Рішення № 86700150, 24.12.2019, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 грудня 2019 р. № 520/10390/19

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді - Заічко О.В.,

при секретареві судового засідання - Мараєвій О.В.,

за участі: представника позивача - Мироненка С.С.,

представників відповідача - Кезлі М.Д., Коваленко Л.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України у Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що рішення Головного управління Державної міграційної служби України у Харківській області від 23.07.2019 року № Р-1587/6/6301-19/6301.4/17080-19, про відмову у прийнятті документів для оформлення посвідки на постійне проживання в Україні є незаконним.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позов, просив його задовольнити, посилаючись на наведені у ньому обставини.

Представники відповідача проти позову заперечували з огляду на доводи наданого суду відзиву на позов в контексті того, що Указом Президента України від 19.11.2018 року №373/2018 оформлено припинення громадянства України ОСОБА_2 відповідно до положень законодавства у зв`язку з добровільним набуттям громадянства Литовської Республіки. Отже з огляду на вказану обставину позивач є іноземцем. Під час звернення позивача з метою подання документів для оформлення посвідки на постійне проживання в Україні було встановлено відсутність у позивача умов законного перебування на території України, а саме в`їзду в Україну, а отже позивачем не дотримано усіх встановлених законодавством умов.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд виходить з наступного.

Так, правовідносинам, з приводу яких подано вказаний позов, передували ті, відносно яких встановлено обставини рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 26.03.2019 року № 520/1806/19, яке залишено без змін Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 12.06.2019 року.

Тобто, рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.03.2019 року № 520/1806/19 є таким, що 12.06.2019 року набрало законної сили, відтак, певні встановлені ним обставини не доказуються при розгляді даної справи, що нормативно закріплено ч.4 ст. 78 КАС України.

У справі № 520/1806/19 судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 з 21.09.1993 року по теперішній час, що підтверджується даними довідки про реєстрацію місця проживання особи від 13.02.2019 року.

З матеріалів справи встановлено, що 26.09.2014 ОСОБА_1 отримав паспорт громадянина Литовської республіки тип Р, код країни: LTU, номер паспорта 23807582, дата видачі 26.09.2014 року, орган що видав Вільнюс (05) .

27.12.2018 року від Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області на адресу ОСОБА_1 надійшла довідка від 19.12.2018 року №9/19.1-17 про припинення громадянства України, якою повідомлено, що Указом Президента України від 19 листопада 2018 року №373/2018 оформлено припинення громадянства України ОСОБА_1 відповідно до статті 19 Закону України «Про громадянство України» від 18.01.2001, тобто внаслідок втрати громадянства України у зв`язку з добровільним набуттям ним громадянства Литовської республіки.

Також позивачем було отримано повідомлення №6311/20981 від 20.12.2018 року аналогічного змісту від Шевченківського районного відділу у м. Харкові Головного управління державної міграційної служби України в Харківській області.

При цьому, відповідно до довідки від 09.01.2019 року №634/187 паспортні документи ОСОБА_1 , а саме паспорт громадянина України НОМЕР_1 , виданого ЦВМ Дзержинського РВ ХМУ ГУ МВС України в Харківській області 15 вересня 2009 року та паспорт для виїзду за кордон НОМЕР_2 , виданий 25.10.2011 органом 6301, вилучені на знищення в установленому законом порядку.

Судовим розглядом справи встановлено, що 09.01.2019 року ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного відділу у м. Харкові Головного у правління державної міграційної служби України в Харківській області з метою подання документів для отримання посвідки на постійне проживання в Україні.

Зі змісту позову вбачається, що в прийомі документів для отримання посвідки на постійне проживання в Україні у каб. №4 було усно відмовлено та запропоновано здійснити непередбачені законодавством дії, а саме виїхати за межі України/в`їхати на територію України.

Матеріали справи свідчать, що позивач з метою врегулювання спору звертався до Шевченківського РВ у м. Харкові ГУ ДМС України в Харківській області, Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області, Голови Державної міграційної служби України Соколюка М.Ю. та до Прем`єр-Міністра України Гройсмана В.Б.

Так, листом Державної міграційної служби України від 08.02.2019 року №Р-312-19/81/265-19 позивача повідомлено, що зміна особою громадянства не є підставою для зміни її резидентського статусу, а також вказано, що відповідно до ч.17 ст.4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства, які до прийняття рішення про припинення громадянства України постійно проживали на території України і після прийняття рішення про припинення громадянства України залишилися постійно проживати на її території, вважаються такими, які постійно проживають в Україні.

Під час судового розгляду справи встановлено, що 17.01.2019 року позивач повторно особисто прибув до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області з метою подання заяви для оформлення посвідки на постійне проживання. Однак у Головному управлінні Державної міграційної служби України в Харківській області йому в усній формі повідомлено про відмову у прийнятті документів та відповідної заяви для оформлення посвідки на постійне проживання у зв`язку з ненаданням доказів на підтвердження законності підстав перебування на території України та необхідності отримання дозволу на міграцію у Шевченківському РВ у м. Харкові ГУ ДМС України в Харківській області.

Судом встановлено, що позивач звертався до Шевченківського РВ у м. Харкові ГУ ДМС України в Харківській області з метою подання заяви для оформлення посвідки на постійне проживання. Проте був повідомлений про те, що вказаним підрозділом заяви не приймаються.

В подальшому, як встановлено судом, 24.01.2019 року ОСОБА_1 з`явився до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області з метою подання документів для оформлення посвідки на постійне проживання.

Як вказано позивачем у позовній заяві та підтверджено представником позивача у судовому засіданні позивачем були подані усі документи, передбачені п. 32 з урахуванням п.34 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 р. №321, однак посадовою особою відповідача в усній формі повідомлено про відмову у прийнятті документів для оформлення посвідки на постійне проживання. На прохання надати письмову відповідь позивачу у її наданні було також відмовлено.

Судом встановлено, що позивач звертався до відповідача із відповідною заявою стосовно обґрунтування підстав відмови у прийнятті документів для оформлення посвідки на постійне проживання, а також подано скаргу на дії посадової особи відповідача.

Листом від 12.02.2019 року №6301.18-3109/63.2-19 позивача повідомлено про результати проведеної перевірки за фактами некоректної поведінки посадових осіб ГУДМС в Харківській області.

Матеріали справи свідчать, що адвокатом позивача було направлено до відповідача декілька адвокатських запитів стосовно підстав відмови у прийнятті заяви та документів для оформлення посвідки на постійне проживання в Україні.

З наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що листом №6301.8.1-2287/63.2-19 від 01.02.2019 року відповідачем повідомлено, що відносно ОСОБА_1 рішення про відмову в прийнятті документів не приймалося.

Листом №6301.18-2991/63.2-19 від 11.02.2019 року відповідачем повідомлено, що посвідка на постійне проживання оформляється іноземцям або особам без громадянства, які до прийняття рішення про припинення громадянства постійно проживати на території України і після прийняття такого рішення залишилися постійно проживати на її території. При цьому, посвідка оформляється іноземцям або особам без громадянства, які виключно на законних підставах перебувають на території України. У вказаній відповіді також повідомлено, що для оформлення протоколу про адміністративне правопорушення у відношенні ОСОБА_1 24.01.2019 року головним спеціалістом відділу з питань постійного проживання іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС України в Харківській області Кушнир ОСОБА_3 було запрошено головних спеціалістів відділу організації запобігання нелегальній міграції, реадмісії та видворення Головного управління Ковригіна Олександра Володимировича та ОСОБА_4 .

Під час судового розгляду справи зі змісту позову та наданих представником позивача пояснень встановлено, що, на думку позивача, відповідачем допущено протиправну бездіяльність в частині неналежного прийняття у ОСОБА_1 документів для оформлення посвідки на постійне проживання в Україні, а також повідомлення про відмову у прийнятті таких документів під час їх прийняття. Також вказано, що усні обґрунтування відмови у прийнятті документів для оформлення посвідки на постійне проживання, які надавалися особами, уповноваженими на розгляд зазначеного питання, зводилися до ненадання позивачем доказів, які підтверджують факт його постійного проживання на території України після припинення громадянства України та доказів на підтвердження законності підстав перебування в Україні на час звернення. При цьому єдиний шлях вирішення зазначеної проблеми, запропонований посадовими та службовими особами Державної міграційної служби виїзд з території України та в`їзд на її територію. Проте, на даний час ОСОБА_1 не має змоги виїхати за межі України, оскільки в нього на утриманні знаходяться дідусь та бабуся, які потребують догляду і піклування.

Рішенням по справі № 520/1806/19 було частково задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби у Харківській області про визнання протиправної бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди.

