Рішення № 86726078, 17.10.2019, Солом'янський районний суд міста Києва

Справа №760/19665/18

Провадження №2/760/2608/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 жовтня 2019 року Солом`янський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді Кушнір С.І,

при секретарі Гаєвській С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради про визнання права власності в порядку спадкування,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 30.07.2018 р. звернулася до суду із зазначеним позовом до Київської міської ради, в якому просить:

визнати за нею право власності в порядку спадкування за законом на будинок АДРЕСА_1 , після смерті матері - ОСОБА_2 .

Обґрунтовуючи підстави звернення до суду з позовом до Київської міської ради про визнання права власності в порядку спадкування, позивач ОСОБА_1 посилається на наступне.

Так, 17 грудня 1969 р. ОСОБА_3 та ОСОБА_4 уклали шлюб, що підтверджується даними свідоцтва про одруження, виданого 17 грудня 1969 р. Жовтневим бюро ЗАГС серія НОМЕР_1 .

Рішенням № 321 від 18 травня 1950 р. ОСОБА_4 отримав земельну ділянку АДРЕСА_1 для проведення виробничо-будівельних, санітарно технічних і спеціальних робіт з будівництва, що зазначені на генеральному плані, погодженим з управлінням по справах архітектури м. Києва, що підтверджується Дозволом на виконання робіт, виданого Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва № 465/51.

Рішенням № 194 Виконкому Жовтневої Райради депутатів трудящих м. Києва від 08 грудня 1957 р. було продовжено ОСОБА_4 термін закінчення індивідуального домоволодіння по АДРЕСА_1 до 01 квітня 1958 р.

На сьогоднішній день, як вказує позивач, правовстановлюючих документів на будинок не збереглося, так само як і рішень про введення його в експлуатацію.

В той же час, відповідно до Технічного паспорту на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_1 , який виготовлений Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна, станом на 17.06.2005 р., зазначено, що основна частина будинку, площею 73,4 кв.м. була побудована 1959 р. Також, в технічному паспорті власником зазначена ОСОБА_2 .

Відповідно до записів Будинкової книги для прописки громадян, що проживають в буд АДРЕСА_1 ), зазначено, що ОСОБА_4 є власником з 1950 р. Починаючи з 1956 р. є відмітки службових осіб про перевірку дійсної наявності мешканців у будинку та правильність записів у книзі.

Таким чином, ОСОБА_4 отримав земельну ділянку АДРЕСА_1 ) для будівництва і цілком законно побудував там домоволодіння.

ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 помер, що підтверджується даними свідоцтва про смерть від 03 жовтня 1977 р. Серії НОМЕР_2 . ОСОБА_2 перебувала у шлюбі з ОСОБА_4 на момент його смерті, вони проживали разом, що підтверджується даними домової книги та Довідкою Житлово-експлуатаційної дільниці № 906 КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янського району м. Києва, з 29.11.1951 р. до дня смерті проживали разом, інших спадкоємців не було, а тому вона є такою, що прийняла у спадщину будинок АДРЕСА_1 .

В той же час, відповідно до інформаційної довідки КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації» ПБ-2018 № 418 від 27.03.2018 року, згідно даних реєстрових книг Бюро, жилий АДРЕСА_1 на праві власності не зареєстровано.

ІНФОРМАЦІЯ_2 в місті Києві померла ОСОБА_2 , яка є матір`ю позивача, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серія НОМЕР_3 , виданого Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Солом`янського районного управління юстиції.

Факт родинних відносин підтверджується копією свідоцтва про народження.

Після смерті ОСОБА_2 відкрилась спадщина за законом на житловий будинок АДРЕСА_1 , який належав батькові позивача - ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 та її матері.

Після смерті батька, спадщину прийняла ОСОБА_2 , як дружина та єдина спадкоємиця.

Як вказує позивач, вона є єдиною спадкоємицею після смерті ОСОБА_2 , відповідно до довідки П`ятої київської державної нотаріальної контори.

Так, після смерті ОСОБА_2 , вона звернулася до П`ятої Київської державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок АДРЕСА_1 , але постановою від 05 липня 2018 р., їй було відмовлено у вчиненні нотаріальної дії у зв`язку з відсутністю правовстановлюючого документу та рекомендовано звернутись до суду з позовом про визнання права власності.

