Ухвала суду № 86706362, 27.12.2019, Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/22340/19

Провадження № 1-кс/344/11114/19

У Х В А Л А

27 грудня 2019 року м. Івано-Франківськ

Слідчий суддя Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області Бородовський С.О. з участю секретаря Єрмак М.О., прокурора Свірідов Д.І., слідчого Сосяк Н.В., підозрюваного ОСОБА_1 , його захисника Сопків П.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду клопотання про продовження строку тримання під вартою в кримінальному провадженні №12018090000000927 від 30.12.2018 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених п. п. 5, 11, 12, ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 263 КК України,-

Встановив:

в клопотанні вказано, що органом досудового розслідування розслідується кримінальне провадження №12018090000000927 за фактом умисного вбивства ОСОБА_2 , умисному протиправному заподіянні смерті іншій людині, вчиненому на замовлення, способом, небезпечним для життя багатьох осіб, за попередньою змовою групою осіб, незаконному поводженні зі зброєю, бойовими припасами, придбанні, носінні та зберіганні вогнепальної зброї та бойових припасів без передбаченого законом дозволу. В клопотанні вказано, що підозрюваний та невстановлена слідством особа отримали доручення від невстановленої слідством особи на здійснення вбивства ОСОБА_2 ; підозрюваний з іншою особою здійснили підготовку до вчинення злочину, придбали пістолет-автомат «Скорпіон», патрони «Браунінг» до нього 7,65 мм калібру, автомобіль «Рено Лагуна» на іноземній реєстрації, вивчили розпорядок та маршрути пересування потерпілого, прибули на зазначеному автомобілі за місцем проживання потерпілого, здійснили постріли в потерпілого. На гільзах з місця події є зразки біологічного матеріалу, що відповідають зразкам підозрюваного, тому прокурор просив суд застосувати до підозрюваного запобіжний захід у виді тримання під вартою без визначення застави.

В судовому засіданні слідчий та прокурор підтримали клопотання з підстав, що в ньому зазначені. Прокурор надав перед судом пояснення про те, що ризики, які вказані в ухвалі апеляційного суду зберігаються, ще не отримано висновку експертизи та не знято гриф таємності з матеріалів негласних слідчих дій, тримання під вартою підозрюваного отримало оцінку в ухвалі апеляційного суду, строк досудового розслідування вже було продовжено, а тому задля уникнення ризиків за ст. 177 КПК України необхідно продовжити строк запобіжного заходу, хоча підозрюваний і не впливав на досудове розслідування, але це тому, що він не має можливості на нього вплинути, обставин впливу підозрюваного на свідків та потерпілих не було встановлено у період перебування підозрюваного під домашнім арештом, підозрюваний може переховуватись від досудового розслідування, не працює, може продовжити вчинення правопорушень, умови перебування на домашньому арешті не порушував, підозрюваний самостійно, на виклик, з`явився в судове засідання апеляційного суду, хоча перебував на лікуванні, підозрюваний відмовився від добровільного надання біологічних зразків; призначено експертизу по речах, які вилучено під час обшуку; потрібно зняти гриф таємності з матеріалів негласних слідчих дій.

В судовому засіданні слідчий підтримав пояснення прокурора.

В судовому засіданні адвокат заперечив клопотання з тих підстав, що повідомлення про підозру необґрунтоване, докази недопустимі, доказів вчинення злочину підозрюваним немає, нові докази за час запобіжного заходу не здобуті, слідчих дій не проведено, отже утримання підозрюваного під вартою не забезпечує виконання з ним слідчих дій, з часу визначення підозрюваному запобіжного заходу у виді домашнього арешту і до зміни його апеляційним судом сплило 12 днів, протягом яких підозрюваний не порушував процесуальні обов`язки, прибував до слідчого і на виклик суду самостійно на першу вимогу, маючи реальну можливість впливати на інших учасників кримінального провадження підозрюваний не здійснював цього, що також визнано прокурором, не було впливу на свідків і потерпілих і зі сторони будь-яких третіх осіб не під час перебування підозрюваного на домашньому арешті, ні під час його перебування під вартою, підозрюваний госпіталізувався до закладу охорони здоров`я, під час його перебування в установі його утримання у зв`язку з наявним хронічним захворюванням, що потребує лікування та у разі не лікування і тримання під вартою може призвести до летального результату, оскільки вже були такі випадки у осіб із відповідним захворюванням, а необхідне та належне лікування в умовах установи утримання підозрюваного відсутнє. Адвокат просив суд змінити підозрюваному запобіжний захід на домашній арешт, а у разі не звільнення підозрюваного з під варти, про визначення розміру застави, яка забезпечить виконання підозрюваним його обов`язків.

В судовому засіданні підозрюваний заперечив клопотання прокурора та надав перед судом пояснення про те, що у нього наявне хронічне захворювання, стан його здоров`я погіршується, в умовах установи його утримання відсутня можливість отримувати необхідне лікування та харчування.

Таким чином клопотання про продовження строку тримання під вартою обґрунтовано ризиками та обставинами, які отримали оцінку на час зміни підозрюваному запобіжного заходу апеляційним судом, яким скасовано ухвалу слідчого судді про визначення підозрюваному запобіжного заходу у виді домашнього арешту.

В рішенні Конституційного Суду України від 23 листопада 2017 року в справі №1-28/2017 №1-р/2017 вказано, що обмеження щодо реалізації конституційних прав і свобод не можуть бути свавільними та несправедливими, вони мають переслідувати легітимну мету, бути обумовленими суспільною необхідністю досягнення цієї мети, пропорційними та обґрунтованими, у разі обмеження конституційного права або свободи законодавець зобов`язаний запровадити таке правове регулювання, яке дасть можливість оптимально досягти легітимної мети з мінімальним втручанням у реалізацію цього права або свободи і не порушувати сутнісний зміст такого права (абзац третій підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 1 червня 2016 року №2-рп/2016).

Згідно з частиною першою статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Відповідно до частини першої статті 124 Основного Закону України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. При цьому за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен має право на справедливий розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, визначеним законом.

З огляду на викладене та зважаючи на положення частини другої статті 29 Конституції України, Конституційний Суд України вважає, що слід визначити такі обов`язкові вимоги до правомірного арешту або тримання під вартою: по-перше, арешт чи тримання під вартою має здійснюватися виключно на підставі належним чином вмотивованого рішення суду; по-друге, підстави та порядок застосування цих запобіжних заходів мають бути визначені в законі та повинні відповідати конституційним гарантіям справедливої судової процедури та принципу верховенства права.

Оскільки метою статті 29 Конституції України є недопущення свавільного обмеження (позбавлення) свободи чи особистої недоторканності особи, то дотримання зазначених вимог є обов`язковим.

Про фундаментальність права на свободу та особисту недоторканність свідчить також факт його закріплення у більшості міжнародних правових актів. Зокрема, у Загальній декларації прав людини 1948 року встановлено, що ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання (стаття 9), у Міжнародному пакті про громадянські і політичні права 1966 року вказано, що ніхто не повинен бути позбавлений волі інакше, як на підставах і відповідно до такої процедури, які встановлені законом (пункт 1 статті 9).

Право на свободу та особисту недоторканність, як і будь-яке інше право, потребує захисту від свавільного обмеження, для чого вимагається періодичний судовий контроль за обмеженням чи позбавленням свободи та особистої недоторканності, що має здійснюватися у визначені законом часові інтервали.

Метою статті 5 Конвенції, що полягає у запобіганні свавільному чи невиправданому позбавленню свободи (пункт 30 рішення Європейського суду з прав людини від 3 жовтня 2006 року у справі «МакКей проти Сполученого Королівства»).

У частині першій статті 183 Кодексу визначено, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 Кодексу. До цих ризиків належать такі спроби підозрюваного, обвинуваченого: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому особа підозрюється, обвинувачується.

Однак за змістом пояснення адвоката в судовому засіданні підозрюваний перебував під домашнім арештом протягом 12 днів, з`являвся на виклики слідчого, прокурора, суду. За поясненням прокурора в судовому засіданні на запитання адвоката підозрюваний не впливав особисто на свідків і потерпілих до даного часу, не вливали на них треті особи, підозрюваний виконував умови домашнього арешту без порушень, продовження запобіжного заходу обумовлено необхідність завершення експертизи щодо речей, які вилучені під час обшуку у підозрюваного

Прокурором не надано пояснень щодо яких речей, що вилучені під час обшуку, призначено експертизу. При цьому також не обґрунтовано яким чином підозрюваний має можливість впливати на процес проведення експертизи.

В клопотанні вказано, що підозрюваний організував вчинення злочину та безпосередньо здійснив його виконання.

В повідомленні про підозру вказано на кваліфікацію дій підозрюваного за п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України - вчинене за попередньою змовою групою осіб.

Однак вказані обставини особистої організації підозрюваним злочину та особистого його виконання є взаємносуперечливими, оскільки в такому випадку не відбувається розподіл ролей, про який вказано в клопотанні та в повідомленні про підозру, який безпосередньо передбачений в ст. ст. 27, 28 КК України.

При цьому в змісті повідомлення про підозру вказано на обставини організації підозрюваним злочину та одночасно із цим у сприянні його підготовки, а також у безпосередньому виконанні злочину. Однак попередня кримінально-правова кваліфікація діяння за повідомленням про підозру не відображає цих обставин, не містить зазначення застосування ст. ст. 27, 28 КК України.

Разом з цим в ст. ст. 29, 30 КК України вказано на встановлення різних правових підстав та обсягів кримінальної відповідальності, що безпосередньо залежить від розподілу ролей співучасників злочину.

При цьому, відповідно до змісту Конституції України та КК України кримінальна відповідальність носить індивідуальний характер, а зазначені обставини підлягають врахуванню слідчим суддею відповідно до змісту ст. 178 КПК України.

Отже в повідомленні про підозру вказано не на безпосередні дії підозрюваного, а на загальну кваліфікацію кримінального провадження за наслідками, що мали місце та припущеннями про участь в злочині підозрюваного.

Відповідно до ст. 62 Конституції України ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Відповідно до ст. 29 Конституції України ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

Має місце припущення органу досудового розслідування щодо причетності підозрюваного до вчинення злочину, а не щодо безпосереднього його вчинення підозрюваним, оскільки обставинами причетності, що вказані в клопотанні зазначено наявність біологічних слідів підозрюваного на одній з гільз, про яку складено наступне припущення, про те, що її можливо відстріляно зі спаленої зброї, оскільки не відомо чи вона відстріляна безпосередньо з віднайденої зброї, а також на підставі фіксування проїзду підозрюваним по вулиці, по які проїхав інший автомобіль, який міг використовуватись під час організації злочину.

Проте вказані обставини не відображені у кримінально правовій кваліфікації дій підозрюваного за змістом КК України та КПК України.

В п. 40 рішення Європейського суду з прав людини в справі «Зякун проти України» (Заява № 34006/06) від 25 лютого 2016 року вказано, що при оцінюванні доказів Суд, як правило, застосовує критерій доведеності «поза розумним сумнівом» (див. рішення у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), від 18 січня 1978 року, п. 161. серія А, № 25). Проте така доведеність може випливати із сукупності ознак чи схожих неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою (див. рішення у справі «Салман проти Туреччини» (Salman v. Turkey) [ВП], заява № 21986/93, п. 100, ЕСНR 2000-VII).

Таким чином неузгодження змісту повідомлення про підозру, а з ним і клопотання про продовження запобіжного заходу та зазначені суперечності у викладі кваліфікації і презумпцій самостійно визначають можливість застосування до підозрюваного запобіжного заходу у виді застави.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 199 КПК України клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у статті 184 цього Кодексу, повинно містити виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з`явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.

Нового викладу обставин не здійснено, оскільки продовження строку дії запобіжного заходу здійснюється на підставі повідомлення про підозру, яке не змінювалось, суду не повідомлено про продовження строку запобіжного заходу на основі нових доказів. Суду також не повідомлено про продовження запобіжного заходу на підставі нових ризиків.

Отже клопотання засновано на тій обставині, що заявлений ризик не зменшився.

