТІ на підставі інвентарної справи №267, рік побудови житлового будинку значиться - 1973.

Із довідки про технічну характеристику об`єктів нерухомого майна, виданої Самбірським МБТІ 08.06.2018 року за №219 відомо, що станом на 29.05.2018 року інвентаризаційна вартість житлового будинку А -1 по АДРЕСА_1 та літньої кухні Б, сараю В, Криниці, Огорожі становить 208006 грн.

ІНФОРМАЦІЯ_4 року ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_4 . За життя, 22 лютого 2000 року, він розпорядився усім своїм майном на випадок смерті та заповів його своєму братові, ОСОБА_3 , про що свідчить заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Дмитришин К.К. та зареєстрованого в реєстрі за №641.

Відповідач 22 березня 2018 року звернувся у Рудківську державну нотаріальну контору Самбірського району із заявою про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_5 .

Витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі №51332193 від 22.03.2018 року підтверджується, що державним нотаріусом Мариняк Н.М. заведена спадкова справа за №62180250 та №04/2018 у нотаріуса.

Суд не бере до уваги довідку, видану Новосілко-Гостиннівською сільською радою

21.02.2018 року №520, у якій зазначено, що ОСОБА_5 був останнім та єдиним членом селянського двору та його головою, оскільки зміст даної довідки спростовується записами з по господарських книг за період 1989 - 1990 роки, де суспільна група господарства "робітничий двір".

Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_5 , виданого Хлопчицькою сільською радою Рудківського району та свідоцтва про народження серії НОМЕР_6 ,

виданого 17.08.1960 року, убачається, що ОСОБА_5 та ОСОБА_3 були рідними братами.(а.с.9)

Із аналізу норм чинного на час будівництва спірного житлового будинку, Цивільного кодексу УРСР, випливає, що фактично момент виникнення права власності не пов`язувався із державною реєстрацією. Та підтвердженням приналежності будинковолодіння у сільському населеному пункті могли бути відомості із погосподарських книг.

Порядок ведення погосподарського обліку в сільських радах визначався Вказівками по веденню книг по господарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими наказом Центрального статистичного управління СРСР від 13.04.1979 року №112/5, а згодом - аналогічними Вказівками від 12.05.1985 року за №5 -24/.26 та Вказівками по веденню погосподаського обліку затверджених постановою Державного комітету статистики СРСР від 25.05.1990 року №69.

Згідно зі змістом цих вказівок суспільна група господарства визначалася залежно від роду занять голови господарства (сім`ї). В даному випадку, із записів погосподарського обліку

господарство відносилось до робітників.

У відповідності до ст. 112 ЦК УРСР майно могло належати на праві спільної власності двом чи кільком громадянам.

У пункті 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» роз`яснено, що, розглядаючи позови, пов`язані зі спільною власністю громадян, суди повинні виходити з того, що відповідно до чинного законодавства спільною сумісною власністю є: майно, нажите подружжям за час шлюбу (ст.16 Закону "Про власність", ст.22 Кодексу про шлюб та сім`юУкраїни;) Розмір часток у спільній сумісній власності подружжя визначається за нормами Кодексу про шлюб та сім`ю.

Так, у 1973 році питання набуття права власності на житлові будинки регулювались Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків» (далі - Указ від 26 серпня 1948 року, який втратив чинність 22 лютого 1988 року на підставі Указу Президії Верховної ради СРСР "Про

визнання такими, що втратили чинність, Указу Президії Верховної Ради СРСР "Про право

громадян на купівлю і будівництво індивідуальних жилих будинків" і статті 1 Указу Президії Верховної Ради СРСР "Про внесення змін до деяких законодавчих актів СРСР у питаннях охорони природи і раціонального використання природних ресурсів") і прийнятою відповідно до Указу від 26 серпня 1948 року постановою Верховної ради СРСР від 26 серпня 1948 року «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків» (далі - Постанова від

26 серпня 1948 року), які, зокрема, визначали умови та правові наслідки будівництва.

Згідно зі статтею 1 Указу від 26 серпня 1948 року кожен громадянин і кожна громадянка мали право купити або збудувати для себе на праві особистої власності жилий будинок на один або два поверхи з числом кімнат від однієї до п`яти, як у місті, так і поза містом.

