Рішення № 86702062, 02.12.2019, Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 200/10673/18

Провадження № 2/200/1584/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 грудня 2019 року Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська

в складі: головуючого судді: Женеску Е.В.

за участю секретаря: Яковенко А.С.

позивача: ОСОБА_1

представника відповідача: ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Дніпропетровського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області, Державної казначейської служби України, Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області про стягнення суми інфляційних витрат, -

В С Т А Н О В И В:

21 червня 2018 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська із зазначеним позовом.

Позовні вимоги обґрунтовані наступним.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 07.07.2016 року у справі № 200/18502/14-ц стягнуто на користь позивача з Державної казначейської служби України за рахунок державного бюджету України шляхом списання з єдиного казначейського рахунку 101262,65 грн. в рахунок відшкодування завданої матеріальної шкоди. Вказаним рішенням суду встановлено, що грошове зобов`язання у Державної казначейської служби виникло 26 серпня 2014 року, тобто з дати подання ОСОБА_1 заяви про сплату вартості вилученого у нього слідчими органами майна у сумі 109210,93 грн. Позивач вказує, що грошові кошти у сумі 101262,65 грн. було перераховано йому лише 31 травня 2017 року. Позивач вважає, що Державна казначейська служба України прострочила виконання грошового зобов`язання в період з 26.08.2014 по 31.05.2017 року, тому повинна сплатити відповідно до положень статті 625 ЦК України інфляційні втрати у сумі 81100,98 грн., 3% річних у сумі 8406,19 грн., а також упущену вигоду в сумі 55337,37 грн. Упущену вигоду позивач розрахував виходячи з того, що за наявності у нього вказаних грошових коштів він міг би розмістити їх на депозитному рахунку в банку та отримати з цього вигоду.

На підставі викладеного, позивач просить суд:

-стягнути з держави Україна в особі Державної казначейської служби України за рахунок державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь позивача: 81100,98 грн. – інфляційних втрат, 8406,19 грн. – три проценти річних від простроченої суми, 55337,37 грн. – упущеної вигоди (збитків), а разом – 144854,54 грн.

Ухвалою суду від 25 червня 2018 року відкрито загальне позовне провадження у цивільній справі та призначено до розгляду в підготовчому засіданні.

Відповідач ДМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області надав відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги не визнав в повному обсязі, вказав, що між сторонами виникли правовідносини щодо виконання рішення суду згідно Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», та норми статті 625 ЦК України на вказані правовідносини не поширюються. Доводи позивача про розмір упущеної вигоди ґрунтуються на припущеннях. Просить у задоволенні позовних вимог відмовити.

Відповідач Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області надав 05.11.2018 року відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги не визнав у повному обсязі, вказав, що законодавством не передбачено строку для виконання рішень суду про стягнення шкоди з державного бюджету. Перерахування ОСОБА_1 коштів за виконавчим листом у сумі 101262,65 грн. здійснено Казначейством в порядку черговості надходження виконавчих документів та у межах суми, передбаченої Законом про Державний бюджету України на відповідний рік. Положення статті 625 ЦК України застосовується до зобов`язальних правовідносин, та не поширюється на правовідносини, які виникли між сторонами у даному випадку. Позивач не надав належних доказів на підтвердження розміру упущеної вигоди. Просить у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Позивач 13.11.2018 року надав відповідь на відзив ДМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області.

Позивач 13.11.2018 року надав відповідь на відзив Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області

Ухвалою суду від 07.11.2018 року призначено судово-економічну експертизу, провадження у справі зупинено.

Ухвалою суду від 12 квітня 2019 року провадження у справі відновлено та призначено справу до судового розгляду.

Ухвалою суду від 20 серпня 2019 року закрито підготовче засідання та призначено справу до розгляду по суті в загальному позовному провадженні.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав, надав пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві.

Представник відповідача Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області позовні вимоги не визнав, з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Відповідач ДМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області в судове засідання не з`явився, надав заяву, в якій просить розглядати справу у відсутність представника.

Вислухавши сторони, дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступного висновку.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Правилами ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 5 ст. 81 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Судом встановлено наступне.

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 07.07.2016 року у справі № 200/18502/14-ц частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до Дніпропетровського міського управління ГУ МВС України в Дніпропетровській області, Державної казначейської служби України, третя особа – ОСОБА_3 , про визнання дій протиправними, відшкодування шкоди. Стягнуто на користь ОСОБА_1 з Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання з єдиного казначейського рахунку 101262,65 грн. в рахунок відшкодування завданої матеріальної шкоди.

Крім того, рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2018 року у справі № 804/2076/17 частково задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про визнання неправомірними дій та зобов`язання вчинити дії. Визнано протиправною бездіяльність Державної казначейської служби України щодо несвоєчасного виконання виконавчого листа №200/18502/14-ц, виданого Бабушкінським районним судом м. Дніпропетровська, про стягнення на користь ОСОБА_1 з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання з єдиного казначейського рахунку 101262,65 грн. в рахунок відшкодування завданої матеріальної шкоди.

Вказаним рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду встановлено, зокрема, наступне: «на виконанні у Казначействі з 13 вересня 2016 року знаходиться виконавчий лист, виданий Бабушкінським районним судом м. Дніпропетровська по справі №200/18502/14-ц про стягнення коштів»…. «З наданих сторонами доказів та пояснень вбачається наявність всіх необхідних документів станом на 13 вересня 2016 року.»… «Державною казначейською службою України складено платіжне доручення №62 від 30 травня 2017 року, яким на рахунок отримувача ПАТ КБ «Приватбанк» 31 травня 2017 року було перераховано грошові кошти у розмірі 101262,65 грн. із призначенням платежу «3504030; 2800;відш.мат.шк.;зг.в/л Бабушкін.р.с.м.Дніпро 29.07.2016 №200/18502/14-ц на кор. ОСОБА_1 р.5168742020417394 ІН НОМЕР_1 ».

Відповідно до ч.ч.4,5 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Вирішуючи даний спір, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Таким органом є Державна казначейська служба України.

Відносини, що виникли між сторонами, регулюються Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05 червня 2012 № 4901-VI (далі - Закон), який набрав чинності з 01 січня 2013 року.

Цей Закон встановлює гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України «Про виконавче провадження», та особливості їх виконання.

Відповідно до положень ст. 3 Закону виконання рішення суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом державної влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Перерахування коштів стягувачу здійснюється в тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей.

Цим же Законом встановлено і відповідальність за порушення строку перерахування коштів за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу у вигляді компенсації в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду (ст.5 Закону).

Як уже зазначалось вище, в судовому засіданні безспірно встановлено, що виконавчий лист № 200/18502/14-ц про стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 коштів в сумі 101262,65 грн. перебував на виконанні у Державній казначейській службі України з 13 вересня 2016 року та був фактично виконаний 31 травня 2017 року.

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно приписів ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої та п`ятої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти а також рішення суду.

Отже, завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди породжує зобов`язання між особою, яка таку шкоду завдала, та потерпілою особою. Залежно від змісту такого зобов`язання воно може бути грошовим або негрошовим.

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України у разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зазначений висновок відповідає правовому висновку Верховного суду України від 1 жовтня 2014 року у справі № 6-113цс14.

Верховний Суд України у Постанові № 10/557-26/155 вказав, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, належними сплаті кредитору. Отже, інфляційні нарахування на суму боргу і відсотки річних входять до складу грошового зобов`язання.

Дана рекомендація Верховного Суду України є основою розрахунку інфляційних втрат, що стягуються судами.

Чинне законодавство і судова практика виходять з того, що втрати внаслідок інфляційних процесів за своєю правовою природою не тотожні неустойці (штрафу, пені), їх потрібно розцінювати як суму знецінення грошових коштів за прострочення грошового зобов`язання за певний період, і вони є невід`ємною складовою основного боргу. При цьому індекс інфляції враховується при простроченні виконання грошового зобов`язання у всіх випадках і кредитор має право на збереження реальної величини не отриманих своєчасно грошей.

