Рішення № 86723076, 12.12.2019, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 758/16746/18

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" грудня 2019 р. м. Київ

Дніпровський районний суд м. Києва в складі: Головуючого судді - САВЛУК Т.В., за участі секретаря Бурячек О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, заяву відповідача про розгляд справи в порядку загального позовного провадження, яка подана в межах розгляду цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «РОДОВІД БАНК» про визнання недійсним договору іпотеки,

в с т а н о в и в:

20 грудня 2018 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Подільського районного суду з позовом до відповідача Публічного акціонерного товариства «РОДОВІД БАНК» з вимогою визнати недійсним Договір іпотеки від 05 квітня 2005 року (посвідченого нотаріусом Лакустою С.І. за № 385). Обґрунтовуючи підстави звернення з позовом до суду, посилається на наступне, що 05 квітня 2005 року між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «РОДОВІД БАНК» укладено Кредитний договір №28.3/І-005.05.1, відповідно до якого ОСОБА_1 було надано кредит в розмірі 36 000,00 доларів США. З метою забезпечення виконання зобов`язання між сторонами було укладено Договір іпотеки, в якому були порушені вимоги законодавства про захист прав споживачів, оскільки позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі продукція реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу. Окрім того Позивач вважає, що у порушенні вимог положень законодавства «Про захист прав споживачів», положень умов укладеного кредитного договору, Відповідач своїми діями порушує права Позивача та по відношенню до нього здійснює нечесну підприємницьку практику, яка містить елементи введення в оману, так і елементи агресивної підприємницької практики.

23 квітня 2019 року Подільським районним судом міста Києва постановлено ухвалу про передання цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «РОДОВІД БАНК» для розгляду за підсудністю до Дніпровського районного суду міста Києва.

05 червня 2019 року Дніпровським районним судом міста Києва постановлено ухвалу про відкриття провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

02 липня 2019 року надійшов відзив на позовну заяву, мотивуючи свій відзив тим, що вимогою Позивача є визнання недійсним Договору іпотеки з моменту укладення за підстав його невідповідності вимогам законодавства про захист прав споживачів. Однак положення Закону України «Про захист прав споживачів» на які посилається Позивач в позові відсутні на момент укладення Договору іпотеки. Крім того, Відповідач зазначає, що «іпотека має похідний характер від забезпеченого нею зобов`язання і самостійно існувати не може - вказані правовідносини продовжуються лише стільки, скільки існує договірне зобов`язання. Позивач не виконав зобов`язання за Кредитним договором, про що свідчать судові рішення у справі № 756/5325/13-ц за позовом АТ «РОДОВІД БАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості».

23 вересня 2019 року Дніпровський районний суд міста Києва постановив ухвалу про продовження розгляду цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «РОДОВІД БАНК» про захист прав споживачів та визнання договору іпотеки за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Згідно вимог ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Положеннями ст.174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

У відповідності до ч.8 ст.279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.

Відповідно до ч.3 ст.211 ЦПК України, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Таким чином, розглянувши подані позивачем документи, з`ясувавши фактичні обставини, оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що надані позивачем докази та повідомлені ним обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, є достатніми для прийняття рішення у справі в порядку спрощеного позовного провадження, як це передбачено ст. 279 ЦПК України.

Суд у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Судом встановлено, що 05 квітня 2005 року між Публічним акціонерним товариством «РОДОВІД БАНК» та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір №28.3/І-005.05.1, відповідно до якого ОСОБА_1 було надано кредит в розмірі 36 000,00 доларів США та визначено кінцевий строк повернення грошових коштів 05 квітня 2015 року. З метою забезпечення виконання зобов`язань в повному обсязі перед Відповідачем щодо сплати процентів, неустойки (штрафу, пені), вчасного та у повному обсязі погашення основної суми боргу за кредитом та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами Кредитного договору №28.3/І-005.05.1 між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «РОДОВІД БАНК» укладено Договір іпотеки від 05 квітня 2005 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лакустою С.І. та зареєстрований в реєстрі за номером 385.

Відповідно до ч.1 ст. 627 та ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Положеннями ст. 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Істотними умовами договору с умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду.

