Рішення № 86723160, 19.12.2019, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/4495/18

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" грудня 2019 р. Дніпровський районний суд міста Києва в складі:

головуючого судді - Чех Н.А.

за участю секретаря судових засідань - Кузьменко А.М.,

учасники справи:

представник позивача - Акінфієв О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві справу за позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради про визнання добросовісним набувачем, визнання права власності,

у с т а н о в и в :

Позивач звернулася до суду з вказаною позовною заявою, посилаючись на те, що 07.10.2005 року вона придбала однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 у громадянина ОСОБА_2 , сплативши більшу частину вартості квартири власними коштами, отриманими при розселенні батьківської квартири, а залишок суми було сплачено шляхом отримання кредиту в ПАТ «Укрсиббанк» за кредитним договором №290-19/10-2005И від 07.10.2005 року. Під час підготовки документів для рефінансування кредиту 24.05.2017 року несподівано з`ясувалося, що квартира, яка була придбана у кредит та передана банку в іпотеку, знаходиться під арештом. Після її звернення до відповідних органів було повідомлено, що арешт на квартиру був накладений ще 24.01.2006 року постановою слідчого СУ ГУ УМВС України в м. Києві Коба М.М. по кримінальній справі №18-00247. Зазначила, що квартира придбавалася законним шляхом, правовстановлюючі документи на квартиру до придбання були перевірені банківською безпекою, договір купівлі-продажу квартири був оформлений у відповідності до вимог чинного законодавства, посвідчений нотаріально та внесений до відповідних реєстрів. Вона (позивач) була впевнена в тому, що квартира належала продавцю квартири ОСОБА_2 , оскільки документи, що посвідчували право власності, довідка з БТІ, довідка з ЖЕК, витяги з державних реєстрів підтверджували належність квартири саме ОСОБА_3 . Більш того, те, що попередній власник квартири ОСОБА_2 також придбав квартиру законним шляхом, було з`ясовано при ознайомленні з матеріалами судової справи №459 після подання заяви про скасування арешту до Солом`янського районного суду міста Києва, зокрема з показань свідків, в тому числі нотаріуса Каплун Ю.В., який оформлював придбання ОСОБА_2 квартири. На момент укладання договору купівлі-продажу квартири між нею (позивачем) та ОСОБА_2 правовстановлюючі документи перевірялись нотаріусом, тому даний договір відповідав усім ознакам дійсності правочину; на момент подання даного позову не є визнаний судом недійсним; право власності на відчужуване майно було ОСОБА_2 отримано законним шляхом та зареєстровано як у відповідних реєстрах, так і в БТІ, а тому ОСОБА_2 в силу положень ст.317 ЦК України вправі відчужувати його без будь-яких обтяжень та заборон. На момент укладення між нею (позивачем) та ОСОБА_2 договору купівлі-продажу квартири записів про судові спори на вказане майно не зареєстровано в реєстрі, продавець гарантував про відсутність прав третіх осіб на майно. Вона (позивач) за чинним законодавством України має вважатися добросовісним набувачем квартири. На її думку, і ОСОБА_2 за чинним законодавством України має вважатися добросовісним продавцем квартири. Законність набуття права власності на спірну квартиру як нею (позивачем), так і попереднім власником - ОСОБА_2 ніким та ніяк не оскаржувалася. З метою поновлення своїх прав як власника квартири, звернулася до суду з даним позовом та просила суд визнати її добросовісним набувачем та визнати за нею право власності на придбану більше 10 років тому квартиру. В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги, просив їх задовольнити та врахувати зазначені в позові обставини, обгрунтування, підстави. Просив врахувати і те, що такий спосіб захисту прав позивачем обрано і з урахуванням роз`яснень, що були викладені в судових рішеннях, в тому числі - Київського апеляційного суду, викладеного в постанові від 19.06.2019 року.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про день та час розгляду справи був повідомлений згідно норм чинного законодавства. До справи відповідачем подано відзив на позов.

Вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Позов подано до суду 26.03.2018 року. Ухвалою суду від 29.03.2018 року позовна заява залишена без руху, надано час для усунення недоліків.

Згідно ухвали суду від 19.04.2018 року у справі відкрито провадження, визначено проводити розгляд справи в порядку загального позовного провадження та призначено справу до підготовчого засідання.

Позивачем подано заяву про зміну предмету позову, клопотання про заміну відповідача, які були задоволені та постановлено відповідні ухвали від 14.09.2018 року та 15.10.2018 року.

Відповідачем подано відзив на позов, позивачем - відповідь на відзив.

В суді встановлено, що відповідно до Договору купівлі-продажу від 07.10.2005 року, посвідченого приватним нотаріусом Івановою Л.М., зареєстрованого в реєстрі за №3025, зареєстрованого в БТІ в реєстрову книгу № д. 587-39 за реєстровим № 1402 14.10.2005 року, ОСОБА_4 купила у ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 . Дана квартира складається з одної жилої кімнати загальною площею 31,20 кв.м., жилою - 16,30 кв.м. За погодженням сторін продаж вчинено за 242 300 грн.

В п.2 вказаного Договору зазначено, що квартира належала продавцю - ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 08.09.2005 року приватним нотаріусом КМНО Каплуном Ю.В. за реєстровим номером 4893, зареєстрованого в Державному реєстрі правочинів 08.09.2005 року за реєстраційним номером 821373, зареєстрованого в БТІ 09.09.2005 року за реєстровим номером 1402.

07.10.2005 року між ОСОБА_4 (іпотекодавець) та АКІБ «УкрСиббанк» (іпотекодержатель) був укладений договір іпотеки №290-19/10-2005И, відповідно до якого ОСОБА_4 передала в іпотеку нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 , вартість предмету іпотеки складає 242 300 грн. Іпотекою забезпечується в повному обсязі виконання усіх грошових зобов`язань іпотекодавця ОСОБА_4 за кредитним договором №290-19/10-2005И від 07.10.2005 року. Вказаний договір іпотеки посвідчений приватним нотаріусом КМНО Івановою Л.М.

Голова Олександра ОСОБА_5 змінила прізвище на ОСОБА_6 при укладені шлюбу з ОСОБА_7 25 липня 2015 року, що підтверджено свідоцтвом про шлюб серія НОМЕР_1 .

ОСОБА_1 має двох неповнолітніх дітей - сина ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та сина ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджено свідоцтвами про народження.

ОСОБА_1 з 15.11.2005 року зареєстрована в спірній квартирі.

Встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_4 вироком Солом`янського району м.Києва були засуджені ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та інші за вчинення кримінальне правопорушення щодо заволодіння чужим майном шляхом шахрайства за ст.190 ч.4 КК України. Вироком встановлено, що вищезазначені особи за попередньою змовою, отримавши від невстановлених слідством осіб інформацію щодо смерті ОСОБА_14 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_5 , приватизаційні документи на квартиру АДРЕСА_1 , яка належала ОСОБА_14 та паспорт останнього, вирішили незаконно заволодіти правом власності на вказану квартиру з метою подальшого продажу. Шляхом підроблення документів, без відома та згоди ОСОБА_14 , формально та безкоштовно, діючи від його імені 27 липня 2005 року фіктивно продали вказану квартиру ОСОБА_15 .

В ході досудового слідства постановою слідчого було накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 .

В суді встановлено, що позивач ОСОБА_1 дізналася про наявність арешту на спірну квартиру, наявність вказаної кримінальної справи в травні 2017 року.

З метою захисту свого права позивач зверталася до судів з позовами, заявами про зняття арешту з належній їй на праві власності квартири.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 20.11.2017 року було відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_16 . Про зняття арешту з квартири за адресою: АДРЕСА_2 , накладеного в рамках розгляду кримінальної справи. Відмова обгрунтована тим, що ОСОБА_16 ) не має права на вимоги щодо зняття арешту, накладеного в рамках кримінальної справи, спір про належність речей, що підлягають поверненню, вирішується в порядку цивільного судочинства, тому заявник повинна вирішити це питання шляхом подачі цивільного позову.

Постановою Київського апеляційного суду від 19.06.2019 року залишена без змін ухвала Дніпровського районного суду міста Києва від 29.03.2019 року, якою було відмовлено у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 про звільнення майна з під арешту з тих підстав, що зазначена справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. В постанові Київського апеляційного суду зазначено, що ОСОБА_1 повинна вирішити питання (спір про належність нерухомого майна) шляхом подачі цивільного позову і після підтвердження цього права ОСОБА_16 , яка не є учасником кримінального провадження, має право на звернення з клопотанням про скасування арешту та вирішення інших питань, які безпосередньо стосуються її прав, обов`язків чи законних інтересів, у порядку, передбаченому ст.ст.174, 539 КПК України до суду, що наклав арешт чи ухвалив вирок.

Статтею 3 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно статті 41 Конституції України право власності є непорушним. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом і ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Відповідно до статей 317, 319 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном; власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Статтею 321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Статтею 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до ст.397 ЦК України володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе. Право володіння чужим майном може належати одночасно двом або більше особам. Фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду.

Відповідно до ст.344 ЦК України особа, яка добровільно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

У Постанові Пленуму ВССУ від 07.02.2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» визначено, що при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке:

- володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності;

- володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна;

- володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. У разі втрати не із своєї волі майна його давнісним володільцем та повернення цього майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування набувальна давність не переривається (частина третя статті 344 ЦК). Не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є сингулярним чи універсальним правонаступником, оскільки в цьому разі вона може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК).

Як встановлено по даній справі, позивач набула право власності на спірну квартиру з дотриманням всіх вимог законодавства України. Жодних даних, доказів того, що право власності позивача на спірну квартиру, оформлене нотаріально посвідченим договором купівлі продажу від 07.05.2005 року, з часу придбання квартири і по даний час кимось оспорювалося чи оспорюється, суду не було надано. Ніяких доказів не було надано та не було встановлено в суді даних про наявність доказів того, що позивач знала чи мала якесь відношення до подій, які були предметом розгляду кримінального провадження.

Встановленим є те, що позивач, отримавши у власність спірну квартиру в 2005 році, з того часу в ній зареєтрована, проживає, відкрито нею користується, на придбання квартири брала у банку кредит.

Викладене свідчить про те, що позивач більше 10 років (на час подачі позову до суду - більше 13 років) безперервно, відкрито, добросовісно користується, володіє спірною квартирою.

Статтями 77, 78, 79, 80 ЦПК України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обгрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Відповідно до ст.95 ЦПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Враховуючи зазначені вимоги законодавства, аналізуючи надані позивачем докази, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 знайшли свої підтвердження в суді, доведені належними, допустимими та достатніми доказами, та підлягають задоволенню.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст. 317, 319, 321, 344, 391, 392, 397 ЦК України, ст.ст. 2, 3, 4, 5, 12, 13, 76-78, 81, 89, 95, 141, 263, 264, 265, 273, 354, 355 ЦПК України, суд -

В и р і ш и в :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Київської міської ради про визнання добросовісним набувачем, визнання права власності - задовольнити.

Визнати ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 , адреса проживання та реєстрації: АДРЕСА_2 ) добросовісним набувачем квартири АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання повного судового рішення - 28.12.2019 року.

Суддя: