Постанова № 8672536, 15.02.2010, Окружний адміністративний суд міста Севастополя

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

ПОСТАНОВА

Іменем України

15.02.10 місто СевастопольСправа №2а-2669/09/2770 Окружний адміністративний суд міста Севастополя у складі:

головуючого судді - Прохорчук О.В.;

секретар судового засідання - Іванов Д.Б.,

за участю представників:

позивача: Зайцева Олена Олександрівна, довіреність № 20/2-12 від 05.01.2010,

Шавшина Лілія Масхутівна, довіреність № 1/2-408 від 27.01.2010,

відповідача: Летюча Діана Геннадіївна, довіреність № 344/10 від 22.06.2009,

Шульга Кристина Володимирівна, довіреність № 7110/9/10-0 від 17.11.2009,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Севастополі справу за адміністративним позовом Комунального підприємства «Севміськводоканал»Севастопольської міської ради до Державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Севастополя про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В :

Комунальне підприємство «Севміськводоканал»Севастопольської міської ради звернулось до Окружного адміністративного суду з адміністративним позовом доДержавної податкової інспекції у Ленінському районі міста Севастополяпро визнання недійсними:

податкового повідомлення-рішення № 0001470231/0 від 23.11.2009, яким визначено податкове зобов’язання з податку на прибуток у розмірі 772965,00 грн. та застосовано штрафні санкції у розмірі 227491,30 грн.;

податкового повідомлення-рішення № 0001460231/0 від 23.11.2009, яким визначено податкове зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 1426781,00 грн. та застосовано штрафні санкції у розмірі 1183082,50 грн.

Позов мотивовано помилковістю та необґрунтованістю висновків, викладених в акті перевірки, на підставі якого прийняті оскаржувані рішення податкового органу, та невідповідністю їх фактичним обставинам справи.

Ухвалою суду від 04.12.2009 відкрито провадження у справі, призначено попереднє судове засідання.

Попереднє судове засідання відкладалось з 23.12.2009 на 13.01.2010 за клопотанням позивача.

Ухвалою від 13.01.2010 суд, з’ясувавши відсутність можливості врегулювання спору між сторонами до судового розгляду, закінчив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду на 02.02.2010.

У судовому засіданні оголошувалась перерва з 02.02.2010 до 09.02.2010, з 09.02.2010 до 15.02.2010.

У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав у повному обсязі, наполягав на задоволенні позову.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує з підстав, викладених у запереченнях на адміністративний позов.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог з таких підстав.

Державне комунальне підприємство «Севміськводоканал» зареєстровано в якості юридичної особи Ленінською районною державною адміністрацією у місті Севастополі 20.01.1993.

01.04.2009 на підставі рішення Севастопольської міської ради № 6522 від 17.03.2009 здійснено перереєстрацію підприємства у зв’язку зі зміною найменування юридичної особи, а саме –на Комунальне підприємство «Севміськводоканал»Севастопольської міської ради, видане свідоцтво про державну реєстрацію серії А00 № 718633.

Cудом встановлено, що на підставі направлень № 908/055-01 від 21.09.2009 та № 1015/01-055 від 19.10.2009 Державною податкової інспекцією у Ленінському районі міста Севастополя проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2008 по 30.06.2009.

У ході перевірки встановлені порушення з податку на прибуток:

- завищення валових витрат всього у сумі 5593859 грн., у тому числі: заниження валових витрат за 1 квартал 2008 року у сумі 2648063 грн., за 1 півріччя 2008 року у сумі 4010501 грн.; завищення валових витрат за 9 місяців 2008 року у сумі 262971 грн., за 2008 рік у сумі 2636378 грн., за 1 квартал 2009 року у сумі 5186038 грн., за 1 півріччя 2009 року у сумі 2957481 грн.;

- завищення амортизаційних відрахувань всього у сумі 3619959 грн., у тому числі: за 1 квартал 2008 року у сумі 847898 грн., за 1 півріччя 2008 року у сумі 1343882 грн., за 9 місяців 2008 року у сумі 1801726 грн., за 2008 рік у сумі 2522743 грн., за 1 квартал 2009 року у сумі 518406 грн., за 1 півріччя 2009 року у сумі 1097216 грн.;