Згідно з приписами ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За змістом ч.1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. А частиною другою цієї статті передбачені загальні умови, додержання яких необхідно для чинності правочину, в тому числі: особа яка вчинила правочин, повинна мати необхідних обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 215-235 ЦК України особа, яка вважає, що її права, речові права порушені, має право звернутися до суду з вимогами про визнання правочину недійсним, вказавши конкретну підставу для визнання його недійсним.

Відповідно до п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Відповідно до п.7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Відповідно до пункту 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», підставою недійсності правочину, відповідно до частини першої статті 215 ЦК, є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено. Зокрема, не є укладеним правочин (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо).

За положеннями статей 626-628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

За змістом статей 11,18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Частиною другою статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткій, незрозумілій або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Відповідно до п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Правовідносини, які виникли між сторонами, пов`язані із забезпеченням виконання зобов`язання нерухомим майном, врегульовані ЦК України та Законом України «Про іпотеку».

Частиною 1 ст. 1 Закону України «Про іпотеку» визначено, що іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язаня нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотеко держатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленого Законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України «Про іпотеку» іпотечний договір укладається між одним або декількома іпотекодавцями та іпотекодержателями у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Іпотечний договір повинен містити такі істотні умови: для іпотекодавця та іпотеко держателя - юридичних осіб відомості про: для резидентів - найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців; для нерезидентів - найменування, місцезнаходження та державу, де зареєстровано особу; для іпотекодавця та іпотекодержателя - фізичних осіб: для громадян України - прізвище, ім`я, по батькові, місце проживання із зазначенням адреси та індивідуальний ідентифікаційний номер у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов`язкових платежів; для іноземців, осіб без громадянства - прізвище, ім`я, по батькові, адресу постійного місця проживання за межами України; зміст та розмір основного зобов`язання, строк і порядок його виконання та/або посилання на правочин, у якому встановлено основне зобов`язання; опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації, та/або його реєстраційні дані, у тому числі кадастровий номер; посилання на видачу заставної або її відсутність.

Згідно з ч. 2 ст. 18 Закону України «Про іпотеку» у разі відсутності в іпотечному договорі однієї з вказаних вище істотних умов він може бути визнаний недійсним на підставі рішення суду.

Таким чином, уклавши договір іпотеки, щодо вчасного та у повному обсязі погашення основної суми боргу за Кредитним договором, сторони стали учасниками правовідносин, які регулюються Законом України «Про іпотеку», котрий встановлює підстави виникнення іпотеки, порядок укладання іпотечного договору та порядку реалізації предмету договору іпотеки.

Між тим, Закон України «Про захист прав споживачів» регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Пунктом 22 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Таким чином, Закон України «Про захист прав споживачів» не регулює правовідносини, які виникли між сторонами договору іпотеки щодо вчасного та у повному обсязі погашення основної суми боргу за Кредитним договором.

Згідно з вимогами ст. 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Обравши способом захисту визнання правочину недійсним, позивач у силу ст. 12 ЦПК України зобов`язаний довести правову та фактичну підставу недійсності правочину.

Підставою недійсності правочину у відповідності до ст. 215 ЦК України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків. В силу ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

При укладенні договору сторонами додержано вимог, необхідних для чинності цього правочину і передбачених Цивільним кодексом України та Законом України "Про іпотеку ".

За вказаних обставин відсутні правові підстави для задоволення вимог ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «РОДОВІД БАНК» про захист прав споживачів й визнання недійсним договору іпотеки.

Керуючись ст. 61 Конституції України, ст. 11, 202, 203, 215-235, 526, 626, 627, 628, 638, 1054 ЦК України, Законом України "Про захист прав споживачів", Закону України «Про іпотеку» постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", , ст. 2, 4, 12, 76-82, 89, 141, 263-265, 274-279, 354 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в :

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «РОДОВІД БАНК» про захист прав споживачів та визнання недійсним договору іпотеки.

Відповідно до ст. 354 ЦПК України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до п. 15.5 Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону № 2147-VIII від 03.10.2017,апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Уразі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Суддя: