Постанова № 8672513, 16.02.2010, Окружний адміністративний суд міста Севастополя

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

ПОСТАНОВА

Іменем України

16.02.10 місто СевастопольСправа №2а-2827/09/2770 Окружний адміністративний суд міста Севастополя у складі колегії:

головуючого суддіПрохорчук О.В.,

суддів: Кириленко О.О.,

Водяхіна С.А.,

секретар судового засідання Іванов Д.Б.,

у відсутності сторін, третіх осіб та їх представників,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Севастополі справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у місті Севастополі, Державної судової адміністрації України, Державного казначейства України, треті особи: Севастопольський апеляційний господарський суд, Кабінет Міністрів України, Міністерство фінансів України, про зобовязання вчинити певні дії та стягнення заборгованості по заробітній платі,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 звернулась до суду з адміністративним позовом доТериторіального управління Державної судової адміністрації України у місті Севастополі,Державної судової адміністрації України,Державного казначейства Українипро зобов'язання вчинити певні дії та стягнення недоотриманого грошового забезпечення. Просить зобовязати Державне казначейство України провести видатки з Державного бюджету України, передбачені Державній судовій адміністрації України за бюджетною програмою "Виконання рішень судів на користь суддів" у сумі 77655,00 грн., стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України у місті Севастополі та Державної судової адміністрації України заборгованість щомісячного з грошового забезпечення за червень-грудень 2005 року у розмірі 77655,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачка - суддя Севастопольського апеляційного господарського суду протягом семи місяців (з 1 червня 2005 року по 1 січня 2006 року) отримувала значно меншу заробітну плату, ніж передбачена діючим законодавством; право на перерахування грошового забезпечення виникло внаслідок відповідного підвищення посадових окладів Голови, першого заступника Голови та заступника Голови Верховного Суду України; заборгованість позивачці не виплачена, чим порушені її конституційні права на оплату праці суддів.

Свою правову позицію позивачка обґрунтовує посиланням на статті 126, 130 Конституції України, статтю 44 Закону України «Про статус суддів», статтю 14 Закону України «Про судоустрій України», постанови Кабінету Міністрів України № 514 від 30.06.2005 «Про оплату праці Голови, першого заступника Голови та заступника Голови Верховного Суду України»та № 865 від 03.09.2005 «Про оплату праці суддів».

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Севастополя від 17.12.2009 відкрито провадження в адміністративній справі.

Ухвалою суду від 18.12.2009 закінчено підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду на 27.01.2010.

Ухвалою від 27.01.2010 за клопотанням представника Територіального управління Державної судової адміністрації України у місті Севастополі та Державної судової адміністрації України залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, Кабінет Міністрів України та Міністерство фінансів України. У звязку з цим розгляд справи був відкладений на 16.02.2010.

У судове засідання позивачка, відповідачі, треті особи та їх представники не зявились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, про що свідчать підписи на поштових повідомленнях. Позивачка та Міністерство фінансів України надали клопотання про розгляд справи в їх відсутність.

Відповідно до частини 4 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неприбуття відповідача субєкта владних повноважень, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин або без повідомлення про причини неприбуття розгляд справи не відкладається і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

У звязку з цим суд вважає за можливе розглянути справу у відсутність незявившихся осіб за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з наступних підстав.

Судом встановлено, що відповідно до Указу Президента України «Про призначення суддів»від 03.04.2005 № 608/2005 та наказу голови Севастопольського апеляційного господарського суду “Про призначення на посаду” № 27-К від 26.04.2005 ОСОБА_2 призначено з 26.04.2005 на посаду судді Севастопольського апеляційного господарського суду. Цим же наказом голови суду ОСОБА_2 відповідно до Указів Президента України: від 10.07.1995 № 584/95 “Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів”, від 19.09.1996 № 856/96 (які діяли на час спірних відносин) встановлено надбавку у розмірі 30 відсотків посадового окладу з урахуванням доплати за 3 кваліфікаційний клас та у розмірі 50 відсотків посадового окладу з урахуванням доплати за 3 кваліфікаційний клас відповідно.

