Рішення № 86741172, 19.12.2019, Зіньківський районний суд Полтавської області

Справа № 530/1080/19

2/530/712/19

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А І Н И

19.12.2019 року Зіньківський районний суд Полтавської області в складі: головуючого судді Должко С.Р., секретаря Стрілець Л.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Зіньків справу за позовом

Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого, юридична адреса: м.Харків, вул.Пушкінська, 77 до ОСОБА_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 про стягнення заборгованості по кредиту за угодою про надання пільгового державного кредиту для здобуття вищої освіти та стягнення штрафних санкцій, -

ВСТАНОВИВ:

В Зіньківський районний суд Полтавської області із позовною заявою звернувся Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого, юридична адреса: м.Харків, вул.Пушкінська, 77 до ОСОБА_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 про стягнення заборгованості по кредиту за угодою про надання пільгового державного кредиту для здобуття вищої освіти та стягнення штрафних санкцій.

В судове засідання представник позивача не з`явився, направивши на адресу суду заяву про підтримання позовних вимог та розгляд справи за його відсутності.

Відповідач, ОСОБА_1 , в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, у відповідності до вимог ст.ст. 129-131 ЦПК України, за останньою відомою судові адресою його місця проживання, що підтверджується рекомендованими повідомленнями судових повісток на 12.11.2019 року о 15 год. 30 хвилин, та на 19.12.2019 року о 13 год. 30 хвилин. Причини своєї неявки суду не повідомив, відзиву на позов у встановлений судом строк подав.

Згідно зі ст. 280 ЦПК України, якщо у суду не має даних про причину неявки відповідача, сповіщеного про дату, час та місце судового засідання належним чином і він не з"явився в судове засідання без поважних і без повідомлення причин, не подавши відзив на позов, суд вважає можливим розглянути справу на підставі даних, які є в матеріалах справи та зі згоди позивача, який не заперечує проти вирішення справи в заочному порядку, ухвалити рішення при заочному розгляді справи в порядку спрощеного позовного провадження, що відповідає положенням ст.ст. 191 ч. 2,281 ЦПК України.

Частиною першою статті 44 ЦПК України встановлений обов"язок учасників судового процесу та їхніх представників добросовісно користуватися процесуальними правами. В свою чергу судом вжито усіх заходів, передбачених процесуальним законодавством для інформування відповідача про розгляд справи. Згідно електронного сайту Зіньківського районного суду Полтавської області користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин, інформацію про призначенні судові засідання.

В зв`язку із викладеним та беручи до уваги вищевикладене суд встановив, що відповідач належним чином був повідомленим, в судове засідання тричі не з"явився знаючи про те, що в Зіньківському районому суді знаходиться цивільна справа про стягнення заборгованості.

Судова повістка надсилалась відповідачу в порядку, передбаченому п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України, на адресу місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку.

Враховуючи вказані факти, згоду представника позивача, суд вважає за можливе у відповідності до ч. 4 ст. 223 ЦПК України постановити заочне рішення, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

В порядку ст.280 ЦПК України, суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, на підставі наявних у справі доказів та неявки відповідача в судове засідання без поважних причин, хоча відповідач був повідомлений про дату та час судового засідання належним чином.

Зважаючи на ці обставини, суд керується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), яка згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, та яка визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»,ч.1ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989 р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (AlimentariaSandersS.A. v. Spain).

Строки, встановлені Цивільним процесуальним кодексом України, є обов`язковими для судів та учасників судових процесів, оскільки визначають тривалість кожної стадії процесу або час, протягом якого має бути вчинено процесуальну дію (наприклад, строк оскарження судового рішення, строк подачі зауважень щодо журналу судового засідання). Зазначене є завданням цивільного судочинства та кримінального провадження (стаття 1 ЦПК, стаття 2 КПК). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про дотримання права на справедливий суд, передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, у контексті оцінки дій сторони в справі, спрямованих на захист свого права, або її бездіяльності, дійшов з урахуванням принципів, що випливають з прецедентної практики Суду, висновків про те, що: одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності; «право на суд» не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави; сторона в розумні інтервалу часу має вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їй судового провадження; право на вчинення процесуальних дій стороною або щодо певної сторони не є необмеженим, позаяк обмежується, зокрема, необхідністю дотримання прав іншої сторони в процесі та власне необхідністю забезпечити дотримання права на справедливий суд у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (п.п. 52, 53, 57 та ін.); рішення від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (п.п. 40, 41, 42 та ін.). У рішенні Європейського Суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьова проти України» зазначено, що сторони мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).

