Рішення № 86715144, 17.12.2019, Салтівський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Московський районний суд м. Харкова)

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 643/15873/19

Провадження № 2/643/5021/19

17.12.2019 м. Харків

Московський районний суд м. Харкова в складі:

головуючого судді Задорожної А.М.,

розглянувши в порядку письмового позовного провадження за наявними матеріалами у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, в якому просив стягнути заборгованість за кредитним договором в загальному розмірі 205209,84 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до заяви №б/н від 09.05.2011, відповідач отримав кредит в розмірі 2000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Взяті на себе зобов`язання позивач виконав у повному обсязі, надавши відповідачу можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах передбачених договором. Відповідач не надавав позивачу вчасно грошові кошти для погашення заборгованості, чим порушив зобов`язання за договором. Внаслідок невиконання відповідачем своїх зобов`язань утворилася заборгованість, яка станом на 31.08.2019 складає 258521,28 грн., з яких 1950,04 грн. – заборгованість за кредитом; 250437,91 грн. – заборгованість по процентам за користування кредитом; 6133,33 грн. – заборгованість за пенею та комісією. Позивач вже звертався до суду з аналогічним позовом до відповідача, в якому просив стягнута заборгованість за кредитом на підставі вказаного договору. Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 08.06.2018 позовні вимоги задоволено та стягнуто з відповідача заборгованість за вказаним вище кредитним договором в загальному розмірі 67237,51 грн. У зв`язку із чим позивач вважає, що від суми заборгованості позивача станом на 31.08.2019, яка складає 258521,28 грн., задоволенню підлягає різниця між нею та стягнутою рішенням суду від 08.06.2018 сумою заборговансоті в розмірі 67237,51 грн., а також штраф в розмірі 500,00 грн. (фіксована частина) та 9748,09 грн. (процентна складова), а в загальному розмірі 205209,84 грн. На підставі викладеного просив позов задовольнити.

Відповідно до змісту ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Відповідач відзив на позовну заяву не надала, про відкриття провадження у справі повідомлялась належним чином.

Суд, повно та всебічно дослідивши надані докази, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Позивач у своїй позовній заяві посилається на те, що до кредитного договору №б/н від 09.05.2011, укладеного шляхом підписання відповідачем заяви «Про приєднання до умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку» від 09.05.2011 (далі – Заява) були застосовані норми цивільного законодавства, які регулюють таку форму договору, як договір приєднання, однак, суд не може погодитися з таким твердженням і застосувати до вказаного договору норми договору приєднання з огляду на наступне.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Відповідно до ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

В переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

До даних правовідносин не можна застосувати правила договору-приєднання, передбачені ч. 1 ст. 634 ЦК України, відповідно до якої договір може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим позивачем, тобто банк міг додати до позовної заяви витяг з Умов та витяг з Тарифів у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. Ці докази повністю залежать від волевиявлення і дій однієї сторони (позивача), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування.

Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Позивачем надано витяг з Умов та Правил надання банківських послуг (а.с. 19-65) (далі – Умови) та витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» (а.с. 17-18) (далі – Тарифи), але вказані витяги не містять підпису відповідача, який би свідчив про те, що саме ці умови і саме ці тарифи розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи Заяву, а також те, що умови і тарифи в подальшому не змінювались без його відома.

Суд наголошує, що позивачем не надано копії примірника Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку та Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», які відповідно до ст. 207 ЦК України, як один із примірників договору, мають містити підпис відповідача, а надано лише витяги з них.

На підставі викладеного суд вважає, що оскільки витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» (а.с. 17-18) та витяг з Умов та Правил надання банківських послуг (а.с. 19-65), які надані позивачем на підтвердження свої вимог не містять підпису відповідача, а позивач не надав суду належних доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови і саме ці Тарифи розумів відповідач підписуючи Заяву, а також те, що Умови і Тарифи в подальшому не змінювались, то їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного сторонами 09.05.2011, шляхом підписання Заяви. Отже, суд відхиляє умови договору, викладені в Умовах (19-65) та в Тарифах (а.с. 17-18), через недостовірність цих доказів, а при вирішенні справи керується лише тими умовами кредитного договору від 09.05.2011, до яких сторони дійшли згоди шляхом підписання Заяви.