Згідно з довідкою Севастопольського апеляційного господарського суду від 07.12.2009 № 5038-40731 ОСОБА_2 дійсно з 26.04.2005 і по цей час працює на посаді судді Севастопольського апеляційного господарського суду.

Наказом голови Севастопольського апеляційного господарського суду «Про встановлення персональних надбавок»№ 210 від 29.08.2005 відповідно до Указів Президента України: від 10.07.1995 № 584/95 “Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів”, від 05.03.2002 № 220/2002 «Про деякі заходи матеріального забезпечення суддів у звязку з додатковим навантаженням»та рішення президії Севастопольського апеляційного господарського суду від 29.08.2005 позивачці встановлено з 01.09.2005 надбавку за напруженість та складність роботи у розмірі 40 відсотків посадового окладу з урахування доплати за кваліфікаційний клас.

Наказами голови та заступника голови Севастопольського апеляційного господарського суду “Про преміювання працівників суду” від 21.06.2005 № 143, від 25.06.2005 № 151, від 05.07.2005 № 160, від 28.07.2005 № 183, від 19.08.2005 № 191, від 26.08.2005 № 205, від 27.09.2005 № 246, від 03.10.2005 № 254, від 26.10.2005 № 278, від 28.11.2005 № 319, від 13.12.2005 № 344, від 21.12.2005 № 348, № 349 ОСОБА_2 премійовано за червень, липень, серпень, листопад, грудень у розмірі 25 відсотків; за вересень 33,5 відсотків; за жовтень 34,2 відсотків; додатково премійовано: за грудень у розмірі 58,29 відсотків посадового окладу; за червень, липень, серпень, грудень у розмірі посадового окладу; за жовтень двох посадових окладів.

Відповідно до статей 1, 3, 11 Закону України “Про статус суддів” судді знаходяться на публічній службі зі здійснення правосуддя в Україні, держава гарантує фінансове та матеріально-технічне забезпечення судів та суддів. Судді мають право на належне матеріальне та соціальне забезпечення.

Заробітна плата є видом матеріального забезпечення та однією з гарантій незалежності суддів.

Згідно зі статтями 126, 130 Конституції України незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України. Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів.

Відповідно до частин 7, 8 статті 14 Закону України “Про судоустрій України” гарантії самостійності судів і незалежності суддів забезпечуються, серед іншого, особливим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, встановленим законом, та належним матеріальним та соціальним забезпеченням суддів. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу передбачених законом гарантій самостійності судів, незалежності та правової захищеності суддів.

Заробітна плата судді, як складова його матеріального та соціально-побутового забезпечення, є елементом статусу судді. Відповідно до статті 44 Закону України “Про статус суддів” заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок. Розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від 50 відсотків його окладу. Посадовий оклад судді не може бути меншим від 80 відсотків посадового окладу голови суду, в якому працює суддя.

Тобто, відповідно до норм вказаного Закону, гарантований мінімальний посадовий оклад судді не може бути меншим встановленого статтею 44 цього Закону в співвідношенні до окладу Голови Верховного Суду України. Недодержання цього принципу є порушенням конституційного права суддів на отримання заробітної плати не нижче від визначеної Законом, та порушенням конституційних гарантій щодо незалежності та недоторканості суддів.

Кабінетом Міністрів України 30.06.2005 прийнято постанову № 514 “Про оплату праці Голови, першого заступника Голови та заступника Голови Верховного Суду України”, якій надана зворотна дія в часі - з 01.06.2005.

На підставі вказаної постанови з 01.06.2005 Голові, першому заступнику Голови та заступнику Голови Верховного Суду України підвищені посадові оклади та встановлені відповідні системи оплати їх праці.