За таких обставин, через відсутність документів, що підтверджують право власності померлої ОСОБА_2 на вказаний житловий будинок, бажаючи оформити своє право власності на спадкове майно, позивач вимушена звернутись до суду із зазначеним позовом.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, 30.07.2018 р. зазначена цивільна справа передана в провадження судді Солом`янського районного суду м. Києва Кушнір С.І.

Ухвалою суду від 03.08.2018 р., відкрито загальне позовне провадження в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради про визнання права власності в порядку спадкування, та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 07.03.2019 р., закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Представник позивача в судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив позов задовольнити та визнати за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом на будинок АДРЕСА_1 , після смерті матері - ОСОБА_2 , посилаючись на підстави та обставини, викладені у позовній заяві, та надані докази.

Представник відповідача Київської міської ради в судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи відповідача було повідомлено належним чином. 12.12.2018 р. до суду від представника Київської міської ради надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого представник просить прийняти рішення на підставі поданих сторонами доказів згідно чинного законодавства та слухати справу за відсутності представника Київської міської ради.

Суд, заслухавши пояснення представника позивача, врахувавши його доводи, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню в повному обсязі з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з вимогами п.п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла гр. ОСОБА_2 , що підтверджується даними свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 , виданого Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Солом`янського районного управління юстиції у м. Києві 27.04.2013 р.

Гр. ОСОБА_2 є матір`ю позивача - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується даними свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 .

Як вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 , в зв`язку з реєстрацією шлюбу двічі змінювала прізвище: з « ОСОБА_1 » на «ОСОБА_1», та з «ОСОБА_1» на « ОСОБА_1 », що підтверджується даними Витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища № 00001626260 від 06.11.2009 р. та даними свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_5 , відповідно.

Встановлено, що після смерті гр. ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , відкрилася спадщина за законом, а саме на житловий будинок АДРЕСА_1 .

Згідно довідки П`ятої київської державної нотаріальної контори вих. №1949 від 29.03.2018 р., вбачається, що станом на 29.03.2018 р. заведена спадкова справа № 134/2018 після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Згідно зазначеної спадкової справи станом на 29.03.2018 р. спадкоємцем є: дочка померлої, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Встановлено, що після смерті ОСОБА_2 , позивач звернулася до П`ятої Київської державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок АДРЕСА_1 .

Проте, постановою державного нотаріуса П`ятої київської державної нотаріальної контори Наумова В.В. від 05.07.2018 р., ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок АДРЕСА_1 , що належав ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , з підстав того, що відповідно до п. 4.15 Гл. 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, станом на 12.03.2012 р., зареєстрованого Міністерством юстиції України 22.02.2012 р. за № 282/20595, видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає реєстрації, проводиться після подання правовстановлюючих документів щодо належності цього майна спадкодавцеві та перевірки відсутності заборони або арешту цього майна. Причиною відмови зазначено, що у спадкоємця відсутній оригінал документу, що підтверджує право власності ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , на вищевказаний житловий будинок, що стало підставою для звернення до суду з позовом.

Зазначене підтверджується даними спадкової справи №134/2018, заведеної після померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 .

Відповідно до положень ст. 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно ст.ст. 1217, 1218 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об`єкти нерухомості, в тому числі житловий будинок, інші споруди, земельну ділянку є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 1220 ЦК України, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.

Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).

Згідно ст. 1222 ЦК України, спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

Статтею 1223 ЦК України, визначено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.

Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Згідно ч. 1 ст. 1261 ЦК України, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Згідно ст. 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Відповідно до ч.ч. 1, 3, 5 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Відповідно до ст.ст. 1296, 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається на ім`я кожного з них, із зазначенням імені та частки у спадщині інших спадкоємців.

Згідно постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування» суду слід звернути увагу на наявність або відсутність спадкової справи стосовно спадкодавця у державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини, наявність у матеріалах справи обґрунтованої постанови про відмову нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії, зокрема, відмови у видачі свідоцтва про право на спадщину.