В копії Заяви (а.с. 15-16) відсутні відомості про домовленість сторін щодо розміру коштів, які надаються в кредит, процентів за користування кредитом, розміру неустойки за порушення зобов`язань. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.

Вказане вище узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в постанові від 03.07.2019 по справі №342/180/17 (провадження №14-131цс19), в якій суд аналогічним чином вибрав і застосував норми ст.ст. 634, 633, 638, 1054, 1055 ЦК України в аналогічній справі.

Частиною 1 ст. 611 ЦК України встанволено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до копії заочного рішення Московського районного суду м. Харкова від 08.06.2018 (а.с. 10-11), позовні вимоги АТ КБ «Приватбанк» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором №б/н від 09.05.2011 задоволено в повному обсязі та стягнуто заборгованість за вказаним кредитним договором. Представник позивача вказує в позовній заяві, що, враховуючи вказане рішення суду, стягненню з відповідача підлягає різниця між сумою заборгованості за кредитним договором № б/н від 09.05.2011 станом на 31.08.2019 та стягнутою рішенням суду від 08.06.2018 сумою, а також штраф відповідно до умов вказаного кредитного договору. Такі вимоги позивача суперечать діючому законодавству, у зв`язку із тим, що позивач не мав права нараховувати відсотки та штраф за кредитним договором № б/н від 09.05.2011 після звернення до суду із вимогою про стягнення заборгованості за таким кредитним договором, оскільки звернувшись до суду із позовною заявою про дострокове повернення кредитних коштів, процентів та неустойки, змінив умови даного договору щодо строку його дії. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі, а тому нарахування процентів та неустойки відповідно до умов такого договору після набрання законної сили рішення суду про завдоволення такого позову або часткового задоволення є безпідставним.

Вказане вище узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в постанові від 04.07.2018 по справі №310/11534/13-ц (провадження №14-154цс18), в якій суд аналогічним чином вибрав і застосував норми ст.ст. 611, 1048 ЦК України в справі з аналогічним предметом спору.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Таким чином, в разі укладення кредитного договору, проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Вимог про стягнення неустойки за прострочення виконання грошового зобов`язання з підстав та у розмірах, встановлених актами цивільного законодавства, зокрема, ст.ст. 625, 1048 ЦК України позивачем не заявлено.

У зв`язку із тим, що сума заборгованості відповідача за кредитним договором №б/н від 09.05.2011, яку просить стягнути позивач, нарахована позивачем після стягнення на підставі рішення суду від 08.06.2018 заборгованості за кредитним договором № б/н від 09.05.2011, то суд вважає, що позовні вимоги позивача про стягнення такої заборгованості є необґрунтованими, оскільки нарахування цієї заборгованості після набрання чинності рішенням Московського районного суду від 08.06.2018, було здійснено без відповідних на те законних підстав.

Відповідно до ч.ч. 1,2,3,4 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Частинами 1, 2 ст. 77 ЦПК України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідності до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно зі ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч.ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене, позивачем не доведено наявність у відповідача не стягнутої заборгованості перед позивачем за кредитним договором №б/н від 09.05.2011, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Суд розподіляє судові витрати відповідно до ст. 141 ЦПК України

Керуючись ст.ст. 12, 13, 76-81, 89, 141, 263-265, 268, 279 ЦПК України, ст.ст. 526, 530, 610, 612, 1046, 1048-1050, 1054, 1055 ЦК України, -

УХВАЛИВ:

В задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Судові витрати залишити за позивачем.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано . У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Харківського апеляційного суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Московський районний суд м. Харкова.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивач: Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», Код ЄДРПОУ 14360570, р/рах. № НОМЕР_1 , МФО 305299, місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1-Д;

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , серія та номер паспорту: НОМЕР_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Суддя А.М. Задорожна