Лише 03.09.2005 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 865 “Про оплату праці суддів”, якою суддям підвищено посадові оклади пропорційно до окладів Голови та заступників Голови Верховного Суду України. Однак, набрання чинності цією постановою було визначене, згідно з пунктом 5, на майбутнє - з 01.01.2006. Отже, впродовж семи місяців судді отримували значно меншу заробітну плату.

Кабінет Міністрів України забезпечив відповідність посадових окладів суддів вимогам статті 44 Закону України “Про статус суддів”, однак не усунув порушення вимог частини другої вказаної статті і не привів оклади суддів усіх судів України до встановленого цією нормою співвідношення до окладів Голови Верховного Суду України, оскільки визначив, що постанова від 03.09.2005 № 865 “Про оплату праці суддів” набирає чинності з 01.01.2006.

Таким чином, з 01.06.2005 по 31.12.2005 посадові оклади суддів не були приведені у відповідність вимогам частини другої статті 44 Закону України “Про статус суддів”, що призвело до порушення права суддів на отримання заробітної плати у розмірі не нижчому, ніж визначено Законом.

Оскільки пункт 5 вказаної постанови Кабінету Міністрів України суперечив частині другій статті 44 Закону України “Про статус суддів” Вищий адміністративний суд України постановою від 16.05.2007 визнав цей пункт незаконним та допустив поворот виконання постанови № 865.

Конституційний Суд України в своєму рішенні від 20.03.2002 зазначив, що видатки Державного бюджету України на утримання судової влади захищені безпосередньо Конституцією України і положеннями частини першої статті 129, частини першої статті 130 Конституції України у взаємозв'язку зі статтями 11, 14 Закону України “Про статус суддів”, а тому Верховна Рада України, приймаючи Державний бюджет, не вправі скасовувати чи зменшувати матеріальне та побутове забезпечення суддів без відповідної компенсації.

Отже, оскільки позивачка мала право на належне матеріальне та соціальне забезпечення, її порушені права підлягають відновленню.

Згідно з довідкою фінансово-економічного відділу Севастопольського апеляційного господарського суду сума донарахованої заробітної плати ОСОБА_2 за період з 01.06.2005 по 31.12.2005 складає 77655,00 грн. без утримання податку з доходів фізичних осіб і внесків на соціальне страхування. Розрахунки даної довідки підтверджуються матеріалами справи.

Зазначена сума заборгованості вказана без утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обовязкових платежів. Оскільки справляння податку і сплата податків та інших обовязкових платежів є обовязком роботодавця та працівника, тому зазначена сума підлягає стягненню на користь позивачки за вирахуванням суми податку з доходів фізичних осіб та інших обовязкових платежів без визначення їхнього розміру у рішенні суду.

Відповідно до статті 120 Закону України “Про судоустрій України”, Положення про Державну судову адміністрацію України Державна судова адміністрація України з 01.01.2003 року здійснює функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів.

Статтею 126 вказаного Закону встановлено, що Державна судова адміністрація України готує матеріали для формування пропозицій щодо бюджету судів та здійснює заходи щодо їх фінансування відповідно до цього Закону, здійснює матеріальне і соціальне забезпечення суддів.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини третьої статті 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно з частинами 2, 3 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Відповідно до статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, при розгляді справи “Кечко проти України”(заява № 63134/00) Європейський Суд з прав людини зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства.

Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення).

Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (аналогічна позиція викладена в рішенні у справі № 59498/00 “Бурдов проти Росії”).

Відповідно до частини третьої статті 22, статті 64 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Конституційні права і свободи людини і громадянина можуть бути обмежені лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк.

Оскільки правові положення, які передбачають виплату грошового забезпечення суддям є чинними, не зупинені та не змінені, тому позивачка має право на його одержання, органи державної влади не можуть свідомо зменшувати ці виплати.

Право на отримання грошового забезпечення не залежить від наявності бюджетного фінансування, а має безумовний характер.

При таких обставинах суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з Державної судової адміністрації України суми заборгованості у розмірі 77655,00 грн. на користь позивачки підлягають задоволенню.

Стосовно строку звернення до суду, про пропущення якого вказується у запереченнях Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Севастополі, слід зазначити наступне.

Відповідно до частини 2 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Щодо спорів з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби застосовуються строки звернення до суду, встановлені спеціальними законами. У разі коли ці закони зазначені питання не врегульовують, то застосуванню підлягають строки звернення до суду, визначені Кодексом законів про працю України.

Відповідно до частини другої статті 233 цього Кодексу у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Таким чином, позивачкою не пропущено строк звернення до суду за захистом своїх порушених прав.

Стосовно позовних вимог про зобов'язання Державного казначейства України провести видатки з Державного бюджету України, передбачені Державній судовій адміністрації України за бюджетною програмою "Виконання рішень судів на користь суддів" у сумі 77655,00 грн. та стягнути вказану суму з Територіального управління Державної судової адміністрації України суд вважає необхідним зазначити наступне.

Відповідно до статті 48 Бюджетного Кодексу України та пункту 3 Положення про Державне казначейство України, останнє здійснює розрахунково-касове обслуговування розпорядників бюджетних коштів.

Частиною восьмою статті 51 Бюджетного кодексу України встановлено, що Державне казначейство України здійснює платежі за дорученнями розпорядників бюджетних коштів у разі: 1) наявності відповідного бюджетного зобовязання для платежу у бухгалтерському обліку виконання Державного бюджету України; 2) відповідності напрямів витрачання бюджетних коштів бюджетному асигнуванню; 3) наявності у розпорядників бюджетних коштів невикористаних бюджетних асигнувань.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини другої статті 120 Закону України “Про судоустрій України” функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють: Верховний Суд України, Конституційний Суд України, вищі спеціалізовані суди щодо фінансового забезпечення діяльності цих судових установ; Державна судова адміністрація України щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів загальної юрисдикції, а також діяльності кваліфікаційних комісій суддів усіх рівнів, органів суддівського самоврядування та державної судової адміністрації.

Державній судовій адміністрації законами України про Державний бюджет України на відповідний рік встановлюються бюджетні видатки за показником згідно з класифікацією видатків та кредитування державного бюджету “Виконання рішень судів на користь суддів”. Тобто, головному розпоряднику коштів передбачена можливість здійснювати необхідні заходи для погашення заборгованості суддям.

Державне казначейство України, в свою чергу, не має права розпоряджатися коштами, що призначені для фінансового забезпечення судів загальної юрисдикції, а лише здійснює розрахунково-касове обслуговування розпорядників бюджетних коштів, у тому числі і Державної судової адміністрації України.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог у цій частині, а тому вони задоволенню не підлягають.

Крім того, позивачка просить стягнути суму заборгованості по заробітній платі з Державної судової адміністрації України та з її територіального органу Територіального управління Державної судової адміністрації України у місті Севастополі. Однак, оскільки Законом України “Про судоустрій України” функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності всіх судів загальної юрисдикції (за винятком судів касаційної інстанції та Конституційного Суду України) покладено саме на Державну судову адміністрацію України, то сума заборгованості має бути стягнена саме з цього органу.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Керуючись статтями 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В :

1.Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Державної судової адміністрації України (01021, місто Київ, вул.Липська, 18/5, код ЄДРПОУ 09744400) на користь ОСОБА_2 (99007, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) заборгованість (без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обовязкових платежів) по заробітній платі у розмірі 77655 (сімдесят сім тисяч шістсот пятдесят пять) гривень.

3.У решті позову відмовити.

Постанова набирає законної сили в порядку і строки, встановлені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня проголошення постанови, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Головуючий суддяО.В. Прохорчук

СуддіО.О. Кириленко

С.А. Водяхін Постанову складено та підписано в порядку частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України 22 лютого 2010 року.