з податку на додану вартість:

- заниження податкових зобов’язань всього у сумі 262587 грн., у тому числі: за червень 2008 року у сумі 41877 грн., за вересень 2008 року у сумі 204365 грн., за грудень 2008 року у сумі 8350 грн., за квітень 2009 року у сумі 7995 грн.;

- завищення податкового кредиту всього у сумі 1164194,48 грн.;

інші порушення, які не оскаржувалися позивачем та не були предметом розгляду справи.

За результатами перевірки складено акт № 110/23-1/03358274/5901/10 від 06.11.2009.

На підставі вказаного акту перевірки керівником Державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Севастополя прийнято: податкове повідомлення-рішення № 0001470231/0 від 23.11.2009, яким Комунальному підприємству «Севміськводоканал»Севастопольської міської ради визначено податкове зобов’язання з податку на прибуток у розмірі 772965 грн. та застосовані штрафні санкції у розмірі 227491,30 грн.; податкове повідомлення–рішення № 0001260231/0 від 23.11.2009, яким Комунальному підприємству «Севміськводоканал»Севастопольської міської ради визначено податкове зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 1426781 грн. та застосовані штрафні санкції у розмірі 1183082,50 грн.

Не погодившись з рішеннями податкового органу, позивач звернувся до суду з позовом про визнання їх недійсними.

Як слідує з акту перевірки (а.11) –Комунальним підприємством «Севміськводоканал»Севастопольської міської ради в порушення пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»завищені валові витрати по рядку 04.1 декларації про прибуток підприємств за період з 01.01.2008 по 30.06.2009 у загальній сумі 5820972 грн. в частині віднесення до складу валових витрат, що не пов’язані з постачанням води, яка безпосередньо реалізується (приймає участь у господарській діяльності, направленої на отримання доходу) із врахуванням дозволених обсягів втрат води.

На підставі наданих до перевірки документів, а саме - звітів про використання води за формою № 2-ТП (водгосп), встановлений обсяг понаднормативних втрат води. Відповідач вважає, що вказані витрати не пов’язані з господарською діяльністю позивача, а тому сплачений податок на придбання (виготовлення) таких витрат не може відноситись до податкового кредиту.

Поняття технологічних нормативів використання води у водопровідному господарстві (ТНВВ) визначене пунктом 1.3 Галузевих технологічних нормативів використання питної води на підприємствах водопровідно-каналізаційного господарства України, затверджених наказом державного комітету України з питань житлово-комунального господарства України від 17.02.2004 № 33, зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 07.12.2004 за № 1557\10156, відповідно до яких поточний ТНВВ у водопровідному господарстві –це максимально допустимий обсяг технологічних витрат води при підйомі, очищенні та транспортуванні 1000 куб.м. (одиниці виміру) води на спорудах і мережами, які знаходяться на балансі або обслуговуються підприємством, втрат води при її транспортуванні і реалізації абонентам через дану систему питного водопостачання, витрат питної води на власні потреби працівників та на утримання території зон санітарної охорони і споруд в належному санітарному стані.

Поточні ТНВВ призначені, згідно з зазначеним наказом, у тому числі, для визначення валових витрат на одиницю продукції та тарифів на неї.

Відповідно до пункту 7.2 Методичних рекомендацій з планування, обліку і калькулювання собівартості робіт (послуг) на підприємствах і в організаціях житлово-комунального господарства, затверджених наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України № 47 від 06.03.2002, до собівартості робіт (послуг) підприємств водопровідно-каналізаційного господарства включаються усі витрати по добуванню, виробництву і транспортуванню споживачам питної води.

Пункт 7.2.2 зазначених Методичних рекомендацій визначає види витрат води, які відносяться до собівартості робіт (послуг), а саме:

- витрати на воду для власних потреб водопровідно-каналізаційних підприємств (по собівартості її виробництва), необхідні для технології очищення питної води (промивка фільтрів, відстійників, резервуарів питної води, реагентного господарства та дезінфекції водопровідних мереж), згідно з Правилами технічної експлуатації систем водопостачання та каналізації населених пунктів України, які затверджено наказом Держжитлокомунгоспу України від 05.07.95 N 30, та Методики розробки технологічних нормативів використання води на підприємствах водопровідно-каналізаційного господарства України, затвердженої наказом Держбуду України від 21.07.98 N 161;

- норми втрат води (готової продукції) в системах подачі і розподілу води після розрахунку затверджуються органами виконавчої влади на місцях.

Відповідно до статті 29 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання»технологічні нормативи використання питної води розробляються кожним підприємством питного водопостачання, погоджуються з місцевими органами виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів, водного господарства та затверджуються органами місцевого самоврядування.

Розпорядженням Севастопольської міської державної адміністрації № 2001-р від 29.09.2000, строк дії якого продовжувався розпорядженнями Севастопольської міської державної адміністрації № 2054 від 27.12.2002, № 1698-р від 04.11.2004, № 595-р від 09.07.2007 встановлені поточні індивідуальні технологічні нормативи використання води позивачем.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»№ 334/94-ВР від 28.12.1994 валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2. статті 5 Закону № 334/94-ВР від 28.12.1994 до складу валових витрат включаються, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Пунктом 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»даний вичерпний перелік витрат, які не включаються до складу валових витрат, однак позивач таких витрат не мав.

Оскільки прямих обмежень відносно процесу виробництва послуг з водозабезпечення та водовідведення пунктами 5.3-5.7 статті 5 вказаного Закону не встановлено, то витрати у випадку понадмірного використання води підлягають віднесенню до складу валових витрат.

Вказане свідчить, що витрати на воду, у тому числі і не включену до корисного відпуску споживачів, а віднесену на витрати при проведенні виробництва, у тому числі при забезпеченні доставки води споживачам, позивач правомірно відносив до валових витрат, що не суперечить підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Пунктом 1 статті 3 Господарського кодексу України встановлено, що під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Відповідно до пункту 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

З акту перевірки не вбачається та відповідачем не доведено факту здійснення понаднормативних втрат води за межами господарської діяльності позивача.

Як свідчать матеріали справи, у ході перевірки встановлено віднесення позивачем до складу валових витрат суми збору за забруднення навколишнього природного середовища, зокрема, суми збору, які виникли внаслідок перевищення узгоджених з Міністерством екології України лімітів за скиди у водні об’єкти забруднюючих речовин всього у сумі 959199 грн., що є порушенням підпункту 5.2.5 пункту 5.2, підпункту 5.3.5 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Згідно з підпунктом 5.2.5 пункту 5.2. статті 5 вказаного Закону до складу валових витрат включаються суми внесених (нарахованих) податків, зборів (обов'язкових платежів), установлених Законом України "Про систему оподаткування" (крім тих, що прямо не визначені у переліку податків, зборів (обов'язкових платежів), визначених зазначеним Законом), включаючи акцизний збір та рентні платежі, а також збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, за винятком податків, зборів (обов'язкових платежів), передбачених підпунктами 5.3.3, 5.3.4, та пені, штрафів, неустойок, передбачених підпунктом 5.3.5 цієї статті.

Відповідно до статті 44 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»№ 1264-ІІІ від 25.06.1991 збори підприємств, установ, організацій, а також громадян за викиди і скиди забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище, розміщення відходів та інші види шкідливого впливу в межах лімітів відносяться на витрати виробництва, а перевищення лімітів стягуються з прибутку, що залишається в розпорядженні підприємств, установ, організацій чи громадян.

Згідно зі статтею 68 Закону України № 1264-ІІІ від 25.06.1991 відповідальність за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища несуть особи, винні, зокрема, у допущенні наднормативних, аварійних і залпових викидів і скидів забруднюючих речовин та інших шкідливих впливів на навколишнє природне середовище, а також у перевищенні лімітів та порушенні інших вимог використання природних ресурсів.

Судом встановлено, що позивачем було здійснено коригування нарахованої суми в сторону зменшення на суму 3843386,04 грн. відповідно до рішення господарського суду міста Севастополя № 20-4\301 від 12.03.2008, зданий уточнюючий розрахунок збору в сторону зменшення та одночасно у декларації про прибуток на цю ж суму зменшені валові витрати, тобто коригування валових витрат здійснено своєчасно, після отримання рішення суду, у другому півріччі 2008 року.

Відповідно до пункту 5.11 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Таким чином, суми збору надлімітні та у межах ліміту, нараховані відповідно до Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», без обмежень відносяться до валових витрат.

Щодо заниження позивачем податкового зобов’язання з податку на додану вартість в частині ненарахування податкових зобов’язань при списанні безнадійної заборгованості по наданню послуг з водопостачання населенню, суд зазначає наступне.

Як слідує з акту перевірки, у період з 01.01.2008 по 30.06.2009 позивач здійснював списання дебіторської заборгованості з населення.

До перевірки надані акти на списання дебіторської заборгованості з населення, в яких зазначені наступні причини списання безнадійної заборгованості:

-          у зв’язку з неможливістю стягнути борг у встановленому законом порядку (у законному порядку);

-          у зв’язку зі смертю квартиронаймачів;

-          у зв’язку з находження в місцях позбавлення волі.

Пунктом 11.11 статті 11 Закону України "Про податок на додану вартість" № 168\97-ВР від 03.04.1997 встановлено, що тимчасово, до набрання чинності Податковим кодексом України, платники податку, які продають теплову енергію, газ природний (крім скрапленого), включаючи вартість його транспортування, надають послуги водопостачання, водовідведення, чи надають послуги, вартість яких включається до складу квартирної плати чи плати за утримання житла, фізичним особам, бюджетним установам, не зареєстрованим платниками цього податку, а також житлово-експлуатаційним конторам, квартирно-експлуатаційним частинам, товариствам співвласників житла, іншим подібним платникам податку, які здійснюють збір коштів від зазначених покупців з метою подальшого їх перерахування продавцям таких товарів (послуг) у компенсацію їх вартості (далі - ЖЕКи), визначають базу оподаткування операцій з поставки таких товарів (послуг) за касовим способом. За касовим способом визначається також база оподаткування операцій з поставки зазначених товарів (послуг) для ЖЕКів та бюджетних установ, що отримують ці товари (послуги), у разі якщо вони зареєстровані як платники податку.

Відповідач вважає, що у разі, коли платник податків списує дебіторську заборгованість населення за надані послуги та не вимагає компенсації їх вартості, такі послуги відповідно до пункту 1.23 статті 1 Закону України «Про оприбуткування прибутку підприємств»вважаються безоплатно наданими.

Вказані доводи заперечуються позивачем з тих підстав, що послуга з водопостачання взагалі не була надана, тому що особи, з яких здійснювалось списання заборгованості, не могли її отримувати, оскільки знаходились в місцях позбавлення волі, померли або взагалі були зняти з реєстрації за вказаною адресою. Нарахування зобов’язань здійснювалось помилково у зв’язку з відсутністю достовірних відомостей про наявність людини за конкретною адресою.

Відповідно до пункту 4.5. статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість»якщо після поставки товарів (послуг) здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, включаючи наступний за поставкою перегляд цін, перерахунок у випадках повернення товарів особі, яка їх надала, суми податкових зобов'язань та податкового кредиту постачальника та отримувача підлягають відповідному коригуванню.

Згідно з підпунктом 4.5.1. пункту 4.5. статті 4 Закону якщо внаслідок такого перерахунку відбувається зменшення суми компенсації на користь платника податку - постачальника, то:

а) постачальник відповідно зменшує суму податкових зобов'язань за наслідками податкового періоду, протягом якого був проведений такий перерахунок, та надсилає отримувачу розрахунок відкоригованого значення податку.