Суд вирішив: визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної міграційної служби у Харківській області щодо належного розгляду документів, поданих ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , для оформлення посвідки на постійне проживання в Україні; зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби у Харківській області повторно розглянути документи для вирішення питання про надання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце народження: Україна, громадянство: Литовська республіка, паспорт тип Р, код країни: LTU, номер паспорта 23807582, дата видачі 26.09.2014 року, орган що видав Вільнюс (05), посвідки на постійне проживання в Україні з урахуванням висновків суду у даній справі.

Погоджуючись з висновками Харківського окружного адміністративного суду про задоволення позову, Другий апеляційний адміністративний суд відхилив доводи апеляційної скарги ГУ ДМС України в Харківській області відносно того, що як умову законного перебування на території України Закон №3773-VI зазначає в`їзд в Україну в установленому законодавством чи міжнародним договором порядку, у позивача така умова, як в`їзд в Україну, відсутня, а тому позивачем не дотримано вимоги законодавства щодо підтвердження свого законного в`їзду в Україну, зазначивши, що на час прибуття на територію України позивач був громадянином України, і на момент прийняття Указу Президента від 19 листопада 2018 р. №373/2018 він на законних підставах перебував на території України.

Після набрання рішенням по справі № 520/1806/19 законної сили позивач звернувся до відповідача з заявою від 04.07.2019 року щодо прийняття та розгляду документів для оформлення посвідки на постійне проживання, до якої надав необхідний пакет документів, а саме: копії судових рішень у справі №520/1806/19; копію паспортного документу з перекладом на українську мову; довідку про припинення громадянства; оригінал квитанції про сплату адміністративного збору; довідку Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України на 1-му арк.; копію довідки про реєстрацію місця проживання особи.

Як зазначав позивач, останні два документи надано з метою підтвердження законних підстав перебування в Україні.

Крім того, як вказував позивач, рішення за результатами розгляду даної заяви на адресу ОСОБА_1 не надходило, що стало підставою для подання до ГУ ДМС України в Харківській області адвокатського запиту представником позивача.

У відповідь на вказаний адвокатський запит № 6301.8.1-18788/63.2-19 від 08.08.2019 р., повідомлено що у ході перевірки встановлено, що заява громадянина Литовської Республіки ОСОБА_1 від 04.07.2019 та документи щодо оформлення посвідки на постійне проживання в Україні повторно розглянуті ГУ ДМС України в Харківській обл. В ході перевірки законності перебування іноземця на території України за відомостями інтегрованої міжвідомчої інформаційно-телекомунікаційної системи щодо контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон «Аркан» встановлено що інформація в базі про перетин державного кордону позивачем після прийняття Указу Президента України від 19 листопада 2018 року №373/2018 про припинення громадянства України відсутня.

23.07.2019 року ГУ ДМС України в Харківській обл. було прийнято рішення про відмову в прийнятті документів для оформлення посвідки на постійне проживання в Україні у громадянина Литовської Республіки ОСОБА_1 відповідно до пунктів 2 та 6 підпункту 62 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 №321.

Позивач, не погодившись з вказаним рішенням, звернувся до суду за його оскарженням.

По суті позову суд зазначає наступне.

Положеннями п.2 ч.1 ст. 17 Закону України «Про громадянство України» передбачено, що громадянство України припиняється внаслідок втрати громадянства України.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 19 Закону України «Про громадянство України» підставами для втрати громадянства України є добровільне набуття громадянином України громадянства іншої держави, якщо на момент такого набуття він досяг повноліття.

Як визначено приписами ч.3 ст.19 Закону України «Про громадянство України» датою припинення громадянства України у випадках, передбачених цією статтею, є дата видання відповідного указу Президента України.

Відповідно до п.8 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, - іноземці та особи без громадянства, які отримали посвідку на постійне проживання, якщо інше не встановлено законом.

Згідно статті 2 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" правовий статус іноземців та осіб без громадянства визначається Конституцією України, цим та іншими законами України, а також міжнародними договорами України. У разі якщо міжнародним договором України встановлено інші правила, ніж передбачені цим Законом, застосовуються правила, передбачені таким міжнародним договором України.

Статтею 3 зазначеного Закону передбачено, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. Іноземці та особи без громадянства, які перебувають під юрисдикцією України, незалежно від законності їх перебування, мають право на визнання їх правосуб`єктності та основних прав і свобод людини.

