Рішення № 86702397, 26.12.2019, Дніпровський районний суд Дніпропетровської області (до 25.04.2025 - Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області)

Справа № 175/891/19

Провадження № 2/175/237/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 грудня 2019 року Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючої судді Озерянської Ж.М.

з участю секретаря Лукієнко В.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у смт. Слобожанське цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи: Новоолександрівська сільська рада Дніпровського району Дніпропетровської області, Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Сисоєнко Ірина Вікторівна, Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Вакуленко Світлана Олександрівна, Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Мазуренко Сергій В?ячеславович, Київський державний нотаріальний архів про встановлення факту постійного проживання разом зі спадкодавцем, визнання права власності в порядку спадкування,визнання недійсними договорів дарування та витребування майна з чужого незаконного володіння,-

В С Т А Н О В И В:

В березні 2019 року позивачка звернулася до суду з позовом про встановлення факту постійного проживання разом зі спадкодавцем, визнання права власності в порядку спадкування,визнання недійсними договорів дарування та витребування майна з чужого незаконного володіння, в якому просила суд встановити факт постійного проживання її, ОСОБА_1 , разом зі спадкодавцем, ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на час відкриття спадщини; визнати недійсним договір дарування домоволодіння АДРЕСА_1 , загальною площею 577,5 кв.м., житловою площею 256,8 кв.м., укладений 23 травня 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Вакуленко С.О. та зареєстрований в реєстрі за № 626; визнати недійсним договір дарування земельної ділянки, площею 0,15 га, що розташована по АДРЕСА_1 , передану для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 1221486200:05:010:0053, укладений 23 травня 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Вакуленко С.О. та зареєстрований в реєстрі за № 629; визнати за нею, ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , на домоволодіння АДРЕСА_1 , та на земельну ділянку, що розташована по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1221486200:05:010:0053; витребувати від ОСОБА_3 на її, ОСОБА_1 користь нерухоме майно: домоволодіння та земельну ділянку, що розташовані по АДРЕСА_1 ; скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію прав власності №26311426 на земельну ділянку, що розташована по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1221486200:05:010:0053; скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію прав власності №26311021 на домоволодіння АДРЕСА_1 , загальною площею 577,5 кв.м., житловою площею 256,8 кв.м.

Позивачка ОСОБА_1 у судовому засіданні позовні вимоги підтримала та просила задовольнити, суду пояснила, що після того, як її батька незаконно виселили з його будинку, він переїхав до неї на постійне проживання у її трьохкімнатній квартирі, у якій батько мав окрему кімнату.

Адвокат позивача за договором про надання правової допомоги ОСОБА_7 у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив задовольнити, посилаючись на обставини, зазначені в позові; надав суду відповідь на відзив (том №1 а.с.222-223).

Адвокат відповідачки Лопата ОСОБА_8 Редька ОСОБА_9 за довіреністю Данильченко М ОСОБА_8 С. у судовому засіданні позовні вимоги не визнав; надав суду пояснення на відзив(том №1 а.с.159-160).

Адвокат відповідачки Редька ОСОБА_10 . за довіреністю Данильченко М.С. у судовому засіданні позовні вимоги не визнав. ОСОБА_3 надала суду відзив на позов (том №1 а.с.98-106).

Відповідачка ОСОБА_4 в судове засідання не з`явилася, хоча про дату, час та місце слухання справи повідомлялася належним чином у порядку визначеному ч. 11 ст. 128 ЦПК України, шляхом опублікування оголошення на офіційному веб-сайті «Судова влада України» на сторінці Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області 24.05.2019 року (том №1 а.с.176), причину неявки не повідомила. Відзив на позов від відповідачки до суду не надходив.

Відповідач ОСОБА_5 в судове засідання не з`явився, хоча про дату, час та місце слухання справи повідомлявся належним чином у порядку визначеному ч. 11 ст. 128 ЦПК України, шляхом опублікування оголошення на офіційному веб-сайті «Судова влада України» на сторінці Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області 24.05.2019 року (том №1 а.с.175), причину неявки не повідомив. Відзив на позов від відповідача до суду не надходив.