Але, позивач зазначив, що вимагав компенсації у боржників шляхом звернення до суду, про що свідчать судові рішення, на підставі яких здійснювалось коригування зобов’язань та які були надані перевіряючому під час перевірки. Вказана обставина відповідачем не заперечується.

Таким чином, суд вважає недоведеним факт надання позивачем послуг з водопостачання населенню безоплатно.

Також, перевіркою встановлено порушення позивачем підпункту 4.5.1 пункту 4.5 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість»№ 168\97-ВР від 03.04.1997, а саме –заниження податкових зобов’язань з податку на додану вартість за вересень 2008 року у сумі 204364,55 грн. у частині неправомірного проведення корегувань податкових зобов’язань з податку на додану вартість по взаємовідносинах з Комунальним підприємством «Севтеплоенерго» Севастопольської міської ради, а саме –на розрахунковий рахунок Комунального підприємства «Севміськводоканал»Севастопольської міської ради від Комунального підприємства «Севтеплоенерго»Севастопольської міської ради за платіжним дорученням № 426 від 28.07.2008 надійшли грошові кошти у сумі 1226582,95 грн. з призначенням платежу «оплата за договором № 0410 від 01.01.2003 оплата за актом звірки б\н від 25.07.2008 за водопостачання і водоспоживання станом на 01.07.2008, ПДВ 204430,49 грн. КФК 100103 КЕКВ 1310».

Як слідує з матеріалів справи, Комунальне підприємство «Севтеплоенерго»Севастопольської міської ради 10.09.2008 надіслало на адресу позивача лист за вих. № 3090 з проханням платіжне доручення № 426 від 28.07.2008 вважати оплатою боргу за водопостачання за листопад-грудень 2007 року. У зв’язку з надходженням вказаного листа позивачем було проведено коригування вищевказаної оплати, були виписані кореговані податкові накладні.

Відповідач вважає отримані позивачем кошти коштами державного бюджету, у зв’язку з чим Комунальне підприємство «Севтеплоенерго»Севастопольської міської ради повинно було використовувати бюджетні кошти згідно з планом використання бюджетних коштів і не мало право змінювати призначення платежу без узгодження з розпорядником бюджетних коштів –Державним казначейством.

Отже, на думку відповідача, Комунальне підприємство «Севміськводоканал»Севастопольської міської ради не мало право коригувати податкові зобов’язання з причиною коригування «анулювання оплати», оскільки грошові кошти фактично поступили на розрахунковий рахунок підприємства як «поточні платежі», а не в рахунок погашення дебіторської заборгованості.

Позивачем зазначено, що вказане коригування здійснено на підставі договірних відносин з Комунальним підприємством «Севтеплоенерго»Севастопольської міської ради, а тому для нього кошти Комунального підприємства «Севтеплоенерго»Севастопольської міської ради не є бюджетними, у зв’язку з чим не потрібно узгодження з органом Державного казначейства України. Крім того, позивач зазначив, що не знав та не повинен був знати, що кошти, які надійшли від Комунального підприємства «Севтеплоенерго»Севастопольської міської ради є бюджетними коштами.

Суд погоджується з доводами позивача, оскільки зміну призначення платежу здійснювало Комунальне підприємство «Севтеплоенерго»Севастопольської міської ради, крім того, позивач не зобов’язаний відповідати за дії контрагенту.

Також слід зауважити, що перевіряючим досліджено 3 податкові накладних, тоді як на справді їх 7, що вбачається з матеріалів справи, зустрічна перевірка з цього питання у Комунальному підприємстві «Севтеплоенерго»Севастопольської міської ради не проводилась.

Як вбачається з акту перевірки (а.21), позивачем за період з 01.01.2008 по 30.06.2009 завищені амортизаційні відрахування всього у сумі 3619959 грн.

Перевіркою встановлено, що для розрахування амортизаційних відрахувань позивач у балансову вартість основних фондів включає усю вартість надходжень основних засобів (фондів) на баланс підприємства, у тому числі безоплатно отримані каналізаційні мережі (з метою здійснення їх експлуатації).

