Рішення № 86742810, 02.01.2020, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

02 січня 2020 р. Справа № 120/3278/19-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Комара П.А., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А1302 про визнання бездіяльності неправомірною та зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Військової частини А1302 про визнання бездіяльності неправомірною та зобов`язання вчинити дії.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що 29.06.2016 його було звільнено з військової служби у запас за пп. "є" п. 1 ч. 8 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 року № 2232-ХІІ. Згідно наказу командира військової частини польова пошта В2231 від 28.07.2016 №209 позивач був знятий зі всіх видів забезпечення та виключений зі списків особового складу та направлений на облік до Калинівського РВК Вінницької області.

Проте, вже після звільнення, 15.07.2019 адвокатом позивача в його інтересах був надісланий адвокатський запит та була отримана відповідь від 15.08.2019, у якій вказано, що фінансовий ресурс, закладений Міністерством оборони України в кошторисі даної військової частини А1302 на січень 2016 року - лютий 2018 року не був розрахований на виплату індексації за відповідні періоди.

Позивач вважає протиправною бездіяльність відповідача, яка полягала у неправомірному не нарахуванні та невиплаті йому індексації грошового забезпечення і в частині не проведення своєчасного розрахунку при звільненні його з військової служби, що і стало підставою для звернення з цим позовом до суду.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 18.10.2019 позовну заяву залишено без руху.

В межах наданого судом строку позивач усунув недоліки позовної заяви, зазначені в ухвалі суду від 18.10.2019.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 28.10.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі. Вирішено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

18.11.2019 до суду надійшов відзив від Військової частини А1302 (пп В2830) на адміністративний позов, однак, суд не бере його до уваги, оскільки останній не надав доказів надіслання (надання) відзиву і доданих до нього документів іншим учасникам справи.

25.11.2019, 05.12.2019 та 21.12.2019 до канцелярії суду представником позивача подано судову практику з аналогічними позовними вимогами.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, суд встановив наступне.

29.06.2016 ОСОБА_1 було звільнено з військової служби у запас за пп. "є" п. 1 ч. 8 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 року № 2232-ХІІ.

Згідно наказу командира військової частини польова пошта В2231 від 28.07.2016 №209 позивач знятий зі всіх видів забезпечення та виключений зі списків особового складу, направлений на облік до Калинівського РВК Вінницької області.

15.07.2019 командиру військової частини А1302 представником позивача надіслано адвокатський запит із проханням повідомити чи нараховувалась та чи виплачувалась позивачу індексація грошового забезпечення у період з 01.01.2016 по 28.07.2016.

Листом №3251 від 15.08.2019 на адвокатський запит повідомлено, що виплата індексації за період з січня 2016 року по лютий 2018 року не проводилась взагалі у Міністерстві оборони України, у зв`язку із відсутністю фінансового ресурсу.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли, суд зважає на таке.

Статтею1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" dизначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.

Відповідно до частин 1 - 4 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Водночас, правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України врегульовано Законом України "Про індексацію грошових доходів населення".

Статтею 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" визначено, що індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення (стаття 2 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення").

Відтак, основною метою індексації грошових доходів населення є забезпечення достатнього життєвого рівня населення України за рахунок відшкодування подорожчання споживчих товарів і послуг.

Відповідно до положень частини 1 статті 4 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Статтею 6 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" передбачено, що у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

При цьому, в силу вимог статей 18 та 19 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" індексація доходів населення відноситься до державних соціальних гарантій, які є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17 липня 2003 року затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення. Згідно з пунктом 4 цього Порядку індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

Відповідно до абзацу 8 пункту 4 Порядку у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.

Відтак, індексація доходів громадян, зокрема грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних соціальних гарантій, а проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Судом встановлено, що відповідачем не здійснювалась індексація грошового забезпечення ОСОБА_1 , починаючи з 01 січня 2016 року по 28 липня 2016 року, що підтверджується листом Військової частини А1302 №3251 від 15.08.2019.

Правомірність своїх дій відповідач обґрунтовує посиланням на роз`яснення Міністерства соціальної політики України. Водночас суд зауважує, що подібні роз`яснення мають інформаційний характер та не є нормативно-правовими актами. Натомість, в силу приписів статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи повинні діяти відповідно до Конституції та законів України.

При цьому, не може визнаватися правомірною відмова відповідача у нарахуванні та виплаті сум індексації з мотивів відсутності коштів на такі потреби.

