Рішення № 86714757, 28.12.2019, Холодногірський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Харкова)

Справа 642/3720/18

Провадження № 2/642/65/19

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

16 грудня 2019 року Ленінський районний суд м. Харкова в складі:

головуючого судді Вікторова В. В.

за участю секретаря Кліменко О.О.,

розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні у місті Харкові цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Департамент реєстрації Харківської міської ради, ОСОБА_3 про скасування реєстрації права власності, визнання права власності та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності за набувальною давністю, -

В С Т А Н О В И В:

У липні 2018 року представник позивача ОСОБА_1 , діючий за довіреністю – ОСОБА_4 звернувся до Ленінського районного суду м. Харкова з позовом до ОСОБА_2 , у якому просив скасувати реєстрацію права власності ОСОБА_2 на кв. АДРЕСА_1 та визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

В обгрунтування позову зазначив, що 25.04.1990 року ОСОБА_1 вступила в житлово-будівельний кооператив «Магістраль» та сплатила перший пайовий внесок в розмірі 3 724 радянських карбованців, що підтверджується довідкою ЖБК. 24.11.1992 року ОСОБА_1 отримала ордер на вселення себе та членів її родини в трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 . Відповідно до довідки житлово-будівельного кооперативу «Магістраль» 28.09.1993 року нею був повністю сплачений пайовий внесок за квартиру. 23.07.1996 року було здійснено обмін між ОСОБА_1 та відповідачем - ОСОБА_2 , а саме: ОСОБА_1 пішла мешкати разом із чоловіком в квартиру відповідача, а відповідач разом із дружиною (донькою ОСОБА_1 ) та дитиною (онучкою ОСОБА_1 ) в квартиру АДРЕСА_1 . При цьому, відповідно до діючого на той час ЗУ «Про власність» вона залишалась власником кв. АДРЕСА_1 , оскільки за дану квартиру ОСОБА_1 був сплачений пайовий внесок в повному обсязі. При вселенні у квартиру АДРЕСА_1 та вступу в кооператив відповідачем по справі будь-яких коштів в касу кооперативу не сплачувалось, вона також не отримувала будь-яких виплат з каси кооперативу.

З 2017 року відносини між донькою позивачки та відповідачем погіршились. ОСОБА_1 вирішила отримати свідоцтво про право власності на кооперативну квартиру, щоб здійснити договір дарування квартири донці, для чого отримала довідку про сплачений пай. Однак, при перевірці реєстрації прав на вищезазначену квартиру з?ясувалось, що ще в 2006 році відповідач оформив право власності на спірну квартиру одноосібно на себе. Вважає, що відповідач не мав права отримувати свідоцтво про право власності на спірну квартиру та реєструвати за собою право власності, оскільки відповідно до ст. 15 ЗУ «Про власність», який був чинним на день останнього пайового внеску вартості квартири, а також згідно постанови Пленума Верховного Суду України № 20 від 20.12.1995 року член житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані йому в користування, набуває права власності на це майно. Норма ЗУ «Про власність», що втратив чинності на підставі введення ЦК України в редакції 2004 року дублюється ст. 384 ЦК України, де член житлово-будівельного (житлового) кооперативу має право володіння і користування, а за згодою кооперативу - і розпоряджання квартирою, яку він займає в будинку кооперативу, якщо він не викупив її. У разі викупу квартири член житлово-будівельного (житлового) кооперативу стає її власником. Тобто законодавець нормами права стверджує, що право власності на житло в ЖБК виникає з моменту сплати повного паю та реєстрація даного права не є обов?язковою. Відповідачем при отриманні свідоцтва про право власності на квартиру в 2006 році надано документи про сплату ним особисто пайового внеску 13.12.1993 року. Доказом цього є довідка № 32 від 30.10.2006 року. Однак, пайовий внесок 13.12.1993 року відповідач не міг внести з тих підстав, що 08.07.1996 року за № 213 ОСОБА_1 отримала довідку про сплату паю особисто і в справах ЖСК «Магістраль-Х90» (назву змінено в період з 2000 по 2006 роки) відсутні будь-які документи про сплату пайового внеску відповідачем. Таким чином відповідач отримав свідоцтво про право власності на житло незаконно, так як жодного пайового внеску він не сплачував. Наявність у відповідача свідоцтва про право власності на житло від 17.08.2007 року, що видано на підставі розпорядження голови Ленінської районної у місті Харкові ради порушує права позивача, як дійсного володільця житла та підлягає скасуванню. До того ж викликає сумнів достовірність документів, посвідчуючих право власності, так як в реєстраційному посвідченні (витязі за № 19967575) підставою для реєстрації права зазначений документ якого фактично не існує.