Підсумовуючи викладене, слід зазначити, що за змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц.

Згідно приписів ч. 2 ст. 625 ЦК, сума боргу з урахуванням індексу інфляції має розраховуватися на підставі індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був у певний період індекс інфляції менший одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). При застосуванні індексу інфляції, розрахунок проводиться на кожну дату місяця, а в середньому на місяць шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу.

Суд звертає увагу, що законодавець встановив строк у три місяці для виконання судових рішень вказаної категорії, тобто про стягнення коштів з державного бюджету, а отже виконання рішення відповідачем протягом цього строку не може вважатися порушенням зобов`язання, тому відповідальність за прострочення виконання зобов`язання не настає. А от виконання рішення за межами встановленого Законом тримісячного строку тягне за собою настання відповідальності, передбаченої статтею 625 ЦК України.

Таким чином, оскільки виконавчий лист № 200/18502/14-ц надійшов на виконання 13 вересня 2016 року, то порушення строку, встановленого Законом на його виконання, розпочалося з наступного дня після спливу тримісячного строку, тобто з 14 грудня 2016 року та тривало до дня фактичного виконання рішення, тобто до 31 травня 2017 року. За цей період, на думку суду, мають бути стягнуті з відповідача інфляційні втрати та три проценти річних.

Інфляційні втрати розраховуються за формулою:

[Індекс інфляції] - добуток щомісячних індексів за відповідний період

[Збитки від інфляції] = [Сума боргу] ? [Індекс інфляції] / 100% - [Сума боргу]

Місяці прострочення та індекс інфляції за цей період:

-(грудень 2016 – 100,9%) х(січень 2017 – 101,1%)х(лютий 2017 – 101,0%)х(березень 2017 – 101,8%)х(квітень 2017 – 100,9%)х(травень 2017 – 101,3%)=107,2%.

101262,65 грн. х 107,2% / 100% - 101262,65 грн. = 7290,86 грн.

Тобто з відповідача на користь позивача слід стягнути інфляційні втрати у розмірі 7290,86 грн.

Також з відповідача на корить позивача слід стягнути заборгованість у вигляді 3% річних за несвоєчасне виконання зобов`язань виходячи з розрахунку:

3% х 169 (дні прострочення) /365 х 101262,65 грн.= 1402,74 грн.

Доводи відповідачів про те, що між позивачем та органом Казначейства відсутні зобов`язальні або договірні правовідносини, відповідно до умов яких у Казначейства могли б виникнути зобов`язання сплати втрат у зв`язку із зростанням індексу інфляції та компенсації в розмірі 3% річних, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони суперечать нормам Закону та висновкам Верховного Суду зі спорів з аналогічними обставинами.

Крім того, Дніпропетровський окружний адміністративний суд у рішеннівід 22 лютого 2018 року у справі № 804/2076/17 встановив наступне: «Відсутність рішень про зупинення безспірного списання коштів та їх перерахування стягувачу, неповідомлення позивача про прийняття таких рішень, відсутність підтверджених відповідачем періодів відкладення або зупинення виконання, поновлення виконання з дати набрання чинністю Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» при фактичному виконанні виконавчого документу 31 травня 2017 року, відсутність первинних відомостей про черговість виконання виконавчих документів, своєчасність їх виконання при отриманні бюджетних призначень, не надає суду підстав дійти беззаперечного висновку про правомірність тривалого невиконання судового рішення.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження правомірності невиплати коштів за виконавчим листом у період до 30 травня 2017 року.

При цьому суд зазначає, що порядок черговості виконання судових рішень визначає послідовність їх виконання в залежності від черговості їх надходження, однак, не створює для відповідача додаткових строків виконання понад встановлений термін.

Вищенаведене свідчить про протиправне невиконання відповідачем у встановлений тримісячний строк виконавчого листа, виданого судом».