Представник третьої особи Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області надав суду лист про розгляд справи без участі представника сільради (том №1 а.с.203).

Представник третьої особи Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» за довіреністю Чумак С.О. заперечував проти задоволення позовних вимог, підтримав відзив на позов від імені ОСОБА_3 26 грудня 2019 року надав суду заяву про розгляд справи без його участі, в задоволені позовних вимог просив відмовити (том №2 а.с.76).

Третя особа приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Сисоєнко І.В. надала суду лист про розгляд справи без її участі (том №1 а.с.205).

Третя особа приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Вакуленко С.О. надала суду лист про розгляд справи без її участі (том №1 а.с.121); надала суду належним чином посвідчені копії Договору дарування домоволодіння від 23.05.2018 року (том №1 а.с.124) та Договору дарування земельної ділянки від 23.05.2018 року (том №1 а.с.125).

Третя особа приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Мазуренко С.В. надав суду лист про розгляд справи без його участі (том №1 а.с.207).

Представник третьої особи Київського державного нотаріального архіву у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується поштовим повідомленням (том №1 а.с.199, том №2 а.с.72).

Вислухавши сторони, допитавши у судовому засіданні свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , вивчивши матеріали справи, ознайомившись з наданими сторонами доказами, ознайомившись з копією спадкової справи №13/2019 після смерті ОСОБА_6 (том №2 а.с.9-25), суд прийшов до наступного.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивачки ОСОБА_6 , що підтверджується Свідоцтвом про смерть за реєстровим номером S 479/2017 виданим відділом РАЦС Штольберг (Рейнланд), перекладеним з німецької мови на українську мову перекладачем ОСОБА_14 , справжність підпису якої посвідчено приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Медяник В.А. (том №1 а.с.8-9). Ще за часи свого життя, 05 вересня 2007 року ОСОБА_6 придбав домоволодіння загальною площею 577,5 кв.м. та земельну ділянку площею 0,15 га, передану для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 1221486200:05:010:0053, які розташовані по АДРЕСА_1 , що підтверджується Договором купівлі-продажу домоволодіння (том №1 а.с.16) та Договором купівлі-продажу земельної ділянки (том №1 а.с.17). Вищевказані договори купівлі-продажу були посвідчені приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Орловою Т.Є. та зареєстровані в реєстрі за №1971 та №1790, відповідно.

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 28 серпня 2015 року, яке ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 жовтня 2017 року залишено без змін (том №1 а.с.20-21), за ОСОБА_15 визнано право власності на земельну ділянку, площею 0,15 га, що розташована по АДРЕСА_1 , передану для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 1221486200:05:010:0053 та домоволодіння АДРЕСА_1 , загальною площею 577,5 кв.м., житловою площею 256,8 кв.м. (том №1 а.с.18-19). Після ухвалення вищевказаного рішення першої інстанції, ОСОБА_6 було виселено з домоволодіння АДРЕСА_1 , та знято з реєстраційного обліку за вищевказаною адресою, внаслідок чого ОСОБА_6 почав проживати разом зі своєю донькою ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 .

25 липня 2017 року ОСОБА_2 , будучи власником домоволодіння та земельної ділянки, розташованих по АДРЕСА_1 , на підставі вищевказаного рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 28 серпня 2015 року, продала спірні домоволодіння та земельну ділянку ОСОБА_5 на підставі договорів купівлі-продажу від 25 липня 2017 року, посвідчених приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Нотари О.І. В свою чергу ОСОБА_5 , 04 серпня 2017 року продав спірні домоволодіння та земельну ділянку ОСОБА_4 на підставі договорів купівлі-продажу від 04 серпня 2017 року, посвідчених приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Мазуренко С.В.