Натомість в судовому засіданні адвокат підозрюваного надав пояснення про те, що протягом 12 днів перебування підозрюваного під домашнім арештом ним не вчинено будь-яких дій щодо порушення процесуальних обов`язків. Вказана обставина визнана прокурором в судовому засіданні.

Протягом часу перебування підозрюваного під запобіжними заходами не здійснено слідчих дій, які б обумовлювали в них обов`язкову участь підозрюваного.

Відповідно до ч. 5 ст. 132 КПК України під час розгляду питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження сторони кримінального провадження повинні подати слідчому судді або суду докази обставин, на які вони посилаються.

Відповідно до постанови Верховного Суду України від 21 січня 2016 року №5-249кс15 переконливість кожного доказу доводиться у змагальній процедурі безпосередньо перед тим складом суду, який дає цьому доказу юридично значущу оцінку.

Відповідно до ст. 7 КПК України в якості загальної засади кримінального провадження проголошено змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Інформації про отримання будь-яких нових доказів на обґрунтування повідомлення про підозру суду не надано, про їх наявність суд не повідомлено.

Адвокатом підозрюваного надано перед судом пояснення про те, що таких доказів не отримано, слідчих дій не проведено.

Отже відсутня будь-яка легітимна мета утримання підозрюваного під вартою окрім переховування від органу досудового розслідування.

Зважаючи на положення, закріплені у ст. 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”, слідчим суддям слід враховувати позицію Європейського суду з прав людини, відображену зокрема у пункті 175 рішення від 21 квітня 2011 року у справі “Нечипорук і Йонкало проти України”, відповідно до якої “термін “обґрунтована підозра” означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (рішення у справі “Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства” від 30 серпня 1990 року, п. 32, Series A, № 182).

Відповідно до п. 2 ч. 4 ст. 183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, який спричинив загибель людини.

При цьому відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 132 КПК України застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.

Однак відповідно до ч. 3 ст. 183 КПК України вказано, що слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов`язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов`язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Таким чином до обов`язків слідчого судді належить визначення застави. Заставу може бути не визначено не в обов`язковому порядку, а за умови врахування підстав та обставин, передбачених статтями 177 та 178 цього Кодексу.

Таким чином неможливість застосування застави повинна бути доведена в змагальному процесі на основі доказів та юридичних аргументів сторони, яка звернулась з відповідним клопотанням.

Вид запобіжного заходу визначено підозрюваному ухвалою апеляційного суду, проте надана прокурором інформація та факти не вказують на неможливість визначення підозрюваному застави, яка забезпечить його належну процесуальну поведінку.

Навпаки обставини неможливості визначення підозрюваному застави, яка забезпечить його належну процесуальну поведінку не отримали будь-яку належну правову оцінку в клопотанні.

При цьому дотримання підозрюваним його процесуальних обов`язків підтверджується тривалим періодом застосування до нього запобіжного заходу у виді домашнього арешту.

Крім цього згідно з практикою застосування Європейським судом з прав людини пункту 3 статті 5 Конвенції після спливу певного проміжку часу існування лише обґрунтованої підозри перестає бути підставою для позбавлення свободи, і судові органи мають навести інші підстави для продовження тримання особи під вартою; до того ж такі підстави мають бути чітко наведені національними судами (пункт 60 рішення від 6 листопада 2008 року у справі «Єлоєв проти України»).

Отже до обов`язків цього суду належить надання правової оцінки аргументів підозрюваного щодо можливості визначення йому застави.

Обґрунтованість застосування запобіжних заходів, пов`язаних з обмеженням права особи на свободу та особисту недоторканність, зокрема домашнього арешту та тримання під вартою, має піддаватися судовому контролю через певні проміжки часу, періодично об`єктивним та неупередженим судом на предмет перевірки наявності чи відсутності ризиків, за яких вказані запобіжні заходи застосовуються, у тому числі при закінченні досудового розслідування, коли деякі ризики вже можуть зникнути.

Аналогічний висновок вказано в рішення у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення третього речення частини третьої статті 315 Кримінального процесуального кодексу України від 23 листопада 2017 року справа №1-28/2017 №1-р/2017.