Відповідно до ч. 17 ст.4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства, які до прийняття рішення про припинення громадянства України постійно проживали на території України і після прийняття рішення про припинення громадянства України залишилися постійно проживати на її території, вважаються такими, які постійно проживають в Україні.

Як передбачено положеннями ч.1 ст.5 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства, зазначені у частинах першій та сімнадцятій статті 4 цього Закону, отримують посвідку на постійне проживання.

Відповідно доч.2 ст.5 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» підставою для видачі посвідки на постійне проживання іноземцям та особам без громадянства, зазначеним у частині сімнадцятій статті 4 цього Закону, є відповідний указ Президента України про припинення громадянства України та заяви таких осіб.

Згідно ст.5 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» органам державної влади заборонено вимагати від іноземців або осіб без громадянства, членів їхніх сімей, роботодавців та інших осіб будь-які інші документи або відомості, не визначені цією статтею, для видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 року №321 «Про затвердження зразка, технічного опису бланка та Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання» затверджено, зокрема, Порядок оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання (далі - Порядок №321), відповідно до п.1 якого посвідка на постійне проживання (далі - посвідка) є документом, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні.

Згідно з п. 3 Порядку №321 посвідка оформляється іноземцям або особам без громадянства, які мають дозвіл на імміграцію в Україну або до прийняття рішення про припинення громадянства України постійно проживали на території України і після прийняття такого рішення залишилися постійно проживати на її території.

Як передбачено положеннями п. 16 Порядку №321 документи для оформлення посвідки (у тому числі замість втраченої або викраденої), її обміну подаються до державного підприємства, що належить до сфери управління ДМС, центру надання адміністративних послуг (далі - уповноважений суб`єкт), територіальних органів/територіальних підрозділів ДМС, за місцем проживання іноземця або особи без громадянства.

Згідно з п. 21 Порядку №321 працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб`єкта під час приймання документів від іноземця або особи без громадянства перевіряє повноту поданих іноземцем або особою без громадянства документів, зазначених у пунктах 32 - 34 цього Порядку, відповідність їх оформлення вимогам законодавства, своєчасність їх подання, наявність підстав для оформлення та видачі посвідки, наявність відмітки про перетинання державного кордону чи продовження строку перебування або наявність документа, що підтверджує законність перебування/проживання іноземця або особи без громадянства на території України, звіряє відомості про іноземця або особу без громадянства, зазначені в паспортному документі іноземця або документі, що посвідчує особу без громадянства, з даними, що містяться в заяві-анкеті. У разі виявлення факту подання документів не в повному обсязі або подання документів, оформлення яких не відповідає вимогам законодавства, територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС, уповноважений суб`єкт інформують іноземця або особу без громадянства про відмову в прийнятті документів із зазначенням підстав такої відмови. За бажанням іноземця або особи без громадянства відмова надається у письмовій формі.

Відповідно до п. 22 Порядку №321 у разі відповідності поданих документів вимогам цього Порядку працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб`єкта з використанням електронного цифрового підпису та із застосуванням засобів Реєстру формує заяву-анкету (в тому числі здійснює отримання біометричних даних, параметрів). Реєстрація заяви-анкети здійснюється із застосуванням засобів Реєстру під час її формування.

Положеннями п. 32 Порядку №321 визначено, що для оформлення посвідки іноземець або особа без громадянства подають:1) паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства, з візою типу D, якщо інше не передбачено законодавством і міжнародними договорами України; 2) документ, що посвідчує особу законного представника, та документ, що підтверджує повноваження особи як законного представника, у разі подання документів законним представником; 3) переклад на українську мову сторінки паспортного документа іноземця або документа, що посвідчує особу без громадянства, з особистими даними, засвідчений у встановленому законодавством порядку; 4) копію рішення про надання дозволу на імміграцію;5) документ, що підтверджує сплату адміністративного збору, або документ про звільнення від його сплати.

Згідно з п. 34 Порядку №321 для оформлення посвідки іноземцям або особам без громадянства, які до прийняття рішення про припинення громадянства України постійно проживали на території України і після прийняття такого рішення залишилися постійно проживати на її території, замість документа, зазначеного у підпункті 4 пункту 32 цього Порядку, подається довідка про припинення громадянства України встановленого зразка, видана територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС.

Рішення про оформлення посвідки приймається територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС за результатами ідентифікації іноземця або особи без громадянства, перевірки поданих документів та відсутності підстав для відмови в її видачі ( п. 38 Порядку №321).

Територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС відмовляє іноземцю або особі без громадянства в оформленні або видачі посвідки,зокрема, у разі, коли: іноземець або особа без громадянства перебувають на території України з порушенням встановленого строку перебування або щодо них діє невиконане рішення уповноваженого державного органу про примусове повернення, примусове видворення або заборону в`їзду; іноземцем або особою без громадянства подано не в повному обсязі або з порушенням строків, визначених пунктами 17 і 18 цього Порядку, документи та інформацію, необхідні для оформлення і видачі посвідки ( п.п. 2,6 п. 62 Порядку №321).

Розглядаючи вказану справу, суд приходить до висновку про те, що рішення Головного управління Державної міграційної служби України у Харківській області від 23.07.2019 року № Р-1587/6/6301-19/6301.4/17080-19, яке винесено відносно ОСОБА_1 , підлягає скасуванню з наступних підстав.

По-перше, згідно п. 1 ч.2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України. Спірне рішення є рішенням про відмову в прийнятті документів для оформлення посвідки на постійне проживання в Україні та вмотивовано п.п. 2,6 п. 62 Порядку №321. Однак вказаними приписами унормовано виключно підстави для відмови в оформленні або видачі посвідки та не врегульовано підстав для неприйняття документів для оформлення посвідки.

Відтак, спірне рішення не містить в собі конкретної підстави для відмови у прийнятті документів для оформлення посвідки на постійне проживання.

По-друге, судом взято до уваги висновки Другого апеляційного адміністративного суду по справі № 520/1806/19, який відхилив доводи апеляційної скарги ГУ ДМС України в Харківській області відносно того, що як умову законного перебування на території України Закон №3773-VI зазначає в`їзд в Україну в установленому законодавством чи міжнародним договором порядку, у позивача така умова, як в`їзд в Україну, відсутня, а тому позивачем не дотримано вимоги законодавства щодо підтвердження свого законного в`їзду в Україну, зазначивши, що на час прибуття на територію України позивач був громадянином України, і на момент прийняття Указу Президента від 19 листопада 2018 р. №373/2018 він на законних підставах перебував на території України.

З матеріалів справи встановлено, що у період з 01.09.2011 року по 30.06.2012 року ОСОБА_1 працював на посаді старшого лаборанта кафедри загальної та клінічної патології медичного факультету ХНУ ім.В.Н.Каразіна. Зазначену посаду він займав і в період з 01.09.2012 року по 30.06.2013 року, а також за сумісництвом з 01.09.2018 року та станом на час припинення громадянства.

У період з 01.08.2016 року по 31.07.2018 року ОСОБА_1 займав посаду інтерна з анастезіології у Харківській обласній травматологічній лікарні.

04.08.2018 року позивача прийнято на посаду лікаря-анестезіолога відділення екстреної (невідкладної) медичної допомоги з палатами інтенсивної терапії, групами анестезіології, діагностичними палатами та ізолятором Чугуївської центральної районної лікарні імені М ОСОБА_5 , де ОСОБА_1 працював на час прийняття рішення про припинення громадянства та наразі.

Згідно відомостей, наданих Головним центром обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 07.02.2019 року №184/Р-1571 про перетинання ОСОБА_1 державного кордону України у період з 26.09.2014 по 06.02.2019, термін його перебування за межами України, при кожному виїзді за її межі, не перевищував 30-ти календарних днів.

Відтак, вказаними доказами підтверджуються обставини постійного проживання ОСОБА_1 на території України до прийняття рішення про припинення громадянства України та після прийняття такого рішення.

Підсумовуючи наведене, суд приходить до висновку про задоволення позову в частині скасування спірного рішення відповідача.

Щодо решти позову, як способі відновлення прав позивача, суд вказує наступне.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) по справі “ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ” (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява N 28924/04) констатував: “ 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює “право на суд”, в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі “Голдер проти Сполученого Королівства” (Golder v. theUnitedKingdom), пп. 28 - 36, Series A N 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати “вирішення” спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах “Мултіплекс проти Хорватії” (Multiplex v. Croatia), заява N 58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та “Кутіч проти Хорватії” (Kutic v. Croatia), заява N 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II)".

Згідно ч.1-4 ст. 245 КАС України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів; у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

В ході розгляду справи знайшов свої підтвердження факт того, що позивачем виконано всі умови для прийняття відповідачем рішення про видачу ОСОБА_1 посвідки на постійне проживання в Україні.