Однак, рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області 23 січня 2018 року вищевказані: договір купівлі-продажу домоволодіння АДРЕСА_1 , загальною площею 577,5 кв.м. та договір купівлі-продажу земельної ділянки, площею 0,15 га, що розташована по АДРЕСА_1 , передану для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 1221486200:05:010:0053, посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Нотари О.І. і зареєстровані в реєстрах за №716 та №717 та договори купівлі-продажу спірних житлового будинку та земельної ділянки, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчені приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Мазуренко С.В. та зареєстровані в реєстрах за №24 та №25 відповідно, були визнані недійсними. Тобто, на підставі вищезазначеного рішення суду від 23 січня 2018 року, ОСОБА_2 знову стала власником домоволодіння та земельної ділянки, по АДРЕСА_1 .

23 травня 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 був укладений Договір дарування домоволодіння АДРЕСА_1 , загальною площею 577,5 кв.м., житловою площею 256,8 кв.м., посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Вакуленко С.О. та зареєстрований в реєстрі за №626 (том №1 а.с.124) вартість дарунка сторони у цьому договорі визначили в 1 (одну) гривню, та Договір дарування земельної ділянки, площею 0,15 га, що розташована по АДРЕСА_1 , передану для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 1221486200:05:010:0053, також посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Вакуленко С.О. і зареєстрований в реєстрі за №629 (том №1 а.с.125). Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №158324411 від 04.03.2019 року, на підставі Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (запис) індексний номер 41272580 від 24 травня 2018 року, було проведено державну реєстрацію права власності №26311426 (дата та час державної реєстрації 23.05.2018 року 15:23:12) на земельну ділянку, площею 0,15 га, що розташована по АДРЕСА_1 , передану для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 1221486200:05:010:0053, за ОСОБА_3 . Того ж дня, на підставі Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (запис) індексний номер 41272580 від 24 травня 2018 року, було проведено державну реєстрацію права власності №26311021 (дата та час державної реєстрації 23.05.2018 року 15:23:12) на домоволодіння АДРЕСА_1 , загальною площею 577,5 кв.м., житловою площею 256,8 кв.м., за ОСОБА_3 (том №1 а.с.30-37).

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 листопада 2018 року, рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 28 серпня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 жовтня 2017 року скасовано, та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_16 про визнання права власності – відмовлено (том №1 а.с.22-26).

Статтею 1261 ЦК України, передбачено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки .

11 липня 2019 року позивачка, яка вважала, що прийняла спадщину після батька спільним з ним проживанням, а тому протягом шести місяців у неї не було необхідності подавати заяву про прийняття спадщини, після спливу шестимісячного строку звернулася до приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Сисоєнко І.В. вже з заявою про видачу їй свідоцтва про право на спадщину після смерті батька ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 (том №2 а.с.10), яку вона вважала, що фактично вже прийняла. Спочатку нотаріусом їй було надано роз`яснення без заведення спадкової справи (том №1 а.с.10), а потім, коли нотаріус впевнився у відсутності у ОСОБА_6 будь-якої реєстрації, приватним нотаріусом було відкрито спадкову справу №13/2019 (том №2 а.с.10-25) за останнім відомим місцем проживання спадкодавця у його доньки. Оскільки право власності ОСОБА_15 було скасовано, спірне майно фактично повернулося у власність ОСОБА_6 . Так, після смерті ОСОБА_6 відкрилася спадщина на майно: домоволодіння АДРЕСА_1 , загальною площею 577,5 кв.м., житловою площею 256,8 кв.м. та земельну ділянку, площею 0,15 га, що розташована по АДРЕСА_1 , передану для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 1221486200:05:010:0053. Однак у вчиненні нотаріальних дій – видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті батька ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_1 було відмовлено, оскільки не є можливим встановлення факту, її, ОСОБА_1 сумісного проживання з померлим батьком ОСОБА_6 на день його смерті та пропуском ОСОБА_1 строку для прийняття спадщини, що підтверджується постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 22 серпня 2019 року (том №2 а.с.25). З огляду на вищевикладені обставини, ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом та обрала спосіб захисту саме встановлення судом на підставі ч. 3 ст. 1268 ЦК України факту її сумісного проживання з померлим батьком ОСОБА_6 на день його смерті, який вважала ефективним (ч. 2 ст. 5 ЦК України) та таким, що відповідає обставинам її проживання з батьком до часу його смерті. Суд звертає увагу, що нотаріус у постанові про відмову у вчиненні нотаріальної дії також одночасно посилається і на положення ч. 3 ст. 1272 ЦК України (визначення додаткового строку для прийняття спадщини), яке є взаємовиключним по відношенню положення ч. 3 ст. 1268 ЦК України (встановлення факту постійного проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини), на яке, як на правову підставу свого позову посилається позивач.