Відповідно до п. 25 рішення Європейського суду з прав людини в справі «Капштан проти України» аргументи особи, яка утримується під вартою на користь її звільнення підлягають зазначенню в рішенні суду.

Так аргументи адвоката підозрюваного про не порушення підозрюваним процесуальних обов`язків протягом 12 днів, про неможливість отримати необхідне лікування в умовах тримання під вартою не спростовані в судовому засіданні.

При цьому дотримання підозрюваним його обов`язків на час перебування під домашнім арештом визнано в судовому засіданні прокурором як і підтвердження обставини не здійснення підозрюваним впливу на свідків та потерпілих.

Разом з цим перед судом не доведено обставини наявності свідків, які ще не допитані і на яких підозрюваний міг би вчинити незаконний вплив.

Необхідно зазначити, що у п. 33 рішення ЄСПЛ від 11.04.2013 у справі «Вєренцов проти України» ЄСПЛ зазначив, що відповідно до його усталеної практики, яка відображає принцип, пов`язаний з належним відправленням правосуддя, у рішенні судів мають адекватно зазначатися підстави, на яких вони ґрунтуються. Ступінь застосування цього обов`язку наводити підстави може змінюватися залежно від характеру рішення та повинен визначатися з огляду на обставини справи (див. п. 26 рішення ЄСПЛ у справі «Гарсія Руіс проти Іспанії»).

Таким чином за умов не надання суду прямих доказів щодо здійснення безпосередньо підозрюваним вбивства, заперечення підозрюваним відповідної обставини перед судом не доведено обставину неможливості визначення підозрюваним застави, яку може бути сплачено для гарантування виконання підозрюваним його обов`язку щодо з`явлення до органу досудового розслідування, суду.

При цьому в п. 4 ч. 1 ст. 196. КПК України вказано, що в ухвалі про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зазначає відомості про посилання на докази, які обґрунтовують ці обставини.

Отже правовою підставою для застосування запобіжного заходу є встановлення судом обставин вчинення підозрюваним злочину, яку може бути встановлено виключно на основі доказів, що надані суду відповідною стороною кримінального провадження.

В п. 1 ч. 1 ст. 196. КПК України вказано, що в ухвалі про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зазначає відомості про кримінальне правопорушення (його суть і правову кваліфікацію із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність), у якому підозрюється, обвинувачується особа.

Отже обставина належного зазначення кваліфікації дій підозрюваного належить до правових підстав визначення підозрюваному запобіжного заходу, в тому числі і щодо можливості сплатити заставу задля гарантування виконання процесуального обов`язку.

Прокурором не надано доказів перебування підозрюваного на місці вчинення злочину о 14.00 30/12/2018 взагалі, в тому числі і задля вчинення вбивства потерпілого, не доведено перед судом обставин здійснення підозрюваним пострілів в потерпілого з метою позбавлення його життя, не встановлено в судовому засіданні і прикривання підозрюваним злочинів інших осіб, які, відповідно до змісту клопотання вчинили вказаний злочин.

Відповідно до рішення ЄСПЛ в справі Коробов проти України (Заява № 39598/03) від 21 липня 2011 року в доказуванні використовується принцип раціонального сумніву, коли провина доводиться поза розумним сумнівом.

Отже обов`язком доведення зазначених обставин, що визначені законом в якості правових підстав для продовження підозрюваному запобіжного заходу у виді тримання під вартою без визначення застави, належить до компетенції органу, що вніс на розгляд суду відповідне клопотання.

Так в рішенні Європейського суду з прав людини «Гафа проти Мальти», вказано, що розмір застави повинен бути встановлений з огляду на особу підсудного, належну йому власність, його стосунки з поручителями. Іншими словами, з огляду на впевненість у тому, що перспектива втрати застави або заходів проти його поручителів у випадку його неявки до суду буде достатньою для того, щоб утримати його від втечі. А також в рішенні Європейського суду з прав людини вказано, що, оскільки питання, яке розглядається, є основним правом на свободу, гарантованим статтею 5, органи влади повинні докладати максимум зусиль як для встановлення належного розміру застави, так під час вирішення питання про необхідність продовження тримання під вартою. Крім того, розмір застави, має бути належним чином обґрунтовано у рішенні про визначення застави і повинна враховувати майновий стан обвинуваченого. Нездатність національних судів оцінити здатність заявника сплатити необхідну суму може викликати виявлення Судом порушення.