Суд, зачитавши заяву позивача, який підтримав свої позовні вимоги, заперечення відповідача та дослідивши наявні матеріали справи, знаходить, що заявлені вимоги обґрунтовані і такі, що підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно ст. 10-13 ЦПК України - суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов"язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обовязковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов"язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов"язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов"язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов"язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об"єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз"яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов"язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов"язків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов"язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Статтею 18 ЦПК України, встановлено - судові рішення, що набрали законної сили, обов"язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов"язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов"язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

У відповідності до ст.ст. 76-83 ЦПК України - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов"язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд - не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов"язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку.

Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов"язковою для суду.

Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об"єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними. Докази, які не додані до позовної заяви чи до відзиву на неї, якщо інше не передбачено цим Кодексом, подаються через канцелярію суду, з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або в судовому засіданні з клопотанням про їх приєднання до матеріалів справи.

У разі подання заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, особа, яка подала цей документ, може просити суд до закінчення підготовчого засідання виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів.

Відповідно дост. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цивільного процесуального кодексу України.

Як передбачено нормою ст. 3 ЦПК України, - цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та Закону України "Про міжнародне приватне право", законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов`язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам цивільного процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

Згідно положень пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 "Про судове рішення у цивільній справі", - рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв`язку з цим суди повинні неухильно додержувати вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Якщо спірні правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права). Якщо є суперечності між нормами процесуального чи матеріального права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, то рішення є законним, якщо судом застосовано відповідно до частини четвертої статті 8 ЦПК норми, що мають вищу юридичну силу. У разі наявності суперечності між нормами законів (кодексів), що мають однакову юридичну силу, застосуванню підлягає той з них, який прийнято пізніше. При встановленні суперечностей між нормами права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, суду також необхідно враховувати роз`яснення Пленуму Верховного Суду України, що містяться в постанові від 1 листопада 1996 року № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя". Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

В судовому засіданні було встановлено, на підставі Порядку надання цільових пільгових державних кредитів для здобуття вищої освіти, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 916 від 16.06.2003 р. (далі - Порядок №916), що діяв на момент виникнення правовідносин між сторонами, між Національним юридичним університетом імені Ярослава Мудрого, на той час Національною юридичною академією України імені Ярослава Мудрого (далі - Позивач/навчальний заклад або Університет) та громадянином України ОСОБА_1 (далі - Відповідач / Одержувач) було укладено Угоду про надання цільового державного кредиту для здобуття вищої освіти № 8 від 06 грудня 2004 року (копія додається), за формою, затвердженою наказом Міністерства освіти і науки України від 31.07.2003 р. № 508.

Відповідно до розділу 1 Угоди № 8 від 06 грудня 2004 року, навчальний заклад відповідно до Порядку № 916 (на момент подання позовної заява витратив чинність і на зміну було прийнято постанову Кабінету Міністрів України № 637 від 29.08.2018 р. «Про затвердження Порядку пільгового кредитування для здобуття професійно-технічної та вищої освіти»), надав Одержувачу цільовий пільговий державний кредит для здобуття у Навчальному закладі вищої освіти за рахунок коштів державного бюджету за освітньо- кваліфікаційним рівнем спеціаліст та напрямом підготовки (спеціальністю) правознавство, код (7060101) за денною формою навчання у розмірі 5500,00 гривень, за 6 семестр 2004-2005 навчального року.

