Рішення № 86734078, 27.12.2019, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№1.380.2019.005824

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 грудня 2019 року м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючий суддя Кравців О.Р.,

секретар судового засідання Шийович Р.Я.,

позивач ОСОБА_1 ,

від позивача Лех Р.А.,

від відповідача Мигаль Р.І.,

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини №2736 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії.

Суть справи.

До Львівського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) з позовною заявою до Військової частини №2736 (79016, м. Львів, вул. Городоцька, 40), в якій просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за додаткову відпустку як учаснику бойових дій за період з 2016 по 2019 рік включно, виходячи з грошового забезпечення станом на момент звільнення з військової служби 30.09.2019;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 по 2019 роки, виходячи із грошового забезпечення станом на момент звільнення з військової служби 30.09.2019.

Позовні вимоги мотивовані протиправністю, на думку позивача, бездіяльності відповідача щодо не проведення нарахування та виплати йому грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Ухвалою суду від 12.11.2019 провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, за наявними матеріалами.

27.11.2019 за вх. №44751 від військової частини А2736 надійшов відзив на позовну заяву, у якому позивач просив у тому числі відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України здійснити розгляд справи в присутності представника відповідача.

Проти позову відповідач заперечив, зазначив, що позивач набув статусу учасника бойових дій лише у 2017 році.

Ухвалою суду від 02.12.2019 справу призначено до розгляду за правилами спощеного позовного провадження, з повідомленням (викликом) сторін.

03.12.2019 за вх. №45705 від позивача надійшов відповідь на відзив. Позивач просив позов задовольнити.

До вказаної відповіді долучено заяву про уточнення позовних вимог, згідно з якою позивач просив замінити пункт 2 та 3 та викласти їх у такій редакції:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за додаткову відпустку як учаснику бойових дій за період з 2017 по 2019 рік включно, виходячи з грошового забезпечення станом на момент звільнення з військової служби 30.09.2019;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 по 2019 роки, виходячи із грошового забезпечення станом на момент звільнення з військової служби 30.09.2019.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, з врахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просив позов задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечив, просив у його задоволенні відмовити.

Суд заслухав пояснення представників сторін, з`ясував фактичні обставини та відповідні їм правовідносини та

в с т а н о в и в :

Згідно з посвідченням серії УБД № НОМЕР_1 від 31.07.2017 ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій /а.с.10/.

Згідно з витягом з наказу №146 (по стройовій частині) від 26.07.2019 солдата ОСОБА_1 , водія стрільця 2 групи охорони та патрульно-постової служби 1 взводу охорони та патрульно-постової служби 1 роти Військової служби правопорядку, звільненого начальником 3 спеціального відділу військової служби правопорядку (по особовому складу) від 12.07.2019 №19-РС у запас за п. «а» ( у зв`язку із закінченням контракту) п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», визнано таким, що 26.07.2019 справи та посаду здав і направлено для зарахування на військовий облік до Яворівсько-Мостиського об`єдананого районного військового комісаріату Львівської області. З 26.07.2019 виключено із списків особового складу частини та всіх видів грошового забезпечення.

Згідно з довідками від 26.07.2019 підтверджується факт безпосередньої участі позивача в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України у періоди з 15.10.2016 по 30.10.2016; з 26.01.2017 по 13.05.2017, з 11.08.2017 по 12.12.2017, з 12.07.2018 по 15.10.2018, з 12.01.2019 по 13.04.2019.

Позивач 02.10.2019 звернувся до відповідача із листом, в якому просив провести йому розрахунок щодо виплати йому грошової компенсації за невикористані календарні дні соціальної (додаткової) відпустки, як учаснику бойових дій, за період 2016-2019 роки.

Відповідач листом від 24.10.2019 за вих. №1864/01-40 повідомив про відмову у задоволенні цієї заяви /а.с.15-16/.

ОСОБА_1 , вважаючи, що відповідач протиправно не виплатив грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки з 2017 по 2018 роки (відповідно до уточненої позовної заяви), передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” №3551-XII від 22.10.1993, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

Вирішуючи справу, суд керується таким.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами ч. 1 ст. 2 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” №2232-ХІІ від 25.03.1992 (далі - Закон №2232-XII), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Правовий статус ветеранів війни визначає Закон України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” №3551-XII від 22.10.1993 (далі - Закон №3551-XII), який забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.