Оскільки підозрюваний не порушував обов`язки під час запобіжного заходу у виді домашнього арешту, тому застава, у визначеному судом розмірі, здатна забезпечити його належну процесуальну поведінку.

При цьому відмова підозрюваного від добровільного надання біологічних зразків не є обставиною порушення процесуальних обов`язків, оскільки належить до складових права на захист, що здійснюється на підстав принципу диспозитивності на власний розсуд сторони захисту. Разом з цим суду не надано доказу на звернення до суду про примусове відібрання біологічних зразків у підозрюваного. Крім цього в клопотанні вказано, що порівняння біологічних зразків підозрюваного вже здійснено органом досудового розслідування, а тому відповідний аргумент прокурора не складає предмету судового розгляду щодо визначення запобіжного заходу чи продовження строку його дії.

Так, мета затримання для допиту полягає в сприянні розслідуванню злочину через підтвердження або спростування підозр, які стали підставою для затримання (див. рішення у справі “Мюррей проти Сполученого Королівства” від 28 жовтня 1994 року, п. 55, Series A, № 300-A). Однак вимога, що підозра має ґрунтуватись на обґрунтованих підставах, є значною частиною гарантії недопущення свавільного затримання і тримання під вартою. Більше того, за відсутності обґрунтованої підозри особа не може бути за жодних обставин затримана або взята під варту з метою примушення її зізнатися у злочині, свідчити проти інших осіб або з метою отримання від неї фактів чи інформації, які можуть служити підставою для обґрунтованої підозри (див. рішення у справі “Чеботарі проти Молдови”, № 35615/06, п. 48, від 13.11. 2007 року)”.

Таким чином свавільне тримання під вартою прямо заборонено положеннями міжнародно-правових зобов`язань України. При цьому свавільне встановлення завищених розмірів розміру застави теж заборонено.

Так само суд не позбавлений компетенції на зміну запобіжного заходу чи встановлення застави, оскільки адвокат підозрюваного та підозрюваний просили про це в судовому засіданні, а відповідно до змісту КПК України та рішення Конституційного Суду України при продовженні строку дії запобіжного заходу суду належить обґрунтувати нові докази чи нові ризики.

Так в п. 3 ст. 26 КПК України вказано, що слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом.

Необхідно особливо відзначити, що в судовому засіданні прокурор надав пояснення про те, що строк дії запобіжного заходу завершується 01/01/2020. Однак в ухвалі апеляційного суду вказано, що відповідний запобіжний захід встановлено підозрюваному до 10/01/2020. Зазначена обставина має місце у зв`язку з тим, що строк досудового розслідування в даному кримінальному провадженні, до його продовження 24/12/2019, завершувався 01/01/2020, тому строк запобіжного заходу з 01/012020 по 10/01/2020 визначено поза межами строку досудового розслідування. Отже частина змісту ухвали апеляційного суду заперечувалась і представниками правоохоронних органів безпосередньо в судовому засіданні.

В ч. 4 ст. 182 КПК України вказано, що розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, інших даних про особу та ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.

Розглядаючи клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою для прийняття законного та обґрунтованого рішення суд, відповідно до вимог ст. 178 КПК України, повинен врахувати особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.

В даній ухвалі враховано обставини, передбачені ст. 178 КПК України, а саме вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним кримінального правопорушення, тяжкість покарання, що загрожує останньому у разі визнання його винуватим, вік та стан його здоров`я, а також ту обставину, що підозрюваний має міцні соціальні зв`язки.

З огляду на особу підозрюваного, його майновий стан, зміст обставин за клопотанням прокурора та з урахуванням змісту цієї ухвали щодо оцінки змісту повідомлення про підозру, застава у розмірі 249 730 гривень забезпечить виконання ним обов`язку щодо прибуття до органу досудового розслідування та суду.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі "Коваль проти України" (Заява N 65550/01) від 19 жовтня 2006 року обов`язок доведення обставин отримання належних медичних послуг під час перебування під вартою належить прокурору.