Відповідно до Рекомендацій Комітету Ради Європи N R(80)2 щодо здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Ради 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він уважає найкращим за конкретних обставин, та яке захистить або відновить порушене право.

При цьому, дискреційними є повноваження відповідача - суб`єкта владних повноважень, обирати у конкретній ситуації між альтернативними, кожна з яких є правомірною.

Аналізуючи зазначене, можна дійти висновку, що законодавством передбачено право суду у випадку встановлення порушення прав позивача зобов`язувати суб`єкта владних повноважень приймати рішення або вчиняти певні дії.

У даному випадку, задоволення зобов`язальної частини позову у спосіб зобов`язання Головне управління Державної міграційної служби у Харківській області прийняти рішення про видачу ОСОБА_1 посвідки на постійне проживання в Україні є дотриманням судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.

При цьому, аналогічні доводи викладено позивачем у відповідній частині позову, проте, прохальна частина позову викладена щодо такого способу захисту як зобов`язання відповідача повторно розглянути документи позивача від 04.07.2019 року та прийняти відповідне рішення.

Відтак, у даному випадку суд виходить за межі позовних вимог, право суду на що передбачено ч.2 ст.9 КАС України, з метою ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, враховуючи, що спосіб захисту, визначений судом у справі № 520/1806/19 не призвів до його ефективної реалізації.

Згідно ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем не доведено правомірності оскаржуваного у справі рішення, відтак, суд приходить до висновку про задоволення позову.

Розподіл судових витрат здійснити в порядку ст. 139 КАС України шляхом стягнення

за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби України у Харківській області на користь ОСОБА_1 витрат по оплаті судового збору у розмірі 768,40 грн.

У стягненні судових витрат на професійну правничу допомогу за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби України у Харківській області на користь ОСОБА_1 належить відмовити, з огляду на наступне.

Так, відповідно до ч.1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Статтею 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 7 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Аналіз матеріалів справи свідчить, що представником позивача на підтвердження витрат з оплати правової допомоги, наданої протягом розгляду справи в суді першої інстанції, надано до матеріалів справи: копію договору про надання правової допомоги № 18/01 від 18.01.2019 року, додаток 2 до договору в частині розмірів та порядку оплати в якому вказано що адвокатом було надано правову консультацію, на що витрачено 1 годину часу на суму 500 грн., підготовлено позов, на що витрачено 4,5 год. ( ціна за 1 годину - 1000 грн.) усього на суму 4500 грн., підготовлено додатки до позову , на що витрачено 2 год. ( ціна за 1 годину - 1000 грн.) усього на суму 2000 грн., а загалом 7000 грн., акт виконаних робіт, прибутково - касовий ордер на суму 7000 грн.

Водночас, слід вказати, що в акті виконаних робіт не міститься повного детального переліку виконаної роботи, кількості витраченого часу, оскільки такий лише містить в собі посилання на виконання домовленостей за договором, які визначені в додатку № 2.

У свою чергу, слід вказати, що в додатку №2 не міститься жодних відомостей, з яких саме питань було надано позивачу правову консультацію, який саме позов, до якого відповідача, з яких саме підстав та предметом було підготовлено та підготовлено додатки до нього.

Тобто опис виконаних робіт не узгоджується із можливістю застосування в даному випадку положень ст. 134 КАС України.

Керуючись ст. ст. 243-246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд, –

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , НОМЕР_3 ) до Головного управління Державної міграційної служби України у Харківській області (вул. Римарська, буд. 24,м. Харків,61057, код ЄДРПОУ37764460) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України у Харківській області від 23.07.2019 року № Р-1587/6/6301-19/6301.4/17080-19, яке винесено відносно ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби у Харківській області прийняти рішення про видачу ОСОБА_1 посвідки на постійне проживання в Україні.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби України у Харківській області (вул. Римарська, буд. 24,м. Харків,61057, код ЄДРПОУ37764460) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , НОМЕР_3 ) витрати по оплаті судового збору у розмірі 768,40 грн. ( сімсот шістдесят вісім гривень 40 копійок).

У стягненні судових витрат на професійну правничу допомогу за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби України у Харківській області на користь ОСОБА_1 - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його складання у повному обсязі шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду або в порядку, передбаченому п. 15.5 Розділу VII КАС України, а саме: до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд.

Повний текст рішення складено 27 грудня 2019 року.

Суддя Заічко О.В.