Разом з тим, суд також не може взяти до уваги доводи позивача про те, що період прострочення необхідно рахувати з 26.08.2014 року, оскільки ці доводи суперечать обставинам даного спору.

Так, як вже зазначалось вище, виконавчий лист про стягнення коштів з державного бюджету України перебував на виконанні з 13.09.2016 року, а прострочення необхідно рахувати з 14.12.2016 року.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення з Державної казначейської служби України інфляційних втрат та 3% річних підлягають задоволенню частково.

Стосовно позовних вимог про стягнення упущеної вигоди, суд вважає, що вони підлягають задоволенню частково з огляду на наступне.

Згідно з частинами першою, другою статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Упущена вигода - доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (пункт 2 частини другої статті 22 ЦК України).

Верховний Суд у постанові від 21.11.2018 року у справі №672/778/16-ц вказав таке: «Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.

Відповідно до статті 22 ЦК України у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов`язання.

Згідно з частиною четвертою статті 623 ЦК України при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Кредитор, який вимагає відшкодування збитків, має довести: неправомірність поведінки особи; наявність шкоди; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, що є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди; вина завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини. З іншого боку, боржник має право доводити відсутність своєї вини (стаття 614 ЦК України).

Таким чином, у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки у розмірі доходів, які б могли бути реально отримані.

Пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані.

Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток».

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд прийшов до висновку, що позивач довів, що він міг і повинен був не пізніше ніж 13.12.2016 року отримати грошові кошти у сумі 101262,65 грн. при звичайному перебігу подій, тобто якби відповідач дотримався вимог Закону та належним чином виконав виконавчий лист № 200/18502/14-ц.

За клопотанням позивача судом була призначена судово-економічна експертиза, на вирішення якої поставлено питання: «Який дохід міг би реально (дійсно) одержати (отримати) ОСОБА_1 за період з 26.08.2014 року по 31.05.2017 року за звичайних обставин, якби його право власності на грошові кошти в сумі 101262,65 грн. не було б порушене?»

У висновку експерта Лішко Л.М. № 047-18 від 22.03.2019 року зазначено, що суму упущеної вигоди розраховано, використовуючи інформацію про Український індекс ставок за депозитами фізичних осіб. Український індекс ставок за депозитами фізичних осіб – індикативна ставка, що розраховується о 15:00 за київським часом кожного банківського дня в системі Thomson Reuters на основі номінальних ставок по строкових депозитах фізичних осіб у гривні з виплатою процентів після закінчення строку дії депозитного договору.

Разом з тим, суд не може повністю погодитися з розміром упущеної вигоди, розрахованої експертом – 55 337,37 грн., оскільки вона розрахована починаючи 26.08.2014 року по 31.05.2017 року, в той час, як уже було встановлено судом, період порушення зобов`язання відповідачем тривав з 14.12.2016 по 31.05.2017 року.

Тому судом самостійно розраховано розмір упущеної вигоди, шляхом додавання сум, визначених експертом у експертному висновку, за період з 14.12.2016 по 31.05.2017 року включно (сторінки 22-26 експертного висновку), та визначено у результаті розмір упущеної вигоди - 7934,34 грн.

Таким чином, стягненню на користь позивача з Державної казначейської служби України за рахунок державного бюджету України підлягає: 7290,86 грн. – інфляційних втрат, 1402,74 грн. – три проценти річних від простроченої суми, 7934,34 грн. – упущеної вигоди, а разом 16 627,94 грн., тобто позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 12, 81, 133, 141, 258, 259, 263-268, 280-282 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Дніпропетровського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області, Державної казначейської служби України, Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області про стягнення суми інфляційних витрат – задовольнити частково.

Стягнути з Держави Україна в особі Державної казначейської служби України за рахунок державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 7290,86 грн. – інфляційних втрат, 1402,74 грн. – три проценти річних від простроченої суми, 7934,34 грн. – упущеної вигоди, а разом 16 627,94 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Пунктом 15.5 Перехідних положень ЦПК України передбачено, що апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Головуючий-суддя: Е.В. Женеску