В справі Європейського суду з прав людини «Невмережицький проти України» та у справі “Айртс проти Бельгії” (Aerts v. Belgium), рішення від 30 липня 1998 вказано, що держава має переконатися, що відповідно до вимог ув`язнення, здоров`я та самопочуття особи захищаються шляхом надання їй необхідної медичної допомоги.

Таким чином саме на прокурора покладено обов`язок спростування пояснень адвоката та підозрюваного про не отримання підозрюваним мінімально необхідних медичних послуг для лікування і щодо погіршення стану здоров`я підозрюваного.

В п. 58 рішення Європейського суду з прав людини Справа "Харченко проти України" (Заява N 40107/02) від 10 лютого 2011 року вказано, що суд зазначає, що стаття 3 покладає на державу обов`язок дбати про фізичне благополуччя, осіб, яких позбавлено свободи. Суд погоджується з тим, що якість медичної допомоги в закладах охорони здоров`я пенітенціарних установ, можливо, не завжди такого ж рівня, як та, що надається в найкращих установах загального медичного обслуговування. Однак держава повинна забезпечити належну охорону здоров`я та благополуччя осіб, узятих під варту, зокрема, шляхом забезпечення їм необхідної медичної допомоги (див. рішення у справах "Кудла проти Польщі" (Kudla v. Poland) [GC], N 30210/96, п. 94, ECHR 2000-XI, і "Гуртадо проти Швейцарії" (Hurtado v. Switzerland) від 28 січня 1994 року, серія A, N 280-A).

В п. 59 рішення Європейського суду з прав людини Справа "Харченко проти України" (Заява N 40107/02) від 10 лютого 2011 року вказано, що Органи влади повинні також забезпечити всебічний облік даних про стан здоров`я ув`язненого та про лікування, яке він отримував під час тримання його під вартою (див., наприклад, рішення у справі "Худобін проти Росії" (Chudobin v. Russia), N 59696/00, п. 83, ECHR 2006-XII (витяги)), а також, коли цього вимагає медичний стан, забезпечити регулярний і систематичний нагляд поряд із комплексною стратегією лікування, мета якої полягає не лише в реагуванні на симптоматичному рівні, а й у подоланні наявних в ув`язненого хвороб або недопущенні їх загострення (див. згадане вище рішення у справі Гумматова, пп. 109, 114; рішення у справах "Сарбан проти Молдови" (Sarban v. Moldova), N 3456/05, п. 79, від 4 жовтня 2005 року, і "Попов проти Росії" (Popov v. Russia), N 26853/04, п. 211, від 13 липня 2006 року).

При цьому адвокатом надано перед судом пояснення про те, що підозрюваного було госпіталізовано до медичного закладу поза межами установи його тримання для надання медичного лікування, які не пов`язані з оглядом, оскільки, щонайменше таку послугу повинно бути надано в межах відповідної установи тримання.

До компетенції суду належить правова оцінка доводів сторін, на суд не покладено обґрунтування доводів сторін замість таких сторін.

Отже перед судом не спростовано доводи підозрюваного та його адвоката про не отримання підозрюваним мінімально необхідних медичних послуг, які можуть бути отримані у разі забезпечення внесення застави, як про це повідомлено адвокатом підозрюваного в судовому засіданні.