Згідно з п. 22 Порядку № 916 та відповідно до п.п. 3.3 розділу У годи № 8 від 06.12.2004 р. Відповідач зобов`язаний повернути протягом 15 років всю суму наданого навчальним закладом кредиту та три відсотки річних за користування кредитом, починаючи з дванадцятого місяця після закінчення навчання. Згідно з п. 6.1 укладеної Угоди, Одержувач кредиту повертає його до 31 грудня кожного року у розмірі 1/15 частини від загальної суми і З (три) відсотки. Зокрема, за Угодою № 8 від 06.12.2004 року 1/15 частини від загальної суми отриманого кредиту (5500, 00 грн.) складає 336, 72 грн., і 3% за користування ним складає - 165, 00 грн.

Оскільки Відповідач ухилявся від повернення кредиту та відсотків за користування ним, Позивачем, була подана позовна заява № 125-0101-790 від 29.04.2016 року до Зіньківського районного суду (справа № 530/637/16-ц). Рішенням Зіньківського районного суду від 30.09.2016 р. (далі - рішення від 30.09.2016 р.) було задоволено позовні вимоги та присуджено стягнути з Відповідача на користь Національного юридичного університету імені Ярослава Мурого 1643, 68 грн. Кошти були сплачені Відповідачем в добровільному порядку без звернення до Державної виконавчої служби.

Відповідно до ч. 4 ст. 80 Цивільного процесуального кодексу України факт перейменування Університету та видачі диплому про присудження освітньо-кваліфікаційного рівня спеціаліст, що підтверджують виконання Позивачем зобов`язань передбачених Угодою, встановлені рішенням від 30.09.2016 р.

Але після сплати поточної заборгованості за рішенням суду від 30.09.2016 р. Відповідач жодним чином не виконав своїх зобов`язань зі сплати решти коштів за кредитом.

З метою досудового врегулювання спірних питань щодо сплати боргу за кредитом та відсотків за користування ним Відповідачу було направлено досудове попередження від 15.03.2019 р. № 128-40-396 з пропозицією добровільно виконати узяті на себе зобов`язання щодо повернення боргу, але зобов`язання не були виконані, внаслідок чого станом на 06.03.2-19 р. за Відповідачем виникла заборгованість за навчання, яка складається: за Угодою № 8 від 06.12.2006 р. тіло кредиту - 874.10 грн., пеня - 374, 81 грн. та інфляційні витрати - 170, 58 грн, відсотки за користування кредитом відповідно до ч. 5 ст. 11 ЗУ «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні» від 05.02.1993 р. № 2998-УІІ (далі - Закон № 2998-УІІ) та абз. 2 п. 19 Постанови Кабінету Міністрів України № 637 від 29.08.2018 р. «Про затвердження Порядку пільгового кредитування для здобуття професійно-технічної та вищої освіти» (далі - Постанова № 637) Університетом не нараховуються.

Таким чином, цільовий пільговий державний кредит для здобуття вищої освіти було надано Відповідачу за рахунок коштів державного бюджету, тому сума заборгованості за кредитом має бути повернута до Державного бюджету України через вищий навчальний заклад. Заборгованість Відповідача рахується як дебіторська заборгованість в бухгалтерській та фінансовій звітності Позивача та є недоотриманням коштів Державним бюджетом України.

Відповідно до ч. 1 ст. 1050 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 № 435-УІ (далі - ЦК України), якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути борг частинами (з розстроченням), то, у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Згідно ч. 2 ст. 1052 ЦК України, у разі невиконання позичальником обов`язків, встановлених договором позики, щодо забезпечення повернення позики, а також у разі втрати забезпечення виконання зобов`язання або погіршення його за обставин, за які позикодавець не несе відповідальності, позикодавець має право вимагати від позичальника дострокового повернення позики та сплати процентів, належних йому відповідно до договору.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Крім того, ч. 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та 3% річних від простроченої суми за весь час прострочення.

Згідно ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Враховуючи вимоги уряду України щодо економії державних коштів та недопущення витрат бюджету, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 01.03.2014 р. № 65, Позивач зобов`язаний проводити заходи з метою погашення кредиторської заборгованості перед Державним бюджетом України.

Оскільки відповідач не виконує договірні зобов`язання, Позивач має право вимагати дострокового повернення кредиту в повному обсязі. Звернення до суду з вимогою про дострокове повернення всіх сум за кредитним договором у зв`язку з порушенням умов договору згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України не означає односторонньої відмови від договору, а є наслідком невиконання чи неналежного виконання боржником своїх договірних зобов`язань та одним із способів цивільно-правової відповідальності боржника. Дострокове повернення кредиту не вимагалося в позові № 125-0101-790 від 29.04.2016 року, що підтверджується додатковим рішенням Зіньківського районного суду від

19.04.2019р. Відповідно до п.9 ч. З ст. 124 ЦПК України попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, складає 1921 гривень судового збору, а згідно п. 10 ч. З ст. 124 ЦПК України Позивач повідомляє та підтверджує, що на момент подання позовної заяви не подавав іншого позову (позовів) до цього ж відповідача з тим самим предметом та з тих самих підстав до цього чи іншого суду.

Відповідно до п. 20 Порядку надання цільових пільгових державних кредитів для здобуття вищої освіти, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.08.2018 р. №637 позовна давність на вимоги щодо погашення кредиту до державного та місцевих бюджетів не поширюється.

Відповідно до п. 4.2 Угоди №8 від 06.12.2004 р. університет має право стягнути в судовому порядку кредит та відсотки за користування ним з одержувача кредиту у разі ухилення від повернення кредиту. Частиною 2 ст. 1050 ЦК України передбачено право вимоги дострокового повернення боргу та процентів за користування, проте слід зазначити, що відсотки за користування кредитом Університетом не нараховуються відповідно до ч. 5 ст. 11 Закону № 2998-VII та абз. 2 п. 19 Постанови Кабінету Міністрів України № 637.

Також відповідно до п. 7.2 укладеної Угоди № 8 від 06.12.2004 р. та ст. ст. 549, 611, 312, 624 ЦК України боржник, який прострочив виконання, сплачує пеню у відсотках від суми несвоєчасного виконаного грошового зобов`язання за кожний день прострочення. Зокрема, п. 7.2 укладеної Угоди передбачає, у випадку ухилення одержувача кредиту від повернення кредиту чи відсотків за користування ним, одержувач кредиту сплачує навчальному закладу пеню у розмірі подвійної кредитної ставки Національного банку України від неповернутої у строк суми.

Таким чином, заборгованість, згідно наданої позивачем розрахунків, Відповідача за Угодою № 8 від 06.12.2004 р. на цей час складає: сума бору за тілом кредиту станом на 11.07.2019 р. - 2095. 70 грн., пеня по кредиту станом на 11.07.2019 р. - 374.81 грн. інфляційні витрати станом на 11.07.2019 р. - 170.58 грн. Загальна сума боргу за Угодою № 8 від 06.12.2004 р.: 2641, 13 грн.

Відповідно до ч.І ст. 13 Цивільного процесуального кодексу України від 18.04.2003 р. № 1618-ІУ (далі - ЦПК України) суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2009 р. № 1111 Порядок надання цільових пільгових державних кредитів для здобуття вищої освіти, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16.06.2003 р. № 916, доповнено пунктом 22 1, згідно якого одержувач кредиту, який має одну дитину, звільняється від сплати відсотків за користування кредитом.

У разі народження дитини під час повернення кредиту одержувач кредиту звільняється від сплати відсотків за користування кредитом з дати народження першої дитини.

Одержувачу кредиту, який має двох дітей, за рахунок бюджетних коштів погашається 25 відсотків суми зобов`язань за кредитом, а тому, який має трьох і більше дітей - 50 відсотків зазначеної суми. Таким чином відсотки но кредиту не сплачуються, крім того за рахунок бюджетних коштів погашається 25 відсотків суми зобов`язань за кредитом.

Відповідно до свідоцтва про народження серія НОМЕР_1 ОСОБА_2 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 . Згідно свідоцтва про народження серія НОМЕР_2 ОСОБА_3 народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

За загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права чи про особу, яка його порушила (частина перша ст. 261 ЦК України).