Судом встановлено, що ОСОБА_6 за життя мав одне єдине громадянство України та постійно проживав на території України, хоча і мав дозвіл на проживання у Німеччині, де мав можливість безкоштовно, як етнічний іудей, отримувати ліки та лікування з проходженням відповідних реабілітаційних процедур, пов`язаних з лікуванням ВІЛ-інфекції на яку спадкодавець давно хворів, що не заперечувалось у судовому засіданні позивачкою. Зазначені вище обставини, підтверджуються зокрема Медичною довідкою від лікаря медичних наук Сальва Ботерашвілі від 09 вересня 2019 року (том №2 а.с.41-43) у якої ОСОБА_6 проходив відповідну реабілітацію з доданим до неї Звітом оздоровчого центру у м. Штольберг «Віфлеєм» від 15 листопада 2017 року (том №2 а.с.44-46).

Після смерті ОСОБА_6 , його донька ОСОБА_1 виїхала до Німеччини, що підтверджується відповідними відмітками в закордонному паспорті позивачки (том №1 а.с.15), де й здійснила поховання батька. Також позивач пояснила, що після смерті її батька на консультації у приватного нотаріуса її було запевнено, що якщо її батько постійно проживав разом з нею, то вона вже прийняла спадщину. Але, коли ОСОБА_1 в свою чергу звернулася до приватного нотаріуса за видачею їй свідоцтва про право на спадщину за законом, позивачку повідомили, що під час попередньої консультації у нотаріуса малось на увазі не саме по собі постійне проживання ОСОБА_6 разом з нею, ОСОБА_1 , а саме їх спільну прописку тобто реєстрацію, яка для нотаріуса є підтвердженням постійного проживання. Так, відмовляючи у вчиненні нотаріальної дії, приватним нотаріусом в своїй постанові від 22 серпня 2019 року було вказано, що: (мовою оригіналу) «Отже, виходячи із вищезазначеного, не є можливим встановлення факту ОСОБА_17 сумісного проживання з померлим ОСОБА_6 на день його смерті.», хоча в кінці своєї постанови приватний нотаріус помилково замість звернення до суду за встановлення факту проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини (ч. 3 ст. 1268 ЦК України) рекомендує звернутися до суду за визначенням додаткового строку (ч. 3 ст. 1272 ЦК України), який за даних обставин є неналежним способом захисту права ОСОБА_1 на спадщину після її батька.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в своїй постанові від 10 січня 2019 року по цивільній справі №484/747/17 (провадження №61-44149св18) зазначив наступну позицію: «Так, відповідно до ч. 3, 4 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї. Місцем проживання фізичної особи згідно з ч. 1 ст. 29 ЦК України є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово. Статтями 2, 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» передбачено, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. Місцем проживання є адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік. Таким чином, відсутність реєстрації місця проживання позивача за місцем проживання спадкодавця не може бути доказом того, що він не проживав зі спадкодавцем, оскільки сама по собі відсутність такої реєстрації згідно зі ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» не є абсолютним підтвердженням обставин про те, що спадкоємець не проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, якщо обставини, встановлені ч. 3 ст. 1268 ЦК України, підтверджуються іншими належними і допустимими доказами, які були надані позивачем, та оцінені судом. З урахуванням вказаного, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про встановлення факту постійного проживання ОСОБА_4 зі спадкодавцем ОСОБА_6 з 28 листопада 2011 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 у квартирі АДРЕСА_1, оскільки встановлення цього факту необхідне йому для вирішення спадкових прав.».