Ухвалою суду від 23 жовтня 2018 відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження (а.с. 29-30,т. 1).

Ухвалою суду від 18 грудня 2018 року залучено до участі у справі за первісним позовом у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Департамент реєстрації Харківської міської ради (а.с. 54, т. 1).

Ухвалою суду від 16 січня 2019 року закрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду (а.с. 65-66, т. 1).

25 січня 2019 року представник Департаменту реєстрації Харківської міської ради надав суду письмові пояснення (а.с. 70-72, т. 1), у яких зазначив, що Державний реєстр речових прав на нерухоме майно діє з 01.01.2013 року. Департамент реєстрації Харківської міської ради здійснює повноваження щодо надання адміністративних послуг у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень у повному обсязі з 01.04.2016 року та не є виключним суб?єктом щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень в м. Харкові. Державна реєстрація права власності на вищевказане нерухоме майно посадовими особами Департаменту не проводилася, у зв`язку з чим Департамент не порушував прав позивача.

13 березня 2019 року ОСОБА_1 надала письмові пояснення (а.с. 79, т. 1), у яких до вказаного у позові доповнила, що при отриманні свідоцтва про право власності на житло відповідач надав довідку від 30.10.2006 року про внесення першого пайового внеску в 1990 році і останнього 13.12.1993 року. Дана довідка спростовується наступними документами: довідкою № 213 від 08.07.1996 року, яка свідчить що перший пайовий внесок внесений нею 16.04.1990 року, останній 28.09.1993 року. Дана довідка дублюється довідкою № 25 від 22.05.2018 року, яка повністю дублює довідку від 1996 року. Таким чином відповідач не міг внести пайовий внесок в 1993 році та стати членом кооперативу, так як в 1996 році нею отримувалась довідка про сплату повного пайового внеску в 1993 році. При наявності іншого платника паю, їй би не видали, так як особа, яка вступає до житлово-будівельного кооперативу замість вибулої, повинна внести пайовий внесок, рівний розмірові паєнагромадження вибулого члена кооперативу. Останній отримує свій пай через касу кооперативу. Враховуючи ту обставину, що в довідці від 22.05.2018 року вона зазначена, як власник квартири та член кооперативу, вбачається, що пайовий внесок окрім неї жодна особа в касу кооперативу не вносила, документів, щодо нового власника житла до кооперативу не надавала.

24 квітня 2019 року представник відповідача ОСОБА_2 – адвокат Пироженко О.С. надав письмовий відзив по справі до Ленінського районного суду м. Харкова (а.с. 97-99, т. 1).

У відзиві представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що відповідно до визначених законодавством підстав відповідач ОСОБА_2 був володільцем квартири державної форми власності, розташованої за адресою АДРЕСА_2 . Позивач ОСОБА_1 була володільцем кооперативної квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_3 . Приблизно влітку 1996 року між ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_5 укладено договори про міну вищезазначеними об`єктами та за змістом домовленостей: ОСОБА_2 набув у власність квартиру за адресою: АДРЕСА_3 , яка належала ОСОБА_1 , ОСОБА_5 набула у власність квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , яка належала ОСОБА_2 ; ОСОБА_1 набула у власність квартиру за адресою: АДРЕСА_4 ), яка належала ОСОБА_5 . Згодом ОСОБА_1 здійснила продаж квартири, розташованої в м. Керч та переїхала для постійного місця проживання до м. Харків, придбавши квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_5 . Зазначено також, що ОСОБА_1 жодного дня не проживала у квартирі за адресою: АДРЕСА_3 . Доказів фіктивності довідки члена ЖБК «Магістарль-Х90» ОСОБА_2 , що стала підставою для ухвалення розпорядження головою Ленінської районної у м. Харкові ради № 94 від 10.02.2007, позивачем не надано. Крім того, у відзиві представник відповідача просив застосувати до спірних правовідносин наслідки спливу строку позовної давності, посилаючись на те, що позивачу було відомо про факт реєстрації ОСОБА_2 права власності на житло у 2007 році, строк позовної давності щодо скасування свідоцтва про реєстрацію права власності та визнання права власності на спірну квартиру сплив ще у 2010 році.

08 травня 2019 року відповідач ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , у якому просив визнати за ним право власності на квартиру АДРЕСА_1 за набувальною давністю (а.с. 130-133, т. 1).

В обгрунтування зустрічного позову ОСОБА_2 зазначив, що приблизно у липні 1996 року між ним, ОСОБА_1 та ОСОБА_5 було здійснено обмін (фактично укладено усний договір міни) за наслідками якого він набув у власність квартиру за адресою: АДРЕСА_3 (яка належала ОСОБА_1 ); ОСОБА_5 набула у власність квартиру за адресою: АДРЕСА_2 (яка належала йому); ОСОБА_1 набула у власність квартиру за адресою: АДРЕСА_4 ), яка належала ОСОБА_5 . Таким чином з липня 1996 року він проживає та зареєстрований у квартирі за адресою: АДРЕСА_3 , безперервно користується та володіє даною квартирою, підтримує її у належному стані, усі особові рахунки по сплаті комунальних послуг та абонентські книжки оформлені на нього і він весь час особисто сплачує комунальні платежі в повному обсязі, проводить поточні ремонти. ОСОБА_2 зазначив також, що має всі правовстановлюючі документи на квартиру, що додатково підтверджує факт володіння спірною квартирою добросовісно. У 2006 - 2007 роках ним вжито заходів для реєстрації права приватної власності на спірну квартиру, про що в т.ч. через ОСОБА_3 (колишню його дружину), було повідомлено ОСОБА_1 , яка не заперечувала та підтримувала його дії та доньки. Таким чином, станом на сьогоднішній день у нього є законні підстави володіти вказаною квартирою та він може бути визнаний таким, що набув права власності на неї за набувальною давністю з огляду на те, що: 1) добросовісно володіє квартирою з 1996 року, за згодою ОСОБА_1 став членом кооперативу та на підставі одержаних у кооперативі «Магістраль-Х90» документів отримав свідоцтво про право власності на житло у 2007 році; 2) ОСОБА_1 з 1996 року знала, що він неприховано, відкрито володіє квартирою АДРЕСА_1 . Спорів та будь-яких претензій щодо його володіння, користування даною квартирою до цього часу не виникало; 3) дане володіння не переривалось протягом всього строку набувальної давності. Він безперервно володіє вказаним житлом, зокрема, це підтверджується відомостями про незмінну реєстрацію місця його проживання за вказаною адресою з 06.08.1996 (тобто більше 22 років). Однак, з урахуванням того, що строк давнісного володіння почався раніше 01.01.2001 року, то до строку, який дає право на набуття права власності за набувальною давністю, враховується лише строк з 01.01.2001 року. Отже, він добросовісно, відкрито та безперервно володіє спірною квартирою більше 15 років.

Ухвалою суду від 13 травня 2019 року зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності за набувальною давністю прийнято до розгляду. Вимоги за зустрічним позовом об`єднанов одне провадження з первісним позовом (а.с. 201, т. 1).

28 травня 2019 року ОСОБА_6 надала письмовий відзив на зустрічну позовну заяву та відповідь на відзив за первісним позовом до Ленінського районного суду м. Харкова (а.с. 207, т. 1).

У відзиві ОСОБА_1 просила відмовити у задоволенні зустрічних позовних вимог, посилаючись на те, що для визнання права власності в порядку набувальної давності необхідна наявність декількох факторів. Основний - це добросовісність володіння. Однак, ОСОБА_2 був обізнаний про сплачений пай гр. ОСОБА_6 та набуття нею спірної квартири у власність. Посилання ОСОБА_2 на відмову ОСОБА_6 від власності не мають підстав, так як власником не виконані умови ч. 3 ст. 347 ЦК України. Крім того, зазначила, що ОСОБА_2 є лише користувачем спірної квартири та його посилання на пропущення строків звернення до суду є безпідставними, оскільки він особисто не повідомляв в будь-якому вигляді власника житла про переоформлення квартири на себе, у зв`язку з чим у нього відсутні підстави набуття права власності на спірну квартиру.

Стосовно відзиву відповідача ОСОБА_2 за основним позовом ОСОБА_1 зазначила, що у відзиві на основний позов відповідач виклав обставини, які суперечать нормам права на час виникнення правовідносин. Відповідач за основним позовом у відзиві та зустрічному позові підтвердив, що кв. АДРЕСА_6 на день виникнення правовідносин знаходилась в державній власності. ОСОБА_2 був наймачем квартири та відповідно до діючого законодавства мав право лише користування даним житлом, а не володінням. Посилання ОСОБА_2 на внесення особисто ним пайових внесків спростовується як особисто ОСОБА_2 так і тим, що відповідачем у відзиві зазначено, що він одружився з дочкою позивачки в 1996 році, у зв`язку з чим він не міг сплачувати пайові внески за спірну квартиру в період 1990-1993 рік, так як не був членом сім`ї ОСОБА_1 та ОСОБА_7 . Відповідно до квитанцій пайові внески до каси кооперативу сплачувала особисто ОСОБА_1 . В кооперативі відсутні дані про внесення ОСОБА_2 як пайового внеску, так і рішення про включення даної особи до членів кооперативу.

Ухвалою суду від 28 травня 2019 року залучено до участі у справі за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Департамент реєстрації Харківської міської ради про скасування реєстрації права власності та визнання права власності у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору – ОСОБА_3 (а.с. 215-216, т. 1).

У червні 2019 року представник ОСОБА_2 - адвокат Пироженко О.С. надав суду відповідь на відзив відповідача ОСОБА_1 щодо зустрічного позову, а також заперечення на відповідь на відзив позивача ОСОБА_1 щодо первинного позову (а.с. 224, 229-230, т. 1).

У відповіді на відзив зазначено, що на момент вчинення обміну між трьома володільцями (власниками) квартир право власності кожного із них на вказане житло зареєстровано не було. Однак, у кожного були документи, що дозволяли здійснити таку процедуру та за згодою провести обмін, що не суперечить вимогам ЦК УРСР 1963 р., чинного на момент здійснення правочину. Стосовно заперечення щодо наявності фактичної відмови ОСОБА_1 від власності через невиконання нею вимог ч. 3 ст. 347 ЦК України є безпідставними, оскільки внесення за заявою власника відповідного запису до державного реєстру від ОСОБА_1 і не вимагається, адже своє право власності на спірну квартиру нею ніколи зареєстровано не було. Зазначено також, що ОСОБА_1 ніколи не проживала в спірній квартирі та з літа 1996 р. після здійснення обміну квартирами взагалі переїхала на постійне місце проживання до м. Керч (АР Крим, Україна). Таким чином, ОСОБА_2 і ОСОБА_3 не були членами сім`ї ОСОБА_1 з 1996 р., а тому вимоги ч. 3 ст. 156 ЖК УРСР на них не розповсюджуються.

У запереченнях на відповідь на відзив зазначено, що доводи ОСОБА_1 про те, що ОСОБА_2 не міг здійснити обмін житла за адресою АДРЕСА_2 , на спірну квартиру, оскільки перша квартира перебувала у державній власності, є неприйнятним. ОСОБА_1 не надала суду жодного доказу стосовно того, що їй нічого не було відомо стосовно реєстрації права власності спірної квартири саме ОСОБА_2 . Жодних заходів для реалізації права власності на квартиру АДРЕСА_1 нею вжито не було. Факт сплати ОСОБА_1 кооперативних внесків з особистих коштів спростовується також тим, що у 2007 році право власності на квартиру було зареєстровано не за ОСОБА_1 чи її чоловіком, чи - ОСОБА_8 , а саме за ОСОБА_2 .

Представник позивача ОСОБА_4 підтримав позовні вимоги за первісним позовом та заперечував проти задоволення вимог по зустрічному позову.

Відповідач ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_9 заперечували проти задоволення первісного позову та підтримували вимоги зустрічного позову.

25.06.2019 в судовому засіданні третя особа ОСОБА_3 надала усні пояснення, в яких заперечувала факт обізнаності ОСОБА_1 про реєстрацію ОСОБА_2 права власності на спірну квартиру.

Представник третьої особи Департаменту реєстрації Харківської міської ради до судового засідання не з`явився. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлений був належним чином. Причини неявки суду не відомі. Надав письмові пояснення (а.с. 70-72, т. 1).

Суд, вислухавши пояснення предствника позивача, відповідача та його представника, а також пояснення третьої особи ОСОБА_10 Т ОСОБА_11 , дослідивши матеріли справи, оцінивши наявні у справі докази, вважає, що у задоволенні первісного позову про скасування реєстрації права власності та визнання права власності необхідно відмовити з наступних підстав.

Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є, зокрема, визнання права.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

У силу статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до ст.ст. 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи або витребуваних судом доказів.

Права власника майна підлягають захисту шляхом пред`явлення позову про визнання права на належне йому майно за умови, якщо власник не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб.

Судом встановлено, що 21 березня 1987 року було укладено шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 (донькою позивачки ОСОБА_1 ). Після реєстрації шлюбу ОСОБА_7 змінила прізвище на « ОСОБА_10 », що підтверджується Витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу від 12 квітня 2016 року (а.с. 210, т. 1).

Вищевказаний шлюб було розірвано 26 лютого 1991 року, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1 , виданого Московським відділом реєстрації актів громадянського стану м. Харкова (а.с. 209, т. 1).

Також у судовому засіданні з пояснень представників сторін було встановлено, що між вищезазначеними особами було вдруге укладено шлюб 17 травня 1996 року, який розірваний у 2018 році.

У липні 1996 року між ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_5 було здійснено обмін (фактично укладено усний договір міни), про що стверджували як представник позивача ОСОБА_1 , так і відповідач ОСОБА_2 , за наслідками якого: ОСОБА_2 набув у власність квартиру за адресою: АДРЕСА_3 (яка належала ОСОБА_1 ); ОСОБА_5 набула у власність квартиру за адресою: АДРЕСА_2 (яка належала ОСОБА_2 ); ОСОБА_1 набула у власність квартиру за адресою: АДРЕСА_4 ), яка належала ОСОБА_5 .

З 06 серпня 1996 року ОСОБА_2 зареєстрований у спірній квартирі, що підтверджується відміткою у паспорті ОСОБА_2 (а.с. 136-137, т. 1).

Квартирою АДРЕСА_1 ОСОБА_2 безперервно користується, володіє, підтримує її у належному стані, усі особові рахунки по сплаті комунальних послуг та абонентські книжки оформлені саме на ОСОБА_2 , весь час особисто сплачує комунальні платежі в повному обсязі та проводить поточні ремонти.

Указане підтверджується дослідженими в судовому засіданні документами: квитанції про оплату комунальних послуг за 1996–2019 роки, договори про надання послуг доступу до мережі Інтернет та кабельного ТВ, договір та гарантійний талон на металопластикові вироби, документи щодо обладнання квартири лічильниками води, документи щодо придбання кухонного гарнітуру, договір обслуговування системи доступу, довідка та розрахунки, надані житлово-будівельним кооперативом (а.с. 146-190, т. 1).

У 2007 – 2008 роках ОСОБА_2 вжито заходів для реєстрації права приватної власності на спірну квартиру, що підтверджується свідоцтвом про право власності, витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно.

Так, відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого Ленінською районною у м. Харкові радою 17.08.2007 року, ОСОБА_2 є одноособовим власником квартири за адресою: АДРЕСА_3 (а.с. 140-141, т. 1).

Вищевказане свідоцтво було видано на підставі розпорядження голови Ленінської районного у м. Харкові ради № 94 від 10.02.2007 (а.с. 139, т. 1).

Також право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстроване саме за ОСОБА_2 та підтверджується Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданого 21.08.2008 комунальним підприємством «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» та технічним паспортом на вказану квартиру (а.с. 142-145, т. 1).

Позивачка вважає реєстрацію права власності ОСОБА_2 таким, що порушує її права власника, вважає, що реєстрацію права власності на спірну квартиру за ОСОБА_2 необхідно скасувати та визнати за нею право власності.

Відносини, пов`язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень регулюється Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (ст. 1 Закону).

ОСОБА_1 у своїх письмових поясненнях (а.с. 79, т. 1) не заперечувала того факту, що свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 10.08.2007 року було видано без порушень, на підставі документів, що надані відповідачем. Однак, вважала, що надання відповідачем органу місцевого самоврядування фіктивної довідки від 30.10.2007 року про сплату 13.12.1993 року повного пайового внеску потягло за собою державну реєстрацію права власності на спірну квартиру, яке підлягає скасуванню.

Судом встановлено, що факт перебування ОСОБА_2 у складі членів кооперативу підтверджується відповідною довідкою, дослідженою в судовому засіданні (а.с. 8, т. 1).

Доказів фіктивності довідки члена ЖБК «Магістарль-Х90» ОСОБА_2 , що стала підставою для ухвалення розпорядження головою Ленінської районної у м. Харкові ради № 94 від 10.02.2007, ОСОБА_1 та її представником надано не було.

В тексті позовної заяви ОСОБА_1 стверджує, що ОСОБА_2 був членом кооперативу. В судовому засіданні її представник ОСОБА_4 заперечував даний факт, що свідчить про неузгодженість правової позиції сторони позивача.

Крім того, ОСОБА_2 надана довідка № 21 від 22.07.2019, якою спростовано твердження ОСОБА_4 , що ОСОБА_2 не був членом житлового кооперативу «Магістраль-Х90» та йому наче б то не видавалася довідка, що стала підставою для реєстрації права власності на спірну квартиру (а.с. 240, т. 1).

Не спростовують висновків суду документи, надані представником ОСОБА_4 , про ніби-то сплату пайового внеску особисто ОСОБА_1 , адже суми сплачених пайових внесків у вказаних документах різні, перевірити достовірність внесених до них відомостей не представляється можливим.

Суд не вбачає підтвердженим наявність у ОСОБА_1 права на спірну квартиру також з огляду на те, що у 2003 році ОСОБА_1 здійснила продаж свого житла в м. Керч та купівлю у м. Харкові іншої квартири за адресою: АДРЕСА_5 , де вона мешкала до 05 травня 2019 року – моменту виїзду за межі України до Держави Ізраїль (а.с. 226, 227, т. 1).

При цьому жодних заходів для реалізації свого удаваного права власності на квартиру АДРЕСА_1 нею вжито не було. Факт сплати ОСОБА_1 кооперативних внесків з особистих коштів спростовується також тим, що у 2007 році право власності на квартиру було зареєстровано не за ОСОБА_1 чи її чоловіком, чи дочкою – ОСОБА_3 , а саме за ОСОБА_2 .