Судом приймається до уваги, що відповідно до пп.4.15 п.4 Глави 10 Розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року № 296/5 видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає державній реєстрації, проводиться нотаріусом після подання правовстановлюючих документів щодо належності цього майна спадкодавцеві та перевірки відсутності заборони або арешту цього майна.

Відповідно до ст. 67 Закону України «Про нотаріат» свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою всіх спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством.

Якщо нотаріусом обґрунтовано відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, виникає цивільно-правовий спір, що підлягає розглядові у позовному провадженні.

Згідно ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, та право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статтею 392 ЦК України передбачено, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на майно є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку.

Якщо за життя спадкодавець не набув права власності на нерухоме майно, то спадкоємець також не набуває права власності в порядку спадкування. До спадкоємця переходять лише визначені майнові права, які належали спадкодавцеві на час відкриття спадщини. Для набуття права власності у встановленому законодавством порядку спадкоємець повинен здійснити дії, які необхідні для набуття права власності на визначене нерухоме майно.

Вбачається, що визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав, зокрема, в нотаріальному порядку.

Судом встановлено, що 17 грудня 1969 р. ОСОБА_2 та ОСОБА_4 (батьки позивача) уклали шлюб, що підтверджується даними свідоцтва про одруження, виданого 17 грудня 1969 р. Жовтневим бюро ЗАГС серія НОМЕР_1 .

Рішенням № 321 від 18 травня 1950 р. ОСОБА_4 отримав земельну ділянку АДРЕСА_1 для проведення виробничо-будівельних, санітарно технічних і спеціальних робіт з будівництва, що зазначені на генеральному плані, погодженим з управлінням по справах архітектури м. Києва, що підтверджується Дозволом на виконання робіт, виданого Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва № 465/51.

Так, встановлено, що рішенням № 321 від 18.05.1950 р. «Про відвод земельних дільниць під індивідуальну забудову житлових приміщень, в частині, що стосується … «11. гр. ОСОБА_4 робітникові І Військової Пожежної Команди, що мешкає в приватному будинку по АДРЕСА_3 - земельну дільницю АДРЕСА_1 , площею до 390 кв.мт. /Рішення Нарсуда 3-ї дільниці від ІІ/ІY.1950 р. про розторгнення умови на цю дільницю з гр. ОСОБА_5/, що підтверджується архівним витягом із Протоколу № 18 засідання Виконкому Жовтневої Райради депутатів трудящих м. Києва від 18-го травня 1950 р., наданого Державним архівом м. Києва Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (п. 9 Рішення 321).

Рішенням № 194 Виконкому Жовтневої Райради депутатів трудящих м. Києва від 08 квітня 1957 р. було продовжено ОСОБА_4 термін закінчення індивідуального домоволодіння по АДРЕСА_1 до 01 квітня 1958 р., що підтверджується також листом Державного архіву м. Києва Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 31.05.2019 р. № 068/02-12/942.

Встановлено, що 01.04.1953 р. Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю м. Києві було видано ОСОБА_4 дозвіл №465/51 на проведення будівельних, санітарно-технічних і спеціальних робіт на земельній ділянці АДРЕСА_1 .

В той же час, відповідно до Технічного паспорту на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_1 , який виготовлений Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна, станом на 06.09.1985 р., зазначено, що будинок, площею 129,7 кв.м. було побудовано 1959 р. Також, в технічному паспорті власниками зазначені: ОСОБА_4 та ОСОБА_2 .

Відповідно до записів Будинкової книги для прописки громадян, що проживають в буд АДРЕСА_1 ), зазначено, що ОСОБА_4 є власником з 1950 р. Починаючи з 1956 р. є відмітки службових осіб про перевірку дійсної наявності мешканців у будинку та правильність записів у книзі.

Таким чином, ОСОБА_4 отримав земельну ділянку АДРЕСА_1 ) для будівництва і побудував там домоволодіння.

ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 помер, що підтверджується даними свідоцтва про смерть від 03 жовтня 1977 р. Серії НОМЕР_2 .

ОСОБА_2 перебувала у шлюбі з ОСОБА_4 .

На момент його смерті, вони проживали разом, що підтверджується даними домової книги та Довідкою Житлово-експлуатаційної дільниці № 906 КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янського району м. Києва.

З 29.11.1951 р. до дня смерті вони проживали разом, інших спадкоємців не було, а тому ОСОБА_2 є такою, що прийняла у спадщину будинок АДРЕСА_1 .

Як вбачається з листа вих. №1289/01-16 від 21.03.2019 р., П`ята київська державна нотаріальна контора повідомляє, що станом на 21 березня 2019 р. за даними зі Спадкового реєстру спадкова справа до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 в П`ятій київській державній нотаріальній конторі не заводилась.

Відповідно до листа Київського державного нотаріального архіву Головного територіального управління юстиції у м. Києва від 13.03.2019 р. №685/01-21, вбачається, що згідно перевірки інформації даних Спадкового реєстру спадкова справа після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , відсутня.

В той же час, відповідно до інформаційної довідки КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації» ПБ-2018 № 418 від 27.03.2018 року, згідно даних реєстрових книг Бюро, жилий АДРЕСА_1 на праві власності не зареєстровано.

Так, відповідно до листа від 22.01.2019 р. №062/14-675 (И-2019), вбачається, що згідно з даними реєстрових книг Комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації за адресою: АДРЕСА_1 , нерухоме майно на праві власності не реєструвалося.

Відповідно до п.п.4.15,4.18 п.4 глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України 22.02.2012 року № 296/5 видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає реєстрації, проводиться нотаріусом після подання правовстановлюючих документів щодо належності цього майна спадкодавцеві та перевірки відсутності заборони або арешту цього майна. На нерухоме майно, що підлягає реєстрації нотаріус виготовляє витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. За відсутності у спадкоємця необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину документів нотаріус розяснює йому процедуру вирішення зазначеного питання в судовому порядку.

Пунктом 62 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР 31 жовтня 1975 року за № 45/5 встановлено, що підтвердженням приналежності будинку, який знаходиться в сільському населеному пункті, можуть бути відповідні довідки виконавчого комітету сільської Ради депутатів трудящих, які видавались в тому числі і на підставі записів у погосподарських книгах.

Відповідно до ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Зі змісту п.3.1 листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 травня 2013 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» вбачається, що право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності та того, що визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

Так, правові наслідки здійснення переобладнання і перепланування житла, що перебуває у приватній власності, визначені ст. 376 ЦК, відповідно до ч. 2 якої особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває право власності на нього.

Однак при розгляді даного питання також слід враховувати положення Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24 травня 2001 p. № 127.

Так, відповідно до п.1.1 Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затвердженої Наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24 травня 2001 року № 127, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 10.07.2001 р. за № 582/5773, ця інструкція розроблена відповідно до чинного законодавства з метою нормативно-методичного забезпечення діяльності суб`єктів господарювання, які здійснюють технічну інвентаризацію об`єктів нерухомого майна.

За приписом п. 1.2 інструкція визначає порядок та методику проведення технічної інвентаризації збудованих (реконструйованих) будинків, допоміжних будівель та споруд з метою: визначення їх фактичної площі та об`єму (щодо проектних); обстеження та оцінки технічного стану наявних обєктів, тощо.

Відповідно до п.п. 1.3, 1.4 Інструкції вона діє на всій території України для здійснення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна всіх форм власності. На підставі матеріалів технічної інвентаризації складаються інвентаризаційні справи та технічні паспорти.

Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму ВСУ № 6 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)», при розгляді справ зазначеної категорії судам слід мати на увазі, що самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані (будуються) на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво; або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту; або з істотним порушенням будівельних норм і правил.

Вирішуючи вимогу про визнання права власності позивача на житловий будинок АДРЕСА_1 з господарськими будівлями у порядку спадкування за законом після смерті матері - ОСОБА_2 , суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 331 ЦК України, право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Досліджені судом докази в їх сукупності дають підстави для висновку, що спірне домоволодіння є об`єктом завершеного будівництва,

Відповідно до ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 178 ЦК України, об`єкти цивільних прав (тобто і майнові права) можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід`ємними від фізичної чи юридичної особи.

Відповідно до п. 3.1 Порядку прийняття в експлуатацію індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель та споруд, прибудов до них, громадських будинків І та II категорії складності, які збудовані без дозволу на виконання будівельних робіт, і проведення технічного обстеження їх будівельних конструкцій та інженерних мереж, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства від 24.06.2011 року № 91, документом, який засвідчує відповідність закінчених будівництвом до 05.08.1992 року індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель та споруд, прибудов до них, які не підлягають прийняттю в експлуатацію, вимогам законодавства, будівельних норм, державних стандартів і правил, зокрема для потреб державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, є технічний паспорт, складений за результатами технічної інвентаризації.

Як встановлено судом, рішенням №321 Виконкому Жовтневої Райради депутатів трудящих м. Києва від 18.05.1950 р. «Про відвод земельних дільниць під житлове індивідуальне будівництво», гр. ОСОБА_4 , на підставі постанови Київської Міської Ради депутатів трудящих №8 від 02.02.1944 р., відведено земельну ділянку під житлове індивідуальне будівництво по АДРЕСА_1 площею 418 кв.м.

Як вбачається з довідки від 18.04.1957 р., гр. ОСОБА_4 являється індивідуальним забудовником та будує будинок по АДРЕСА_1 .

Також, 27.11.1950 р. ОСОБА_4 було укладено договір на право побудови будинку та безстрокове користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 .

Відповідно до Технічного паспорту на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_1 , який виготовлений Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна, станом на 06.09.1985 р., зазначено, що будинок було побудовано у 1959 р. Також, в технічному паспорті власниками зазначені: ОСОБА_4 та ОСОБА_2 .

Таким чином, наявність технічного паспорту складеного за результати проведеної технічної інвентаризації свідчить, що вказаний житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами в АДРЕСА_1 , відповідає вимогам законодавства, будівельних норм, державних стандартів і правил та не підлягає прийняттю в експлуатацію.

Згідно листа Державного архіву м. Києва Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 18.01.2019 р. №068/05-17/137, вбачається, що за інформацією, якою володіє Державний архів м. Києва, вул. Комуністична до 1944 р. мала назву 433 Нова, а з 1968 р. - була перейменована на вул . Паустовського .

Відповідно до вимог Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затвердженої Наказом Державного комітету будівництва архітектури та житлової політики України від 24 травня 2001 року N 127, не належать до самочинних: індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі та споруди, прибудови до них, побудовані до 05 серпня 1992 року.

Згідно діючого законодавства (ст. 331 ЦК України) та законодавства, яке діяло на час будівництва, право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).

Факт завершення будівництва підтверджується складеними технічними паспортами.

Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Отже, для того, аби здійснити державну реєстрацію права власності та ввести об`єкт нерухомого майна до експлуатації позивачу необхідно підтвердити рішенням суду перехід прав забудовника від померлої особи спадкодавця.

Питання прийняття в експлуатацію нерухомого майна врегульовано діючим законодавством.

Так, відповідно до абзацу 2 пункту 3.1 розділу 3 «Порядку прийняття в експлуатацію індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, громадських будинків та будівель і споруд сільськогосподарського призначення І та II категорій складності, які збудовані без дозволу на виконання будівельних робіт, і проведення технічного обстеження їх будівельних конструкцій та інженерних мереж» затвердженого Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України 19.03.2013 N 95 документом, який засвідчує відповідність закінчених будівництвом до 05 серпня 1992 року індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них у які не підлягають прийняттю в експлуатацію, вимогам законодавства, будівельних норм, державних стандартів і правил, зокрема для потреб державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, є технічний паспорт, складений за результатами технічної інвентаризації.

Таким чином відповідно до умов діючого законодавства в сфері будівництва (п. 9 Розділу V Прикінцевих положень Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та вказаним вище порядком прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта нерухомого майна до 05 серпня 1992 року не вимагається та органами, які уповноважені здійснювати прийняття в експлуатацію не здійснюється.

Відповідно до ч. 1 ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 Закону України від 01 липня 2004 року "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Відповідно до ч. 4 ст. 3 зазначеного Закону права на нерухоме майно виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав законодавство, що не передбачало обов`язкової реєстрації таких прав.

Державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди регулювалася підзаконними нормативними актами, зокрема, такими як Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року, і яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 13 грудня 1995 року № 56, Тимчасове положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого року N 7/5 і зареєстроване в Мінюсті України 18 лютого 2002 року за N 157/64 (з подальшими змінами), Інструкція про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затвердженої Наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24 травня 2001 року № 127, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 10.07.2001 р. за № 582/5773.

Зазначені нормативні акти передбачали державну реєстрацію будівель, споруд, державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, проте виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності ЦК України та Законом України від 01 липня 2004 року "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно і обтяжень".

За змістом зазначених нормативних актів виникнення права власності на житлові будинки, споруди не залежало від державної реєстрації цього прав.

Для того, щоб позивачу реалізувати своє право власності на житловий будинок відповідно порядку проведення державної реєстрації прав і обтяжень згідно Розділу IV діючого Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», та прийнятого для реалізації цього закону Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно і обтяжень і Порядку надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого Постановою КМУ від 22 червня 2011 р. - необхідно надати документ що підтверджує виникнення, перехід та припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, згідно п.п. 10 цього порядку таким документом є: рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та іі речових прав на нерухоме майно.

З аналізу статей 40 та 42 Земельного кодексу України, вбачається, що громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом.

А земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками.

У разі приватизації громадянами багатоквартирного жилого будинку відповідна земельна ділянка може передаватися безоплатно у власність або надаватись у користування об`єднанню власників.

Відповідно до п. 23 Постанови Пленуму Верховного суду України №7 від 30.05.2008 року "Про судову практику у справах про спадкування", у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що оскільки на момент побудови житлового будинку АДРЕСА_1 (1959 р.), чинним на той час законодавством державна реєстрація нерухомого майна не проводилась, достатнім доказом належності померлій ОСОБА_2 зазначеного будинку є технічний паспорт.

Як встановлено судом, позивач, ОСОБА_1 є єдиним спадкоємцем за законом після ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується даними спадкової справи №134/2018.

Згідно постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування» суду слід звернути увагу на наявність або відсутність спадкової справи стосовно спадкодавця у державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини, наявність у матеріалах справи обґрунтованої постанови про відмову нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії, зокрема, відмови у видачі свідоцтва про право на спадщину.

За умовами ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 13 ЦПК України обов`язок доказування покладається на сторони у справі.

Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Як вбачається з матеріалів справи, набуття позивачем права власності в порядку спадкування за законом на будинок АДРЕСА_1 , після смерті матері - ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , стало неможливим шляхом отримання свідоцтва про право на спадщину за законом, у зв`язку з відсутністю оригіналу документу, що підтверджує право власності ОСОБА_2 на вищевказаний житловий будинок. За таких умов, вирішення спору можливо лише в судовому порядку, тож позивач обґрунтовано звернулася до суду з відповідним позовом, обравши належний спосіб захисту своїх невизнаних прав.

Враховуючи встановлені судом обставини справи, суд визнає спадковим майном після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 - житловий будинок АДРЕСА_1 .

З аналізу ст. 392 ЦК України випливає, що позов про визнання права власності подається у випадках, коли належне певній особі право не визнається, оспорюється іншою особою, або у разі відсутності у неї документів, що засвідчують приналежність їй права. Тобто метою подання цього позову є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб`єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню. Обраний позивачем спосіб захисту порушеного права відповідає вимогам частини другої статті 16 ЦК.

Таким чином, на основі з`ясованих обставин, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та задоволення позову в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 16, 178, 182, 316, 328, 331, 376, 392, 1216-1218, 1220, 1222, 1223, 1258, 1261, 1268, 1270, 1296, 1297 ЦК України, ст.ст. 2, 10, 12, 13, 76-81, 89, 258, 263-265, 273, 354 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Київської міської ради про визнання права власності в порядку спадкування - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_6 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) право власності в порядку спадкування за законом на житловий будинок АДРЕСА_1 ), після смерті матері - ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

СУДДЯ: Кушнір С.І.