Так, за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ятаст. 261 ЦК України).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252-255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов`язується не стільки зі строком дії (припиненням дії) договору, скільки з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст.. 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Згідно правових позицій Верховного Суду України, викладених у постановах від 19.03.2014 р. (справа № 6-20цс14), від 24.09.2014 р. (справа № 6-103цс14), від 29.10.2014 р. (справа № 6- 169цс14), від 12.11.2014 р. (справа № 6-167цс14), від 03.06.2015 року (справа № 6-31 цс 15) перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору (графіка погашення кредиту) про погашення боргу частинами (щомісячними платежами), починається стосовно кожної окремої частини від дня, коли відбулося це порушення. Позовна давність у таких випадках обчислюється окремо за кожним простроченим платежем. Несплачені до моменту звернення кредитора до суду платежі підлягають стягненню в межах позовної давності щодо кожного з платежів.

Згідно правових позицій Верховного Суду України від 18.03.2015 р. у справі № 6- 25цс15; від 24.06.2015 р. у справі № 6-738цс15, виходячи з основних засад цивільного права, які характеризуються загальним підходом до певної групи цивільних правовідносин, принципу рівності правового регулювання окремого виду правовідносин та аналізуючи норми розд. У ЦК України «Строки та терміни. Позовна давність» у їх сукупності, слід дійти висновку про поширення норми частини з ст. 267 ЦК України як на загальну, так і спеціальну позовну давність. Без заяви сторони у спорі ні загальна, ні спеціальна позовна давність застосовуватися не може за жодних обставин, оскільки можливість застосування позовної давності пов`язана лише із наявністю відповідної заяви сторони.

Відповідно до частини третьої ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення.

У разі якщо відповідач подав заперечення проти позову, пославшись на сплив позовної давності, то зазначена заява є підтвердженням того, що відповідач зробив заяву про застосування позовної давності, про що роз`яснив Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в листі від 16.01.2013р. № 10-70/0/4-13 «Про окремі питання застосування строків позовної давності».

Відповідач просить застосувати спеціальну позовну давність.

Не виконуючи належним чином зобов`язання за вказаним договором Відповідач порушив зазначені вище норми законодавства та умови кредитного договору.

Відповідно до приписів ст. 1 Закону України "Про судовий збір" та ч. 4 ст. 177 ЦПК України Позивачем при пред`явлені цього позову було сплачено судовий збір у розмірі 1921,00 грн. Статтею 4 Закону України "Про судовий збір» визначено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

За змістом ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Ч.2 ст.141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача.

Суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства ухвалюючи рішення на основі повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні та керуючись ст.ст.1,2,4,7, 8,12,13,19, 30, 81, 210, 247, 258-259, 263-268, 274, 279,354 ЦПК України, ЗУ "Про судовий збір",суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого, юридична адреса: м.Харків, вул.Пушкінська, 77 до ОСОБА_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 про стягнення заборгованості по кредиту за угодою про надання пільгового державного кредиту для здобуття вищої освіти та стягнення штрафних санкцій - задоволити частково.

Стягти з ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 ,жителя АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ,на користь Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого (код ЄДРПОУ 02071139, банк одержувача: ДКС України в м.Києві МФО 82172,р/р НОМЕР_4 , юридична адреса: 61024, Харківська область, місто Харків, Київський район, вулиця Пушкінська, 77) - заборгованість за угодою № 8 про надання цільового пільгового державного кредиту для здобуття вищої освіти від 06 грудня 2004 року в розмірі 1 146, 69 (одна тисяча сто сорок шість) гривні 69 коп..

Стягнути з ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 ,жителя АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , на користь Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого (код ЄДРПОУ 02071139, банк одержувача: ДКС України в м.Києві МФО 82172, р/р НОМЕР_4 , юридична адреса: 61024, Харківська область, місто Харків, Київський район, вулиця Пушкінська, 77) судовий збір в сумі 741 ( сімсот соро одна грн. ) 05 коп..

В решті позовних вимог відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подано заяви про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Полтавського апеляційного суду через Зіньківський районний суд Полтавської області в 30 денний строк з дня його проголошення. Особи які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 30 днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Написано власноручно.

Суддя Зіньківського районного суду

Полтавської області С.Р.Должко