Рішення № 86729910, 23.12.2019, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

23 грудня 2019 рокуСєвєродонецькСправа № 360/4359/19

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Шембелян В.С.,

за участю секретаря судового засідання - Полякової В.К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін справу за позовом представника позивача Сікач Олексія Івановича в інтересах ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

04 жовтня 2019 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьк Луганської області, в якій позивач просить:

- визнати дії управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області щодо призупинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01.10.2018, та невиплати пенсії за період з 01.10.2017 по 28.02.2018 незаконним;

- зобов`язати управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області виплатити пенсію ОСОБА_1 за період з 01.10.2017 по 28.02.2018 та з 01.10.2018 по теперішній час.

Позовну заяву обґрунтовано тим, що після зміни місця проживання позивача було взято на облік як внутрішньо переміщену особу та він отримував пенсію, виплату якої здійснював відповідач. Однак з 01.10.2017 виплату пенсії було зупинено, про причину зупинки позивача повідомлено не було. 05.03.2018 позивач звернувся до відповідача з заявою про поновлення виплати пенсії, але пенсію було поновлено лише з травня 2018 року. Тобто у період часу з 01.10.2017 по 01.05.2018 позивачу пенсію не було виплачено. Крім того з 01.10.2018 по теперішній час виплату пенсії було зупинено, про причину зупинки позивача повідомлено не було. На свою заяву позивач отримав відповідь від 13.09.2019 № 19568/02-22 у якій зазначено, що виплату пенсії було призупинено з 01.10.2017 по 28.02.2018 та з 01.10.2018 по теперішній час на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 18.02.2016 № 136. Таким чином Відповідач визнав існування заборгованості за період з 01.10.2017 по 28.02.2018 в сумі 8199,65 грн. Однак відмовився виплачувати заборгованість мотивуючи це відсутністю фінансування та визначення порядку виплати заборгованості Кабінетом Міністрів України.

Позивач вважає зазначені дії протиправними, та такими, що порушують її право на пенсійне забезпечення.

Ухвалою суду від 09.10.2019 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення її недоліків (а.с.18).

Ухвалою суду від 30.10.2019 прийнято позов до розгляду після усунення його недоліків та відкрито провадження у справі, призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та відстрочено позивачу сплату судового збору до ухвалення судового рішення у справі (а.с.1,2).

Ухвалою суду від26.11.2019 призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін (а.с.19).

12.11.2019 від представника управління надійшов відзив на позов (а.с.38-40), в якому зазначено, що управління позовні вимоги не визнає з наступних підстав.

З 09.12.2014 позивача було взято на облік до управління. Пенсія позивачу виплачувалась по 30.09.2017, а з 01.10.2017 виплату пенсії припинено на підставі витягу з протоколу засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 19.09.2017 року №59.

05.03.2018 позивач звернувся до управління з заявою про поновлення виплати пенсії. На підставі витягу з протоколу засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 27.03.2018 року №85, за наслідками розгляду подання про призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам управлінням було поновлено виплату пенсії позивачу, яка виплачувалась по 30.09.2018. З 01 жовтня 2018 року було припинено виплату пенсії на підставі одержаних рекомендацій Міністерства фінансів України щодо зупинення державних виплат. За даним фактом управлінням було винесено розпорядження від 24.09.2018 про призупинення виплати пенсії ОСОБА_1 . Із заявою про поновлення виплати пенсії згідно Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядку 22-1, позивач до управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку не звертався.

За таких обставин, управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області вважає свої дії щодо припинення виплати пенсії позивачу правомірними. Підстави для поновлення виплати пенсії позивачу відсутні.

Також. управлінням зазначено, що позивачем пропущено строк звернення до суду, оскільки позивач про порушення свого права, якщо він вважав його порушеним, повинен був дізнатися з жовтня 2017 року, тобто з моменту припинення пенсійних виплат, а з позовом звернувся лише в жовтні 2019 року, отже, з порушенням шестимісячного строку.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 КАС України, суд встановив таке.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , є пенсіонером та отримує пенсію за віком, є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджено наявними в матеріалах справи копіями: паспорта громадянина України (а.с.8), довідки про присвоєння ідентифікаційного номера (а.с.9), довідки від 06.11.2017 № 7851 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (а.с.11), пенсійного посвідчення (а.с. 10).

09.12.2014 позивач звернувся до управління із заявою про взяття на облік (а.с.32).

Розпорядження від 17.12.2014 № 6845 позивача взято на облік та призначено виплату пенсії з 09.12.2014 (а.с.32 з.б.).

Розпорядження управління від 04.10.2017 призупинено позивачу виплату пенсії з 01.10.2017 на підставі витягу з протоколу засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 19.09.2017 № 59 (а.с.33).

05.03.2018 позивач звернувся до управління з заявою про поновлення виплати пенсії (а.с.35).

Згідно з витягом з протоколу засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 27.03.2018 № 85, за наслідками розгляду подання про призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, вирішено соціальні виплати позивачу призначити (а.с.36).

На підставі зазначеного витягу управлінням поновлено виплату пенсії позивачу з березня 2018 року.

Отже, судом встановлено, що в період з 01.10.2017 по 28.02.2018 пенсія позивачу не виплачувалася.

Розпорядженням управління від 24.09.2018 призупинено виплати пенсії позивачу з 01.10.2018 на підставі одержаних рекомендацій Міністерства фінансів України щодо зупинення державних виплат (а.с.37).

Відповідно до довідки управління від 07.11.2019 № 3454 пенсія позивачу в період з 01.10.2017 по 28.02.2018 та з 01.10.2018 не нераховувалась та виплачувалась (а.с.37).

Отже, фактично спірним питанням цієї справи є правомірність дій відповідача щодо припинення виплати пенсії позивачу з 01.10.2018 та невиплати заборгованості по пенсії за період з 01.10.2017 по 28.02.2018.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до даних правовідносин необхідно застосувати норми Конституції України, Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” (далі - Закон № 1058-IV) та Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” (далі - Закон № 1706-VII).

Так, у наведених нижче положеннях Конституції України закріплено основи соціальної спрямованості держави:

Стаття 1. Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

Стаття 3. Людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. […]

Стаття 19. [...] Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 46. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Стаття 92. Виключно законами України визначаються: […] 6. основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення […].

Визначення поняття внутрішньо переміщеної особи міститься у ст. 1 Закону № 1706-VII, який набрав чинності 22 листопада 2014 року.

Це визначення має описовий характер та охоплює три види конституційно-правового статусу людини (громадянин України, іноземець та особа без громадянства).

З огляду на визначення, внутрішньо переміщена особа - це особа, яка:

- перебуває на території України на законних підставах;

- має право на постійне проживання в Україні;

- була змушена залишити або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Отже, спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи.

Проте реєстрація особи як внутрішньо переміщеної надає можливість державним органам врахувати її особливі потреби. Серед таких особливих потреб - доступ до належного житла та правової допомоги, доступ до спеціальних державних програм, зокрема адресних програм для внутрішньо переміщених осіб, тощо.

Таким чином, статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом № 1058-IV.

Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Частиною 3 ст. 4 Закону № 1058-IV визначено складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Враховуючи те, що відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону № 1058-IV умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення, питання щодо припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення) не можуть регулюватися підзаконними актами.

Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв`язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею та є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов`язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Відповідно до статті 47 Закону № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеними у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Частиною 1 ст. 49 Закону № 1058-IV визначено перелік підстав припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду.

Так виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV, є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.

Розпорядженням управління від 24.09.2018 припинено виплату пенсії на підставі одержаних рекомендацій Міністерства фінансів України щодо зупинення державних виплат.

Водночас Законом № 1058-IV не передбачено такої підстави припинення або призупинення виплати пенсії, як зазначено у розпорядженні відповідача.

Тобто припинення виплати пенсії позивачу відбулося безпідставно та не у спосіб, визначений частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV.

Аргументи відповідача, що відповідач зобов`язаний у своїй діяльності керуватися постановами Кабінету Міністрів України, зокрема, встановленим цими постановами порядком продовження та поновлення виплат, суд вважає безпідставними та відхиляє, з огляду на таке.

Так за змістом конституційних норм (ст.ст.113,116,117 Конституції України), Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

У преамбулі до Закону № 1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Конституційне поняття “Закон України”, на відміну від поняття “законодавство України”, не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Постанова КМУ № 365, на яку посилається відповідач як на правомірність своїх дій, є підзаконним нормативно-правовим актом, який обмежує встановлене законодавством право на отримання пенсії позивачем.

У цьому випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи потребує від пенсіонера на відміну від інших громадян України здійснення додаткових дій, не передбачених законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема ідентифікація особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка була припинена органом Пенсійного фонду без законних на те підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Так, в рішенні у справі “Суханов та Ільченко проти України” Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності ( п. 25 рішення).

Тому, припиняючи нарахування та виплату позивачеві пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об`єктом захисту за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі “Щокін проти України”, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (п. 33 рішення).

Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.

Що стосується обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд зазначає таке.

Частиною другою статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:

- визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2);

- визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3);

- визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (пункт 4);

- інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

В рамках адміністративного судочинства:

дії - певна форма поведінки суб`єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб`єктом владних повноважень своїх обов`язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм;

бездіяльність - певна форма поведінки суб`єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов`язків згідно із законодавством України;

рішення - нормативно-правовий акт або індивідуальний акт (нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк).

Верховний Суд України у постанові від 24 листопада 2015 року по справі № П/800/259/15 (21-3538а15) зазначив, що сама по собі бездіяльність - це триваюча пасивна поведінка суб`єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов`язаний був і міг вчинити. Тобто бездіяльність не має чітко окреслених часових меж, а саме явище бездіяльності є триваючим (реєстраційний № рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень 54398764).

Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ч. 2. ст. 9 КАС України).

Відповідно до пункту 2 ч. 2 ст. 245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Зважаючи на те, що протиправні дії відповідача щодо припинення виплати пенсії позивачу полягали саме у прийняті розпорядження від 24.09.2018, яке у свою чергу створює відповідні правові наслідки, суд вважає за необхідне застосувати ч.2 ст.9 КАС України, вийти за межі позовних вимог і визнати протиправним та скасувати розпорядження УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області про призупинення виплати пенсії від 24.09.2018 з 01.10.2018.

Вказаний спосіб відновлення порушеного права також включає в себе і виплату заборгованості з пенсії позивачу, починаючи з 01.10.2018.

За таких обставин суд вважає доцільним самостійно обрати належний спосіб захисту порушених прав позивача з урахуванням ч.2 ст.5 КАС України

З огляду на викладене суд вважає, що припинення виплати пенсії позивачу з 01.10.2018 року було здійснено не у спосіб, передбачений Законом № 1058-IV, а з точки зору положень ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.

Щодо вимоги про виплату позивачу заборгованості по пенсії за період з 01.10.2017 по 28.02.2018 суд зазначає наступне.

Статтею 46 Закону № 1058-IV передбачено, що нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.

Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Враховуючи те, що припинення виплати пенсії позивачу сталося внаслідок бойових дій на території Луганської області, тобто не з вини пенсіонера, суд дійшов висновку про те, що позивач має право на виплату йому пенсії за минулий час без обмежень будь-яким строком.

Відповідно до статті 47 Закону № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеними у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Оскільки Україна, як правова держава, гарантує своїм громадянам право на соціальний захист, яке реалізується в тому числі і у щомісячному отриманні пенсіонерами належної їм пенсії, тому заборгованість, що утворилась не з вини пенсіонера повинна бути йому сплачена.

Враховуючи, що позивач має право на виплату пенсії, проте, станом на час розгляду та вирішення даної справи відповідачем не надано доказів здійснення виплати заборгованості з пенсії, суд дійшов висновку про те, що відповідач допустив в даному випадку протиправну бездіяльність, чим порушив права позивача.

На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку про відсутність у відповідача правових підстав для невиплати позивачу заборгованості з пенсії з 01.10.2017 по 28.02.2018.

Разом з цим, враховуючи вищевикладене та висновки суду про протиправну бездіяльність відповідача щодо невиплати заборгованості з пенсії позивачу, суд, з метою відновлення порушених права позивача, вважає за необхідне зобов`язати Управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області виплатити заборгованість по невиплаченій пенсії за період з 01.10.2017 по 28.02.2018.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню з обранням належного та ефективного способу захисту порушених прав позивача.

Висновки суду узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними в рішенні від 03 травня 2018 року у зразковій справі № 805/402/18 (провадження №Пз/9901/20/18), які відповідно до ч. 3 ст. 291 Кодексу адміністративного судочинства України мають бути враховані судом при розгляді типової справи.

Щодо питання дотримання позивачем строку звернення до суду з позовом, суд зазначає, що ухвалою суду від 30.10.2019 встановлено, що про підстави невиплати пенсії позивач дізнався з листа управління від 13.09.2019 № 19568/02-22, яку він отримав лише у вересні 2019 року, а з позовною заявою до суду звернувся протягом шестимісячного строку, визначеного частиною другою статті 122 КАС України. Відтак судом встановлено, що позивачем не пропущено строк звернення до суду з даним позовом.

Отже, з огляду на зазначене посилання відповідача на пропущення позивачем строку звернення до суду є необгрунтованими.

Приписами ч. 1 ст. 371 КАС України визначено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Оскільки, присуджені позивачу виплати є періодичними та здійснюються з Державного бюджету України, рішення підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Ухвалою суду від 30.10.2019, відстрочено позивачу сплату судового збору по даній адміністративній справі у розмірі 768,40 грн до ухвалення судового рішення в даній справі.

Відповідно до частини другої статті 133 КАС України, якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є субєктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань субєкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню, суд вважає за необхідне судовий збір у розмірі 768,40 грн стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 9, 77, 90, 139, 241-246, 255, 262, 263, 295, 371, п.15.5 Розділу VІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов представника позивача Сікач Олексія Івановича в інтересах ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії - задовільнити.

Визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області щодо невиплати ОСОБА_1 заборгованості по пенсії за віком за період з 01.10.2017 по 28.02.2018.

Зобов`язати Управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області (код ЄДРПОУ: 21792459; місцезнаходження: 92404, Луганська обл., м. Сєвєродонецьк, вул. Шевченка, 9) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) заборгованість з неотриманої пенсії за віком за період з 01.10.2017 по 28.02.2018.

Визнати протиправним та скасувати розпорядження Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області від 24.09.2018 про призупинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01 жовтня 2018 року.

Зобов`язати Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області поновити ОСОБА_1 нарахування та виплату раніше призначеної пенсії за віком з виплатою усієї заборгованості по пенсії, що виникла за період її несплати, починаючи з 01 жовтня 2018 року.

Рішення суду звернути до негайного виконання у межах виплати ОСОБА_1 пенсії за один місяць.

Стягнути з Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області до Державного бюджету України судовий збір у сумі 768,40 грн (сімсот шістдесят вісім гривень 40 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 28 грудня 2019 року.

Суддя В.С. Шембелян