Пункт 2 Постанови від 26 серпня 1948 року визначав, що земельні ділянки для будівництва індивідуальних жилих будинків відводяться за рахунок земель міст, селищ, держземфонду і земель держлісфонду у безстрокове користування, а збудовані на цих ділянка хбудинки є особистою власністю забудовника.

Отже, за Указом від 26 серпня 1948 року та Постановою від 26 серпня 1948 року підставою виникнення у громадянина права власності на жилий будинок був сам факт збудування ним його з додержанням вимог цих актів законодавства. Ці правові акти не пов`язували виникнення права власності на житловий будинок із проведенням його реєстрації.

Порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР був встановлений Інструкцією, затвердженою Міністерством комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року. Згідно з пунктами 4, 7 цієї Інструкції підлягали реєстрації всі будинки і домоволодіння, у тому числі, належні громадянам на праві особистої власності, і здійснювалась вона на підставі документів, що встановлюють право власності (правовстановлюючих документів, перелік яких додано до вказаної Інструкції), в тому числі, й на підставі записів у погосподарських книгах (п. 20 Інструкції). Тобто, записи у погосподарських книгах визнавались в якості актів органів влади (публічних актів), що підтверджують право приватної власності.

Відповідно до ст. 16 Закону України «Про власність» майно, нажите подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності.

Здійснення ними цього права регулюється цим Законом і Кодексом про шлюб та сім`юУкраїни.

Виходячи зі змісту ст. 22 КпШС, яка діяла на момент виникнення права власності на житловий будинок та перебування ОСОБА_15 і ОСОБА_5 у зареєстрованому шлюбі, діяла абсолютна презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ним в період шлюбу.

Ця презумпція могла бути спростована одним із подружжя. Один із подружжя може оспорювати поширення режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі, в судовому порядку.

Проте, відповідачем не надано, а судом не роздобуто жодних доказів, які б свідчили, що ОСОБА_5 за життя оспорював дану презумпцію.

Така правова позиція викладена у постанові ВСУ від 24.05.2017 року у справі №6 -843 цс

17 від 06.02.2018 року, постановах ВС України у справі №235/9895/15ц та №404/1515/16 -ц.

Крім того, п.19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя від 21.12.2007 року №11», вирішуючи спори про поділ майна подружжя, суди повинні враховувати, що само по собі розірвання шлюбу не припиняє спільної сумісної власності подружжя на майно, набуте за час шлюбу.

Розірвання шлюбу не тягне за собою зміни правового статусу майна подружжя. Таке майно залишається їх спільною власністю. Тобто, лише після вирішення питання про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю, виділення конкретних часток кожному з подружжя, таке майно набуває статусу спільної часткової власності або особистої приватної власності. Такий висновок містить постанова ВП ВС від 21.11.2018 року у справі № 372/504/17-ц та у справі

№755/4757/16 -ц

Позивачка в судовому засіданні подала заяву про виклик свідків ОСОБА_16 ,

ОСОБА_17 які показали, що після одруження у 1971 році ОСОБА_18 та ОСОБА_19 спочатку кілька місяців проживали у батьків ОСОБА_18 , а потім пішли проживати у будинок до батьків ОСОБА_20 . Свого житла вони не мали. Спірний Житловий будинок почали будувати у 1973 році. Закласти фундамент під будинок їм допомагали їхні батьки та односельчани. Родина ОСОБА_21 мурувала стіни, а хїні (ОСОБА_21) матері готували їжу для будівельників. Позивачка з чоловіком пішли проживати у житловий будинок, коли ще не у всіх кімнатах була підлога. Будівництво завершували своїми силами.

Зокрема, свідок ОСОБА_17 показала, що після того, як подружжя ОСОБА_1 перейшли жити у новий будинок, ОСОБА_18 почав зловживати алкоголем, бив позивачку та підрізав їй шию на заводі, за що попав у в`язницю. Життя з ним стало нестерпним. Позивачка часто втікала з дому до батьків, але потім знову поверталась. Та у 1998 році, коли в черговий раз повернулася, то до будинку не попала. Вона дуже боялася чоловіка, тому після цьогодо дому вже не поверталась.