Згідно з ч. 1 ст. 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Суд визнає недопустимими доказами довідку № 21 від 28 травня 2019 року (а.с. 223, т. 1) та довідку б/н від 11 вересня 2019 року (а.с. 12, т. 2), видані ЖК «Магістраль-Х90» на ім`я ОСОБА_1 . Остання не могла особисто звернутися за їх отриманням ні 28 травня 2019 року, ні 11 вересня 2019 року, оскільки з 05 травня 2019 перебуває за межами України (проживає в країні Ізраїль) та до теперішнього часу не повернулася. Будь-які докази щодо письмового звернення ОСОБА_1 до ЖК «Магістраль-Х90» в матеріалах судової справи відсутні й представником ОСОБА_1 – ОСОБА_4 не надавалися.

Суд критично також ставиться до пояснень, наданих представником позивача ОСОБА_4 та ОСОБА_3 про необізнаність ОСОБА_1 щодо реєстрації ОСОБА_2 права власності на спірну квартиру.

В судовому засіданні не було спростовано факт, що у 2011 році між ОСОБА_3 і АТ «Харківобленерго» укладено договір на постачання електроенергії за адресою спірної квартири ( АДРЕСА_3 ), особовий рахунок № НОМЕР_2 . Окрім пояснень сторін, підтверджується наданою представником ОСОБА_4 фотокопією рахунку за електроенергію від 12.12.2011 за листопад 2011 року на ім`я ОСОБА_3 .

Зі змісту листа АТ «Харківобленерго» № 04-50/7864 від 18.07.2019 вбачається, що укласти договір на постачання електроенергії без пред`явлення оригіналів правовстановлюючих документів на житло – не можливо. Тобто для укладання договору ОСОБА_3 було надано свідоцтво про право власності на спірну квартиру, витяг про реєстрацію права власності, технічний паспорт, в яких зазначено одноосібним власником житла – ОСОБА_2 (а.с. 23, т. 2).

Таким чином, як ОСОБА_3 , так і її мати ОСОБА_1 були обізнані про факт реєстрації ОСОБА_2 права власності на спірну квартиру й на той час у ОСОБА_1 претензій до ОСОБА_2 щодо цього не виникало.

Крім того, суд зауважує, що відповідно до ст. 256, 257 ЦК України загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Згідно ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (ч. 3 ст. 267 ЦК України).

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Зазначені правові висновки наведені у постанові Верховного Суду України № 6-2469цс16 від 16.11.2016 р. та постанові Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 01.11.2018 р. у справі № 537/2420/16-ц.

Враховуючи, що позивачу ОСОБА_1 було відомо про факт реєстрації відповідачем ОСОБА_2 права приватної власності на житло ще з 2011 року, трирічний строк позовної давності щодо скасування реєстрації права власності та визнання права власності на спірну квартиру сплив.

На підставі вищевикладеного, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 про скасування реєстрації права власності та визнання права власності є необгрунтованими, недоведеними та такими, що не підлягають задоволенню.

Дослідивши матеріли справи, оцінивши наявні у справі докази, суд вважає, що у задоволенні зустрічного позову про визнання права власності за набувальною давністю слід відмовити з наступних підстав.

Як було встановлено судом вище, право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстроване саме за ОСОБА_2 , що підтверджується Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданого 21.08.2008 комунальним підприємством «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» та технічним паспортом на вказану квартиру (а.с. 142-145, т. 1).

Правомірність вказаного права власності ОСОБА_2 не спростовано позивачем ОСОБА_1 , її представником ОСОБА_4 в судовому засіданні.

Оскільки право ОСОБА_2 оспорюється, не зважаючи на наявність реєстрації права власності, він звернувся до суду із зустрічним позовом про визнання права власності за ним на спірну квартиру за набувальною давністю.

Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації. Якщо особа заволоділа майном на підставі договору з його власником, який після закінчення строку договору не пред`явив вимоги про його повернення, вона набуває право власності за набувальною давністю на нерухоме майно через п`ятнадцять, а на рухоме майно - через п`ять років з часу спливу позовної давності.

Відповідно до п. 9 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема таке:

- володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності;

- володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів, щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування майна;

- володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.

У п. 11 даної постанови зазначено, що враховуючи положення статей 335 і 344 ЦК України, право власності за набувальною давністю може бути набуто на майно, яке належить на праві власності іншій особі (а не особі, яка заявляє про давність володіння), а також на безхазяйну річ. Отже, встановлення власника майна або безхазяйності речі є однією з обставин, що має юридичне значення, і підлягає доведенню під час ухвалення рішення суду (стаття 214 ЦПК України).

Враховуючи положення пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень ЦК про те, що правила статті 344 ЦК про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом, та беручи до уваги, що ЦК набрав чинності з 1 січня 2004 року, положення статті 344 ЦК поширюються на правовідносини, що виникли з 1 січня 2001 року. Отже, визнання судом права власності на нерухоме майно за набувальною давністю може мати місце не раніше 1 січня 2011 року.

При цьому суди мають виходити з того, що коли строк давнісного володіння почався раніше 1 січня 2001 року, то до строку, який дає право на набуття права власності за набувальною давністю, зараховується лише строк з 1 січня 2001 року. Разом із тим, якщо перебіг строку володіння за давністю почався після цієї дати, то до строку набувальної давності цей період зараховується повністю.

Беручи до уваги, що предметом позову у даній справі є визнання права власності на майно за набувальною давністю, насамперед необхідно встановити: момент виникнення права власності за набувальною власністю та строк володіння; характер володіння (добросовісне, недобросовісне); обставини справи, за якими виникло володіння спірним майном й чи підпадає це володіння під ознаки безтитульного (незаконного) володіння; юридичний статус спірного майна, а саме, чи є це майно чужим для позивача, особу, яка є власником спірного майна.

Також слід зазначити, що при вирішенні спорів про набувальну давність необхідно враховувати добросовісність саме на момент передачі позивачу майна (речі), тобто на початковий момент, який буде включатися у повний строк давності володіння, визначений законом. Позивач, як незаконний володілець, протягом всього часу володіння майном повинен бути впевнений, що на це майно не претендують інші особи, і він отримав це майно з підстав, достатніх для того, щоб мати право власності на нього.

Згідно загальних засад цивільного законодавства, володіння є добросовісним, якщо володілець не знав і не міг знати про те, що він володіє чужою річчю, а обставини, у зв`язку з якими виникло володіння чужою річчю, не давали найменшого сумніву щодо правомірності набуття майна.

Статтями 12, 13, 81 та 83 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Сторони та інші учасники справи подають докази безпосередньо до суду.

Вищевказані факти ОСОБА_2 не доведені, оскільки він особисто зазначив, що у липні 1996 року між ним., ОСОБА_1 та ОСОБА_5 було здійснено обмін (фактично укладено усний договір міни), за наслідками якого ОСОБА_2 набув у власність квартиру за адресою: АДРЕСА_3 , яка належала ОСОБА_1 , тому і принцип добросовісності у володінні спірною квартирою відсутній.

На підставі викладеного, суд вважає, що у задоволенні зустрічного позову необхідно відмовити.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 78, 81-83, 258, 259, 263 - 265, 268 ЦПК України, ст.ст. 15, 16, 256, 258, 261, 267, 344, 392 ЦК України, п. 9 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», суд, -

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Департамент реєстрації Харківської міської ради, ОСОБА_3 про скасування реєстрації права власності, визнання права власності – відмовити.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності за набувальною давністю – відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду через Ленінський районний суд м. Харкова, шляхом подачі апеляційної скарги у 30-денний строк з дня оголошення.

Повний текст рішення складено 26 грудня 2019 року.

Суддя В.В. Вікторов