Відповідно до підпункту 8.1.1 пункту 8.1 статті 8 Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств»під терміном "амортизація" основних фондів і нематеріальних активів слід розуміти поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань, установлених цією статтею.

Згідно з підпунктом 8.1.2 пункту 8.1 статті 8 вказаного Закону амортизації підлягають витрати на, зокрема, проведення всіх видів ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних фондів.

Висновок відповідача про те, що позивач не має права на амортизацію основних фондів, оскільки амортизації підлягають саме витрати на придбання, виготовлення та поліпшення основних фондів, з яких складається балансова вартість цих основних фондів, а не самі основні фонди, не відповідає нормам Закону.

Крім того, перевіркою встановлено, що позивач є спеціалізованим експлуатуючим підприємством об’єктів водопостачання, каналізаційних мереж і безоплатне отримання основних фондів відповідно до рішень місцевих органів і Фонду комунального майна Севастопольської міської ради до складу валового доходу згідно з підпунктом 4.2.15 пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»не включало (а.7).

Також в акті перевірки зазначено, що до перевірки не надана відомість балансової вартості основних засобів на початок перевіреного періоду, на які були понесені витрати при придбанні, ремонті, та відомості обліку руху основних засобів по субрахункам бухгалтерського обліку рахунка 10 «основні засоби»за перевірений період.

Таким чином, вбачається, що висновки стосовно амортизації, викладені в акті перевірки, суперечливі.

Відповідно до підпункту 4.4.1 пункту 4.4. статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»№ 2181-ІІІ від 21.12.2000 у разі коли норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Суд вважає необхідним зазначити, що наслідком встановлення судом невідповідності частини рішення суб'єкта владних повноважень вимогам чинного законодавства є визнання такого акта частково протиправним, при умові, що цю частину може бути ідентифіковано (відокремлено, названо) та що без неї оспорюваний акт в іншій частині (частинах) не втрачає свою цілісність, значення. Зокрема, частково протиправним можна визнати якусь частину (пункт, речення) рішення або рішення в частині нарахування певної суми окремого виду податку чи збору, накладення штрафних (фінансових) санкцій. Враховуючи, що ідентифікувати у податковому повідомленні-рішенні про визначення зобов’язання та нарахування штрафних санкцій за порушення Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»№ 0001470231\0 від 23.11.2009 цю частину неможливо, воно підлягає визнанню протиправним повністю, оскільки суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймаючи замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень. Відповідно до частин 1, 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У порушення вказаної норми відповідачем не доведено обставин в обґрунтування своїх заперечень.

Отже, на підставі вказаного, суд задовольняє адміністративний позов повністю.

Відповідно до частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Оскільки позивачем при зверненні до суду здійснені витрати по сплаті судового збору, суд вважає необхідним стягнути з Державного бюджету України на користь Комунального підприємства «Севміськводоканал»витрати по сплаті судового збору у розмірі 3,40 грн.

Керуючись статтями 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Севастополя № 0001460231/0 від 23.11.2009.

3. Визнати недійсним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Севастополя № 0001470231/0 від 23.11.2009.

4. Стягнути з Державного бюджету України (п/р 31113095700007 в ГУДКУ у м.Севастополі, одержувач Державний бюджет Ленінського району м.Севастополя 22090200, МФО 824509, ЄДРПОУ 24035598) на користь Комунального підприємства «Севміськводоканал»Севастопольської міської ради (99011, місто Севастополь, вул.Адм.Октябрьського, 4, р/р 26005310007401 в Севастопольській філії АБ «Південний», ОКПО 03358274) витрати по сплаті судового збору в сумі 3,40 грн. (три гривні сорок копійок).

Постанова набирає законної сили в порядку і строки, встановлені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня проголошення постанови, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України – з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

СуддяО.В. Прохорчук Постанову складено та підписано в порядку частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України 22 лютого 2010 року о 12 год. 00 хв.