За клопотанням відповідача допитані у якості свідків ОСОБА_22 та ОСОБА_23

підтвердили, що житловий будинок будувався у 1973 році. Зокрема, свідок ОСОБА_22 пояснив, що брав участь у будівництві будинку як майстер. Безплатно мурував стіни на прохання батька відповідача - ОСОБА_21 , а також підтвердив, що у будівництві брав участь батько позивачки. Ствердив, що йому відомо про відбування покарання ОСОБА_5 та пояснив, що на час, коли ОСОБА_24 відбувати покарання, житловий будинок був збудований, була підлога та меблі. Також пояснив, що після завершення будівництва в ньому проживало подружжя ОСОБА_1 .

Свідок ОСОБА_23 покаазв, що у 1971 році навчався у професійному училищі училищі у м. Львові та проживав у гуртожитку. У червні 1973 року закінчив навчання та працював у м. Львові. Допомагав на будівництві житлового будинку по суботах: подавав цеглу та мішав розчин для заливання бетону. В листопаді 1973 року пішов служити в армію.

Показаня свідка ОСОБА_25 , яка ствердила, що її батько будував для неї житловий будинок, суд оцінює критично, оскільки даний свідок є близьким родичем відповідача - рідною сестрою і спростовується іншими дослідженими в судовому засіданні доказами.

Отже, виходячи із встановлених судом обставин, суд вважає, що житловий будинок по АДРЕСА_1 збудований подружжям ОСОБА_26 та ОСОБА_8 за час перебування їх у шлюбі та є об`єктом спільної власності подружжя.

Сторона відповідачів посилається на ту обставину, що пропустила строк звернення до суду з цим позовом, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до статті 253Цивільного кодексу України (надалі - ЦК Укарїни) перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до статті 256 цього Кодексу позовнадавність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Загальним правилом, закріпленим у частиніпершій статті 261 ЦК України, встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Обов`язок доведення часу, з якого особі стало відомо про порушення її права, покладається на позивача.

Позивачка в судовому засіданні пояснила, що після смерті ОСОБА_21 вона просила у відповідача ключі від будинку, проте він їй їх не дав.

Про реєстрацію права власності та видачу свідоцтва про право власності на ім`я ОСОБА_21 з 25.12.1998 року до квітня 2018 року їй нічого не було відомо.

Після смерті ОСОБА_21 вона звернулась у Самбірський місцевий центр БВПД та їй було призначено представника - адвоката Стецяк В. М., у справі про поділ спільно нажитого майна подружжя, про що було адвокату видано доручення від 13.04.2018 року №69/4.

Із довідки від 24.04.2018 року №762, виданої Самбірським МБТІ, їй стало відомо, що будинок АДРЕСА_1 був зареєстрований на праві власності в цілому за ОСОБА_5 , на підставі свідоцтва про право власності від 25.12.1998 року.

У частині другій пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» визначено, що до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки, яка обчислюється від дня, коли один зі співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

Отже, початком перебігу позовної давності встановлено день, коли один зі співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права.

Неподання позову про поділ майна, у тому числі, до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б підтверджували заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовноїдавності (постанова Верховного Суду Українивід 23 вересня 2015 року у справі № 6-258цс15).

Отже, суд приходить до висновку, що перебіг строку позовної давності у позивача розпочався з дня, коли помер ОСОБА_5 та такий нею не пропущений.

Крім того відповідачем не надано суду доказів, які б свідчили про те, що позивачці стало раніше відомо про порушення її права власності з боку ОСОБА_21 .

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12,13,81,89,259,263,265,268 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити.

Визнати житловий будинок АДРЕСА_1 об`єктом спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_21 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Визнати за ОСОБА_1 , проживаючою в с. Хлопчиці Самбірського району Львівської області, ідентифікаційний податковий номер НОМЕР_7 право власності на 1/2 частку житлового будинку АДРЕСА_1 загальною площею 100,3 кв.м, житловою площею 35,1 кв.м. та господарськими будівлями і спорудами, а саме: літня кухня Б, сарай В, криниця К, огорожа 1-3.

На рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області може бути подана апеляційна скарга до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя