Рішення № 86741784, 26.12.2019, Дергачівський районний суд Харківської області

справа №640/5306/16-ц

провадження №2/619/1668/19

РІШЕННЯ

іменем України

26 грудня 2019 року м. Дергачі

Дергачівський районний суд Харківської областіу складіголовуючого - суддіБолибока Є.А.за участю:секретаря судового засіданняМолотко А.В.

Справа № 640/5306/16-ц

Імена (найменування) учасників справи:

позивач: АТ КБ «Приватбанк»,

відповідач: ОСОБА_1 ,

відповідач: ОСОБА_2 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні позов про стягнення заборгованості.

Стислий виклад позиції сторін.

04 квітня 2016 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в якому на підставі ст.ст.509, 525, 526, 527, 530, 554, 610, 1050, 1054 ЦК України просило стягнути суму боргу за кредитний договір № 100088-SOGL від 13.11.2007 у загальній сумі 71582,81 доларів США, що за курсом 24,87 відповідно до службового розпорядження НБУ від 28.01.2016 складає 1 780 264,45 грн та судові витрати в сумі 26 703,97 грн. В обґрунтування позову АТ КБ «ПриватБанк» вказало, що 13.11.2007 між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитним договором №100088-SOGL. ПАТ КБ «ПриватБанк» зобов`язався надати ОСОБА_1 кредит у розмірі 25 000 доларів США на термін до 12.11.2010, а ОСОБА_1 зобов`язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором. Позивач свої зобов`язання за договором та угодою виконав в повному обсязі, а саме видав відповідачу кредит у розмірі 25 000 доларів США. В порушення умов кредитного договору ОСОБА_1 свої зобов`язання не виконав, а саме не здійснював погашення заборгованості за кредитом у встановленому договором порядку та строки. У зв`язку з зазначеними порушеннями зобов`язань за кредитним договором ОСОБА_1 станом на 28.01.2016 року має заборгованість 71 582,81 доларів США, яка складається з наступного: 16608,80 доларів США - заборгованість за кредитом; 51 555,73 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом; а також штрафи відповідно до договору: 10,05 доларів США - штраф (фіксована частина), 3 408,23 доларів США - штраф (процентна складова). В забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором №100088-SOGL від 13.11.2007 між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки в забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором ОСОБА_1 . Відповідно до умов договору поруки, а саме п. 5, позивачем було направлено на адресу відповідачів письмову вимогу із зазначенням невиконаних зобов`язань за кредитним договором №100088-SOGL від 13.11.2007. Згідно з п. 6 договору поруки, поручитель зобов`язаний виконати зобов`язання, зазначені в письмовій вимозі кредитора протягом п`яти календарних днів з моменту її отримання. Вимога, що була пред`явлена до поручителів щодо виконання забезпеченого зобов`язання, залишена без задоволення.

ОСОБА_2 подала відзив, в якому вказала, що не погоджується із позовом в частині вимог, які заявлені до неї, з наступних підстав. Як видно з матеріалів справи, 13.11.2007 між позивачем та відповідачем ОСОБА_1 було укладено кредитну угоду №100088-SOGL, якою встановлено загальні умови та порядок надання позивачем кредиту відповідачу. Так, цією угодою встановлено, що надання кредитних коштів здійснюється окремими частинами - траншами після підписання договору про видачу траншу. Умови видачі траншу встановлюються цією угодою та договором про видачу траншу. Кожний договір про видачу траншу є невід`ємною частиною кредитної угоди. У п. 1.2. угоди зазначено, що загальна сума кредиту в рамках кредитної угоди складає 25 000 доларів США. У п. 1.3. зазначено, що строк повернення кредиту та окремих частин - траншів кредиту встановлюється договорами про видачу траншів кредиту, а також графіками погашення кредиту та процентів, але не пізніше 12 листопада 2010 року. Згідно п. 2.2.4. угоди позичальник зобов`язується здійснити повне погашення всіх траншів кредиту, процентів та винагороди за ним у строки згідно п. 1.3. угоди. 13.11.2007 між позивачем та відповідачем було укладено договір про видачу траншу №100088-SOGL, згідно якого відповідач отримав транш у сумі 25 000 доларів США. Відповідно до п. 1.2. цього договору строки повернення траншу кредиту та процентів визначаються згідно графіку погашення кредиту та процентів. Як убачається з додатку № 1 до договору про видачу траншу, відповідач повинен був повністю розрахуватися із позивачем у строк - до 12 листопада 2010 року. Таким чином, у кредитній угоді та договорі про видачу траншу позивач та відповідач погодили термін повернення кредитних коштів - не пізніше 12 листопада 2010 року. З матеріалів справи також видно, що 13 листопада 2007 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 було укладено договір поруки, у п. 1 якого зазначено: предметом цього договору є надання поруки поручителем (відповідачем) перед кредитором (позивачем) за виконання ОСОБА_1 зобов`язань за кредитною угодою № 100088-SOGL від 13.11.2007, згідно якого кредитор надав боржнику кредит у сумі 25 000 доларів США, а боржник повинен виконати зобов`язання з повернення кредиту у строк до 12 листопада 2010 року включно. Відповідно до п. ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Отже, порука - це строкове зобов`язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб`єктивне право кредитора вимагати від боржника виконання зобов`язання і жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може. У п. 12 договору поруки, що був укладений між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 , встановлено, що порука припиняється після закінчення 5 років з дня настання терміну повернення кредиту за кредитним договором. Таким чином, порука ОСОБА_2 припинилася 13 листопада 2015 року. У той же час, повідомлення про порушення прав було направлено позивачем на адресу ОСОБА_2 02.02.2016. Позов подано до суду - 04.04.2016. Отже, кредитор - АТ КБ «ПриватБанк» пред`явив вимоги до поручителя поза межами строку дії поруки, а відтак ці вимоги є незаконними і не можуть бути задоволені судом. Позиція відповідача повністю відповідає висновкам щодо застосування ст. 559 ЦК України, які містяться у постановах Великої Палата Верховного Суду, зокрема, у постанові від 14.11.2018 по справі № 752/17300/14-ц.

АТ КБ «ПриватБанк» подало відповідь на відзив, в якій зазначило, що відповідно до умов договору поруки, а саме п. 5, позивачем було направлено на адресу відповідачів письмову вимогу із зазначенням невиконаних зобов`язань за договором №100088-SOGL. Вимога, що була пред`явлена до поручителя щодо виконання забезпеченого зобов`язання, залишена без задоволення. Враховуючи той факт, що кредитором, при настанні порушення основного зобов`язання з боку боржника, виконані положення договору поруки про направлення вимоги до сторін договорів за останніми відомими адресами, вважає, що зі спливом часу відведеного на виконання вимоги у кредитора в повній мірі з`явилось право на звернення за захистом до суду. Згідно з п. 11 договору поруки цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання зобов`язань за кредитним договором. Вимога, що була пред`явлена до поручителів щодо виконання забезпеченого зобов`язання, залишена без задоволення. Закінчення строку договору не звільняє сторін від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору. Відповідачем не заявлено вимоги щодо припинення договору поруки, а лише надано заперечення щодо позову банку. Порука вважається дійсною до моменту, коли судом не буде встановлено факт припинення договору. Поручитель відповідає перед кредитором в тому ж обсязі, що й позичальник. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом. Договором поруки сторони обумовили, що цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання зобов`язань по кредитному договору. Припинення правовідносин (зобов`язань) здійснюється в спосіб, визначений договором чи законом. Припинення поруки на підставі норм ст. 539 ЦК України не відповідає визначеним законом способам захисту судом цивільних прав. Відповідальність - це правові наслідки, встановлені договором або законом, що настають у разі невиконання або неналежного виконання умов зобов`язання, згідно ст. 610 ЦК України. Підставою для припинення поруки є зміна основного зобов`язання, що спричиняє збільшення відповідальності поручителя, без його згоди, згідно ч. 1 ст. 559 ЦК України. У постанові Верховного Суду України від 17.01.2010 зазначено, що відповідно до частини 1 статті 559 Цивільного кодексу України порука припиняється в разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг відповідальності цього поручителя. Закон пов`язує припинення договору поруки зі зміною основного зобов`язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну та за умови збільшення обсягу відповідальності поручителя, а не із зміною будь-яких умов основного зобов`язання забезпеченого порукою. Таким чином, договір поруки с чинним, а зобов`язання щодо виконання кредитного договору не припинилися.

Заяви, клопотання та інші процесуальні дії у справі.

04 квітня 2016 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до Київського районного суду міста Харкова з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

14 червня 2016 року заочним рішенням Київського районного суду м. Харкова стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором №100088-SOGL від 13.11.2007 в загальній сумі 71582,81 доларів США, що еквівалентно 1780264,45 грн.

23 травня 2019 року ОСОБА_2 подано клопотання про поновлення строку на подання заяви про перегляд заочного рішення від 14.06.2016 та заява про перегляд заочного рішення.

Ухвалою суду від 21 червня 2019 року клопотання ОСОБА_2 задоволені. Скасовано заочне рішення Київського районного суду м. Харкова від 14.06.2016, призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження у підготовче засідання на 04.07.2019.

02 липня 2019 року представником відповідача ОСОБА_2 - адвокатом Олійник О.М. подано відзив на позов АТ КБ «ПриватБанк».

05 серпня 2019 року цивільну справу №640/5306/16-ц за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості направлено до Київського апеляційного суду для визначення підсудності.

05 вересня 2019 року Київський апеляційний суд у визначенні підсудності відмовив.

Ухвалою суду від 10 жовтня 2019 року цивільну справу №640/5306/16-ц за позовом ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості направлено за підсудністю до Дергачівського районного суду Харківської області.

15 листопада 2019 року відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справа №640/5306/16-ц (провадження 2/619/1668/19) надійшла в провадження судді Болибоку Є.А.

18 листопада 2019 року ухвалою судді прийнято до розгляду цивільну справу за позовом АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості. Призначено підготовче засідання на 10 год 00 хв 11 грудня 2019 року. Запропонувано відповідачам подати до суду відзив на позов в строк до 09 грудня 2019 року.

11 грудня 2019 року ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 10 год 00 хв 26 грудня 2019 року.

У судове засідання відповідач ОСОБА_2 не з`явилася, її представник адвокат Олійник О.М. подала до суду заяву, в якій просила відмовити у задоволенні позову в частині вимог до її довірителя з підстав, які зазначені у відзиві, та справу просила розглядати у її відсутність.

У судове засідання відповідач ОСОБА_1 не з`явився, про час та місце судового засідання повідомлявся належним чином.

Відповідач ОСОБА_1 відповідно до вимог ч. 11 ст. 128 ЦПК України викликався до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке було опубліковано 11.12.2019.

Відповідно до ч. 11 ст. 128 ЦПК України відповідач, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликаються до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи.

Згідно ч. 1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Згідно п. 1 ч. 3 ст. 223 ЦПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Так як відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився без поважних причин та не повідомив про причин неявки, суд відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 223 ЦПК України розглянув справу за його відсутності.

У судове засідання представник позивача не з`явився, подав до суду заяву, в якій просив справу розглядати у його відсутність.

Приймаючи рішення про розгляд справи у відсутність відповідачів, суд зазначає, що відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. «Розумність тривалості провадження» має оцінюватись в світлі обставин справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета розгляду для заявника.

Так як в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

13 листопада 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 100088-SOGL, згідно якого відповідач отримав кредит в розмірі 25 000 доларів США на термін до 12.11.2010, та відповідач зобов`язався повернути кредит, а також сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та порядку встановленими договором.

У зв`язку з зазначеними порушеннями зобов`язань за кредитним договором ОСОБА_1 станом на 28.01.2016 має заборгованість 71 582,81 доларів США, яка складається з наступного: 16608,80 доларів США - заборгованість за кредитом; 51 555,73 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом; а також штрафи відповідно до договору: 10,05 доларів США - штраф (фіксована частина), 3 408,23 доларів США - штраф (процентна складова).

У забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором №100088-SOGL від 13.11.2007 між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки в забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором ОСОБА_1

02 лютого 2016 року АТ КБ «ПриватБанк» було направлено на адресу відповідачів письмову вимогу із зазначенням невиконаних зобов`язань кредитним договором №100088-SOGL від 13.11.2007.

Мотиви суду.

Всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, з`ясувавши обставини, на які посилалися сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень, оцінивши ці докази на належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з таких підстав.

Щодо визначення розміру заборгованості.

Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором (частина перша статті 1048 ЦК України).

Згідно з ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Згідно з ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Судом встановлено, що ПАТ КБ «ПриватБанк» надав ОСОБА_1 кредит у розмірі 25 000 доларів США на термін до 12.11.2010, а ОСОБА_1 не повернув кредит та не сплатив відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором.

Право кредитодавця нараховувати передбачені кредитним договором платежі припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Такі правові висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року в справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року в справі № 310/11534/13-ц та від 31 жовтня 2018 року в справі № 202/4494/16-ц.

Згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно пункту 1.3 кредитного договору № 100088-SOGL від 13.11.2007 строк повернення кредиту становить не пізніше 12 листопада 2010 року.

Після спливу визначеного договором строку кредитування, тобто після 12.11.2010, позивач має право на стягнення лише сум, передбачених положенням ч.2 ст. 625 ЦК України.

За весь час користування кредитом ОСОБА_1 зобов`язання не виконав та не сплатила суму заборгованості по кредиту та відсотках.

Відповідно до розрахунку заборгованості за договором № 100088-SOGL від 13.11.2007 заборгованість за кредитом складає 16 608,80 доларів США.

Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Частиною 1 статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Вимог про стягнення коштів після спливу визначеного договором строку кредитування, а самепроцентів, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, АТ КБ «ПриватБанк» не заявляло.

Відповідно до розрахунку заборгованості за договором № 100088-SOGL від 13.11.2007 станом на 12 листопада 2010 року загальна заборгованість за процентами (накопичувальним підсумком) складає 34 127,56 (9457,96+24669,6=34127,56) доларів США.

Отже, суд дійшов висновку про стягнення суми боргу у розмірі 16 608,80 доларів США та процентів за користування кредитом у розмірі 34 127,56 доларів США.

Згідно з ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Так як не сплачено суму заборгованості по кредиту та відсотках, то АТ КБ «ПриватБанк» має право вимагати сплати відповідної неустойки.

Суд дійшов висновку про стягнення штрафу у сумі 3 418,28 (10,05+3408,23=3418,28) доларів США.

Отже, заборгованість за кредитним договором № 100088-SOGL від 13.11.2007 складає 54 154,64 (16608,80 +34127,56+3418,28=54154,64) доларів США.

Щодо визначення суми заборгованості у гривнях.

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.

При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Тобто відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декретом Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі Декрет № 15-93), Законом України від 23.09.1994 № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».

Декретом № 15-93 встановлено режим здійснення валютних операцій на території України, визначено загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов`язки суб`єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства.

У статті 1 Декрету № 15-93 визначено, що терміни, які використовуються в цьому Декреті, мають таке значення:

«валютні цінності»:

валюта України - грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет і в інших формах, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти на рахунках, у внесках в банківських та інших фінансових установах на території України;

іноземна валюта - іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших фінансових установ за межами України.

Для цілей цього Декрету надалі під термінами: «валюта України» розуміється як власне валюта України, так і платіжні документи та інші цінні папери, виражені у валюті України;

«іноземна валюта»: розуміється як власне іноземна валюта, так і банківські метали, платіжні документи та інші цінні папери, виражені в іноземній валюті або банківських металах;

«валютні операції»: операції, пов`язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України;

«резиденти»: фізичні особи (громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства), які мають постійне місце проживання на території України, у тому числі ті, що тимчасово перебувають за кордоном;

«нерезиденти»: фізичні особи (іноземні громадяни, громадяни України, особи без громадянства), які мають постійне місце проживання за межами України, в тому числі ті, що тимчасово перебувають на території України.

У статті 2 цього Декрету вказано, що резиденти і нерезиденти мають право бути власниками валютних цінностей, що знаходяться на території України. Резиденти мають право бути власниками також валютних цінностей, що знаходяться за межами України, крім випадків, передбачених законодавчими актами України.

Резиденти і нерезиденти мають право здійснювати валютні операції з урахуванням обмежень, встановлених цим Декретом та іншими актами валютного законодавства України.

У статті 5 Декрету № 15-93 визначено, що операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ.

У частині четвертій названої статті перераховано випадки, у разі яких індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.

Індивідуальної ліцензії потребують такі операції:

а) вивезення, переказування і пересилання за межі України валютних цінностей, за винятком:

вивезення, переказування і пересилання за межі України фізичними особами - резидентами іноземної валюти на суму, що визначається НБУ;

вивезення, переказування і пересилання за межі України фізичними особами - резидентами і нерезидентами іноземної валюти, яка була раніше ввезена ними в Україну на законних підставах;

платежів у іноземній валюті, що здійснюються резидентами за межі України на виконання зобов`язань у цій валюті перед нерезидентами щодо оплати продукції, послуг, робіт, прав інтелектуальної власності та інших майнових прав, за винятком оплати валютних цінностей та за договорами (страховими полісами, свідоцтвами, сертифікатами) страхування життя;

платежів у іноземній валюті за межі України у вигляді процентів за кредити, доходу (прибутку) від іноземних інвестицій;

вивезення за межі України іноземної інвестиції в іноземній валюті, раніше здійсненої на території України, в разі припинення інвестиційної діяльності;

платежів у іноземній валюті за межі України у вигляді плати за послуги з аеронавігаційного обслуговування повітряних суден, що справляється Європейською організацією з безпеки аеронавігації (Євроконтроль) відповідно до Багатосторонньої угоди про сплату маршрутних зборів, вчиненої в м. Брюсселі 12 лютого 1981 року, та інших міжнародних договорів;

переказ інвестором (представництвом іноземного інвестора на території України) за межі України іноземної валюти іншим інвесторам за відповідною угодою про розподіл продукції;

б) ввезення, переказування, пересилання в Україну валюти України, за винятком випадків, передбачених пунктом 2 статті 3 цього Декрету;

в) надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі;

г) використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України;

д) розміщення валютних цінностей на рахунках і у вкладах за межами України, за винятком:

відкриття фізичними особами - резидентами рахунків у іноземній валюті на час їх перебування за кордоном;

відкриття кореспондентських рахунків уповноваженими банками;

відкриття рахунків у іноземній валюті резидентами, зазначеними в абзаці четвертому пункту 5 статті 1 цього Декрету;

відкриття рахунків у іноземній валюті інвесторами - учасниками угод про розподіл продукції, в тому числі представництвами іноземних інвесторів за угодами про розподіл продукції;

е) здійснення інвестицій за кордон, у тому числі шляхом придбання цінних паперів, за винятком цінних паперів або інших корпоративних прав, отриманих фізичними особами - резидентами як дарунок або у спадщину.

У частині четвертій статті 5 Декрету № 15-93 наведено вичерпний перелік обставин, за яких особа, яка здійснює валютну операцію, має отримати на її здійснення індивідуальну ліцензію. Декретом № 15-93 не передбачено обов`язку в отриманні індивідуальної ліцензії на передачу/отримання між фізичними особами - резидентами/нерезидентами, які перебувають в Україні, іноземної валюти в позику.

Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Заборони на виконання грошового зобов`язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.

Із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України.

У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті. При цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року в справі № 723/304/16-ц (провадження № 14-360цс19).

Що стосується можливості і порядку визначення в рішенні суду еквівалента суми боргу в національній валюті, то Велика Палата Верховного Суду у вищевказаній постанові вказала, що нею висловлена правова позиція з цього приводу, яку викладено у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18). Велика Палата Верховного Суду вказала, що зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, внесло двозначність до розуміння суті обов`язку боржника, який може бути виконаний примусово. У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні.

Крім того, висновки про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться й у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справах № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) та № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18).

Отже, суд у рішенні не вказує про здійснення перерахунку суми, що підлягає сплаті у гривнях за офіційним курсом долара США на відповідну дату.

Щодо стягнення заборгованості з поручителя.

Статтею 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, порукою.

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 цього Кодексу).

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).

У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).

Припинення поруки пов`язане, зокрема, із закінченням строку її чинності.

За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.

Такий висновок відповідає правовій позиції, висловленій у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.06.2018 в справі № 408/8040/12 (провадження № 14-145цс18).