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в своїй постанові від 04 липня 2018 року по цивільній справі №404/2163/16-ц (провадження №61-15926св18) зазначив наступну позицію: «Згідно зі ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. З огляду на положення наведеної норми Закону Верховний Суд не бере до уваги доводи касаційної скарги, що відсутність реєстрації місця проживання відповідача за останнім місцем проживання спадкодавця є доказом того, що він не проживав із спадкодавцем, оскільки сама по собі відсутність такої реєстрації не є абсолютним підтвердженням обставин про те, що спадкоємець не проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, якщо передбачені частиною третьою статті 1268 ЦК України обставини підтверджуються іншими належними і допустимими доказами.».

Внаслідок примусового виселення та зняття з реєстраційного обліку з власного будинку, ОСОБА_6 переїхав на постійне проживання до своєї доньки ОСОБА_1 , зареєстрованої та проживаючої разом зі своєю малолітньою донькою ОСОБА_18 (онукою спадкодавця) в квартирі АДРЕСА_3 , що підтверджується Актом про постійне проживання від 22 січня 2019 року, за підписами сусідів ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та ОСОБА_11 (підписи яких затверджені начальником КП «Жилсервіс-2» м. Дніпро) (том №1 а.с.12); Довідкою про склад сім`ї від 31 січня 2019 року (том №1 а.с.14), та поясненнями свідків, допитаних в судовому засіданні зокрема ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , які підтвердили факт спільного проживання позивачки ОСОБА_1 разом з батьком ОСОБА_6 та пояснили суду, що дійсно ОСОБА_6 проживав разом з донькою ОСОБА_1 в квартирі позивачки; ОСОБА_6 періодично виїжджав до Німеччини на лікування, однак постійно проживав в Україні; востаннє ОСОБА_6 бачили незадовго до його смерті 2017 року; зазначали, що досить часто ОСОБА_6 гуляв з онукою, купував продукти харчування .

В положенні ч. 3 ст. 1268 ЦК України мова йдеться саме про проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не про спільну реєстрацію зі спадкодавцем на час відкриття спадщини. Адже, особа не залежно від наявності у неї реєстрації (чи відсутності будь-якої реєстрації як у ОСОБА_6 ) має право на свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У судовому засіданні ОСОБА_1 пояснила суду, що також підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_6 як поручитель, мав великі борги перед АТ КБ «ПриватБанк», тому офіційно не реєструвався у квартирі доньки, щоб до їх житла не завітали так звані «колектори». З огляду на вищевикладене, під час посвідчення 18 лютого 2013 року у приватного нотаріуса Повєткіної Н.М. довіреності на ім`я ОСОБА_19 (том №2 а.с.49), не маючи офіційно зареєстрованого місця проживання та намагаючись приховати адресу своєї доньки від так званих «колекторів», ОСОБА_6 вказав нотаріусу адресу своєї матері (бабусі позивачки) у Німеччині, оскільки в іншу країну «колектори» не поїдуть.

Адвокат відповідачів Данильченко М.С. в обґрунтування своєї позиції, окрім копії вищезазначеної довіреності від 18 лютого 2013 року, надав суду копію касаційної скарги з посиланням на позовну заяву, в якій ОСОБА_6 зазначив, що протягом останніх років разом зі своєю дружиною проживає в Німеччині та вказав місцем свого проживання адресу: АДРЕСА_4 . Однак, вказані адвокатом докази спростовуються вищевказаними обставинами справи та поясненнями свідків, а тому при ухваленні рішення суд не бере до уваги посилання адвоката відповідачів,які протирічать матеріалам справи та в силу положень ст. 83 ЦПК України не мають преюдиційного значення для вирішення даної справи. Факт відвідування громадянином України ОСОБА_6 Німеччини на час його лікування, не може впливати на місце його постійного проживання у м. Дніпрі разом зі своєю донькою.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» місце проживання — адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік.