Крім цього безпідставне затягування справи органом розслідування, про що повідомив адвокат підозрюваного теж не спростовано суб`єктом звернення до суду з відповідним клопотанням, оскільки досудове розслідування здійснюється більше 11 місяців, підозрюваному повідомлено про підозру ще 01/11/2019, однак тримання його під вартою обґрунтовано призначенням експертизи за речами, які вилучені під час обшуку, при цьому суду не повідомлено навіть переліку цих речей і виду експертиз, які призначено. Однак безпідставне затягування кримінального провадження органом досудового розслідування визначено в якості правового аргументу, який повинен отримати юридичну оцінку суду за змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Невмержицький проти України". Необхідно також відзначити, що в судовому засіданні адвокат надав перед судом пояснення про те, що ним подано слідчому клопотання про призначення та проведення цитологічної експертизи, ухвалення рішення про що безпідставно відтягується. При цьому в клопотанні вказано, що на місці події вилучено 5 гільз з наявним маркуванням, а на експертизу направлено шість гільз, при цьому гільза №5 також не мала маркування; також в клопотанні адвокат зазначив, що у висновках експертиз не вказано на видову належність генетичного матеріалу, що визначає умови, строки його зберігання, можливість його використання, а також строк і умови поміщення матеріалу на речові докази; причини призначення експертиз за такими важливими доказами тільки через 6 місяців після їх отримання органом досудового розслідування; відсутності будь-якого повідомлення про причини не призначення таких важливих експертиз протягом тривалого періоду у 6 місяців; умови зберігання гільз протягом 6 місяців, що визначають можливість зберігання на них генетичних матеріалів; відібрання для порівняння генетичного матеріалу у особи, яка не була підозрюваним чи свідком у відповідному кримінальному провадженні; відсутності у сторони обвинувачення висновку щодо зразку для порівняння генетичного матеріалу на час відібрання зразку у підозрюваного на 04/03/2019, коли було постановлено відповідну ухвалу, при тому що перша експертиза про виявлення ДНК профілю була проведена 04/07/2019.

Будь-яких заперечень щодо вказаних доводів адвоката суду не надано.

Крім цього учасникам кримінального провадження належить роз`яснити що відповідно до ст. 309 КПК України ухвала в частині встановлення застави, визначення її розміру оскарженню не підлягає, оскільки належить до конвенційних гарантій на «остаточне судове рішення».

Усі інші пояснення сторін, їх докази і арґументи не спростовують висновків суду, зазначених в цьому судовому рішенні, їх дослідження та оцінка судом не надала можливості встановити обставини, які б були підставою для ухвалення будь-якого іншого судового рішення.

Відповідно до зазначеного суд,-

П О С Т А Н О В И В:

клопотання задовольнити;

продовжити строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою підозрюваного ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на строк до 60 днів, до 20/02/2020, в межах строку досудового розслідування;

тримання під вартою підозрюваного ОСОБА_1 здійснювати в Івано-Франківській установі виконання покарань № 12.

Визначити підозрюваному заставу в розмірі 249 730 гривень, яка може бути внесена, як самим підозрюваним, так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем) на депозитний рахунок Івано-Франківського міського суду (одержувач: ТУ ДСА України в Івано-Франківській області, код: 26289647, банк: ДКСУ м. Київ, МФО: 820172, р/р: 37312032002265).

Підозрюваний або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу в розмірі, визначеному в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, протягом дії ухвали.

У разі внесення застави покласти на підозрюваного ОСОБА_1 на строк до 20 лютого 2020 року включно обов`язки:

1) прибувати до слідчого, прокурора, слідчого судді або суду за кожною вимогою;

2) не відлучатися із населеного пункту в якому проживає, без дозволу слідчого, прокурора або суду;

3) повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання;

4) здати до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд та в`їзд в Україну;

та роз`яснити, що в разі невиконання таких обов`язків щодо підозрюваного може бути застосований більш жорсткий запобіжний захід і може бути накладено грошове стягнення від 0,25 до 2 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Роз`яснити підозрюваному, що у разі внесення застави у визначеному у даній ухвалі розмірі оригінал документу із відміткою банку має бути наданий уповноваженій службовій особі місця ув`язнення, яка після його отримання та перевірки має негайно здійснити розпорядження про звільнення з-під варти та повідомити усно і письмово слідчого, прокурора та слідчого суддю.

У разі внесення застави та з моменту звільнення з-під варти підозрюваний вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у виді застави.

Ухвала підлягає до негайного виконання після її оголошення, про прийняте рішення повідомити заінтересованих осіб.

Контроль за виконанням ухвали покласти на прокурора відділу прокуратури Івано-Франківської області Свірідов Д.І.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Івано-Франківського апеляційного суду протягом 5 днів з дня її оголошення.

Слідчий суддя С.О. Бородовський