Згідно з п. 12 ст. 12 Закону №3551-XII, учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Відповідно до ст. 4 Закону України “Про відпустки” №504/96-ВР від 05.11.1996 (далі - Закон №504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Згідно зі ст. 16-2 Закону №504/96-ВР, учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, особам, реабілітованим відповідно до Закону України “Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років”, із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно з п. 8 ст. 10-1 Закону №2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України “Про відпустки”. Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України “Про відпустки” або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Абзацом третім п. 14 ст. 10-1 Закону №2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до п. 17 ст. 10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно з п. 18 ст. 10-1 Закону №2011-ХІІ, в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до п. 19 ст. 10-1 Закону 2011-ХІІ, надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у законах України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” №3543-XII від 21.10.1993 та “Про оборону України” №1932-XII від 06.12.1991 (далі - Закони №3543-XII та №1932-XII відповідно).

Згідно зі ст. 1 Закону №3543-XII, особливий період це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Статтею 1 Закону №1932-XII визначено термін “особливий період”, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім того у ст. 1 Закону №3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Проаналізувавши викладене, в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак, Законом №2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до п. 19 ст. 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону №3551-XII, пунктом 8 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ, статтею 16-2 Закону №504/96-ВР.

Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України №260 від 07.06.2018, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за №745/32197 (далі - Наказ №260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Отже у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст.16-2 Закону №504/96-ВР та п.12 ч.1 ст.12 Закону №3551-ХІІ.

Саме така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у зразковій справі №Пз/9901/4/19 (620/4218/18).

За ознаками, вказаними Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у рішенні від 16.05.2019 справі №620/4218/18 (адміністративне провадження №Пз/9901/4/19), ця справа є типовою, а справа №620/4218/18 – зразковою.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №620/4218/18 (ПЗ/9901/4/19) (провадження №11-550заі19), зокрема, рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16.05.2019 залишене без змін.

Відповідно до ч. 3 ст. 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Виходячи із вказаної норми, при ухваленні даного рішення судом враховано правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні у зразковій справі №Пз/9901/4/19 (620/4218/18).

Тому в силу вимог чинного законодавства, яким врегульовано дію особливого періоду, надання додаткової відпустки військовослужбовцям у цей період призупиняється, що однак не може позбавляти особу права на отримання грошової компенсації за невикористання дні такої відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації, при звільненні зі служби.

Судом встановлено, що позивач, як учасник бойових дій, не використав додаткові відпустки у 2017-2019 роках, а отже набув право на отримання грошової компенсації за таку невикористану додаткову відпустку у зв`язку із звільненням зі служби.

Судом зі змісту наказу №146 (по стройовій частині) від 26.07.2019 з`ясовано, що на час його прийняття, відповідач не провів з ним розрахунку щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону №3551-XII, за 2017-2019 роки. Доказів протилежного до матеріалів справи не надано.

В судовому засіданні представник відповідача підтвердив, що відповідачем компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки позивачу станом на момент звільнення з військової служби за відповідний період не компенсовано.

З позиції суду, відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2017 по 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 26.07.2018. З врахуванням наведеного, у даному випадку ефективним способом захисту порушених прав, свобод чи інтересів позивача буде зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період 2017 по 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 26.07.2019.

Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити повністю.

Оскільки позивач в силу п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України “Про судовий збір” звільнений від сплати судового збору, враховуючи приписи ст. 139 КАС України, судові витрати стягненню зі сторін не підлягають.

Керуючись ст.ст. 19, 22, 25, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 263, п.п. 15.5 п. 15 розділу VII “Перехідні положення” КАС України, суд –

в и р і ш и в :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А2736 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на момент звільнення з військової служби 26.07.2019.

3. Зобов`язати Військову частину А2736 (79016, м. Львів, вул. Городоцька, 40; ЄДРПОУ 26614024) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2019 рік, виходячи із грошового забезпечення станом на момент звільнення з військової служби 26.07.2019.

4. Судові витрати зі сторін не стягувати.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення через Львівський окружний адміністративний суд до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

В судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 29.12.2019.

Суддя Кравців О.Р.