Так, згідно з практикою Європейського суду з прав людини (справа "Кечко проти України", №63134/00, рішення від 07 листопада 2005 року) реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

У пункті 23 рішення в справі "Сук проти України" (№ 10972/05, від 10 червня 2011 року) Європейський суд з прав людини вказав, що держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним.

Отже, відсутність у відповідача належного фінансового забезпечення у спірний період, в тому числі для покриття витрат з індексації грошового забезпечення військовослужбовців, не може впливати на наявність або відсутність у позивача права на отримання такої індексації, оскільки відповідне право гарантується законом, а проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін є безумовним обов`язком роботодавця.

Відтак, бездіяльність відповідача в частині непроведення індексації грошового забезпечення позивача за період з 01 січня 2016 року по 28 липня 2016 року є протиправною, а тому задоволенню підлягає й похідна вимога щодо зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за вказаний період.

При цьому, суд звертає увагу позивача, що позовна вимога в частині щодо визнання протиправної бездіяльності відповідача щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 29.07.2016 по 28.07.2018 задоволенню не підлягає, оскільки останній виключений зі списків особового складу військової частини та усіх видів забезпечення з 28.07.2016.

З приводу позовних вимог, що стосуються бездіяльності відповідача в частині непроведення з позивачем остаточного розрахунку при звільненні та необхідності нарахування та виплати середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку, то суд виходить із наступного.

Строки проведення розрахунку при звільненні та відповідальність за недотримання таких строків визначені статтями 116 та 117 Кодексу законів про працю України.

Так, у статті 116 Кодексу законів про працю України йдеться про те, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Водночас, статтею 117 Кодексу законів про працю України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Однак, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відтак, вказаними нормами визначено обов`язок роботодавця провести розрахунок із працівником саме в день його звільнення; при цьому, у разі наявності вини власника або уповноваженого ним органу щодо невиплати працівникові належних йому сум при звільненні в такому разі при відсутності спору щодо розміру таких сум підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Однак, суд встановив, що відповідачем при припиненні з ОСОБА_1 контракту про проходження військової служби 28.07.2016 не виплачено останньому всіх належних йому сум, адже при розрахунку таких сум відповідачем не було проведено індексації грошового забезпечення, що отримував позивач.

Отже, відповідачем допущено протиправну бездіяльність, що полягає у непроведенні 28.07.2016 остаточного розрахунку при звільненні позивача зі Збройних Сил України.

Таким чином, зважаючи на допущення протиправної бездіяльності відповідача щодо непроведення 28.07.2016 остаточного розрахунку при звільненні позивача зі Збройних Сил України, задоволенню також підлягає й вимога щодо зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при його звільненні.

Однак, на переконання суду, нарахування та виплату середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні позивача слід здійснити, починаючи з 29.07.2016 (наступного дня після припинення контракту про проходження військової служби) по дату ухвалення цього судового рішення.

До таких висновків суд дійшов з огляду на постанову Пленуму Верховного суду України №13 від 24 грудня 1999 року "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", пунктом 20 якої роз`яснено, що, установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 Кодексу законів про працю стягує на корись працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року (справа № 21-352а13), постановах Верховного Суду від 06.06.2018 у справі № 803/1105/16 (провадження № К/9901/11863/18), від 30.01.2019 у справі №807/3664/14, від 16.01.2019 у справі №802/1052/17-а.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

До того ж, такі висновки містяться і у постановах Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14.11.2019 у справі №120/2005/19-а, від 01.10.2019 у справі №120/1450/19.

Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно зі статтею 90 цього Кодексу оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

При цьому в силу положень частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відтак, із урахуванням вищенаведеного суд доходить висновку, що відповідач не довів правомірності своєї бездіяльності, а позивач навів законні й обґрунтовані підстави для нарахування та виплати йому індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 липня 2016 року, а також середнього розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби, у зв`язку з чим адміністративний позов слід задовольнити частково.

Враховуючи приписи ст. 139 КАС України, судові витрати стягненню зі сторін не підлягають.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини А1302, що полягає у не проведенні нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення у період з 01 січня 2016 року по 28 липня 2016 року включно.

Зобов`язати військову частину А1302 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 липня 2016 року включно.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини А1302, що полягає у не проведенні 28 липня 2016 року остаточного розрахунку при звільненні з військової служби ОСОБА_1 у запас Збройних Сил України.

Зобов`язати військову частину А1302 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 29 липня 2016 року по 02 січня 2020 року включно.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 )

Відповідач: Військова частина А1302 (51272, Дніпропетровська область, Новомосковський район, смт. Черкаське, код ЄДРПОУ 07946341)

Суддя Комар Павло Анатолійович