Також у пунктах 57-59 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року в справі № 1519/2-3165/11 (провадження № 14-219цс19) зазначено наступне.

«57. Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України). Натомість, календарна дата або вказівка на подію, яка має неминуче настати, є терміном (частина друга статті 252 ЦК України).

58. Отже, умови договорів поруки про їхню дію до повного припинення всіх зобов`язань за основним договором або до припинення всіх зобов`язань поручителя за договором поруки, тобто до настання першої з цих подій, не встановлюють строк припинення поруки у розумінні статті 251 ЦК України. Тому має застосовуватися припис частини четвертої статті 559 цього кодексу у редакції, чинній час виникнення спірних правовідносин, про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явив вимоги до поручителя (висновок Верховного Суду України, викладений, зокрема, у постановах від 24 вересня 2014?року у справі № 6-106цс14, від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15, від 22 червня 2016 року у справі № 6-368цс16, від 29 червня 2016 року у справі № 6-272цс16, від 29 березня 2017 року у справі № 6-3087цс16, від 14 червня 2017 року у справі № 644/6558/15-ц, а також висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у пункті 60 постанови від 22 серпня 2018 року у справі № 2-1169/11).

59. Строк, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України, є преклюзивним, тобто його закінчення є підставою для припинення поруки, а отже, і для відмови кредиторові у позові. Цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. З огляду на вказане, враховуючи зумовлене цим припинення права кредитора вимагати у поручителя виконання забезпеченого порукою зобов`язання, застосоване у другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення «пред`явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред`явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Це твердження не позбавляє кредитора можливості пред`явити до поручителя іншу письмову вимогу про погашення заборгованості боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду лише протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання (висновок Верховного Суду України, викладений, зокрема, у постанові від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15)».

В забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором №100088-SOGL від 13.11.2007 між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 було укладено Договір поруки в забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором ОСОБА_1 .

Пунктом 12 вказаного договору передбачено, що порука за цим договором припиняється після закінчення 5 років з дня настання терміну повернення кредиту за кредитним договором.

Відповідно до п. 1.3 Кредитного договору №100088-SOGL від 13.11.2007 ПАТ КБ «ПриватБанк» надав ОСОБА_1 кредит в розмірі 25 000 доларів США на термін до 12.11.2010.

Отже, після спливу 5 років після 12.11.2010, тобто після 12 листопада 2015 року порука за зазначеним договором припинилася.

Так як ПАТ КБ «ПриватБанк» 04 квітня 2016 року звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 , то з урахуванням правових позицій, висловлених у постановах Великої Палати Верховного Суду, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову в частині вимог до ОСОБА_2 .

Так як суд задовольняє позов частково, то з відповідача на користь позивача відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України підлягають стягненню судові витрати у розмірі 20188,20 грн (54154,64х24,87/1780264,45=0,756; 26703,97х0,756=20188,20).

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до ч. 1 ст. 141 ЦПК України суд стягує з відповідача в дохід держави судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до абз. 1 ч. 6 ст. 259 ЦПК України у виняткових випадках залежно від складності справи складання повного рішення (постанови) суду може бути відкладено на строк не більш як десять днів, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - не більш як п`ять днів з дня закінчення розгляду справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 259 ЦПК України суди ухвалюють рішення іменем України негайно після закінчення судового розгляду.

Згідно п. 15.5 ч. 1 Перехідних положень Розділу ХІІІ ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи: апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 83, 89, 258, 259, 263-265, 268, 280-284, 351, 352, 354, пунктами 8, 15.5 ч. 1 Перехідних положень Розділу ХІІІ ЦПК України, суд

ухвалив:

Позов Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № 100088-SOGL від 13.11.2007 в розмірі 54 154,64 (п`ятдесят чотири тисячі сто п`ятдесят чотири долари США 64 центи) доларів США.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» судові витрати у розмірі 20 188,20 грн.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду через Дергачівський районний суд Харківської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: АТ КБ «Приватбанк», місцезнаходження: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 50, код ЄДРПОУ 14360570.

Відповідач: ОСОБА_1 , останнє відоме місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Повне судове рішення складено 02 січня 2020 року.

Суддя Є. А. Болибок