З відповіді Державної прикордонної служби України №2397/19 від 01 липня 2019 року про перетин державного кордону ОСОБА_6 вбачається, що протягом останнього року життя (2017 рік) ОСОБА_6 проживав 177 днів в Україні, а на лікуванні у Німеччині перебував тільки 109 днів (том №1 а.с.201). Жодних належних та допустимих доказів наявності у ОСОБА_6 іншого житла, окрім квартири його доньки (позивачки по справі) відповідачами суду надано не було, також не надано і підтверджуючих належних доказів в обґрунтування своєї позиції щодо не згоди з позовними вимогами.

Аналізуючи вищевикладені обставини та встановлені в судовому засіданні факти, суд прийшов до висновку, що ОСОБА_6 постійно (окрім часу на лікування) проживав разом зі своєю донькою ОСОБА_1 (позивачка по справі) у квартирі АДРЕСА_3 . Однією з підстав виникнення суб`єктивного права на житло, тобто набуття права користування конкретним житловим приміщенням, є вселення у нього в установленому порядку в якості члена сім`ї наймача, члена ЖБК або власника квартири чи будинку (ст. 64, 65, 145, 156 ЖК України). Саме на правах члена сім`ї до ОСОБА_1 переїхав її батько ОСОБА_6 , коли останнього протиправно за борги (як поручителя) позбавили права власності на належне спірне домоволодіння, виселили та зняли з реєстраційного обліку.

Згідно вимог ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України «Недійсність правочину»: «Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.»

Відповідно до положень ч.1, 2 ст. 236 ЦК України «Момент недійсності правочину» нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Враховуючи положення ч. 1, 2 ст. 236 ЦК України та постанову Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у ОСОБА_2 були відсутні права на розпорядження вищезазначеними майном ОСОБА_6 , тому відповідно до положень ст. 215 ЦК України є підстави для визнання недійсними договорів дарування вищезазначеного домоволодіння та земельної ділянки, укладених 23 травня 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Вакуленко Світланою Олександрівною.

Відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому пп. «а» п. 2 ч. 6 ст. 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. Вимоги про скасування за відповідачами записів про реєстрацію їх права власності на спірні домоволодіння та земельну ділянку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме є похідними від правомірності їх прав на зазначене майно, тому теж підлягають задоволенню.

Враховуючи положення ч.3,5 ст. 1268 ЦК України та п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України майно, яке вибуло з володіння власника на підставі судового рішення, яке в подальшому було скасоване, є таким, що вибуло поза волею власника, - таке майно може бути витребувано його власником чи його спадкоємцем у будь-якому випадку навіть і від добросовісного набувача. Аналогічна правова позиція викладена в рішеннях Верховного Суду України у справах №6-251цс15 від 24.06.2015 року та №6-1168цс15 від 02.09.2015 року.

Враховуючи викладене та ту обставину, що спірне майно вибуло з володіння спадкодавця ОСОБА_6 не з його волі, суд вважає, що позивачка, як єдиний спадкоємець ОСОБА_6 , має право на витребування з незаконного володіння ОСОБА_3 спірного домоволодіння та земельної ділянки.

Згідно зі ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у спосіб передбачений законом, у тому числі шляхом визнання права.

Згідно ст. 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) та спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Окрім цього, до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст. 1218 ЦК України).

Відповідно до положень ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину . Та незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

За змістом п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину, в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. Особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження в разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину.

Згідно ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла, до інших осіб.

Вирішуючи позовні вимоги про визнання права власності за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом, суд прийшов до висновку, що дослідженими під час розгляду справи доказами підтверджено, що спірні домоволодіння АДРЕСА_1 , загальною площею 577,5 кв.м., житловою площею 256,8 кв.м. та земельна ділянка, площею 0,15 га, що розташована по АДРЕСА_1 , передану для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 1221486200:05:010:0053, належали законно за життя ОСОБА_6 і це право після його смерті входить до складу спадщини, а тому в порядку спадкування повинно відійти спадкоємцю, який прийняв спадщину, тобто позивачці як спадкоємиці за законом свого батька, ОСОБА_6 .

Згідно вимог ст. ст. 76, 77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч.ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У відповідності до вимог ст. 263 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 09.12.1994р. по справі «Руїз Торіха проти Іспанії» Суд вказав, що згідно з його установленою практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтованості рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» обґрунтовані та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_20 обґрунтовані, засновані на законі та знайшли своє підтвердження в ході судового розгляду, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України з відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 повинно бути стягнуто сплачений позивачем (том №1 а.с.7) судовий збір у розмірі 11141,80 грн., тобто з кожного по 2785,45 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. 15, 16, 203, 215, 236, 328, 388, 1216, 2017, 2018, 1261, 1268 ЦК України, ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» № 7 від 30 травня 2008 року, ст. 64, 65, 145, 156 ЖК України, ст. 12, 13, 76-81, 89, 130, 141, 258, 263-265 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Встановити факт постійного проживання ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) разом зі спадкодавцем ОСОБА_6 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ), який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на час відкриття спадщини.

Визнати недійсним договір дарування домоволодіння АДРЕСА_1 , загальною площею 577,5 кв.м., житловою площею 256,8 кв.м., укладений 23 травня 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Вакуленко Світланою Олександрівною та зареєстрований в реєстрі за № 626.

Визнати недійсним договір дарування земельної ділянки, площею 0,15 га, що розташована по АДРЕСА_1 , передану для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 1221486200:05:010:0053, укладений 23 травня 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Вакуленко Світланою Олександрівною та зареєстрований в реєстрі за № 629.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспорт серії НОМЕР_3 виданий Жовтневим РВ ДМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області 02 червня 2009 року, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , право власності в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ), на домоволодіння АДРЕСА_1 , загальною площею 577,5 кв.м., житловою площею 256,8 кв.м. та земельну ділянку, площею 0,15 га, що розташована по АДРЕСА_1 , передану для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 1221486200:05:010:0053.

Витребувати від ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) нерухоме майно: домоволодіння АДРЕСА_1 , загальною площею 577,5 кв.м., житловою площею 256,8 кв.м. та земельну ділянку, площею 0,15 га, що розташована по АДРЕСА_1 , передану для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 1221486200:05:010:0053.

Скасувати державну реєстрацію прав та їх обтяжень (запис) індексний номер 41272580 від 24 травня 2018 року, номер запису про право власності №26311426 (дата та час державної реєстрації 23.05.2018 року 15:23:12), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна №1053712112214 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на земельну ділянку, площею 0,15 га, що розташована по АДРЕСА_1 , передану для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 1221486200:05:010:0053, власник нерухомого майна ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_4 ; паспорт громадянина України серія та номер: НОМЕР_5 виданий Межівським РВ УМВС України в Дніпропетровській області 05 вересня 1997 року), яка проведена приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Вакуленко Світланою Олександрівною.

Скасувати державну реєстрацію прав та їх обтяжень (запис) індексний номер 41272580 від 24 травня 2018 року, номер запису про право власності №26311021 (дата та час державної реєстрації 23.05.2018 року 15:23:12), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна №1053705212214 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на домоволодіння АДРЕСА_1 , загальною площею 577,5 кв.м., житловою площею 256,8 кв.м., власник нерухомого майна ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_4 ; паспорт громадянина України серія та номер: НОМЕР_5 виданий Межівським РВ УМВС України в Дніпропетровській області 05 вересня 1997 року), яка проведена приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Вакуленко Світланою Олександрівною.

Стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі по 2785,45 грн. з кожного.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Озерянська Ж.М.